Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ

ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ — різноманітні істор. пам’ятки, що стали предметом дослідження тих чи ін. істор. дисциплін. З усього розмаїття Д.і. окремо можна виділити такі категорії джерел: документальні, вербальні, зображальні, оповідні, особового походження, речові, масові. Ці категорії не є строго визначеними, і одні й ті самі джерела можуть зараховуватися до різних категорій.

Джерела документальні — вид писемних джерел, що виникли в процесі діяльності різних держ., громад. чи приватних установ, орг-цій, підпр-в тощо. Мають діловий, офіц. характер, різний зміст, усталену форму й формуляр окремих зразків. Це законодавчі акти, орг.-розпорядча документація установ, орг-цій, підпр-в, звіти, ділове офіц. листування; акти, довідки, документи суд.-слідчі, дипломатичні, військ. тощо (більш докладно див. Акти історичні).

Джерела вербальні — тип джерел, що фіксують інформацію в усній словесній формі. Найвідоміші з них — джерела лінгвістичні або пам’ятки мови — омоніми, топоніми, астроніми, зооніми тощо. Велику групу складають пісенні джерела. Різновидом цього типу джерел є фонозаписи.

Джерела зображальні — тип джерел, що фіксують інформацію у формі зображень: малюнків, скульптур, графіки. Певною мірою до зображальних джерел належать й архіт. пам’ятки.

Сучасними видами зображальних джерел є також твори, виконані за допомогою новітніх тех. засобів — фото-, кіно- та відеокамер. Такі джерела складають особливий вид джерел — кінофотовідеодокументи. Ця інформація може мати супровід — звуковий або писемний.

Джерела оповідні — рід усних та писемних джерел, особливістю яких є фіксація інформації про події та явища сусп.-політ., соціально-екон., культ. життя у вигляді розповіді в довільній формі (плач, повчання, похвала, подорожні записки тощо). Цінність цих джерел полягає в тому, що вони відтворюють складні процеси формування етносу, його мови, літ., нац. свідомості, героїзму боротьби за незалежність. Вони також інформують нас про ставлення їхніх авторів до відтворюваних у описах подій, а отже, і про світогляд їхніх авторів. Оповідні твори виникли у найдавніші часи у формі епосу, міфів, легенд, казок, переказів, пісень, дум тощо. Пізніше вони лягли в основу хронік, літописів, різноманітних істор. та літ. тв. Багато усних оповідей записали етнографи, фольклористи.

Джерела особового походження — рід пам’яток, кожна з яких ств. окремою особою з приватних міркувань чи у зв’язку із службовими потребами. До них належать особисті записки, мемуари (спогади), епістолярії, автобіографії, щоденники.

Серед ін. типів джерел вирізняються джерела речові. Велику групу з-поміж них складають археол. джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, к-ру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мист-ва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, тех. засоби та пристрої, архіт. споруди тощо. Кожен з цих класів досліджує окрема спец. істор. дисципліна (нагороди — фалеристика; медалі — медальєрика; одяг, однострої — етнологія та уніформознавство; печатки — сфрагістика тощо).

Джерела масові — клас джерел, які характеризуються певною повторюваністю, типовістю та однорідністю вміщеної в них інформації. Аналіз змістовних аналогій змісту таких джерел дає змогу виявити спільні риси різних істор. явищ, простежити в них ту чи ін. закономірність, тенденцію розвитку. До масових джерел належать довідкові, стат. документи, періодична преса тощо.

На відміну від масових, клас немасових, особових джерел визначається такими рисами, як: індивідуальність змісту, оригінальність інформації, несхожістю відтворення кожним джерелом істор. факту, події, процесу або його визначальних рис.

Поділ джерел на масові та немасові — досить умовний, бо масове джерело може виконувати в певному дослідженні унікальну роль — при вивченні окремого факту, а особове — роль однотипного джерела у вивченні масових явищ. Сучасні засоби формалізації інформації дають змогу обробляти масові джерела за допомогою стат. та кліометричних методів (див. Кліометрія), цьому сприяє стандарт формуляру (періодична преса, листівки, декларації тощо).

Література

Джерелознавство історії України. Довідник. К., 1998.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: М.Ф. Дмитрієнко.; url: http://history.org.ua/?termin=Dzherela_istorychni; том: 2