Очікує на перевірку

Вікторія Нуланд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікторія Нуланд
англ. Victoria Jane Nuland
Вікторія Нуланд
Вікторія Нуланд
Помічниця Державного секретаря з політичних питань
3 травня 2021 — 22 березня 2024
ПрезидентДжо Байден
ПопередникДевід Гейл[en]
Помічниця Державного секретаря у справах Європи та Євразії
18 вересня 2013 — 25 січня 2017
ПрезидентБарак Обама
Дональд Трамп
ПопередникФіліп Ґордон
НаступникДжон А. Гефферн (в. о.)
Представниця Державного департаменту США
31 травня 2011 — 11 лютого 2013
ПрезидентБарак Обама
ПопередникФіліп Дж. Кровлі
НаступникДженніфер Псакі
Постійна представниця США при НАТО
20 червня 2005 — 2 травня 2008
ПрезидентДжордж Вокер Буш
ПопередникНіколас Бернс
НаступникКурт Волкер
Народилася1 липня 1961(1961-07-01) (63 роки)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Відома якдипломат, політична діячка
Місце роботиПосольство США в Росії, Рада з міжнародних відносин і Center for a New American Securityd
ГромадянствоСША США
Національністьамериканська єврейка
Alma materБраунський університет і Чоут Розмарі Голлd
Політична партіяДемократична партія США
БатькоSherwin B. Nulandd
У шлюбі зРоберт Каган
Релігіяюдаїзм
Нагороди
орден «За заслуги перед Литвою»
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Вікто́рія Джейн Ну́ланд (англ. Victoria Jane Nuland; нар. 1 липня 1961, Нью-Йорк, США) — американська дипломатка та політична діячка. В адміністрації Байдена — заступниця Державного секретаря США з політичних питань (з квітня 2021[1][2] по березень 2024 року[3]); це третя за значущістю посада у Держдепі[4]. В адміністрації Обами була речницею Державного департаменту США (2011—2013) та помічницею Державного секретаря США у справах Європи та Євразії.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Вікторія Нуланд з'явилася на світ першою з чотирьох дітей в сім'ї лікаря-хірурга, професора біоетики та історії медицини Єльського університету Шервіна Б. Нуланда. Дідусь і бабуся Нуланд були єврейськими емігрантами, які на початку XX ст. виїхали з Бессарабії, яка тоді належала Російській імперії[5], і мали прізвище Нудельман. 1947 р. батько Вікторії офіційно змінив прізвище на Нуланд.

1983 року закінчила Браунський університет, де вивчала політичні науки, історію та російську літературу[6].

Володіє російською, французькою та трохи китайською мовами. Одружена з відомим неоконсервативним ідеологом та політичним експертом Робертом Каганом.

Кар'єра

[ред. | ред. код]
Міністр оборони Дональд Рамсфелд та Вікторія Нуланд на консультаціях НАТО та України у Вільнюсі, Литва, 24 жовтня 2005

Перебуваючи на дипломатичній службі в штаті Держдепартаменту США, працювала в американському консульстві у Гуанчжоу (Китай) (1985—1986), у бюро Держдепартаменту зі Східної Азії та Тихого океану (1987), посольстві США в Улан-Баторі, (Монголія) (1988—1990), посольстві США в Москві (1991—1993)[7].

У 1993—1996 була керівницею апарату заступника Держсекретаря США Строуба Телботта, де до її обов'язків входили і питання ядерного роззброєння України, Казахстану, Білорусі, політика щодо Боснії та Косово.

У 1997—1999 — заступниця спецпредставника Держдепартаменту США у справах країн колишнього Радянського Союзу[7], відповідала за політику США щодо Росії та країн Кавказу[8]. За це міністр оборони нагородив медаллю за роботу з росіянами під час Війни НАТО проти Югославії.

У 1999—2000 працювала в Раді з міжнародних відносин, де займалася дослідженням впливу антиамериканізму на відносини США з іншими великими світовими державами.

У 2000—2003 — заступниця постійного представника США при НАТО[9]. На цій посаді після терактів 11 вересня 2001 року активно діяла, забезпечуючи підтримку Сполученим штатам з боку союзників по Альянсу, наполягаючи на застосуванні статті 5 свого Статуту НАТО («напад на одного союзника є нападом на всіх»). Відстоювала ідею розширення Альянсу (до якого тоді долучилися сім нових членів), брала участь у створенні Ради Росія — НАТО.

З липня 2003 року до травня 2005 року працювала в апараті віцепрезидента США Діка Чейні, де була першим заступником радника з національної безпеки[9] й опікувалася глобальними проблемами, зокрема стратегією стосовно Іраку, Афганістану, Лівану і Близького Сходу.

У 2005—2008 роках — постійна представниця США при НАТО, працювала над зміцненням союзницької підтримки війни в Афганістані, опікувалася питаннями взаємин Росія-НАТО, глобального партнерства Альянсу та його розширення[10].

У 2008—2009 роках викладала на факультеті Національного військового коледжу.

За часів адміністрації Обами

[ред. | ред. код]
6 грудня 2013
1 лютого 2014
Травень 2021

З лютого 2010 року — спеціальна посланниця з питань звичайних збройних сил у Європі.

З літа 2011 року до травня 2013 — речниця Держдепартаменту США.

Із вересня 2013 до січня 2017 року — помічник Держсекретаря США з питань Європи та Євразії[11]. На цій посаді опікувалася дипломатичними відносинами США із 50 державами світу, НАТО, Євросоюзом та ОБСЄ[8]. У цьому статусі 11 грудня 2013 року, під час Євромайдану відвідала Київ, де зустрічалась із тодішнім Президентом України Віктором Януковичем[12], а також побувала на Майдані Незалежності та поспілкувалася з учасниками протесту[13].

Після відставки за часів адміністрації Трампа

[ред. | ред. код]

Після перемоги на президентських виборах Дональда Трампа пішла у відставку і 9 січня 2018 року очолила аналітичну структуру «Центр нової американської безпеки» (англ. Center for a New American Security, CNAS)[14].

Пропрацювала там до 1 лютого 2019 року[15] та перейшла на посаду радниці у консультативній компанії Мадлен Олбрайт Albright Stonebridge Group та експерта аналітичного центру Brookings Institution, де працювала до нового призначення у Держдеп[16] у складі команди Ентоні Блінкена.

Повернення до Держдепартаменту за часів адміністрації Байдена

[ред. | ред. код]

16 січня 2021 року Президент США Джо Байден визначився із низкою кадрових пропозицій, зокрема, запропонував призначити Нуланд заступником Державного секретаря з політичних питань замість Девіда Гейла[17]. 13 лютого офіційне представлення було спрямоване до Конгресу США[1][18].

15 квітня сенатський комітет із закордонних справ провів слухання щодо кандидатури Нуланд[19], 21 квітня комітет виніс схвальне рішення[1].

30 квітня 2021 року Сенат США затвердив кандидатуру Вікторії Нуланд на посаду заступниці Державного секретаря США з політичних питань[1][2].

5 березня 2024 року Нуланд подала у відставку з посади заступника глави Держдепу США[20][21].

Скандали та критика

[ред. | ред. код]

У лютому 2014 року в інтернеті з'явився аудіозапис начебто перехопленої телефонної розмови Нуланд із тодішнім Послом США в Україні Джеффрі Пайєттом[22]. На запису голоси, що дуже схожі на голоси Нуланд і Паєтта, зневажливо відгукуються про спроби ЄС врегулювати кризу в Україні та відверто обговорюють переваги і недоліки трьох основних лідерів української опозиції. Голос, що нагадує голос Нуланд, у серцях вживає лайливе слово щодо характеристики ролі ЄС[23]. За повідомленням Держдепартаменту США, Нуланд вибачилася перед партнерами по ЄС за лайку[24].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Як повідомила сама Нуланд під час сенатських слухань[25],

  • вона працювала із п'ятьма Президентами США та дев'ятьма Держсекретарями США;
  • особисто на Красній площі у Москві спостерігала, як після розвалу СРСР знімають радянський прапор та підіймають російський.

Також Нуланд розповідала, що 1982 року була піонервожатою у дитячому таборі «Молода гвардія» в Одесі. Утім, повідомлення низки ЗМІ щодо того, що під час її роботи там сталася сутичка за участю Нуланд, є фейком[26].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Заміжня. Чоловік — Роберт Каган, американський історик, журналіст, політичний аналітик в Інституті Брукінгса. Має двох дітей — Ленні та Девіда[25].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г PN120 - Nomination of Victoria Nuland for Department of State, 117th Congress (2021-2022). www.congress.gov. 29 квітня 2021. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  2. ↑ а б Сенат затвердив кандидатуру Нуланд на посаду заступника держсекретаря США. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  3. ↑ Blinken, Antony J. (5 березня 2024). On the Retirement of Under Secretary of State for Political Affairs Victoria Nuland. state.gov. Архів оригіналу за 5 березня 2024.
  4. ↑ Staff, Reuters (5 січня 2021). Biden to name Sherman, Nuland to top diplomatic posts: sources. Reuters (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 квітня 2021.
  5. ↑ Shufro, Cathy. In Lost in America, a Yale surgeon opens up memories of his father. medicine.yale.edu (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  6. ↑ Class of 1983. www.brownalumnimagazine.com (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  7. ↑ а б Obama Nominates New Ambassador to NATO and Assistant Secretary of State for Europe. Atlantic Council (амер.). 28 травня 2013. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  8. ↑ а б About Us | Albright Stonebridge Group. www.albrightstonebridge.com. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  9. ↑ а б Nuland, Victoria. U.S. Department of State. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 30 квітня 2021.
  10. ↑ NATO Biographies: U.S. Permanent Representative to the North Atlantic Council. www.nato.int. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 30 квітня 2021.
  11. ↑ Ambassador Victoria Nuland. NATIONAL ENDOWMENT FOR DEMOCRACY (амер.). 23 січня 2018. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  12. ↑ Нуланд оценила разговор с Януковичем как сложный, но реалистический [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд прийшла на Євромайдан і роздає хліб мітингувальникам, а Беркуту — печиво. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 12 грудня 2013.
  14. ↑ Victoria Nuland named CEO of Center for a New American Security. www.cnas.org (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  15. ↑ CEO Victoria Nuland to Depart CNAS. www.cnas.org (англ.). Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 30 квітня 2021.
  16. ↑ Victoria Nuland. Brookings (амер.). 2 квітня 2019. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  17. ↑ Staff, Reuters (16 січня 2021). Biden nominates veteran diplomats for top State posts. Reuters (англ.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  18. ↑ Байден направив Сенату пропозицію призначити Нуланд заступницею держсекретаря. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  19. ↑ Nominations- Immediately Following the Business Meeting | United States Senate Committee on Foreign Relations. www.foreign.senate.gov (англ.). Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  20. ↑ Вікторія Нуланд йде на пенсію. 05.03.2024
  21. ↑ Нуланд йде у відставку з посади заступника глави Держдепу США. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 березня 2024.
  22. ↑ Подслушанный разговор Нуланд пристыдил США. BBC News Україна (ru-UA) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  23. ↑ Ukraine crisis: Transcript of leaked Nuland-Pyatt call. BBC News (брит.). 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 30 квітня 2021.
  24. ↑ Меркель раскритиковала Нуланд за оскорбление ЕС. BBC News Україна (ru-UA) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  25. ↑ а б Statement of Victoria Nuland Nominee for Under Secretary of State for Political Affairs Senate Foreign Relations Committee (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  26. ↑ Chernous, Anna (20 квітня 2015). В одесском лагере опровергли информацию о драке Виктории Нуланд с вожатой. StopFake (ru-RU) . Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікторія_Нуланд&oldid=43638163