Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Національна академія наук України

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ (НАН України; 1918—1921 — Українська академія наук у Києві (УАН), 1921—1936 — Всеукраїнська академія наук (ВУАН), 1936—1991 — Академія наук Української РСР (АН УРСР), 1991—1993 — Академія наук України (АН України), із 1994 — НАН України) — вища держ. наук. орг-ція України, що заснована на держ. власності та користується правами самоврядності. Відповідно до статуту метою діяльності НАН України є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину й сусп-во; створення наук. основ науково-тех., соціально-екон. та культ. розвитку країни; підготовка висококваліфікованих наук. кадрів.

Створення Української академії наук і перші роки її діяльності (1918—1920). Безпосередніми інституційними попередниками УАН були Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українське наукове товариство в Києві, які з різних причин не переросли в нац. академію. З травня 1918 справою створення УАН опікувався міністр нар. освіти та мист-ва Ради міністрів Української Держави М.Василенко, за ініціативи якого була організована очолювана академіком Рос. АН В.Вернадським Комісія по виробленню законопроєкту про утворення в Києві УАН, а при ній — Нац. б-ки, Нац. музею та ін. наук. установ. Упродовж липня—вересня 1918 комісія, ґрунтуючись на запропонованій В.Вернадським моделі УАН як академії універсального характеру, розробила законопроєкт про заснування УАН, проєкт статуту і штатів академії, кошторис. На їх підставі гетьман П.Скоропадський 14 листопада 1918 підписав «Закон Української Держави про заснування Української академії наук у м. Києві», а також затвердив Статут УАН, штати УАН та її установ і наказ по мін-ву нар. освіти та мист-ва про призначення перших 12-ти дійсних членів (академіків) УАН. Академія утворювалась у складі 3-х відділів: історично-філологічного (1-й відділ), фізично-математичного (2-й відділ) та соціальних наук (3-й відділ); її структурними одиницями стали постійні комісії й ін-ти (намічалися 15 ін-тів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, ботанічний та акліматизаційний сади, астрономічна обсерваторія, біологічна станція, друкарня й нац. бібліотека). Статут наголошував на загальноукр. характері УАН, дійсними членами могли на однакових умовах бути громадяни України та укр. вчені Галичини, Буковини й Угор. України (див. Закарпатська Україна); у дійсні члени могли бути обрані й іноз. вчені. Загалом понад 60 наук. напрямів мали розробляти 72 дійсних члени. Першими академіками були призначені: по 1-му відділу — Д.Багалій (спеціальність — історія України), А.Кримський (арабо-іранська філологія), М.І.Петров (укр. письменство), С.Смаль-Стоцький (укр. мова); по 2-му відділу — В.Вернадський (мінералогія), Ст.Тимошенко (прикладна механіка), М.Кащенко (акліматизація), П.Тутковський (геологія); по 3-му відділу — М.Туган-Барановський (теор. економія), Ф.Тарановський (порівняльна історія права), В.А.Косинський (сільс. госп-во), О.Левицький (звичаєве право на Україні).

Наприкінці листопада 1918 УАН почала офіц. діяльність, відбулося кілька засідань Спільних зібрань і засідань відділів орг. характеру. На першому Спільному зібранні УАН 27 листопада 1918 головою (президентом) академії було обрано В.Вернадського, а неодмінним секретарем — А.Кримського. Того ж дня на засіданнях 2-го та 3-го відділів було обрано головами відповідно М.Кащенка та М.Туган-Барановського; 8 грудня 1918 головою 1-го відділу обрано Д.Багалія. Усі ці призначення були затверджені  гетьманом П.Скоропадським. Першими установами УАН, заснованими в грудні 1918, стали комісії: для складання історично-геогр. словника укр. землі (голова — Д.Багалій), для складання істор. словника укр. мови (директор — Є.Тимченко), для складання словника живої укр. мови  (директор — А.Кримський), для видання пам’яток новітнього  укр. письменства (голова — С.О.Єфремов), Археогр. комісія для видання пам’яток мови, письменства та історії (керівничий — В.Данилевич), Акліматизаційний сад (директор — М.Кащенко), Ін-т тех. механіки (директор — С.Тимошенко), Геодезичний ін-т, Ін-т екон. кон’юнктури та нар. госп-ва України (директор — М.Туган-Барановський). У січні 1919 було утворено  Демографічний ін-т, а також Постійні комісії по виучуванню: звичаєвого права (директор — О.Левицький), соціального питання (директор — М.Туган-Барановський), нар. госп-ва (директор — В.Косинський).

Працюючи 1918—20 в умовах політ. нестабільності й екон. розрухи, кер-во УАН домагалося її визнання кожною новою владою, принципово наголошуючи на позаполіт. характері цього гол. наук. центру. Попри матеріальні труднощі, голод, арешти та від’їзд деяких її членів на еміграцію УАН не лише вижила як інституція, а й розвивала структуру і напрями досліджень, почала готувати до публікації наук. праці.

Директорія Української Народної Республіки 3 січня 1919 законодавчо ухвалила зміни до Статуту УАН, згідно з якими вносилися положення щодо друкування праць укр. та іноз. мовами (обсяг видань іноз. мовами не повинен був перевищувати 1/4 накладу укр. мовою), усі службові особи УАН мали вільно володіти укр. мовою, а дійсні члени при затвердженні присягали на вірність УНР. Верховна влада також залишала за собою право затвердження новообраних на Спільних зібраннях членів УАН.

Після зайняття Києва більшовицькими військами наказом нар. комісара освіти УСРР В.Затонського 11 лютого 1919 у власність УАН було передано приміщення-садибу колиш. пансіону графині Левашової (нині — будинок Президії НАН України, вул. Володимирська, 54). 12 лютого 1919 відбулося надзвичайне Спільне зібрання УАН, під час якого А.Кримський передав наказ В.Затонського негайно приступити до роботи. У рад. історіографії від кінця 1920-х рр. цей день вважався датою заснування АН всупереч даті 14 листопада 1918, коли її справді було започатковано.

Окупація Києва військами Добровольчої армії генерал-лейтенанта А.Денікіна у вересні—грудні 1919 супроводжувалась офіційним, але не фактичним припиненням діяльності УАН. Особисте втручання В.Вернадського та ін. членів УАН, які у ставці генерал-лейтенанта А.Денікіна в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ) доводили значення академії для вирішення загальнолюдських і держ. потреб, дало можливість уникнути її руйнації.

Із встановленням рад. влади в Києві в грудні 1919 УАН було повернуто статус держ. установи, відновились регулярні засідання Спільного зібрання, правління та відділів УАН. Через відсутність В.Вернадського, якому не пощастило вернутися до Києва з Ростова-на-Дону, 19 грудня 1919 заст. голови-президента (до нових виборів президента УАН) було обрано О.Левицького, який до липня 1921 фактично виконував обов’язки президента академії.

Значної матеріальної скрути зазнала УАН 1920, коли фактично 1-шу половину року вона не фінансувалася зовсім. Значно гальмувала роботу й відсутність відповідних приміщень. Невизначеності додавало й перепідпорядкування УАН відділові вищої освіти нар. комісаріату освіти УСРР, а також перенесення столиці УСРР до Харкова, що  загострювало відносини між академією та владою, проте давало можливість УАН самостійно вирішувати свої внутр. проблеми.

1919—20 були обрані ще 22 дійсних члени УАН, серед них М.Андрусов (палеонтологія), М.Біляшівський (археологія України), М.Василенко (правознавство), К.Воблий (економіка торгівлі та пром-сті), Д.Граве (математика), О.Ейхенвальд (фізика), С.Єфремов (літературознавство), Б.Кістяківський (соціологія), В.Липський (ботаніка), Ф.Мищенко (історія культурно-ідейних течій в Україні 16—18 ст.), Р.Орженцький (статистика), О.Орлов (астрономія), В.Перетц (історія укр. мови), М.Птуха (статистика), Г.Пфейффер (математика), М.Сумцов (укр. нар. словесність), К.Харлампович (історія укр. церкви). Хоча 1920 в УАН налічувався 31 академік, проте не всі проживали в Києві і мали змогу брати участь в її роботі. Рішенням Спільного зібрання більшість їх було переведено в позаштатні. Безпосередня орг. робота лягала на плечі 16-ти академіків. До роботи в УАН залучалися штатні й нештатні співробітники, які здебільшого працювали без оплати.

У цей час відбулося структурне оформлення УАН. При Історично-філол. відділі (голова — Д.Багалій, із лютого 1920 обов’язки голови виконував А.Кримський, він же з червня 1920 заступив С.Єфремова на посаді секретаря відділу) працювали комісії для складання словника живої укр. мови; істор. словника укр. мови; історично-геогр. словника укр. землі; для видання пам’яток новітнього письменства; творів класиків укр. літератури; єврейс. історично-археографічна; правописно-термінологічна; археографічна; фольклорно-етнографічна та Кабінет мист-в. При Фізично-мат. відділі (голова — М.Кащенко, секретар — В.Липський) діяли Геол. к-т; комісії по вивченню природних багатств України; вищої математики; прикладної математики; для вивчення фауни; нижчих рослин; Ін-т тех. механіки; Геометричний ін-т; Хімічна лабораторія та Лабораторія для випробувань буд. матеріалів; Фізично-геогр. ін-т; Ботанічний та Акліматизаційний сади, Зоологічний музей. У складі Соціально-екон. відділу (1919 замість померлого М.Туган-Барановського його очолював Ф.Тарановський, із травня 1920 — О.Левицький, секретар — М.Птуха) діяли комісії для виучування звичаєвого права; західнорус. і укр. права; соціального питання; Демографічний ін-т; Ін-т для виучування екон. кон’юнктури та нар. господарства, Комісія для дослідів над бюджетом України. При Спільному зібранні працювала Всенар. б-ка, комісії для складання біографічного й енциклопедичного словників, Археол. к-т.

Незважаючи на труднощі, уже з 1919 в УАН розгорталися наук. дослідження в 42-х галузях наук, було видано низку монографічних праць та статей, засновані перші серійні друковані видання УАН, зокрема «Труди Інституту технічної механіки», «Труди Акліматизаційного саду», «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН».

Становлення Академії наук у 1921—1928. На поч. 1920-х рр. УАН відчувала всю важкість відбудовного періоду: відсутність фінансування і належних приміщень, нестачу наук. кадрів, постійне скорочення штатів. До екон. труднощів додавалися політ. ускладнення: рад. влада виявляла недовіру до «буржуазної інтелігенції», у т. ч. до членів УАН, заснованої за гетьманату. Непоодинокими були випадки переслідування й арештів співробітників академії, проводилися т. зв. чистки академічних кіл під наглядом більшовиків. Найбільш гучною сфальсифікованою справою цього часу став суд. політ. процес щодо «Київського обласного центру дій» над викладачами київ. вузів та співробітниками ВУАН (див. «Київського обласного центру дії» справа 1923—1924).

У контексті заг. перебудови системи освіти в Україні 1921 рад. владою була проведена реорганізація УАН, метою якої було обмеження певної незалежності академії від д-ви та встановлення жорсткого контролю за діяльністю вчених. Цьому мало сприяти зосередження наук. роботи в УАН, до якої мали влитися всі наук. т-ва України. 1 червня 1921 було оголошено про об’єднання Укр. наук. т-ва в Києві та УАН, а 14 червня 1921, попри незгоду частини академіків, РНК УСРР був затверджений новий академічний статут; академія дістала назву Всеукраїнської. Хоча академія була оголошена вищою наук. установою УСРР, її права істотно обмежили: тепер вона безпосередньо була підпорядкована наркоматові освіти УСРР, представники уряду були присутні в Раді (Спільному зібранні) ВУАН, а наркомат освіти УСРР діставав право затверджувати академіків та президію ВУАН. Наприкінці 1924 внаслідок чергової реорганізації управлінських відомств ВУАН перейшла у відання Укрголовнауки (Гол. науково-методичного управління наук. установами при наркоматі освіти УСРР).

Оскільки у квітні 1921 В.Вернадський повідомив про відмову від посади президента академії, у липні на Спільному зібранні головою було обрано М.Василенка, а його заступником — О.Левицького. Після прийняття нового статуту згідно із вказівкою наркомату освіти УСРР було проведено нові вибори Президії ВУАН. 17 жовтня 1921 на посаду президента знову обрано М.Василенка, товаришем (заст.) президента — В.Липського, заступником товариша президента — С.Єфремова, неодмінним секретарем — А.Кримського. Оскільки наркомат освіти УСРР не затвердив М.Василенка на посаді, відбулися нові вибори. 27 березня 1922 президентом ВУАН було обрано О.Левицького, а після його смерті — В.Липського (12 червня 1922), товаришем президента став С.Єфремов.

У серед. 1920-х рр. тиск влади на ВУАН посилився: невдоволення викликали її «нерадянський» характер та напрями наук. діяльності. Академії було запропоновано розробити новий статут, що мав за допомогою структурних змін сприяти «послідовній революційній перебудові наукової праці», а також ставилося завдання введення до складу членів і співробітників академії комуністів. Ідеї поділу ВУАН на 2 відділи замість трьох, вибори членів відкритим голосуванням замість таємного та обов’язкового одержання дозволу на друкування праць були різко негативно зустрінуті у ВУАН, що всіляко намагалася їм протидіяти. Ситуацію ускладнювали особисті чвари між найвпливовішими академіками — А.Кримським і С.Єфремовим — з одного боку, та М. Грушевським — із другого, що підігрівалися представниками влади, які прагнули за будь-яку ціну ослабити кер-во академії.

Оскільки план реорганізації академії статутним шляхом не вдався (фактично ВУАН у своєму внутр. житті керувалася статутом 1918), влада перейшла до директивного, відвертого втручання в її внутр. життя. 31 грудня 1927 політбюро ЦК КП(б)У ухвалило усунути С.Єфремова та А.Кримського від кер-ва академією, обрати на пост президента Д.Заболотного, переглянути склад обраних академіків для вилучення «всіх явно ворожих елементів». Спільне зібрання ВУАН з 1 січня 1928 позбавлялося права виступати в ролі законної інстанції ВУАН, а осн. керівним органом ставала Рада ВУАН у складі затверджених наркоматом освіти УСРР дійсних членів та представників наркомату освіти. Впродовж січня—лютого 1928 у ВУАН працювала ревізійна комісія, у висновках якої зазначалося, що академія «від самого початку залишалась притулком української буржуазно-націоналістичної інтелігенції та кадетсько-монархістських та проросійських кіл, що об’єднались під гаслом протидії радянській владі».

Для налагодження роботи наркомат освіти УСРР ухвалив переглянути всю мережу установ ВУАН, звертаючи особливу увагу на розвиток індустріально-тех. та с.-г. наук, а також провести перевибори кер-ва ВУАН й затвердити список дійсних членів ВУАН, обраних із 1918 до 1927.

У ці роки вибори дійсних членів ВУАН відбувалися щорічно. 1921—27 академіками були обрані 44 особи, у т. ч. В.Бузескул (історія античності), Є.Вотчал (ботаніка), О.Гіляров (філософія), В.М.Гнатюк (укр. нар. словесність), М.Грушевський (історія укр. народу), Д.Заболотний (мікробіологія), В.Іконников (рос. література), О.Карпінський (геологія), О.Корчак-Чепурківський (санітарія, епідеміологія), М.М. Крилов (математика), А.Лобода (етнографія), М.Мельников-Разведенков (патологоанатомія), Л.Писаржевський (хімія), С.Рудницький (географія), К.Симінський (буд. механіка), К.Студинський (літературознавство), І.Шмальгаузен (еволюційна морфологія), Ф.Шміт (історія укр. мист-ва), Ф.Яновський (медицина), Л.Яснопольський (економіка). Першою жінкою — дійсним членом ВУАН стала 1921 М.Павлова (палеозоологія). 1924 обрані перші іноз. члени ВУАН: норвежець О.Брок (лінгвістика), француз А.Мейє (мовознавство), чех І.Полівка (фольклор), 1926 — швед К.Стьормер (прикладна математика і астрономія). 1925 вперше відбулися вибори 11-ти членів-кореспондентів, серед них — О.Косач (Олена Пчілка; літературознавство), М.Крилов (ботаніка), Ф.Максимейко (історія права), Я.Новицький (етнографія), С.Семковський (філософія), М.Холодний (ботаніка).

9 березня 1928 наркомат освіти УСРР затвердив список дійсних членів та членів-кореспондентів ВУАН. Затвердження кандидатур іноз. членів і вчених, які працювали поза межами УСРР, зокрема в РСФРР (В.Грабаря, В.Кістяківського, М.Павлової, П.Козлова, С.Солнцева), та тих, які виїхали за межі СРСР (О.Ейхенвальда, В.Косинського, Ф.Тарановського, С.Тимошенка), було відкладено під різними формальними приводами. Затвердження К.Харламовича та Ф.Мищенка було визнано неможливим як неприйнятних із «політичного і ідеологічного боку» осіб та «за недостатньої їх кваліфікації».

3 травня 1928 відбулися вибори Президії та Ради ВУАН. Уперше вибори були прилюдними, разом із членами академії в голосуванні брали участь парт. та держ. діячі В.Затонський, О.Камишан, Л.Левицький, Ю.Мазуренко, Ю.Озерський, М.Скрипник. Президентом ВУАН було обрано Д.Заболотного, віце-президентом К.Воблого, неодмінним секретарем — А.Кримського. Проте наркомат освіти УСРР не затвердив обрання А.Кримського, замість нього «тимчасово» на цю посаду було призначено О.Корчака-Чепурківського (працював до 1939). Через деякий час було призначено (а не обрано) до Президії ВУАН О.Фоміна та К.Симінського.

У результаті замість Спільного зібрання, в якому брали участь лише дійсні члени ВУАН, її керівним органом стала президія у складі президента, віце-президента, неодмінного секретаря та двох членів, а також Рада ВУАН, в якій брали участь усі дійсні члени ВУАН і представники наркомату освіти УСРР з вирішальним голосом, та члени-кореспонденти, керівники академічних установ й представники молодших наук. співробітників — із дорадчим голосом. Збиралася рада раз на місяць. На її першому засіданні 5—6 липня 1928 було оголошено про включення ВУАН до виконання п’ятирічного плану країни. Позитивним підсумком упровадження планування у ВУАН треба вважати обґрунтування великих комплексних держ. програм, до розв’язання яких долучилась академія, зокрема проблеми Великого Дніпра, Великого Донбасу та ін., які потребували участі багатьох академічних установ.

Намагаючись підкорити ВУАН, д-ва водночас дбала про її розширення. Із 1923 поступово почав збільшуватися бюджет ВУАН, розширюватися площа її приміщень, значні суми асигнувалися на устаткування академічних лабораторій. Із 1925 стала зростати зарплата науковців, яка, втім, як і бюджет, залишалася недостатньою.

У 1920-х рр. структура ВУАН зазнавала постійних змін і ставала багаторівневою. Уже на кінець 1921 у складі 3-х відділів діяли комісії, ін-ти, кабінети, музеї, т-ва; Спільному зібранню були підпорядковані Всенар. б-ка, 3 комісії та 2 музеї, центр. архів давніх актів, картинна галерея. Кілька установ через обмежене фінансування були закриті (приміром, Комісія енциклопедичного словника), деякі переведено на кошторис н.-д. кафедр, що створювалися при вузах. Разом із тим 1921—23 були організовані Музей антропології та етнографії, комісії для дослідів над громад. течіями в Україні, по вивченню центр. нервової системи, геофізична й археологічна, Інститут української наукової мови, до складу ВУАН введено Дніпровську біологічну станцію. На кінець 1923 в академії налічувалося вже 35 наук. установ, при ВУАН діяли 5 наук. т-в. Із 1924 кількість наук. інституцій різко зростала. 1924—28 було створено кабінет арабо-іранської філології, візантологічну, діалектологічну, культурно-історичну, соціологічну комісії, комісії істор. пісенності, порайонного дослідження України (старого Києва і  Правобережжя, Лівобережжя, Полудневої України, історії Запоріжжя, Зх. України), заходо- та американознавства, новітньої історії України, старої історії України, для виучування фінансових і банкових справ, для виучування рад. права, Полтав. гравіметричну обсерваторію, Ін-т фізичної хімії в Дніпропетровську, Академічне вид-во (із 1964 — вид-во «Наукова думка») та низку ін.

Провідним відділом академії від 1918 був історично-філологічний, що зумовлювалося ідеологічними, матеріальними та персональними причинами. Наук. робота велась у різних напрямах:  укр. філологія, етнографія і фольклор, археологія, істор. географія, історія письменства, історія України, археографія, педагогіка, історія та к-ра неслов’ян. народів. Було створено солідну джерельну базу для подальшого розвитку українознавства, розроблено укр. орфографію й створено  низку заг. та спец. словників. Плідно й активно працювали установи, очолювані академіками   Д.Багалієм, С.Єфремовим, А.Кримським, А.Лободою, В.Перетцем та ін. вченими. Особливого розмаху набула діяльність істор. установ ВУАН під головуванням акад. М.Грушевського.

Незважаючи на нестачу обладнання, реактивів та вироб. площ діяльність установ фізично-мат. відділу також позначилася значними наук. здобутками. 1922 О.Динник уперше застосував методи теорії пружності для розв’язання задач міцності в гірничій пром-сті, розроблено краплинний метод якісного хімічного аналізу (І.Тананаєв), Д.Заболотний створив учення про природні вогнища чуми. 1923 М.Поляков запропонував гетерогенно-гомогенний механізм каталізу, 1922—26 Г.Пфейффер побудував теорію інтегрування диференційних рівнянь із частинними похідними першого порядку з однією невідомою функцією, 1924 під кер-вом О.Фоміна вперше створено карту ботаніко-геогр. районування України, В.Філатов розробив метод трансплантації рогівки ока, 1925 винайдений профілактичний препарат проти дифтерії у вигляді суміші токсину з антитоксином (С.Коршун), 1926 С.Бернштейн запропонував першу аксіоматичну теорію ймовірностей, Б.Горбунов розробив методи розрахунку металевих конструкцій мостів, 1927 побудовано аеродинамічну трубу (Г.Проскура), 1928 видано перший комплексний геогр. атлас України.

Установи соціально-екон. відділу зосереджувалися на дослідженні екон. та юрид. проблем. Найстабільніше працював Демографічний ін-т під кер-вом акад. М.Птухи, співробітниками якого вперше в науці за допомогою наук. методів конструювання сумарних таблиць смертності було встановлено особливості сільс. і міської смертності в Україні. В територіальному, історичному та в аспекті співвідношення між нормами звичаєвого права і закону досліджувалося звичаєве право (А.Кристер, О.Малиновський). Велика робота велась у напрямі публікації юрид. пам’яток литовсько-рус. та укр. права (І.Каманін, М.Василенко), опрацювання проблем рад. права. Почалася систематична розробка проблем марксистської соціології, дослідження соціологічних доктрин, нових соціологічних течій (С.Семковський).

У 1920-х рр. розпочато видання численних академічних періодичних та серійних видань, зокрема «Записок соціально-економічного відділу ВУАН», збірників Історично-філологічного відділу ВУАН, «Трудів фізично-математичного відділу», «Зоологічного журналу України», «Наукового збірника Історичної секції», «Праць Комісії для виучування західноруського та вкраїнського права», «Українського ботанічного журналу», «Українського хімічного журналу», «Українського біохімічного журналу», «Українського археографічного збірника», «Етнографічного вісника», «Історично-географічного збірника», журналів «Музика», «Народна творчість та етнографія», «Радянське право», «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», «Журналу бібліотекознавства та бібліографії», «За сто літ» й ін. 1924 відновлено видання час. «Україна». 1928 розпочато видання загальноакадемічного ж. «Вісті Всеукраїнської академії наук» (із 1937 — «Вісник Академії наук УРСР», із 1994 — «Вісник Національної академії наук України»).

Організаційна перебудова Академії та становлення фундаментальних наук (1929—1939). 1929 наступ на академію з боку д-ви набув обертів. Усупереч усім її статутам 16 травня 1929 РНК УСРР ухвалила постанову про поширення складу ВУАН «обранням нових дійсних членів академіків у кількості 30 осіб» та затвердила нову процедуру виборів. Усі наук., навч. та громад. орг-ції й трудові колективи отримали право висувати кандидатів. У пресі імена претендентів широко обговорювалися, що змусило чимало відомих учених зняти свої кандидатури, аби уникнути можливих доносів та наклепів. Вибори проводилися 29 червня 1929 на розширеному засіданні Ради ВУАН за участю представників наркомату освіти УСРР й наук. співробітників. Єдиний раз за всю історію академії вибори відбувалися відкритим голосуванням, результати вирішувалися більшістю голосів, а не двома третинами від заг. кількості. Було обрано 33 академіки, які були затверджені наркоматом освіти УСРР, більшість із них — по 2-му відділу (О.О.Богомолець (біолого-мед. науки), М.Вавилов (с.-г. науки), О.Гольдман (фізико-мат. науки), В.Затонський (хімічні науки), М.Кравчук (фізико-мат. науки), Є.Оппоков (геологія, гідрологія, географія), Є.Патон (тех. науки), М.Холодний (с.-г. науки) та ін.). По 1-му відділу були обрані М.Возняк, Ф.Колесса, П.Тичина, Янка Купала (І.Луцевич), В.Щурат (усі — мова й література), В.Ігнатовський, М.Слабченко, Д.Яворницький, М.І.Яворський (усі — істор. науки). Обрані по 3-му відділу академіки (Г.Крижанівський, О. Шліхтер (обидва — екон. науки), С.Семковський, М.Скрипник, В.Юринець (усі — філософія, соціологія, право) були комуністами. Це стало початком «партизації» ВУАН, в якій нові академіки-комуністи мали посісти керівні посади. У квітні 1930 у ВУАН був створений партосередок.

У листопаді 1929 на сесії ВУАН відбулися позачергові перевибори президії. 1-й відділ очолив Д.Багалій, секретарем став М.Яворський. На чолі 2-го відділу став П.Тутковський, секретарем — М.Кравчук. Головою 3-го відділу обрано О.Шліхтера, секретарем — В.Юринця, тобто із цього часу ВУАН керували комуністи та особи, що дотримувалися пропарт. або нейтральної позиції. Усіх наук. співробітників почали обирати до ВУАН за конкурсом. Також були ухвалені рішення про необхідність розробки нового статуту ВУАН як вищої н.-д. установи в системі наркомату освіти УСРР та про ліквідацію т-в у складі ВУАН.

Взятий д-вою курс на форсовану індустріалізацію вимагав посиленого розвитку тех. наук. У липні 1930 на сесії Ради ВУАН було ухвалено постанову про об’єднання дрібних кафедр і комісій у цикли, що входили до двох (а не трьох) відділів: перейменованого з фізично-математичного природничо-тех. відділу (цикли: математичний; індустріально-технічний; фізично-хімічний; географічно-геологічний; біоботанічний; біозоологічний; медичний) та соціально-економічного, створеного на основі об’єднання історично-філол. та соціально-екон. відділів (цикли: економічний; філософсько-соціологічний; історичний; літератури, мови і мист-ва). До 1-го відділу ввійшли Ін-т буд. механіки, 45 кафедр, 13 комісій, 23 кабінети, до 2-го — Ін-ти мовознавства, демографії, реконструкції сільс. госп-ва, 23 кафедри, 39 комісій, 12 кабінетів. При Президії ВУАН працювали 4 комісії. У зв’язку з реорганізацією у складі  природничо-тех. відділу були створені нові кафедри — транспортної механіки, гірничої механіки, інженерних споруд, тех. аеро- та гідродинаміки, теорії пружності; натомість установи колиш. 1-го (а тепер — 2-го) відділу були значно скорочені. Найбільше постраждали інституції, що перебували під кер-вом М.Грушевського, А.Кримського та С.Єфремова: були ліквідовані кілька істор., мовознавчих і літературознавчих комісій, інші перепідпорядковані. Тоді ж у зв’язку із смертю Д.Заболотного (15 грудня 1929) президентом ВУАН обрано О.Богомольця.

У листопаді 1931 для полегшення керування роботою ВУАН склад президії було збільшено до 7-ми осіб. Крім президента О.Богомольця, до неї увійшли віце-президенти О.Шліхтер та К.Симінський, члени — Д.Багалій, О.Гольдман, О.Палладін й неодмінний секретар О.Корчак-Чепурківський. Наприкінці 1931 складено перший тематичний план наук. діяльності установ ВУАН на 1932 рік.

Орг. перебудова ВУАН відбувалася на тлі низки сфальсифікованих політ. процесів, найгучнішими серед них були процеси «Спілки визволення України» («СВУ»; див. «Спілки визволення України» справа 1929—1930) та «Українського національного центру» («УНЦ»; див. «Українського національного центру» справа 1930—1932). Зокрема, із 45-ти осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за, начебто, контрреволюц. діяльність у справі «СВУ», було 24 співробітники ВУАН, у т. ч. академіки С.Єфремов і М.Слабченко. Усі вони були засуджені до різних термінів ув’язнення (від 2-х до 10-ти років) та заслання. У кер-ві т. зв. терористичною орг-цією «УНЦ» у березні 1931 були звинувачені акад. М.Грушевський, який після кількаденного арешту був відправлений у «почесне заслання» до Москви, та його антагоніст у науці акад. М.Яворський, засуджений до 6-ти років позбавлення волі.

1930 у ВУАН почалися широкомасштабні «чистки», під час яких співробітники мали публічно каятись у своїх «гріхах», та «диспути», що мали не науковий, а погромницький характер. Чимало науковців не тільки втратили роботу в академії, а й були заарештовані та закінчили своє життя у таборах. Посилена боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» призвела до ліквідації на поч. 1930-х рр. практично всіх українознавчих установ академії, періодичні й серійні видання гуманітарного профілю припинили існування.

В умовах створення системи галузевої науки шестиланкова система організації та управління ВУАН (президія—відділ—цикл—кафедра—комісія—кабінет) була  визнана громіздкою і неефективною. На сесії ВУАН у січні 1934 осн. структурною одиницею академії вирішено вважати НДІ. Було створено 22 академічних ін-ти, диференційовані за галузями науки, зокрема математики, електрозварювання, клінічної фізіології, хімічної технології, історії матеріальної к-ри, історично-археографічний, а також Геофізичну обсерваторію. Ін-ти, що існували до 1934 (фізики, ботаніки, мікробіології і епідеміології, біохімії, геології, водного госп-ва), були передані ВУАН із системи наркомату освіти УСРР та ін. відомств. Водночас ВУЦВК УСРР ухвалив підпорядкувати ВУАН безпосередньо РНК УСРР.

Процес інституціалізації системи академії тривав і далі. 1934 до ВУАН приєднано Гідробіологічну станцію, 1935 передано Дніпроп. ін-т фізичної хімії, 1937 — Карадазьку біологічну станцію. Улітку 1936 на основі Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів та відповідних н.-д. кафедр і комісій академії були утворені ін-ти історії України, укр. фольклору, укр. літератури, агроекономічний (пізніше перейменований на Ін-т економіки).

У травні 1934 із залученням широких кіл трудящих та наук. спільноти відбулися чергові вибори до ВУАН. З-поміж 9-ти нових академіків (І.Агол (заг. біологія), В.Воробйов (анатомія людини), О.Лейпунський (фізика), Т.Лисенко (селекція й генетика), М.Стражеско (клінічна медицина), О.Шмідт (математика) та ін.) і 17-ти членів-кореспондентів (Н.Ахієзер (математика), О.Дзеніс (рад. буд-во і право), Н.Каганович (мовознавство), Й.Ліберберг (історія), М.Орлов (математика), В.Філатов (офтальмологія), І. Францевич (фізична хімія), Є.Шабліовський (літературознавство) та ін.) були комуністами 11 осіб. У результаті перевиборів президії ВУАН президентом знову обрано О.Богомольця, віце-президентом — О.Шліхтера, членами президії  — О.Палладіна, О.Гольдмана, О.Фоміна та Є.Патона, неодмінним секретарем — І.Агола. Водночас 1933—34 безпідставно були позбавлені звань дійсних членів  ВУАН учені, які проживали поза межами УСРР, — М.Возняк, Ф.Колесса, К.Студинський, В.Щурат.

21 лютого 1936 РНК УСРР затвердила новий статут академії, що зафіксував зміни, які відбулися в її структурі та в організації роботи. ВУАН було перейменовано на Академію наук УСРР. Вона знову поділялася на 3 відділи: сусп. наук, мат. і природничих наук, тех. наук. Відділи були поділені на групи відповідно до наук. спеціальностей. НДІ стали осн. структурами академії, їм надавалася цілковита оперативна й госп. самостійність, вони підпорядковувалися безпосередньо президії академії.

Вищим органом академії знову стали заг. збори. Склад президії розширено до 9-ти осіб. Було детально виписано процедуру виборів до академії. Право висувати кандидатів на дійсних членів та членів-кореспондентів отримали відділи, але обирати могли лише останніх. Заг. збори затверджували членів-кореспондентів, а дійсних членів обирали. 1938 при ін-тах були створені вчені ради, які фактично стали керувати наук. роботою ін-тів.

1930-ті рр. позначилися становленням низки фундаментальних наук. Завдяки зростанню бюджетного фінансування та підтримки розробок, спрямованих на потреби нар. госп-ва, створенню лабораторно-експериментальної бази бурхливого розвитку дістали галузі природознавства й техніки. Зокрема, було розроблено наук. метод передбачення висоти весняної повені і рівнів Дніпра та річок його басейну (Є.Оппоков), теорію електролітів (О.Бродський), створено вчення про фізіологічну роль системи сполучної тканини в реактивності організму та напруженості імунітету (О.Богомолець), класичні основи теорії електрохімії водних розчинів (О.Плотников), теорію центрів походження культ. рослин (М.Вавилов), досліджено й описано водорості Чорного моря, що сприяло організації першого в Україні заводу з вир-ва йоду (В.Липський), уперше в СРСР одержано рідкі кисень та гелій (Л.Шубников, Укр. фізико-тех. ін-т), уперше одержано металічний алюміній, добуто порошок цирконію (О.Плотников), запропоновано використовувати кисневе дуття для інтенсифікації процесу виплавки чавуну і сталі (М.Мозговий, М.Фортунатов), розроблено основи теорії обробки сталей та сплавів (Г.Курдюмов), отримано важку воду (О.Бродський), розщеплено ядро літію штучно прискореними протонами (К.Синельников, А.Вальтер, О.Лейпунський, Г.Латишев), створено першу зварювальну головку для автозварювання відкритою дугою (Є.Патон), здійснено дугове зварювання під водою (К.Хренов), покладено початок фізиці феромагнетиків (Л.Ландау, Є.Ліфшиць), створено перший вітчизн. спектрогеліоскоп (М.Барабашов, М.Пономарьов), розпочалися дослідження несучої здатності і міцності металевих конструкцій (М.Корноухов), розроблено теорію і методи точної прокатки металів (О.Чекмарьов). Вагомий внесок у розв’язання актуальних проблем буд. механіки зробили також К.Симінський, Б.Горбунов, Ф.Бєлянкін, О.Уманський, О.Динник, С.Серенсен. Значний був внесок школи Д.Граве в розвиток математики у галузі алгебри й теорії чисел; М.Кравчук і С.Бернштейн одержали чимало важливих результатів із проблеми моментів. М.Крилов і М.Боголюбов розвинули новий напрям мат. фізики — теорію нелінійних коливань.

З’явилися нові академічні періодичні та серійні видання, зокрема «Фізіологічний журнал», «Геологічний журнал», «Мікробіологічний журнал», «Український біохімічний журнал», «Український фольклор», «Радянське літературознавство»; було складено «Основний фонд корисних копалин УСРР»; розпочато видання багатотомних фундаментальних праць «Флора УРСР», «Визначник прісноводних водоростей України», «Нариси з історії України» та ін.

Водночас 1930-ті рр. були затьмарені масовими репресіями. Кілька сотень співробітників академії (найбільше — 1936—38) були безпідставно звинувачені як «вороги народу», багато з них (у т. ч. академіки І.Агол, М.Кравчук, Є.Оппоков, М.Орлов, С.Рудницький, М.Світальський, С.Семковський, П.Супруненко, С.Співак, Ф.Шміт, Л.Шубников та ін.) були ув’язнені, заслані або страчені. У результаті були обезглавлені й істотно ослаблені важливі наук. напрями, що розвивалися в Україні.

Академія наук у роки Другої світової війни 1939—1945. Для відновлення кількісного складу АН УРСР відповідно до ухвали РНК УРСР в лютому 1939 були проведені нові вибори; було обрано 30 академіків (серед них О. Білецький, Л.Булаховський, М.Калинович, О.Корнійчук, Ю.Соколов (усі — сусп. науки), О.Бродський, П.Будников, М.Гришко, Г.Курдюмов, Б.Лисін, В.Філатов, В.Чаговець (усі — мат. і природничі науки), М.Доброхотов, С.Серенсен, О.Фролов (усі — тех. науки)) та 60 членів-кореспондентів.

У березні 1939 структура АН УРСР відповідно до внесених до статуту доповнень знову зазнала змін: ін-ти були перерозподілені по 4-х відділах: сусп. наук, фізико-хімічних і мат. наук, біологічних наук, тех. наук. Створені Ін-т енергетики в Харкові з філіалом у Києві, Ін-т чорної металургії в Дніпропетровську, Ін-т технології силікатів, Ін-т гідробіології. Після возз’єднання Західної України з УРСР на основі відділів ліквідованого НТШ у Львові в лютому 1940 створено Львів. філіал АН УРСР у складі регіональних відділів відповідних академічних ін-тів — Ін-ту історії України, Ін-ту укр. літератури ім. Т.Шевченка, Ін-ту мовознавства, Ін-ту фольклору, Ін-ту археології та Ін-ту економіки. Діячі НТШ, які голосували проти ліквідації т-ва, зазнали репресій і були звільнені. М.Возняк, Ф.Колесса, К.Студинський та В.Щурат, що виявили лояльність, були поновлені у званні дійсних членів АН УРСР та одержали посади завідувачів новими відділами. Поруч із місц. науковцями в зазначених установах працювали й кадрові співробітники АН УРСР, відряджені з Києва.

1939—41 відзначені низкою нових надбань. Найбільш помітним був поступ тех. наук. 1940 було завершено роботи зі створення високопродуктивного автоматичного зварювання під флюсом (Є.Патон), розроблено основи теорії синтезу алмазів (Є.Лейпунський), здійснено важливі дослідження фазових перетворень сталі при її нагріванні,  теорії поліморфізму заліза (В.Свєчников), мартенситних перетворень у сталі (Г.Курдюмов), запроваджено доменну плавку на стійких шлаках (В.Васильєв), створено перший вітчизн. радіолокатор на магнетроні, що давав можливість визначати всі три координати літака під час польоту (А.Слуцкін), розроблено іонний проєктор (Н.Моргуліс), теорію пружного та непружного розсіяння повільних нейтронів (О.Ахієзер, І.Померанчук). Вагомий внесок зроблений у розвиток органічної хімії і хімічної технології органічних речовин (А.Кіпріанов, О.Кірсанов, Є.Шилов), вивчено і впроваджено метод пре-, пост- та комбінованого хлорування води (Л.Кульський). Проводилося вивчення кам’яновугільних флор пд. європ. частини СРСР (К.Новик), геоботанічні дослідження (Д.Зеров, Є.Лавренко, Ю.Клеопов), дослідження в галузі фізіології рослин (М.Холодний). Продовжувалися роботи в галузі генетики (С.Гершензон).

1939 вийшов перший номер  ж. «Доповіді Академії наук УРСР», розпочато видання «Повного зібрання творів Т.Шевченка», 1940 видано узагальнюючу працю «Історія України: Короткий курс».

Після нападу нацистської Німеччини та її сателітів на територію СРСР вже 30 червня 1941 відбулося засідання Президії АН УРСР, де було ухвалено змінити тематичні плани ін-тів відповідно до потреб воєнного часу. За рішенням РНК УРСР у зв’язку з наближенням фронту почалась евакуація академічних ін-тів Києва, Харкова та Дніпропетровська, що тривала протягом липня—вересня 1941. Кількість ін-тів була скорочена. Об’єднано ін-ти: фізики і математики; хімії й органічної хімії; зоології, мікробіології, гідробіології та Карадазька біостанція; економіки, історії, археології, укр. літератури, мовознавства, фольклору й кабінет єврейс. к-ри. Більшість ін-тів та кер-во АН УРСР зосередились в Уфі (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ), на Урал були перебазовані Ін-т електрозварювання (Нижній Тагіл; нині місто Свердловської обл., РФ), Ін-т енергетики (Копєйськ; нині місто Челябинської обл., РФ), Ін-т чорної металургії (Свердловськ; нині місто Єкатеринбург в РФ). Харків. фізико-тех. ін-т переїхав до Алма-Ати (нині м. Алмати, Казахстан), Полтав. гравіметрична обсерваторія — до Іркутська (нині місто в РФ; Сх. Сибір). 17 жовтня 1941 був створений Науково-тех. к-т сприяння обороні (у складі хімічної, тех. та мед. секцій) на чолі з президентом АН УРСР О.Богомольцем для координації наук. досліджень установ АН у галузі оборонної проблематики з потребами підпр-в та орг-цій СРСР. Поповнення кадрового складу, поліпшення фінансування та матеріально-тех. забезпечення дало змогу вже весною 1942 розукрупнити низку ін-тів, відновлено поділ установ за 4-ма відділами. У січні 1942 при академії було створено Комісію з історії Вітчизн. війни на Україні, у лютому — Комісію з відбудови зруйнованих ворогом міст і підпр-в України; у серпні — Комісію з мобілізації ресурсів Башкирської АРСР на оборону СРСР. Розробкою провідних тем керували 42 академіки й 56 членів-кореспондентів.

Найважливішою стала оборонна проблематика, здійснювалися розробки в літако-, моторо-, танкобудуванні. Були розроблені та впроваджені у вир-во технологія зварювання під флюсом корпусів танків, авіабомб, артилер. снарядів, технологія автоматичного дугового зварювання броньованих плит, що дало змогу створити потокове вир-во броньованих корпусів і прискорити випуск танків (Є.Патон), принципово нові методи виготовлення броньованої сталі (М.Доброхотов) та захисту від корозії деталей апаратури крекінг-заводу. Було розроблено низку замінювачів електроізоляційних матеріалів, організовано їх випуск (Н.Моргуліс). Значний внесок зробили вчені АН УРСР в розвиток мед. науки: було вивчено застосування при кровотечах вітамінів, зокрема вітаміну К3, вир-во якого налагоджено на Уфимському вітамінному з-ді (О.Палладін), створено антиретикулярну цитотоксичну сироватку й налагоджено її масове вир-во, впроваджено новий метод переливання крові (О.Богомолець). Чимало працівників академії обіймали важливі посади у мед. службі діючої армії (В.Василенко, Л.Громашевський, І.Іщенко, Р.Кавецький та ін.), працювали в госпіталях.

Учені відділу сусп. наук зосередили зусилля на історично-патріотичній тематиці, пропагандистській і популяризаторській праці: виступали з газетними й журнальними статтями, лекціями та доповідями в армійських частинах, в установах, на підприємствах, безпосередньо на передовій. У червні 1943 відбулися вибори до АН УРСР, обрано єдиного академіка — М.Рильського (сусп. науки).

Після Сталінградської битви 1942—1943 та початку звільнення території УРСР від окупантів 9 травня 1943 РНК СРСР ухвалила постанову про переїзд установ АН УРСР до Москви. Під час останньої сесії АН УРСР в Уфі 29 липня 1943 О.Богомолець вручив голові РНК Башкирської АРСР 9-томну збірку матеріалів із проблем розвитку продуктивних сил і мобілізації природних ресурсів Башкирії, підготовлену науковцями України. Переїзд до Москви відбувався в серпні—жовтні 1943; на місці тимчасово залишилися Ін-т електрозварювання, Харків. фізико-тех. ін-т та група Ін-ту чорної металургії, які виконували роботи оборонного значення, а також Полтав. гравіметрична обсерваторія.

Весною — на поч. літа 1944 відбулася реевакуація установ АН УРСР. За постановою ЦК КП(б)У та РНК УРСР від 6 лютого 1944 всі установи академії зосереджувалися в Києві за винятком Харків. фізико-тех. ін-ту, Полтав. обсерваторії та Карадазької біостанції. 17 липня 1944 РНК УРСР ухвалила постанову «Про структуру АН УРСР», за якою було відновлено роботу всіх установ АН.

Після звільнення території Зх. України у вересні 1944 відновила роботу низка установ Львів. філії АН УРСР, зокрема ін-тів: укр. літератури ім. Т.Шевченка; мовознавства; історії України; економіки; археології; мистецтвознавства, фольклору та етнографії; математики; Науково-природничий музей, Наук. б-ка.

У лютому 1945 відбулися нові вибори до академії, обрано 15 академіків (серед них М.Гудзія (історія укр. літератури), А.Думанського (неорганічна й аналітична хімія), П.П.Єфименка (археологія), В.Лашкарьова (експериментальна фізика), С.Лебедєва (електротехніка), В.Лучицького (петрографія), Д.Мануїльського (історія України), К.Хрєнова (електрозварювання), В.Юр’єва; (селекція та насінництво) та 18 членів-кореспондентів.

Обсяги наук. літератури, виданої АН у період війни, були надзвичайно низькими, зокрема у 1942 — 9 назв, у 1943 — 35 назв, за 1-шу пол. 1944 — 8 назв.

За роки війни АН зазнала величезних матеріальних і людських втрат: були зруйновані будівлі, розграбовані установи, лабораторії, б-ки, музеї, кабінети, сади; на фронті і в окупації втрачено значний наук. потенціал. Заг. сума збитків в цінах 1945 становила 156 млн 981 тис. крб. Частковою компенсацією збитків, завданих академії, стали репарації — поставки демонтованого в Німеччині і перевезеного в Україну обладнання.

Академія наук в окупації. В евакуацію виїхали не всі співробітники АН УРСР. У перші місяці війни багато науковців були  безпідставно заарештовані і ув’язнені більшовиками. За нез’ясованих обставин під час примусової евакуації в червні 1941 загинув акад. К.Студинський, у липні 1941 заарештовано акад. А.Кримського, який помер у тюрмі в 1942. Значна кількість науковців із перших днів війни перебувала на фронтах в лавах діючої армії, частина вчених (за деякими даними, 3/4 наук. складу академії) залишилася на окупованій території. Серед них — академіки та члени-кореспонденти в Києві — О.Котельников, Б.Лисін, В.Плотников, Ю.Соколов, В.Шапошников, у Львові — Ф.Колесса, В.Щурат, в Одесі — Г.Маркелов, у Харкові — Л.Крамаренко, М.Кузнєцов.

У Києві в жовтні 1941 Київ. міська управа та Укр. нац. рада задекларували відновлення роботи УАН у складі 4-х відділів — фізично-математичного (голова — проф. В.Чудинов), природничого (голова — проф. М.Шматько), технічного (голова — акад. В.Плотников), історичного (голова — проф. О.Оглоблин). Президентом УАН був обраний В.Плотников, ученим секретарем — М.Кирпиченко, потім неодмінним секретарем — В.Чудинов. У грудні 1941 на подання УАН голова Київ. міської управи затвердив обрання в дійсні члени академії М.Грунського та В.Чудинова.

УАН складалася з ін-тів історії України, археології, мовознавства, економіки та статистики, геології, зоології, математики, мінеральної сировини, біохімії, хімії, органічної хімії, фізики, гірничої механіки, ботаніки, електрозварювання, гідрології, буд. механіки та б-ки, проте через обмежену матеріально-тех. базу й відсутність коштів наук. робота велася лише завдяки ентузіазмові деяких учених.

З другого боку, нім. окупаційна влада передусім була зацікавлена у використанні можливостей академії для проведення  досліджень, підпорядкованих зміцненню нім. армії та окупаційного режиму, тому вже 15 січня 1942 всі установи УАН природничого і тех. профілю були підпорядковані генерал-комісарові Києва, частина гуманітарних установ закрита. Із лютого 1942 діяльність президії АН була припинена. Переорієнтація роботи установ на потреби окупантів повністю зруйнувала структуру академії: деякі ін-ти із приміщеннями та устаткуванням було передано нім. ін-там, деякі були об’єднані з відповідними підрозділами Київ. політех. ін-ту та Київ. ун-ту. Із 150-ти осіб, які працювали в академії в грудні 1941, на роботі залишилося лише 25. 1942—43 на базі установ АН окупаційна влада в Києві, Харкові, Вінниці створювала великі крайові НДІ з орієнтацією на проведення наукових досліджень на військ. потреби Німеччини; керівниками деяких наук. напрямів були призначені німці. Із відступом нім. армії 1943—44 частина колиш. співробітників АН, небезпідставно побоюючись репресивних заходів із боку більшовиків, емігрувала з України до Чехії, згодом — до Німеччини, Франції, США, Канади, Австралії та ін. країн (С.Гаєвський, П.Курінний, О.Оглоблин, Л.Окіншевич, Н.Полонська-Василенко, О.Пріцак та ін.).

Повоєнна відбудова Академії наук (1945—1960). 25—26 квітня 1946 відбулася перша повоєнна сесія АН УРСР, складено п’ятирічний план н.-д. робіт; на засіданнях відділів відбулися таємні вибори директорів ін-тів. Після смерті О.Богомольця в липні 1946 на позачергових заг. зборах у листопаді 1946 президентом АН було обрано О.Палладіна, підтверджені повноваження віце-президентів Є.Патона і М.Лаврентьєва, обраних 1945, додатково обрані віце-президентами О.Білецький та А.Кіпріанов. 1952 віце-президентами стали М.Семененко і Г.Савін. 1957 віце-президентами обрані М.Семененко, О.Щербань, 1958 — М.Гулий.

Структура академії постійно вдосконалювалася, кількість відділів та ін-тів змінювалася. У повоєнний період відділ тех. наук очолювали Г.Проскура, М.Доброхотов, М.Корноухов. На чолі відділу фізико-хімічних і мат. наук стояли В.Лашкарьов, А.Кіпріанов. 1952 відбулася його реорганізація: створено відділ фізико-мат. наук на чолі з Б.Гнєденком, потім — В.Гріднєвим та відділ хімічних і геол. наук, який очолювали А.Кіпріанов, Ю.Делімарський, С.Родіонов. Відділом  біологічних наук керували Д.Третьяков, П.Свириденко, Р.Кавецький; відділом сусп. наук — М.Птуха, І.Білодід, О.Короїд. Відділ с.-г. наук очолювали М.Гришко і П.Власюк. На його базі 1956 було організовано Укр. академію с.-г. наук.

Найбурхливіше розвивався відділ тех. наук, де переважала прикладна тематика, що спричинялося до перепідпорядкування окремих ін-тів відповідним мін-вам. Водночас за допомогою мін-в АН створювала нові ін-ти, завданням яких був творчий пошук у сфері фундаментальної науки. Із первинного складу на 1960 у відділі тех. наук залишилося 4 ін-ти (електрозварювання, гідрології і гідротехніки, теплоенергетики, електроенергетики), а також були створені ін-ти використання газу в комунальному госп-ві і пром-сті, машинознавства та автоматики, металофізики, металокераміки і спец. сплавів, ливарного вир-ва.

До 16-ти наявних ін-тів природничих наук додалися ін-ти фізіології рослин та агрохімії, геології корисних копалин, фізіології, радіофізики та електроніки, хімії полімерів і мономерів, надпровідників, низьких температур, геофізики, обчислювальний центр.

Кількість ін-тів гуманітарного профілю зросла із 6-ти до 10-ти (додалися ін-ти філософії, сусп. наук, сектор д-ви і права, рада з вивчення продуктивних сил).

1952 до складу АН УРСР передано заповідники «Хомутівський степ», «Кам’яна Могила», «Тростянець», «Михайлівська цілина», «Стрілецький степ», дендропарки «Олександрія» та «Устимівка».

Академічні установи розміщувалися переважно в столиці. 1960 із 44-х ін-тів та прирівняних до них установ у Києві розташовувалися 37, у Харкові та Львові — по 3, у Полтаві — 1. Дніпроп. ін-ти (чорної металургії, фізичної хімії, гірничої механіки) та харків. Ін-т енергетики відновили роботу в Києві. 1951 у складі Львів. філіалу АН УРСР створені ін-ти машинознавства та автоматики, сусп. наук і геології. Після приєднання Крим. обл. до УРСР 1954 створено Крим. філіал АН УРСР у складі 8-ми відділів: хімії, зоології, ботаніки, геології, ґрунтознавства, картознавства та спелеології, гірничої агролісомеліорації і степового лісівництва, історії й археології.

Як і в попередні часи, вище парт. і держ. кер-во постійно контролювало АН та втручалося в організацію і планування академічної науки. Ще наприкінці війни намітилася тенденція до виявлення проявів «українського буржуазного націоналізму», продовжувалося цькування суспільствознавців за, начебто, «політичні» помилки, що досягло апогею 1946—47. Наприкінці 1940-х рр. у СРСР розпочалася організована кампанія антисемітизму, що безпосередньо позначилася й на АН УРСР: був розгромлений Єврейської історії і культури кабінет, наук. співробітників-євреїв виживали з роботи, що істотно підривало кадровий потенціал. Антисемітська кампанія зійшла нанівець зі смертю Й.Сталіна. З другого боку, мали місце прояви волюнтаризму, часто-густо дріб’язкового, малокомпетентного втручання, особливо з боку голови РМ УРСР М.Хрущова та 1-го секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича. Останній у 1947 заснував Комісію політбюро ЦК КП(б)У по науці, де сам і головував. Після від’їзду Л.Кагановича з України практика безпосереднього кер-ва наук. життям із боку ЦК КП(б)У була визнана невдалою. На поч. 1950-х рр. склалася більш-менш стала система взаємодії між АН УРСР, урядом та ЦК КПУ: президія АН УРСР подавала зведені плани н.-д. робіт до РМ УРСР, яка за допомогою свого апарату їх вивчала. Узагальнюючий документ із виявленими недоліками подавався 1-му секретареві ЦК КПУ і на його рівні відпрацьовувався з кер-вом АН УРСР. Разом із тим, здійснюючи формальне кер-во всіма академічними ін-тами, ЦК КПУ зосередився на проблемах соціогуманітарного напряму, а РМ УРСР — на природничих і тех. науках. Через урядовий апарат ін-ти швидше виходили на відомства, з якими пов’язувалася їхня тематика. Принципово ставлення до академічної науки змінилось після липневого (1955) пленуму ЦК КПРС, присвяченого проблемі наук. прогресу й значному відставанню рад. пром-сті від країн Заходу в переважній більшості напрямів.

У перші повоєнні роки стан матеріально-тех. бази АН УРСР був катастрофічним. Ін-ти не були забезпечені ані коштами, ані достатніми вироб. площами, 22 н.-д. установи 1949 взагалі не мали власних приміщень. Ситуація змінилася із серед. 1950-х рр., коли потреби науки почало задовольняти центр. кер-во, тому що без наук. забезпечення поразка в «холодній війні» здавалася неминучою. Різко збільшилася частка бюджетних витрат на освіту й науку, деякі ін-ти АН УРСР вперше одержали значні матеріальні кошти із загальносоюзного бюджету. Почалося капітальне буд-во, зокрема спорудження обчислювального центру, будинку для ін-тів сусп. наук, окремих ін-тів та житлових будинків для співробітників академії. 1955 в Ін-ті фізики розпочато буд-во ядерного реактора (введений у дію 1960). Зріс престиж наук. праці та її оплата. Учені отримали можливість виїжджати за кордон для ознайомлення зі здобутками світ. науки.

Вибори до академії відбувалися 1948, 1951, 1957 і 1958. Серед обраних у ці роки академіків і членів-кореспондентів зі значним відривом переважали представники тех. і природознавчих дисциплін. Добре відпрацьована процедура виборів давала змогу компарт. кер-ву тримати їх під суворим контролем, проте, зважаючи на поважний статус АН УРСР як корпоративної орг-ції, враховувались як об’єктивні дані,  так і науково-орг. потенціал  ученого. Зокрема, у ці роки академіками були обрані Ф.Бєлянкін (тех. науки), М.Боголюбов, Б.Гнєденко, К.Синельников, А.Слуцкін (усі — фізико-мат. і хімічні науки), Б.Патон (електрозварювання), Й.Штокало (історія математики), А.Бабко (аналітична хімія), А.Василенко, Л.Гребень (обидва — с.-г. науки), М.Губергріц, Д.Зеров (обидва — біологічні науки), Р.Кавецький, В.Комісаренко (обидва — патофізіологія), М.Бажан (літературознавство, укр. література), І.Білодід (укр. мовознавство), В.Корецький (сусп. науки), Л.Ревуцький (музикознавство), І.Крип’якевич (історія України).

У повоєнні десятиліття серед усіх н.-д. установ домінантну позицію займали ін-ти тех. профілю. Серед найзначніших досягнень цього часу — розроблення в Ін-ті електрозварювання ім. Є.Патона технологій електрошлакового зварювання, зварювання у вуглекислому газі. 1948—50 під кер-вом С.Лебедєва в Ін-ті електротехніки створено першу в континентальній Європі електронну цифрову обчислювальну машину — Малу електронно-обчислювальну машину (МЕОМ). В Ін-ті ливарного вир-ва одержано чавун, який поєднував відмінні показники міцності на розрив із такими самими показниками пластичності, ударної в’язкості й запобігання втомлюваності. Співробітники Ін-ту металофізики розробили технології виготовлення сплавів на основі титану. Низку фундаментальних результатів отримали вчені Ін-ту математики в теорії функцій, теорії гіроскопів, у галузі функціонального аналізу та його застосувань, аналітичній теорії диференціальних рівнянь тощо. Завдяки розробкам В.Глушкова та очолюваного ним обчислювального центру в Україні почала розвиватися кібернетика. Лідером у багатьох напрямах залишався Харків. фізико-тех. ін-т, який долучився до програми розвитку ядерної енергетики, ракетобудування. В Ін-ті фізичної хімії ім. Л.Писаржевського була побудована теорія розділення ізотопів, розроблено методи концентрування важкої води. В Ін-ті зоології розпочаті фундаментальні дослідження в галузі генетики на вірусах шовкопряда; в Ін-ті біохімії вчені зосередилися на дослідженні біохімії нервової системи і м’язів, біохімії вітамінів, структурі й функціях білків.

Попри певний ідеологічний тиск розвивалися гуманітарні дослідження. 1953—57 масовим тиражем укр. та рос. мовами побачив світ підготовлений колективом Ін-ту історії 2-томник «Історія України», що став еталонним. Першим великим колективним здобутком Ін-ту археології стали «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957). Колективом Ін-ту літератури ім. Т.Шевченка були здійснені багатотомні академічні видання творів Лесі Українки, І.Котляревського, Панаса Мирного, Марка Вовчка, І.Франка, продовжувалось видання творів Т. Г. Шевченка. В Ін-ті мовознавства створено й видано «Орфографічний словник української мови», укладений І.Кириченком, 6-томний «Українсько-російський словник». В Ін-ті економіки серйозні дослідження проводилися в галузі історії нар. госп-ва, галузевих економік, екон. думки. М.Птуха повернувся до відродження репресованої в 1930-х рр. укр. демографії, зробивши значний внесок у теор. забезпечення першого повоєнного Всесоюзного перепису населення 1959. 1957 розпочала роботу Гол. редакція УРЕ, а вже 1959 вийшов перший том 17-томника (завершено 1965).

У повоєнний час значно зросла кількість друкованих праць, з’явилися нові періодичні та серійні видання, зокрема «Український математичний журнал», «Фізіологічний журнал», «Автоматика», «Украинский физический журнал», «Український історичний журнал», «Археологічні пам’ятки УРСР», «Радянське літературознавство», «Економіка Радянської України».

Розвиток і досягнення Академії наук (1960—1990). У лютому 1962 на заг. зборах обрано новий склад президії АН УРСР. Президентом Академії став Б.Патон, віце-президентами — В.Глушков, О.Макарченко, М.Семененко. 1963—88 віце-президентами обирались І.Білодід, В.Гутиря, Г.Писаренко, А.Смирнов, В.Трефілов, К.Ситник, Ф.Бабичев, П.Тронько, І.Лукінов, В.П.Кухар, В.Скопенко, В.Бар’яхтар, В.Скок. 1962—88 на посаді гол. вченого секретаря президії працювали Г.Писаренко, К.Ситник, І.Походня, В.Тонкаль, Б.Стогній.

Із 1960-х рр. в академії почалася істотна реорганізація, пов’язана з перенесенням акценту від прикладних досліджень на фундаментальні, які розглядалися як гол. ресурс академічної науки. Зі складу АН УРСР 1963 було виведено й передано мін-вам, галузевим к-там та ін. відомствам 6 ін-тів, Львів. б-ку, Укр. держ. музей етнографії і худож. промислу, Канівський держ. музей Т.Шевченка, Літературно-меморіальний музей Т.Шевченка в с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкас. обл. та Держ. музей Т.Шевченка в Києві, Науково-природознавчий музей у Львові, а також 56 відділів та ін. структурних підрозділів наук. установ АН УРСР. Водночас 1956—65 було організовано або прийнято від ін. відомств із наступним переформуванням чи реорганізацією 10 н.-д. установ, 5 з яких розміщувалися в Києві (ін-ти проблем лиття, хімії високомолекулярних сполук, напівпровідників, геофізики, кібернетики). У багатьох ін-тах змінювався або уточнювався наук. профіль, було реорганізовано (і перейменовано) 14 установ, що мало відповідати процесові фундаменталізації. Водночас зростала й прикладна тематика. У 1970— 80-х рр. академія різко збільшила  ефективність свого впливу на галузі нар. господарства. Для оперативного доведення наук. результатів до їх пром. освоєння АН УРСР почала створювати науково-тех. комплекси, що складалися з ін-тів, конструкторських бюро, дослідних вир-в і з-дів. Із часом виникли міжгалузеві науково-тех. комплекси. Для пришвидшення технологічного впровадження перспективних здобутків наук. пошуку в деяких науково-тех. комплексах з’явилися інженерні центри.

1965 структурна реорганізація в основному була завершена; усі установи були об’єднані в 3-х секціях: фізико-тех. і мат. наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, сусп. наук, що, у свою чергу, складалися з відділень.

Створення в цей час наук. центрів у регіонах України перетворювало АН УРСР з переважно київ. установи на всеукраїнську. 1965 було організовано Донец. наук. центр, 1971 створено Дніпроп., Зх., Харків. і Пд. наук. центри. 1981 за рішенням РМ УРСР всі області республіки ввійшли до зон впливу 6-ти наук. центрів АН УРСР: Донец. (Донец. і Луган. області), Зх. (Волин., Закарпат., Івано-Франк., Львів., Рівнен., Терноп. і Чернів. області), Пд. (Одес., Крим., Миколаїв. і Херсон. області), Пн.-Зх. (Він., Житомир., Київська, Хмельн., Черкас. і Черніг. області), Пн.-Сх. (Полтав., Сум. і Харків. області) та Придніпровського (Дніпроп., Запоріз. і Кіровогр. області). Регіональний розвиток також був спрямований на наближення наук. установ АН до потреб економіки республіки. Впродовж 1965—85 потенціал академії швидко зростав, до вже існуючих додалися 20 нових наук. установ. 1975 створено відділення економіки.

У 1960—80-х рр. завдяки залученню не лише централізованих бюджетних коштів, а й коштів пром. підпр-в, мін-в і відомств в АН УРСР велося безпрецедентне капітальне буд-во. У Києві було збудовано 2 академічні центри — Академмістечко (житловий масив і наук. центр у складі 6-ти ін-тів) і проспект Науки, де розташовувалися будівлі 4-х ін-тів; створено Академмістечко в Донецьку. В усіх наук. центрах також велося буд-во ін-тів, житлових будинків і соціальних установ. Цілеспрямовано проводилася робота щодо нарощування матеріально-тех. бази фундаментальних досліджень, їх технологічного забезпечення, розробок та дослідного опрацювання наук. результатів. Саме в цей час в ін-тах створено експериментальну базу досліджень, що фактично існує й досі. Обсяг осн. фондів установ науки і наук. обслуговування АН УРСР щороку зростав у середньому на 8—11 %. Усе це зумовило низку важливих результатів та вихід на принципово нові наук. проблеми в усіх галузях наук. Зокрема, у математиці дослідження з теорії функцій нелінійних диференційних рівнянь і нелінійних коливань вивели укр. науку на передові рубежі у світі. Було створено ефективні обчислювальні методи, які відіграли значну роль у розв’язанні проблем ядерної енергетики, радіофізики, електроніки, косміч. техніки, механіки тощо. Одним із флагманів академії став Ін-т кібернетики, реорганізований у науково-пром. комплекс, де в серед. 1980-х рр. розроблено вітчизн. технологію програмування, що була на рівні світ. досягнень, запропоновано практичні методики проєктування окремих блоків і вузлів електронно-обчислювальних машин. Провідним у СРСР у розробленні теор. основ, техніки і технології видобутку корисних копалин на великих глибинах став Ін-т геотех. механіки у Дніпропетровську. Широкого розвитку набули дослідження актуальних проблем сучасної фізики, зокрема теоретичної, фізики твердого тіла, низьких температур, ядерної, радіофізики, напівпровідників, електроніки, фізики плазми; сформовано нові наук. напрями. Здійснення астрономічних спостережень за допомогою розробленої укр. вченими новітньої апаратури дало змогу виявити невідомі раніше джерела косміч. випромінювань, вивчити еволюцію низки зоряних систем, визначити фізичні характеристики атмосфери Сонця, планет, деяких зірок. Гол. астрономічна обсерваторія стала гол. установою в СРСР із наземного забезпечення косміч. місії вітчизн. автоматичної станції до комети Галлея. У галузі наук про Землю розвинулися нові наук. напрями — абсолютна геохронологія, кристалохімія, рудоутворення. Фундаментальне значення мали праці з кристалохімії, теор. та регіональної мінералогії. Мор. гідрофізичний ін-т — єдина в СРСР спеціалізована н.-д. установа в галузі фізики океану — працював у Севастополі. На межі 1970—80-х рр. активізувалися дослідження в галузі геології океанів і морів із використанням н.-д. суден «Академік Вернадський», «Фаддей Беллінсгаузен», «Гідролог». АН УРСР стала визнаним центром у галузі матеріалознавства. Великий розвиток отримали фундаментальні й прикладні дослідження проблем зварювання і зварювального вир-ва; надтвердих матеріалів та вирощування високоміцних монокристалів. Принципово новими були роботи в галузі дослідження й використання електрогідравлічних явищ. Велике теор. і практичне значення мало вивчення проблем каталізу, органічного синтезу, хімії високомолекулярних сполук, електрохімії, неорганічної хімії, хімії води. Найважливішим результатом у галузі синтезу біологічно активних речовин стало створення та впровадження в мед. практику першого вітчизн. транквілізатора — феназепаму. Визнаними у світі стали розробки науковців АН УРСР в галузі нейрофізіології та мембранної біології; вивчення, систематики, екології, фізіології та біохімії різних груп мікроорганізмів. Була сформульована гіпотеза про осн. механізми канцерогенезу та розроблені нові методи профілактики й лікування ракових захворювань. Від 1970-х рр. почали розвиватися нові наук. напрями, зокрема водна токсикологія, мат. моделювання біологічних процесів у водоймах, екологічне прогнозування тощо.

Атомна енергетика була одним зі складників наук. зацікавлень низки колективів академії, які займалися розв’язанням фундаментальних міжгалузевих завдань. У ліквідації наслідків найбільшої техногенної та екологічної катастрофи, що сталася 26 квітня 1986 на Чорнобильській АЕС, практично від самого початку брали і досі беруть активну участь фахівці численних академічних підрозділів. Серед найважливіших завдань, до розв’язання яких долучилися вчені, — вивчення радіаційної ситуації навколо зруйнованого реактора та безпосередньо на ньому, участь у буд-ві укриття над ним та всім 4-м енергоблоком Чорнобильської АЕС, буд-во об’єкта «Укриття-2», вирішення проблем зони відчуження, поводження з радіоактивними відходами, проблеми виведення станції з експлуатації після її зупинки, різноманітні медико-біологічні проблеми, породжені аварією, передусім питання захисту здоров’я постраждалого населення, контроль та впровадження засобів дезактивації забруднених ґрунтів, вод і продуктів харчування тощо.

У 1960—80-х рр. гуманітарні й сусп. науки розвивалися не так бурхливо, як тех. і природничі, хоча тематика досліджень ставала більш різноплановою. Кількість науковців у цих сферах була значно меншою, дарма що постійно зростала. Водночас тоталітарна ідеологія створювала багато перешкод суспільствознавству. Респ. гуманітарні академічні установи, як вважали в Москві, мали досліджувати історію, літературу, мову відповідних республік, що фактично прирікало дослідження в Україні на провінціалізм, якого й досі вчені ще не спромоглися позбутися. А закінчення періоду недовгої «відлиги» в сусп-ві боляче вдарило по гуманітарних академічних ін-тах. За т. зв. пропаганду буржуазно-націоналістичних ідей 1972 група вчених-суспільствознавців була звільнена з академії. Знову почалося полювання на «українських буржуазних націоналістів», з’явилася низка праць із викриттям і тавруванням різноманітних «буржуазних теорій», тематика «боротьба з фальсифікаціями» вважалася перспективною.

Проте науковцями була створена низка масштабних праць, зокрема унікальна 26-томна «Історія міст і сіл Української РСР» (1967—74), 4-томна «Радянська енциклопедія історії України» (1969—72), багатотомна «Історія Української РСР» (1977—79 — укр. мовою, 1981—85 — рос. мовою), низка праць з історії науки. У 1960—70-х рр. помітним явищем у культ. житті стали публікації академічного зібрання творів Т.Шевченка, 50-томного зібрання творів І.Франка, 12-томного зібрання творів Лесі Українки, 2-томного «Шевченківського словника». Значними подіями стали 6-томна «Історія українського мистецтва» (1966—68), 8-томна «Історія української літератури» (1967—71), 3-томна «Археологія Української РСР» (1971—75),2-томне зібрання творів Г.Сковороди (1973), 3-томне зібрання творів Феофана Прокоповича (1980). Набирали сили лінгвістичні дослідження, був виданий 11-томний «Словник української мови» (1970—80), 6-томний «Українсько-російський словник». Кілька видань витримав багатотомний «Український радянський енциклопедичний словник». Істотно розширилися дослідження в археол. та екон. науках, філософії, соціології. Учені-правники брали активну участь у розробленні цивільного, кримінального та ін. кодексів УРСР, розробляли питання регулювання госп. відносин. Надзвичайно високою була лекторсько-популяризаторська і пропагандистська діяльність учених-суспільствознавців.

Крім виконання планової академічної роботи, науковцям доводилося приділяти час парт. і суспільно-корисній праці, зокрема, частими були поїздки до «підшефних» колгоспів на збирання врожаю.

За три десятиліття значно зросла чисельність дійсних членів та членів-кореспондентів АН УРСР. Вибори до академії відбувалися 14 разів: 1961, 1964, 1965, 1967, 1969, 1972, 1973, 1976, 1978, 1979, 1982, 1985, 1988 і 1990. Загалом у цей час академіками було обрано 213 осіб, членами-кореспондентами — 417; серед обраних найменше було учених-суспільствознавців. Зокрема, академіками стали О.Ахієзер, О.Давидов (обидва — теор. фізика), М.Амосов (хірургія), О.Антонов (літакобудування), Б.Бабій (історія д-ви і права УРСР), С.Брауде (радіоастрономія), О.Галкін (експериментальна фізика), В.Глушков (обчислювальна математика і техніка), В.Гутиря (хімія нафти), І.Дзеверін (теорія літератури), Ю.Кондуфор (історія СРСР), П.Копнін, В.Шинкарук (обидва — філософія), О.Кухтенко (тех. кібернетика), Ю.Митропольський (мат. фізика), І.Підоплічко (зоологія і палеонтологія), О.Погорєлов (геометрія), І.Походня (металургія), К.Ситник (ботаніка), А.Скаба (історія рад. сусп-ва), В.Скопенко (неорганічна хімія), М.Супруненко (історія), К.Терновий (патофізіологія), П.Толочко (археологія), П.Тронько (історія СРСР), О.Шалімов (фізіологія, медицина), М.Шамота (літературознавство), А.Шлепаков (всесвітня історія), І.Юхновський (теор. фізика), М.Янгель (механіка), К.Яцимирський (неорганічна хімія) та ін. 1990 була поновлена практика обрання іноз. членів академії (обрано 6 осіб, серед них Б.Гаврилишина (наук. менеджмент), В.Гайка (фізика твердого тіла), Й.Германна (стародавня історія), О.Пріцака (сходознавство)).

Значно зросла кількість друкованих монографій і колективних праць. Потужно працювало вид-во АН УРСР (1964 було перейм. на вид-во «Наукова думка»). Крім існуючих періодичних та серійних видань, були засновані журнали «Химическая технология», «Порошковая металлургия», «Кибернетика», «Физико-химическая механика материалов», «Теоретическая и экспериментальная химия», «Гидробиологический журнал», «Цитология и генетика», «Вестник зоологии», «Мовознавство», «Управляющие системы и машины», «Физика низких температур», «Геофизический журнал», «Минералогический журнал», «Сверхтвердые материалы», «Электронное моделирование», «Химия и технология воды», «Криобиология» та ін. Деякі видання гуманітарного циклу, що почали виходити в 1960-х рр., 1972—73 з ідеологічних причин були закриті, зокрема «Історіографічні дослідження в Українській РСР», «Український історико-географічний збірник».

Академія наук незалежної України (із 1991). Із проголошенням незалежності України почався новий етап в історії академії. На поч. 1990-х рр. стало зрозуміло, що вся система потребувала змін, і навколо проблем організації науки та розвитку АН України розгорнулись дискусії. Найважливішою проблемою стало вироблення принципу організації академії. Першорядного значення для утвердження її статусу як гол. наук. установи незалежної д-ви і перебудови її діяльності відповідно до нових завдань набуло затверджене указами Президента України від 20 січня 1992 «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» та від 22 березня 1994 «Про державну підтримку наукової діяльності Академії наук України» правове визнання її вищою держ. наук. орг-цією України, яка одержала статус нац. установи. Указом Президента України від 10 березня 2000 «Про додаткові заходи щодо державної підтримки Національної академії наук України» було визначено ключові завдання академії на сучасному етапі. Основні з них — участь у формуванні держ. політики у сфері наук. та науково-тех. діяльності, концентрація зусиль на досягненні світ. рівня фундаментальних і прикладних досліджень, пріоритетних напрямах наук, а також посиленні впливу їхніх результатів на інноваційний розвиток економіки, освіти та к-ри в Україні, підготовка наук. кадрів, сприяння інтеграції вітчизн. інтелектуального потенціалу у світ. наук. простір. В ухваленому ВР України 7 лютого 2002 Законі України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій та статусу їх майнового комплексу» вперше на законодавчому рівні утверджено загальнодерж. статус НАН України як вищої держ. наук. орг-ції України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наук. дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень із проблем природознавства, тех. і соціогуманітарних наук у наук. установах та орг-ціях України.

Відповідно до законодавства функціонування НАН України ґрунтується на всебічній підтримці її статутної діяльності д-вою, безстроковій та безоплатній передачі в користування академії без зміни форми держ. власності всього потужного академічного майнового комплексу, створеного з часу заснування цієї установи. Фінансування наук. досліджень академії здійснюється із Держ. бюджету України за окремим рядком і поступово зростає, що на поч. 21 ст. дало змогу перейти від стратегії «виживання» до цілеспрямованого розвитку.

Водночас законодавче визнання високого держ. статусу НАН України, її особливої ролі як загальнонац. інтелектуального центру реалізовано в розвиткові внутр. самоврядності академії як наук. корпорації, що полягає в самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-орг., госп., кадрових питань, здійсненні міжнар. зв’язків.

Ухвалені заг. зборами нові статути академії (1992 і 2002, зі змінами 2003), положення про секції, відділення й установи (1992, 1998, 2002) відображають важливі зміни у внутр. житті наук. установ, свідчать про зростання впливу вчених на формування й реалізацію наук. політики, розвиток економіки країни, духовної к-ри укр. народу.

Хоча в 1990-х рр. відбулося значне кількісне скорочення кадрового потенціалу, в умовах складної сусп. трансформації, НАН України вдалося вийти із кризи. Далі розвиваються традиції відомих далеко за межами України наук. шкіл. Із метою розвитку новітніх наук. напрямів та адаптації до сучасних ринкових відносин здійснено глибоку переорієнтацію напрямів досліджень. За рахунок внутр. резервів проведено реорганізацію мережі установ і наук. підрозділів, а також перехід на нові принципи їх базового фінансування. При цьому низку підрозділів було ліквідовано, установи науково-тех. характеру переведено на повний або частковий госпрозрахунок. Водночас до складу НАН України були передані потужні н.-д. центри, які раніше працювали на енергетичний та оборонний комплекси СРСР. Значна частина установ і їхніх структурних підрозділів тепер має подвійне підпорядкування — НАН України та галузевим мін-вам і відомствам.

Відповідно до Статуту НАН України, затвердженого 2002, зі змінами 2003, найвищим органом НАН України є заг. збори, що складаються з дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. У заг. зборах із правом дорадчого голосу можуть брати участь іноз. члени НАН України, керівники наук. установ НАН України та представники наук. громадськості.

Незмінним президентом НАН України з 1962 є Б.Патон. Віце-президентами з 1993 обиралися В.Бар’яхтар, П.Костюк, П.Толочко, А.Шпак (із 1998 — 1-й віце-президент), А.Шидловський, В.Походенко, І.Курас, А.Наумовець, В.Геєць, В.Литвин. На посаді гол. вченого секретаря працювали А.Шпак, А.Загородній.

Академія має у своїй структурі Президію НАН України, секції, відділення з галузей наук, регіональні наук. центри, а також установи НАН України. Осн. ланкою структури НАН України є НДІ та прирівняні до них ін. наук. установи (обсерваторії, ботанічні сади, заповідники, б-ки тощо.). Секція НАН України є колегіальним координаційним органом НАН України, який об’єднує відповідні відділення наук та окремі установи НАН України для вирішення найважливіших загальноакадемічних наук. і науково-тех. проблем міждисциплінарного характеру. Відділення НАН України об’єднує за відповідними галузями та напрямами наук членів НАН України, наук. установи НАН України та всіх наук. працівників установ НАН України, які входять до відділення. Відділення НАН України створюються з метою визначення пріоритетних напрямів і тематики фундаментальних та прикладних досліджень, їх всебічного обговорення,  підготовки експертних висновків у відповідній галузі науки, організації досліджень із цих напрямів та оцінки їх результатів, координації фундаментальних досліджень у відповідній галузі  наук. Постійно відбувається вдосконалення структури академії та мережі її установ відповідно до потреб науки і соціально-екон. розвитку д-ви.

В НАН України станом на 1 січня 2010 функціонували 329 установ у складі 3-х секцій. Секція фізико-тех. і мат. наук об’єднує 8 відділень — математики (8 установ); інформатики (18 установ); механіки (12 установ); фізики та астрономії (27 установ); наук про Землю (32 установи); фізико-тех. проблем матеріалознавства (62 установи); фізико-тех. проблем енергетики (28 установ); ядерної фізики й енергетики (14 установ). Секція хімічних і біологічних наук працює у складі 3-х відділень: хімії (32 установи); біохімії, фізіології та молекулярної біології (15 установ); заг. біології (30 установ). Секція сусп. і гуманітарних наук складається із 3-х відділень: економіки (16 установ); історії, філософії та права (25 установ); літератури, мови й мистецтвознавства (10 установ).

В академії діють 6 регіональних наук. центрів подвійного з Мін-вом освіти і науки України підпорядкування: Донец. (Донецьк, голова — В.Шевченко), Зх. (Львів, голова З.Назарчук), Пд. (Одеса, голова С.Андронаті), Пн.-Сх. (Харків, голова — В.Семиноженко), Придніпровський (Дніпропетровськ, голова — А.Булат), Крим. (Сімферополь, в. о. голови — М.Багров) та Інноваційний центр по м. Києву.

НАН України докладає чимало зусиль для розвитку міжнар. наук. зв’язків, інтеграції у світ. наук. співтовариство. Установи академії беруть активну участь у виконанні спільних дослідних робіт за прямими двосторонніми угодами з наук. орг-ціями зарубіжжя, а також за грантами багатьох міжнар. фондів і програм. Укладено угоди й установлено прямі творчі контакти з академіями наук та ін. наук. центрами понад 50-ти країн Європи, Азії, Америки. 2003 НАН України стала ініціатором заснування Міжнар. асоціації академій наук, яка нині об’єднує нац. академії наук, провідні наук. центри, ун-ти та наук. фонди країн Співдружності Незалежних Держав і В’єтнаму. НАН України набула повноправного членства в таких авторитетних міжнар. орг-ціях, як Міжнар. академічний союз, Союз європ. академій, бере участь у роботі понад 20-ти авторитетних міжнар. орг-цій — ЮНЕСКО, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародного агентства з атомної енергії та ін.

Досягнення, які має НАН України, надзвичайно вагомі. Тривають позитивні зрушення в організації та здійсненні наук. пошуку в найважливіших пріоритетних напрямах. За тими з них, що визначають світ. рівень розвитку науки, сформовано програми фундаментальних досліджень відділень академії та комплексні програми міждисциплінарних досліджень. Вагоме значення для розв’язання широкого спектра проблем мають також результати низки програм прикладної спрямованості. Зусилля вчених зосереджені, зокрема, на вивченні властивостей наноматеріалів, сенсорних систем, проблем водневої енергетики, розв’язанні проблем мінерально-сировинної бази, ресурсу й безпеки експлуатації конструкцій, машин і споруд, новітніх медико-біологічних проблем, пов’язаних з охороною здоров’я та довкілля. Розвиваючи інноваційні традиції, установи академії збільшують обсяги виконання госп. договорів і контрактів із вітчизн. й іноз. замовниками. Важливим напрямом є також участь наук. колективів у роботі технологічних парків, науково-тех. експертиза їхніх інноваційних проєктів. Позитивний вплив на розвиток високотехнологічних галузей вир-ва мають розроблені за ініціативою НАН України держ. цільові науково-тех. програми.

Вагомий внесок упродовж останніх двох десятиліть зробила академічна наука у розбудову вітчизн. гуманітарної сфери. Зусилля вчених-суспільствознавців спрямовуються на вивчення проблем і перспектив соціально-екон. та політико-правового розвитку України, піднесення інтелектуального і духовного потенціалу, модернізацію сфер науки, освіти, управління.

Вибори до НАН України відбувалися 1991, 1992, 1994, 1995, 1997, 2000, 2003, 2005, 2007 і 2009. Значно зросла частка членів академії — суспільствознавців. Серед ін. дійсними членами НАН України були обрані О.Возіанов (хірургія, урологія), В.Геєць (макроекономіка), В.Горбулін (інформаційні технології і стратегічна безпека), І.Дзюба (літературознавство), В.Єремєєв (океанологія), М.Жулинський (укр. література), Я.Ісаєвич (культурологія), С.Комісаренко (патофізіологія, імунологія), О.Костюк (мистецтвознавство), В.Кремень, Л.Губерський, М.Попович (усі — філософія), І.Курас (політологія), М.Кучеренко (радіаційна біохімія), В.Литвин (новітня історія України), О.Лук’янова (педіатрія), О.С.Онищенко (культурологія), С.Пирожков (демографія), А.Ромоданов (нейрохірургія), В.Семиноженко (матеріалознавство, надпровідні матеріали), В.Смолій (історія України), Ю.Шемшученко (право), А.Шпак (матеріалознавство) та ін. Іноз. членами НАН України, зокрема, стали О.Біланюк (фізика), П.Вітерспун (гідрогеологія та інженерна геологія), П.Вольпе (молекулярна біологія), А.Жуковський (історія к-ри), Б.Закман (молекулярна фізіологія), І.-С.Коропецький (історія екон. думки), М.Мозер (мікологія), М.Мушинка (фольклористика), Я.Пеленський, О.Субтельний (обидва — історія України), Р.Ролле (археологія), Дж.Ротблат (фізика), Л.Рудницький (літературознавство), Є.Семенов (філософія), В.Сойфер (генетика), Дж.Сорос (економіка, фінанси), К.Фурукава (фізична хімія) та ін.

Від 1991 з року в рік зростає друкована продукція науковців НАН України. Нині не лише ін-ти, а й структурні підрозділи ін-тів мають свої періодичні та серійні видання.

Президенти. 27 листопада 1918 відбулися установчі Загальні збори УАН, на яких першим президентом академії обрано В.Вернадського. 1919—21 обов’язки президента виконував О.Левицький. Далі президентами академії обиралися М.Василенко (1921—22), О.Левицький (1922), В.Липський (1922—28), Д.Заболотний (1928—29), О.Богомолець (1930—46), О.Палладін (1946—62). Із 1962 президентом академії є Б.Патон.

За станом на 1 січня 2010 до складу НАН України входили 201 дійсний член (академік), 371 член-кореспондент та 123 іноз. члени. Заг. кількість працюючих в НАН України станом на 1 січня 2010 складала 43 066 осіб, у т. ч. 19 782 наук. працівники, серед них — 2619 д-рів наук і 8200 канд. наук. Середній вік наук. працівників становив 51,3 року, д-рів наук — 62 роки, канд. наук — 51,1 року.

Наук. здобутки значного числа вчених академії в різний час відзначені Сталінськими преміями, Ленінськими преміями, преміями ім. Ленінського комсомолу, Держ. преміями України в галузі науки і техніки, Нац. преміями України ім. Т.Шевченка, академічними преміями; держ. нагородами та почесними званнями. Багато науковців є почесними членами багатьох іноз. академій наук, почесними професорами численних вітчизн. і закордонних навч. закладів.

Наукові школи. В академії сформувалося чимало наукових шкіл, серед них найвідомішими є школи М.Боголюбова (мат. фізика, статистична фізика, квантова теорія поля і теорія елементарних частинок; дочірні школи — Ю.Митропольського і Г.Писаренка); В.Глушкова (кібернетика   й обчислювальна техніка); М.Грушевського (історія України, етнологія); О.Динника (теорія пружності, буд. та гірнича механіка; дочірні школи — Г.Савіна та Г.Павленка); А.Думанського (колоїдна хімія); Д.Зерова (ботаніка); Г.Курдюмова (металознавство; дочірні школи — В.Гріднєва, В.Трефілова); Є. та Б. Патонів (зварювання, нові матеріали і технології); Л.Писаржевського (електронна хімія; дочірня школа — О.Бродського), Г.Проскури (гідро- та аеромеханіка), Г.Савіна (механіка суцільного середовища; дочірні школи — О.Гузя, В.Панасюка, Я.Підстригача); С.Серенсена (механіка деформованого твердого тіла); К.Симінського (механіка деформованого твердого тіла), К.Синельникова (фізика і техніка прискорювачів, вакуумна техніка, фізичне матеріалознавство, фізика плазми і проблема керованого термоядерного синтезу; дочірні школи — Я.Файнберга та В.Іванова); М.Стражеска (терапія); В.Філатова (офтальмологія); харків. школа кріогеніки (Л.Шубников, Б.Лазарєв; дочірні школи — Б.Вєркіна та О.Галкіна); харків. школа теор. фізики (Л.Ландау; фізика твердого тіла, ядерна фізика, квантова електродинаміка, фізика плазми, заг. термодинаміка, астрофізика; дочірні школи — О.Ахієзера (дочірні школи — В.Бар’яхтара, О.Ситенка, Я.Файнберга, напрям досліджень — фізика високих енергій та елементарних частинок, фізика плазми, статистична фізика, фізика твердого тіла, магнетизм); І.Ліфшиця, напрям досліджень — теорія твердого тіла) та ін.

Премії. НАН України за видатні наук. роботи й досягнення встановлені премії імені видатних учених України: ім. М.Амосова — у галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); у галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту та розробки нових інформаційних технологій (Відділення інформатики); ім. О.Антонова — у галузі тех. механіки та літакобудування (Відділення механіки); ім. М.Барабашова — у галузі фізики планет, зірок і галактик (Відділення фізики і астрономії); ім. М.Боголюбова — у галузі математики і теор. фізики (Відділення математики); ім. О.Богомольця — у галузі фізіології та    патофізіології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної   біології); ім. С.Брауде — у галузі радіофізики та радіоастрономії (Відділення фізики і астрономії); ім. О.Бродського — у галузі теорії хімічної будови, кінетики й реакційної здатності (Відділення хімії); ім. М.Василенка — у галузі д-ви і права України (Відділення історії, філософії та права); ім. В.Вернадського — у галузі геології і геохімії; ім. Б.Вєркіна — у галузі фізики й техніки низьких температур (Відділення фізики і астрономії); ім. Д.Волкова — у галузі теорії ядра та фізики високих енергій (Відділення ядерної фізики та енергетики); ім. С.Гершензона — у галузі молекулярної біології, молекулярної генетики й молекулярної біофізики (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. В.Глушкова — у галузі кібернетики, заг. теорії обчислювальних машин і систем (Відділення інформатики); ім. М.Грушевського — у галузі істор. україністики та соціології (Відділення історії, філософії та права); ім. О.Давидова — у галузі теор. й біологічної фізики (Відділення фізики і астрономії); ім. О.Динника — у галузі механіки і машинобудування (Відділення механіки); ім. М.Доброхотова — у галузі металургії та матеріалознавства (Відділення фізико-тех. проблем матеріалознавства); ім. А.Дородніцина — у галузі комп’ютерної математики та обчислювальної техніки (Відділення інформатики); ім. Д.Заболотного — у галузі мікробіології, вірусології, епідеміології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. Р.Кавецького — у галузі експериментальної онкології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. Г.Карпенка — у галузі фізико-хімічної механіки матеріалів та матеріалознавства (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства); ім. А.Кіпріанова — у галузі органічної хімії, хімії високомолекулярних сполук і хімічної технології (Відділення хімії); ім. Ф.Колесси — у галузі укр. фольклористики, етнології, народознавства та музикології (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства); ім. В.Комісаренка — у галузі патофізіології й ендокринології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. М.Костомарова — у галузі історії та істор. джерелознавства (Відділення історії, філософії та права); ім. М.Крейна — у галузі функціонального аналізу й теорії функцій (Відділення математики); ім. М.Крилова — у галузі нелінійної механіки та прикладної математики (Відділення математики); ім. А.Кримського — у галузі сходознавства (Відділення історії, філософії та права); ім. Г.Курдюмова — у галузі фізики металів і фізичного матеріалознавства (Відділення фізики і астрономії); ім. М.Лаврентьєва — у галузі математики (Відділення математики); ім. В.Лашкарьова — у галузі фізики напівпровідників та напівпровідникового приладобудування (Відділення фізики і астрономії); ім. С.Лебедєва — у галузі обчислювальної техніки, приладобудування й створення засобів та систем автоматизації та управління (Відділення фізико-тех. проблем енергетики, Відділення інформатики); ім. О.Лейпунського — у галузі ядерної енергетики (Відділення ядерної фізики та енергетики); ім. І.Мечникова — у галузі мікробіології, імунології та геронтології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. В.Михалєвича — у галузі інформатики, теорії оптимізації і системного аналізу (Відділення інформатики); ім. Н.Моргуліса — у галузі фізики поверхні та фізичної і наноелектроніки (Відділення фізики і астрономії); ім. З.Некрасова — у галузі металургії (Відділення фізико-тех. проблем матеріалознавства); ім. М.Остроградського — у галузі математики та мат. проблем механіки (Відділення математики); ім. О.Палладіна — у галузі біохімії та молекулярної біології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. Є.Патона — у галузі створення нових металевих матеріалів та методів їх обробки (Відділення фізико-тех. проблем матеріалознавства); ім. С.Пекаря — за видатні роботи в галузі теорії твердого тіла (Відділення фізики і астрономії); ім. Г.Писаренка — у галузі міцності матеріалів і конструкцій (Відділення механіки); ім. Л.Писаржевського — у галузі хімії й хімічної технології (Відділення хімії); ім. О.Погорєлова — у галузі геометрії і топології (Відділення математики); ім. О.Потебні — у галузі мовознавства, філософії, мови й нар. творчості (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства); ім. А.Прихотько — у галузі лазерної фізики, оптики та кристалографії (Відділення фізики і астрономії); ім. Г.Проскури — у галузі енергетики (Відділення фізико-тех. проблем енергетики); ім. М.Птухи — у галузі економіки і демографії, демографічної статистики (Відділення економіки); ім. І.Пулюя — у галузі прикладної фізики (Відділення фізики і астрономії); ім. Л.Симиренка — у галузі садівництва, дендробіології та квітникарства (Відділення заг. біології); ім. К.Синельникова — у галузі ядерної фізики (Відділення ядерної фізики та енергетики); ім. М.Стражеска — у галузі лікування внутр. хвороб, кардіології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології); ім. С.Субботіна — у галузі геофізики, гідрофізики, наук. приладобудування, метрології та фізики атмосфери (Відділення наук про Землю); ім. С.Тимошенка — у галузі теор. і прикладної механіки (Відділення механіки); ім. В.Толубинського — у галузі теплофізики й теплотехніки (Відділення фізико-тех. проблем енергетики); ім. В.Трефілова — у галузі фізики міцності і пластичності матеріалів (Відділення фізико-тех. проблем матеріалознавства); ім. М.Туган-Барановського — у галузі економіки (Відділення економіки); ім. П.Тутковського — у геології, географії, океанології, геоекології, кліматології та метеорології (Відділення наук про Землю); ім. Є.Федорова — у галузі теор. і прикладної астрономії (Відділення фізики і астрономії); ім. І.Франка — у галузі філології, етнології та мистецтвознавства (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства); ім. І.Францевича — у галузі фізичного матеріалознавства (Відділення фізико-тех. проблем матеріалознавства); ім. М.Холодного — у галузі ботаніки, фізіології та екології рослин (Відділення заг. біології); ім. В.Хрущова — у галузі електроенергетики й електротехніки (Відділення фізико-тех. проблем енергетики); ім. Д.Чижевського — у галузі філос. наук (Відділення історії, філософії та права); ім. І.Шмальгаузена — у галузі зоології, морфології, філогенії, екології тварин і біоніки (Відділення заг. біології); ім. Ф.Шміта — у галузі мистецтвознавства й культурології (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства); ім. Л.Шубникова — у галузі експериментальної фізики (Відділення фізики і астрономії); ім. В.Юр’єва — у галузі генетики і створення нових методів акліматизації, більш високоврожайних сортів с.-г. к-р та високопродуктивних порід тварин (Відділення заг. біології); ім. М.Янгеля — у галузі прикладної і тех. механіки й ракетно-косміч. техніки (Відділення механіки); ім. Ф.Яновського — у галузі терапії, клінічної бактеріології та імунології (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології).

Нагороди. Найвищою відзнакою НАН України є Золота медаль імені В.Вернадського — присуджується щорічно до дня народження акад. В.Вернадського (12 березня) двом ученим — одному вітчизняному і одному зарубіжному, заснована 2003. Відомчими заохочувальними відзнаками працівників НАН України є «За наукові досягнення», «За професійні здобутки», «За сприяння розвитку науки», «За підготовку наукової зміни», відзнака для молодих учених «Талант, натхнення, праця».

Архівний фонд НАН України налічує понад 1 млн одиниць зберігання за період 5 ст. — поч. 21 ст. і є складовою частиною Нац. архів. фонду. Гол. архів. підрозділом у системі НАН України з питань формування, обліку, зберігання й використання документів є Ін-т архівознавства НБУВ (створений 1968). Фондоутримувачами Архів. фонду НАН України із правом постійного зберігання документів є Ін-т архівознавства та Ін-т рукопису НБУВ, відділ рукописів Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника, відділ рукописних фондів і текстології Ін-ту літератури ім. Т.Шевченка, відділ фольклористики Ін-ту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського, наук. архів Ін-ту археології, музеї та музейні кімнати установ НАН України. Наук. архіви Президії НАН України та її установ утримують документи тимчасово, до їх передачі на постійне зберігання до Ін-ту архівознавства НБУВ.

Путівник: Архівні фонди установ Національної академії наук України: Путівник. К., 2008.

Офіц. вебпортал НАН України: http://www.nas.gov.ua. Офіц. вебсайти мають майже всі н.-д. установи НАН України.

Дж.: Історія Академії наук України: 1918—1923: Документи і матеріали. К., 1993; Історія Національної академії наук: 1924—1928: Документи і матеріали. К., 1998; Історія Національної академії наук: 1929—1933: Документи і матеріали. К., 1998; Історія Національної академії наук України: 1918—1933: Науково-довідковий апарат. К., 2002; Історія Національної академії наук: 1934—1937: Документи і матеріали. К., 2003; Історія Національної академії наук: 1938—1941: Документи і матеріали. К., 2003; Історія Національної академії наук: 1941—1945: Документи і матеріали, ч. 1—2. К., 2007; Історія Національної академії наук: 1946—1950: Документи і матеріали, ч. 1—2. К., 2008.

Бібліогр.: Каталог видань Української Академії наук: 1918—1930. Чикаго, 1966; Видання Академії наук УРСР (1919—1967): Суспільні науки: Бібліографічний покажчик. К., 1969; Видання Академії наук УРСР (1919—1967): Фізико-технічні та математичні науки: Бібліографічний покажчик. К., 1970.

Література

• Грушевський М. Три академії. В кн.: «Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва», зб. 1. К., 1930;
• Артемський А. Що таке Всеукраїнська академія наук. К., 1931;
• Полонська-Василенко Н. Українська академія наук: Нарис історії, ч. 1—2. Мюнхен, 1955—58 (перевидання — К., 1993); Історія Академії наук Української РСР, кн. 1—2. К., 1967;
• Немошкаленко В. та ін. Академія наук Української РСР (до 50-річчя заснування). К., 1969;
• Терлецький В. Академія наук Української РСР (1919—1969). К., 1969;
• Ладивір І. Вклад учених АН УРСР у перемогу над фашистською Німеччиною. К., 1970; Академія наук Української РСР сьогодні. К., 1977; История Академии наук Украинской ССР. К., 1979;
• Тонкаль В. та ін. Академія наук Української РСР. К., 1979; Історія Академії наук Української РСР. К., 1982; Академия наук Украинской ССР. К., 1983, 1986;
• Байдаков В. та ін. Нау- кові центри АН УРСР. К., 1987;
• Шпак А., Цемко В. Академия наук Украинской ССР: История и современность. К., 1990; Про поновлення в складі Академії наук України вчених,  необґрунтовано виключених з Академії наук України в 30—40-і роки. «Вісник АН України», 1992, № 7; Академія наук України: Персональний склад. К., 1993;
• Сохань П. та ін. М.С. Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. К., 1993;
• Храмов Ю. та ін. Рання історія Академії наук України: 1918—1921. К., 1993; Історія Академії наук України: 1918—1993. К., 1994; Історія Академії наук України (1918—1993). К., 1994; До 80-річчя Національної академії наук України: Фотоальбом. К., 1998; Международная ассоциация академий наук и развитие интеграции в сфере науки. К., 1998; Національна академія наук України: Персональний склад: 1918—1998. К., 1998; Члени-засновники Національної академії наук України. К., 1998;
• Кульчицький С. та ін. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті: 1918—1998. К., 2000; Международная ассоциация Академий наук: 10 лет спустя. (Хроника, размышления). К., 2003; Національна академія наук України: Персональний склад: 1918—2003. К., 2003; Статут Національної академії наук України: Затверджено загальними зборами НАН України 5 квітня 2002 р. Зміни та доповнення, затверджені Загальними зборами 15 травня 2003 р. К., 2003;
• Ситник К., Шмиговська В. Володимир Вернадський і Академія. К., 2006; Національна академія наук України: Персональний склад: 1918—2008. К., 2008; Національна академія наук України: 1918—2008: До 90-річччя від дня заснування. К., 2008.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: А.П. Шпак, О.В. Юркова.; url: http://history.org.ua/?termin=Natsionalna_akademiia; том: 7