Перейти до вмісту

Великі сподівання (фільм, 1946)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Великі сподівання
англ. Great Expectations
Жанрдраматичний фільм[1] і екранізація роману[d][2]
РежисерДевід Лін[1][3]
ПродюсерAnthony Havelock-Alland і Ronald Neamed
СценаристДевід Лін, Ronald Neamed, Anthony Havelock-Alland і Kay Walshd
На основіВеликі сподівання[4][2]
У головних
ролях		Джон Мілзd[3], Anthony Wagerd[3], Джин Сіммонс[3], Valerie Hobsond[3], Алек Гіннесс, Martita Huntd, Фінлей Карріd, Francis L. Sullivand, Бернард Майлсd, Freda Jacksond, Torin Thatcherd і Edie Martind[5]
ОператорGuy Greend
КомпозиторWalter Goehrd
ХудожникJohn Bryand
КінокомпаніяCineguild Productionsd
Дистриб'юторRank Organisationd і Netflix
Тривалість118 хв.
Моваанглійська
Країна Велика Британія
Рік1946
IMDbID 0038574

«Великі сподівання» (англ. Great Expectations) — британська екранізація однойменного роману Чарльза Дікенса, поставлена 1946 року Девідом Ліном. Вважається еталоном екранізації літературного твору і чи не найкращим фільмом за мотивами творів Дікенса[6][7]. 1999 року Британський інститут кіно включив «Великі сподівання» до п'ятірки найкращих фільмів в історії національного кінематографа.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Заплутаний сюжет роману у фільмі зведено до кількох основних ліній.

Сільський хлопчик-сирота на прізвисько Піп живе в будинку своєї старшої сестри місис Гарджері та її чоловіка Джо, коваля за професією. Піп і Джо постійно відчувають на собі круту вдачу зарозумілої й деспотичної жінки, що робить їх товаришами з нещастя і найкращими друзями.

Одного разу, відвідуючи могилу батьків, Піп зустрічає на цвинтарі моторошного каторжанина. Піддавшись на його погрози, хлопчик приносить йому з дому їстівні припаси та напилок, щоб той зміг позбутися кайданів. Вже наступного дня каторжник на очах у Піпа потрапляє до рук поліції. Хлопчик жестами дає йому зрозуміти, що не причетний до його затримання. Своєю чергою, щоб хлопцеві вдома не влетіло за зникнення їжі, спійманий втікач оголошує у присутності поліції, що це він вчинив крадіжку у будинку коваля. Подальша доля нещасного чоловіка Піпу невідома.

Міс Гевішем, літня і дуже заможна дама, вже багато років як відгородилася від світу (і навіть від сонячного світла) у стінах свого величезного особняка. У пошуках товариша для ігор своєї прийомної дочки Естелли вона зупиняє свій вибір на Піпі. Хлопчик відразу закохується в зарозумілу красуню, виховану так, щоб розбивати чоловічі серця. Відтоді Піпом опановує практично неможлива для нього мрія стати джентльменом, щоб досягти рівного з Естеллою суспільного становища. Через деякий час міс Гевішем розлучає їх, відправляючи Естеллу вчитися у французький пансіон.

Минають роки. Піп працює в кузні під керівництвом Джо. Якось до їхньої кузні заходить адвокат Джеггерс, який повідомляє, що його клієнт, який побажав залишитися невідомим, хоче забезпечити Піпа «блискучим майбутнім», для чого той має вирушити до Лондона і стати джентльменом. Хлопець швидко освоюється в столиці та вливається у вище товариство. У своєму новому статусі він знову зустрічає Естеллу, яка подорослішала і стала ще красивішою, світле почуття до неї розгорається в його грудях з новою силою. Піп наївно вважає, що до планів міс Гевішем входить його одруження з Естеллою. Йому невтямки, що кошти на його розкішне життя надає зовсім не міс Гевішем, а той самий каторжанин, якому він колись простяг руку допомоги.

У ролях

[ред. | ред. код]

Робота над фільмом

[ред. | ред. код]

Сценарій фільму народився з п'єси за участю тих самих акторів — Алека Гіннеса (Герберт Покет) та Мартіта Гант[en] (міс Гевішем). Ця постановка переконала Девіда Ліна в можливості без істотних втрат скоротити кількість персонажів та сюжетних ліній роману. Підготовкою сценарію завідував він сам. На думку Р. Еберта, творцям стрічки вдалося вмістити у 2-годинний хронометраж весь потенціал 525-сторінкового роману[7]. Песимістичний фінал книги пом'якшено на догоду публіці[7], критиці буржуазного суспільства теж не знайшлося місця у фільмі, зате у відносини Піпа з Гербертом Покетом додано елемент легкої гомоеротики[K 1].

Фільм «Великі сподівання» вперше познайомив широку публіку зі знаменитими згодом акторами Алеком Гіннесом та Джин Сіммонс. У ролі 20-річного Піпа режисер бачив лише 38-річного Джона Міллза[en] з його прямодушним, відкритим обличчям. Багатьох сучасних глядачів шокує поява немолодого актора в ролі юного Піпа[7]. Не менш спірним вважають запрошення 30-річної Валері Гобсон[en] на роль 17-річної Естели[9].

Успіх

[ред. | ред. код]

Вихід фільму зустріли прихильними рецензіями по обидва боки Атлантики. Оператора та художника-постановника відзначено премією «Оскар»; крім того, стрічка отримала номінації в категоріях «найкращий фільм», «найкраща режисура» та «найкращий сценарій». Натхненний успіхом, Лін взявся за постановку іншого роману Дікенса — «Олівера Твіста». Відтоді ініціативу в екранізації творів англійського класика в Голлівуду перехопили англійці.

На думку Р. Еберта, сцени на цвинтарі на початку стрічки вплинули на естетику корманівського горору, а сцени в будинку міс Гевішем надихали Біллі Вайлдера під час роботи над декораціями класичного нуару «Бульвар Сансет» (1950)[7].

Оцінки

[ред. | ред. код]

Критика

[ред. | ред. код]

Річард Віннінгтон із News Chronicle писав: «Дікенса ніколи раніше не екранізували так продуктивно».

Критик Роджер Еберт зазначив, що картина «найвизначніша з усіх екранізацій Дікенса»[10].

На сайті Rotten Tomatoes фільм має рейтинг 100%, на підставі 27 рецензій критиків, із середнім балом 8.4 із 10[11].

Каса

[ред. | ред. код]

1947 року картина стала третім за популярністю фільмом у британському прокаті[12] та найпопулярнішим фільмом у канадському прокаті 1948 року[13].

Примітки

[ред. | ред. код]
Коментарі
  1. ↑ У рік виходу фільму Гіннеса заарештували за вчинення гомосексуальних дій у громадському туалеті. У поліції він представився ім'ям свого персонажа, Герберта Покета, завдяки чому епізод не набув розголосу.[8]
Виноски
  1. ↑ а б http://www.imdb.com/title/tt0038574/
  2. ↑ а б https://web.archive.org/web/20200728203105/https://www.bfi.org.uk/news-opinion/news-bfi/lists/10-great-films-set-victorian-london
  3. ↑ а б в г д http://www.allocine.fr/film/fichefilm_gen_cfilm=3439.html
  4. ↑ Шведська база даних фільмів — Svenska Filminstitutet.
  5. ↑ ČSFD — 2001.
  6. ↑ Great Expectations | Film | The Observer
  7. ↑ а б в г д Great Expectations :: rogerebert.com :: Great Movies. Архів оригіналу за 9 жовтня 2012. Процитовано 10 червня 2022.
  8. ↑ Ezard, John (16 квітня 2001). Alec Guinness's gay side revealed. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 4 квітня 2023.
  9. ↑ Great Expectations | Film | The Guardian. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 3 грудня 2011.
  10. ↑ Roger Ebert. Great Expectations movie review (1946) | Roger Ebert (англ.). www.rogerebert.com. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 18 лютого 2020.
  11. ↑ Great Expectations (1947) (англ.). Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 18 лютого 2020.
  12. ↑ Anna Neagle Most Popular Actress. Sydney Morning Herald (NSW : 1842 - 1954) (англ.). NSW. 3 янв 1948. с. 3. Процитовано 18 лютого 2020.
  13. ↑ Screen Volume 32 Issue 3. — 115 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Великі_сподівання_(фільм,_1946)&oldid=42286718