Очікує на перевірку

Дегуманізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Політики часів Першої світової війни, зображені як собаки.

Дегуманіза́ція (від лат. de- — «заперечення», та лат. humanitas — «людяність») або розлюднення[1] — психологічний процес позбавлення людини її людських рис, заперечення чи применшення її належності до людського роду.

Дегуманізація найчастіше використовується для мотивації під час конфліктів. Також спостерігається у звичайному житті як прояв морального відсторонення. Дегуманізація не завжди пов'язана з расизмом або ксенофобією і може приймати різні форми. В деяких випадках тимчасова дегуманізація слугує для укріплення гуманізму.

Термінологія

[ред. | ред. код]

Морфологія слова «дегуманізація» вказує, що воно означає перетворення людини на щось інше. Хоча зазвичай під дегуманізацією розуміється зневаження, приниження іншої людини, її зведення до чогось «менш людського», дегуманізацію можна розуміти і навпаки — як перетворення людини на щось «більш людське», чия людяність відрізняється від звичайної в кращий бік. В першому випадку говорять про негативну дегуманізацію, в другому — про позитивну[2][3].

Характеристики

[ред. | ред. код]
Обкладинка радянського журналу: священник зображений як гнобитель і п'яниця.

Дегуманізація протилежна гуманізації — уявленню, що певна істота чи об'єкт рівна людині, а тому заслуговує доброзичливого ставлення. Гуманізація передбачає поблажливе ставлення й допомогу[4], реалізацію принципу «Вчиняйте з іншими так, як хочете, щоб чинили з вами»[5]. Дегуманізація натомість виправдовує насильство чи байдужість. Дегуманізовані люди зазвичай вважаються тими, хто їх дегуманізує, неповноцінними, злими, небезпечними. Типово дегуманізованій людині приписується образ маргінала або чудовиська[4]. Наприклад, людина описується як «наркоман», «шизофренік», «монстр»[5]. Часто дегуманізована група людей отримує принизливе прізвисько, що відмежовує її від решти людей[6]. Можлива також самодегуманізація, коли людина вважає себе нездатною на те, що можуть інші люди, і відповідно негідною хорошого ставлення[7].

Людина — соціальна істота, тому насильство щодо інших людей зазвичай засуджується саме по собі та потребує виправдань. Війни, геноциди чи поневолення розглядаються доцільними тоді, коли це дозволяє певній соціальній групі отримати ресурси, які було б важко або неможливо отримати більш м'якими діями. Для подолання вродженого спротиву до вбивства собі подібних людина виробляє механізми заперечення чужої[8] або власної людяності[9].

Під час тривалого конфлікту почуття гніву, страху та недовіри формують те, як сторони сприймають один одного. Розвиваються протиборчі настрої та сприйняття, і кожна сторона приписує своєму супротивникові негативні риси. Нерідко дегуманізація зосереджується на лідерах супротивників. Саме лідери постають жорстокими, потворними тощо, а решта супротивників — лише виконавцями їхньої волі. Образ добра і зла чітко розмежовується: супротивники однозначно злі, союзники — однозначно добрі. Наявність, навіть у меншості, добрих супротивників і злих союзників заперечується[4].

Сформований образ ворога має тенденцію до усталення та надалі слугує для посилення конфлікту. Відповідно виникають нові цілі конфлікту та шляхи їхнього досягнення. Образ ворога зазвичай є проєкцією власних недоліків агресорів на своїх опонентів. Тобто, окремі люди чи їхні групи, які схильні бути агресивними чи егоїстичними, швидше за все, приписують ці риси своїм опонентам, але не собі. Таким чином вони покращують самоуявлення та підвищують згуртованість своєї групи[4]. Дегуманізація широко супроводжується звинуваченням жертви — виправданням своїх насильницьких дій тим, що супротивники змусили вчинити щодо них насильство, спровокували чи становили загрозу, а отже насильство було виправданим[5]. Особливо під час воєн дегуманізація відбувається за ознакою статі. Оскільки більшість військовослужбовців — чоловіки, то ворожий солдат автоматично набуває в пропаганді ролі ґвалтівника[10].

Складовою дегуманізації є деіндивідуалізація — уявлення, що кожен окремий представник супротивників не є індивідом із власним мисленням та цілями, а діє лише як вираження волі натовпу. В такому випадку насильство щодо супротивників постає більш виправданим, адже в них стає важче бачити рівних собі[4]. З іншого боку це також працює для перекладання відповідальності за власні протиправні дії на лідерів. Учинення насильства виправдовується тим, що його виконавці лише виконували накази, віддані «справжніми» злочинцями[5]. Інший прояв деіндивідуалізації полягає в узагальненні авторитетів, яким довіряє соціальна група. Наприклад, популярна думка підкріплюється твердженням «вчених», «експертів», але їхні імена та галузь роботи упускаються[11].

Дегуманізація часто відкриває шлях для порушень прав людини, воєнних злочинів і геноциду. Психологічний процес дегуманізації можна пом'якшити або повернути назад шляхом гуманізації, розвитку емпатії, встановлення особистих стосунків між представниками протиборчих сторін та досягненням спільних цілей[4].

Підстави дегуманізації

[ред. | ред. код]

Прояви дегуманізації часто є наслідком поганої соціалізації. Наприклад, люди, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, чи росли без батьків, гірше засвоюють цінність особистих стосунків, менше проявляють співчуття та терпимості до інших, співпраці. Відповідно — більше схильні бачити в інших людях ворогів[12]. Дегуманізація є складовою нарцисичних та асоціальних розладів особистості. Багато людей з цими розладами не можуть усвідомити, що інші люди мають внутрішнє життя, подібне до їхнього[5].

Часто дегуманізація є захисною реакцією на побоювання, що права, привілеї та спосіб життя соціальної групи перебувають під загрозою. Ті групи, які почувають себе вразливими в суспільстві, з більшою ймовірністю дегуманізують інші групи, схвалюють завдання шкоди їм, щоб самим почуватися в безпеці[12]. Успішними образами, використовуваними для порівнянь, є ті, що одночасно відсилають до кількох негативних рис. До прикладу, коли людину порівнюють зі щуром, це спонукає згадати дрібність, перенесення хвороб, життя в смітті[13].

Важливо, що дегуманізація може бути і доцільною для порятунку життя інших людей, забезпечення їхнього добробуту. Наприклад, коли лікарі ставляться до всіх своїх пацієнтів однаково, ігноруючи їхню індивідуальність, порушують їхню волю задля надання допомоги. Таким чином тимчасова дегуманізація в підсумку слугує для гуманізму[14]. Люди можуть добровільно порівнювати себе з тваринами, щоб підкреслити свою силу, велич. Наприклад, багато спортивних команд використовують тварин як емблеми і називають на честь тварин самих себе. Нерідко тварини, чиї риси визнаються позитивними, символізують цілі нації[13].

Парадокси дегуманізації

[ред. | ред. код]

Дегуманізація внутрішньо парадоксальна тим, що прирівнює людей до тварин чи предметів задля вчинення над ними насильства; але зазвичай люди не проявляють такого насильства щодо тварин і предметів. Дегуманізація припускає, що її цілі мають якісь суто людські почуття, як-от здатність почуватися приниженими, можливість страждати від проявів чужої сили[15], бути підлими чи хитрими[13]. Отож, дегуманізатори визнають у своєму ставленні, що в дегуманізованих є щось людське. Для дегуманізації достатньо визнання іншої людини «менш людиною» в якомусь одному аспекті, замість заперечувати її людяність цілком. Тобто, сенс дегуманізації супротивників полягає в баченні іншої людини неповноцінною, з відхиленнями[15] (див. також «моторошна долина»).

Крім того, парадоксально, що сприйняття іншої людини менш повноцінною не обов'язково є підставою насильства щодо неї. Так, немовлята не сприймаються рівними дорослим, їхні людські якості ще не розвинені, проте немовлята отримують турботливе, поблажливе ставлення[16].

З іншого боку, і тварини можуть отримувати більш гуманне ставлення, ніж деякі люди. Домашні тварини зазвичай цінуються та захищаються їхніми людськими сім’ями. Існують тварини, що сприймають милими, як-от цуценята чи панди, і люди ставляться до них з турботою та обережністю. До предметів теж іноді ставляться дуже обережно, цінуючи їх чи не більше за людей[16].

Дегуманізація впродовж історії

[ред. | ред. код]
Нацистський плакат: єврей — паразит.

Дегуманізація відома вже з найраніших писемних пам'яток. У стародавній китайській, єгипетській та месопотамській літературі неодноразово містяться згадки про ворогів як про недолюдських істот, які порівнюються з тваринами[17]. Наприклад, фараон Аменемхет, описуючи свої завоювання, казав: «Я підкорив левів, я полонив крокодилів… Я змусив азіатів повзати, як собак»[18].

Історично дегуманізація практично завжди супроводжує расизм, хоча не обмежується ним. У XIX столітті вона здобула псевдонаукові виправдання в хибному трактуванні теорії еволюції як руху від менш досконалого до досконалішого. Вбачаючи в тваринному світі, особливо мавпах, витоки людяності, ідеологи расизму отримали виправдання для насильства щодо представників негроїдної та монголоїдної рас як «більш подібних» до мавп, а отже «менш людяних»[19][20]. Джордж Вашингтон писав, що вовки та індіанці були «хижими звірами, хоча вони відрізняються за формою»[18].

Дегуманізація активно використовувалася в пропаганді протягом усього XX століття[21]. Під час Першої світової війни пропаганда вперше стала відповідальністю державних установ, таких як Міністерство інформації Великої Британії. Головним засобом пропаганди стали друковані листівки, що були дешевими у виготовленні, купівлі та відправці. Це дало змогу виробляти й поширювати пропаганду у великих масштабах. Ворога зображували грізним і вбивчим, а також слабким і недолугим[22]. Одним із символів дегуманізації, перетворення людей на одноликий натовп, став протигаз[23]. У Першу світову війну активно застосовувалися образливі прізвиська: фріци, джеррі (англійцями щодо німців), япошки, косі (Антантою щодо японців), янкі, собаколиці (японцями щодо американців)[6]. Дегуманізації в пропаганді Першої світової війни відкрила шлях до геноцидів Другої світової війни[24].

У міжвоєнний період за сталінізму куркулів характеризували як змій та шкідників[18].

Розквіт дегуманізації в пропаганді припадає на Другу світову війну[21]. Плакати лишалися популярним засобом пропаганди, але до них додалися пропагандистські фільми[25]. Нацизм Третього рейху вбачав своїми головними ворогами євреїв, яких дегуманізовував зазвичай прирівнюванням до шкідників, як-от щурів, наділяючи при цьому суто людською підступністю, характеризував євреїв як «отруйників» культури[15]. Також вони порівнювалися з мікробами, п'явками[18]. З боку Третього рейху дегуманізація також проявлялася щодо інших учасників війни в концепції «недолюдей», «російських свиней», а з боку СРСР — «фашистської орди», «нацистських нелюдів». Сам образ фашизму в свідомості мас було з роками дегуманізовано[25]. Американська пропаганда зображала японців, з якими США боролися в Тихому океані, з рисами тварин, або перебільшуючи расові ознаки, як-от великі різці. Поширений образ японця в пропаганді того часу — це бандит[26].

Наглядачка американської в'язниці Абу-Грейб Лінді Іннгланд примушує іракського в'язня повзати на повідку і гавкати.

Тутсі під час геноциду в Руанді називали тарганами та щурами, а суданський джанджавід називав жертв своїх масових убивств собаками, ослами та мавпами[18].

Теракти 11 вересня 2001 року, вчинені ісламістськими смертниками, зумовили ворожість щодо Іраку та Ірану, спричинили значну негативну реакцію проти арабо-американців та арабів у всьому світі. Араби стали символом фанатизму, жорстокості та неповаги до прав людини[26]. Відповідно вони розглядалися як менш гідні співчуття і через понад 10 років після терактів антимусульманське насильство все ще лишалося поширеним явищем[27].

Російська пропаганда

[ред. | ред. код]

З 2014 року російська пропаганда активно вдавалася до дегуманізації українців, українського антиросійського руху та його лідерів. Численні малюнки, фотожаби, карикатури, зображували протестувальників у вигляді тварин (отара овець, мавпи тощо), приписували їм риси фашистів (свастики, військова форма форма Третього рейху) або тварин (роги, сяйливі очі)[21]. Інший напрямок дегуманізації зосереджувався на ідеї, що українці — це маріонетки заходу, що вони не існують як самостійна сила[28]. Натомість радник голови Офісу президента Олексій Арестович закликав українців не дегуманізувати противника та утриматися від закликів знущатися з полонених або мстити дітям військових[29]. Також російська пропаганда намагалась усіма силами спотворити різницю, акцентуючи увагу на нібито нелюдяних українцях та нібито людяних росіянах[1].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Як російська пропаганда використовує тактику розлюднення ворога. web.archive.org. 9 лютого 2023. Архів оригіналу за 9 лютого 2023. Процитовано 9 лютого 2023.
  2. ↑ Utych, Stephen; Fowler, Luke (3 квітня 2021). More human than human: The consequences of positive dehumanization. Administrative Theory & Praxis (англ.). Т. 43, № 2. с. 190—208. doi:10.1080/10841806.2020.1829258. ISSN 1084-1806. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.
  3. ↑ Utych, Stephen M.; Fowler, Luke (4 січня 2022). Super-Human or Sub-Human? Positive Dehumanization and Gender in Public Performance Evaluations. Administration & Society (англ.). с. 009539972110690. doi:10.1177/00953997211069047. ISSN 0095-3997. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.
  4. ↑ а б в г д е ashley.faoliu@colorado.edu (10 жовтня 2016). Dehumanization. Beyond Intractability (англ.). Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  5. ↑ а б в г д What Is Dehumanization, Anyway? | Psychology Today. www.psychologytoday.com (англ.). Процитовано 14 березня 2022.
  6. ↑ а б Phelps, Lieutenant Colonel Wayne (8 червня 2021). On Killing Remotely: The Psychology of Killing with Drones (англ.). Little, Brown. ISBN 978-0-316-62827-3.
  7. ↑ Yang, Wenqi; Jin, Shenghua; He, Surina; Fan, Qian; Zhu, Yijie (28 травня 2015). von Hecker, Ulrich (ред.). The Impact of Power on Humanity: Self-Dehumanization in Powerlessness. PLOS ONE (англ.). Т. 10, № 5. с. e0125721. doi:10.1371/journal.pone.0125721. ISSN 1932-6203. PMC 4447388. PMID 26020267. Процитовано 21 березня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  8. ↑ Why is it so easy to dehumanise a victim of violence? | Aeon Essays. Aeon (англ.). Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  9. ↑ Over, Harriet (2021-01). Seven Challenges for the Dehumanization Hypothesis. Perspectives on Psychological Science (англ.). Т. 16, № 1. с. 3—13. doi:10.1177/1745691620902133. ISSN 1745-6916. PMC 7809340. PMID 32348704. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  10. ↑ Robinson, Marsha R. (2012). Matriarchy, Patriarchy, and Imperial Security in Africa: Explaining Riots in Europe and Violence in Africa (англ.). Rowman & Littlefield. с. 35. ISBN 978-0-7391-6855-4. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  11. ↑ Positive Dehumanization | Dangerous Thoughts. voices.uchicago.edu. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 21 березня 2022.
  12. ↑ а б Markowitz, David M.; Slovic, Paul (16 квітня 2020). Social, psychological, and demographic characteristics of dehumanization toward immigrants. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 117, № 17. с. 9260—9269. doi:10.1073/pnas.1921790117. ISSN 0027-8424. PMC 7196895. PMID 32300012. Архів оригіналу за 30 травня 2022. Процитовано 14 березня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  13. ↑ а б в Over, Harriet (2021-01). Seven Challenges for the Dehumanization Hypothesis. Perspectives on Psychological Science (англ.). Т. 16, № 1. с. 3—13. doi:10.1177/1745691620902133. ISSN 1745-6916. PMC 7809340. PMID 32348704. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  14. ↑ Haque, Omar Sultan; Waytz, Adam (2012). Dehumanization in Medicine: Causes, Solutions, and Functions. Perspectives on Psychological Science. Т. 7, № 2. с. 176—186. ISSN 1745-6916. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.
  15. ↑ а б в de Ruiter, Adrienne (12 березня 2021). To be or not to be human: Resolving the paradox of dehumanisation. European Journal of Political Theory. с. 147488512098460. doi:10.1177/1474885120984605. ISSN 1474-8851. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  16. ↑ а б Over, Harriet (2021-01). Seven Challenges for the Dehumanization Hypothesis. Perspectives on Psychological Science (англ.). Т. 16, № 1. с. 3—13. doi:10.1177/1745691620902133. ISSN 1745-6916. PMC 7809340. PMID 32348704. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  17. ↑ 'Less Than Human': The Psychology Of Cruelty. www.wbur.org (англ.). Процитовано 16 березня 2022.
  18. ↑ а б в г д Berreby, David (4 березня 2011). A Philosophy of Genocide’s Roots. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  19. ↑ Discrimination against blacks linked to dehumanization, study finds | Stanford News Release. news.stanford.edu (англ.). 7 лютого 2008. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  20. ↑ Jardina, Ashley; Piston, Spencer (7 серпня 2021). Hiding in plain sight: Dehumanization as a foundation of white racial prejudice. Sociology Compass. Т. 15, № 9. doi:10.1111/soc4.12913. ISSN 1751-9020. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  21. ↑ а б в Шутов, Роман (6 червня 2014). Дегуманізація як інструмент інформаційної війни. ms.detector.media (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  22. ↑ Use of Propaganda in World War I Postcards. www.europeana.eu (брит.). Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  23. ↑ Bass, Cotter (25 липня 2019). WORLD WAR ONE KILLING FIELDS (англ.). BookRix. ISBN 978-3-7487-0871-1. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  24. ↑ Confino, Alon; Betts, Paul; Schumann, Dirk (2008). Between Mass Death and Individual Loss: The Place of the Dead in Twentieth-century Germany (англ.). Berghahn Books. с. 30. ISBN 978-1-84545-397-8. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  25. ↑ а б Baxter, Demetria (29 травня 2021). U.S. Anti-Japanese Propaganda in World War II. ArcGIS StoryMaps (укр.). Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  26. ↑ а б News, A. B. C. Demonizing the Enemy a Hallmark of War. ABC News (англ.). Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  27. ↑ Bloomberg - Are you a robot?. www.bloomberg.com. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  28. ↑ Нелюдська пропаганда. Збруч (укр.). 15 квітня 2021. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  29. ↑ Ми не воюємо з полоненими й мирними росіянами: в ОП закликали не дегуманізувати противника (відео). konkurent.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022.


Джерела

[ред. | ред. код]
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дегуманізація&oldid=39793385