Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГАБСБУРГИ

ГАБСБУРГИ (Habsburger)

– нім. династія, представники якої правили в «Священній Римській імперії германської нації» (1273–1438 – з перервами і 1438–1806), Австрійс. імперії (1804–67), Австро-Угорщині (1867–1918), Іспанії (1516–1700), ч. Італії (від 16 ст. до 1866), Нідерландах (від 16 ст. до 1797). Правління Г. залишило глибокий слід у середньовічній та новій історії Європи. До володінь Г. належали й зх.-укр. землі: 1526 вони приєднали пн.-зх. ч. Закарпатської України, після австро-турецької війни 1683–99 – пд.-сх. ч. (див. Карловицький конгрес 1698–1699), після 1-го поділу Польщі 1772 (див.Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) інкорпорували Галичину, прийнявши у зв’язку з цим титул королів Галіції і Лодомерії (див. Королівство Галіції та Лодомерії). 1774, скориставшись російсько-турецькою війною 1768–1774, окупували Буковину Північну й приєднали її до Галичини. Від 1849 Г. дістали титул князів Буковини – після перетворення її на окремий коронний край. Наприкінці 18 ст., у 19 ст. і до розпаду Австро-Угорщини 1918 володарями зх.-українських земель були Марія-Терезія (1740–80), Йосиф II (1780–90), Леопольд II (1790–92), Франц (1792–1835, від 1804 – імп. Австрії під іменем Франц I; 1792–1806 – герм. імп. під іменем Франц II), Фердинанд I (1835–48),Франц-Йосиф I (1848–1916), Карл I (1916–18).

У 16–17 ст. свою політику щодо козац. України Г. будували відповідно до планів імперії, спрямованих на створення коаліції антитурец. сил в Європі й приєднання до неї козацтва. З цією метою 1594 імп. Рудольф II направив дипломата Е.Лясоту на переговори до Запорозької Січі, потім приймав у себе козац. послів. 1657 імп. Фердинанд III встановив дипломатичні зв’язки з Б.Хмельницьким і намагався залучити запороз. військо до спільного фронту боротьби європейців проти Османської імперії.

На підвладних Г. укр. землях діяли заг. для всієї імперії закони, а також окремі щодо цих тер. укази й розпорядження. Г. доби освіченого абсолютизму – Марія-Терезія та її син Йосиф II, які «вивели Австрію з сумерків середньовіччини» (І.Франко), вживали заходи, спрямовані на матеріальний і культ. розвиток зх.-укр. земель. Видані Марією-Терезією закони обмежили панщину в Галичині 3-ма днями на тиждень. 1782 Йосиф II скасував особисту залежність селян від поміщиків. Складовою аграрної реформи Г. став патент (указ) 1782, за яким у Галичині створювалися громад. страхові фонди збіжжя для допомоги селянам під час неврожаїв і голоду. 1774 Марія-Терезія у Відні заснувала семінарію для підготовки греко-катол. духівництва «Барбареум», 1784 Йосиф II – нім. «Studium Ruthenum» при Львів. ун-ті з викладанням окремих дисциплін укр. мовою. В укр. землях Угор. королівства існувало понад 300 шкіл з укр. мовою навчання. Водночас Г. заохочували появу в Галичині, Буковині й Закарпатті нім. і румун. колоністів: імператорський патент 1781 звільняв їх від податків, військ. служби, надавав право на безплатне отримання землі та буд. матеріалів. 1817 у Львові відновлено нім. ун-т, названий ім’ям імп. Франца I.

Під час революцій 1848–1849 в Європі правляча династія скасувала панщину і проголосила конституцію (див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), яка дала можливість українцям створити першу власну політ. орг-цію – Головну руську раду. На засадах підтримки монархії рада розпочала діалог із Францем-Йосифом I. Проте петицію ради з вимогою поділу Галичини на автономні укр. і польс. частини імператор залишив без відповіді. Позитивно відгукнувшись лише на меморандум представника Закарпаття в раді А.Добрянського, він дав згоду на виділення укр. р-нів Угорщини в окремий Ужгородський округ з широкими правами в галузі місц. адміністрації та шкільництва. Нова конституція Г. 1860 надала Галичині автономію, вигоди від якої для українців виявилися набагато меншими, ніж для поляків. У 19 – на поч. 20 ст. політика Г. щодо українців відзначалася непослідовністю та половинчастістю, була обтяжена антиукр. впливами з боку консервативних сил польс. та деяких ін. національностей. Перша світова війна розставила нові акценти у підході Г. до вирішення укр. питання: з одного боку, в складі австро-угор. армії створюється Легіон Українських січових стрільців, а з ін. – як учасники Акта п’ятого листопада 1916 Г. остаточно відмовилися розглядати будь-які ідеї поділу Галичини за етнічним принципом. Після розпаду Австро-Угорщини в укр. політику активно влився онук Франца-Йосифа I ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген, учасник української революції 1917–1921.

Література

• Бервеньскій В. В столетні роковини вступленя на австрійскій престолъ цесаря Іосифа II (1780–1880). Львів, 1880;
• Франко І. Півстоліття: Нарис історії Австрії від р. 1840 до 1890. «Народ», 1891, № 7, 9;
• Kann R.A. A History of the Habsburg empire. 1526–1918. Berkeley–Los Angeles–London, 1977;
• Франко І. Зібрання творів, т. 46, кн. 2. К., 1985; Die Habsburger: Ein biographisches Lexikon. Wien, 1988;
• Wandruszka A. Das Haus Habsburg: Die Geschichte einer europдischen Dynastie. Wien, 1989;
• McGuigan D.G. Familie Habsburg (1273–1918). München–Wien, 1990;
• Mark R.A. Galizien unter österreichischer Herrschaft: Verwaltung–Kirche–Bevölkerung. Marburg, 1994;
• Терещенко Ю.І., Осташко Т.С. Український патріот з династії Габсбургів. К., 1999;
• Кріль М. Слов’янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини з українцями. 1772–1867. Львів, 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: М.М. Варварцев.; url: http://history.org.ua/?termin=Habsburhy_rid; том: 2