Віктор де Жонс'єр
Зовнішній вигляд
Віктор де Жонс'єр | |
---|---|
фр. Victorin de Joncières ![]() | |
![]() | |
Псевдо | Jennius ![]() |
Народився | 12 квітня 1839[4][1][…] ![]() rue de Ventadourd, колишній 2-й округ Парижаd[3][5] ![]() |
Помер | 26 жовтня 1903[1][2][3] (64 роки) ![]() rue de Castiglioned, I округ Парижа[3] ![]() |
Поховання | Цвинтар Монмартр ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | композитор, музичний критик, критик ![]() |
Alma mater | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю ![]() |
Вчителі | Еме Леборн і Antoine Elwartd ![]() |
Знання мов | французька[4] ![]() |
Напрямок | класична музика ![]() |
Жанр | опера і симфонія ![]() |
Батько | Auguste-Félix de Joncièresd ![]() |
Діти | André de Joncièresd і Léonce de Joncièresd ![]() |
Автограф | ![]() |
Нагороди | |
Віктор де Жонс'єр (фр. Victorin de Joncières, справжнє ім'я Фелікс-Людже Россіньйоль, фр. Félix-Ludger Rossignol; 12 квітня 1839 — 26 жовтня 1903) — французький композитор та музичний критик.
Займався живописом у Франсуа Піко, потім навчався в Паризькій консерваторії у Еме Леборна, проте в 1860 році залишив заняття, не закінчивши курсу, під враженням від опер Ріхарда Вагнера, які сильно розходилися з пануючою в консерваторії естетикою. Автор кількох опер: «Сарданапал», в якій Крістіна Нільсон співала головну партію, «Останній день Помпеї», «Димитро Самозванець». У 1871–1900 роках Жонс'єр виступав як музичний критик у газеті «La Liberté», підтримуючи Сезара Франка та Еммануеля Шабріє.
- Жонс'єр, Феликс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
![]() |
Це незавершена стаття про композитора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |