Леся Воронина
Леся Воронина | ||||
---|---|---|---|---|
Олена Анастасіївна Воронина | ||||
Псевдонім | Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна, Сестра Лесич | |||
Народилася | 21 березня 1955 (69 років) Київ | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Діяльність | Дитяча література, перекладацтво | |||
Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] | |||
Magnum opus | Суперагент 000 | |||
Членство | Національна спілка письменників України і Асоціація українських письменників | |||
| ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Ле́ся Воро́нина (справжнє ім'я — Олена Анастасіївна Воронина, нар. 21 березня 1955, Київ) — українська письменниця, перекладачка, журналістка, член Асоціації українських письменників.
Народилася 21 березня 1955 року в Києві.
Онучка українського письменника Прохора Воронина. 1979 року закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ).
За роки навчання встигла попрацювати кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.
Мандрувала Україною автостопом та Польщею на байдарках (це були спливи по Мазурських озерах, польських річках і річечках). Дружина Євгена Гуцала.
З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».
З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». З 1997 року паралельно з роботою в журналі «Соняшник» працювала коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть». Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури.
У жовтні 1994 — березні 1995 на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського інституту українських студій поїхала до Едмонтона, де взяла участь в підготовці освітнього проекту «Мова» для двомовних україно-англійських шкіл провінції Альберта.
Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».
Найпопулярніші дитячі твори письменниці — збірка повістей «Суперагент 000.» («У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру»), пригодницькі повісті «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера». Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна. Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з'являлися на сторінках журналу «Соняшник».
Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славомира Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та інші).
У 2014 році упорядкувала вірші чоловіка Євгена Гуцала в книжці «Зайці в полі варять борщ», що вийшла у Видавництві Старого Лева.
- Суперагент 000 (Київ : Грані-Т, 1996) — дитячий детектив
- Суперагент 000. Нові пригоди (К. : Соняшник, 2000) — дитячий детектив
- Таємниця смарагдового дракона (2001) — дитячий детектив
- Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру (Вінниця: Тезис; Соняшник, 2004)[1]
- Таємниця пурпурової планети (Вінниця: Теза, 2005)[2]
- Прибулець з країни Нямликів (К. : Грані-Т, 2007)[3]
- Нямлик і балакуча квіточка (К. : Грані-Т, 2008)[4]
- Хлюсь та інші (К. : Грані-Т, 2008)[5]
- Суперагент 000. У пащі крокодила[6]
- Сни Ганса Християна (Київ : Грані-Т, 2009)[7]
- «У пошуках Оґопоґо» (К.: Нора-Друк, 2010)
- Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука (Київ: Грані-Т, 2010)
- Смак олімпійського золота (К. : Грані-Т, 2011)
- Планета Смугастих Равликів (К. : Прудкий Равлик, 2011)
- Слон Ґудзик та Вогняна Квітка (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013)[8]
- Різдвяна казка від слона Ґудзика (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013)
- Слон на ім'я Ґудзик (Львів, Видавництво Старого Лева, 2016)[9]
- «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9» (Знання , 2015)
- «Таємне товариство брехунів, або пастка для синьомордів» (Знання , 2015)
- «Таємне товариство ботанів, або екстрим на горі Підстава» (Знання, 2017)
- «Пригоди голубого папуги», (Знання,2018) з ілюстраціями Катерини Штанко
- 2004 — лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» за книжку «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»;
- 2005 — лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» за книжку «Таємниця Пурпурової планети»;
- 2006 — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» за книжку «Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9»);
- 2008 — лауреат конкурсу «Книжка року BBC» за книжку «Нямлик і балакуча квіточка»;
- 2009 —перша премія VI Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса Християна»;
- 2009 — Перша премія Національного конкурсу «Найкраща книга України 2009» за книжку «Сни Ганса Християна»;
- 2009 — II місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна»;
- 2010 — дипломант Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова — 2010» за роман «У пошуках Оґопоґо».
- 2012 — переможець конкурсу «Дитяча книга року ВВС» (2012)[10].
- Всюди пишеться, що Леся — це псевдонім, але це справжнє ім'я письменниці. Причина цього: радянська влада іноді забороняла українські імена (серед них і ім'я Леся), тому у всіх документах було написано Олена.
- «Я очікую від мандрів дивовижного стану, коли сприймаєш все загострено, помічаєш найважливіші, найцікавіші особливості країни. Це як стоп-кадр. Коли довше живеш у цій країні, очі замулюються, і всі ті дивовижі стають нормою, і потім, мені здається, люди, які подорожують, стають молодшими — ніби вириваєшся від рутинних щоденних справ і починаєш розуміти, що все те, що здавалося вдома неймовірно важливим, просто дрібниці буття, на які ми витрачаємо час. В будь-якому разі раджу всім на собі випробувати цей рецепт — вдарити об землю лихом-журбою і податися світ за очі, навіть якщо це буде поїздка електричкою до найближчого лісу».
- «Я б попросила Золоту Рибку, щоб з нашого життя зникло хамство і жорстокість, щоб люди жили за законом: не роби іншим того, що не хочеш, щоб зробили тобі».
- ↑ 000. Таємниця золотого кенгуру" [Архівовано 21 квітня 2014 у Wayback Machine.], Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.] 2004 р.
- ↑ пурпурової планети" [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.], Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.], 2005 р.
- ↑ «Прибулець з країни Нямликів» [Архівовано 2 жовтня 2008 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2007, 2010)
- ↑ «Нямлик і балакуча квіточка» [Архівовано 6 січня 2009 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2008, 2010)
- ↑ «Хлюсь та інші» [Архівовано 10 червня 2008 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2008, 2010)
- ↑ аудіокнижка «Суперагент 000. У пащі крокодила», Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.] 2009 р.
- ↑ «Сни Ганса Християна» [Архівовано 9 вересня 2011 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2009)[1] [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Слон Ґудзик та Вогняна Квітка. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016.
- ↑ Слон на ім'я Ґудзик. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016.
- ↑ Переможцями «Книги року ВВС» стали Юрій Винничук і Леся Воронина. Архів оригіналу за 19 грудня 2012. Процитовано 16 червня 2015.
- Леся Воронина: «Ми живемо в театрі абсурду» [Архівовано 1 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Біографія [Архівовано 10 червня 2012 у Wayback Machine.]
- Народились 21 березня
- Народились 1955
- Випускники філологічного факультету Київського університету
- Члени НСПУ
- Українські прозаїки
- Українські перекладачки
- Польсько-українські перекладачі
- Перекладачі Станіслава Лема
- Перекладачі фантастики
- Українські журналістки
- Українські дитячі письменниці
- Наукові фантасти України
- Автори фентезі України
- Автори детективної прози України
- Уродженці Києва