Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АВСТРАЛІЙСЬКІ АЛЬПИ - АВТОМОБІЛЬ/Тексти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

АВСТРАЛІЙСЬКІ АЛЬПИ — найвищий гірський масив Австралії, пд. частина Сх .-Австралійських гір. А. А. являють собою пенеплен, піднятий і розчленований на окремі масиви. Складаються з палеозойських відкладів, пронизаних гранітними інтрузіями. Гора Косцюшко вис. 2234 м є найвищою точкою Австралії. А. А. характеризуються найсуворішим в Австралії кліматом. Вершини А. А. взимку на 2—3 місяці вкриваються снігом. На схилах гір до 1200 м ростуть ліси з деревоподібних папоротей і евкаліптів, вище — криволісся та альпійські луки.

АВСТРАЛІЙСЬКІ МОВИ — безписемні мови корінних племен Австралії (бл. 47 тис. чол. за переписом 1947). А. м. дуже мало вивчені. Дослідники класифікують їх за територіальними ознаками: мови Пд.-Сх. Австралії, Цевтр. Австралії, Центр. і Пд.-Зх. Австралії, Квінсленду і Нового Пд. Уельсу. В більшості А. м. в основі числення є один і два. В мовах окремих племен, крім однини і множини, є ше троїна. Граматичній будові А. м. властива ергативна конструкція речення та складна система класів іменника. В усній мові австрал. племен закріпилися слова, якими вони правдиво назвали своїх білих гнобителів, напр., те саме слово в мові карадьєрі означає «жорстокий», у мові дієрі — «людина на коні з ланцюгом», у мові аранта— «той, що завжди хапав». Писемних пам'яток А. м. не існує.

Літ.: Элькин А. Коренное население Австралии. М., 1952.

АВСТРАЛІЙЦІ — корінне населення Австралії. До європ. колонізації (кін. 18 ст.) чисельність А. досягала 300 тис. чол. А.—представники осібної австралійської раси. Мови А. становлять окрему групу. Предки А. прийшли в Австралію з азіатського материка ще в ранньому неоліті, жили ізольовано, не маючи зв'язків з ін. народами світу. А. поділялись більш як на 500 племен. Найбільш відомі: курнаї, нариньєрі, каміларої, араба-на, аранда та дієрі. Основою г-ва А. було мисливство, рибальство та збиральництво. Чоловіки займались полюванням, використовуючи кам'яні сокири, бумеранги, списи; жінки — збиральництвом. А. не знали ні землеробства, ні скотарства. За одяг в окремих племен правили настегнові пов'язки, плащі з шкур звірів. З прикрас А. носили головні пов'язки, носові палички. Більшість А. кочувала, ставила тимчасові житла напів-сферичної форми і курені з гілля, кори та листя. У А. існував первіснообщинний лад. Кожне плем'я поділялось на 2 екзогамні групи — фратрії, фратрії — на кілька родів, належність до яких успадковувалась, в основному, по материнській лінії. У деяких племен збереглися пережитки групового шлюбу. А. мали систему віково-статевих угруповань. Група дорослих мисливців протиставлялася групі жінок і дітей. Тільки виконавши ряд обрядів, юнаки ставали повноправними членами племені. Релігія А. — тотемізм з магією та чаклунством. У багатьох племен були особливі священні емблеми—чуринги (орнаментовані дощечки). Фольклор А. — казки, легенди. Дуже поширене танцювальне мист., спортивні ігри (метання бумерангів, боротьба). Внаслідок європ. колонізації більшість А. була вивищена (чисельність на 1959—45—50 тис. чол.), а частина їх витіснена в пустельні райони. Бл. 1/4 А. переселено в резервації. А. жорстоко експлуатуються і зазнають расової дискримінації.

АВСТРАЛІЯ — материк, що цілком лежить у Пд. півкулі. А. відкрив голландець В. Янц (Янсзон) 1606. Сх. берег А. у 1770 відвідав Дж. Кук. Супутник Кука Форстер назвав материк Австралією (від лат. australis — південний). А. — найменший з материків. Його протяжність з Зх. на Сх. 4100 км (крайня зх. точка — мис Стіп-Пойнт, 113°09' сх. д.; крайня сх. точка — мис Байрон, 153°39' сх. д.) і з Пн. на Пд. — 3200 км (крайня пн. точка — мис Йорк, 10°41' пд. ш.; крайня пд. точка— мис Півдевно-Східний, 39°08' пд. ш.). (Карту див. на стор. 30— 31). Пл. А. 7631 тис. км2. Нас. А. разом з Тасманією 10 млн. чол. (1959), складається гол. чин. з англо-австралійців і корінного населення — австралійців. А. омивається на Сх. Тихим ок., що утворює тут Коралове і Тасманове моря, на Пд. і Зх. — Індійським ок., на Пн. — його морями Тіморським і Арафурським. Береги А. мало розчленовані. На Пн,, між п-вами Кейп-Йорк і Арнемленд, є зат. Карпентарія, на Пд. А. лежить п-ів Ейр, а в сушу неглибоко врізується Австралійська Велика затока. Зручних природних бухт мало. Вздовж пн.-сх. узбережжя А. на 2300 км простягається вал коралових рифів — Великий Бар'єрний риф. Берегові і бар'єрні рифи вздовж Пя.-Сх. А.— найбільші коралові споруди на землі. Рельєф А. відзначається одноманітністю. Більшу ч. материка займає плоскогір'я — Зх.-Австралійське плато вис. 300—500 м, з окремими невеликими хребтами (Макдоннелл, Масгрейв, Стерлінг та ін.) і численними плоско-вершинними горами. На крайньому Сх. А. вздовж узбережжя простяглись Сх.-Австралійські гори, які складаються з окремих хребтів: Вел. Вододільного хр, (вис. 500— 900 ж), Нью-Інгленду, Австралійських Альп; на останньому хребті — найвища точка А. — гора Косцюшко (2234 м). Середню ч. А. займав Центр.-Австрал. западина, що простяглась впоперек материка від зат. Карпентарія до гирла р. Муррей. Це низовина з висотами, що не перевищують 100 м, а в районі оз. Ейр навіть мають позначку —12 м (нижче р. м.).

Геологічна будова. Більша ч. А., розташована на Зх. від берегових гірських хр., являє собою платформу, що складається з двох докембрійських щитів, зв'язаних між собою давньою (нижній палеозой) складчастою зоною гір Макдоннелл і хр. Фліндерс. У пізньому палеозої і в 1-у пол. мезозою Австралійська платформа була складовою ч. давнього материка Гондванн. На докембрійському фундаменті залягають непорушені нижньопалеозойські відклади, товща яких на Сх. вкрита

потужним шаром тріасових, юрських (континентальних) і крейдових (морських) відкладів т. з. Великого артезіанського басейну, що в своєрідною мульдою з великими запасами артезіанських вод. На зх. окраїнах платформи докембрійські породи вкриті товщею майже непорушених девонських, верхньопалеозойських (континентальних) і юрських (морських) відкладів; на Пд. Сх., на рівнині Налларбор, поверх докембрійських порід залягають крейдові і третинні відклади. Сх.-Австралійські гори і о. Тасманія відносяться до герцинського складчастого пояса, в межах якого залягають зім'яті в складки потужні товщі палеозойських відкладів (морські відклади силуру, девону і нижнього карбону і континентальні, в т. ч. валунні відклади верхнього карбону й пермі). На знижених ділянках цієї палеозойської споруди залягають морські, верхньокрей-дові відклади. Формування сучас. рельєфу Сх.-Австралійських гір відбувалось під впливом піднять неогенового і антропогенового часу.

Корисні копалини. З виступами докембрійського фундаменту зв'язані родовища золота і заліз, руд. Складчастий пояс багатий на родовища золота, міді, свинцю, цинку і срібла. А. багата на цирконій і титан; на Пд. і Пн. материка є родовища уранових руд. В сх. частині А. — корінні та розсипні родовища олова. А. мав значні поклади кам. вугілля, пов'язані переважно а відкладами пермо-карбову. Найбільші родовища кам. вугілля розташовані поблизу Сіднея.

Клімат. А. лежить в межах тропіч. і субтропіч. поясів. Пд. тропік, або тропік Козерога, перетинає А. майже навпіл. Клімат пн. окраїн А. екваторіально-мусонний, шаркни, з літніми опадами; в центр. ч. (19— 30° пд. ш.) — пустельний тропічний. На сх. узбережжі А. (до 30° пд. ш.) — морський тропіч. клімат з літнім максимумом опадів; пд. окраїни А. мають субтропіч. клімат з зимовими опадами на Пд. Зх. і літніми на Пд. Сх. материка.

Таблиця кліматичних показників

Пояс

Пункт

Середня місячна температура повітря, °С

Кількість опадів по

МІСЯЦЯХ*, мм

найтеплішого

найхолоднішого

річна

найбільша

найменша

Екваторіальних мусонів

Порт Дарвін (12°28' пд. ш.,

130°51' сх. д.)

29,9

24,0

1545

383 (І)

2 (VII)

Тропічний

Аліс Спрінгс

(23° 38' пд. ш.,

133°37' сх. д.)

23,5

11,5

276

43 (І)

9 (VIII)

(21°9' пд. ш.,

149° 14' сх. Д.)

28,0

16,0

1910

390 (III)

20 (VIII)

Субтропічний

Перг

(31° 57' пд- ш.,

115°52' сх. д.)

23,3

12,8

878

176 (VI)

9 (1)

Сідней

(33° 52' пд ш.,

151° 10' сх. д.)

22,0 11,5

1203

140 (IV)

70 (XII)

• Місяці позначені римськими цифрами

Гідрографія. А. — найбідніший на опади і поверхневі води материк. Значна посушливість клімату А. та нерівномірний розподіл опадів протягом року зумовлюють дуже малий розвиток рік, мізерність зрошення і різко виявлене коливання водоносності. Бл. 60% пл. А. відноситься до безстічних областей. Найбільшою річковою системою є система ріки Муррею (довж. 2570 км) з притоками Дарлінгом (2830 км) і Маррамбіджі (1690 км). Площа басейну Муррею 1072,5 тис. км2. Постійну течію мають лише Муррей та короткі ріки на пн. і сх. окраїнах А. Для внутр. ч. А. характерні пересихаючі ріки («кріки»), що несуть води лише після дощів. А. багата на озера (до 800). Майже всі вони безстічні і солоні, найбільші з них: Ейр, Торренс, Герднер і Фром. А. багата на глибинні міжверствові води, які утворюють т. з. артезіанські басейни («Великий артезіанський басейн» та ін.).

Грунти і рослинність. Велику частину території А. займають піщані та кам'янисті пустелі (Велика піщана пустеля, Велика пустеля Вікторія, пустеля Гібсона), в яких лише зрідка зустріч, посухостійкі дернинні злаки. Пустелі оточені напівпустелями з сіроземними і сірокорипневими грунтами, з заростями жорстких злаків (спініфекс) та колючих чагарників (скраб). На Пн. і Сх., а також на Пд. Зх. А., в міру збільшення опадів, напівпустелі переходять в савани з червонобурими і червоними грунтами. В саванах переважає злаковий покрив, зустрічаються поодинокі дерева та їх групи (евкаліпти, акації, деревоподібні лілійні). На просторах, де випадає більше опадів, савани переходять у світлі евкаліптові ліси. У вузькій смузі пн.-сх. узбережжя і на пн. окраїнах А. на опідзолених латеритних грунтах — невеликі ділянки вологих тропічних лісів з пальмами, панданусами і бананами. На Пд. Сх. поширені густі субтропічні евкаліптові і папоротеві ліси з пд. буком. Тваринний світ. Найхарактернішою рисою тваринного світу А. в наявність сумчастих (різні види кенгуру, сумчастий вовк, сумчастий ведмідь, сумчастий кріт), Однопрохідних (качконіс, єхидна), двоякодихаючої риби, рогозуба, або цератода, які є реліктами мезозойської (гондванської) фауни. Представник плацентних ссавців — дикий собака динго, завезений в А. людиною. З птахів поширені: австрал. страус ему, рибалочки, медососи, казуари, лірохвости, райські птахи, папуги, чорні лебеді. В А. 6 багато метеликів, москітів, термітів. Свійські тварини були завезені в А. європейцями. На просторах А. з винятковою швидкістю поширився завезений в А. 1859 кріль, що завдає великої шкоди сільському господарству.

АВСТРАЛІЯ ЗАХІДНА — штат Австралійського Союзу. Пл. 2527 тис. км2. Нас. 705,3 тис. чол. (1958). Адм. ц. — м. Перт. Більша частика А. 3. — хвилясте плоскогір'я з кам'янистими пустелями і солоними озерами. Клімат пустельного типу. Зарості посухостійких чагарників, на Пд. Зх. — евкаліптові ліси. Основна галузь г-ва — екстенсивне вівчарство (15,7 млн. голів, 1958). В більш зволожених пд.-зх. районах — посіви зернових, картЬплі, тютюну. Садівництво і виноградарство. Видобування золота, срібла, вугілля, заліз, та свинцевих руд, марганцю, піриту, азбесту. Відкрито поклади нафти. Чорна металургія, судно- та автомобілебудування, деревооброб. пром-сть, Пром. центри: Перт, Фрімантл, Калгурлі. 8,2 тис. км з-ць. Осн. порт — Фрімантл.

АВСТРАЛІЯ ПІВДЕННА — штат Австралійського Союзу. Пл. 984 тис. км2. Нас. 896,8 тис. чол. (1958). Адм. ц. — м. Аделаїда. Поверхня — хвиляста рівнина з окремими гірськими масивами і западинами, зайнятими солоними озерами. Клімат пустельний, на Пд. субтропічний; природна рослинність переважно чагарникова (скраб). Рекстенсивного вівчарства (15,2 млн. голів, 1958). Землеробство, гол. чин. на врощуваних землях. Посіви зернових. Садівництво і виноградарство. Видобування залізної руди, урану, піриту, вугілля, тальку. Чорна і кольорова металургія, судно- та автомобілебудування, шерстяна, фруктоконсервна і виноробна цром-сть; 6,2 тис. км з-ць. Порти і пром. центри — Аделаїда і Порт-Пірі.

АВСТРАЛО-АЗІАТСЬКЕ СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ — загальна назва групи морських басейнів, які лежать між Азією і Австралією. Найбільші моря: Південно-Китайське, Яванське, Целебеське, Сулу, Банда, Арафурське і Тіморське. Пл. басейну А.-А. С. м. 8 млн. км2, глиб. до 8547 м.

АВСТРАЛОПІТЕКИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) australis — південний, грец. πίθηκος — мавпа) — група викопних двоногих людиноподібних мавп завбільшки з шимпанзе. Вперше рештки А. знайдено 1924 в Пд. Африці (біля Таунгса). В 1936 І пізніше біля Йоганнесбурга знайдено рештки А.—плезіантропів, 1938 біля Штеркфонтейна — парантропів. Значний об'єм мозкової коробки (400—600 см3), вкорочена лицева частина черепа, будова зубів, вертикальна хода та ін. особливості поставили А. в число можливих безпосередніх предків людини. Проте людина виникла не від південноафриканських А., які жили в пліоцені (до появи людини) і в гоміцені ти плейстоцені (поряд з людиною), а від двоногих мавп з групи А. або близьких до них, які жили далі на Пн., в межах Великого Середземномор'я,

АВСТРІЙСЬКА ШКОЛА (в політичній економії) — суб'єктивний напрям в буржуазній вульгарній політичній економії.

Гол. представники цієї школи — К. Менгер, Е. Вем-Баверк, Ф. Візер — професори австр. університетів (звідси назва «А. ш.»). А. ш. називають також віденською школою, психологіч. школою. Сформувалася в 70-х рр. 19 ст. як ідеологічна реакція австро-німецької буржуазії проти революц. пролетаріату та його наук, теорії — марксизму. Представники А. ш. проповідували неіснуючу при капіталізмі «гармонію класових інтересів», протиставляли теорії вартості К. Маркса антинаук. теорію «граничної корисності». За цією теорією вартість товару визначається не суспільною працею, затраченою на його виробництво, і не взагалі його корисністю, як твердили і раніше вульгарні економісти Е.-Б. Кондільяк і Ж.-Б. Сей, а корисністю «останньої» одиниці запасу даного товару, що задовольняє найменш насущну потребу індивіда. Ця теорія ставить величину вартості в залежність від відносної рідкості товару. Оцінка покупця визначає максимальний, а продавця—мінім. рівень ціни. На ділі ця теорія нічого не пояснює. Цілком очевидно, напр., що суб'єктивна оцінка 1 кг хліба с в корені різна у пересиченого буржуа і у голодного безробітного, проте обидва платять за хліб однакову ціну.

Марксовій теорії додаткової вартості представники А. ш. протиставляли антинаук. теорію «продуктивності капіталу», яка розглядав прибуток капіталіста як плату за «участь» капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і процента слід шукати у властивому людині нахилі вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми. До перших він відносить готові речі споживання, до других — фактори виробництва: засоби виробн. і працю. А. ш. заперечувала соціально-історичну суть економіч. категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого «господарського суб'єкта». Сучас. представники А. ш. — Л. Мізес, Ф. Гайєк, Л. Роббінс — найреакційніша група бурж. економістів. Вони твердять, що суспільство— це сума господарських атомів; економічні закони — результат Зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток г-ва — «природні» і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму. Марксизм-ленінізм в теорії, а успіхи планового г-ва країн соціалізму на практиці довели цілковиту неспроможність домислів буржуазних теоретиків.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1. К., 1954; Ленін В. І. Марксизм і ревізіонізм. Твори. Вид. 4, т. 15.

<img src="part2-1.jpg" alt="part2-1.jpg" style=" width:282.24pt; height:263.28pt;">

1. Місто Сідней. Вид з літака. 2. Австралійці біля вбитого кенгуру. 3. Евкаліптовий ліс на сході Австралії. 4. Наймити-«ширери» стрижуть овець.

АВСТРІЙЦІ — нація, основне населення Австрії. Див. Австрія, розділ «Населення».

АВСТРІЯ — держава в Центр. Європі, в басейні серед, течії Дунаю. Пл. 83,9 тис. км2, нас. 7 млн. чол. (1958). Столиця — м. Відень.

Державний устрій. За діючою конституцією 1920, А. — союзна держава, до складу якої входить 9 земель (Бургенланд, Карінтія, Нижня Австрія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штірія, Тіроль, Форарльберг, Відень). Права земель дуже обмежені. Глава держави — президент союзу — обирається громадянами на 6 років. Законодавча влада належить парламентові, нижня палата якого — національна рада обирається громадянами віком від 20 років, верхня — союзна рада (бундесрат) складається з представників законодавчих органів земель. Найвищий орган держ. управління А. — уряд на чолі з союзним канцлером —призначається президентом. Кожна земля має свій законодавчий орган — ландтаг, який обирається населенням цієї землі. Землі поділяються на обласні й місцеві громади.

Природа. А.— переважно гірська країна. Пд. ч. зайнята Сх. Альпами, які в масиві Високий Тауерн досягають 3800 м. Менша, пн. ч. — хвиляста рівнина, що на крайньому Пн. Сх. переходить у Середньо-Дунайську низовину. А. має різноманітні мінеральні ресурси: поклади нафти (52 млн. т, гол. родовища в районі Матцена), бурого вугілля (понад 290 млн. т в Штірії та у Верхній А.), заліз, руда (Ейзенерц), магнезиту (Штірія). Є невеликі родовища міді, марганцевих та свинцевих руд, бокситів, сурми, молібдену, солі. Клімат помірний, середня температура січня від —1 до —5°, липня від +17 до +19°. Опадів у долині Дунаю 500—600 мм, в Альпах 1500—2500 мм. Гол. ріка А. — Дунай, що перетинав всю Пн. А. Найзначніші притоки Дунаю в межах А.: Інн, Траун, Енс. Ліси (понад 1/3 тер. А.) розташовані в горах і складаються переважно з дуба, бука, ялини, смереки, модрини.

Населення. Бл. 97% населення А. — австрійці. В прикордонних районах країни живуть хорвати (34 тис. чол.), словени (24 тис. чол.), угорці (11 тис. чол.). З самодіяльного населення (3,4 млн. чол., 1951) в промисловості і будівництві зайнято бл. 35%, у сільс. і ліс. г-ві — бл. 30%, у торгівлі та на транспорті— 15%. Держ. і літ. мова — німецька. Більшість віруючих (бл. 90%) — католики. Найгустіше заселені пн. і сх. райони А., долина Дунаю (до 95 чол. на 1 км2), рідше — зх. високогірні райони (Тіроль— 34 чол. на 1 кмг). У містах з населенням понад 2 тис. чол. проживав бл. 66%. Найбільші міста (нас. у тис. ж., 1958): Відень (з передмістями) — 1640, Грац — 226,5, Ліяц — 185,3альцбург — 103.

Історія. З 1 ст. до н. е. на території сучас. А. жили різні племена, переважно кельт. походження. В 6—8 ст. тут оселились герм. плем'я баварців та слов'яни (в осн. словенці) З кін. 8 ст. територія А. потрапляє під владу франків, а після розпаду імперії Каролінгів— королівства сх. франків (Германія). В 2-й пол. 10 ст. серед інших феод. князівств виділяється Сх. Марка (згодом — Австрія). З 1156 А. — герцогство в складі т. з. «Священної Римської імперії». Поступово А. займає в цій імперії провідне становище. її володарі Габсбурги неодноразово, а з 1438 незмінно обираються королями, а згодом імператорами всієї Німеччини. В 14 ст. до А. були приєднані Карінтія, Крайна, Тіроль, Трієст, Форарльберг; в 16 ст. Габсбурги заволоділи Чехією, Сілезією, Зх. Угорщиною і частиною земель пд. слов'ян. Придушуючи антифеодальні виступи трудящих мас (Селянська війна 1525 в Німеччині, народні рухи часів Реформації, повстання в Чехії 1620, сел. повстання у Верхній А. 1626 та ін.) і відбиваючи напади турків, Габсбурги до 18 ст. створили багатонац. кріпосницько-абсолютистську державу. У 18 ст. їхня влада поширилась на Бельгію і більшу ч. Італії. 1772 А. внаслідок поділу Польщі загарбала частину польських земель і українські землі Галичини, а 1774 окупувала Буковину.

Хоч правлячі кола А. й намагалися пристосувати зростання нових бурж. відносин до феод, порядків, проте А. залишалась слабою і зазнала ряду серйозних поразок у боротьбі з франц. революц. військом (під Вальмі та ін.), а потім від Наполеона І, військо якого 1805 захопило Відень. Після розгрому наполеонівської Франції А. з допомогою Священного союзу стабілізувала своє зовн.-політ. становище і виступила оплотом реакції в Європі. Але класові і нац. суперечності продовжували підривати її міць зсередини і переросли в революцію 1848—49, яка охопила А., Угорщину, австр. володіння в Італії, Галичині та ін. 1859, внаслідок війни з Італією і Францією, А. втратила Ломбардію, в 1866 зазнала цілковитої поразки в австро-прусській війні. 1867 правлячі класи А., в умовах посилення кризи багатонац. австр. Д-ви, пішли на поступки угор. магнатам і уклали з ними угоду про створення двоєдиної монархії Австро-Угорщини, яка 1918 внаслідок поразки у першій світовій війні і піднесення революційного і національно-визвольного руху розпалась на ряд самостійних нац. держав, в т. ч. Австрію.

Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії в А. мало місце піднесення революц. руху. Були створені Ради робітничих і солдатських депутатів, які встановили в ряді міст робітн. контроль над виробн. Але владу захопила і вдержала в своїх руках нац. буржуазія. 30 жовт. 1918 у Відні Тимчасові національні збори, до яких увійшли всі депутати від австр. земель в кол. парламенті Австро-Угорщини, конституювали Державну раду — виконавчий орган з представників бурж. партій і правих с.-д., а 12 лист. 1918 проголосили А. республікою. Революційне піднесення в країні привело до того, що найсвідоміші елементи с.-д. залишили опортуніст. болото австромарксизму і перейшли на позиції революційного марксизму. 1918 утворилась Комуністична партія А. Сен-Жерменський мирний договір, підписаний 1919, фактично поставив А. під контроль країн Антанти. 1. X 1920 набула чинності конституція Австр. республіки; встановлювався федеративний принцип устрою держави з автономією земель. Сформований 1920 уряд християнсько-соціальної партії на чолі з Зейпелем прагнув ліквідувати завоювання народу, здобуті в роки піднесення революц. руху. На кошти реакц. буржуазії були створені озброєні фашистські банди геймверу. 1923 в умовах загострення класових суперечностей с.-д. створили шуцбунд—воєнізовану організацію с.-д. робітників. Проте на ділі тактика с.-д. зводилася до боротьби за місця в бурж. парламенті, В липні 1927 у Відні відбувались жорстокі барикадні бої робітників з поліцією і геймверівцями, які закінчились поразкою антифашистів. У 1929 уряд провів антидемократич. реформу конституції. З поч. світової економіч. кризи наступ внутр. реакції посилився; 1932 до влади прийшов уряд Дольфуса, який відкрито спирався на геймвер, насаджував фашистські методи правління, заборонив компартію і дотримувався курсу на зближення з фашистською Італією. 1933—34 А. стала ареною запеклих класових боїв. У лютому 1934 протягом 5 днів тривала кривава боротьба віденського пролетаріату проти геймверівців і урядового війська. Але злочинна політика та непослідовність правих лідерів с.-д. і перевага збройних сил ворога привели до поразки повстання. У зв'язку з цим посилилась небезпека фашистського «аншлюсу» 25 лип. 1934 австр. націонал-соціалісти зробили першу спробу захопити владу. Гітлер готувався ввести нім. війська до А. Італія виступила проти цього, і Гітлер тимчасово відмовився від свого наміру. Канцлером А. став католицький діяч Шушніг. Зближення Німеччини з Італією примусило Шушніга лавірувати. В березні 1938 гітлерівське військо вторглося на австр. територію, і А. була приєднана до фашистської Німеччини.

В 1945 при вирішальній участі рад. війська А. була визволена з-під гітлерівського гніту. Союзні держави (СРСР, СІЛА, Англія і Франція) для здійснення окупаційно-адм. функцій створили в А. Контрольну раду. 27 квіт. 1945 створено Тимчасовий коаліційний уряд А. на чолі з с.-д. К. Реннером (1945—50—президент Австр. республіки). Австр. проблема була розв'язана завдяки послідовній миролюбній політиці СРСР. У квітні 1955 в Москві відбулись рад.-австр. переговори. 15 трав. 1955 у Відні представники СРСР, США, Англії і Франції підписали держ. договір про відновлення незалежної і демократич. А., після чого з її території були виведені окупаційні війська. 26 жовт. 1955 австр. парламент прийняв закон про постійний нейтралітет А., невходження її до воєн. союзів і заборону створення іноземних військ. баз на австр. території. В грудні 1955 А. прийнята в ООН. Однак реакційні сили і після цього намагалися втягнути А. в фарватер імперіалістич. політики зх. країн. Так, у жовтні — листопаді 1956 територія А. була використана для допомоги контрреволюційному заколоту в Угорщині.

Економіч. і культ. зв'язки між СРСР і А. постійно зміцнюються.

Партії і профспілки. Австр. народна партія — бурж. партія, засн. 1945 на базі католицької християнсько-соціальної партії. АНП посідає керівне місце в урядовій коаліції; налічує бл. 650 тис. членів (1958). Голова партії — Ю. Рааб. Соціалістична партія Австрії — заснована 1945 на базі с.-д. партії і організації «революційних соціалістів», яка відкололась від СДПА в роки «аншлюсу». СПА не є марксистською партією. Число членів—700 тис. чол. (1957). Лідер партії — Б. Піттерман. Австрійська визвольна парті я—неофашистська партія, засн. 1956 на базі Союзу незалежних, створеного 1949 з кол. австрофашистів. Виступає проти нейтралітету А. Лідер— колишній націст Рейнталлер. Комуністична партія Австрії — засн. 1918. В 1958 КПА налічувала бл. 80 тис. членів.

Голова ЦК КПА — Й. Копленіг. Секретар ЦК КПА—Фр. Фюрнберг. Професійні спілки в А. виникли в 60-х рр. 19 ст. 1945 створилось Об'єднання австрійських профспілок, яке налічує бл. 1400 тис. членів. Основні керівні пости ОАП — в руках правих соціалістів.

<img src="part2-2.jpg" alt="part2-2.jpg" style=" width:386.16pt; height:209.04pt;">

Преса та радіо. В А. видається бл. 150 газет і журналів. Осн. газети: «Фольксштімме», КПА («Volksstimme»), «Арбейтер Цейтунг», СПА («Arbeiter Zeitung»); «Дас клейне Фолк-сблатт» , АНП («Das kleine Volksblatt»); «Ді нойє Фронт», АВП («Die neue Front»). Офіційна урядова газета — «Вінер Цейтунг» («Wiener Zeitung»). В А. є широкомовні радіостанції і телестудії у Відні, Лінці та ін. містах.

Господарство. А. — індустріально-аграрна країна з високим рівнем розвитку капіталізму. За обсягом пром. продукції А. займає 15-е місце серед капіталістич. країн (1958). Значних розмірів досягла концентрація виробн. і капіталу. В галузях важкої промисловості переважає державно-монополістич. капітал. Проведена в 1946—47 часткова націоналізація деяких галузей промисловості і окремих підприємств (гол. чин. колишні нім. підприємства) не змінила основ капіталістич. економіки А. В 1957 уряд продав ряд держ. пром. підприємств американо-англ. капіталові. В останні роки в А. посилився довіз зх.-нім. капіталу. Частка важкої промисловості становить 55% , легкої—45% валової пром. продукції. Осн. джерелом енергії в енерг. балансі країни є вугілля. В 1958 видобуто 6,5 млн. т бурого вугілля. Кам. вугілля А. довозить. В сх. районах країни видобувається нафта (2,9 млн. т, 1958). Потенціальні гідроенерг. ресурси оцінюються в 17 млн. квт. Питома вага гідроенергії в енерг. балансі становить бл. 28%. Виробн. електроенергії 13,4 млрд. квт-г (1958). В гірничій промисловості найбільше значення має видобуток заліз, руди (3,4 млн. т, 1958) і магнезиту (1,2 млн. т, 1957). У 1958 виплавлено 1,8 млн. т чавуну, 2,4 млн. то сталі. Найважливіші ц. чорної металургії: Лінц, Донавіц, Капфенберг. В останні роки швидкими темпами розвивається кольорова металургія. Виплавка

(в тис. т): алюмінію—74, міді—10, свинцю - 11. Значного розвитку досягло машинобудування (найважливіші центри: Відень, Штейр, Лінц, Грац). Хім. пром-сть випускає азотні добрива, сірчану кислоту, штучне волокно та ін. хім. продукти. Підприємства хім. промисловості розміщені у Відні, Нижній і Верхній А. Продукція деревообр. і паперової промисловості (лісові райони Штірії і Верхньої А.)— найважливіша галузь австр. експорту. Текст. пром-сть, яка зосереджена у Відні, Форарль-бергу і Нижній А., базується на імпортній сировині.

Сільське господарство відіграє другорядну роль, не задовольняючи повністю потреб країни. Провідне місце в с. г. належить інтенсивному тваринництву. Під пасовищами і луками — 28% усієї тер., орної землі—21%. Великої рогатої худоби—2,3, свиней —2,8 млн. голів (1958). Осн. зернові культури: пшениця, жито, овес; технічні — цукрові буряки. Довж. з-ць — понад 6 тис. км. Бл. 1/4 усіх з-ць електрифіковано. Судноплавство по р. Дунаю. Розвинутий автомобільний і повітряний транспорт. Осн. статті імпорту: вугілля, зерно, бавовна, кольорові метали; експорту — ліс, папір, магнезит, чорні метали, алюміній, машини, текстиль. Переважна ч. зовн. торгівлі А. (65—70%) припадає на ФРН, Італію, США, Англію, Францію, Швейцарію.

<img src="part2-3.jpg" alt="part2-3.jpg" style=" width:384.72pt; height:202.08pt;">

Освіта. В часи Габсбурзької монархії А. була вогнищем католицької богословської «науки». Політика жорстокого нац. гноблення була спрямована проти розвитку нац. культур в багатонац. А. і, зокрема, проти розвитку науки і освіти в Закарпатті, Галичині і Буковині. Клерикали перешкоджали створенню Академії наук, внаслідок чого Віденська академія була відкрита лише 1847 під тиском революційного руху і, зокрема, повстання селян в Галичині 1846 (у Відні був поширений афоризм: «Галицькі селяни є засновниками Австр. академії наук»). 1956—57 в А. було 1335 дитячих садків, 5349 поч. шкіл, 187 серед. шкіл, 33 серед. тех. і ремісн. школи, 76 профес. жіночих шкіл, 28 педучилищ. У всіх цих закладах налічувалось 924 596 чол. Було 14 вищих уч. закладів (22 850 студ.), в т. ч. університети у Відні, Граці та ін. Найбільші б-ки: Національна у Відні (1525 тис. тт.), Віденського університету (1361 тис. тт.). Музеї: історії мистецтв, Національна галерея, природничо-історичний, технічний у Відні та інші.

Медико-санітарний стан. 1956 було 297 лікарень на 67 746 ліжок, лікарів — 11 327 (1 лікар на 616 ж.), зубних лікарів — 3838, акушерок — 1761, серед, мед. персоналу — 14 756. Народжуваність у 1958 становила 16,9 на 1 тис. ж., смертність—12,2, дитяча смертність (1957) — 44,2 на 1 тис. живонароджених. Найбільшу смертність дають серцево-судинні захворювання (380 на 100 тис. ж.), злоякісні пухлини—249, туберкульоз — 29. Мед. службу очолює федеративне м-во соціальної допомоги. Мед. факультетів — 3, шкіл серед. мед. персоналу — 8. Всі види мед. допомоги платні.

Література зародилася в епоху серед. віків. Виникнення і розвиток її зв'язані з австр. фольклором і фольклором слов. народів, що входили до складу австр. «клаптевої» держави. В 13—15 ст. австр. література розвивалася гол. чин. як творчість народ. співців — шпільманів і придворних рицарських поетів — мінезинге-рів. Найвизначніший з них — Вальтер фон дер Фогельвейде (1170—1230). В бюргерській літературі того часу поширені короткі оповідання — шванки; в них сатирично зображувалися дворяни-феодали, рицарі, духівництво. Видатним бюргерським поетом був Г. Тейхнер (14 ст.). Гуманістич. й реалістич. тенденції епохи Відродження в літературі відбилися слабо. Найвидатнішим представником л-ри цієї доби був поет, драматург і історик К. Цельтес (1459—1508). В літературі і театрі 17 ст., що перебували під впливом єзуїтів, осн. тенденцією було прославляння монархії Габсбургів і католицької церкви. У 18 ст. зросла роль віденського народ, театру; його реалістичні принципи відбилися і в літературі. Драматург і поет Й. Страницький (1676—1726) у своїх творах широко використав фольклорні персонажі і народ, гумор. У 2-й пол. 18 ст. в австр. літературі поширилися ідеї франц. і нім. просвітительства. Розвинулася журналістика (Й. Пецль, Й. Ріттер) і пародійна література, в якій виділявся А. Блумауер, що написав бурлескну «Енеїду». В літературі 19 ст. до революції 1848 панівним напрямом був романтизм: реакційне крило — Ф. Грільпарцер, Цедліц; прогресивне — Н. Ленау, Ф. Гальм, Ф. Раймунд. Після революції 1848 в літературі відбувся поворот до реалізму (Й. Фогль, А. Грюн, К. Бек, Й. Нестрой); в романах А. Штіфтера (1805—68) — виразні елементи натуралізму. В 70—80-х рр. розвинулася література, що відображала соціальні процеси (Л. Анценгрубер, П. Розеггер, М. фон-Ебнер-Ешенбах, Я. Давід). З кін. 19 ст. в австр. літературі переважають модернізм, декадентство. Представники імпресіонізму : Г. Бар, П. Альтенберг, А. Шніцлер; символізму: Гуго фон-Гофмансталь, Р. Рільке. До імпресіонізму тяжів і найвидатніший майстер новітньої австр. л-ри Стефан Цвейг (1881—1942), який згодом перейшов до реалізму. Перед першою світовою війною виник експресіонізм — Г. Мейрінк, Ф. Верфель (рання творчість). В роки гітлерівської окупації австр. література пережила глибоку кризу. Частина прогресивних письменників перебувала в еміграції (Ф. Брукнер, Ф. Брюгель, Ф. Гохвельдер, Е. Вальдінгер та ін.); деяких замордували фашисти (Ю. Зойфера, А. Кеніга та ін.). Після другої світової війни австр. література вступає в новий період розвитку. Міцніють сили прогресивної л-ри, яка використовує досвід антифашистської боротьби і досягнення л-ри соціалістич. реалізму. Кращі представники цієї нової л-ри: поет, прозаїк, публіцист, комуніст, член Всесвітньої Ради Миру Е. Фішер (н. 1899); поет Й. Гунерт (н. 1901); поетеса Е. Прістер (н. 1906); поет, новеліст, критик, перекладач В. Маяковського Г. Гупперт (н. 1902); романісти: О. Фонтан (н. 1889), А. Мур (н. 1900), 0. Мазох (н. 1901), Е. Роллет (н. 1889); драматург Ф. Чокор (н. 1886); журналіст Б. Фрей, редактор прогресивного журн. «Австрійський щоденник».

Образотворче мистецтво. Перші зразки австр. образотворчого мист. мають ознаки романського стилю (фрески собору в м. Гурк, орнамент, вітражі монастиря Гейліген-крейц, олтарний живопис та ін.). Світські портретні мініатюри появилися в 14 ст. при віденському дворі. 17 ст. було добою розвитку мист. барокко. У 18 ст. розквітає помпезний офіційний портрет та декорат. живопис (Г. Фю-гер, 1751—1818; Лампі Старший, 1751—1830; пейзажист Бранд, 1695—1756; скульптор Л.Матієллі, бл. 1685—1748). У Віденській академії мистецтв здобувало освіту чимало українців (Л. Долинський, 1750—1830, К. Устия-нович, 1839—1903, та ін.). У 19 ст. селянську тематику розробляв Ф. Вальдмюллер (1793— 1865). Романтик М. Швінд (1804—71) втілював у своїх творах фольклорні образи. Г. Макарт (1840—84) прагнув створити пишний салонний стиль. Віденський «Сецеесіон» з 1898 об'єднав майстрів стилю модерн та їх епігонів (Г. Клімт, 1862—1918; А. Кубін, н. 1877, та ін.). Зароджується експресіонізм, представником якого є О. Кокошка (н. 1886). В сучас. мистецтві А. переважає абстракціонізм, але в галузі графіки є значні реалістичні сили.

Архітектура. В 12—13 ст. панував романський стиль, зразком якого є собор в м. Гурк (подібний до базиліки), з визначним фресковим розписом (1251—79); в 14—15 ст. поширилась готика, яку характеризують собор св. Стефана у Відні (1340—1433, старод. частина споруджена в 13 ст. в романському стилі) та «Будинок з золотим дахом» в Інсбруку (1425—1504). Епоха Відродження в А. позначилась спорудженням численних житлових будинків у Зальцбургу, відомого замка в Шаллабургу (1530—1601). В кін. 17—1-й пол. 18 ст. в А. розцвітає барокко. В цьому стилі споруджені: велична будівля церкви Карла Барромея у Відні (1716—37), палаци Шенбрунн, Траутзон і Шварценберг—арх. І.-Б. Фішер-фон-Ерлах (1656—1723); палаци Бельведер, Даун-Кінських — арх. І. Л. Гільдебрандт (1668—1745). В 19 ст. в А. поширилась еклектика, яку згодом заступив модерн, представлений творчістю арх. О. Вагнера, А. Лооза, І. Ольбріха. Для сучас. забудови міст А. характерна конструктивістська за стилем архітектура.

Музика. Муз. народ. творчість і муз. класика А. вбирали в себе пісенні інтонації угорців, хорватів, сербів, чехів, поляків, українців та інших народів. Багаті традиції народно-побутового мистецтва А. стали тим грунтом, на якому в кінці 17 ст. зародився нац. народ.-побутовий театр — вистави з піснями й танцями (зингшпіль), камерна вокальна лірика й симфонія, а в 2-й пол. 18 ст.—т. з. віденська класична школа на чолі з композиторами й. Гайдном (1732—1809), В. Моцартом (1756—91), X. Глюком (1714—87) та Л. Бет-ховеном (1770—1827). У своїй творчості, ідейно зв'язаній з бурж.-демократич. течіями епохи Просвітительства і насиченій багатонац. фольклором А., вони розвинули жанри класичної симфонії, опери та ін. З поч. 19 ст. розквітав муз. романтизм, найвизначнішим представником якого був Ф. Шуберт (1797—1828). Життєрадісний дух австр. народу виявився в творчості ряду композиторів, особливо Й. Штрауса-сина (1825—99). В 2-й пол. 19 ст. Відень знову стає центром розвитку музики глибокого змісту. Монументальні симфонії пишуть Й. Брамс (1833—97), А. Брукнер (1824—96). В музиці Брамса відчувається глибокий зв'язок з народ, мистецтвом. Творчість Г. Малера (1860—1911), хоч і спирається на народ, пісенність, вже має ознаки ідейно-худож. кризи мистецтва доби імперіалізму, яка повністю виявилася в творчості А. Шенберга, глави «школи» атоналізму і додекафонії, та його учнів А. Берга і А. Веберна. Роки фашизму ще більше поглибили цю ідейну кризу. Муз. культура сучас. А. йде складним і суперечливим шляхом. Група прогресивних музикантів, наслідуючи національні традиції, бореться за демократич. музику, за масові Форми муз. мистецтва, організовує конкурси, фестивалі, пропагує народ, музику. Друга група стоїть на позиціях крайнього суб'єктивізму, псевдоноваторства. З'явилися занепадницькі формалістичні «школи» («конкретна музика», «пуантелісти» та ін.). Серед видатних австр. виконавців: диригент К. Бем, піаніст Ф. Гульд, співачки М. Єриця, Л. Велич, співак Е. Кунц та інші.

Театр. За середньовіччя в А. були популярні мандрівні актори-імпровізатори, які на площах показували вистави з народ. життя. Гол. дійовою особою цих вистав був комедійний персонаж Гансвурст. У 17— 18 ст. розвинулись придворний і шкільний театри. На поч. 18 ст. V Відні, за ініціативою актора і драматурга Й. Страницького, виникає постійний народ. театр. У 1-й пол. 19 ст. значний вклад у розвиток театр, мист. внесли актори-драматурги Ф. Раймунд та Й. Нестрой. В 1741 у Відні відкрився Бургтеатр (з 1776 наз. Національним, до 1918 був придворним театром). Найвищого розвитку Бургтеатр досяг у 19 ст. під керівництвом драматурга и режисера Г. Лаубе (1849—67), коли тут грали кращі майстри нім. сцени: А. Зонненталь, й. Левінський, Ш. Вольтер та ін. У 1899— 1910 Бургтеатр очолював видатний актор Й. Кайнц. На поч. 20 ст. в театрах запанувала драматургія декадентів (Шніцлер, Гофмансталь та ін.). В 20-х рр. 20 ст. певний інтерес становили вистави Йозефштадттеатру (засн. 1778), яким керував М. Рейнгардт, Під час фашистської окупації (1938—45) більшість театрів А. було закрито, прогресивні діячі емігрували. Після визволення А. театри відродилися. У 1947 відкрився новий театр «Скаля», в якому йдуть кращі сучас. п'єси. У Бургтеатрі ставлять австр. нац. п'єси, рос. класичні та радянські п'єси (твори Грибоєдова, Островського, Горького, Афіногенова та ін.). Відень — центр театр, життя А. (14 драм. театрів). Серед діячів австр. театрів— Р. Аслан, X. і в. Тіміг, К. Паріла, А. Рот та інші.

Кіно А. спеціалізується гол. чином на муз. фільмах. Віллі Форст поставив у 1933 «Незавершену симфонію», присвячену Шуберту, 1935—«Мазурку», 1937 — «Серенаду», 1939—«Любого друга» 11940 — «Оперету». Фашистська окупація згубно позначилась на нац. кінематографії, що відродилася лише 1946 (фільм «Далекий шлях»). Широко відомі: «Дитя Дунаю», «Весна на льоду», «Втрачені мелодії», «Золота симфонія», «Дай руку, життя моє!» та ін. Прогресивні діячі кіно А. все частіше звертаються до тем сучасності і ведуть боротьбу за незалежність вітчизн. кінематографії від західнонім. та інших іноземних кінопрокатних фірм. Відомі кінодіячі — режисери Г.-В. Пабст, Карл Паріла, актори Паула Весселі, Ернст Дойч, Маріанна Шінауер, Ганс Мозер та інші.

Літ.: Энгельс Ф. Революция и контрреволюция в Германии. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 8. М., 1957; Ленін В . І. Про брошуру Юніуса. Твори. Вид. 4, т. 22; Фюриберг Ф. Влияние Великий Октябрьской социали-стической революции на Австрию. М., 1957; Пристер Е. Кратная история Австрии. М., 1952; Турок В. М. Очерки по истории Австрии 1918—1929. М., 1955; ЕфремовА. В. Советско-австрийские отношения после второй мировой войны. М., 1958; Зарубежные страны. М., 1957, с. 12; Барсов Н. Н., Волгин В. М. Австрия, М., 1955; Добрынин Б. Ф. Физическая география Западной Европы. М., 1948; Юданов Ю. Й. Австрия. М., 1958; Statistisches Handbuch für die Republik Österreich. W., 1955—56; Альшванг А. Венские классики Гайдн. Моцарт и Бетховен. М., 1945; К о н є н В. История зарубежной музыки XIX века, в. 1. М., 1958; Друскин М. История зарубежной музыки XIX века, в. 2. М., 1958. .

АВСТРОАЗІЙСЬКІ МОВИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) auster — південь і Азія) — мови багатьох племен і народів Пд.-Сх. Азії. До складу А. м. входять такі групи мов: мунда (в Індостані), мон-кхмер (в Індокитаї), малайська (п-ів Малакка та о. Калімантан).

АВСТРО-ІТАЛІЙСЬКА ВІЙНА 1848-49-війна за визволення Італії від австрійського панування. Почалась в умовах бурж.-демо-крат. революції 1848—49 в італ. державах 1 землях. 25 березня 1848 після вигнання народ. масами австр. війська з Ломбардії і Венеції, Сардінське (П'ємонтське) королівство оголосило війну Австрії. Проте 25 липня 1848 італ. військо зазнало поразки біля Кустоци і король П'ємонту підписав з Австрією перемир'я, повернувши їй Ломбардію. Відновлення воєнних дій у березні 1849 закінчилось поразкою італійців під Новарою; за умовами миру 6 серпня 1849 Ломбардія і Венеція лишились під владою Австрії до 1866.

АВСТРОМАРКСИЗМ — різновидність опортунізму. Особливість А.—прикриття ревізіоністської ідеології і політики марксистською термінологією. А. виник в 90-х рр. 19 ст. як система поглядів лідерів Соціалістичної партії Австрії. Австромарксисти проповідували неокантіанство і махізм, реформістські ідеї «мирної соціалізації» капіталістич. економіки і класового миру. В нац. питанні ідеологи А. висунули буржуазно-націоналістичну програму «культурно-національної автономії». Нищівну критику ревізіоністської ідеології і антипролетарської політики А. дав В. І. Ленін, який показав, що лідери австр. с.-д. виявились «реакціонерами, захисниками найгіршого опортунізму і соціал-зрадництва» (Твори, т. 31, с. 6). Сучасні австр. соціалісти одверто відмовились від принципів марксизму і в корінних питаннях теорії і практики суспільного розвитку повністю стоять на ідейних позиціях імперіалістич, буржуазії, є запеклими ворогами соціалізму.

АВСТРОНЕЗІЙСЬКІ МОВИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) auster — південь і грец. νήσος — острів) — група мов народів тихоокеанських о-вів. Див. Індонезійські мови, Полінезійські мови.

АВСТРО-ПРУССЬКА ВІЙНА 1866— війна, що завершила боротьбу між Пруссією і Австрією за керівну роль в Німеччині. А.-п. в.— важливий етап у процесі об'єднання Німеччини під гегемонією юнкерсько-бурж. Пруссії. В битві під Садовою 3. VII 1866 Австрія була розбита. За Празьким миром 1866 Австрія втратила Шлезвіг і Гольштейн, передала Італії Венеціанську обл. В результаті А.-п. в. Австрію було усунуто від загальнонімецьких справ. Замість ліквідованого Німецького союзу Пруссія створила Північно-німецький союа під своєю зверхністю.

АВСТРО-УГОРЩИНА — двоєдина (дуалістична) монархія, що утворилась 1867 за угодою між правлячими класами Австрії та Угорщини про надання Угорщині деякої самостійності в межах Австрійської імперії. А.-У. мала пл. 676 545 км2 з населенням різних національностей 50 293 тис. чол., в тому числі близько 4178 тис. українців (1906—10), За конституцією 1867 А.-У. складалася з Австрії (Ціслейтанії). до якої увійшли австр. коронні землі, Чехія, Моравія, Далмація, Буковина і Галичина, та Угорщини (Транслей-танії), що включала, крім угор. земель, Сла-вонію, Трансільванію, Хорватію, Словаччину і Закарпатську Україну. Австр. імператори з династії Габсбургів зберегли майже необмежені права. В обох ч. А.-У. існували двопалатні парламенти (рейхсрат в Австрії, сейм в Угорщині), але цензова система позбавляла переважну більшість населення виборчих прав. Спираючись на панівні класи двох націй — австрійців та угорців, — правляча кліка пригноблювала, визискувала інші народи цієї «клаптевої імперії». Це привело, особливо із зростанням капіталістич. економіки на нац. окраїнах, зокрема в Чехії, до посилення нац. суперечностей. Тому нац. питання в А.-У. було віссю політ. життя. Панівні класи А.-У. розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські окраїни імперії як свої колонії. В економіч. і культ, житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австр. уряд. У 1867 був виданий закон, що санкціонував політику полонізації школи в Галичині. В 1899 з 150 депутатів Галицького ландтагу укр. депутатів було лише 16. Тяжким було становище українців у Буковині і в Закарпатській Україні. Доведені колоніальною експлуатацією до повного зубожіння, трудящі-українці цих територій вели запеклу боротьбу проти нац. і соціального гніту. Шукаюча засобів до існування, маси людей емігрували до Америки, зокрема в Канаду й Бразілію.

<img src="part2-4.jpg" alt="part2-4.jpg" style=" width:295.44pt; height:246.00pt;">

З кінця 19 ст. в А.-У. розгортається боротьба за загальне виборче право, за права пригноблених народів. Водночас посилюється масовий робітн. рух. У 1889 була заснована австр. с.-д. партія. З'явилась робітн. преса. Однак австр. с.-д. партія скоро збилась на опортуністичний шлях (див. Австромарксизм, Ревізіонізм). її лідери (В. Адлер, О. Вауер та ін.) відвертали робітничі маси від класової боротьби і на догоду австр. буржуазії прагнули будь-що зберегти цілісність А.-У. Заперечуючи право націй на самовизначення, вовн висунули програму «культурно-національноі автономії» і на Вімберзькому з'їзді 1897 роздробили австр. с.-д. партію на ряд нац. партій, чим завдали великої шкоди як робітн. рухові, так і національно-визвольній боротьбі пригноблених народів А.-У. Розвиток капіталізму в А.-У. в період імперіалізму відбувався в умовах збереження феод. відносив в економічному та політичному житті і проходив досить нерівномірно. Пром-сть розвивалася (значною мірою за рахунок іноземних капіталовкладень, переважно німецьких) в основному в Чехії і Пн. Австрії, що давало можливість монополіям нещадно експлуатувати населення інших, більш відсталих частин А.-У. Це ще більше посилило відцентрові прагнення різних народів імперії. Шукаючи підтримки в гнобленні поневолених народів та в своїх агресивних намірах щодо слов'янських земель яа Балканах, Габсбурги пішли на зближення з Німеччиною, уклали з нею 1879 воєнний союз, а 1882—Троїстий союз з Німеччиною та Італією, що був однією з основних ланок підготовки першої світової війни. Глибокі нац. і соціальні суперечності, що роздирали А.-У, всі роки її існування і загострилися під впливом революції 1905—07 у Росії, посилилися під час першої світової війни. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія А.-У. зазнавала серйозних воєн, поразок. Велика Жовтн. соціалістич. революція в Росії справила великий вплив на трудящих А.-У.

Весною 1918 А.-У. разом з Німеччиною окупувала Україну. Спілкування з радянськими людьми, роз'яснювальна робота комуністів, героїчна боротьба українського народу проти загарбників привели до швидкого революціонізування окупаційних військ. Солдати, що поверталися з Країни Рад в А.-У., приносили з собою ленінські ідеї. Все частіше почали вибухати страйки і демонстрації проти війни, в т. ч. в армії. У жовтні 1918 угорські, чеські, словацькі, а незабаром також і австр. війська почали тікати з фронту. В А.-У. почалась революція. З лист. 1918 А.-У. підписала з Антантою угоду про перемир'я, фактично капітуляцію. Австрія, Угорщина і Чехословаччина виділилися в окремі держави; південнослов'янські області об'єдналися з Сербією і утворили нову державу — Югославію; Трієнт, Трієст і Пд. Тіроль відійшли до Італії; частина Трансільванії, Банат і Буковина — до Румунії, Закарпатська Україна —до Чехословаччини. Галичина в червні 1919 була захоплена Польщею.

Літ.: Ленін В. І. Про право нації) на самовизначення. Твори. Вид. 4, т. 20; Сталін Й. В. Марксизм і національне питання. Твори, т. 2. К., 1952; Ерусалимский А. С. Внешняя политика и дипломатяи германского империализма в конце XIX века. М.—Л., 1948; Трайнин И. П. Национальные противоречия в Австро-Венгрии и ее распад. И.—Л., 1947; Осечинський б. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. Львів. 1954.

АВТАРКІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αυτάρκεια — самовдоволення) — економічна політика капіталістичних держав, спрямована на господарське відособлення даної країни. А. проявляється в максимальному обмеженні імпорту, стимулюванні експорту товарів і капіталу, захопленні чужих територій, багатих на сировину. В період другої світової війни правлячі кола Німеччини, Італії, Японії використовували А. як засіб у боротьбі за переділ світу.

АВТЕНТИЧНИЙ ТЕКСТ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύθεντικός -справжній) — офіційний текст міжнародного договору, підписаний уповноваженими на те представниками і скріплений печатями відповідних держав. В заключних статтях договору, складеного двома або кількома мовами, звичайно вказується, який його текст автентичний.

АВТИГЕННІ МІНЕРАЛИ — мінерали осадочних порід, що утворилися на місці (in situ) шляхом осідання з розчинів або перекристалізації їх.

АВТОБІОГРАФІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам, βιος — життя, γράφω — пишу) — життєпис якої-небудь особи, складений нею самою. Автобіографічний характер мають мемуари, спогади, щоденники, напр.: «Журнал» і «Автобіографія» Шевченка, «Минуле і думи» Герцена, «Сповідь» Руссо. Автобіографічно-мемуарні твори часто зустрічаються в літературі: «Художник» Шевченка, оповідання Франка—«Олівець», «Отепь гуморист», трилогія Горького — «Дитинство», «В людях», «Мої університети».

АВТОГЕМОТЕРАПІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам, αίμα — кров і терапія) — метод лікування, що полягає у введенні хворому у м'язи або під шкіру крові, взятої у нього з вени. Ефект А. пояснюється стимулюючим впливом на організм продуктів розпаду білків влитої крові. А. застосовується при анеміях, трофічних захворюваннях, а також при фурункульозі та ін. гострих і хроніч. гнійно-запальних процесах.

АВТОГЕНЕЗ {грец. αύτός — сам, γένεσις — походження) — антиматеріалістичне вчення, за яким рослини і тварини розвиваються нібито незалежно від умов існування, лише під впливом особливих внутрішніх сил або тенденцій організму до удосконалення. А. змикається з віталізмом і телеологією. Автогене-тики К Негелі, Г. де-Фріз, С. І. Коржинський, Е. Коп, А. Вейсман, Т. Морган та ін. виступили проти основ еволюц. вчення Ч. Дарвіна. Реакційну суть А. викрнля Ф. Енгельс, а також К. А. Тімірязєв, І. В. Мічурін та інші.

АВТОГЕННЕ ЗВАРЮВАННЯ — застаріла назва газового вварювання.

АВТОГОДІВНИЦЯ — пристрій для годівлі с.-г. тварин. Складається з бункера для корму і жолобів, у які корм автоматично надходить в міру поїдання його тваринами. Використовуються А. гол. чин. для згодовування свиням, птиці і великій рогатій худобі (на пасовищі) концентрованих кормів. Відомі також А. для грубих кормів, напр. для сіна, яке тварини дістають через ґратки в нижній частині спеціального бункера. Для згодовування свиням кукурудзи будують будки-самогодівниці, в які засипають зерно один раз на 6—10 днів. Застосування автогодівниць — важлива умова зниження на тваринницьких фермах затрат праці і підвищення її продуктивності.

АВТОГРАФ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам, γράφω — пишу) — 1) Власноручний підпис, напис або рукопис. Має значення вірогідного документа. А. видатних людей — учених, письменників, історичних діячів (Маркса, Енгельса, Леніна, Шевченка, Горького та ін.) — зберігаються і є предметом вивчення. 2) Копіювальний прилад.

АВТОДИДАКТ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам і διδάκω — навчати, учити) — самоук, людина, яка не закінчувала школи, а набула знань шляхом самонавчання, без допомоги вчителя. Автодидактика—самонавчання.

АВТОДИН — спеціальна електрична машина, яка в системах автоматичного регулювання замінює систему двигун—генератор. А. застосовується також як електромашинний підсилювач для широкого регулювання вихідної напруги і струму. Обмотка якоря А. з'єднана з кільцями, на які подається змінний струм, і з колектором, з якого знімають постійний струм, що регулюється. На статорі розміщено обмотки керування і зворотних зв'язків. Завдяки цим зв язкам стабілізується робота А. при різних режимах. Потужність А, досягає 10 квт.

АВТОДРЕЗИНА (мотодрезина) — самохідний залізничний візок з двигуном внутрішнього згоряння автомобільного типу. Застосовують А. для службових поїздок і перевезення матеріалів на причепі. За будовою кузова А. поділяють на відкриті і закриті, знімні і незнімні. На з-цях СРСР застосовують відкриті знімні А. з бензиновим двигуном потужністю 45 к. с. та ланцюговою передачею і закриті незнімні, до яких можна чіпляти дві малі платформи. А. незнімні мають бензинові або газогенераторні двигуни потужністю 40— 75 к. с. Вантажна А. має кран для вантаження рейок, шпал тощо.

<img src="part2-5.jpg" alt="Закрита незнімна автодрезина." style=" width:92.40pt; height:58.56pt;">

Закрита незнімна автодрезина.

АВТОЕЛЕКТРОННА ЕМІСІЯ (холодна емісія) — випромінювання електронів з катода від дії зовнішнього електричного воля. При А. е. електрони проникають крізь потенціальний бар'єр, який існує на поверхні катода. Згідно з квантово-механічними уявленнями, електрони, енергія яких менша за висоту потенц. бар'єра, мають певну імовірність проникнути крізь бар'єр. Ця імовірність залежить від ширини бар'єра і збільшується із збільшенням напруженості зовнішнього електр. поля на поверхні катода, бо це поле зумовлює зменшення ширини бар'єра і полегшує проникнення електронів крізь нього. Густина струму А. є. і зв'язана з напруженістю електр. поля Е залежністю j=C1E2l , де c1, та C2константи, що залежать від природи катода, А. е. називають холодною, оскільки вона відбувається при будь-якій т-рі і сила струму не залежить від т-ри, А. е. може спричинити електр. пробій високого вакуума. На А. е. грунтується робота електронних проекторів і вакуумних випрямлячів струму з холодним катодом.

Літ.; Грановский В. Л. Электрический ток в газе. М.—Л., 1952.

АВТОЖЕКТОР — апарат для штучного підтримування кровообігу, сконструйований 1923 рад. вченим С. С. Брюхоненком. При виключенні серця з кола кровообігу один насос А. відсмоктує кров з порожнистих вен, а другий після насичення киснем нагнітає її в артеріальну систему. А. вперше забезпечив можливість автом.. регулювання швидкості кровообігу і постачання крові всьому організмові.

АВТОЖИР (від грец. αύτός — сам і γύρος — коло) — гвинтокрилий літальний апарат, важчий за повітря, у якого підйомна сила створюється великим несучим гвинтом (ротором), що розміщений над фюзеляжем і вільно обертається від дії зустрічного повітр. потоку (винахід ісп. інж. X. де ла Сієрва). Поступальний рух А. створюється звичайним повітр. гвинтом, що обертається з допомогою авіац. двигуна, А. мають великий діапазон швидкостей (від 30 до 220 км/год),

<img src="part2-6.jpg" alt="part2-6.jpg" style=" width:94.08pt; height:70.80pt;">

Безкрилий одномісний автожир.

незначний розбіг при зльоті і майже нульовий пробіг при посадці. Останнім часом А. витіснені з експлуатації більш досконалими гвинтокрилими літальними апаратами—гелікоптерами, або вертольотами.

АВТОЗЧЕП — пристрій для автоматичного зчеплення вагонів і локомотивів при їх взаємному натисненні. А. складається (мал.) з поглинаючого апарата 1, центрувального приладу 2, корпусу з механізмом зчеплення 3 і розчіпного приладу 4. Зчеплення відбувається внаслідок заходження зуба 5 у зів сусіднього А. під тиском. Довільний вихід зуба із зіва неможливий. Для розчеплення служить спеціальний важіль розчіпного механізму, розміщений збоку вагона. Поглинаючий апарат

<img src="part2-7.jpg" alt="part2-7.jpg" style=" width:190.56pt; height:79.92pt;">

А. призначено для пом'якшення ударів і поштовхів при зчепленні. А. в кілька разів міцніший за гвинтову стяжку. Автозчеплення дає можливість збільшувати вагу залізнич. поїздів, знижує небезпеку їх обриву, значно прискорює проведення маневрів, набагато полегшує працю зчіплювача.

АВТОІНТОКСИКАЦІЯ — отруєння організму шкідливими речовинами, що утворюються в ньому при нормальній життєдіяльності або при захворюваннях. Див. Інтоксикація.

АВТОКАР — безрейковий самохідний візок з двигуном внутрішнього згоряння. Застосовується для перевезення вантажів у портах, на пром. підприємствах і залізнич. станціях. На деяких А. є підйомна платформа або кран.

АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА - православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв'язанні організаційних і культових питань. Спочатку під А, ц. розуміли місцеву церкву, безпосередньо підпорядковану візант. імператорові і вселенському соборові. З розпадом Візантійської імперії і втратою значення вселенських соборів під А. ц. почали розуміти помісні церкви, незалежні від влади константинопольської патріархії.

Після перемоги Великої Жовтн. соціалістичної революції, коли націоналістич. контрреволюція з допомогою інтервентів намагалася відстояти на Україні поміщицько-бурж. лад, в колах петлюрівців виникла ідея створення т. з. автокефальної укр. церкви. А. ц. відводилась неабияка роль в боротьбі проти Рад. влади. Вже перші осередки А. ц., що виникли в 1919—20, активно виступали на боці ворогів соціалістич. революції. Після остаточного розгрому збройних банд націоналістичної контрреволюції діячі А. ц. провадили свою антирад. діяльність у підпіллі. В спеціальних проповідях поширювалась націоналістична ідеологія, підтримувались антирад. настрої і куркульський терор протн представників Рад. влади. А. ц. організовувала відкриті антирад. виступи ворожих елементів. Як відгалуження контрреволюційної організації—т. з. «Спілки визволення України», А. ц. ставила за мету підготувати збройне повалення Рад. влади. 1929 ва судовому процесі в справі СВУ ворожа діяльність А. ц. була викрита повністю, її осередки ліквідовані, а проводирі заслужено покарані як злочинці. А. ц. на Україні ніколи не мала підтримки трудящих і перестала існувати.

В роки Великої Вітчизняної війни українські буржуазні націоналісти робили спроби знову створити на тимчасово окупованій території України осередки А. ц. як знаряддя для підкорення населення та для шпигунства. Розгром гітлерівців та їхньої націоналістичної агентури остаточно поклав край спробам відродити А. ц.

Залишки натхненників укр. А, ц., прислужуючи міжнародному імперіалізмові, животіють ще за межами нашої країни як релігійні філіали буржуазно-націоналістичних організацій.

АВТОКЛАВ (грец αύτός — сам і лат. clavis — ключ) — герметично замкнутий апарат для здійс.неиня фіз.-хім. процесів під тиском, більшим від атмосферного, і при різних температурах. А. широко застосовують у виробн. будівельних матеріалів, хімічній і харчовій промисловості, кольоровій металургії, медицині і т. д. Виготовляють їх із сталі спеціальних сортів, чавуну, міді та ін. металів. Внутр. поверхню А. іноді покривають антикорозійними матеріалами. А. мають різну форму (найчастіше циліндричну), вагу до 100 т і висоту до 20 м. Пром. А. працюють під тиском до 3000 атм.

АВТОКОЛИВАННЯ — коливання, амплітуда і період яких залежать від властивостей самої системи і не залежать від початкових умов, напр. від початкового запасу енергії, Цим А. відмінні від власних і вимушених коливань. Системи, в яких можливі А., наз. автоколивальними. До них відносяться ламповий генератор незгасаючих коливань, годинник, парова машина та ін. В кожній автоколив. системі в постійне (неколивальне) джерело енергії (батарея акумуляторів лампового генеряторя, пружина або гиря годинника та ін.). Втрати енергії в автоколив. системі компенсуються лише надходженням енергії від джерела. Важливим є те, що автоколив. система сама регулює надходження енергії від джерела і підтримує усталений режим коливань. Теорію А. розробили рад. вчені О. О. Андронов, М. М. Боголюбов, М. М. Кри-лов, Л. І. Мандельштам, М. Д. Папалексі та інші.

Літ.; Горелик Г, С, Колебания и волны. М.—Л., 1950.

АВТОКРАТІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτόςсам і κράτος — влада) — політичний лад в експлуататорському суспільстві, при якому вся повнота держ. влади в країні зосереджена в руках однієї особи — не обмеженого законом правителя.

АВТОЛІЗ, аутол і з ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам і λύσις — розчинення) — самоперетравлювання, розпад клітин і тканин організмів під впливом їхніх гідролітичних ферментів. У живому організмі А. відбувається у вогнищі змертвіння, що настав при порушенні кровопостачання, в достиглих плодах та ін. Явище А. використовується в ряді виробн. процесів (ферментація тютюну, чаю, силосування корків та ін.).

АВТОЛІТОГРАФІЯ — виконання художнього твору на камені або офсетному цинку самим автором-художником на відміну від репродукційної літографії як засобу масового друку, коли авторський оригінал відтворюють майстри-літографи. Технікою А. користувались видатні художники 19 ст. На Україні А. знали Т. Шевченко, К. Трутовський, М. Мурашко та ін. З художників УРСР А. користуються М. Дерегус, В. Касіян та інші.

АВТОМАГІСТРАЛЬ — автомобільна дорога між віддаленими один від одного населеними пунктами або районами, призначена для швидкісного руху великої кількості автомобілів у двох протилежних напрямах. Див. також Автомобільні дороги.

АВТОМАТИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτόματος — самодіючий) — пристрої, машини або системи, які здійснюють контроль і керування технологічним процесом без безпосередньої участі людини. А.-машини (пристрої) і А.-системи дуже різноманітні як за принципом дії, так і за своїм призначенням. За принципом дії А. поділяються на А. з розімкнутим колом керування, які діють за зовнішніми збуреннями, і А. з замкнутим колом керування, або з колом зворотного зв'язку. Найдосконалішими є комбіновані А., що поєднують в собі принципи розімкнутого і замкнутого керуванки. За призначенням А. поділяються на стабілізуючі, програмні і слідкуючі. Останнім часом появилися кібернетичні А.

Стабілізуючі А., або А.-регулятори, підтримують певну фізичну величину на постійному рівні. А.-регулятор разом з машиною, до якої він належить, становить т. з. систему автом. регулювання. Напр., система регулювання курсу корабля, який рухається по заданій простій лінії, наз. системою стабілізації курсу.

Першою системою автом. регулювання, про яку збереглися відомості, була система, про яку писав Рамеллі 1588 (мал. І). Вона стабілізувала швидкість

<img src="part2-8.jpg" alt="part2-8.jpg" style=" width:74.40pt; height:99.36pt;">

Мал. 1.

<img src="part2-9.jpg" alt="part2-9.jpg" style=" width:96.00pt; height:103.68pt;">

Мал. 2.

обертання жорен млина. Зрозуміло, що чим швидше обертається жорно, тим частіше б'ють ребра шестигранної призми по жолобу, який подає зерно. Збільшення кількості зерна уповільнює швидкість. Навпаки, коли жорно обертається повільно, призма б'є по жолобу рідше, кількість зерна зменшується. В результаті швидкість обертання жорен залишається майже постійною. Отже, маємо замкнутий цикл передачі діяння: жорно діє на призму, призма — на жолоб, жолоб — на зерно, а зерно — на колесо. Такий замкнутий цикл передачі діяння наз. колом зворотного зв'язку. Системи, які використовують це коло, мають дуже стабільні (жорсткі) характеристики. В 1766 рос. теплотехнік І. І. Ползунов винайшов автом. регулятор рівня води в паровому котлі (мал 2). В цьому регуляторі теж використана система замкнутого зворотного зв'язку (зміна рівня води впливав на поплавок, поплавок — на важіль, важіль — на клапан, який відкриває доступ воді в котел, а клапан — на рівень води). Тут ми знову зустрічаємося з системою замкнутого зворотного зв'язку. Пізніше (1784) англ. інж. Джемс Уатт винайшов автом. регулятор швидкості обертання парового двигуна (мал. 3). Без такого регулятора парова машина не могла б працювати. Незначна зміна навантаження призводила б або до повного зупинення її, або до луже великої швидкості обертання. Щоб запобігти цьому, з валом машини з'єднали відцентровий маятник. Коли збільшується швидкість, кулі маятника розходяться, внаслідок чого муфта переміщається вгору і з допомогою важеля діє

на виконавчий елемент, яний зменшує кількість пари, то подається до парової машини. Коли швидкість вменшується,

зворотний зв'явок діє в протилежному напрямі. Отже, швидкість обертання машини стабілізується. Всі системи стабілізації в наведених прикладах діють за принципом замкнутого зворотного зв'язку, або, як ще кажуть, діють за відхиленням регульованої величини (швидкість, рівень воли тощо). Але не менш важливим є принцип регулювання за збуренням, під яким розуміють причини, що викликають зміни регульованої величини. Регулювання за збуренням при певних умовах є регулюванням за розімкнутим циклом. На мал. 4 показано конструкцію

<img src="part2-10.jpg" alt="part2-10.jpg" style=" width:89.76pt; height:80.88pt;">

мал. 3.

<img src="part2-11.jpg" alt="part2-11.jpg" style=" width:190.32pt; height:125.28pt;"> Мал. 4.

(мал. 4,а) і схему (мал. 4,б) автоматичного диференціального регулятора відстані між електродами дугової лампи, виготовленого В. М. Чиколєвим 1869. Яи видно з схеми, відстань між електродами, шо повинна бути стабільною, зовсім не вимірюється. На електромагніти, які зближають або розводять електроди, діють струм і напруга луги. Струм дуги саме І в тим збуренням, за яким регулюється відстань між електродами, Т. ч., регулятор В. М. Чиколова діє за принципом збурення, а не аа принципом відхилення регульованої величини (мал. І, 2, 3). Різницю між двома основними принципами регулювання можна бачити на мал. 5, де показано три варіанти схеми автом. регулятора напруги генератора змінного струму. Схема 5,а в схемою замкнутої системи зворотного зв'язку, що діє за відхиленням напруги. Схема 5,б в т. з. схемою компаундування, що діє за збуренням, яким у даному випадку є струм навантаження генератора. Схема 5,в є прикладом комбінованої системи, яка використовує обидва принципи одночасно. Останнім часом в СРСР розроблено спеціальну теорію комбінованих автом систем, яка поводить значні переваги їх над Іншими автом. системами щодо точності і швидкості. При певних умовах т. з. умови інваріантності) комбіновані А. діють з надзвичайно великою точністю. Теорія Інваріантності має дуже велике практичне значення. Ідея повної Інваріантності належить проф. Г. В. Шипанову (1938). Але тільки 1948 акад. В. С. Кулебакін довів можливість побудови фізичних систем (мостових схем) за умовами інваріантності. В 1951 було ровроблено практичні системи автом. регулювання із спрямованою передачею діяння, шо задовольняють умови інваріантності (див. Збірник праць Інституту електротехніки АН УРСР, в. 6, 1951, і в 10, 1953). Так було доведено практичну цінність теорії Інваріантності, яка до того часу різко заперечувалась (як пізніше І кібернетика). Помилковим в теорії проф. Г. В. Щипанова було те, шо він припускав можливість повного усунрння похибки в системах, які діють за принципом відхилення, хоч це можливо лише в комбінованих системах І в системах, шо діють за збуренням.

Слідкуючі А., або слідкуючі системи, змінюють деякі фіз. величини за певним законом залежно від певних зовнішніх факторів, зміну яких не можна передбачити. Напр., до слідкуючих систем відносять систему регулювання курсу корабля, яка примушує його рухатись по кривій.

<img src="part2-12.jpg" alt="part2-12.jpg" style=" width:190.32pt; height:191.28pt;">

Мал. 5.

що відтворює обриси берега. В даному разі не кожна заздалегідь передбачити всі вигини берега, щоб задати системі певний напрям руху корабля на псиній відстані від берега. Слідкуюча система може примусити корабель рухатись точно за траверсою предмета, шо довільно переміщається по берегу, по воді або в повітрі. На мал. 6 показано просту релейну синхронно-слідкуючу систему, яка відтворює рухи командного вала. При повороті рукоятки командного вала відбувається вмикання серводвигуна доти, поки кут повороту слідкуючого вала α дорівнюватиме кутові повороту командного вала φ. Слідкуючі системи, як і системи стабілізації, діють або за принципом

<img src="part2-13.jpg" alt="part2-13.jpg" style=" width:92.64pt; height:83.52pt;"> Мал. 6.

замкнутого зворотного зв'язку (мал. 6), або за принципом розімкнутого циклу, тобто діють за збуренням, яким є кут повороту командного вала. На мал. 7,а показано широко відому синхронну передачу кута на сельсинах, яка є розімкнутою системою. На мал.7,б показана слідкуюча система, що діє за принципом зворотного зв'язку. Мал. 7, в дав уявлення про об'єднання цих двох принципів в одній комбінованій системі.

Програмні А., або системи програмного регулювання, змінюють деякі фіз. величини за певним законом залежно від часу або шляху, який проходить система. Напр., програмною системою в система регулювання курсу корабля за годинниковим механізмом, який змінює заданий курс в певні моменти часу. В даному разі програма задана в часі. До програмних систем належить також система, яка регулює рух корабля за заданою, точно відомою кривою (програма задана в шляху). Програмна система регулювання показана на мал. 8. Вона відрізняється від слідкуючої системи тільки тим, що командний вал приводиться в дію годинниковим механізмом. Дуже схожі на системи з постійною програмою машини та системи з постійним алгоритмом дії. Алгоритм — це програма, яка задається не у вигляді функції шляху або часу, а у вигляді номерів виконуваних операцій. Здійснюючи ці операції у точно встановленому порядку, машина дав потрібний загальний результат. Прикладом машини-А., яка діє за певним постійним алгоритмом, в автоматична потокова лінія. Верстати-А. також є машинами з заданим алгоритмом дії. Вони самостійно здійснюють всі робочі і холості допоміжні рухи, необхідні для виконання даного технологічного процесу. За певним постійним алгоритмом працюють різноманітні А.: металорізні, деревообробні, ливарні, ковальські, зварювальні, текстильні, харчові, взуттєві, скляні, пляшкові, папероробні, сірникові тощо. Сучас. А. — гідрофікована і електрифікована машина. Крім механізмів керування, А. мав механізми живлення, затиску, фіксації, контролю та ін. Незважаючи на всю різноманітність існуючих технологічних процесів, здійснюваних різними А., робота механізмів усіх А. зводиться до

<img src="part2-14.jpg" alt="part2-14.jpg" style=" width:194.58pt; height:245.70pt;">

Мал. 7.

виконання ряду однорідних елементарних рухів у певній послідовності. Змінюються лише робочі інструменти і деякі пристосування, зв'явані з специфікою даного процесу.

Найдосконалішими в кібернетичні А. Однією з основних ідей кібернетики є думка про аналогію процесів керування в живих істотах і А. І ті і ті мають властивість пристосовуватись до різних умов середовища. До появи кібернетики А. працювали за постійним законом слідкування або ва постійною програмою дії, шо встановлювались людиною перед пуском А. вдію. На протилежність цьому кібернетичні системи автоматично змінюють завдання регулювання з метою поліпшення дії всієї системи в цілому. Так з'явились системи-А. з самозмінюваними характеристиками. Працюючи в умовах дуже змінних навантажень і перешкод, вони самі підбирають уставку, значення параметрів, закони слідкування, нелінійні та ймовірні характеристики, програми й алгоритми дії, визначають час вимикання системи, змінюють її структуру та ін. показники відповідно до умов роботи або до змін внутрішнього стану системи. На мал. 9 показано кібернетичну систему екстремального регулювання т-ри печі. Характеристику печі показано на мал. 10. З неї видно, що при збільшенні подачі повітря у піч (μ) температура її (ο) спочатку збільшується, а потім, при надто великій подачі повітря в топку, починав вменшуватись, тобто маємо характеристику екстремального типу. Завдання А. полягає в тому, щоб весь час підтримувати т-ру на максимальному рівні, для чого кількість повітря, яке надходить у піч, весь час гармонічно змінюється (модулюється). Як видно в мал. 10, фаза коливань, що надходить до чутливого органу регулятора 10 (мал. 9), залежить від того, з якого боку від екстремуму працює піч ва даним режимом. Синхронний детектор її, реле 2 і фільтр 4 визначають

<img src="part2-15.jpg" alt="part2-15.jpg" style=" width:92.70pt; height:101.34pt;">

Мал. 8.

фазу коливань, усувають вплив різних перешкод і вмикають серводвигун 5 в напрямі, при якому система досягав максимальної т-ри. Екстремальні

<img src="part2-16.jpg" alt="part2-16.jpg" style=" width:188.64pt; height:173.70pt;">

Мал. 9. Схема екстремального регулятора температури: 1 — підсилювач; 2 — реле; 3 — помножувач; 4 — фільтр; 5 — серводвигун; 6 — виконавчий елемент; 7 — модулюючий пристрій; 8 — дуття; 9 — піч; 10 — регулятор; 11 — синхронний детектор.

<img src="part2-17.jpg" alt="part2-17.jpg" style=" width:91.26pt; height:96.30pt;">

Мал. 10. Характеристика дії регулятора з неперервною модуляцією.

регулятори відшукують найкращий кут повороту лопаток турбін, підтримують умови мінімальної втрати палива в двигунах внутр. згоряння, визначають умови для досягнення максимального вначення ккд парових котлів 1 т. д. Останнім часом розроблено системи, які аналізують хід виробничого процесу і визначають найвигідніший режим роботи на великих підприємствах нафтопереробної і хім. промисловості, в енергосистемах, а також визначають заходи для підвищення ефективності вироби, (автом. диспетчери). Є також спроби застосувати кібернетику для планування як окремих вироби., так І цілих галузей промисловості в масштабі всієї країни.

За останні роки нового значення набули т. з. кінцеві А., теорія яких старанно розробляється. До складу кінцевих А. входять елементи (реле, тригери тощо), які мають певне число кінцевих положень. До цієї групи належать захисні А. За принципом кінцевих А. можуть працювати і кібернетичні А. Значну кількість кібернетичних задач, а також задач програмного регулювання можна розв'язувати, користуючись кінцевими А.

Успішна розробка різноманітних типів А. пов'язана з глибокою теоретичною роботою в цій галузі. Ще Д. Максвелл застосовував диференціальні рівняння для аналізу роботи автом. систем. Але основоположником теоретичних основ автом. регулювання в І. О. Виш'неградський, проф. Петербурзького технологічного інституту. На Україні теорія автом. регулювання розроблялась багатьма вченими, серед яких можна назвати першого директора Київського політехнічного інституту В. Л. Кирпичова, проф. К. Е. Реріха, проф. І. М. Ніколаї та ін. Величезне значення для розвитку теорії автом. регулювання мали праці видатного рос. вченого, акад. О. М. Ляпунова.

Запровадження А. в СРСР і країнах народ. демократії в найважливішим фактором тех. прогресу в усіх галузях народ. г-ва, різкого підвищення продуктивності праці і невпинного вростання добробуту трудящих.

Літ.: Максвелл Д. К., Ви ш негра дский И. А., Стодола А. Теория автоматического регулирования. М., 1949; Автомати. Пер. с англ. под ред. А. А. Ляпунова. М., 1956. Див. також літ. до ст. Автоматична лінія.

АВТОМАТИЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА — найвища форма механізації, при якій виробничі процеси здійснюються без безпосередньої участі людини, лише під її контролем. А. в. є найвищим етапом розвитку машинної техніки і грунтується на застосуванні автом. системи машин. «Коли робоча машина виконує всі рухи, необхідні для обробки сирового матеріалу, без допомоги людини і потребує лише контролю з боку робітника, ми маємо перед собою автоматичну систему машин, яка, проте, може й далі удосконалюватися в деталях» (Маркс К. Капітал, т. 1.К., 1954, с. 382). А. в. є могутнім фактором підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції і зниження її собівартості, вона докорінно змінює характер праці, веде до величезних економіч., політич. і культ. зрушень у суспільстві. В умовах капіталізму А. в. розвивається спорадично і охоплює лише окремі ділянки суспільного вироби. З метою одержання найбільших прибутків капіталісти в останні роки посилили розвиток автоматизації. Це призводить до зростання безробіття, поглиблення економіч. криз, загострення класової боротьби.

В СРСР і країнах народної демократії соціа-лістич. виробничі відносини і плановий розвиток народ. г-ва забезпечують винятково сприятливі умови для невпинного розвитку А. в. Тут А. в. докорінно полегшує працю, веде до створення достатку предметів народ. споживання, що дає можливість скорочувати тривалість робочого дня і поліпшувати добробут усього народу. При цьому створюються умови для підвищення культурно-тех. рівня робітників, ліквідації істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею. Тому при соціалізмі А. в. є справою всіх робітників, інженерів і вчених, які, конструюючи нові знаряддя для А. в., неухильно рухають техніку вперед. В СРСР, в т. ч. і в УРСР, досягнуто значних успіхів в А. в. Збудовано автом. гідроелектростанції. На машинобудівних заводах працюють десятки тисяч автом. і напівавтом. верстатів, широко впроваджуються автом. лінії. Успішно працюють автом. з-ди, які виробляють автомобільні поршні, поршневі пальці та ін. Напр., на автоматичному заводі автомобільних поршнів автоматизовано всі тех. процеси, починаючи від завантаження ливарних апаратів і кінчаючи пакуванням готових виробів. Щоб випустити таку ж кількість продукції старими методами виробництва, яку тепер випускає автом. завод, потрібно було б мати в 3 рази більшу площу і в 5 раз більше робітників. А. в. поршнів підвищила продуктивність праці на цих операціях у 9 раз, при цьому в 3 рази знизилася собівартість продукції. А. в. значно розвинулася на машинобудівних, металургійних, хім., харчових та ін. підприємствах республіки; впроваджується в с.-г. виробн. в керуванні с.-г. машинами, в приготуванні кормів, регулюванні подачі води для зрошування полів тощо. В рішеннях XXI з'їзду КПРС на доповідь М. С. Хрущова «Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959—1965 роки» і в рішеннях Червневого пленуму ЦК КПРС (1959) підкреслено велике значення автоматизації в розвитку матеріально-тех. бази комунізму. Слід переходити від автоматизації окремих агрегатів і установок до комплексної автоматизації, до створення повністю автоматизованих цехів, технологічних процесів і підприємств. Це стосується всіх галузей народ. г-ва, особливо таких, як хімічна, нафтопереробна і харчова галузі, електростанції, доменне, мартенівське і прокатне вироби., машинобудування, транспорт, зв'язок. Для виконання цього завдання організовано в широкому масштабі високоспеціалізо-ване виробництво сучас. знарядь автоматизації. Лише за 1958 і перший квартал 1959 в УРСР впроваджено 490 конвейсрних механізованих автоматичних і напівавтоматичних ліній, сконструйовано понад 250 зразків нових машин і приладів. Особливо прискореними темпами здійснюється автоматизація в машинобудуванні.

Комплексна механізація і автоматизація керування виробництвом із застосуванням засобів електронної техніки повинні бути основним напрямом у створенні конструкцій нових машин і проектів підприємств. Особливо великого значення А. в. набуває у використанні атомної енергії, бо присутність людей поблизу матеріалів, що розщеплюються, недопустима. Тому всі процеси переробки уранових руд та ін. радіоактивної сировини повністю автоматизуються, а контроль за ними провадиться дистанційно. А. в. с основною рисою сучас. пром. революції і характерною особливістю матеріально-технічної бази комунізму.

АВТОМАТИЗМ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτόματος — самодіючий, саморухомий) у психології — мимовільні, неусвідомлювані компоненти свідомої діяльності людини. Розрізняють А. первинний, природжений (див. Інстинкт) і вторинний, набутий життєвим досвідом (див. Навички і Звички). Людина здатна свідомо контролювати свої автоматичні і автоматизовані рухи та дії, гальмуючи їх, відповідно спрямовуючи або переносячи в інші види діяльності й поведінки. Фізіологічна природа А. як рефлекторного явища розкрита в працях І. М. Сєченова, В. М. Бехтерєва та І. П. Пав-лова. На Україні над проблемою А. працювали В. П. Протопопов, Д. Ф. Ніколенко, Д. Г. Елькін, В. В. Містюк, М. Ю. Малков та ін. Питання А. відіграють важливу роль у справі політехнічного та виробничого навчання.

АВТОМАТИЗОВАНА МАРТЕНІВСЬКА ПІЧ — піч, що її тепловим процесом керують автоматичні прилади і пристрої. Автоматизація мартенівських печей забезпечує безперервне підтримування всіх параметрів теплового режиму і автом. зміну його під час плавлення сталі. До регульованих параметрів теплового процесу належать: витрати палива, вентиляторного повітря, стисненого повітря або кисню, тривалість часу між перекиданням регенераторів, тиск у плавильному об'ємі печі, інколи температура нагріву насадки регенераторів.

Звичайна схема регулювання включає автом. вимірювання параметра, реєстрацію його значення, порівняння цього значення з заданою величиною, діяння регулятора через виконавчий механізм на орган, що регулює величину параметра. Технологіч. режим печі автоматично змінюється за допомогою схеми автом. керування. Розробляються схеми керування тепловим процесом мартенівської плавки з

допомогою керуючого лічильного пристрою (КЛП), який здійснює обчислення і визначає величини всіх параметрів, що забезпечують найвигідніший режим печі. Одержані дані у вигляді керуючих команд надходять як завдання на окремі регулятори або діють безпосередньо на органи регулювання. Всі прилади, що показують та реєструють величини параметрів теплового режиму і керують їх зміною, містяться на щиті керування. На мал. показано щит автом. керування тепловим процесом плавлення сталі за системою, розробленою Інститутом автоматики Держплану УРСР.

<img src="part2-18.jpg" alt="part2-18.jpg" style=" width:174.96pt; height:134.28pt;">

Щит керування автоматизованою мартенівською піччю.

АВТОМАТИКА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτόματος — самодіючий) — галузь науки і техніки, яка розробляє технічні засоби і методи для здійснення технологічних процесів без безпосередньої участі людини. Формування А. як наукової дисципліни відноситься до порівняно недавнього часу. Спочатку вона розвивалась на базі наукових досягнень суміжних галузей, і окремі теоретичні питання її розроблялися ін. науковими дисциплінами. Проте бурхливий розвиток А. за останні 20 років привів до сформування її в окрему наукову дисципліну. Істотний вклад у розвиток А. внесли рад. вчені, завоювавши пріоритет рад. науці в розв'язанні багатьох важливих проблем А. Нині А. широко застосовується в різних галузях народ, г-ва (у промисловості, зв'язку, на транспорті, в комунальному г-ві тощо), а також у військ. справі. В ряді галузей пром. вироби. СРСР створюються повністю автоматизовані цехи і з-ди, напр. автоматизовані бетонні з-ди, автоматизовані млини, хлібозаводи тощо. Втіленням ідей А. у машинобудуванні є автоматичний завод по виготовленню деталей машин. Засобами автоматизації виробн. в автоматичний контроль (включаючи автом. сигналізацію і автом. захист устаткування), автом. регулювання (див. Автомати) і автоматичне керування. Найбільш прості і відомі з давніх часів кінематичні (т. з. нерефлекторні) автомати, які працюють незалежно від зовнішніх впливів, багаторазово повторюючи одні й ті ж операції в певній послідовності. До них належать автом. вогнепальна зброя, деякі металообробні верстати, текстильні верстати тощо. Досконалішими є динамічні (рефлекторні) автомати, які підтримують хід виробничого процесу на певному рівні незалежно від зміни параметрів самого процесу. До них відносяться регулятори швидкості. тиску. т-ри. електи. напруги тощо і автомати з програмним керуванням. Якісним стрибком в розвитку техніки є створення автоматів з лічильно-розв'язувальними механізмами та обчислювальними машинами і автоматів у вигляді керуючих машин, які ведуть процес при оптимальному технологічному і техноекономічному режимах.

Сприяючи ліквідації істотних відмінностей між фізичною і розумовою працею і забезпечуючи небувалий розвиток продуктивних сил, А. є одним з основних елементів техніки комуністичного суспільства. Успішне будівництво комунізму в СРСР можливе тільки на основі широкого впровадження нової техніки, комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів в усіх галузях народного господарства.

«АВТОМАТИКА» — український науково-технічний журнал, який висвітлює наукові досягнення в галузі теорії автоматичного регулювання, технічної кібернетики і керуючих машин, автоматизації виробництва, автоматизованого електропривода, елементів автоматики, телемеханіки, вимірювальної техніки. Видається «А.» Інститутом електротехніки АН УРСР з 1956; виходить чотири рази на рік.

АВТОМАТИЧНА ЗБРОЯ — вогнепальна зброя, в якій енергія порохових газів, що виникає при пострілі, автоматично використовується для перезарядження та чергового пострілу. Зброю, в якій автоматизовано тільки перезарядження, називають напівавтоматичною. До А. з. відносяться автом. пістолети, пістолети-кулемети (автомати), самозарядні і автом. гвинтівки, ручні кулемети, великокаліберні кулемети (12,7—10 мм) та автом. гармати калібру 20 мм і більше. А. з. властива висока скорострільність. Живлення патронами буває магазинне (з спец. коробок-магазинів) і стрічкове (з гнучких металевих чи полотняних стрічок).

Перші проекти А. з. з'явились 1863. В ході другої світової війни А. з. стала домінуючою зброєю. В А. з. з довгим ходом ствола під тиском порохових газів

<img src="part2-19.jpg" alt="part2-19.jpg" style=" width:192.60pt; height:86.40pt;">

Мал. І.

затвор із стволом відходить в заднє положення, потім ствол силою стисненої поворотної пружини перемішується у вихідне положення, а затвор досилає в патронник черговий патрон (мал. 1); в А. з. з

<img src="part2-20.jpg" alt="part2-20.jpg" style=" width:196.56pt; height:63.54pt;">

Мал. 2.

коротким ходом ствола рух ствола в заднє положення обмежений прискорювачем, що відчіплює затвор, який після цього рухається самостійно в крайнє заднє положення, а потім ствол, сам чи з затвором, перемі-щується вперед (мал. 2). В А. з. з вільним затвором

затвор відходить назад разом з гільзою під тиском порохових газів, а переміщується вперед дією поворотної пружини, досилаючи патрон (мал. 3). В А. з. з напіввільним затвором (пістолет-кулемет) відхід затвора назад спочатку гальмується вкладишем, що

упирається боковим виступом у похилий паз затвора, а потім переміщується вільно, в міру зменшення газів і підіймання вкладиша на виступ похилих пазів затворної коробки (мал. 4). Конструкції А. з. бувають: з використанням віддачі рухомого ствола, з яким під час пострілу міцно вчеплено затвор (мал. 1,2); з використанням віддачі вільного, незчепленого я стволом затвора і затвора, що легко відчіплюється

(мал. З, 4); з використанням порохових газів, що надходять до газової камери через газові отвори в стволі (мал. 5, 6); з довгим ходом штока (ручний кулемет ДП), де після відмикання затвора шток і затворна рама з затвором відходять левад і разом повертаються вперед, досилаючи патрон і замикаючи затвор (мал. 5); з коротким ходом штока (автом. гвинтівка 1940), де після відмикання затвора його стебло разом з затвором відходить навал, а шток іде вперед внаслідок дії зворотної пружини (мал. 6).

Автоматика останніх типів, завдяки надійності дії, високій скорострільності і простоті конструкції, набула широкого застосування в сучасних зразках автоматичної зброї.

<img src="part2-22.jpg" alt="part2-22.jpg" style=" width:177.66pt; height:39.78pt;">

Мал. 3.

<img src="part2-23.jpg" alt="part2-23.jpg" style=" width:184.86pt; height:76.32pt;">

Мал. 4

<img src="part2-24.jpg" alt="part2-24.jpg" style=" width:190.80pt; height:44.64pt;">

Мал. 5.

<img src="part2-25.jpg" alt="part2-25.jpg" style=" width:175.86pt; height:39.78pt;">

Мал. 6.

АВТОМАТИЧНА ЛІНІЯ — група машин, які, маючи спільні механізми керування, автоматично виконують в технологічній послідовності цикл операцій по обробці виробів. А. л. обладнана автоматичними транспортними засобами для переміщення виробів від однієї машини до іншої.

Автоматизація вироби, за допомогою А. л. с одним з найбільш простих, надійних і важливих напрямів тех. прогресу. Серед ін. напрямів розвитку автоматизації треба назвати системи програмного керування та кібернетичні системи з логічним керуванням.

При обробці на автоматичній лінії виріб послідовно переміщується від однієї машини до іншої. Він встановлюється і закріплюється в певному положенні для обробки сам або разом з пристроєм, який переміщує його. В СРСР досягнуто значних успіхів у справі повної автоматизації виробництва.

Першу А. л. в СРСР збудовано 1939 за проектом стахановця-раціоналізатора Сталінград. тракторного з-ду І. П. Іночкіна. На цій лінії автоматично оброблялись роликові втулки для гусенич. тракторів. На Московському автозаводі їм. Лихачова працює 32-позиційна А. л., на якій обробляють головки блоків циліндрів для автомобільних двигунів. Така ж лінія є на Мінському автозаводі.

На Україні одна з перших А. л. почала працювати в 1947 на Харківському тракторному заводі; на ній обробляли головки циліндрів для гасових двигунів. Згодом на цьому з-ді стала до ладу А. л. по обробці головок блоків циліндрів для дивельних двигунів ДТ-54. Велика робота по впровадженню А. л. здійснюється І на ін. підприємствах України, зокрема на Харківському з-ді «Серп і молот», що виробляв дизельні двигуни потужністю 55 к. с. Московський з-д ім. Орджонікідзе спеціалізується на виробн. апаратури для А. л. Ось характеристика однієї з них. Лінія служить для обробки роликів тракторів. Вона складається з 7 двобічних верстатів з «супутником» (спец, пристроєм, який переміщує оброблювані деталі). Лінія обробляє торці, просвердлює отвори, нарізає різьбу. Обслуговують її тільки два оператори і два наладчики. Кількість верстатів після впровадження лінії вменшилась з 18 до 7, а кількість робітників — з 35 до 4. До 1957 включно для маш.-буд. з-дів виготовлено 150 верстатних ліній; крім того, підприємства власними силами спорудили бл. 200 ліній. 1959—65 буде виготовлено не менше 1300 А. л., не враховуючи тих, які збудують самі підприємства. На мал. 1 показано схему А. л. для обробки підшипникових кілець на Першому держ. підшипниковому заводі. Заготовки кілець надходять на токарні шпиндельні автомати 1, далі — на верстати 2, де знімається фаска. Потім кільця гартуються в гартувальних агрегатах 3, послідовно проходять обробку на плоскошліфувальних автоматах 4, на шліфувальних верстатах 5, 6 і 7 і транспортером 10 подаються на склад готової продукції 12. Маючи довжину 35 м, А. л. ваймав площу 550 м2. За зміну вона виробляв 3000 кілець. Обслуговують її лише 4 робітники.

На мал. 2 показана А. л. конструкції ЕНДІМВ (Експериментальний н.-л. інститут металорізних верстатів) для виготовлення шестерень. На малюнку можна простежити всі операції, які послідовно виконує автоматична лінія.

<img src="part2-21.jpg" alt="part2-21.jpg" style=" width:337.50pt; height:105.48pt;">

Мал. 1. Схема автоматичної лінії для обробки підшипникових кілець: і — токарно-шпиндельні автомати; 2 — верстати для знімання фасок; 3 — гартувальні агрегати; 4 — плоскошліфувальні автомати; 5 — безцентрово-шліфувальні автомати; 6 — безцентрово-внутрішліфувальні автомати; 7 — жолобошліфувальні автомати; 8 — жолоби; 9 — автоматичні підйомники; 10 — пластинчастий транспортер 11 — дільниці технічного контролю; 12 — склад готопої продукції: 13 — шнек для стружки; 14 — скребковий транспортер: 15 — мийна машина.

Автоматичні лінії запроваджено в багатьох галузях промисловості: металургійній, машинобудівній, легкій, харчовій тощо. Напр., давно вже працюють А. л. на автомобільних, тракторних і металург. заводах, на кондитерських і текстильних фабриках.

Розробка і конструювання А. л. потребує насамперед глибокого знання технологіч. процесу. Досвід показує, що часто зовсім невеликі зміни технологіч. процесу дають змогу значно спростити будову А. л. Проте ефективно автоматизувати можна не всякий, а тільки раціонально побудований технологіч. процес виготовлення деталей. Великі допуски на механіч. обробку деталей часто призводять до подвоєння числа агрегатів А. л. Як правило, за допомогою А. л. найлегше автоматизувати безперервні процеси. Тому велике значення для автоматизації виробничих процесів мають такі н.-д. роботи, як розробка питань безперервної бездоменної плавки чавуну, створення дифузорів безперервної дії для цукр. з-дів тощо. Розробка А. л. вимагає спільної творчої роботи технологів і конструкторів. Складність роботи конструкторів пояснюється тим, що А. л. переміщує виріб у просторі з однієї зони обробки до іншої і його необхідно встановлювати і закріплювати в кожній зоні. Не всі процеси виробн. піддаються автоматизації за допомогою А. л. Іноді технологіч. процес вимагає настільки складної конструкції А. л., що будування її стає нераціональним. У ряді випадків ефективнішим у порівнянні з А. л. є застосування систем програмного керування, при якому виріб залишається на одному місці, а оброблюючий інструмент наближається і віддаляється від нього за певною програмою. При цьому досягається економія виробничої площі, бо така автом. установка займає менше місця. У системах програмного керування програма записується на перфорованій або магнітній стрічці, з якої зчитується і перетворюється в сигнали керування за допомогою засобів обчислюв. техніки. Поряд з забезпеченням високої точності системи програмного керування здійснюють швидку переналадку на виготовлення ін. виробів, а при обробці складних деталей значно прискорюють їх виготовлення. Тому системи програмного керування найраціональніше застосовувати при дрібносерійному виробництві, а автом. лінії — при великосершному.

Найдосконалішою системою автоматизації виробн. є система, яка поєднує в собі принцип А. л. з принципом програмних систем та кібернетичного (логічного) керування. Див. Автоматичний завод.

<img src="part2-26.jpg" alt="part2-26.jpg" style=" width:388.08pt; height:142.92pt;">

Мал. 2. Автоматична лінія ЕНДІМВ для виготовлення шестерень: 1 — перша токарна операція; 2 — друга токарна операція; 3 — протягування шліцевого отвору; 4 — чистова токарна операція5 — бункер; 6— фрезерування зубців шестірні; 7 — закруглення зубців шестірні; 8— шевінгування зубців шестірні.

Літ.: Автоматизация производственных процессов. М., 1956; Лилли С. Автоматизация и социальний прогресс. Пер. с англ. М., 1958; Владзиевский А. П. Автоматические линии, нн. 1—2. М... 1958.

АВТОМАТИЧНА МІЖПЛАНЕТНА СТАНЦІЯ — космічний літальний апарат, оснащений складним комплексом радіотехнічної, фототелевізійної та наукової апаратури, спеціальною системою орієнтації, пристроями програмного управління роботою бортової апаратури, системою автоматичного регулювання теплового режиму всередині станції та джерелами енергоживлення. 4 жовтня 1959 року в Радянському Союзі проведено успішний запуск третьої космічної ракети. Метою її запуску було розв'язання ряду проблем по дослідженню космічного простору. Найважливішою з них було одержання фотографічного зображення поверхні Місяця. Особливий науковий інтерес являло одержання фотографії тієї частини поверхні, яка внаслідок особливостей руху Місяця зовсім недоступна для земних спостерігачів, а також частини поверхні, яку видно з Землі під такими малими кутами, що вона не може бути достовірно вивчена.

<img src="part2-27.jpg" alt="part2-27.jpg" style=" width:141.30pt; height:87.30pt;">

Загальний вигляд автоматичної міжпланетної станції (схема): 1 — ілюмінатор для фотографічних апаратів; 2 — двигун системи орієнтації; 3 — сонячний давач; 4 — секції сонячної батареї; 5 — жалюзі системи терморегулювання: 6 — теплові екрани; 7 — антени; 8 — прилади для наукових досліджень.

Для детального вивчення космічного простору і одержання фотографічного зображення Місяця була створена автоматична міжпланетна станція, яка з допомогою багатоступінчастої ракети була виведена на орбіту, що огинав Місяць. В точній відповідності з розрахунком автоматична міжпланетна станція пройшла на відстані кількох тисяч кілометрів від Місяця і внаслідок його притягання змінила напрям руху, що дало змогу одержати траєкторію польоту, зручну як для фотографування невидимого з Землі боку Місяця, так і для передачі на Землю одержаної наукової інформації.

Здійснення запуску третьої космічної ракети і виведення на задану орбіту автоматичної міжпланетної станції поставило вимогу розв'язання ряду нових, дуже складних наукових і технічних проблем. Багатоступінчаста ракета, використана для виведення станції на орбіту, відзначалася високою конструктивною досконалістю і мала потужні двигуни, що працюють на висококалорійному паливі. Система управління ракети на ділянці розгону забезпечила одержання заданих характеристик руху ракети з високою точністю.

Наукові дослідження, проведені з допомогою автоматичної міжпланетної станції, дозволили одержати значну кількість матеріалів. Величезний науковий інтерес являють одержані фотографії невидимого з Землі боку Місяця. Вперше в історії вдалося заглянути на ту частину поверхні Місяця, якої ніколи не спостерігали з Землі.

Запуск автоматичної міжпланетної станції свідчить про високий рівень розвитку вітчизняної науки і техніки.

АВТОМАТИЧНА РАДІОМЕТЕОРОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ (АРМС) — метеорологічна станція, що працює автоматично і періодично передає свої покази в ефір.

Остання модель АРМС, що її виготовили вітчизн. конструктори, складається з комплексу осн. метеорологічних приладів (анероїд, біметалічний термометр, флюгер, анемометр з хрестом Робінзона), механізму керування, пускового механізму, системи електроживлення та радіопередавача з антеною. Пусковий механізм складається з контактного годинника, що за допомогою електромотора автоматично заводиться кожні 6 год. У певний, наперед визначений час годинник вмикав в дію механізм керування, який в свою чергу вмикав електроживлення радіопередавача, а потім, послідовно, поодинці,— чотири метеорологія, приймачі. Контактна стрілка кожного метеорологіч. приймача, вільно переміщуючись над нерухомою шкалою контактів, під час роботи приймача на короткий час притискається до шкали контактів і приводить у рух кодуючу систему, яка посилав в ефір сигнали азбукою Морзе. Передача радіосигналів відбувається через кожні 6 год. тричі протягом 2 хв. Автоматичну радіометеорологічну станцію встановлюють у труднодоступних районах (в Арктиці, в горах тощо).

АВТОМАТИЧНЕ БЛОКУВАННЯ — система регулювання руху поїздів, при якій автоматично працюють сигнали, встановлені на початку кожної блок-дільниці і з'єднані за допомогою рейкового ланцюга з вільними чи зайнятими дільницями колії. А. б. підвищує пропускну спроможність з-ць і безпеку руху поїздів. За кількістю сигнальних показів розрізняють дво-, три- та чотиризначне А. б.; за характером зв'язку між суміжними сигналами — дротове та бездротове (кодове); за напрямом руху — однобічне та двобічне; за типом світлофорів — з лінзовими та прожекторними світлофорами; за часом горіння сигналів — з світлофорами, що нормально горять або гаснуть.

АВТОМАТИЧНЕ ЗВАРЮВАННЯ МЕТАЛІВ — механізований спосіб нерознімного з'єднання виробів (деталей, півфабрикатів) з металів в результаті їх місцевого плавлення. Розрізняють електродугове, газо-електричне й електрошлакове А. з. м. В перших двох випадках джерелом нагрівання зварюваних металів в електрична дуга, температура якої перевищує 5000°. При електрошлаковому зварюванні джерелом нагрівання є ванна розплавленого шлаку, температура якої не перевищує 2500°. Електродугове А. з. м. провадиться відкритою або закритою дугою. Воно може бути одно- або ба-гатодуговим, одно- або багатоелектродним. При зварюванні відкритою дугою розплавлений метал захищається від кисню та азоту повітря тонким шаром рідкого шлаку і газами, які утворюються внаслідок плавлення обмазки суцільного електрода або порошку, що міститься всередині трубчастого електрода. А. з. м. закритою дугою провадиться під шаром сипкого зернистого флюсу (мал. 1). Газоелектричне А. з. м. являє собою різновидність дугового електрозварювання, при якому електрична дуга горить в захисній газовій атмосфері водню, аргону, гелію або вуглекислого газу. Найбільшого поширення в СРСР набуло А. з. м. під флюсом за методом, розробленим Інститутом електрозварюв ан-ня АН УРСР під керівництвом академіка АН УРСР Є. О. Патона. На відміну від ін. видів дугового зварювання, воно забезпечує високу продуктивність та якість зварних швів і найкращі умови праці зварника.

А. з. м. під флюсом (мал. 1,2) застосовують у машино- і мостобудуванні. Напр., у м. Києві збудовано найбільший у світі суцільнозварний автодорожний міст черев р. Дніпро. Майже всі елементи моста зварено на заводі і змонтовано на місці будівництва методом А. з. м. під флюсом. Завдяки цьому методові стався тех. переворот в судно - і котлобудуванні, виробн. сталевих тонкостінних труб великого діаметра для магістральних нафто- і газопроводів, у виробн. різної апаратури. Велике значення мас А. з. м. для нової техніки, енергетики, хім. промисловості. СРСР займає перше місце в Європі за масштабами застосування А. з. м. В СРСР працює понад 10 000 автоматів І напівавтоматів для зварювання під флюсом. В результаті застосування їх тільки за останні роки вивільнилось в осн. галузях металообр. промисловості понад 30 000 зварників. Для А. з. м. під флюсом

<img src="part2-28.jpg" alt="part2-28.jpg" style=" width:108.00pt; height:154.44pt;">

Мал. 1. Універсальний самохідний апарат АБС для автоматичного зварювання під флюсом.

<img src="part2-29.jpg" alt="part2-29.jpg" style=" width:97.20pt; height:93.78pt;">

Мал. 2. Універсальний зварювальний трактор ТС-17м для автоматичного зварювання під флюсом.

застосовують зварювальні трактори — самохідні апарати, які пересуваються безпосередньо по зварюваному виробу (мал. 2,3), а також зварювальні головки. Зварювальний трактор або головка збуджує дугу на початку зварювання, автоматично підтримує стійке горіння під час її роботи, переміщує дугу вздовж шва (трактор), подає флюс на зварювані кромки, заварює кратер в кінці шва в момент припинення процесу вварювання. Живлення дуги змінним струмом здійснюється звичайно від зварювального трансформатора. Постійний струм застосовують тільки для зварювання високо-легованих сталей і сплавів алюмінію, титану та сплавів на їх основі, а також у польових і монтажних умовах — на будівництві магістральних трубопроводів, мостів, нафторезервуарів тощо.

Семирічка (1959—65) передбачає розвиток А. з. м. ще швидшими темпами, особливо у важкому і транспортному машинобудуванні, виробн. метало конструкцій, суднобудуванні; широке застосування автома-тич. наплавки металів під флюсом (мал. 4), відновлення зношених поверхень валків прокатних станів та ін. деталей металург. устаткування, коліс та ін. частин рухомого складу з-ць, деталей с.-г., землерийних, буд. машин, кранових коліс, різального інструмента; застосування А. з. м. для виготовлення біметалевих виробів (див. Біметали). При зварюванні звичайних вуглецевих і деяких легованих сталей застосовують плавлені флюси — силікати, які містять в собі 35—45% SiO2, 35—40% MnO, 5—8% CaF2, а також CaO, MgO, Al2O3. При зварюванні високолегованих сталей і сплавів (жаротривких, нержавіючих, кислотостійких тощо), а також титану, алюмінію, урану та сплавів на їх основі застосовують т. з. безкисневі, або галоїдні, флюси, які складаються, в основному, з фторидів і хлоридів лужних і лужноземельних металів. Електрошлакове А. з. м. — новий спосіб бездугового вварювання металів плавленням, оснований на використанні як джерела нагріву розплавленого шлаку, через який проходить електрич. струм (мал. 5). Розрізняють одно- і багатоелектродне, одно- і багатофазне електрошлакове А. з. м. Електрошлакове зварювання провадиться змінним струмом. Обов'язковою умовою початку електрошлакового вварювання є наведення шлакової ванни глибиною 10-50 мм. Таке зварювання здійснюється без обробки кромок, але з обов'язковим зазором між ними (ширина зазору 25—40 мм). Найзручніше виконувати його при вертикальному положенні шва. З допомогою електрошлакового А. з. м. можна з'єднувати за один прохід метал практично необмеженої товщини. Так, у 1958 на Ново-Краматорському машинобудівному з-ді (Донбас) вперше в світовій практиці було здійснено однопрохідне автом. електрошлакове зварювання заготовок перерізом 2*3 м. Автом. електрошлакове зварювання металів мас великі переваги перед ін. способами А. з. м. Ці переваги такі: 1) простота технології і техніки зварювання; 2) виключення обробки кромок; 3) мінім. витрати флюсу (в десятки разівменші, ніж при А. з. м. під флюсом); 4) мінім, затрати праці; 5) мінім, кутові деформації; 6) висока якість зварних швів. Електрошлакове зварювання широко застосовується у важкому машинобудуванні та виробн. великих металоконструкцій, що дас значну економію коштів і металу, а також скорочує виробничий цикл І виключає будування потужних ливарних і ковальсько-пресових цехів. З допомогою його можна з'єднувати між собою великі виливки, поковки або заготовки з товстого прокату стиковими, кутовими й тавровими швами. Для автом. електрошлакового зварювання використовують апаратуру двох типів: рейкову і безрейкову. Рейкові апарати застосовують пергважно для зварювання металів великої товщини. Типовий рейковий апарат А-372-р (мал. 6) удостоєний золотої медалі «Гран-Прі» на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958). Ним можна зварювати за один прохід дротовими або пластинчастими електродами метал товщиною до 650 мм. Безрейкові апарати бувають двох типів: а) бігункові і б) магнітнокрокуючі. Типовий безрейковий апарат А-501 (мал. 7) удостоєний золотої медалі «Гран-Прі» на Брюссельській виставці.

Електрошлаковий процес використовують в СРСР не тільки у зварювальній техніці, але й у металург. виробн. (з 1957) для поліпшення якості легованих сталей і сплавів способом переплавки електродів у водоохолодному кристалізаторі. Широко застосовується автом. електрошлакове зварювання у промисловості де-мократич. країн (Чехословаччина, Німецька Демократична Республіка, Китайська Народна Республіка). Воно викликало великий інтерес у капіталістич. країнах.

Літ.: Автоматическая електродуговая сварка. Под ред. Е. О. Патона. К., 1953; Руководство по электродуговой сварке под флюсом. Под ред. Б. Е. Патона. К., 1957; Руководство по электрошлаковой сварке. Под ред. Б. Е. Патона. К., 1956.

АВТОМАТИЧНЕ КЕРУВАННЯ - керування за допомогою комплексу приладів і механізмів початком дії, послідовністю і припиненням окремих операцій робочого процесу без безпосередньої участі людини. А. к. широко застосовується в найрізноманітніших галузях промисловості СРСР: у маш.-буд. (особливо в автотракторному вироби.), металург., хім., текстильній і харчовій; в електроламповому, скляному, поліграф. та ін. виробн.; на транспорті, в енергетиці, техніці зв'язку тощо. А. к. роботою доменних і мартенівських печей, електростанцій, цехів, заводів по виготовленню деталей машин та ін. виробів різко підвищує продуктивність устаткування, інтенсифікує виробничі процеси, знижує собівартість готової продукції, а також набагато поліпшує умови праці робітників. А. к. здійснюється механіч., гідравліч., пневматич. і електр. системами. Часто всі системи А. к. обєднуються в одній установці. В поєднанні

<img src="part2-30.jpg" alt="part2-30.jpg" style=" width:92.16pt; height:81.36pt;"><img src="part2-31.jpg" alt="part2-31.jpg" style=" width:87.12pt; height:129.24pt;">

Мал. 3. Універсальний трактор для двохелектродного автоматичного вварювання алюмінію та його сплавів.

Мал. 4. Самохідний апарат для автоматичного наплавлення стрічковим електродом під флюсом.

<img src="part2-32.jpg" alt="part2-32.jpg" style=" width:99.72pt; height:135.72pt;"><img src="part2-33.jpg" alt="part2-33.jpg" style=" width:94.86pt; height:135.00pt;">

Мал. 5. Універсальний апарат для електрошлакового зварювання.

Мал. 6. Рейковий електрозварювальний апарат А-372-р.

<img src="part2-34.jpg" alt="part2-34.jpg" style=" width:87.48pt; height:141.66pt;">

Мал. 7. Безрейковий електрозварювальний автомат А-501.

з засобами обчислювальної техніки програмне керування дозволяє створювати високоорганізовані системи А. к., що автоматично вибирають найвигідніші режими роботи як окремих машин і механізмів, так і цілих виробничих комплексів. При централізованому А. к. на невеликих відстанях застосовують дистанційне керування, а на значних — телекерування. Див. також Автомати.

АВТОМАТИЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ — підтримування без втручання людини потрібних значень фізичних величин, що характеризують режим роботи машин, апаратів, установок тощо, за допомогою автоматів-регуляторів. Див. Автомати.

АВТОМАТИЧНИЙ ЗАВОД— підприємство, на якому всі технологічні і транспортні операції здійснюються машинами-автоматами під контролем людини. А. з. найпростішої системи являє собою дуже розвинуту автоматичну лінію, яка охоплює всі процеси виробн. від приймання сировини до пакування готової продукції, напр. А. з. для виробн. поршнів та поршневих кілець автомобільних двигунів, для виготовлення залізобетон. виробів, лемешів, для випікання хліба та ін.

Перший А. з. став до ладу в США (1928), де було повністю автоматизовано виробництво автомобільних рам. Найдосконаліші А. з. збудовано в СРСР, напр. А. з. для виробн. поршнів у Москві (з 1950). Схема роботи цього з-ду показана на мал. Завод складається з 4 осн. виробничих дільниць (плавильна, термічна, механіч. обробки, сортування і пакування), які з'єднуються між собою транспортерами, настроєними синхронно з виробничими агрегатами. Із складу 1 алюмінійові чушки, відсортовані, промиті на мийній машині і просушені стисненим повітрям, через певні проміжки часу надходять по транспортеру в багатозонну плавильну піч 3, обладнану автом. регулятором температури розплаву. Рідкий метал надходить по жолобу в багатопозиційну заливальну машину 4 і точно визначеними порціями заливається в металеві форми — кокілі. Останні автоматично переносяться до камери охолодження, а потім встановлюються на автомат 5 для відрізування ливників, які транспортер знову подає в піч на переплавку. Звільнені від ливників поршні по конвейєру надходять на термічну дільницю 6, далі на прес 7 для визначення твердості. Забраковані за твердістю поршні автоматично скидаються в ящик, а придатні— у бункер. Після підготовки бази 8 (підрізування торця юбки, зняття фаски, свердлування і розвертання базових отворів) поршні подаються на автоверстатну лінію 10, яка складається з багаторізцевих токарних, свердлильних і розточув., фрезерних і шліфув. верстатів, обладнаних автом. контрольними приладами. З верстатної лінії поршні подаються в агрегат 11 для зважування, де сортуються за вагою і звідки надходять в автомат для лудіння 13. Після цього остаточно розточуються отвори під поршневий палець 15. Під час розточування автоматично контролюються діаметр, конусність і овальність отворів. Готові поршні конвейєром мийної машини 16 подаються в сортув. автомат 17, який сортує їх за класами і ставить на них відповідні клейма. Потім поршні окремими потоками (за класами) ідуть у пакувальну машину 18, а звідти — на склад.

Досвід експлуатації А. з., сконструйованих за принципом автом. ліній, показує, що далеко не всі виробництва можна автоматизувати навіть тоді, коли докорінно змінено технологію самого виробництва. Значно ширші можливості мають з-ди, які використовують як автом. лінії, так і системи програмного керування. Проте автоматичні потокові лінії та системи жорсткого (без елементів самозмінювання) програмного керування, які не можуть постійно контролювати якість кінцевого продукту, непридатні для автоматизації всіх виробничих процесів. Найдосконалішою системою А. з. є система, що поєднує в собі автом. лінії і програмні системи з машиною, яка здійснює так зване кібернетичне (логічне) керування (див. Кібернетика). Кібернетичні машини для керування процесами як за своєю апаратурою, так і за принципом дії відрізняються від великих обчислюв. машин. Кібернетична машина здійснює якісний контроль продукції, яку виробляє А. з. Вона «запам'ятовує» розміри деталей і, своєчасно виявляючи «наміри» останніх вийти за межі встановлених розмірів, відповідним чином впливає на виробничий процес, щоб запобігти появі браку. Уже існують окремі дослідні заводи в хім., нафтоперероб. та ін. галузях промисловості, які працюють за принципом кібернетичного керування. Наприклад, кібернетичну машину використовують для керування процесом добування високооктанового бензину.

<img src="part2-35.jpg" alt="part2-35.jpg" style=" width:394.20pt; height:223.38pt;">

Схема Московського автоматичного заводу, що виробляє поршні для автомобільних двигунів: 1— склад алюмінійових чушок; 2 — транспортер для повернення бракованих виливків; 3 — плавильна піч; 4 — заливальна машина; 5 — автомат для відрізування ливників; 6 — термічна дільниця; 7 — прес для визначення твердості; 8 — автомат для підготовки бази деталей; 9 — вмістилище для зберігання запасу оброблюваних деталей; 10 — автоверстатна лінія; 11 — агрегат для зважування; 12 — автомат для чорнового шліфування; 13 — автомат для лудіння; 14 — вмістилище для зберігання міжопераційного вапасу деталей; 15 — автомат для розточування отворів під поршневий палець: 16 — мийна машина; 17 — сортувальний автомат; 18 — пакувальна машина.

АВТОМАТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ — контроль роботи машин, механізмів, апаратів і установок за допомогою приладів і пристроїв без безпосередньої участі людини. Забезпечує швидке й точне реагування органів керування та регулювання машин і апаратів на зміну параметрів технологічних процесів. А. к. широко застосовується в різних галузях промисловості, в техніці зв'язку, на транспорті тощо. Існують різні методи А. к.: механічні, електроконтактні, безконтактні (з індукційним давачем), фотоелектронні тощо. Все ширшого застосування в техніці А. к. набувають ультразвуковий контроль і радіоактивний метод контролю. На великих відстанях А. к. здійснюють з допомогою телесигналізації і телевимірювання. Для А. к. за виробничими процесами на відстані в промисловості і на транспорті застосовують також засоби телебачення. Див. також Автомати.

«АВТОМАТИЧЕСКАЯ СВАРКА» — щомісячний науково-технічний і виробничий журнал, в якому висвітлюються теоретичні питання електричного зварювання металів і сплавів найновішими методами, а також питання конструювання та експлуатації різних електрозварювальних апаратів. «А. с.» видається Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР з 1948 в м. Києві. Виходить російською мовою. За кордоном видається в перекладі китайською та англійською мовами.

АВТОМАТНА СТАЛЬ — сталь з підвищеним вмістом сірки (0,08 - 0,20%) і нерідко фосфору (0,06 - 0,15%), призначена для обробки на металорізних верстатах-автоматах. Під час обробки А. с. утворює коротку ламку стружку, яку легко відокремити від поверхні виробу. А. с. виробляють у вигляді каліброваних прутиків, з яких виготовляють болти, гайки та ін. деталі.

АВТОМЕТАМОРФІЗМ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам і μεταμορφόω — видозмінюю, перетворюю) — видозмінення гірських порід (як осадочних, так і вивержених) під впливом внутрішніх причин (напр., при охолодженні магматичних порід).

АВТОМОБІЛЬ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) αύτός — сам і лат. mobilis — рухомий) — самохідна машина, яка приводиться в рух встановленим на ній двигуном і призначена для перевезення людей, вантажу та спеціального устаткування по безрейкових дорогах.

Історичний нарис. Самохідні екіпажі різних схем і конструкцій розроблялися багатьма винахідниками ще в 16—18 ст. Особливо цікаві винаходи були зроблені в Росії. В 1751—52 Л. Шамшуренков збудував «самобіглу коляску», яку рухали за допомогою педалей. 1784—91 відомий рос. винахідник І. П. Кулібін збудував «самокатку», яка мала своєрідну коробку передач, маховик, механічні гальма, роликові підшипники. Винайдення парової машини дало можливість франц. інж. Кюньйо (1769—70) створити перший паровий А. Швидкий розвиток А. почався після появи швидкохідних і економія, двигунів внутрішнього згоряння. Таким двигуном був перший карбюраторний бензиновий двигун, створений у 1879 рос. винахідником-конструктором О. С. Костовичем. Його двигун важив 240 кг і розвивав потужність 60 к. с. Винайдення легкого, компактного поршневого двигуна внутр. згоряння мало велике значення для створення сучасного А. 1885—87 нім. конструктори К.-Ф. Бенц і Г. Даймлер збудували перші А. з двигунами внутр. згоряння. Винятково важливу роль в удосконаленні й поліпшенні експлуатац. якостей А. відіграла рад. наук, автомобільна школа, створена М. Р. Брілінгом і Є. О. Чудаковим.

Класифікація А. Сучасні А. за призначенням поділяються на транспортні, спеціальні і гоночні. Основну групу становлять транспортні А., призначені для перевезення людей і вантажу. Спеціальні А. обладнані відповідним устаткуванням і призначені для виконання певних виробничих операцій (автокрани, автовишки, автокомпресори, пожежні машини, пересувні ремонтні майстерні та ін.). Гоночні А. використовуються для спортивних змагань. Транспортні А. поділяються на вантажні і пасажирські. Пасажирські А. в свою чергу поділяються на легкові й автобуси. До транспортних А. належать також спеціальні буксирні і сідельні тягачі, призначені для роботи в складі автопоїзда.

Легкові А., призначені для індивідуальних перевозок пасажирів, мають від 2 до 8 місць, включаючи місце водія, і класифікуються за робочим об'ємом циліндрів двигуна, який визначається в літрах. Розрізняють такі класи легкових А.: мікролітражні (до 0,57 л), малолітражні (0,75—2 л), середньолітражні (2—4 л) і великолітражні (понад 4 л). Літражем двигуна в значній мірі визначаються основні транспортні показники легкових А. При вищому літражі А. мають більшу потужність, швидкість і місткість, але й більше витрачають пального. Легкові А. класифікуються також за типом кузова: лімузини (закритий кузов), кабріолети (закритий кузов з матер'яним верхом, що відкривається), фаетони (відкритий кузов з тентом).

Автобуси призначені для групових перевозок пасажирів. За кількістю місць для сидіння поділяються на автобуси малої місткості (до 25 місць), середньої (від 26 до 35), великої (від 36 до 45) і особливо великої місткості (понад 45 місць). За призначенням автобуси поділяються на міські, міжміські і спец., які відрізняються плануванням кузова, устаткуванням, обладнанням сидінь, швидкістю руху. До спец. належать А., призначені для перевезення пасажирів певних категорій (екскурсантів, туристів, школярів).

Вантажні А. класифікуються за вантажопідйомністю. Розрізняють такі класи вантажних А.: дуже малої вантажопідйомності (менше 0,75 т), малої (0,75—2,5 т), серед. (2,5—5 т), великої (5—10 т) і дуже великої вантажопідйомності (понад 10 т). За типом кузова А. поділяються на універсальні і спеціальні. Універсальні А. мають відкриту платформу з відкидними бортами. До спец, вантажних А. належать самоскиди (з перекидною відкритою платформою), фургони (з закритим кузовом), цистерни (для рідин), цементовози та інші.

Основним типом двигуна сучас. А. є поршневий двигун внутрішнього згоряння. Значні перспективи розвитку має А. з газотурбінним двигуном внутр. згоряння. Електр. (акумуляторні) А. застосовуються для міських перевозок легких і дрібних вантажів. Парові А. тепер майже не застосовуються. За вилом палива, що вживається для поршневих двигунів внутр. згоряння, розрізняють карбюраторні, газобалонні, газогенераторні і дизельні А. Карбюраторні А. становлять тепер основну частину автомобільного парку.

<img src="part2-36.jpg" alt="part2-36.jpg" style=" width:140.40pt; height:104.04pt;">

Мал. 1. Незалежна підвісна керованого колеса: 1 — верхній важіль підвіски; 2 — амортизатор; З — поворотна цапфа; 4 — стояк; 5 — пружина підвіски; 6 — нижній важіль підвіски; 7 — поперечка рами.

До дизельних А. належать переважно вантажні А. великої вантажопідйомності і автобуси серед. і великої місткості. Газобалонні і газогенераторні А. працюють на місцевих видах палива.

Загальна схема будови А. Механізми А. поділяються на такі основні групи: ходова частина, двигун, силова передача, механізми керування. Ходова частина складається з рами, переднього та заднього мостів (осей), підвіски і коліс з пневматичними шинами. Рама є основою для кріплення всіх механізмів А., а також кузова або кабіни і вантажної платформи у вантажних А. В легкових А. і автобусах широко застосовуються безрамні конструкції, в яких всі механізми прикріплені до корпусу суцільнометалевого несучого кузова. Мости А. передають вертикальне навантаження від рами або кузова на колеса, а штовхаючі і гальмові зусилля — від коліс до рами або кузова. Передній міст складається з балки і шарнірно з'єднаних з нею поворотних цапф, за допомогою яких А. робить поворот. Задній міст виготовляють звичайно пустотілим. У ньому розміщена частина механізмів силової передачі. Підвіска пружно з'єднує мости з рамою і разом з шинами пом'якшує поштовхи и удари, що виникають під час руху А. Як пружний елемент підвіски застосовують ресори (пружні балки, складені з окремих сталевих листів) або виті пружини; вживають також стержньову (торсійну), гумову, пневматичну і пневмогідравлічну підвіски. Для передніх коліс легкових А. широко застосовують т. з. незалежну підвіску (мал. 1), в якій пружний елемент з'єднує раму або кузов безпосередньо з колесом. Для гасіння коливань підвіски в усіх легкових, а часто й у вантажних автомобілях встановлюють гідравлічні або механічні (фрикційні) амортизатори.

Двигун перетворює теплову енергію палива в механічну, внаслідок чого на валу двигуна виникає обертаючий момент. На мал. 2 показано конструкцію сучас. карбюраторного двигуна вантажного автомобіля малої вантажопідйомності (ГАЗ-51А). Сучас. карбюраторні автомобільні двигуни працюють за чотиритактним робочим процесом. Вони мають потужність від 25—30 (мікролітражні А.) до 250—300 к. с. (легкові А. високого класу) при швидкості обертання колінчастого вала 3000—4500 об/хв. Дизелі застосовують чотиритактні і двотактні потужністю від 100— 150 до 300—350 к. с. при 1500—2500 об/хв. Число циліндрів від 2 (мікролітражні А.) до 12 (потужні двигуни важких вантажних А. і двигуни легкових А. великого літражу). Розміщення циліндрів звичайно вертикальне однорядне або V-подібне. Двигун розміщують в передній частині А. по його поздовжній осі або з боку водія. В легкових А. і автобусах двигун часто розміщують в задній частині А. вздовж або впоперек кузова. Силова передача (трансмісія) служить для передачі обертаючого моменту від колінчастого вала двигуна до ведучих коліс А. Вона складається з коробки передач, механізму зчеплення, карданної передачі, голов. передачі, диференціала і півосей, з'єднаних з маточинами ведучих коліс. Коробка передач дає можливість збільшувати обертаючий момент на ведучих колесах А. при збільшенні опору руху (напр., на підйомі, при розгоні). Крім того, вона дозволяє робити задній хід і забезпечує

<img src="part2-37.jpg" alt="part2-37.jpg" style=" width:235.08pt; height:168.30pt;">

Мал. 2. Двигун: 1 — головка блока циліндрів. 2— блок циліндрів; 3 — штовхан; 4 — клапан; 5 — свічка запалювання; 6 — поршень; 7 — шатун; 8 — поршневі кільця; 9 — поршневий палець; 10 — маховик; 11 — корінний підшипник колінчастого вала; 12 — нижній картер двигуна, 13 — колінчастий вал; 14 — розподільний вал; 15 — розподільні шестірні; 16 — водяний насос: 17 — вентилятор.

тривале роз'єднання двигуна з ведучими колесами, необхідне під час пуску двигуна і холостого ходу. За способом змінювання передаточного числа коробки передач поділяються на ступінчасті, безступінчасті і комбіновані. В сучас. А. найпоширеніші прості ступінчасті коробки передач. Заг. вигляд конструкції такої коробки показано на мал. 3. Зчеплення служить для роз'єднання і повільного з'єднання працюючого двигуна з коробкою передач, внаслідок чого забезпечується повільне рушання А. з місця і зменшуються ударні навантаження на зубці шестерень коробки передач при їх переключенні. За способом передачі обертаючого моменту зчеплення поділяються на фрикційні, гідравлічні і комбіновані. У фрикційних зчепленнях обертаючий момент передається за рахунок сил

<img src="part2-38.jpg" alt="part2-38.jpg" style=" width:263.34pt; height:157.86pt;">

Мал. 3. Зчеплення і коробка передач: 1 — педаль зчеплення; 2 — маховик; 3 — ведений диск з фрикційними накладками; 4 — витискні важільці; 5 — первинний вал коробки передач; 6 — витискний підшипник; 7 — пересувна шестірня 4-ї і 3-ї передач; 8 — вилки переведення шестерень; 9 — важіль переключення передач; 10 — пересувна шестірня 2-ї і 1-ї передач; 11 — вторинний вал коробки передач; 12 — вісь проміжного вала; 13 — блок шестерень проміжного вала; 14 — вилка виключення зчеплення; 15 — пружини зчеплення; 16 — ведучий диск.

тертя між ведучими і веденими елементами механізму (звичайно дисками, що притискуються один до одного пружинами). В гідравліч. зчепленнях (гідромуфтах) обертаючий момент передається за допомогою рідини, що циркулюс між ведучим елементом — насосним лопатевим колесом і веденим елементом — турбінним колесом. Гідромуфта забезпечує дуже повільний розгін А., але не запобігає ударам між зубцями шестерень коробки передач при їх переключенні, тому в А. з простою ступінчастою коробкою передач гідромуфту застосовують разом з фрикційною муфтою (комбіноване зчеплення). Заг. вигляд конструкції фрикційного однодискового зчеплення показано на мал. 3, а гідромуфти — на мал. 4. Карданна передача зв'язує агрегати силової передачі, вали яких розміщені під деяким кутом, що змінюється під час руху А. Вона складається з одного або кількох трубчастих карданних валів, карданних шарнірів (карданів) і проміжних опор. Кардани за своєю конструкцією поділяються на жорсткі і м які. Головна передача призначена для збільшення обертаючого моменту та передавання його від карданного вала до диференціала і далі на півосі, розміщені під прямим кутом до поздовжньої осі А. Головні передачі поділяються на шестеренчасті і черв'ячні. Шестеренчасті головні передачі можуть бути одинарними і подвійними. На мал. 5 показано конструкцію одинарної головної передачі і диференціала з конічними шестірнями.

Механізм керування А. складається з двох систем: рульового керування і гальмової системи. Рульове керувацня складається з рульового механізму і рульового привода. гульовий механізм перетворює поворот рульового колеса в кутове переміщення рульової сошки. Рульовий привод зв'язує сошку з поворотними цапфами керованих коліс; він складається з поздовжньої рульової тяги, важелів поворотних цапф і поперечної рульової тяги. На мал. 6 показано заг. вигляд

<img src="part2-39.jpg" alt="part2-39.jpg" style=" width:80.28pt; height:106.20pt;">

Мал. 4. Гідромуфта: 1 — колінчастий вал двигуна; 2 — насосне колесо; 3 — турбінне колесо; 4 — ведений вал; 5корпус гідромуфти; 6 — лопаті.

рульового механізму і рульового привода су-час. вантажних А. У важких вантажних А. і автобусах в систему рульового керування входять гідравлічні або пневматичні підсилювачі (сервомеханізми), що збільшують зусилля

<img src="part2-40.jpg" alt="part2-40.jpg" style=" width:231.30pt; height:160.02pt;">

Мал. 5. Головна передача, диференціал, гальмовий механізм: 1 — піввісь; 2 — чашка диференціала; 3 — піввісна шестірня; 4 — трубопровід гідравлічного привода до гальмового механізму; 5 — хрестовина сателітів; 6 — сателіт; 7 — велена шестірня головної передачі; 8 — ведуча шестірня головної передачі; 9 — карданний шарнір; 10 — карданний вал; 11 — ресора; 12 — опорний диск гальмового механізму; 13 — робочий гальмовий циліндр; 14 — болт кріплення диска колеса; 15 — маточина колеса; 16 — гальмовий барабан: 17 — гальмові колодки.

водія і значно полегшують його роботу. Для гальмування в А. є дві системи: основна, що діє від гальмової педалі, і допоміжна (стоя-ночна), що діє від ручного важеля.

Автомобільна промисловість СРСР виробляє А. різних типів і класів. Тех. характеристику деяких А. наведено в таблиці. В нових моделях рад. А. враховано останні досягнення сучас. техніки і конкретні умови їх застосування. За своїми експлуатац. якостями ці моделі А. багато в чому перевищують кращі іноземні моделі. Досконалість конструкції і пристосованість А. до використання в різних умовах експлуатації оцінюються за його динамічними (швидкісними) якостями, сталістю руху, прохідністю, плавністю ходу, легкістю керування, паливною економічністю, надійністю. Ці експлуатац. якості А. визначаються його конструктивними, геометричними і ваговими параметрами. Для виробництва вітчизн. А. характерним є значне підвищення надійності й довговічності механізмів внаслідок

<img src="part2-41.jpg" alt="part2-41.jpg" style=" width:237.24pt; height:156.06pt;">

Мал. 6. Рульове керування: 1 — рульовий механізм; 2 — рульовий вал; 3 — рульова колонка; 4 — амортизатор; 5 — рама; 6 — поздовжній важіль правої поворотної цапфи; 7 — ресора; 8 — поперечна рульова тяга; 9 — поздовжній важіль лівої поворотної цапфи; 10 — поворотна цапфа; 11 — поперечний важіль поворотної цапфи; 12 — поздовжня рульова тяга; ІЗ — рульова сошка.

поліпшення якості матеріалів, удосконалення технології виготовлення деталей, підсилення їх жорсткості, удосконалення системи фільтрування масла та повітря в двигунах. Вживаються заходи до полегшення тех. обслуговування А., зокрема запроваджується система центрального мащення деталей ходової частини і механізмів керування.

Літ.: Несвитский Я. И. Грузовые автомобили. К., 1953; Автомобиль (Описательный курс). Под ред. Г. В. Зимелева. М., 1955; Гольд Б. В., Фалькевич Б. С. Теория, конструирование и расчет автомобиля. М., 1957; Абрамович А. Д. Технические характеристики автомобилей. М., 1958.