Воронцов Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воронцов.
Микола Воронцов
Николай Воронцов (рос.)
Народився1 січня 1934(1934-01-01)
Москва
Помер3 березня 2000(2000-03-03) (66 років)
Москва
ПохованняТроєкуровське кладовище
КраїнаСРСР СРСР → Росія Росія
Діяльністьполітик, біолог, зоолог, захисник довкілля, генетик, актор, депутат Державної Думи РФ, еколог
Alma materМосковський державний університет (1955)
Галузьтеріологія, зоологія
ЗакладНаціональний науково-природничий музей
Посададепутат Державної Думи РФ[d]
Вчене званнястарший науковий співробітник, професор (1992)
Науковий ступіньдоктор біологічних наук (1967)
Аспіранти, докторантиAlexander Bazykind[1]
ЧленствоШведська королівська академія наук
Державна дума Федеральних зборів РФ I скликанняd
Американська академія мистецтв і наук[2]
Відомий завдяки:зоологічні дослідження, еволюційне вчення, природоохорона
У шлюбі зElena A. Lyapunovad[3]
ДітиDarja Vorontsovad
НагородиДержавна премія СРСР (1990)
Особ. сторінкабіографія на сайті sbras.ru
CMNS: Воронцов Микола Миколайович у Вікісховищі

Воронцов Микола Миколайович (1934—2000) — один з найвідоміших біологів-еволюціоністів радянської доби, морфолог, теріолог.

Біографічні деталі

[ред. | ред. код]

Коріння за материнською лінією з України: мати народилася в Одесі у 1900 році[4]. Проте Микола вже був народжений в Москві. У дитячі роки і до 1941 р. знімався в кіно, під ім'ям «Коля Вертмиллер»[5].

Закінчив школу екстерном у 1950 р. У віці 16 років поступив на біологічний факультет Московського університету, який закінчив з відзнакою у 1955 році. Спеціалізувався по кафедрі зоології хребетних.

У 1955 році створив сім'ю з Єленою Ляпуновою (дочка відомого кібернетика Олексія Ляпунова), з нею виховав двох дочок — Марію (1957 р.н.) та Дарію (1971 р.н.).

Після навчання в МДУ поїхав до Ленінграду, де поступив до аспірантури при ЗІН (Зоологічному інституті АН СРСР) — центральній і найвідомішій зоологічній установі СРСР. 1963 року захистив кандидатську дисертацію.

У 1964—1971 працював у Новосибірську, як вчений секретар з біологічних наук Президії СО АН СРСР і одночасно як старший науковий співробітник Лабораторії генетики популяцій Інституту цитології та генетики СВ АН СРСР.

Згодом, протягом 1971—1977 років, працював на Далекому сході, у Владивостоці. Тут він був директором Біолого-ґрунтового інституту (БПІ) Далекосхідного наукового центру (ДВНЦ) АН СРСР (1971—1973) та завідувачем відділу еволюційної біології і лабораторії еволюційної зоології і генетики в цьому самому інституті (нині, з 22/08/2016 [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] — «Федеральний науковий центр біорізноманіття наземної біоти Східної Азії», або стисло — «ФНЦ Біорізноманіття»[6]).

Після того переїхав до Москви, де до кінця життя працював в Інституті біології розвитку РАН (Москва), де керував групою цитогенетики у складі Лабораторії проф. Олексія Яблокова.

Наукові доробки

[ред. | ред. код]

Кандидатську дисертацію захистив 1963 року за темою «Шляхи еволюційної спеціалізації та еволюції харчової системи у деяких переважно мишовидих гризунів»). Доктор біологічних наук з 1967 р., після захисту дисертації «Еволюція нижчих хом'якових (Cricetidae)».

Найвідомішими досягненнями Миколи Воронцова є розробка синтетичної торії еволюції, повна ревізія систематики і біології родини хом'якових світової фауни, розвиток цитогенетичних досліджень, формування школи таксономістів та еволюціоністів, що вивчають еволюційну диференціацію близьких видів ссавців.

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

У період Перебудови, в самому її кінці, був

  • Головою Державного комітету СРСР з охорони природи: 3 серпня 1989 — 1 березня 1991 року,
  • Міністром природокористування та охорони навколишнього середовища СРСР: 1 березня — 28 серпня 1991 року (в.о. до 26.11.1991),
  • депутатом Держдуми РФ.

Відомою була й його співпраця з природоохоронними організаціями, зокрема й Грінпіс, під час рейду яких в районі островів Тихоокеонії, на яких велися випробовування ядерної зброї, його було заарештовано, проте скоро звільнено.

Колеги та учні

[ред. | ред. код]

Однією з найвідоміших спільних розробок Миколи Миколайовича з колегами є цикл розробок, пов'язаних з еволюційним вченням, що стало підсумком співпраці з Миколою Тимофєєвим-Ресовським та Олексієм Яблоковим.

Серед найближчих колег та учнів Миколи Миколайовича — Єлена Ляпунова, Кіра Коробіцина, Любов Фрісман, Ірина Картавцева, Володимир Корабльов, Геннадій Боєскоров, Ірина Баклушинська, Михайло Ахвердян, Ігор Загороднюк.

Зв'язки з Україною

[ред. | ред. код]

Неодноразово бував в Україні, як в експедиціях (зокрема при вивченні сліпаків) та роботі з колекціями (зокрема в зоологічному відділі ННПМ, на той час — Зоологічному музеї АН УРСР), так і з лекціями про актуальні проблеми еволюційної біології, які читав в Київському університеті та в Інституті зоології АН УРСР. Серед найвідоміших його лекцій були «Синтетична теорія еволюції: постулати та невирішені питання», «Макромутації у гольдшмітівській популяції».

Активно співпрацював з теріологами Академії наук України. Пишався тим, що в систематиці однієї з найскладніших для розуміння еволюції груп гризунів — сліпакових (Spalacidae) — ним (разом з його учнями) та київськими палеонтологами (докторська дисертація проф. Вадима Топачевського) отримано принципово подібні результати, і генетичні дані збіглися з рзультатами палеотеріологічних реконструкцій (публікації 1968—1972 рр.). В кінці 1991 року Микола Миколайович виступив в ролі керівника дисертації свого українського учня — Ігоря Загороднюка, що була присвячена ревізії видів-двійників полівок і захищена в Інституті зоології АН України.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. ↑ https://www.amacad.org/person/nikolay-nikolayevich-vorontsov
  3. ↑ Птушенко В. В., Ляпунова Е. А. История отечественной науки в переписке семьи Ляпуновых (1955–1962 гг.), The history of Russian science through the correspondence of the Lyapunov family (1955–1962) // Историко-биологические исследования — 2021. — Т. 13, вып. 4. — С. 150–168. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24412/2076-8176-2021-4-150-168
  4. ↑ Николай Воронцов. Забыть не в силах ничего [Архівовано 23 березня 2018 у Wayback Machine.]. журнал: Знамя, 1998, # 11.
  5. ↑ Коля Вертмиллер (Николай Воронцов) фотографии советские юные актёры [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // http://www.kino-teatr.ru [Архівовано 23 вересня 2011 у Wayback Machine.]
  6. ↑ ФНЦ Биоразнообразия ДВО РАН (офіційний сайт). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 22 листопада 2017.
  • Воронцов Н. Н. Синтетическая теория эволюции: ее источники, основные постулаты и нерешенные проблемы // Журнал Всес. хим. о-ва им. Д. И. Менделеева. 1980. Том 25, № 3. С. 295—314.
  • Воронцов Н. Н. Низшие хомякообразные (Cricetidae) мировой фауны (Ч. 1: Морфология и экология). — Ленинград: Наука, 1982. — 451 с. — (Фауна СССР, Новая серия, № 125. Млекопитающие. Том 3, вып. 6).
  • Воронцов Н. Н. Эволюция. Видообразование. Система органического мира: Избранные труды. М., 2005.
  • Тимофеев-Ресовский Н. В., Воронцов Н. Н., Яблоков А. В. Краткий очерк теории эволюции. — М.: Наука, 1969. — 408 с.
  • Тимофеев-Ресовский Н. В., Воронцов Н. Н., Яблоков А. В. Краткий очерк теории эволюции. — 2-е изд. — М.: Наука, 1978. — 407 с.
  • Загороднюк І. В. Професор Микола Воронцов [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Теріологічна школа. Вебсайт Українського теріологічного товариства. 2002.
  • Николай Воронцов. Воспоминания и размышления. 2017. 480 с. ISBN 978-5-94881-355-4
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Воронцов_Микола_Миколайович&oldid=37425070