Перейти до вмісту

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Нарвський мирний договір (1704)

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

НАРВСЬКИЙ ДОГОВІР 1704 — військово-політ. договір між Польщею та Росією, укладений 30 (19) серпня 1704 поблизу м. Нарва (нині місто в Естонії) під час Північної війни 1700—1721.

З оголошенням Рос. д-вою війни Швед. королівству влітку 1700 Річ Посполита та Саксонське курфюрство на чолі з польс. королем і саксонським курфюрстом Августом II Фридериком Сильним підтримали рос. царя Петра I. Але вступ на територію Польщі військ швед. короля Карла ХII та повстання в Правобережній Україні козацтва на чолі з гетьманом наказним С.Самусем і білоцерківським полк. С.Палієм підштовхнули Москву та Варшаву до укладення чергових мирних домовленостей. Переговори розпочалися в липні 1704 й завершилися 30 (19) серпня 1704, коли поблизу Нарви було укладено російсько-польс. мирний договір. Н.м.д. налічував 8 пунктів. У пункті 1-му передбачалося об’єднання зусиль обох країн у боротьбі проти Швед. королівства. Пункти 2-й і 3-й узгоджували подальші спільні військ. дії та дипломатію, а також заборону ведення сепаратних переговорів із противником. У пункті 4-му зазначалося, «що Палій чи добрим, або злим способом до повернення фортець і місць, які в нещодавнім українськім замішанні взяв, змушений буде, і вони Королеві Й[ого] М[ило]сті і Речі Посполитій без ніякої претензії, якнайшвидше бути може, а найдовше на кампанію наступного року поверне, під детермінацією амністії Палію, якщо добровільно фортеці свавільно в тих замішаннях опановані, віддасть». Пункт 5-й зобов’язував Петра I віддати Августу II Фридерику Сильному ті міста й фортеці Інфляндії, які рос. армія захопить під час війни. Пункти 6-й і 7-й передбачали надання Росією 12-тис. підрозділу та 200 тис. рублів субсидії для допомоги Польщі щорічно, навзаєм Варшава зобов’язувалася надати допомогу Москві проти Швеції в розмірі 48-тис. війська. Пункт 8-й договору передбачав участь Речі Посполитої в Північній війні після того, як шведи залишать її територію. В обмін на ратифікацію польс. вальним сеймом «Вічного миру» 1686 Рос. д-ва обіцяла віддати Речі Посполитій усю Прибалтику (окрім Естляндії). З боку Росії пункт 4-й договору було доручено виконувати гетьманові Лівобережної України І.Мазепі, який незадовго перед тим (15 червня 1704) одержав від наказного правобереж. гетьмана С.Самуся козац. клейноди, що символізувало припинення повстання й перехід правобережців під протекторат Петра I. Після Андрусівського договору (перемир’я) 1667 та «Вічного миру» 1686 Н.м.д. вже вкотре засвідчував нехтування Варшави та Москви інтересами автономної Укр. козац. д-ви, що полягали в прагненні її правобереж. та лівобереж. урядів до об’єднання. Гетьман «обох сторін Дніпра» І.Мазепа спробував використати домовленості між Августом II Фридериком Сильним і Петром I на  власну користь, утримуючи «польську» частину України під своєю владою, однак саме наказ царя Петра I 1707 віддати Правобережжя полякам згідно з договором 1704 підштовхнув І.Мазепу до зміни протектора. Швед. королівство у відповідь на Н.м.д. підписало т. зв. Варшавський договір 1705 зі своїм ставлеником, польс. королем Станіславом Лещинським та його прихильниками в Речі Посполитій (Варшавська конфедерація). Шведсько-польс. договір 1705 мав антирос. спрямування, а його положення юридично закріплювали військ. успіхи армії Карла ХII на землях Польщі, що, по суті, ставала васальною д-вою. У свою чергу, прихильники Августа II Фридерика Сильного (Сандомирська конфедерація), спираючись на Н.м.д., також делегували Росії частину функцій польс. держ. апарату. З огляду на воєнні дії в ході Пн. війни 1700—21 положення російсько-польс. «вічного оборонного союзу» 1704 були виконані частково, а проблема територіальної належності Правобереж. України до Речі Посполитої вирішилася згідно із системою міжнар. договорів між Росією, Польщею й Османською імперією 1710—14.

Дж.: Полное собрание законов Российской империи, собрание 1. СПб., 1830; Volumina legum, t. 6. Petersburg, 1860.

Література

[ред. код]
  • Otwi­nowski E. Dzi­eje Pol­ski pod pa­nowa­ni­em Au­gu­sta II od 1696—1728. Kraków, 1849;
  • Fel­dman J. Pol­ska w do­bie wi­el­kiej woj­ny Pólnoc­nej. Kraków, 1925;
  • Ko­ro­luk W. Pol­ska i Ros­ja a woj­na «Pólnoc­na». Wars­zawa, 1954;
  • Коро­люк В. Рус­ская ди­плома­тия и подго­товка всту­пления Речи Посполи­той в Северную войну. «Уче­ные за­пи­ски Институ­та славя­но­ве­де­ния» (Л.), 1954, № 7;
  • Його ж. Вступление Речи Посполи­той в Северную войну (продолже­ние). Там са­мо, 1954, т. 10;
  • Jan­czаk J. Der Pa­lej Auf­stand von 1702 bis 1704 in der Uk­ra­i­ne und die Hal­tung der Rze­czy­po­spo­li­ta zum Nor­dischen Kri­eg um die Pol­nischen Kri­e­ges 1700—1721. Ber­lin, 1962;
  • Сер­гі­єнко Г.Я. Виз­воль­ний рух на Пра­во­бе­режній Укра­ї­ні в кінці XVII і на по­чатку XVI­II ст. К.. 1963;
  • Каминь­ский А. Пер­вые го­ды поль­ско-русского со­ю­за 1704—1709 гг. В кн.: Меж­ду­на­родные от­но­ше­ния в Цен­тральной и Вос­точной Евро­пе. М., 1966;
  • Воз­грин В. Рос­сия и ев­ро­пейские стра­ны в го­ды Северной войны. Л., 1986;
  • Чух­ліб Т. Самійло Іва­но­вич (Самусь) — полковник та на­казний геть­ман право­бе­режної ча­стини Укра­їнсько­го геть­ма­на­ту. В кн.: «Істи­ну вста­но­влює суд істо­рії». Збірник на по­ша­ну Ф.П. Шев­ченка, т. 2. К., 2004;
  • Ста­ні­слав­ський В. Вза­є­ми­ни Іва­на Мазе­пи з Семе­ном Палі­єм та ук­ра­їнсько-польсь­кі стос­ун­ки на Пра­во­бе­режній Укра­ї­ні. В кн.: Укра­ї­на в Цен­трально-Східній Європі, вип. 8. К., 2008;
  • Чух­ліб Т. Коза­ки і мо­нархи: Міжна­родні відно­си­ни ранньомо­дерної Укра­їнської держа­ви 1648—1721 рр. К., 2009.

Джерела

[ред. код]

Автор: Т.В. Чух­ліб.; url: http://history.org.ua/?termin=Narvskyj_myrnyj_1704; том: 7

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Нарвський_мирний_договір_(1704)&oldid=36344870