Владислав Ванчура
| Владислав Ванчура | |
|---|---|
чеськ. Vladislav Vančura  | |
 | |
| Народився | 23 червня 1891[2][3][…] Háj ve Slezskud, Австро-Угорщина[5][6][…] |
| Помер | 1 червня 1942[1][2][…] (50 років) Kobylisyd, Прага 8d, Prague 8d, Прага, Протекторат Богемії і Моравії ·вогнепальна рана[8] |
| Поховання | Вишеградський цвинтар[3] |
| Країна |  Чехословаччина Австро-Угорщина |
| Місце проживання | Збраслав[8] |
| Діяльність | поет, письменник, кінорежисер, лікар-письменник, драматург, сценарист, критик, лікар, драматург, літературний критик, прозаїк, публіцист |
| Галузь | література[5], театр[5], кінорежисураd[5] і публіцистика[5] |
| Alma mater | First Faculty of Medicine, Charles Universityd[6] і Гімназія імені Яна Нерудиd |
| Знання мов | чеська[1] |
| Членство | Деветсил |
| Партія | Комуністична партія Чехословаччини |
| У шлюбі з | Ludmila Vančurovád |
| Діти | Alena Santarovád |
| Автограф |  |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0888595 |
Владислав Ванчура (Vladislav Vančura, 23 червня 1891, Гай у Опави — 1 червня 1942 року, Збраслав) — чеський письменник, драматург і кінорежисер, тричі лауреат Державної премії з літератури: 1929, 1931, 1947 (посмертно).
Вперше твори В. Ванчури публікуються в чеській періодиці в 1919 році. З 1920 року він — член літературної групи Devětsil, представник поетизму. Опублікував збірки оповідань, п'єси, кілька романів, в тому числі «Маркета Лазарова», який згодом був екранізований. Брав участь у створенні декількох фільмів.
У 1939—1940 роках створив «Картини з історії чеського народу», в яких він літературно (від імені історичних персонажів) виклав чеську історію аж до кінця династії Пржемисловичів. Робота повинна була вийти в шести томах, однак залишилася незавершеною через арешт і загибель автора. Вийшло тільки два томи, другий — посмертно в 1947 році.
В. Ванчура був членом Комуністичної партії Чехословаччини. У 1929 році за підпис маніфесту Семи (із засудженням курсу нового партійного лідера Готвальда) він був виключений з партії. Під час німецької окупації Чехословаччини брав участь в русі Опору. 28 травня 1942 року, після замаху на главу нацистської адміністрації Протектората Богемії і Моравії Рейнгарда Гейдріха, був схоплений гестапо разом з більш ніж двома тисячами чеських інтелігентів (цю помсту чеському народу називають «Друга Гейдріхіада») та 1 червня без суду страчений, тіло таємно спалено у Страшніцькому крематорії.
Владислав Ванчура написав твори в яких згадується Закарпаття - «Останній суд» (1929) та «Жандармські гуморески» (1930). Останній суд (1929) - роман, про відносини Праги та Підкарпатської Русі. Це сварка між природою та цивілізацією, вигадкою та реальністю. Тут видно захоплення Ванчура Прагою та його інтерес до Підкарпатської Русі. Лінгвістично цей твір характеризується великою метафоричністю, синтаксичною та композиційною складністю. За цей роман він отримав Державну премію за літературу в 1929 році. У 1935 році Ванчура переробив цю роботу, причиною тому був перехід до реалізму.
Ванчура був режисером фільму «Марійка-невірниця» (чеськ. Marijka nevěrnice) — знятий у 1933 році на Закарпатті. Фільм розповідає про життя на Верховині в 30-х рр. XX ст., коли Закарпатська Україна (Підкарпатська Русь) перебувала у складі Чехо-Словаччини. Сценарій до фільму написав Іван Ольбрахт.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118803840 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Find a Grave — 1996.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Studenti pražských univerzit 1882–1945
- ↑ Regional Database of the Central Bohemian Research Library in Kladno
- ↑ а б http://katalog.ahmp.cz/pragapublica/permalink?xid=60239027e4864653a939f74e11776a6a&scan=102#scan102
- Ванчура Владислав // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 240. — ISBN 966-692-578-8.
