Перейти до вмісту

Владиславчик

Координати: 49°4′29″ пн. ш. 29°57′24″ сх. д. / 49.07472° пн. ш. 29.95667° сх. д. / 49.07472; 29.95667
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Владиславчик
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Уманський район
Тер. громада Монастирищенська міська громада
Код КАТОТТГ UA71060170070016696
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване До 1825 р.
Населення 393
Площа 1,295 км²
Поштовий індекс 19123
Телефонний код +380 4746
Географічні дані
Географічні координати 49°4′29″ пн. ш. 29°57′24″ сх. д. / 49.07472° пн. ш. 29.95667° сх. д. / 49.07472; 29.95667
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Водойми р. Ступки
Найближча залізнична станція Жашків
Відстань до
залізничної станції
33 км
Місцева влада
Адреса ради с.Владиславчик, вул.Центральна,19
Сільський голова Гунько Микола Петрович
Карта
Владиславчик. Карта розташування: Україна
Владиславчик
Владиславчик
Владиславчик. Карта розташування: Черкаська область
Владиславчик
Владиславчик
Мапа
Мапа

CMNS: Владиславчик у Вікісховищі

Владисла́вчик — село в Україні, у Монастирищенській міській громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на лівому березі річки Ступки (притока Гірського Тікичу) за 28 км на північний схід від міста Монастирище. Населення становить 393 особи.

Історія

[ред. | ред. код]

Навколо Владиславчика виявлені залишки поселення племен трипільської культури. Його площа (50 гектарів) розташована на південь від села. Прямо в селі можна бачити купи перепаленої червоної глини з уламками глиняного посуду зі спіральним орнаментом. На садибі селяни­на Петра Луценка знайдено на глибині 60-70 см дві глиняні посудини, прикрашені орнаментом. Одну з них передано до Уман­ського музею, інша знаходилася в школі. Розвідку поселення робив В. А. Стефанович 14 жовтня 1963 року.

Поселення носить ім'я Владислава (сина цибулівського земельного магната Рогозинського), котрий народився в 1823 р. Цей факт дає підстави стверджувати, що село виникло на початку 1800-х років.

Селяни ж називали Владиславчик просто Слободою. Це теж не випадково. Нові кріпаки-землероби у нових поселеннях на певний час (до придбання тягла) панами звільнялися від грошового податку (чиншу), а то й від на­турального, тобто були вільними слобожана­ми (по-російськи — «свободными от уплаты оброка»).

За Л. Похилевичем у 1860 р. проживали 320 осіб (чоловіків — 170, жінок — 150), дворів було орієнтовно 50-55. У цей час належали вони зятю Іполита Рогозинського Валеріану Щенстовичу Росцішевському. Землі тут пан мав 790 десятин, тримав економію.

У 1900 р. в поселенні уже діяли власна приписна церква, 2 кузні, 4 вітряки, крупо­рушка та соломорізка.

Маєток поміщика Росцішевського знахо­дився в Княжиках. Адміністративно село на­лежало Цибулівській волості. Ним управляли староста та збирач податків.

Гірка доля дісталася родинам Федота Луценка та Макара Фармагея: їх розкуркулили, однак із села не вислали. Їхні та інших селян господарські приміщення стали тимча­сово конюшнями. В хаті Луценка утворили клуб. Головою колгоспу обрали Йосипа Кубу.

У роки Голодомору 1932-33 років померло близько 108 осіб.

У 1937 р. зазнали репресій 8 господарів: голова сільради Іван Любомський, учитель Аксентій Кравчен­ко (працював у Княжиках), розсильний сіль­ради Петро Баран, шофер МТС Антон Янов, Івана Гуньку, Федота Мельника, Мусія Панібратського, священика. П'ятьох розстріляли як ворогів народу, інших засуди­ли на 10 років таборів.

Однак найвищим випробуванням для всіх стала Друга світова війна. З Владиславчика відправили до Німеччини 104 остарбайтери. За роки окупації тут розстріляли двох селян, загинуло від бомб та снарядів теж двоє, в полоні побували 10 осіб, заарештува­ли 17 мешканців села.

На фронти Другої світової війни пішли 86 мешканців, 64 — загинули. Село звільнили від фашистів 9 березня 1944 року.

1959 року, у зв'язку з укрупненням господарств і ферм, колгосп «Більшовик» ліквідували та приєднали до Княжиків.

У 1967 році, після поновлення Монастирищенського району Владиславчику повернули статус самостійності, відновив роботу колгосп «Зоря». У 1976 р. Княжики стали радгоспом. Владиславчик знову приєднали до них як дільницю.

У 1985 знову відокремлено від Княжиків і стало самостійним господарством з назвою «Ювілейний», яке у 1992 р. реорганізовано в КСГП, потім — СТОВ.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області/ І. І. Волошенко. — Монастирище: [б.в.], 2003. — 464 с.

Інтернет-посилання

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]