Виноградов Віталій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Статтю «Виноградов Віталій Григорович» створено в рамках тижня Великої Британії 2024
(29 червня — 14 липня 2024)
Виноградов Віталій Григорович
Виноградов Віталій Григорович
Народження1957(1957)
Одеса, СССР
Країна Велика Британія
НавчанняСанкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна, Одеське морехідне училище і Norwich Universityd
Діяльністьхудожник
ТвориСхематизм
Роботи в колекціїMuseum of 20th and 21st Century St. Petersburg Artd
Сайтvitaliv.co.uk
CMNS: Виноградов Віталій Григорович у Вікісховищі

Виноградов Віталій Григорович(VitaliV) — радянський та британський художник, основоположник стилю «схематизм».

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у 1957 році в Одесі. Закінчив Одеське морехідне училище.

В 1979 році переїхав до Ленінграда, де в 1983 році вступив до Ленінградської академії мистецтв на відділення скульптури.[1]

У 1989 році деякий час жив у легендарному андеграундному артсквоті в мансардах «Аптека Пеля» у Ленінграді.

У 1989 році як студент з обміну переїхав до Великобританії, де отримав стипендію в Коледжі мистецтв Норвічського університету.

Здобувши ступінь у коледжі, брав участь у низці виставок живопису та скульптури, після чого у 1993 році Віталій заснував артспільноту, яка стала відома як «Банк», оскільки вона базувалася в колишній будівлі Barclays Bank у Хокстоні.[2]

Це став новаторський центр мультимедійних мистецтв, де він провів серію фестивалів короткометражних фільмів, організовував виставки концептуального мистецтва, скульптурні шоу (зокрема монументальні скульптури), відеоінсталяції та демонстрував роботи, створені у цифрових медіаформатах.

Створив свій власний художній стиль, нині відомий, як «схематизм», змістом якого є прості геометричні візерунки — кола та лінії, з'єднані під кутом 45°.[3] [4]

У 2000-х роках Віталій зайнявся дизайном та декоративно-ужитковим мистецтвом, застосовуючи принципи «схематизму» в різних галузях та експериментуючи з посудом, а саме — фарфором, дизайнерським одягом, аксесуарами та меблями, а також ювелірними виробами.

На думку видання ArtRabbit, «його практика є одночасно ексцентричною та технологічно інноваційною, що складається з ряду лайтбоксів, рельєфів з лазерною різкою з ЧПУ, алюмінієвих та акрилових смол та 3D-плівки».[5]

З 2007 року працює у своїх студіях у Великій Британії, Італії та Росії.

У 2008 році запустив спільний проєкт Digital Butterfly з художником Піно Сіньоретто у Мурано, Венеція.

Випустив кілька модних колекцій одягу, які представив на Французькому тижні моди у 2008 році та Лондонському тижні моди у 2009 році.

Картини художника зберігаються у музеях та приватних колекціях по всьому світу. Дві картини Виноградова («Монолог» і «Падіння» 1989 р.) зберігаються в Музеї мистецтва Санкт-Петербурга XX-XXI століть.[6]

У 2009 році на виставці в Maverick Showroom у Шордичі одну з картин Виноградова придбав актор Мікі Рурк.[7]

Виставки

[ред. | ред. код]
  • 2021 "A premonition of the Future", Державний Російський музей, Санкт-Петербург.[8] [9] [10]
  • 2019 Art Show, Old Brompton Gallery.
  • 2018 "Digital Porcelain Collections", Old Brompton Gallery.
  • 2014-2015 «Jewellery collections for ZBird (China)»
  • 2013 "The Dinner is served", Державний Російський музей, Санкт-Петербург.
  • 2011 The Fourth Moscow Biennale of contemporary art, Фабрика, Москва.
  • 2011 "VideoAkt", International Biennale, Барселона.
  • 2011 «Infame», Форман's Smokehouse gallery, Лондон.
  • 2010 "Digital life", Salon Gallery, Лондон. [11]
  • 2009 "Moda, Picture, Style", Державний Російський музей, Санкт-Петербург.
  • 2008 "Digital Butterfly by Pino Signoretto", Мурано. [12]
  • 2007 «Digital metamorphosis», Державний Російський музей, Санкт-Петербург.
  • 2006 "Digital art", Sands Expo, Лас-Вегас.
  • 2000 Cook-art, Islington Design Centre, Лондон.
  • 1999 "S.Rossine & VitalyV", New Burlington gallery, Лондон.
  • 1999 "Three tons of food", Bank, Лондон.
  • 1999 "Temporary radio", Radio Suisse, Женева.
  • 1996 "Africa, Kostroma, VitalyV", Російський етнографічний музей, Санкт-Петербург.
  • 1995 Three artists, Albemarle Gallery, Лондон.
  • 1995 "Fragments", Merts Contemporary Gallery, Лондон.
  • 1994 "A4 gallery", Flash art magazine, Лондон.
  • 1994 "Real size of Fuji", Flash art magazine, Лондон.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Людмила Семёнова (3 серпня 2020). «Идет расслоение и структуризация художественного сообщества». Росбалт. Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  2. ↑ John Windsor (21 лютого 1998). Items and Icons: tables. The Independent. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2022.
  3. ↑ Corinna Gannon (2019). VitaliV. MONK. Архів оригіналу за 11 листопада 2019. Процитовано 1 грудня 2022. {{cite web}}: Недійсний |dead-url=unfit (довідка)
  4. ↑ Виталий Виноградов. Схематизм в искусстве. Мансарда художников. Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  5. ↑ VitaliV, 'Digital Life' - Exhibition at SaLon in London. ArtRabbit. 2 червня 2010. Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  6. ↑ Виноградов Виталий Григорьевич. Музей искусства Санкт-Петербурга XX-XXI веков. Архів оригіналу за 30 червня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  7. ↑ Colin Gleadell (19 жовтня 2009). Art Market News. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 1 грудня 2022. {{cite web}}: Недійсний |dead-url=unfit (довідка)
  8. ↑ Фаэтон и созвездия: в Центре мультимедиа Русского музея откроется выставка, посвященная космонавтике. Санкт-Петербург. 16 грудня 2021.
  9. ↑ Маргарита Костриц (2021-12). Виталий Виногралов – художник в дигитальном пространстве искусства (PDF). Виртуальный Pусский музей. Архів (PDF) оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  10. ↑ Светлана Бирюкова (2021-12). Куда дальше полетим, г-н Виноградов? (PDF). Виртуальный Pусский музей. Архів (PDF) оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  11. ↑ Keith Stuart (10 травня 2010). BlazBlue concept sketches go on show + more digital art. The Guardian. Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.
  12. ↑ Glass Masters at Work: Pino Signoretto. Corning Museum of Glass. 2007. Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 грудня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Виноградов_Віталій_Григорович