Волосся (міфологія)
Волосся (міфологія) — символ чоловічої сили і гідності. Найвідоміший приклад — біблійний Самсон, що загубив всю свою силу, коли Даліла відрізала йому волосся, і знову її віднайшов, коли воно відросло.
Біблійна історія відбилась в билинах, де ми теж знаходимо богатиря Самсона, якого часто змішують зі Святогором. Коли Самсонова жінка довідалася, що її чоловік, хотів її вбити, коли вона ще була дівчиною, заповзялася на нього і почала від нього вивідувати, в чому його сила. Самсон і признався. «У семи волосах янгольських» на його голові (Мих. Грушевський "Іст. у. л. IV, 220).
Образ сильної людини, богатиря чи розбійника з «янгольськими волосами» на голові, що роблять його непоборним, зробився дуже популярним зокрема в Галичині. (Етн. Зб. НТШ. III. 20; XI, 39, 40). В Зах. Європі також вірили, що магічна сила відьом та чарівників знаходиться у їхньому волоссі. Тому, наприклад, у Франції звинуваченим у чарівництві голили все тіло. Славнозвісний інквізитор Шпренґер задовольнявся тим, що примушував голити тільки голову, але його завзятіший колега Куманус наказав раз виголити все тіло 47 жінкам перше, ніж їх дати на страту (Фрезер «Золота галузка», III, 268). У Шотландії говорили, ніби сам сатана запевняв своїх вірних, що їм нічого не станеться аж «поки матимуть волосся на голові» (Рейнах «Міти…», IV, ст. 163).
У тісному зв'язку з віруванням, що волосся має магічну силу, знаходиться й вірування, що доля людини, і зокрема її життя залежить від її волосся. У билинах про Святогора-Самсона оповідається, що, коли він запитав Микулу про свою долю, той скерував його до коваля. Знайшовши його, Святогор довідався, що він саме кував два волоски — кому з ким женитися. Вказав він тоді і Святогорові його будучу жінку (М. Грушевський «Іст. укр. літер» IV, 220).
Волосся ще й тим зв'язане з долею людини, що його приходиться часто обрізати, обстригати. Для людини ж із магічним світоглядом все, що колись належало людині, затримує й далі з ним так званий симпатичний зв'язок, і тому звичайно чимало уваги присвячується тому, щоб острижене волосся не попало в якесь невідповідне місце, а особливо в руки відьм та ворожбитів, що могли б чарами над волоссям зашкодити людині чи навіть спричинити її смерть. Найкращим засобом проти цієї небезпеки було б зовсім не обстригати волосся. І дійсно, наприклад, королі франків ніколи не стригли собі волосся. Коли б вони дали обстригти собі волосся, тим самим вони, за традицією, відмовилися б від трону. Коли брати Клотар і Хільдеберт змовилися, щоб заволодіти королівством їхнього покійного брата Клодоміра, вони захопили підступом у полон двох маленьких небожів, Клодомірових синів, і післали до їх матері, королеви Кльотильди в Парижі, посланця з ножицями і мечем. Посланець показав королеві ножиці і меч і запитав її, чи її діти мають бути обстрижені, чи мають вмерти. Королева відповіла, що воліє щоб вони вмерли, ніж, обстрижені, втратили б право на королівство. І діти були страчені.
Коли ж звичай стригти волосся все-таки бере гору, саме стриження обставлялося різними обрядами, що мали б хоронити від небезпек, зв'язаних із постригом. Проте, і вже обстрижене волосся небезпечне колишньому їх власникові, бо може стати знаряддям чар. Тому, напр. коли сіамському хлопцеві обстригали волосся, клали його в човничок із бананового листя і пускали за водою в найближчій річці. Сіамці вірять, що таким чином не тільки волосся буде в безпеці, але що із ним разом попливе і все те недобре, що може бути у вдачі дитини. В Україні радили обстрижене волосся також кидати в річку, або спалити. На Звенигородщині стрижене волосся пускали за водою, а подекуди його спершу заліплювали у тісто і запікали, а потім давали дитині те печиво розломити, причому дитина мала сказати: «Погане!» а потім теж пустити за водою, — «щоб голова здорова була». Тут вже додається, як бачимо й народне пояснення, що випливає зі символіки води, як здоров'я (Ястребов в Кіевс. Стар. 1895, X, 1-2).
Якщо пташка унесе обстрижене волосся у своє кубло, то у людина, ніби, болітиме голова (Проф. Сумцов в Кіевс. Стар. 1889, XII, 585-88). Ястребов також записав вірування, що «подекуди волосся від дівчат кладуть під стріху, щоб ворона не унесла, бо тоді волосся не ростиме» (там же, 189й, X, 2). Так само і в гуцулів говорили, що коли миші забирають обрізане волосся, щоб зробити собі з нього гніздо, то у людини, якій те волосся належало, болітиме голова. Подібне забобонне вірування існувало і в Німеччині, і в Сасексі в Англії. (Фрезер «Золота галузка», І, 19). В Норвегії натомість твердили, що обрізане волосся збирали кажани і відносили їх чортам, які таким чином набирали великої сили над людьми, яким те волосся належало. Тому там радили стригти волосся під час Служби Божої і негайно закопувати в землю, або палити. Ще в давній Авесті сказано, що той, хто стриже волосся, або нігті, і кидає після себе обрізки, сприяє розмноженню нечистої сили. Тому, хто стриже волосся, чи нігті, мусить занести обрізки на 20 кроків від вогню, на 30 від води, і там закопати в землю так глибоко, як тільки можливо (К. Ст. 1889, XII, 588).
Іноді волосся та нігті закопуються, чи інакше зберігаються, не тільки тому, щоб вони не потрапили у руки небезпечних шкідників, але й для того, щоб власник міг їх відразу відшукати під час загального воскресіння мертвих. Так, вірмени переховують обрізане волосся, нігті та зуби у головних стовпах хати, чи у дуплах дерев, і навіть у мурах церков, вважаючи, що вони будуть потрібні у день воскресіння тіла. Таке ж вірування знаходимо навіть у далеких, давно вимерлих південно-американських інків (Фрезер «Золота галузка» І, ст. 398-94). Зустрічається воно і у нас. Так, на Гуцульщині " Шухевича читаємо: — "У місяць по родинах стрижуть дитині волосся, аби росло найгуще й аби було файне. Мати бере дитину на руку, кладе волосся у вугол хати і каже: — «Дивися, де я кладу волосся, абись на тім світі знов знало відки його взяти…» (ст. 8).
Як згадувалось, люди, що особливо могли побоюватися, що їх волосся може стати об'єктом чар, уникали взагалі стригтися, і тому довге волосся, як у Франції, набирало значення королівської гідності. І у нас в Україні, довгий час довге волосся було знаком чоловічої (і тим більше жіночої) гідності. У «Руській Правді» кн. Ярослава Мудрого передбачено гостру кару тому, хто обстриже кому голову, або бороду. І хоча у кн. Святослава, коли він приїздив до візантійського імператора Цімісхієм, голова була зовсім оголена, але «з одного боку висів довгий чуб, що означав значний рід…» Всі чоловіки з родини Святослава і кн. Ярополка мають волосся, хоч обстрижене, але не дуже коротке, — його видно з-під шапки. А коли Андрій Боголюбський у 1172 р. прислав наказ Ростиславичам «вибиратися» з України на Берладь, Мстислав наказав «на сором» обстригти Андрієвого посла і відіслав його з відповіддю. Так почалась війна 1173 року.
На Київщині у XIX ст. ще практикувалося водіння винних у чужоложстві по вулиці села. При чому винним часто обстригали голову. Звичай обстригання за чужолозтво, за свідченням Тацита, зустрічався ще у давніх германців. У XVIII ст. цей звичай ще існував у Німеччині. Може бути, що звичай стриження волосся, як кара, прийшов в Україну з Німеччини. Зрештою, обстригання волосся, як уже згадувалось, практикувалося на злочинцях проти віри, на чарівниках і на відьмах, і від них могло поширитися й на інші категорії «злочинців». У нашій народній поезії остригти косу дівчині значить завдати їй страшної ганьби. Тим більше, що обрізали косу дівчатам і за втрачення цноти.
Довге волосся у дівчини було символом краси ((див. Коса). Виходячи заміж, мусила принести в жертву шлюбові своє волосся — вкрити його очіпком. Вона ніколи не повинна була більше показуватися людям з непокритою головою, бо то було б непростимим кокетством і тому — соромом. Та вже найбільшим соромом було б «світити волосом» старшій жінці. У сл. Борисівці на Валуйщині казали, що, кожна жінка, що у хмарний день «світить воілоссям» на дворі, так само, як і відьма, може розігнати хмари і викликати посуху. (Етн. 36.НТШ II, 36).
У Галичині, як тільки розносилася вістка про чиюсь смерть, одразу ж усі дівчата, споріднені з покійником, розплітали волосся: «аби йому дорога не була заплетена на той світ». Отже, тут народне пояснення ґрунтується на загально поширеному віруванню у затримувальну чи гальмівну силу всяких вузлів (див. Вузол). Також цікава й загальна символіку цього акту: «Розпущення волосся —- це символ покути і горя, відречення, що в них не можна думати про красу та естетику» (Ронкетті «Словник Символів» стор. 766). Цікаво, що у Карпатській Україні чоловіки, коли в їхній хаті є покійник, «ходять без капелюха», тобто без будь-якого головного убору (Етн. 36. НТ-Ш, II, 24).
Проте, ходження з непокритою головою на знак жалоби не поширюється на заміжніх жінок, — вони і в цьому випадку мусять мати покриту голову, як знак їх упокорення чоловікові. Скоріш за все звичай покривання волосся в Україні походить із християнської культури, — наприклад, в Італії ще й досі рідко яка жінка зайде до церкви, не прикривши волосся хусткою: цей звичай виводять із навчання ап. Павла: «Усяка жінка, що молиться, або пророкує, не покривши голови, осоромлює голову свою; одно ж бо воно й те саме, якби була обголена… Чоловік бо не має покривати голови, образом і славою Божою бувши, жінка ж — славою чоловіка. І не сотворено чоловіка ради жінки, а жінку ради чоловіка. Тому і мусить жінка знак власти мати на голові ради янголів…» (І. Коринт. XI, 5-10).
- Волосся [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 205-207. — 1000 екз.
 | Ця стаття не має інтервікі-посилань. |