Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Нобілітація

НОБІЛІТАЦІЯ — надання шляхетського чи дворянського титулу, введення в шляхетство чи дворянство. В Україні з серед. 17 ст. козацька старшина як елітарна частина тогочасного сусп-ва спорадично досягала шляхетської  Н., що надавалася польс. королем на підставі рішень вального сейму Речі Посполитої (Сулими, Іскрицькі, П.Тетеря, В.Золотаренко, Я.Сомко, С.Богданович-Зарудний, Г.Лісницький, П.Дорошенко, М.Ханенко, Я.Войцехович, О.Гоголь та ін.). Згідно з Гадяцьким договором 1658 значна частина козац. старшини від кожного полку мала бути нобілітованою. З 60-х рр. 17 ст. жалувані грамоти на дворянство укр. старшині надавали також рос. царі (дворянство одержали козац. полковники й старшини за гетьманства І.Брюховецького, Д.Многогрішного, І.Самойловича). Право козац. еліти на дворянство було обумовлене Коломацькими статтями 1687 під час обрання гетьманом І.Мазепи. Процес масової Н. укр. еліти спричинився діяльністю Комісії з укладання проєкту Нового Уложення (1766—74). З 1782 козац. старшині надавалися права, аналогічні тим, якими, згідно із законом «Учреждения о губерниях 1775», користувалися рос. дворяни. На виконання царського указу від 28 липня 1783 про ліквідацію полкового устрою в Гетьманщині старшинські посади перейменовувалися на рос. табельні чини. З 1785 на козац. еліту поширилася чинність царської Жалуваної грамоти дворянству 1785, згідно з якою проголошувалася повна свобода дворян від обов’язкової військ. служби, передбачалося утворення дворянського товариства в кожній губернії з правом обрання свого предводителя, надання дворянських титулів, вирішення питань щодо достовірності доказів претендента на дворянство, подання петицій безпосередньо до престолу. Укр. соціальна еліта фактично була зрівняна в правах з рос. дворянством. Кількість дворян в Україні невпинно зростала: у Київському намісництві на 1781 їх було 871, а на 1787 — 1145. Вище духовенство також відстоювало своє право на Н. Дворянські збори  зобов’язувалися запровадити окрему рубрику в родовідних книгах для реєстрації тих, хто був визнаний дворянином із духовенства. Указом від 20 січня 1797 справа Н. зосереджувалася в герольдії (при Правительствуючому Сенаті), яка відала складанням родоводів у Російській імперії. У дворянські родовідні книги Рос. імперії, опубліковані 1798—1816, потрапили укр. родини: Кочубеї, Судієнки, Миклашевські, Селецькі, Милорадовичі (3-тя ч.), Міщенки, Кандиби (4-та ч.), Горленки, Ґалаґани (5-та ч.), Родзянки, Марченки, Лагоди, Тарновські (6-та ч.), Марковичі, Дуніни, Долинські (7-ма ч.), Томари, Савичі, Гудими-Левковичі, Галенковські, Мазарики, Троцькі, Іваненки (8-ма ч.), Дунін-Борковські, Базилевські, Часники, Ісаєвичі, Шираї (9-та частина). Багато старшин, які не дістали дворянського титулу, доводили свої права на Н. протягом кількох десятиріч 19 ст. У цій справі активно діяли А.Чепа, В.Полетика, Р.Маркович, В.Чарниш, М.Милорадович, Т.Калиновський та ін. Рух за право Н. в Україні збігався зі становленням нац. еліти і не припинився до кінця 19 ст. У 19 ст. дворянство стало вищою верствою укр. сусп-ва, а його кращі представники як нащадки колиш. козац. еліти зберігали інтерес до своєї минувшини і плекали надію на укр. нац. відродження.

Література

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 4, 6. СПб, 1863, 1869;

• Миллер Д.П. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Чернигов, 1890; Записка о малороссийском дворянстве маршалка Роменского повета Василия Полетики. 1809. «Киевская старина», 1893, т. 40;
• Дианин А. Малорусское духовенство во второй половине ХVIII в. К., 1904;
• Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г., ч. 1: Выборы и составление наказов. Нежин, 1917;
• Панашенко В.В. Соціальна еліта в Гетьманщині (друга половина XVII—XVIII ст.). К., 1995.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: В.В. Панашенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Nobilitatsiia; том: 7