Випаровуваність
Випаровуваність — гранично можливе теоретичне випаровування за фактичних умов погоди (інсоляція, температура повітря і поверхні, вологість повітря, вітер), необмежене запасами вологи[1][2]. Обчислюється в мм шару води, що випарувалася[2].
Над водною поверхнею випаровуваність завжди дорівнює фактичному випаровуванню. Над сушею ці значення тотожні лише у випадку, якщо вологість ґрунту перевищує певну оптимальну величину, що забезпечує максимальну інтенсивність сумарного випаровування (випаровування з ґрунту + транспірація рослин). Різниця між випаровуваністю й випаровуванням за інших рівних умов зменшується з ростом сухості ґрунту[1]. Найбільша вона в тропічних пустелях, де випаровуваність понад 2000 мм на рік, а фактичне випаровування близьке до 0[2].
Для визначення випаровуваності над поверхнею суходолу можна застосовувати ряд методів[1]:
- Найбільш фізично обґрунтований метод полягає в розрахунку випаровуваності за рівнянням теплового балансу земної поверхні з урахуванням реальних властивостей такої поверхні й припущення її оптимального зволоження.
- Випаровуваність прирівнюють до теоретичного випаровування з рівної поверхні випарника, але при цьому не враховують безперервний вплив постійно рухомих сухих мас повітря над ним.
- Випаровуваність прирівнюється до фактичного випаровуванню з поверхні озер або водоймищ за аналогічних метеорологічних умов. Відмінності між водною поверхнею і суходолом (альбедо, теплоємність і теплопровідність, шорсткість і загальна структура поверхні) не беруться до уваги, що спричиняє неточності обчислення.
Співвідношення випаровуваності й фактичного випаровування є одним з показників співвідношення тепла і вологи, що в свою чергу, визначає умови розвитку живої природи. Тому величина випаровуваності (або дотичні характеристики) входить в усі показники ступеня зволоження території[1].
У полярних областях за низьких температур як фактичне випаровування, так і теоретично можливе малі і близькі один до одного. На Шпіцбергені випаровуваність тільки 80 мм на рік[3].
У помірних широтах значення як першого, так і другого зростають: в Англії — 400, у Середній Європі близько — 450, у Санкт-Петербурзі — 320 мм на рік. У Центральній Азії з її високими літніми температурами і великим дефіцитом вологості випаровуваність значно вища: Ташкент — 1340, Нукус — 1800 мм на рік[3].
У тропічних широтах випаровуваність порівняно невелика на узбережжях і різко зростає вглиб континентів, особливо в пустелях: на Атлантичному узбережжі Сахари — 600—700, на відстані 500 км від берега — 3000 мм на рік; у посушливих районах Аравії — 3000 мм на рік; у пустелі Сонора — понад 3000 мм на рік. Тільки в Південній Америці відсутні області з річною випаровуваністю понад 2500 мм на рік. На пустельних узбережжях, утворення яких спричинене холодними морськими течіями, Атакама і Наміб випаровуваність не більше 600—800 мм[3].
Поблизу екватора, де дефіцит вологості досить малий, випаровуваність відносно низька — 700—1000 мм[3].
В Україні середні показники випаровуваності зростають з північного заходу на схід і південь разом з дефіцитом вологості. Середнє значення випаровуваності для деяких українських міст: Луганськ — 740, Одеса — 584 мм на рік[3].
Величину випаровуваності визначають у міліметрах стовпа випаровуваної води. Для цього на солепромислах застосовують простий метод. Біля озера просто неба встановлюють спеціальні кристалізатори-посудини, які заповнюються ропою, інтенсивність випаровування якої треба визначити. Одночасно в другий кристалізатор наливають прісну воду. За зниженням рівня рідин в посудинах складають таблиці, за якими визначають показник випаровуваності ропи в кожному озері. Коефіцієнт випаровуваності визначається відношенням стовпа випаровуваного розсолу до величини випаровування прісної води. Для ропи Кінбурнських солоних озер на основі спостережень прийняті еміричні коефіцієнти.
- ↑ а б в г (рос.) Испаряемость // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.
- ↑ а б в Испаряемость // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ а б в г д (рос.) Географическое распределение испаряемости и испарения. — Авіаційна метеорологічна станція «Рівне».
