Перейти до вмісту

Велозу Сальгадо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Велозу Сальгадо
порт. Veloso Salgado Редагувати інформацію у Вікіданих
При народженніпорт. José Maria Veloso Salgado Редагувати інформацію у Вікіданих
Народження2 квітня 1864(1864-04-02)
Мелон, Галісія, Оренсе, Іспанія
Смерть22 липня 1945(1945-07-22) (81 рік)
 Лісабон. Португалія
НаціональністьПортугалець
Країна Португалія
 Португальське королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрісторичний живопис Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняНаціональна вища школа красних мистецтв Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник Редагувати інформацію у Вікіданих
НапрямокНатуралізм
Роки творчості1949[1] — 2014[1]
Роботи в колекціїNogueira da Silva Museumd, Museu de Lisboad, Військовий музей (Лісабон), Національний музей сучасного мистецтва (Лісабон), José Malhoa Museumd, Casa-Museu Teixeira Lopesd і Medeiros e Almeida House-Museumd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Гранд-офіцер ордена Сантьяго
CMNS: Велозу Сальгадо у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Хосе Марія Велозу Сальгадо (порт. Veloso Salgado; 2 квітня 1864 — 22 липня 1945) — португальський художник галісійського походження. Велозу Сальгадо вважають одним із найвидатніших майстрів натуралізму в рідній країні з багатьма видатними роботами в історичному живописі, пейзажах і портретах.

Біографія

[ред. | ред. код]

Хосе Марія Велозу Сальгадо народився в Галісії (Іспанія), в Мелоні — невеликому містечку в провінції Оренсе, недалеко від португальського кордону, де він прожив до 10 років. Він був сином двох фермерів, Хосе Переса та Долорес Велозу Родрігес Сальгадо. У 1874 році батьки відправили його жити до дядька по материнській лінії Мігеля Велозу Родрігеса Сальгадо, який керував майстернею літографії у Лісабоні, Португалія. Велозу Сальгадо почав працювати підмайстром у майстерні свого дядька.

З 1878 по 1880 рік Велозу відвідував вечірні курси Школи Лісабонської академії образотворчих мистецтв і був зарахований з відзнакою. Підбадьорений своїми результатами, він почав відвідувати вечірні заняття в 1881 році й наприкінці свого першого курсу отримав нагороду в розмірі 20 тисяч реїв. Потім він почав денні заняття, навчався під керівництвом Хосе Сімоеса де Алмейди та Хосе Феррейра Чавеса, які викладали малювання та живопис відповідно, та отримав найкращі оцінки в обох класах.

У 1884 році Велозу презентував дві роботи на 13-й виставці Товариства заохочення образотворчого мистецтва (Sociedade Promotora de Belas Artes)та отримав почесну відзнаку, а 1887 року він також брав участь у 14-й виставці. У 1887 році Велозу Сальгадо закінчив навчання з підсумковим балом 17 з 20. Того ж року він став натуралізованим португальським громадянином[2]. Усі ці досягнення дозволили йому отримати державну стипендію для подальшого навчання в Парижі.

Амур і Психея (1891), Національний музей сучасного мистецтва

У 1888 році Велозу Сальгадо орендував ательє в Парижі (на вулиці Денфер-Рошро), яке ділив з Артуром Мело. Також тут він подружився зі скульптором Антоніо Тейшейра Лопесом, який мав майстерню в тому ж будинку. Велозу Сальгадо був прийнятий до Школи витончених мистецтв, де навчався там у Александра Кабанеля, Бенжамена-Констана, Жюля-Елі Делоне, Жана-Поля Лоранса та Фернана Кормона. В цей час він також спілкувався з художником Жюлем Бретоном і його дочкою та ученицею Віржині Демон-Бретон, а також з її чоловіком Адрієном Демоном, який став близьким другом Велозу Сальгадо.

Велозу Сальгадо дебютував у Салоні в 1889 році. Він виграв третю медаль на Салоні за картину «Амур і Психея» (1891), першу з його важливих робіт, яка зараз зберігається в Національному музеї сучасного мистецтва в Лісабоні. Тим часом Велозу Сальгадо також переміг у конкурсі живопису, організованому мерією Лісабона (1890), і брав участь у 1-й виставці Художньої гільдії Лісабона (Grémio Artístico de Lisboa). Після свого перебування в Парижі Велозу Сальгадо вирушив до Італії, зупинився у Флоренції, де вивчав примітивних художників, робив копії з творів Відродження та малював на пленері. Перебуваючи в Італії, він створив одну зі своїх найвідоміших робіт, Ісуса, яку вважали поза конкурсом на Салоні 1892 року (ця картина була втрачена у 1900 році, коли затонув корабель, який повертав її з Всесвітньої виставки). У 1890-х роках він також брав участь у Мюнхенській художній виставці та в Міжнародній виставці в Анверсі. Лісабонська академія образотворчого мистецтва присвоїла йому звання «Академіка заслуг».

Проголошення короля Іоанна IV (1908), настінний розпис Лісабонського військового музею

Він повернувся до Лісабона в 1895 році, в грудні того ж року був призначений тимчасовим професором історії живопису в Школі образотворчих мистецтв, за два роки його обрали замість Колумбано на посаду постійного професора. З цього моменту він регулярно брав участь у великих мистецьких виставках, як національних, так і міжнародних, йому замовляли картини видатні особистості та інституції, він накопичував нагороди та відзнаки (офіцер ордена Святого Якова Меча в 1896 році, кавалер ордена Орден Почесного легіону Франції (1902), член Лісабонської академії наук (1907). Крім станкового живопису, йому також дуже часто доручали прикрасити кілька громадських будівель і приватних резиденцій: Трибунальну кімнату Палацу фондової біржі в Порту, Палату депутатів у Палаці Святого Бенедикта в Лісабоні, Лісабонський військовий музей, Лісабонська медична школа, факультет наук Університету Порту. Разом з архітектором Мігелем Вентурою Терра він також працював над оздобленням театру Політеама в Лісабоні та Лісабонської синагоги.[3]

У 1901 році, після реформи художньої освіти, він почав викладати історичний живопис разом з Колумбано.

У 1896 році Велозу Сальгадо одружився з Віторіною де Сілва Мелло, хрещеною дочкою та протеже художника Хосе Феррейри Чавеса. У шлюбі народилося двоє нащадків: Хосе Мігель Велозу Сальгадо (1896 р.н.) і Марія Аделіна Велозу Сальгадо (1899 р.н.). Коли в 1903 році померла вдова Феррейри Чавеса, Велозу Сальгадо успадкував більшість її активів.

Велозу Сальгадо залишив живопис у 1940 році, у віці 76 років, і помер 1945 року.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б RKDartists
  2. ↑ Veloso Salgado (José). Portugal - Dicionário Histórico (Portuguese) . Процитовано 16 жовтня 2017.
  3. ↑ Salgado, José Maria Veloso. MatrizNet (Portuguese) . Direcção-Geral do Património Cultural. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 16 жовтня 2017.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Saraiva, José Hermano (2004). Dicionário de personalidades: Redinha a Silva. História de Portugal (Portuguese) . Т. 19. QuidNovi. ISBN 989-554-124-4.
  • José Maria Veloso Salgado (1864-1945). sigarra.up.pt (Portuguese) . University of Oporto. Процитовано 16 жовтня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Велозу_Сальгадо