Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КАНІВ

КАНІВ — місто обласного підпорядкування Черкаської області, райцентр. Розташов. на Дніпрі, за 45 км від залізничної ст. Таганча. Річковий порт. Населення 26,4 тис. осіб (2005).

Тер. сучасного міста та сусідні з нею землі були заселені вже в часи бронзової доби (3—1 тис. до н. е.). Так, на тутешніх горах Московка та Пилипенкова є залишки поселень зарубинецької культури. До 10 ст. відносяться залишки давньослов’ян. поселення біля К. (див. Княжа гора поблизу Канева). Власне канівське поселення відоме з 11 ст.: воно згадується в тексті Патерика Києво-Печерського, де йдеться про приїзд до Києва іконописців з Константинополя за князювання Всеволода Ярославича. Перша згадка про К. у літописі датується 9 черв. 1144, саме тоді вел. кн. київ. Всеволод Ольгович заснував тут церкву св. Юрія (Успенський собор). У літописах також повідомляється, що 1149 вел. кн. київ. Юрій Долгорукий, щойно захопивши Київ, посадив князем у К. свого сина Гліба. Більш пізні згадки про К. трапляються у літописах у зв’язку з походами рус. князів проти половців. Під К. неодноразово збиралися князі «на снем» (див. Снем). Серед рус. князів, вбитих на р. Калці 1223 (див. Калка, битва на річці 1223) згаданий і князь Святослав Канівський.

Від серед. 12 ст. К. став великим містом і відігравав значну роль у житті Київської Русі, був удільним княжінням у складі Київського князівства, через нього проходив шлях «із варягів у греки».

До 13 ст. центральною частиною К. було т. зв. грецьке місто на г. Московка (тер. гори була укріплена валом та ровом).

1239 К. захопили і спустошили монголи (див. Монголо-татарська навала).

Від 1362 — у складі Великого князівства Литовського. В 14 ст. вел. кн. литов. Вітовт побудував тут замок (існував до 1768).

З часом перетворився на один із центрів уходництва і становлення козацтва, а потім набув значення козац. святині. З часів короля Стефана Баторія (згідно з Люблінською унією 1569, К. разом з ін. укр. землями увійшов до складу Корони Польської) тут зберігались артилерія та клейноди козацькі реєстрових козаків, чимало козаків на схилі своїх років намагалися оселитися на Чернечій горі, неподалік Канівсь кого монастиря. 1578 сюди зі Львова перевезено тіло гетьмана І.Підкови, тут же похований Я.Шах.

1601 місту надано магдебурзьке право. За люстрацією 1622 в місті нараховувалося 140 дворів міщан, які виконували повинності, і 150 козацьких дворів, загалом — бл. 1700 жителів. Нас. брало участь у козац. повстаннях 1-ї пол.17 ст. Згідно з умовами Куруківської угоди 1625, був створений реєстровий Канівський полк.

За Андрусівським договором (перемир’ям) 1667 К. відійшов до Речі Посполитої, за Бучацьким мирним договором 1672 — до Османської імперії. Згідно з умовами «Вічного миру» 1686, пд. Канівщина формально стала нейтральною зоною, але фактично Речі Посполитій вдалося відновити тут свою владу.

1702 містом оволоділи війська С.Палія, але, згідно з умовами Прутського трактату 1711, воно залишилося за Польщею. 1768 під час Коліївщини його здобули гайдамаки (див. Гайдамацький рух) під проводом С.Неживого і М.Швачки.

За люстраціями королів. маєтностей 1765 і 1789 Канівське староство (див. Староство) було найбільш заселеним на тер. нинішньої Черкащини — 2174 двори. 1775 К. став особистою власністю польс. короля Станіслава-Августа Понятовського, а 1777 король подарував його своєму племінникові С.Понятовському. За умовами 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) приєднаний до Російської імперії, упродовж року був повітовим центром. 1800 Понятовський продав велику частину міста архімандриту канівського василіанського монастиря (див. Василіани) Б.Фізикевичу, який заповів своє майно василіанському уч-щу.

1837 стає повітовим містом, тут було засновано магістрат і міську думу. 1852 затверджено герб міста.

1849 в місті проживало 5138 жителів.

1861 на Чернечій горі було поховано перевезений з Санкт-Петербурга прах Т. Г. Шевченка. Від 20 до 22 трав. домовина з його тілом стояла в Успенському соборі (на поч. 19 ст. собор був відреставрований і, згідно з указом імп. Миколи I, 1833 переданий православним). Після похорону над могилою Т.Шевченка був насипаний курган та встановлений дерев’яний хрест (пізніше замінений на чавунний). З цього часу місто стало духовним центром усієї України. Перший пам’ятник на могилі був встановлений 1923, 1925 тер. біля могили стала заповідником, а Чернеча гора перейменована в Тарасову.

1920 К. — повітовий центр Київської губернії. Після перенесення 1921 повітового центру до Корсуня (нині м. Корсунь-Шевченківський) К. — волосний центр Шевченківської округи, з 1923 — райцентр. 1925 після ліквідації Шевченківської округи — у складі Черкас. округи. 1925 Черкас. округу знову перейменовано в Шевченківську.

Від 1932 — у складі Київської області. 1934—37 збудовано величний літ.-меморіальний музей Т.Шевченка за проєктом архітекторів В.Кричевського та П.Костирко. Новий гранітний пам’ятник Т.Шевченку (скульптор М.Манізер) встановлено на високому постаменті 1939.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 від 15 серп. 1941 до 31 січ. 1944 місто було окуповане гітлерівцями, перебувало в складі рейхскомісаріату «Україна». Визволене 206-ю стрілец. дивізією 27-ї армії.

Від 1954 — у складі Черкас. обл.

1963—74 збудовано Канівську ГЕС.

Від 1977 — місто обласного значення.

У місті та поблизу нього діють Канівський біогеогр. заповідник (1274 га), Держ. історико-культ. заповідник «Трахтемирів» (див. Трахтемирівський монастир), Шевченківський національний заповідник у Каневі, Б-ка-музей А.Гайдара.

Істор. спадщина міста загалом налічує 53 пам’ятки історії, к-ри та археології, зокрема Успенський собор (1144), меморіальний музей Т.Шевченка (1938), Шевченкову могилу-пам’ятник (1939).

Література

• Мезенцева Г.Г. Давньоруське місто Родень. Княжа Гора. К., 1968;
• Іщенко М.С., Мотов Л.Г. Канівщина. Дніпропетровськ, 1969;
• Кілессо С.К. Канів. К., 1969; ІМіС УРСР. Черкаська область. К., 1972;
• Іщенко М.Є. Канів. Дніпропетровськ, 1972;
• Мицик Ю.А. Канів козацький. Канів, 1997.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Автор: Я.В. Верменич, О.І. Бонь.; url: http://history.org.ua/?termin=Kaniv_mst; том: 4