Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ Петро Кононович

КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ Петро Кононович

(бл. 1582 — 20(10).04.1622) — гетьман Війська Запорозького, відомий полководець і політ. діяч. Н. в родині дрібного шляхтича правосл. віросповідання із Самбора. Його батька звали Конон, а матір, імовірно, Мокрина (у чернецтві). Вірогідно, протягом 1589—92 здо-був початкову освіту в Самборі, 1592—98 навч. в Острозькій школі. По завершенні навчання став запороз. козаком. На поч. 17 ст. брав участь у походах козац. війська в Молдову та Волощину, а також Лівонію (тер. Центр. і Пн. Латвії та Пд. Естонії). Ходив у мор. походи, засвоював традиції воєн. мист-ва запороз. козаків. Бл. 1602 — на поч. 1603 одружився зі шляхтянкою Анастасією Повченською, від шлюбу з нею мав, очевидно, сина Лукаша (н. бл. 1604). Перша достовірна згадка про К.-С. як козац. полковника зафіксована в джерелах 4 берез. 1615. Протягом 1616—22 чотири рази був обраний гетьманом Війська Запороз., вперше — у черв. або на поч. лип. 1616, імовірно, після гетьмана В.Стрілковського. Невдовзі після обрання К.-С. гетьманом бл. 4 тис. козаків під його проводом висадилися 22 лип. під Кафою (нині м. Феодосія) — сильною турец. фортецею та великим невільницьким ринком. За допомогою військових хитрощів запорожці проникли за міськ. мури. Здобувши дві кам’яні цитаделі, оволоділи містом із бл. 80-тис. нас. та визволили багато християн. бранців. На поч. 1617 запороз. гетьманом став Д.Барабаш, а в жовт. (під час переговорів з урядовими комісарами) — К.-С. Він відкинув жорсткий антикозац. проєкт польс.-запороз. угоди гетьмана великого коронного С.Жолкевського, домігшись внесення до тексту Вільшанської угоди 1617 пунктів, що були менш неприйнятні для козаків. Навесні 1618 активізувалася запороз. дипломатія, що мала протитурец. спрямованість. У квіт. у Варшаві посли Війська Запороз. в принципі погодилися з антитурец. планом перського шаха Аббаса I Великого щодо переселення 10—12 тис. козаків у чорномор. порт Яні. 7 квіт. в польс. столиці запороз. посли на чолі із Дмитром Отрохимовичем підписали угоду з Олівером де Марконом (представником герцога Карла Гонзага де Невера, який згодом став одним із засновників нового рицарського ордену під назвою Ліга християн. міліції). Згідно з цією угодою, О. де Маркон став повіреним запорожців у справі залучення їх до хрестового походу проти Османської імперії, що його намагався організувати герцог де Невер. Запороз. посли пообіцяли виставити на цю війну разом зі своїми союзниками (можливо, донські козаки) 60-тис. військо.

К.-С. та його козаки погодилися рушити в Рос. д-ву на допомогу королевичу Владиславу (згодом — польс. король Владислав IV Ваза), який домагався царської корони, що її бояри пообіцяли йому 1610 (див. Польсько-московська війна 1617—1618). За участь у моск. поході запорожці вимагали від польс. влади свободи віросповідання для православних та припинення насильницького насадження церк. унії (див. Берестейська церковна унія 1596). У черв. 1618 у похід виступили кілька десятків тисяч козаків, у т. ч. 20-тис. військо з артилерією під командуванням К.-С. Захопивши низку міст, 8 жовт. під Тушином запорожці об’єдналися з силами королевича Владислава. 11 жовт. відбувся невдалий для польс.-козац. війська штурм укріплень Москви, а згодом було укладено рос.-польс. Деулінське перемир’я 1618. На поч. черв. 1619 запороз. гетьманом став Д.Барабаш, однак уже на поч. лип. К.-С. повернув собі гетьман. булаву. У лип. він скликав у Києві раду, на яку прибули бл. тисячі козаків та старшин, делегованих з місць. Діючи в інтересах т. зв. старовинних козаків (соціальна база яких складала бл. 10 тис. осіб з числа запороз. ветеранів, потомственних козаків, старшин), учасники ради висловилися за політ. компроміс із польс. владою: в обмін на визнання станових прав «старовинних» козаків вони добровільно погоджувалися очистити Військо Запороз. від «нових» козаків — покозачених селян та міщан. На цій раді ухвалили також узяти під протекцію та оборону Війська Запороз. Правосл. церкву. В жовт. при укладенні Роставицької угоди 1619 К.-С. та його старшинам вдалося значною мірою нівелювати антикозац. програму урядових комісарів. Разом з тим, пункти цього документа щодо виписки козаків з Війська Запороз. та обмеження місця їх проживання територією королівщин становили чималу загрозу для козацтва, насамперед «нового». У серед. листоп. — на поч. груд. 1619 К.-С. повів козац. військо чисельністю бл. 5 тис. вояків на татар. улуси з виходом під Перекоп, де відбувся бій із бл. 8-тис. військом хана Джанібек-Гірея. Запорожці завдали противнику помітних втрат, а також визволили з неволі чимало бранців-християн. У січ. 1620 К.-С. відправив до Москви своїх послів із запевненням царя Михайла Федоровича в службі «по-старому» (воєн. служба іноз. монархам була традиційною для запорожців). Очевидно, це ж саме посольство провело попередні переговори з єрусалимським патріархом Феофаном III, який перебував у Москві, щодо висвячення єпископату укр.-білорус. правосл. церкви. 25 берез. в Києві гетьман з кількома тис. козаків урочисто зустрів єрусалимського патріарха, попросивши в нього від імені всього Війська Запороз. відпущення гріхів за пролиття крові християн під час моск. походу 1618. Виразною демонстрацією політ. підтримки правосл. церкви став вступ гетьмана разом з усім Військом Запороз. до Київ. (Богоявленського) братства, що відбувся між 27 трав. і 5 черв. 1620. К.-С. був серед тих, хто активно переконував Феофана III відновити вищу ієрархію Правосл. церкви. У 20-х числах черв. 1620 К.-С. організував напад із суші та моря на Перекоп 17-тис. козац. війська. По завершенні цієї виправи, 9 лип., невдоволені К.-С. козаки, насамперед виписані з Війська Запороз. згідно з умовами Роставицької угоди 1619 (див. Виписні козаки), а також ті, які всупереч його заборонам хотіли йти на море, виступили проти гетьмана. К.-С. було позбавлено влади, а новим гетьманом обрано Я.Бородавку (Нероду). Наприкінці лют. — на поч. берез. 1621 К.-С. з кількома сотнями козаків провів до Дністра єрусалимського патріарха Феофана III, який повертався додому по висвяченні в Україні правосл. ієрархів (див. Феофана III місія в Україні 1620). На козац. раді (див. Рада козацька), що відбулася над р. Кагарлик 15—17 черв. у зв’язку з Хотинською війною 1621, К.-С. та ще трьох осіб обрали послами до короля Сигізмунда III Ваза, наказавши їм, зокрема, домагатися від польс. влади визнання нововисвячених правосл. ієрархів. У період 20—31 лип. К.-С. та ін. послів прийняв у Варшаві гнєзненський архієпископ В.Гембіцький, а також Сигізмунд III Ваза, який дав їм ухильні обіцянки. 25 серп. під Могилевом (нині м. Могилів-Подільський) відбулася козац. рада, на якій Я.Бородавку було скинуто з гетьманства і вручено булаву К.-С. Під його командуванням козац. військо з’єдналося з польс. силами під Хотином і відіграло вирішальну роль у зриві агресивних планів султана Османа II щодо Речі Посполитої. У січ. 1622 К.-С. та ін. запорожці відмовилися без скликання заг. козац. ради розглянути вимогу королів. комісарів про скорочення їхнього війська до 3 тис. осіб. Водночас до польс. влади було висунуто низку вимог, у т. ч. щодо дотримання конфесійних прав православних. К.-С., який під час Хотинської війни 1621 отримав тяжке поранення, помер у Києві. Перед смертю гетьман призначив опікунів для своєї дружини та близьких родичів, а також заповів значні статки на доброчинні цілі, підтримку в Україні освіти, Правосл. церкви, Київ. братства та Львівського братства. Похований у Київському Братському Богоявленському монастирі (його могила не збереглася). Ректор Київ. братської школи К.Сакович відгукнувся на смерть К.-С. твором «Вірші на жалісний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622), в якому прославлялися подвиги гетьмана і запорожців, а також наголошувалося на громадян., рицарському служінні К.-С. християн. світові й Вітчизні. Нині в Національному музеї історії України зберігається срібний позолочений хрест, який 1622 гетьман передав до церкви Богоявлення-Благовіщення (на спорудження цього храму він пожертвував великі кошти). У Держ. зібранні мист-в на Вавелі (Краків) є меч, що його нібито подарував К.-С. королевич Владислав за участь у Хотинській війні 1621. У Держ. Владимиро-Суздальському історико-архіт. та художньому музеї-заповіднику (м. Владимир, РФ) зберігається Євангеліє 16 ст. із вкладним записом на полях, що його до останнього часу приписували К.-С. (насправді автором запису був А.Конашевич-Бут). У різних жанрах худож. літ. про гетьмана писали П.Куліш (1885), Д.Мордовець (1909), А.Чайковський (1910), З.Тулуб (1930-ті рр.). До його образу не раз зверталися художники та скульптори. Пам’ятники К.-С. відкрито в с. Кульчиці (нині село Самбірського р-ну Львів. обл.), в Хотині, Києві та Севастополі.

Література

Pisma Stanisława Żółkiewskiego kanclerza koronnego i hetmana. Lwów, 1861; Listy Stanisława Żółkiewskiego 1584—1620. Kraków, 1868; Максимович М.А. Собрание сочинений, т. 1. К., 1876; Кулиш П.А. Материалы для истории воссоединения Руси, т. 1. М., 1877; Повесть об осаде г. Михайлова гетманом Сагайдачным в 1618 г. «Киевская старина», 1885, № 12; Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси, вып. 2. К., 1896; Каманин И.М. Очерк гетманства Петра Сагайдачного. «Чтения Исторического общества Нестора-Летописца» (К.), 1901, кн. 15, вып. 1; Жерела до історії України-Руси, т. 8. Львів, 1908; Tretiak J. Historia wojny chocimskiej (1621). Kraków, 1921; Łukaszewski A. Pochodzenie Piotra Konaszewicza Sahajdacznego. Lwów, 1929; Барвінський Б. Конашевичі в Перемиській землі в XV і XVI ст. «ЗНТШ», 1930, т. 100; Крохмалюк Ю. Воєнний шлях Сагайдачного на Москву 1618 р. (Стратегічно-тактична студія). Львів, 1936; Алекберли М.А. Хотинская война (1621 г.). Черновцы, 1957; Majewski W. Konaszewicz (Kunaszewicz) Sahajdaczny Piotr. В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 13. Wrocław—Warszawa—Kraków, 1967—68; Гуслистий К.Г. Петро Конашевич-Сагайдачний. «УІЖ», 1972, № 4; Баран О. Козаки в описах Пієтра Делла Валле з XVII cт. «Український історик», 1980, ч. 1—4; Podhorodecki L. Chocim, 1621. Warszawa, 1988; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 7. К., 1995; Документи російських архівів з історії України, т. 1. Львів, 1998; Мицик Ю. Нові дані до біографії Петра Конашевича (Сагайдачного). «Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність» (Львів), 1998, вип. 5; Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.). К., 1998;Мицик Ю.А., Хижняк З.І. Сагайдачний (Конашевич, Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович. В кн.: Українське козацтво: Мала енциклопедія. К. — Запоріжжя, 2002; Сас П.М. Взятие запорожскими казаками во главе с гетманом П.Сагайдачным Кафы (вопросы хронологии). В кн.: Сурож, Сугдея, Солдайя в истории и культуре Руси-Украины. К. — Судак, 2002; Сас П.М. Дипломатична місія Війська Запорозького до Москви у 1620 р. В кн.: Україна та Росія: проблеми політичних та соціокультурних відносин. К., 2003; Гуржій О.І., Корнієнко В.В. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. К., 2004; Сас П.М. Петро Конашевич-Сагайдачний: молоді роки. К., 2006.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2008. — Т. 5. — ISBN 978-966-00-0855-4.

Автор: П.М. Сас.; url: http://history.org.ua/?termin=Konashevich_Sagaidachny; том: 5