Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КАГАНОВИЧ Лазар Мойсейович

KАГАНОВИЧ Лазар Мойсейович (22(10).11.1893—26.07.1991) — парт. і держ. діяч СРСР. Н. в с. Кабани (згодом с. Діброва Поліського р-ну Київ. обл., нині зняте з облікових даних). Герой Соц. Праці (1943). 1911 вступив до Київ. орг-ції Російської соціал-демократичної робітничої партії, 1911—16 вів політичну діяльність у Києві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Мелітополі, Юзівці (нині м. Донецьк). 1915 заарештований, перейшов на нелегальне становище. В берез.—квіт. 1917 — заст. голови Юзівської ради. Від трав. 1917 — в Саратові (нині місто в РФ), входив до складу військ. орг-ції більшовиків, був чл. Саратовського к-ту РСДРП(б), чл. виконкому ради робітн. і солдатських депутатів. У черв. того ж року делегований на Всерос. конф. фронтових і тилових військ. орг-цій РСДРП(б), у серп. виїхав до Гомеля (нині місто в Білорусі), де очолив Поліський к-т РСДРП(б). Керовані цим к-том більшовицькі загони не пропустили проурядові війська на придушення держ. перевороту в Петрограді (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917). В січ. 1918 на 3-му Всерос. з’їзді рад обраний чл. Всерос. ЦВК. Працював у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург) та Москві комісаром орг.-агітаційного від. Всерос. колегії з організації Червоної армії (див. Радянська армія), з червня 1918 — агітатор губернського к-ту РКП(б), зав. агітвідділу, голова губернського

к-ту РКП(б) і голова губернського виконкому в Нижньому Новгороді (нині місто в РФ). У верес. 1919 направлений на Південний фронт, згодом був у Воронежі (нині місто в РФ) головою губернського виконкому. 1920—21 — чл. Туркестанського бюро ЦК РКП(б), Туркестанської комісії ВЦВК і РНК РСФРР, нар. комісар робітничо-сел. інспекції Туркестанської АРСР, голова Ташкентської міськради. Один із керівників боротьби з рухом басмачів і організаторів відповідних каральних заходів. 1921 — інструктор ВЦРПС, інструктор і секретар Моск. к-ту, секретар ЦК спілки шкіряників. 1922 вдруге направлений до Туркестану і того самого року призначений зав. орг.-інструкторського, згодом — орг.-розподільчого від. ЦК РКП(б). Через цей відділ проходили всі призначення на відп. посади в СРСР, і К. відіграв значну роль у розстановці Й.Сталіним відданих йому (Сталіну) кадрів. Від 1923 — канд. у члени, з 1924 — чл. ЦК РКП(б). 1924—25 — секретар ЦК РКП(б). Від 5 квіт. 1925 до 14 лип. 1928 — ген. секретар ЦК КП(б)У. Був направлений Й.Сталіним для утримання під контролем парторг-ції України, нейтралізації внутрішньопарт. опозиції (троцькісти та «правий ухил»), проведення обмеженої українізації політики, здійснення сталінської лінії на форсовану індустріалізацію. Використовуючи авторитарні методи кер-ва, здійснював чистку партійних кадрів, інспірував викриття «націонал-ухильництва» в лавах КП(б)У (лідерами «ухильництва» були оголошені О.Шумський та керівники Комуністичної партії Західної України). Від 1926 — канд. у члени, з 1930 — чл. політбюро ЦК ВКП(б). Його дії викликали невдоволення та спротив з боку діячів КП(б)У, з огляду на це в лип. 1928 він був переведений на роботу в Москву. Від 1928 — секретар ЦК ВКП(б). Вів активну боротьбу проти М.Бухаріна та його прибічників (зокрема проти М.Томського у ВЦРПС). 1930—35 — 1-й секретар Моск. к-ту ВКП(б). Під його кер-вом було розпочато модернізацію міста, буд-во метро, а також знищення численних історико-архіт. пам’яток (храм Христа Спасителя, Сухарева башта, Страстний монастир та ін.). Сприяв висуненню на парт. роботу М.Хрущова. 1933 очолив с.-г. відділ ЦК ВКП(б), керував організацією політвідділів машинно-тракторних станцій і радгоспів. 1929—34 виїздив у справах колективізації сільського господарства та хлібозаготівель у більшість країв і областей СРСР, зокрема на Пн. Кавказ, в Україну, Сибір, Воронезьку обл., був ініціатором багатьох репресивних акцій проти селянства. В лип. 1932 разом з В.Молотовим брав участь у роботі 3-ї конф. КП(б)У, на якій протидіяв пропозиціям про зниження плану хлібозаготівель для України. Несе безпосередню відповідальність за виникнення голодомору 1932—1933 років в УСРР і на Кубані. Під час перебування в Україні наприкінці 1932 організовував комплекс заходів з вилучення зерна та з викриття «шкідників», «саботажників», «контрреволюціонерів», «петлюрівських елементів» (у т. ч. серед парт. та держ. активу). 1933—34 — голова Центр. комісії з перевірки парт. рядів, керував чисткою партії, витискаючи з неї противників Й.Сталіна. Після XVII з’їзду ВКП(б) обраний головою Комісії парт. контролю при ЦК ВКП(б), з 1934 очолив транспортний від. ЦК ВКП(б). Від лют. 1935 до серп. 1937 — нарком шляхів сполучення СРСР. У період «єжовщини» (1936—38) особисто розробляв пропозиції щодо створення різних позасуд. органів, які стали інструментом каральної політики; ще до закінчення суд. засідань по різних справах особисто редагував проєкти вироків; керував репресіями проти працівників залізничного транспорту. 1937 був відряджений на Донбас для проведення «чисток» у вугільній пром-сті та на Київщину — для викриття «правотроцькістських елементів» («справа київського керівництва»). Виїздив з метою інтенсифікації репресивної політики в ін. регіони СРСР (Челябінськ, Ярославль,  Іваново-Вознесенськ,

нині м. Іваново, та ін.). 1937—58 — депутат ВР СРСР. Від серп. 1938 до січ. 1939 — нарком важкої пром-сті СРСР; з квіт. 1938 по берез. 1942 і з лют. 1943 по груд. 1944 — нарком шляхів сполучення СРСР; у січ.—жовт. 1939 — нарком паливної пром-сті СРСР, з жовт. 1939 до верес. 1940 — нарком нафтової пром-сті СРСР. Від черв. 1938 до трав. 1944 — заст. голови РНК СРСР. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу  1941—1945 був чл. Державного комітету оборони СРСР, займався питаннями транспорту, а також налагодженням роботи військ. трибуналів і поліпшенням діяльності військ. прокуратури. Чл. Військ. ради Північнокавказ. (лип.—серп. 1942) та Закавказ. (листоп. 1942 — лют. 1943) фронтів. 1944—47 — заст. голови РНК СРСР, заст. голови транспортного к-ту при РМ СРСР, а згодом за сумісництвом — міністр пром-сті буд. матеріалів СРСР. У берез.—груд. 1947 — 1-й секретар ЦК КПУ. Оголосив винуватцями голоду 1946—1947 років в УРСР «українських націоналістів», готувався розпочати тотальну «чистку» інтелігенції української за обвинуваченнями в «націоналізмі». Від груд. 1947 — заст., з берез. 1953 — 1-й заст. голови РМ СРСР. До початку 1950-х рр. 7 населених пунктів СРСР були названі його ім’ям. 1955—56 — голова Держ. к-ту з питань праці та зарплати, 1956—57 — міністр пром-сті буд. матеріалів СРСР. На ХХ з’їзді КПРС (1956) назвав культ особи Й.Сталіна «шкідливим», водночас разом з Г.Маленковим, В.Молотовим та ін. вимагав зміщення М.Хрущова з посади 1-го секретаря ЦК КПРС на тій підставі, що хрущовська критика діяльності Й.Сталіна нібито зайшла занадто далеко. Рішенням червневого (1957) пленуму ЦК КПРС виведений зі складу ЦК і Президії ЦК КПРС і направлений до м. Азбест Свердловської обл. РФ, де працював дир. гірничозбагачувального комбінату. На ХХII з’їзді КПРС М.Хрущов порушив питання про участь К. в масових репресіях. 23 трав. 1962 рішенням Моск. міськ. к-ту КПРС виключений з партії за участь в організації репресій і масових арештів у 1930-ті рр. Після повалення М.Хрущова не раз звертався з проханням про відновлення в КПРС, але поновлений не був.

П. у м. Москва.

Твори

Памятные записки рабочего, коммуниста-большевика, профсоюзного, партийного и советско-государственного работника. М., 1996.

Література

• Шаповал Ю. Сталінський посланець на Україні. Сторінки політичної біографії Л.М. Кагановича. «Під прапором ленінізму», 1989, № 20;
• Його ж. Українські «щаблі» Кагановича, або «Жива сталінська людина». В кн.: Про минуле – заради майбутнього. К., 1989;
• Медведев Р. Они окружали Сталина. М., 1990;
• Парфенов С. «Железный Лазарь»: конец карьеры. «Родина», 1990, № 2;
• Шаповал Ю. В жанре подметного письма. «Комсомольское знамя», 1990, 6 ноября;
• Каган С. Кремлевский волк. М., 1991;
• Чуев Ф. Так говорил Каганович. Исповедь сталинского апостола. М., 1992;
• Шаповал Ю. Лазар Каганович. К., 1994; Сталинское Политбюро в 30-е годы: Сборник документов. М., 1995;
• Залесский К.А. Империя Сталина: Биографический энциклопедический словарь. М., 2000;
• Яковлев А. Сумерки. М., 2003;
• Сюндюков І. Прозріння динозавра. Сталінський намісник в Україні згадує. «День», 2006, 18 серп.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Автор: Ю.І. Шаповал.; url: http://history.org.ua/?termin=Kaganovych_L; том: 4