Вікіпедія:Конфлікти: поява, вирішення, запобігання, поглиблення

Конфлікт — це протилежність гармонії та злагоді; стан їхньої відсутності. Конфлікт стартує тоді, коли дві сторони розходяться щодо бачення певного питання. Лише від підготовленості сторін залежитиме те, як розвиватиметься конфлікт: чи вийдуть сторони із нього взаємно збагачені, чи взаємно розбиті.

Причини і передумови

Кожен вважає себе правим

Вікіпедія характерна тим, що конфлікти тут дуже запеклі. Відбувається це через те, що люди роблять свій внесок дуже щиро, із душею, а відтак — приймають все близько до серця. Ніхто, за виключенням вандалів чи найманих редагувальників, не приходить у Вікіпедію без здорового ентузіазму, без натхнення виправити у ній щось недописане чи невиправлене. Ніхто, окрім згаданих винятків, не приходить її спеціально попсувати. Відповідно, при появі конфлікту практично кожен вікіпедист вважає, що робить все правильно, із найкращими намірами, і саме він поліпшує Вікіпедію.

Те, що кожна сторона конфлікту щиро вважає, що саме вона несе добро, правду і справделивість — фактор, який треба завжди мати на увазі. Це ж і причина запеклості конфліктів: щирість власних намірів; образа на те, що найкращі пориви і намагання людини хтось не оцінив, чи й розкритикував; щирість переконання у тому, що опонент щось псує, а не виправляє.

Сіра зона правил

Одна з проблем — сіра зона у правилах. Сіра зона — це смуга невизначеності між тими множинами ситуацій, для яких спільнота майже одностайна у своїх оцінках: «дозволено» і «заборонено». Коли починається зона, де дозволеність і забороненість стають предметом розбіжностей у поглядах різних груп — це і є сіра зона. І ця сіра зона — генератор постійних конфліктів.

Найпростіше це проілюструвати правилом типу ВП:КЗ, де значущість теми визначається істотністю висвітлення її у джерелах. Ось це поняття істотності висвітлення — дуже еластичне, дуже ефемерне і дуже невизначене. Уявлення про цю істотність сильно відрізняється навіть у різних адміністраторів, а ще більше — у всієї спільноти загалом. Відповідно, існує дуже широка сіра зона, яка генерує конфлікт. Хтось вважає, що щось неправильно вилучили, а хтось — що неправильно залишили. Бо уявлення у всіх про те, де розташований поріг, який відділяє 0 від 1 — дуже різні. Одні воліли б залишати статті, навіть ледь підтверджені випадковим джерелом, підтримуючи таким чином українське, інші наполягали б на вилученні недостатньо якісного як такого, що підважує довіру до українського.

Сірі зони є і у всіх інших правилах, — ВП:НО (це вже образа? вона вже заслуговує на блокування?), ВП:АД (це вже достатньо багато скопійовано дослівно? чи варто за це вже давати зауваження?), — будь-яких.

Порівняння яблук і апельсинів

Ще одна проблема — закладені у правилах порівняння непорівнюваного. Правила, де є різні площини, в яких може відбуватися максимізація якихось показників. Тобто правила, в яких так чи інакше доводиться вибирати між зеленим і квадратним, між холодним і легким.

Найпростіше це проілюструвати правилом типу ВП:НАЗВА_СТАТТІ. Правило говорить обирати назву статті за можливістю найкоротшу, але достатню для однозначної ідентифікації теми статті. Вже на цьому етапі ми можемо отримати порівняння непорівнюваного: що важливіше — короткість чи впізнаваність? Добре, якщо для статті найкоротша і впізнавана назва — це одне й те ж. Тобто, коли максимізований за параметром А результат співпадає із результатом, максимізованим за параметром Б. Проблема виникає у тих ситуаціях, коли є коротка, але менш впізнавана назва, і довша, але більш впізнавана. І є прихильники обох варіантів. У найбільш складному випадку Варіант А буде загалом мати настільки ж сильні аргументи, як і Варіант Б — тобто кожна з назв цілком заслужено могла б бути назвою статті, ці варіанти є до певної міри рівноцінними. Тим більш жорсткішою буде негативна реакція від прихильників варіанту, який не оберуть.

Додамо ще відповідність правопису — і ми отримаємо третю площину, де може відбуватися суперечність: більш відповідні правопису варіанти, і менш відповідні. Ми можемо додати ще невизначеність із самим правописом, можливі суперечності із більш і менш надійними джерелами, із формою запису назви для циклу пов'язаних статей тощо, — все це додаватиме щоразу нову площину, яка не перетинається з попередніми. Все це змушує порівнювати параметри, що напряму непорівнювані.

Звісно, не тільки ВП:НАЗВА_СТАТТІ має таку вроджену конфліктогенність.

Неписані домовленості

Однією із невеликих причин конфліктів можуть бути неписані домовленості. Як правило, новачок не знає про якісь усталені підходи, що не закріплені ніде формально. Він може тривалий час робити помилки, поки йому не вкажуть на існування певної традиції — але новачки здебільшого приймають існування такої традиції. Неписані традиції краще формалізувати у записаний текст.

Поява конфлікту

Конфлікт починається з незгоди, а незгода починається із різниці у баченні. Набір питань, де люди можуть мати розбіжності у баченні — якзавгодно широкий. Від найменших дрібниць до найбільш світоглядних основ. І якщо основи світогляду навряд хтось змінить в процесі редагування Вікіпедії, то розбіжності у менш визначальних переконаннях цілком можливо врегулювати.

Вирішення

Вирішення конфліктів описує правило Вікіпедія:Розв'язання конфліктів, немає сенсу його повторювати.

Головні моменти: спершу докладіть самостійних зусиль для того, щоб обговорити із людиною суть незгоди, і тільки якщо вам не вдалося порозумітися, зверніться до спільноти по послуги медіатора чи посередника.

Запобігання конфліктам

Якщо причиною конфліктів є різниця у баченні, то запобіганням буде будь-яка робота, яка синхронізує людей.

Всякі заходи, які приводять уявлення людей до спільного знаменника, які налаштовують всіх на одну хвилю — це запорука мінімізації конфліктів.

Всяка діяльність, яка звужує сіру зону невизначеності правил — знижує ризик появи конфліктів. Будь то обговрення щодо того як треба сприймати якесь правило, чи прийняття змін до правила, які зроблять його більш однозначним і менш суперечливим. Існують різні техніки звуження цих сірих зон через краще пропрацювання норм та вимог у тексті правила.

Всякий раз, коли питання вирішується через проливання світла: проговорюється публічно, із наведенням ясних аргументів — причин того чи іншого рішення, — це мінімізує конфлікти в майбутньому. Це дає пояснення всім учасникам спільноти що відбулося і чому. Будь то підсумок ВИЛ, ПС, блокування, тощо. Натомість, всякий раз, коли рішення приймається кулуарно, непрозоро, не пояснюється ніяк, — ця напівтемрява і каламуть є середовищем для зловживань, різночитань, потенційним джерелом образ, невдоволень і непорозумінь. Це закладає фундамент для подальших конфліктів.

І, звичайно, запобігання конфліктів найбільш безболісне, якщо обговорення незгоди відбувається на найбільш ранньому етапі її появи і обговорюється сторонами із позиції взаємної поваги і бажання почути одне одного.

Посилення конфліктів

Є декілька способів посилити і поглибити конфлікт.

Ігнорування проблеми спільнотою — якщо ніхто зі сторони не втручається у конфлікт, хоча учасник(и) звертаються по сторонню допомогу, або й конфлікт відбувається у публічному місці навіть без запиту про втручання від учасників. Такий конфлікт завершиться або вибуттям якоїсь зі сторін, або глибокою образою у одного і відчуттям безкарності у іншого, або посиленням затятості і непримиренності обох. Результатом є втрата одного дописувача, або більш інтенсивні конфлікти в подальшому.

Загрібання проблеми під килимок — коли конфлікт не вирішується по суті, а натомість «заморожується». Тобто коли сторонам просто пропонують розійтися. Хоча інколи такий підхід справді спрацює — забудеться і розсмокчеться, — але також можливий варіант, коли конфлікт тільки ферментуватиметься. І новий етап появи нерозв'язаного конфлікту буде більш руйнівний, ніж попередній. Але навіть загрібання проблеми під килимок можна робити більш і менш конструктивно. Конструктивний підхід: при повторній появі конфлікту знайти попередні ітерації, переглянути чи були якісь проєкти підсумків чи упорядковано аргументи сторін, і продовжити пошук рішення вже з цієї стартової позиції. Деструктивний підхід: якщо конфлікт щоразу починатиметься з нуля, ніби нічого до того не було, і горітиме щоразу як вперше.

«Симетрична» дія — коли для сторін конфлікту обирається симетричний вплив, замість того, щоб обрати вплив, відповідний до промахів кожної зі сторін. Таке рішення поглиблюватиме відчуття несправедливості у спільноті. Від цього завжди виграє більш неправа сторона — або надмірно легким покаранням для себе, або заважким покаранням для менш винуватої.

Неусвідомлення конфлікту сторонами — це складний тип поведінки, коли сторони не усвідомлюють наявності конфлікту, або умисно не проговорюють його: в чому полягає суть, корінь незгоди. Це виливається у ірраціональні форми перетікання конфлікту: пасивно-агресивну поведінку, спалахи у випадкових дрібних ситуаціях тощо.

Хронічний конфлікт

Всі ці методи переведуть конфлікт на хронічну стадію. У хронічній стадії вже буде годі вирішувати конфлікт конструктивно, бо складно буде знайти корінь чи апелювати до раціо: сторони будуть вважати одне одного ворогами, і реагуватимуть на одне одного вже тільки як на подразник, діятимуть ірраціонально.