Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Вінниця

ВІННИЦЯ

– місто, обласний і районний центр України. Розташов. на Сх. Поділлі, на березі р. Пд. Буг, при впадінні в неї правої прит. р. Вишня та лівої – р. Вінничка. Вузол залізничних і автомобільних доріг. Аеропорт. Нас. 357 тис. осіб (2001).

Вперше згадується під 1363 як фортеця, побудована литов. князями Коріятовичами для захисту Поділля. 1541 нас. в. та Брацлава брало участь у виступі проти старостинської адміністрації. Для укріплення в. 1558 збудовано нову фортецю на о-ві Кемпа (Пд. Буг). Після її спорудження на правому березі виникло «Нове місто», а за лівим берегом закріпилася назва «Старе місто». Від 1598 в. – центр Брацлавського воєводства. 1640 отримала магдебурзьке право. 1642 в місті відкрито єзуїтський, а 1662 – правосл. колегіуми.

У період 1400–1569 в. зазнала 30 великих нападів татар. Уже на поч. національної революції 1648–1676 (лип. 1648) козац. загони на чолі з М.Кривоносом звільнили в. з-під влади Польщі. 1653–67 в. була центром Вінницького полку. Протягом берез. 1651 між козац. військами на чолі з I.Богуном і польс. військом під орудою С.Лянцкоронського точилася боротьба за в. У груд. 1653 до міста завітав Б.Хмельницький.

За Андрусівським договором (перемир’ям) 1667 в. поверталася під владу Польщі. Вінниччани не визнали договору, і 1671 сюди направлено польс. каральну експедицію на чолі з великим коронним гетьманом Я.Собеським (див. Ян ІІІ Собеський). За Бучацьким мирним договором 1672 в. потрапила під владу Османської імперії, і лише за Карловицьким мирним договором 1699 (див. Карловицький конгрес 1698–1699) Польща повернула собі контроль над містом.

Наприкінці 17 ст. В. належала до зони відродження козаччини на Правобережній Україні. Гетьмани I.Мазепа та I.Скоропадський робили спроби відновлення Він. полку. Протягом 18 ст. Вінниччина була базою гайдамацького руху (1734 та 1750 гайдамаки захоплювали Він. замок). Городяни в. у 2-й пол. 18 ст. брали участь у масштабному русі міст Правобереж. України за збереження міськ. привілеїв (1791 разом із Житомиром, Кам’янцем (нині м. Кам’янець-Подільський) та Луцьком здобула право на апеляційний суд).

Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) в. у складі Російської імперії. 1793–97 – центр Брацлавського намісництва, а з 1797 – повітове місто Подільської губернії. У 19 – на поч. 20 ст. стає жвавим торговим центром з розвиненою харчовою галуззю. У місті проживала численна єврейс. громада (1897 – 36 % нас.). 1905 тут мав місце єврейс. погром.

В роки української революції 1917–1921 певний час в. була місцем перебування уряду Української Народної Республіки (1919). В 1920–30-ті рр. в. перебирає значення адм. центру Поділля у колиш. губернського міста – Кам’янця-Подільського. Стає важливим пром. та культ. центром. Тут працював Кабінет вивчення (виучування) Поділля 1924–30. Від 1932 в. – обласний центр УРСР. Райцентр 1923–30, 1937–62 та від 1965.

В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941– 1945 під час гітлерівської окупації з 19 лип. 1941 по 20 берез. 1944 у місті діяла підпільна орг-ція (див. Підпілля комуністичне в Україні 1941–1944). У лип. 1943 перед світ. громадськістю тут викрито «вінницький злочин» – проведено розкопки багатотис. поховання загиблих від рук чекістів 1937–38 (див. Вінницька трагедія 1937–1938).

В. – батьківщина М.Коцюбинського та Ю.Коцюбинського, кінорежисера І.Савченка.

Архіт. пам’ятки: Єзуїтський (1610–17) та Домініканський (1624) монастирі; церква святителя Миколая (1746; дерев’яна) та дзвіниця (1-ша пол. 19 ст.); садиба в П’ятничанах (18 ст.); музей-садиба М.Пирогова.

Література

Батюшков П.Н. Подолия. Историческое описание. СПб., 1891;
Сіцінський Є. Нариси з історії Поділля, ч. 1. Вінниця, 1927; З історії Радянської Вінниччини. Вінниця, 1960; Вінниччина в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. (Хроніка подій). К., 1965; ІМіС УРСР. Вінницька обл. К., 1972;
Маликов Д.В. По Брацлавщине (от Винницы до Тульчина). М., 1982;
Ковтун в.В., Степаненко А.В. Города Украины. В кн.: Экономико-географический справочник. К., 1990;
Отамановський в.Д. Вінниця в XIV–XVII століттях: Історичне дослідження. Вінниця, 1993.

Джерела

Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Д.С. Вирський.; url: http://history.org.ua/?termin=Vinnytsia_mst; том: 1