Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГАЙСИН
ГАЙСИН
(давні назви – Гальшин, Айсин) – місто Він. обл., райцентр. Розташов. на р. Соб (прит. Пд. Бугу). Залізнична ст. Нас. 26,9 тис. осіб (1998).
Уперше згадується під 1545. За часів національної революції 1648–1676 належав до Вінницького полку (на межі з Уманським полком ). Спустошений під час Руїни та турец. окупації Поділля 1672–99. Наприкінці 17 – поч. 18 ст. належав до зони відродження козацтва на Правобережній Україні . Згодом тут діяли гайдамаки (див. Гайдамацький рух ), зокрема, 1761 загін Якова Письменного погромив гарнізон Г. 1744 дістав магдебурзьке право . У 2-й пол. 18 ст. перетворюється на повітовий центр, бере участь у русі міст Правобережжя за збереження міських привілеїв.
За 2-м поділом Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Г. у складі Правобережної України переходить під владу Російської імперії . Від 1795 – центр Гайсинського округу Брацлавського намісництва, з 1797 – повітове місто Подільської губернії . В 19 – на поч. 20 ст. зростало екон. значення Г. Він перетворився на центр переробки с.-г. сировини (цукор, тютюн). 1899 сюди проклали залізницю. Місто мало значну єврейс. громаду (1897 – 4321 з 9374 жителів).
За часів української революції 1917–1921 Г. перебував у зоні сел. повстанських рухів. 1923–25 – центр Гайсинської округи та з 1923 – райцентр. Від 1932 – у складі Він. обл.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окупований гітлерівськими військами від 25 лип. 1941 до 14 берез. 1944. У період окупації в Г. існував осередок руху Опору .
Література
[ред. код]ІМіС УРСР. Вінницька область. К., 1972; Кривко П.С. Гайсин. Одеса, 1973.
Джерела
[ред. код]- Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Автор: Д.С. Вирський.; url: http://history.org.ua/?termin=Gajsyn; том: 2