Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Великі географічні відкриття

ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ

– умовний термін для позначення істор. процесу, що розпочався на рубежі 15–16 ст. і був пов’язаний з розширенням однією із «локальних цивілізацій» – зх.-європ. – свого життєвого простору. Ідеологічним підґрунтям цього процесу стали устремління Відродження до культ. синтезу та до пізнання «природи». в.г.в. стали поштовхом для пересування «центру Європи» з Середземномор’я до Атлантики, початком доби широкомасштабної колоніальної експансії європейців.

Дискусійними залишаються хронологічні межі в.г.в., найбільш популярними є рамки від серед. 15 ст. до серед. 16 ст., утім в рад. історіографії була прийнята періодизація з серед. 15 до серед. 17 ст. (з поділом на два столітніх періоди). Проте верхня межа – 17 ст. – не має суттєвого значення, бо події після серед. 16 ст. вже не мали такого революціонізуючого впливу на сусп. свідомість європейців, як події попереднього періоду. До найважливіших в.г.в. відносять: здійснене 1482– 88 португальськими мореплавцями (Д.Кан, Б.Діаш та ін.) дослідження зх. та пд. узбережжя Африки; відвідування 1492–94 Христофором Колумбом Багамських, Великих та Малих Антільських о-вів (1492 відзначається як рік відкриття Америки); перехід 1497– 98 португальським мореплавцем Васко да Гамою мор. шляхом із Зх. Європи Атлантичним океаном навколо Пд. Африки і далі Індійським океаном до Індії; експедиції 1498–1502 Колумба, А.Охеда, А.Веспуччі та ін. іспанських та португальських мореплавців до пн. узбережжя Пд. Америки, її сх. (бразильських) берегів до 25° пд. широти, а також карибського берега Центр. Америки. в.г.в. продовжили 1513–25 іспанці, які перетнули Панамський перешийок і досягли Тихого океану (В. Нуньєс де Бальбоа), відкрили затоку Ла-Плата, п-ови Флорида, Юкатан та все узбережжя Мексиканської затоки (Х.Понсе де Леон, Ф.Кордова, Х.Гріхальва та ін.), завоювали Мексику та Центр. Америку (Е.Кортес та ін.), обстежили весь атлантичний берег Пд. Америки. 1519–22 Ф.Магеллан та його сподвижники здійснили першу навколосвітню подорож (навколо пд. краю Америки – через протоку, пізніше названу Магеллановою). 1526–52 іспанці Ф.Пісарро, Д.Альмагро, П.Вальдівія, Г.Кесада, Ф.Орельяна та ін. відкрили все Тихоокеанське узбережжя Пд. Америки, гори Анди від 10° пн. широти до 40° пд. широти, річки Оріноко, Амазонка, Парана, Парагвай. Франц. мореплавці Дж. Веррацано (1524) та Ж. Картьє (1534– 35) відкрили сх. берег Пн. Америки і р. Св. Лаврентія, а іспанські мандрівники Е.Сото і Ф.Коронадо – пд. ч. гір Аппалачі та пд. ч. Скелястих гір, басейни нижньої течії річок Колорадо та Міссісіпі (1540–42).

Події 2-го періоду в.г.в. пов’язані переважно з відкриттями на пн. (в т.ч. і рос. землепрохідцями в Сибіру) та Австралії (обстежена переважно голландцями в.Янсзоном, А.Тасманом та ін. 1606–44).

Широка європ. публіка, захоплена процесом розширення кордонів відомого світу, про тогочасні укр. землі дізнавалася з літ. творів передусім італ. мандрівників і дипломатів, які шукали нових шляхів на Сх. та союзників проти зростаючої потуги Османської імперії. Найбільш відомими з видань такого роду були «Подорож до Тани» Й.Барбаро та «Подорож до Персії» А.Контаріні (характерно, що обидва згодом увійшли до одного з найпопулярніших вид. 16 ст. – «Другого тому плавань та подорожей», укладеного Дж.Рамузіо 1559).

Епохальне значення для ознайомлення Європи із сх.-слов’ян. світом мала латиномовна праця польс. географа й історика М.Меховського «Трактат про дві Сарматії» (1517), що був на Зх. осн. джерелом відомостей для пересічних читачів про укр. землі аж до появи там «Опису України» Г. де Боплана (1650). Звідси черпалися образи України як краю, щедро обдарованого природою, але потерпаючого від сусідства з войовничими кочовим та мусульманським світами.

Загалом, тер. України залишалася зоною «відкриттів» для географів аж до кін. 18 ст., коли Петерб. АН організувала тут низку наук. експедицій ( Й.А.Гільденштедта, в.Зуєва та ін.), а для тодішніх адміністраторів навіть довше: ще на поч. 19 ст. перший малорос. губернатор кн. О.Куракін бачив себе у ролі «першовідкривача» тутешнього краю.

Література

• Пешель О. История эпохи открытий. М., 1884;
• Шунков в.И. Очерки по истории колонизации Сибири в XVII в. М.–Л., 1946;
• Бейкер Дж. История географических открытий и исследований. М., 1950;
• Харт Г. Морской путь в Индию. М., 1959;
• Магидович И.П. Очерки по истории географических открытий. М., 1967;
• Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст. К., 1998;
• Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV– XVIII ст., т. 3. К., 1998;
• Джеджора О. Історія європейської цивілізації, ч. 1. Львів, 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Д.С. Вирський.; url: http://history.org.ua/?termin=Velyki_heohraivchni; том: 1