Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КАЛАЧОВ Микола Васильович

КАЛАЧОВ Микола Васильович (07.06(26.05).1819—06.11(25.10). 1885) — юрист, історик, археограф, архівіст. Акад. Петерб. АН (1883), сенатор. Н. в с. Алексіно Юр’їв-Польського пов. Владимирської губ. (нині село Івановської обл., РФ). Від 1831 навч. в пансіоні Чермака, далі — в Моск. дворянському ін-ті (1833—35) і на юрид. ф-ті Моск. ун-ту, який закінчив 1840. Почав службу в Археографічній комісії при Петербузькій АН, але незабаром вийшов у відставку і кілька років господарював у родовому маєтку. 1846 повернувся до Москви і зайняв посаду бібліотекаря в Моск. гол. архіві Мін-ва зовн. справ. У цьому ж році після захисту магістерської дис. знов отримав посаду в Петерб. археогр. комісії (з умовою постійної праці в Москві). Водночас із 1848 — проф. каф-ри історії рос. законодавства в Моск. ун-ті. Після призначення 1851 чл. Археогр. комісії залишив (1852) викладацьку діяльність. 1852—53 був у тривалій археограф. експедиції. 1857 переселився до Санкт-Петербурга і, не полишаючи служби в Археогр. комісії, почав працювати в 2-му від-ні Його величності імператорської канцелярії, де йому було доручено редагування 3-го вид. цивільних законів. У груд. 1858 обраний чл.-кор. Петерб. АН по розряду істор.-політ. наук. Згодом брав участь у підготовці юрид. документів, що закріпили селянську реформу 1861 (чл. ред. комісії) та судову реформу 1864 (чл.-редактор комісії). З 1865 і до кінця життя — керуючий Моск. архівом Мін-ва юстиції. Одночасно був призначений сенатором («присутствовать в Правительствующем Сенате»). Очолював Тимчасову комісію з облаштування архівів при Мін-ві освіти (1873—80). Був організатором створення (1877) і першим директором Петерб. археол. ін-ту, започаткував видання при ін-ті час. «Сборник Археологического института» (з 1885 — «Вестник археологии и истории»). Особисто ініціював прийняття 1884 рішення про формування в Російській імперії мережі губернських істор. архівів та губернських вчених архів. комісій, опублікував низку робіт з теорії і практики архівної справи. В квіт. 1883 обраний ординарним акад. Петерб. АН по історико-філол. від-ні (рос. історія).

Як один з найавторитетніших істориків та правознавців свого часу багато зробив для пробудження громадської активності і самоорганізації рос. юристів. Організував у С.-Петербурзі гурток молодих правників для спільного вивчення і обговорення актуальних практичних питань судочинства, був одним із засновників та першим головою Моск. юрид. т-ва, засн. і ред (1860—64, 1867—70) час. «Юридический вестник», ініціатором проведення і головою 1-го з’їзду російських юристів (Москва, 1875).

В історико-юридичну науку увійшов насамперед як автор класичних досліджень «Руської правди», Мерила праведного, кормчих та ін. пам’яток руського права. Захищену на початку своєї наук. кар’єри магістерську дис. «Предварительные юридические сведения для полного объяснения Русской правды» вдосконалював протягом усього життя і 1880 опубліковав новим, значно уточненим і удвічі більшим за обсягом виданням. Його археогр. праця «Текст Русской правды на основании четырех списков разных редакций» витримала 1846—88 4 перевидання. Він був редактором та упорядником низки багатотомних археогр. видань, що містять унікальні публічно-правові та приватно-правові документи, в т. ч. і такі, що стосуються України: «Архив историко-юридических сведений о России» (кн. 1—3, М., 1850—61); «Архив исторических и практических сведений, относящихся до России» (кн. 1—6, СПб., 1858—61; кн. 1—6, СПб., 1860—69); «Акты, относящиеся до юридического быта Древней России» (т. 1—3, СПб., 1857—84); «Дополнения к актам историческим» (т. 7—9, СПб., 1859—75); «Писцовые книги Московского государства» (т. 1, кн. 1—2, СПб., 1872—77); «Доклады и приговоры, состоявшиеся в Правительствующем Сенате в царствование Петра Великого» (т. 1—2, кн. 1—3, СПб., 1882—83), «Материалы для истории русского дворянства» (вып. 1—3, СПб., 1885—86). За його ініціативою було започатковано «Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции». Він зробив значний особистий внесок у розвиток досліджень звичаєвого права народів, які проживали в межах кордонів Рос. імперії. Саме за його ініціативою до ст. 130 Статуту цивільного судочинства було внесено норму, яка вперше дозволила застосування судами звичаєвого права. Програмне значення мала його доповідь про звичаєве право на 1-му з’їзді рос. юристів, в якій, зокрема, пропонувалося створити урядову комісію для збирання матеріалів звичаєвого права. У лют. 1876 у від-ні етнографії Рос. геогр. т-ва за його ініціативою і під його головуванням була створена «Комісія про народні юридичні звичаї», яка стала головним організатором і координатором відповідних досліджень.

П. у маєтку Волхонщина Сердобського повіту Саратовської губ.

Твори

О Судебнике царя Иоанна Васильевича. В кн.: Юридические записки, издаваемые П.Редкиным, т. 1–2. СПб., 1841–1842; О значении Кормчей в системе древнего русского права. «Чтения общества российской истории и древности при Московском университете», 1847, № 3–4; Исторические заметки, собранные в Орле и Мценске, 1852; Указатель материалов и исследований по истории русского права, изданных до 1856 г. СПб., 1861; Артели в древней и нынешней России. «Этнографический сборник Русского географического общества», 1864, вып. 6; Очерк юридического быта великорусских крестьян в XVII веке. СПб., 1865; О значении Карамзина в истории русского законодательства. «Московские университетские известия», 1866, № 3; О давности по русскому гражданскому праву. «Юридический вестник», 1867, № 1; Программа разработки начал русского гражданского права по Своду законов с его источниками и по судебным решениям. «Юридический вестник», 1868, № 11; Об отношении юридических обычаев к законодательству. «Русские ведомости», 1875, № 122; Архивы, их государственное значение, состав и устройство. В кн.: Сборник государственных знаний, т. 4. СПб., 1877; О волостных и сельских судах в древней и нынешней России. В кн.: Сборник государственных знаний, т. 8. СПб., 1880; О Боярской думе Московского государства и ее до нас дошедших докладах и приговорах. СПб., 1884.

Література

Биографический словарь профессоров и преподавателей Имп. Московского университета, ч. 1. М., 1855; Памяти Николая Васильевича Калачова. СПб., 1885;

• Багалей Д.И. Памяти Н.В. Калачова. Х., 1885;
• Шимановский М.В. Николай Васильевич Калачов. Одесса, 1885;
• Востоков А.А. Литературная деятельность Н.В. Калачова. «Исторический вестник», 1887, № 5;
• Василенко Н.П. Калачов Николай Васильевич. В кн.: Энциклопедический словарь Ф.Брокгауза и И.Ефрона, т. 14. СПб., 1895;
• Маяковский И.Л. Н.В. Калачов, как историк-архивист. «Труды Московского государственного историко-архивного института», т. 4. М., 1948.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Автор: І.Б. Усенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Kalachov_M; том: 4