Перейти до вмісту

Вейль Володимир Сигизмундович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вейль Володимир Сигизмундович
 Генерал-майор
 Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження11 (23) листопада 1868
Київ, Російська імперія
Смерть18 березня 1928(1928-03-18) (59 років)
Париж
ПохованняСент-Женев'єв-де-Буа
Alma MaterКиївський Володимирський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище і Академія Генерального штабу
Військова служба
орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святого Станіслава III ступеня

Володи́мир-Карл Сигизму́ндович де Вейль[a] (11 січня 1868(18680111), Київ, Російська імперія — 18 березня 1928, Париж, Франція) — російський військовик, генерал-майор Російської імператорської армії, генерал-хорунжий Армії Української Держави. Учасник Першої світової війни, громадянської війни в Росії. Політичний емігрант.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в Києві 11 січня 1868 року. Мав старшого брата Георгія-Едуарда[2].

1885 року закінчив Київський кадетський корпус, 1887 року — 2-ге Костянтинівське військове училище, а 1893 року — Академію Генерального штабу в Санкт-Петербурзі. Володів російською, українською, французькою та німецькою мовами[3].

Служив офіцером у лейбгвардії Ізмайловському полку, пізніше — помічником старшого ад'ютанта штабу Туркестанського військового округу (1895) та Закаспійської області (1895—1899). 1899 року отримав звання підполковника, а 1903 року — полковника. 1901 року пройшов цензове командування в 91-му Двінському піхотному полку(інші мови). Служив штаб-офіцером у 2-й (1902—1904) та 1-й (1904—1907) Фінляндських стрілецьких бригадах. 1907 року призначений командиром 205-го піхотного резервного Ізмаїльського полку(інші мови), а 1908 — 15-го стрілецького полку[4].

1912 року отримав звання генерал-майора та призначений начальником штабу Брест-Литовської фортеці.

Після початку в 1914 році Першої світової війни призначений начальником штабу 11-ї армії Південно-Західного фронту, що брала участь в облозі Перемишля[5]. Після завершення облоги призначений на ту ж посаду в 24-му армійському корпусі(інші мови)[6].

1917 року призначений представником Генерального секретаріату Української Центральної Ради стосовно Румунського фронту, командував 188-ю піхотною дивізією[3][7]. За часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році мав звання генерал-хорунжого[3], входив до складу Комісії Генерального штабу зі створення військових шкіл, служив генералом для доручень при військовому міністрові.

1919 року вступив до Збройних сил півдня Росії білогвардійського генерала Денікіна, де перебував у розпорядженні начальника постачання військ Терсько-Дагестанського краю. У серпні 1919 року призначений херсонським губернатором. Евакуйований до Болгарії, однак 1920 року повернувся до білогвардійських сил у складі Російської армії генерала Врангеля.

Після остаточної поразки білогвардійців у Криму 1921 року виїхав до Франції. Помер у Парижі 18 березня 1928 року. Похований на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа[8].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ганин, 2009, с. 400.
  2. Волков С. В. Генералитет Российской империи: энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II: в 2 томах. — М. : Центрполиграф, 2009. — Т. 1: А—К. — С. 241. (рос.)
  3. а б в Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — С. 521.
  4. а б Вейль Володимир Сигизмундович. (рос.) // grwar.ruРосійська імператорська армія в Першій світовій війні.
  5. Залесский, 2003, с. 795.
  6. Залесский, 2003, с. 814.
  7. Ганин, 2009, с. 430.
  8. Чуваков В. Н. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997. — Москва : Российская государственная библиотека, 1999. — Т. 1. — С. 524. (рос.)
Коментарі
  1. Приставку «де» до імені додано 1 липня 1916 року як прояв «монаршої милості»[1]

Джерела

[ред. | ред. код]