Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДОНБАСЬКІ ОПЕРАЦІЇ 1941—1943

ДОНБАСЬКІ ОПЕРАЦІЇ 1941—1943 — етапи боротьби між Червоною армією (див. Радянська армія) та нім. вермахтом за володіння Донец. регіоном у ході Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Відбулося 7 битв за Донбас, в яких стратегічна ініціатива належала то одній, то другій стороні.

Перша Донбаська операція. Оборона і втрата Донбасу Червоною армією (29 верес.— 4 листоп. 1941). Відразу після ліквідації оточених у верес. 1941 під Києвом 5-ти армій Південно-Західного фронту (див. Київська оборонна операція 1941) нім. командування розгорнуло наступ з метою розгромити Південний фронт, захопити пром. регіони Харкова і Донбасу, здобути вихід на Кавказ через м. Ростов-на-Дону (РФ). Наступ почався 29 вересня ударом нім. 1-ї танк. групи (з 6 жовтня — 1-ша танк. армія) від Дніпропетровська на пд., до Азовського м., в тил військам Пд. фронту. Зустрічний удар завдавали вздовж моря, від Перекопського перешийку (вузька смуга суші, що з’єднує Кримський п-ів із материком) через Мелітополь, військ. частини 11-ї нім. та 3-ї румун. армій, одночасно окремі підрозділи цих армій штурмували укріплення на Перекопському перешийку. Війська Червоної армії чинили впертий опір, але спинити ворога не змогли.

5 жовт. нім. танки досягли моря біля м. Осипенко (нині м. Бердянськ). В оточення потрапила переважна частина 9-ї та 18-ї армій. 10 жовт. «битва при Азовському морі» закінчилася. Німці захопили понад 100 тис. полонених, 212 танків, 672 гармати. Тим часом нім. 1-ша танк. армія продовжувала наступ уздовж моря на сх. 8 жовт. вона здобула м. Маріуполь, 12 жовт. досягла р. Міус, 17 жовт. оволоділа м. Таганрог (РФ). Того ж дня Ставка Верховного Головнокомандування наказала військам Пд.-Зх. і Пд. фронтів відходити на лінію Касторне (нині с-ще міськ. типу Курської обл., РФ)—р. Оскіл (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону)—Красний Лиман—Горлівка—Таганрог, але танк. клин ворога, охопивши Донбас з пд., сунув далі. Паралельно наступали 17-та й 6-та нім. польові армії: перша — через Донбас, друга — ще далі на пн. — на Харків, який зайняла 23 жовт. 17-та армія 26 жовт. взяла м. Сталіно (нині м. Донецьк) — гол. місто Донбасу. 4 листоп. становище на укр. ділянці рад.-нім. фронту стабілізувалося, ворога було спинено. За винятком Ворошиловградської обл. (нині Луганська область), весь Донбас було окуповано ворогом.

Друга Донбаська операція. Створення Барвінківського плацдарму (18—31 січ. 1942). У ході заг. наступу Червоної армії взимку 1941/42 поповнені Пд.-Зх. і Пд. фронти атакували ворога на всьому своєму відтинку, спершу малими силами, від батальйону до д-зії. 18 січ. 1942 обидва фронти перейшли в наступ силами 6-ти армій одночасно на пн. та пд. від м. Ізюм, що стоїть на р. Сіверський Донець (прит. Дону), по якій пролягав фронт. План операції був таким: прорвати нім. оборону на стику 6-ї та 17-ї армій, заглибитися у ворожий тил, а далі наступати віялом: 57-ма, 37-ма, 12-та, 9-та армії Пд. фронту (команд. — ген.-лейтенант Р.Малиновський) повертають на пд., оточують, притискають до моря і знищують нім. 17-ту польову й 1-шу танк. армії; 6-та та 38-ма армії Пд.-Зх. фронту (команд. — ген.-лейтенант Ф.Костенко) завдають поразки нім. 6-й армії та визволяють Харків. Заг. мета наступу — очищення від ворога всієї Лівобережної України. Спершу наступ розвивався успішно. Було відвойовано тер. розміром по 100 км углиб і вшир, з містами Барвінкове та Лозова (нині місто Харків. обл.). В Лозовій було захоплено базу постачання нім. 17-ї армії з великими складами. На тому просування військ Червоної армії зупинилося. Та хоч широкі наступальні плани не вдалося здійснити, досягнуті результати були найбільшим, після моск. контрнаступу (див. Битва під Москвою 1941—1942), успіхом Червоної армії взимку 1941/42. Наслідком операції, яку довелося припинити 31 січ. 1942, було утворення в глибині зайнятої ворогом тер. великого Барвінківського виступу, який міг стати зручним плацдармом для наступальних дій. (Див. також Барвінківсько-Лозівська операція 1942.)

Третя Донбаська операція. Наступ з Барвінківського плацдарму (12—29 трав. 1942). Наприкінці весни 1942 Пд.-Зх. фронт (команд. — маршал С.Тимошенко) зробив другу спробу визволити Харків, але гол. бої розгорнулися в Донбасі. 12 трав. 6-та армія та окрема армійська група з 2-ма танк. корпусами й одним кавалерійс. корпусом розпочали наступ з Барвінківського плацдарму на пн., в обхід Харкова. Зустрічний удар завдавався з пн., від м. Вовчанськ. Метою було оточити й розбити нім. 6-ту армію та визволити Харків. Погано організований наступ від Вовчанська скоро спинився. Але гол. сили, що наступали з Барвінківського плацдарму, подолали половину шляху до Харкова. Несподівано 17 трав. нім. 1-ша танк. армія ударом з пд. прорвала оборону 9-ї армії Пд. фронту й відтяла весь Барвінківський виступ. Ударне угруповання Пд.-Зх. фронту опинилося в оточенні разом з 9-ю та 57-ю арміями Пд. фронту, що були у виступі. 29 трав. запеклі бої закінчилися. Крім десятків тис. убитих, Червона армія втратила 239 тис. полоненими, 1250 танків і 2026 гармат. Рад. оборону на пд. було підірвано. З укр. ч. Донбасу неокупованими залишилися тільки сх. смужка Сталінської (нині Донецька) обл. та Ворошиловградська обл.

Четверта Донбаська операція (7—24 лип. 1942). Літній наступ 1942 нім. командування розгорнуло тільки на пд. Це дало йому змогу створити на звуженому просторі перевагу сил. Противник прагнув оточити і знищити війська Червоної армії. Однак рад. командування діяло більш гнучко, ніж у попередній період війни. Зокрема, це було продемонстровано діями Пд. фронту (команд. — ген.-лейтенант Р.Малиновський) в Донбасі. 6 лип. наступ частин нім. 4-ї танк. армії з пн. і 1-ї танк. армії з пд. створив загрозу оточення Пд. фронту з тилу. В ніч проти 7 лип. війська фронту організовано відійшли, залишивши Ворошиловград (нині м. Луганськ). Стримуючи далі тиск ворога, Пд. фронт 11 лип. зайняв рубіж Старобільськ—Ворошиловськ (нині м. Алчевськ)—Красний Луч (місто Луган. обл.). Після нових важких боїв за наказом Ставки Верховного Головнокомандування війська фронту 24 лип. були відведені за р. Дон в її нижній течії. (Див. також Воронезько-Ворошиловградська операція-відступ 1942.)

П’ята Донбаська операція (29 січ.—3 берез. 1943). Після перемог під Сталінградом і на Дону (див. Сталінградська битва 1942—1943) рад. командування розробило план розгрому всієї пд. ділянки ворожого фронту. На Донбас мав наступати Пд.-Зх. фронт (команд. — ген.-полк. (з лют. 1943 — ген. армії) М.Ватутін), що досягнув Сіверського Дінця і зайняв пн. ч. Ворошиловградської обл. 29 січ. 6-та армія завдала удар від Старобільська на зх., на м. Балаклія, щоб потім повернути на пд., на Маріуполь. 30 січ. 1-ша гвард. армія рушила на пд.-зх., на Красний Лиман, щоб далі також повернути на пд., до Азовського м., створюючи другу дугу оточення, меншого радіусу. Фронтова рухома група в складі 4-х танк. й одного кавалерійс. корпусів — ціла армія — завдавала удар у напрямі Маріуполя. Того самого дня, 30 січ., 3-тя гвард. і 5-та танк. армії з плацдарму на зх. березі Сіверського Дінця, біля м. Ворошиловград, але обходячи його з пд., пішли в наступ на зх. Маючи значну перевагу сил, рад. командування планувало досить швидко розчленувати угруповання противника і знищити його по частинах. Однак, коли німці стали відводити свої війська на зх., рад. командування вирішило, що ворог має намір залишити всю Лівобереж. Україну, і повернуло 5 армій фронту в наступ до Дніпра, а не до Азовського м. Тим часом нім. командування перегрупувало свої війська і перекинуло на Україну підкріплення з ін. ділянок рад.-нім. фронту та з Європи. 18 лют. війська Червоної армії були під Дніпропетровськом, а 19 лют. нім. танки завдали їм фланговий удар з пн. Виснажені багатомісячними маршами і боями, війська Пд.-Зх. фронту після запеклих боїв змушені були відступити назад. Протягом 28 лют.—3 берез. 1943 відбувся дозволений Верховним Головнокомандуванням відвід військ на рубіж Сіверського Дінця від м. Зміїв до смт Слов’яносербськ. У результаті п’ятої Д.о. було визволено від ворога тільки пн. ч. Донбасу і Ворошиловград у пд. ч. (Див. також Воронезько-Харківська наступальна операція 1943.)

Шоста Донбаська операція (17—27 лип. 1943). У лип. 1943 рад. командування зробило нову спробу відбити Донбас. План передбачав наступ Пд.-Зх. фронту від Ізюма на Барвінкове й далі на пд. для з’єднання з військами Пд. фронту й оточення всього донбаського угруповання німців. Однак потужна оборона противника завадила здійсненню плану в повному обсязі. Під час операції вдалося лише скувати сили противника та створити кілька плацдармів на високому правому березі р. Сіверський Донець, що, проте, мало неабияке значення, оскільки саме в цей час відбувалися вирішальні для подальшого ходу всієї Другої світової війни бої на Курській дузі (див. Курська битва 1943; Орловська наступальна операція 1943).

Сьома Донбаська операція (13 серп.—22 верес. 1943). Остання стадія боротьби за Донбас проходила в умовах цілковитої переваги сил рад. сторони. На фронті по Сіверському Дінцю проти нім. 6-ї армії стояли 6 армій Пд.-Зх. фронту (команд. — ген. армії Р.Малиновський), на пд., по р. Міус, проти 1-ї танк. армії німців — 5 армій Пд. фронту (команд. — ген.-полк. Ф.Толбухін). З рад. боку було задіяно 1053 тис. осіб, 21 тис. гармат і мінометів, 1257 танків, 1400 літаків. Нім. війська налічували 540 тис. осіб, 5,4 тис. гармат і мінометів, 900 танків, 1100 літаків. Завдаючи удар своїми осн. силами від Ізюма в пд.-зх. напрямі, на Барвінкове—Лозову—Павлоград—Оріхове (нині село підпорядковане Макіївській міськраді Донец. обл.), Пд.-Зх. фронт мав вийти до Дніпра в р-ні Дніпропетровська та просуватися на пд., повз Запоріжжя, щоб повністю перекрити шлях до відступу за Дніпро ворожій групі армій «Південь» (команд. — ген.-фельдмаршал Е.Манштейн). Пд. фронт, що стояв на р. Міус, наступав своїм правим крилом на пн., углиб Донбасу, назустріч Пн.-Зх. фронту, а лівим — проривав сильну ворожу оборону на Міусі й наступав до Перекопського перешийка. В ході кровопролитних боїв схему операції було дотримано, але завадити відходові значних сил нім. 6-ї армії за Дніпро не вдалося. Пд. фронт було надовго спинено на р. Молочна, на підступах до Криму. Проте гол. мета операції — визволення Донбасу — була досягнута. Сталіно було відбите у ворога 8 верес. 1943.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: В.С. Коваль.; url: http://history.org.ua/?termin=Donbaski_operacii_1941_1943; том: 2