Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗАРУБИНЕЦЬКА КУЛЬТУРА

ЗАРУБИНЕЦЬКА КУЛЬТУРА — археол. к-ра кін. 3 ст. до н. е. — 2 ст. н. е. Була поширена на Прип’ятському Поліссі, Середньому і Верхньому Придніпров’ї (від р. Тясмин до гирла р. Березина, обидві — притоки Дніпра), де на ґрунті попередніх трьох к-р — мілоградської культури, частково поморсько-підкльошової культури та лісостепової   к-ри скіф. (див. Скіфи) часу — сформувалися три гол. регіони З.к. Пам’ятки цієї к-ри відомі також у поріччі Сейму (прит. Десни), Десни (прит. Дніпра), Пд. Бугу. Названа за місцем розташування могильника, відкритого В.Хвойкою 1899 у с. Зарубинці Київ. губ. (згодом село Канівського р-ну Черкас. обл., нині воно знято з облікових даних). Уже виявлено бл. 500 пам’яток, але досліджувалися лише 70 з них — це поселення, могильники, поодинокі знахідки. Городища та с-ща розташов. на відрогах корінних берегів, мисах і заплавах річок. Городища — у Придніпров’ї. В них досліджено залишки валів та частоколів (Пилипенкова Гора, Чаплин). Відкриті трохи заглиблені в землю житла (12—20 м2) з каркасно-плотовими стінами, обмащеними глиною (Середнє Придніпров’я), наземні житла зі стінами каркасно-стовпової конструкції (Верхнє Придніпров’я), зрубні напівземлянки (Полісся). Всередині жител і поза ними містилися численні госп. ями та надвірні вогнища. Могильники — «поля поховань» без зовн. ознак. Небіжчиків спалювали в положенні на боці. Обряд поховання в кожному регіоні мав свої особливості. На Поліссі — ямні поховання із залишками кремації, прикрасами та фібулами і посудом, часто в складі горщика, миски та кухля. На Середньому Придніпров’ї, крім ямних, траплялися також урнові поховання, коли залишки кремації вміщували в глиняну посудину, на Верхньому Придніпров’ї — ямні поховання із залишками кремації й поховального вогнища та з мискою.

З.к. є однією з к-р латенського кола (див. Латенські пам’ятки). Впливів цивілізації кельтів (у поховальному обряді, прикрасах, насамперед у фібулах, типах знарядь праці, столовому посуді) вона зазнала опосередковано — від ясторфських племен, а також від безпосередніх контактів із носіями латенсько-іллірійських к-р під час освоєння бастарнами Нижнього Подунав’я, в походах яких брали участь і вихідці із зарубинецького Придніпров’я. Госп-во було комплексним і базувалося на землеробстві та скотарстві, мисливстві й рибальстві, домашньому вир-ві (виготовлення ліпного посуду, прядіння, ткацтво) тощо. Існували поодинокі пункти з вир-ва та обробляння заліза (див. Лютіж).

За етнічними ознаками нас. З.к., як вважають деякі вчені, належало до предків слов’ян.

Література

• Кухаренко Ю.В. Зарубинецкая культура. М., 1964;
• Максимов Е.В. Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. К., 1972;
• Пачкова С.П. Господарство східнослов’янських племен на рубежі н. е. К., 1974.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: С.П. Пачкова.; url: http://history.org.ua/?termin=Zarubynecka_kultura; том: 3