Вулиця Заньковецької (Київ)
| Вулиця Заньковецької Київ | |
|---|---|
 | |
| Місцевість | Садиба Мерінга |
| Район | Печерський |
| Назва на честь | М. К. Заньковецької |
| Колишні назви | |
| Мерінгівська, Фірдоусі | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 230 м |
| Координати початку | 50°26′51.1″ пн. ш. 30°31′34.4″ сх. д. / 50.447528° пн. ш. 30.526222° сх. д. |
| Координати кінця | 50°26′44.2″ пн. ш. 30°31′27.5″ сх. д. / 50.445611° пн. ш. 30.524306° сх. д. |
| поштові індекси | 01001 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро |  «Хрещатик» |
| Рух | односторонній |
| Покриття | асфальт |
| Зовнішні посилання | |
| Код у реєстрі | 10561 |
| У проєкті OpenStreetMap | r372698 |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Заньковецької у Вікісховищі  | |
Ву́лиця Занькове́цької — вулиця в Печерському районі міста Києва, місцевість Садиба Мерінга. Пролягає від вулиці Архітектора Городецького до Лютеранської вулиці. Прилучається вулиця Богдана Ступки.
Вулиця виникла у 1890-ті роки під назвою Мерінгівська — на честь професора медицини Київського університету Федора Федоровича Мерінга, по території колишньої садиби якого прокладено вулицю. З 1937 року — вулиця Фірдоусі[1][2], на честь класика перської літератури X—XI Фірдоусі. Сучасна назва на честь української актриси Марії Заньковецької — з 1944 року[3][4].
- буд. № 4 — прибутковий будинок. Зведений у 1913—1914 роках у стилі історизму архітектором Павлом Андрєєвим.
- буд. № 5/2 — житловий будинок, другий будинок кооперативу «Радянський лікар». Зведений у 1931—1936 роках у стилі конструктивізму архітектором Павлом Альошиним за участю архітектора Олександра Колесниченка.
- буд. № 6 — прибутковий будинок. Зведений у 1914 році у стилі модерну архітектором Мартином Клугом.
- буд. № 7 — житловий будинок. Споруджений 1904 року в стилі модерн архітектором Олександром Вербицьким на території садиби інженера шляхів сполучення В. Демченка як прибутковий будинок. Є частиною запроєктованого об'єму: наріжний бік будинку з баштою, що виходив би на вулицю Лютеранську, не зведено. Під час німецької окупації міста, у вересні 1941 року будинок спалено, відбудовано після війни[5].
- буд. № 10/7 — житловий будинок. Зведений 1901 року в стилі історизму архітектором Миколою. Казанським. У 1950 році будинок був реконструйований за проєктом архітектора Бориса Приймака.
|
|
|
|
буд. № 5/2.
|
буд. № 6.
|
буд. № 7.
|
буд. № 10/7.
|
На вулиці були кафе-шантан «Аполло» (будинок № 8; описане в романі Юрія Смолича «Мир хатам — війна палацам»; після жовтня 1917 року використовувалося як службове приміщення), театр Геймана (у 1918 році — Державний драматичний театр, у 1919 році — Музична драма, згодом приміщення робітничих клубів, 1930-х роках — театр Київського військового округу[6]; остання реконструкція і розширення в 1938 році, архітектор Йосип Каракіс). Приміщення не збереглося.
- У будинку № 4 у 1951—1960 роках проживав артист Іван Паторжинський.
- У будинку № 5/2 мешкали у 1950-ті роки мистецтвознавець, ректор Київського художнього інституту Іван Врона; у 1950–1980-ті роки поетеса Наталя Забіла; у 1940–1950-ті роки архітектор Євген Катонін; у 1950-ті роки академік АН УРСР Олександр Макарченко; у 1960-ті—1996 роки академік АН УРСР Митрофан Пасічник; у 1952—1976 роки письменник Юрій Смолич.
- У будинку № 7 у 1906 році проживала поетеса Анна Ахматова та 1976—1987 роках письменник Дмитро Прилюк.
- У будинку № 10/7 з осені 1918 року по листопад 1919 року мешкав російський радянський письменник Ілля Еренбург[6].
- буд. № 3/1 — горельєф на честь українського актора театру і кіно Богдана Ступки. Встановлений 27 серпня 2021 року.
В руці Богдан Ступка тримає капелюх, а знизу — табличка з інформацією:
|
Автор — скульптор Микола Зноба[7].
- буд. № 4 — меморіальна дошка на честь народного артиста СРСР, професора Івана Паторжинського. Встановлена 6 квітня 1963 року.
На чорній гранітній плиті висічений барельєфний портрет Івана Паторжинського, контурні зображеня актора в ролях Тараса Бульби із одноіменної опери та Виборного із «Наталки Полтавки» Миколи Лисенка, дяка Гаврила із опери «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, Карася із опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, Івана Сусаніна із опери «Життя за царя» Михайла Глінки, Кончака із опери «Князь Ігор» Олександра Бородіна, а також напис:
|
Автори — скульптор Валентин Зноба, архітектор Валентина Корнєєва[8].
- буд. № 5/2 — меморіальна дошка на честь письменника Юрія Смолича. Встановлена 6 лютого 1980 року.
На бронзовій плиті — композиційний барельєфний портрет письменника і рельєфний напис:
|
Автори — скульптор Олександр Скобліков, архітектор Анатолій Ігнащенко[9].
- буд. № 7 — меморіальна дошка на честь поетеси Анни Ахматової. Встановлена у 1989 році до 100-річчя з дня народження.
На плиті із білого мармуру напис:
|
Автор — архітектор В'ячеслав Дормідонтов[10].
- буд. № 7 — меморіальна дошка на честь письменника Дмитра Прилюка. Встановлена у 1991 році.
Бронзовий горельєф з написом:
|
Автори — скульптор Семен Андрейченко, архітектор Костянтин Сидоров.
- буд. № 10/7 — меморіальна дошка на честь режисера Ірини Молостової та балетмейстера Бориса Каменьковича. Встановлена у березні 2011 року.
Бронзовий горельєф з написом:
|
Автор — скульптор Володимир Щур.
- буд. № 9 — меморіальна дошка на честь керівника партизанського руху в Україні, двічі Героя Радянського Союзу Олексія Федорова, який проживав у цьому будинку в 1966—1989 роках.
.jpg)
|
|
.jpg)
|
|
|
|
Івану Паторжинському.
|
Юрію Смоличу.
|
Анні Ахматовій.
|
Дмитру Прилюку.
|
І. Молостовій та
Б. Каменьковичу. |
Олексію Федорову.
|
- ↑ Постанови президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 29 липня 1937 року №№ 797/6, 797/8, 797/10 / Список перейменованих вулиць м. Києва за 1937 рік // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 10343. Арк. 54. [Архівовано з першоджерела 9 вересня 2018.]
- ↑ Перейменування вулиць // «Більшовик». — 1937. — 14 серпня.
- ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
- ↑ Київ: Енциклопедичний довідник, 1981, с. 210.
- ↑ м. Київ. будинок №7 по вул. Заньковецької / shukach.com.
- ↑ а б Київ: Енциклопедичний довідник, 1981, с. 211.
- ↑ Юлія Рябчун (27 серпня 2021). Вітає з капелюхом. У Києві відкрили пам’ятний горельєф Богдану Ступці. Суспільне. Новини.
- ↑ Киев: Страницы мемориальной летописи, 1987, с. 214, И. С. Паторжинскому (1896—1960).
- ↑ Киев: Страницы мемориальной летописи, 1987, с. 239, Ю. К. Смоличу (1900—1976).
- ↑ П. М. Калугин. Дом, в котором жила Ахматова А. А. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 8. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
- Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 63-64.
- Заньковецької вулиця // Київ: Енциклопедичний довідник / А. В. Кудрицький. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — С. 210—211.
- А. М. Галайчук, И. Н. Воронцов. Киев: Страницы мемориальной летописи. — Киев : «Мистецтво», 1987. (рос.);
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 79-80. — ISBN 5-88500-070-0.
- Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 2: Каталог-довідник пам'яток історії та культури України: м. Київ / В. О. Горбик (кер. автор. колект.) та ін. — К., 2007. — С. 76–77. — ISBN 978-966-8999-05-5.
- Малаков Д. В. Прибуткові будинки Києва. — К.: «Кий», 2009. — 383 с.
- Заньковецької вулиця // Вулиці міста Києва: офіційний довідник / Додаток до рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 34/899 «Про затвердження офіційного довідника „Вулиці міста Києва“». — С. 84. [Архівовано з першоджерела 6 жовтня 2021.]
| Постраждалі вулиці1 |   | |
|---|---|---|
| Будівлі | ||
[1] — Подані сучасні назви. [2] — Знищено частково. [3] — Відновлено частково | ||
