Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КОЧЕРГА Іван Антонович

КОЧЕРГА Іван Антонович

(08.10 (26.09).1881—29.12.1952) — драматург, театральний і літ. критик, публіцист. Засл. діяч мист-в УРСР (1950). Н. в м-ку Носівка в сім’ї дворянина, залізничного чиновника. 1891—99 навч. в Черніг. класичній чол. г-зії, 1903 закінчив юрид. ф-т Київ. ун-ту. Творчу діяльність розпочав 1904 як літературно-театральний критик. Від 16 січ. цього ж року (і до 10 груд. 1913) працював чиновником Черніг. контрольної палати на різних посадах; 1907 отримав чин колезького секретаря, 1910 — титулярного радника. 1910 опублікував свій перший худож. твір — драм. казку «Песня в бокале» (1926 поставлена в укр. перекладі автора). 1913 нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ст. і призначений старшим ревізором Люблінської контрольної палати. Від 1914 жив у Житомирі, працював у Держ. контролі (1914—16). Його п’єса «Девушка с мышкой» 1914—15 з успіхом ішла на сценах Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), Москви, Києва, Житомира і була згодом екранізована. Після встановлення в місті рад. влади працював спочатку в Робітничо-селянській інспекції, а з 1928 — у місц. газетах «Робітник», пізніше — «Радянська Волинь». Багато писав. 1934 переїхав до Києва. 1941 редагував ж. «Театр». Після початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 був евакуйований до м. Уфа (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ), де працював у газ. «Література і мистецтво» та ст. н. с. АН УРСР (нині Національна академія наук України).

Писав на теми з проблем теорії драми. В останні роки займався перекладами (зокрема «Приборкання непокірної» В.Шекспіра).

Автор бл. 30 п’єс і сценарію документального фільму «Київ» (у співавт.).

З його п’єс 1920—40-х рр. на актуальну тематику лише деякі витримали іспит часом. П’єса «Майстри часу» («Годинникар і курка», 1933) була відзначена 3-ю премією на Всесоюзному конкурсі в Москві (1934) і поставлена в багатьох театрах СРСР (вона ставилася також у Болгарії, Чехословаччині, Німеччині). 1926 почав писати укр. мовою п’єси про минуле укр. народу: «Фея гіркого мигдалю» (1926); «Алмазне жорно» (1927); «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку», 1930), «Пророк» (про Т.Шевченка як нац. пророка, 1948; опубл. 1961). Вершиною його творчості, на думку критиків, стала драм. поема «Ярослав Мудрий» (1944; 2-га ред. — 1946), поставлена Харків. укр. драм. театром ім. Т.Шевченка і відзначена Держ. премією СРСР (1947). На основі поеми «Свіччине весілля» М.Скорульський створив однойменну оперу (1948), а Ю.Знатоков — балет (1973); за мотивами «Ярослава Мудрого» Г.Майборода і Ю.Мейтус написали однойменні опери (обидві — 1973). За його творами Р.Єфіменко зняв теле-спектакль «Свіччине весілля» (1962), а А.Степаненко — теле-спектакль «Годинникар і курка» (1962).

Нагороджений 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора і медалями.

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.

До 100-річчя з дня народження його ім’я було внесене до календаря ЮНЕСКО зі вшанування діячів світової к-ри (1981). Його ім’я присвоєно Житомир. укр. музично-драм. театрові, одній з вулиць м. Чернігів. На будинку колиш. г-зії в Чернігові (по вул. Горького, 4), де він навч., встановлено меморіальну дошку.

Тв.: Історичні драми. К., 1948; Твори, т. 1—3. К., 1956; Твори. К., 1968; Радість мистецтва: Збірник театральної публіцистики. Рецензії, статті, промови. К., 1973; Драматичні твори. К., 1989; П’єси. К., 1990; Вибрані твори. К., 2005.

Рос. пер.: Часовщик и курица (Мастера времени). М., 1934; Песнь о Свече. М., 1935; Пойдешь — не вернешься. М., 1940; Ярослав Мудрый. М., 1946; Исторические драмы. М., 1954.

Література

Вишневський М.Ф. Іван Кочерга. «Література в школі», 1956, № 5; Ф.Ш. Визначний український драматург. «УІЖ», 1961, № 5; Юр’єв Б. Нові документи до біографії І.А. Кочерги. «Архіви України», 1963, № 4; Станіславський М. Митець виняткового хисту. «Вітчизна», 1965, № 10; Неділько В. Майстер вічності. Стежки життя і шляхи творчості. В кн.: Кочерга І. Твори. К., 1968; Кузякіна Н. Іван Кочерга — театральний критик. «Радянське літературознавство», 1969, № 6; Мартич Ю. Майстри часу живуть поруч. В кн.: Мартич Ю. Зустрічі без прощань: Біографічні розповіді. К., 1970; Бойко Ю. Іван Кочерга. В кн.: Бойко Ю. Вибране, т. 1. Мюнхен, 1971; Архімович Л. Герої Івана Кочерги на оперній сцені. «Музика», 1981, № 6; Барабан Л. Машиніст Черевко та інші. «Всесвіт», 1981, № 10; Грабовський В. Світло його душі. «Українська мова і література в школі», 1981, № 10; Новокам’янецький О. Майстер вічності. «Наука і суспільство», 1981, № 10; Рудь В. Іван Кочерга і сучасність. «Прапор», 1981, № 10; Барабан Л.І. М.Т. Рильський та І.А. Кочерга. «Радянське літературознавство», 1984, № 8; Дудко В.І. До біографії Івана Кочерги. Там само, 1984, № 4; Карклінь Г. На консультації в майстра. «Вітчизна», 1984, № 1; Мамчур І.А. Драматична поезія Івана Кочерги і музика. К., 1987; Крупський І. Кочерга Іван Антонович. «Українська журналістика в іменах», 1994, вип. 4; «Мистецтва дивний цвіт...» В кн.: Український історичний календар’96. К., 1995; Хороб С. Іван Кочерга — теоретик драми. В кн.: Українська філологія. Школи. Постаті. Проблеми: Збірник наукових праць, ч. 1. Львів, 1999; Савчин В. «Мого імення ні плекати, ні сцена славити не буде...» «ЛУ», 2003, 9 січ.; Цалик С., Селігей П. Іван Кочерга в «Роліті» та поза ним. Там само; Драматург — людинолюб. В кн.: Знаменні дати: Календар 2006. К., 2005; Свербілова Т. П’єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. «Слово і час», 2006, № 10; Іван Антонович Кочерга (1881—1952). В кн.: Свербілова Т., Скорина Л. Українська драма 30-х рр. як модель масової культури та історія драматургії у постатях. Черкаси, 2007.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2008. — Т. 5. — ISBN 978-966-00-0855-4.

Автор: Г.П. Герасимова.; url: http://history.org.ua/?termin=Kocherga_І; том: 5