Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗАЛКА Мате

ЗАЛКА (Zalka) Мате (справжні ім’я і прізв. — Бела Франкль; 23.04.1896—11.06.1937) — угор. письменник. Н. в с. Матолч (Угорщина). Закінчив г-зію і комерційне уч-ще. Під час Першої світової війни воював на італ. і рос. фронтах. 11 разів був поранений. Нагороджений 3 орденами. За публікацію антивоєн. оповідання «Янош — солдат» його мав судити трибунал, але в черв. 1916 З. потрапив у рос. полон під Луцьком; після лікування в київ. госпіталі його відправили до табору військовополонених поблизу м. Хабаровськ (нині місто в РФ). 1918 став чл. Федерації іноземних груп ЦК РКП(б) і, щоб не наражати рідних на небезпеку, назвався «червоним мадяром» Мате Залкою. Партизанив у Сибіру і на Далекому Сході. По закінченні командирських курсів у Москві воював у складі Першої Кінної армії на Житомирщині й Рівненщині, пізніше — на Південному фронті. Після демобілізації працював дипкур’єром, 1928—30 — інструктором від. агітації та пропаганди ЦК ВКП(б). Від 1924 друкував у рос., укр. та емігрантській пресі тв., присвячені переважно подіям громадян. війни на тер. України (оповідання «Генерал», «Стратегічний вітер», «Яблука», «Марія Сабо», роман «Комети повертаються» та ін.). В гострокритичній публіцистиці відображав тогочасне життя СРСР («Село за туманами», «Невдалий бунт», «Стрибок з трамвая» та ін.). Належав до Літ. об-ня Червоної армії і флоту, був чл. редколегії угор. ж. «Шарло еш калапач» («Серп і молот»), мав постійні зв’язки з укр. письменниками. Його друзями були С.Голованівський, О.Ковінька, П.Панч, Ю.Смолич, Ю.Яновський, які залишили спогади про З. Від 1928 майже щоліта відпочивав із сім’єю в с. Білики (нині с-ще міськ. типу Кобеляцького р-ну Полтав. обл.; 1961 там відкрито музей З., 1976 встановлено пам’ятник). 1930 брав участь у роботі 2-ї Міжнар. конф. пролетарських письменників у Харкові. З великою любов’ю і повагою ставився до Т. Г. Шевченка, могилу якого відвідав перед виїздом до Іспанії. 1936—37 З. під ім’ям ген. Пауля Лукача воював на боці респ. Іспанії як командир 13-ї Інтернац. бригади. Нагороджений орденами Червоного Прапора (1928), «Визволення Іспанії» (посмертно).

Загинув під м. Уеска (Іспанія). 1979 прах З. перепоховано в Пантеоні борців робітн. руху в Будапешті (Угорщина).

Від 1928 тв. З. перекладали В.Сосюра, Д.Бедзик, О.Пархомовська, К.Лустіг, С.Панько, К.Бібіков. З. став героєм тв. багатьох укр. письменників (О.Гончара, Ф.Потушняка, Т.Масенка, Л.Первомайського та ін.). Його іменем названо вулицю в Києві.

Твори

Повість про вічний мир. Х., 1929; Ходя. Х., 1930; Хоробрий кравчик. Х.–К., 1930; Кінець походу. К., 1933; Мирослав воює. К., 1936; Добердо. К., 1949, 1979, 1985.

Література

• Смолич Ю. Генерал Лукач. «Україна», 1947, № 6;
• Кондратенко В. Матэ Залка на Украине. «Советская Украина», 1956, № 4;
• Цимерінов Б. Мате Залка в Харкові. «Прапор», 1960, № 1;
• Микитенко О. Мате Залка і Україна. «Всесвіт», 1971, № 4;
• Григорьев К. В Беликах, на берегу тихой Ворсклы. «Радуга», 1976, № 4; Матэ Залка – писатель, человек, генерал: воспоминания. М., 1976;
• Шахова К. Сонячний Мате. «Всесвіт», 1976, № 8;
• Журахович С. Один день з Мате Залкою. «Україна», 1977, № 50;
• Усенко П.М. Про моїх сучасників: статті, нариси, спогади. К., 1977;
• Мегела І.П. Пролетарська співдружність: (До історії угорсько–радянських літературних взаємин 20–30–х років). К., 1979;
• Лепехина И.А. Матэ Залка: Рекомендованный указатель литературы. М., 1986;
• Рознатовская Ю.А., Юхас М. Матэ Залка–Zalka Mate: Библиографический указатель. М.–Будапешт, 1987;
• Біловод І.А. Музей Мате Залки: Путівник. Х., 1989;
• Герасимова Г.П. Мате Залка і Україна. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1991, вип. 19;
• Її ж. Мате Залка і Україна. «Acta Hungarica», 1990, Ужгород, 1992.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Г.П. Герасимова.; url: http://history.org.ua/?termin=Zalka_M; том: 3