Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ 1917—1918

ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ 1917—1918 — встановлений Українською Центральною Радою порядок підготовки, розгляду, обговорення, голосування, оприлюднення та ін. дій, пов’язаних із проходженням законопроєктів і набуттям ними чинності. Законодавча процедура відпрацьовувалася УЦР поступово, в міру нагромадження нею державотворчого практичного досвіду та створення відповідної нормативно-правової бази. В черв. 1917 в УЦР започатковано практику заснування спец. комісій для підготовки проєктів нормативних актів. Останні мали подаватися разом з відповідною супровідною запискою. В листоп. 1917 Мала Рада (див. Комітет Української Центральної Ради) спочатку обрала комісію з 25 чл. УЦР для розгляду законопроєктів, які вноситимуться урядом до парламенту в терміновому порядку, а через кілька днів — постійну комісію законодавчих внесень у складі 6 представників Української соціал-демократичної робітничої партії, 6 представників Української партії соціалістів-революціонерів, 3 представників Української партії соціалістів-федералістів і по одному представникові від меншовиків, Партії соціалістів-революціонерів, Бунду, Об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії, Поалей Ціону, Народно-соціалістичної (трудової) партії та Польс. соціаліст. партії (лівиці). 19 листоп. Мала Рада затвердила тимчасовий порядок опублікування законів, а 25 листоп. — Закон про виключне право УЦР видавати законодавчі акти Української Народної Республіки.

Останній можна вважати своєрідним законом про правонаступництво, бо, крім виключного й неподільного права УЦР ухвалювати закони для УНР, ним встановлювалося, що на тер. України діють усі закони та постанови, видані до 27 жовт. 1917, якщо вони не змінені чи не скасовані універсалами й ін. нормативними актами УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради). Це ж стосувалось і розпоряджень рос. уряду.

До серп. 1917 найважливіші нормативні документи — універсали, декларації, постанови, ухвали, рішення, резолюції, закони тощо — приймалися на щомісячних зборах або сесіях Великої Ради (тобто всім складом УЦР) простою більшістю голосів. Від 2-ї пол. серп. 1917 до січ. 1918 акти, що мали силу законів, а згодом і власне закони ухвалювались як Великою, так і Малою Радою, а від лют. по квіт. 1918 — тільки Малою Радою, яка з серп. 1917 повинна була діяти за спеціально запровадженим регламентом. Законодавчі акти могли розглядатися за наявності не менше 2/3 складу Малої Ради, але на практиці, особливо в берез.—квіт. 1918, цього правила не дотримувалися. Регламент передбачав і обов’язковий попередній розгляд законопроєктів відповідними комісіями, роздачу їх усім членам Ради до засідання та обов’язкове обговорення проєктів після доповіді комісії. В квіт. 1918 Рада народних міністрів Української Народної Республіки (РНМ УНР) дещо формалізувала процес проходження законів. Постанову чи законопроєкт повинні були надсилати до канцелярії РНМ УНР за 2—3 дні до початку того засідання, на якому вони мали розглядатись. Якщо питання стосувалися фінансових справ, то відповідні проєкти попередньо погоджувалися з міністерством фінансів і держ. контролером. Кожний проєкт мав містити посилання на чинні закони та норми, а також на думку керівників мін-в щодо скасування старих законів або внесення до них певних змін. Такі документи розмножували в кількості 20 прим. (коли вони надсилалися до РНМ УНР) і 50 прим. (коли надсилалися до УЦР) для того, щоб канцелярія могла вчасно забезпечити ними зацікавлених посадових осіб. Закони підписували голова УЦР або один із його товаришів (заст.), один із секретарів УЦР, а стверджував підписи ген. писар (див. Державний секретар) або той, хто виконував його обов’язки.

Оприлюднювалися закони у газ. «Вісті з Української Центральної Ради» (квіт.—листоп. 1917), потім — у «Віснику Генерального Секретаріату Української Народньої Республіки» (листоп. 1917 — січ. 1918), а згодом — у «Віснику Ради Народних Міністрів Української Народньої Республіки» (січ.—трав. 1918; див. «Вісник Генерального секретаріату України»). Часто закони друкувалися у вигляді витягів із протоколу засідання УЦР. Конституція Української Народної Республіки 1918 (прийнята в останній день перебування УЦР при владі — 29 квіт. 1918) передбачала, що законодавча влада зосереджуватиметься в руках Всенар. зборів, а законодавча ініціатива належатиме Президії Всенар. зборів, фракціям та іншим об-ням депутатів, урядові, самоврядним місц. установам та безпосередньо укр. громадянам, які могли внести той чи той законопроєкт, зібравши під ним 100 тис. підписів.

Література

• Шелухин С. Історично-правні підстави української державності. Вінніпеґ, 1929;
• Яковлів А. Основи Конституції УНР. Париж, 1935;
• Мироненко О.М. Світоч української державності: політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. К., 1995.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: О.М. Мироненко.; url: http://history.org.ua/?termin=zakonodavcha_procedura_ta_zako; том: 3