Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗАДУШНІ ЛЮДИ

ЗАДУШНІ ЛЮДИ (лат. — personae miserabilis) — специфічна соціальна група зубожілого нас. доби середньовіччя. Відпущені на волю своїм паном за заповітом («за душью») колиш. холопи, шукаючи охорони й заступництва, опинялися, як правило, під опікою та юрисдикцією церкви. В пам’ятках давньорус. письменства З.л. згадуються в переліку богадільних людей у «Церковному статуті» вел.  кн. київ. Володимира Святославича, що зберігся в багатьох списках і редакціях 13—17 ст. З.л. були одним із джерел формування залежного нас. на церк. землях. Після проведення царським урядом секуляризації церк. та монастирських земель згідно з указом імп. Катерини II  від 10 квіт. 1786 всі феодально залежні селяни на цих землях були передані у відання спец. Колегії економії (див. Економічні селяни).

Література

Древнерусские княжеские уставы. М., 1976;

• Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. К., 1992.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.М. Ричка.; url: http://history.org.ua/?termin=Zadushni_ljudy; том: 3