Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДЕНІКІН Антон Іванович

ДЕНІКІН Антон Іванович (16(04). 12.1872—08.08.1947) — рос. військ. та політ. діяч. Н. в м. Влоцлавськ Варшавської губ. (нині м. Влоцлавек, Польща) в сім’ї офіцера. Закінчив Київ. піх. юнкерське уч-ще (1892) та Імператорську військ. акад. (1899). Учасник російсько-японської війни 1904—1905. У роки Першої світової війни — генерал-лейтенант, головнокомандуючий військами Зх. фронту та Південно-Західного фронту (1917).

Від листоп. 1917 — один з організаторів Добровольчої армії на Дону. Після загибелі ген. Л.Корнілова (13 квіт. 1918) — команд., з жовт. 1918 — головнокоманд. Добровольчою армією. Прихильник ідеї «єдиної та неподільної Росії». У січ. 1919 очолив Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР), які влітку розгорнули наступ на Москву. В результаті заг. наступу Південного фронту та Пд.-Сх. фронту Червоної армії (див. Радянська  армія) 1919—20 ЗСПР зазнали  поразки. В берез. 1920 із залишками   військ  Д.  евакуювався з м. Новоросійськ (нині місто Краснодарського краю, РФ) до Криму, де передав командування ген.-лейтенантові П.Врангелю.

Від квіт. 1920 — на еміграції. Жив у Великій Британії, Бельгії, Угорщині, Франції. Відійшов від політ. діяльності. В роки Другої світової війни засуджував емігрантські орг-ції, що співробітничали з нацистською Німеччиною. 1945 переїхав до США.

П. у м. Анн-Арбор (шт. Мічиган, США). Похований у м. Детройт.

Твори

Очерки Русской смуты, т. 1–5. Париж–Берлин, 1921–26; Офицеры. Очерки. Париж, 1928; К., 1993; Старая армия. Париж, 1929; Путь русского офицера. М., 2002.

Література

• Лехович Д. Белые против красных. Судьба генерала Антона Деникина. М., 1992;
• Венков А.В. Деникин. В кн.: Белые генералы. Ростов-на-Дону, 2000.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: А.О. Буравченков.; url: http://history.org.ua/?termin=Denikin_A; том: 2