Вогинь
Село
Координати 51°45′00″ пн. ш. 22°47′00″ сх. д. / 51.75° пн. ш. 22.78333° сх. д.
|
Вогинь, давній Воїнь[2] (пол. Wohyń, Вохинь[3]) — село в Польщі, у гміні Вогинь Радинського повіту Люблінського воєводства. Населення — 2017 осіб (2011[1]).
Воїнь був прикордонним поселенням Берестейської землі Галицько-Волинського князівства[4]. Вперше згадується в Іпатіївському літописі як «село на Вкраїниці іменем Воїнь», яке в 1279 році захопило польське військо, послане князем Лешком Чорним[4]:
| Оригінал | Переклад | |
|---|---|---|
...посем же придоша Литва. ко Берестью и начаша молвити кнѧзю Володимерови. тъı насъ возвелъ. да поведи нъı коуда а се мъı готовъı. на то есмы пришли. кнѧзь же нача домоути. абы коуда ѣ повести. своӕ бо рать оушла бѧшеть. оуже далече на Болеслава. а оуже рѣкы ростѣкаютьс̑. и воспомѧноу Володимѣръ. ѡже преже того Лестко. пославъ Люблинѣць взѧлъ бѧшеть оу него. село на Въкраиници именемь Воинь. и напоминасѧ Е емоу Володимиръ. ѡ томь много абы емоу воротилъ челѧдь. ѡнъ же не вороти емоу челѧди его. за се же посла на нь Литвоу и воеваша ѡколо Люблина и поимаша челѧди Ж множьство. и ѡполонившесѧ и тако поидоша назадъ с чс̑тью.[5] |
...А після цього прийшла литва до Берестія, і стали вони мовити князю Володимирові: «Ти нас підняв, так поведи нас куди. А ми ось готові, на те ми єсмо прийшли». Князь тоді став думати собі, аби куди їх повести, бо його рать пішла була вже далеко на Болеслава, а вже ріки розливаються. І спом'янув Володимир, що раніш перед цим Лестько, пославши люблінців, узяв був у нього село на Вкраїниці, за назвою Воїнь. І допоминався од нього Володимир про те багато, щоб вернув він йому челядь, але він не вернув йому челяді його. За це й послав він на нього литву, і пустошили вони довкола Любліна, і захопили челяді безліч, і, набравши здобичі, пішли тоді назад із честю.[6] |
У часи входження до Речі Посполитої належало до Берестейського повіту Берестейського воєводства Великого князівства Литовського[7].
За збереженим переказом, коли поляки почали проводити свою експансію на руських землях, почали виникати прикордонні суперечки[8]. Тоді мешканці Воїня встановили на межі своїх полів камені, що стали слугувати польсько-руською межею[8]. Як писав Юхим Крижановський[ru], ці камені все ще існували в XIX столітті[8].
1521 року вперше згадується православна церква у Воїні[2]. 1531 року великий князь литовський Сигізмунд I наділив жителів міста магдебурзьким правом[8]. Місто мало свою печатку зі зображенням на ній коня[8]. Станом на 1576 рік перебувало в королівській оренді[9].
1690 року включений до складу Берестейського воєводства[9]. Ймовірно у XVIII столітті потрапив у приватну власність[9].
У часи входження до складу Російської імперії було міським селищем у гміні Лісьовулька Радинського повіту Сідлецької губернії[9][10].
У 1827 році в селі було 228 будинків і 1181 мешканець[9]. У 1864 році — 264 доми та 2145 мешканців[9].
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі переважно проживали українськомовні греко-католики, яких налічувалося 990 осіб, меншою мірою — польськомовні римо-католики[10].
1872 року місцева греко-католицька парафія налічувала 916 вірян[3]. 1893 року в селі зведено нову православну церкву[3].
1881 року відбулася велика пожежа, внаслідок чого згоріло близько 100 будинків[9].
На кінець XIX століття у Вогині налічувалося 240 домів і 2480 жителів, діяли двокласна чоловіча школа, дім для літніх людей, православна церква, парафіяльний мурований костел[9].
У міжвоєнні 1918—1939 роки польська влада перетворила місцеву православну церкву на римо-католицький костел[3][2].
Станом на 1921 рік міське селище Вогинь належало до гміни Вогинь Радинського повіту Люблинського воєводства міжвоєнної Польщі[11].
За офіційним переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в міському селищі Вогинь налічувалося 397 будинків та 2579 мешканців, з них[11]:
- 1200 чоловіків та 1379 жінок;
- 1534 римо-католики, 1025 юдеїв, 20 православних;
- 1760 поляків, 810 євреїв, 6 українців, 3 особи іншої національності;
У 1975—1998 роках село належало до Білопідляського воєводства.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][12]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 1010 | 217 | 692 | 101 |
| Жінки | 1007 | 219 | 581 | 207 |
| Разом | 2017 | 436 | 1273 | 308 |
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 138.
- ↑ а б в г Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce / zebr., oprac. A. Saładiak. — Warszawa : Burchard Edition, 1993. — С. 382. (пол.)
- ↑ а б Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. — К. : Наукова думка, 1984. — С. 5, 11, 85.
- ↑ Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908 .— II, 211.
- ↑ Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989 . — С. 434.
- ↑ Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Нью-Йорк : Книгоспілка, 1955. — Т. IV: XIV-XVI віки — відновини полїтичні. — С. 497.
- ↑ а б в г д Крыжановский Е. М.[ru]. Русское забужье (Холмщина и Подляшье): сб. ст / Е. М. Крыжановский; с предисл. И. П. Филевича. — Санкт-Петербург : Тип. «Мирный труд», 1911. — С. 77-78. (рос. дореф.)
- ↑ а б в г д е ж и Wohyń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 736. (пол.)
- ↑ а б Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 373. (рос. дореф.)
- ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 91. (пол.)
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- Wohyń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 736. (пол.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вогинь
- Вогинь с. www.pslava.info. Прадідівська слава.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
Адміністративний центр: Вогинь | ||
| Села | Безволя • Боянувка • Браниця-Кольонія • Браниця-Суховольська • Вогинь • Вулька-Здункувка • Збулітув-Малий • Курашев • Лісьовулька • Оссова • Острівки • Плянта • Суховоля • Сьверже |  |
