Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БІЛЛЬ - БЛОКАДА/Тексти

БІЛЛЬ (від англ. bill — рукопис, грамота) — у Великобританії та інших англосаксонських країнах законопроєкт, який вноситься в законодавчий орган. Б., прийнятий парламентом, називається актом або статутом (в Англії). За деякими актами назва Б. зберігається і після прийняття їх парламентом, напр. Білль про права 1689, Білль про зняття відповідальності з службових осіб за незаконні дії (застосовується для «узаконення» розправи поліції з трудящими під час їх масових виступів). Б. бувають публічні (public) та приватні (private). Публічний Б. — законопроєкт з питань загального законодавства та держ. управління; приватний Б. — проєкт постанови парламенту для вирішення спорів про право між приватними особами, компаніями та місцевими органами.

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА — акт англійського парламенту 1689 про обмеження прав короля. Б. п. п. забороняв королю без згоди парламенту видавати нові закони і припиняти чинність діючих законів, стягувати податки, тримати в мирний час армію. Б. п. п. проголошував свободу парламентських дебатів, виборів і подачі петицій. Б. п. п. завершив т. з. «Славну революцію» 1688 — 89, закріпив перемогу великих землевласників і капіталістів Англії над абсолютизмом.

БІЛЛЬ-БІЛОЦЕРКОВСЬКИЙ Володимир Наумович (н. 9. І 1885) — російський рад. письменник. Засл. діяч мист. (з 1935). Член КПРС з 1917. Н. на Україні у м. Олександрії. Працюючи матросом і кочегаром, побував у багатьох країнах світу. В першій збірці «Сміх крізь сльози» (1918) відтворив життя трудящих зарубіжних країн. Найзначніший твір — героїчна драма «Шторм» (1925) — розкриває роль партії в боротьбі за владу Рад. На її основі створено однойменний фільм (1957). «Голос надр» — п'єса про робітничий клас у роки відбудови Донбасу. Драма «Життя кличе» (1933) показує процеси формування нової рад. інтелігенції.

Тв.: Пьесы. М.. 1955; Рассказы. М., 1956; Укр. перекл. — Шторм. К., 1952; Оповідання. К., 1953.

БІЛОБОГ (Білий бог, Білун) — поганський міфологічний персонаж східних і західних слов'ян. Уособлював добрі («білі») сили. Назва Б. засвідчена в топоніміці Лужиці (гора Білбог), Польщі (с. Бялобоже), України (с. Білобожниня на Тернопільщині), Серед. Росії (урочище Бєлиє Боги). Протилежністю Б. був Чорнобог (Чорнт, Чорт), культ якого у зх. слов'ян засвідчений німецьким хроністом 12 ст. Гельмольдом.

БІЛОБОЧКА — одна з назв дельфіна звичайного, поширеного в усіх морях світу, численного в Чорному і Азовському морях.

БІЛОВЕЗЬКА ПУЩА — державне заповідно-мисливське господарство в БРСР, розташоване па вододілі рік Бугу, Німану і Прип'яті. Загальна площа Б. 1І. 76 700 га, з яких 72 тис. га знаходиться на території БРСР, а 4700 га відійшло до Польщі внаслідок встановлення державного кордону між СРСР і ПНР в 1945. 80% території Б.П. Білорусії — незаймані ліси, в яких налічується понад 20 видів деревних рослин. З них найбільш поширені — сосна, ялина, дуб, граб, береза, вільха, ясен. Назва Б. П. походить від збудованої тут у 13 ст. сторожової Білої Вежі. Б. П. стала широко відомою на початку 19 ст., коли виявилося, то в ЇЇ лісах збереглася значна кількість зубрів, винищених в інших місцях Європи. В 1803 спеціальним законом полювання на зубрів було заборонене, а згодом вироблено ряд заходів, спрямованих на збереження цих рідкісних тварин (підгодовування, утримання в спеціальних загонах). На початку 20 ст. в Б. П. налічувалося вже близько 700 зубрів. Але під час першої світової війни вони були повністю винишені. Після війни в Б. П. було завезено з зоопарків для відновлення стада кілька зубрів. В 1941 їх було 19 голів. Під час Великої Вітчизн. війни це стадо майже все загинуло. Ті тварини, що залишилися, стали вихідними для створення нового стада зубрів. В 1959 в лісах Б. П. жило 23 зубри і 14 утримувались в загорожі, крім того, 13 зубрів вивезено в зоопарки та ін. заповідники.

Зубр (самка) в Біловезькій Пущі.

Б. П. населяє понад 50 видів звірів— численні олені і козулі (завезені сюди в 19 ст.), дикі кабани, лосі, річкові бобри, куниці, білки, борсуки, лисиці, горностаї, видри і майже 200 видів птахів — глухарі, тетеруки, чорні чорногузи, рябчики, голуби, крижні та ін. Частина Б. П. на території Польської Народної Республіки також зберігається як заповідний парк. Вживаються заходи для збільшення стада зубрів, збагачення кількості лісових порід пущі тощо.

БІЛОВОДСЬК — селище міського типу, центр Біловодського району Луганської обл. УРСР, на річці Деркулі (бас. Дону), за 54 км на Пд. Сх. віл залізничної ст. Старобільськ. 8,0 тис. ж. (1959). Молокозавод, харчокомбінат, цегельно-черепичний з-д, птахо-інкубаторна станція, РТС. Училище механізації с. г., середня, 3 восьмирічні, початкова школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, 4 б-ки. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — зернове господарство і тваринництво (коні, м'ясо-молочна худоба). В Біловодському районі — докучаївські полезахисні лісосмуги. Деркульський конезавод.

БІЛОВУС, мичка (Nardus) — рід род. злаків. Багаторічні трав'янисті рослини з повзучим кореневищем, вузькими щетиновидними листками і тонким однобічним колосом. Вважається монотипним родом з єдиним видом — Б. стисненим (N. stricta), поширеним майже по всій Європі (в т. ч. в СРСР, зокрема УРСР), в Малій Азії, Гренландії і Пн. Америці. У 1941 Д. І. Сакало описав зразки Б. з Гренландії, Приморських Альп, Кавказу, М. Азії та Забайкалля як новий вид N. glabriculumis, який потребує додаткового дослідження. Б. стиснений росте на суходільних луках, в лісах (в УРСР звичайно на Поліссі, в Карпатах, зрідка в Лісостепу). Це злак низької кормової якості. На луках він утворює густі дернини, витісняючи цінніші кормові рослини. Ного поширення викликає заболочування луків.

БІЛОГІРСЬК (до 1945 — Карасубазар) — місто, центр Білогірського району Кримської обл. УРСР, на шляху Сімферополь— Феодосія, за 42 км на Пн. Сх. від Сімферополя і за 74 км на Зх. від Феодосії. 9,0 тис. ж. (1959). Промкомбінат, харчокомбінат, РТС. 2 середні, восьмирічна школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, 2 б-ки. Пам'ятник О. В. Суворову. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — садівництво і виноградарство.

БІЛОГІР'Я (до 1946 — Ляхівці) — село, центр Білогірського району Хмельницької обл. УРСР, на річці Горині (бас. Дніпра). Залізнична ст. Суховоля. 1 тис. ж. (1959). Підприємства харч, промисловості, мотороремонтна майстерня, РТС. Серед. школа, школа робітничої молоді, 2 б-ки, клуб. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (зернові культури, цукрові буряки) і тваринництво м'ясо-молочно-го напряму. Поклади крейди.

БІЛОГОЛОВА УКРАЇНСЬКА ХУДОБА — порода свійського бика. Виведена на Правобережжі УРСР в районі Житомир—Коростень схрещуванням місцевої худоби з гронінгенськоюі завезеною з Голландії. Розводять Б. у. х. в Київській. Житомирській, Вінницькій і

Хмельницькій обл як породу молочного напряму. Основна масть— червона різних відтінків і чорна. У більшості тварин голова, пі дгрудок, живіт, вим'я, ноги і кінець хвоста білі. Для Б. у. х. характерні легка голова, тонка шия, тонкий кістяк, добре розвинена задня третина тіла. Річний надій на корову 2500—3000 кг молока жирністю 3,6—3,7%. В кращих стадах надій становить 4000— 4500 кг; від рекордистки Орбіти надоєно 12 339 кг. Жива вага корів 370—440 кг, бугаїв 800—900 кг.

Корова білоголової української породи.

Забійна вага не перевищує 50%. Провадиться робота щодо дальшого поліпшення Б. у. х., щоб підвищити її продуктивність, жирномолочність і м'ясні якості. Найкращі породні стада на плем. фермах колгоспів Бородянського (Київ, обл.) і Черняхівського (Житом, обл.) районів, в радгоспах «Комсомолець Полісся» (Київ. обл.) та ім. Димитрова (Хмельн. обл.) і в г-ві Київ. дослідної станції тваринництва «Терезіно».

БІЛОГОРІВКА — селище міського типу Лисичанського району Луганської обл. УРСР, на ріці Сіверському Дінці (бас. Дону), за 11 км від залізничної ст. Насвітевичеве. 2,0 тис ж. (1959), В околицях Б. крейдяний кар'єр, що постачає сировиною Донецький содовий з-д ім. В. І. Леніна; поклади кам. вугілля. Середня й початкова школи, б-ка, клуб.

БІЛОГРАДСЬКИЙ Тимофій — український бандурист і співак 18 ст. На поч. 30-х рр. був музикантом при петербурзькому дворі. За чудовий голос і майстерну гру на бандурі 1733 відряджений до Німеччини, де вдосконалював свою виконавську майстерність у лютніста Вейсса в Дрездені. 1739 Б. прийнято на службу придворним музикантом в Петербурзі. 1740 знову переїхав до Дрездена. Виступав за кордоном, користувався великим успіхом як співак та віртуоз-виконавець складних творів на бандурі.

Літ.: Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. X., 1930; Финдейзен Н. Очерки по истории музыки в России, т. 2. М.—Л., 1928.

БІЛОГРУДІВСЬКА КУЛЬТУРА — культура осілого населення пізнього бронзового віку (11—9 ст. до н. е.), поширена на території між Дністром і Дніпром. Пам'ятки її вперше було виявлено на початку 20-х рр. 20 ст. в Білогрудівському лісі під містом Уманню Черк. обл. Поселення Б. к. зустрічаються також в околицях Києва. В Б. к. поряд з бронзовими широко застосовувалися кам'яні знаряддя (серни з крем'яними вкладишами, шліфовані сокири). Для кераміки характерні посудини тюльпановидної форми, прикрашені у верхній частині гладким валиком, лощений посуд — черпаки, кубки, біконічні посудини — з дрібнозубчастим орнаментом. Населення Б. к. займалося землеробством і скотарством. Деякі вчені бачать в Б. к. джерела культури найдавніших слов'ян Сх. Європи.

БІЛОДІД Іван Костянтинович (н. 29. VIII 1906) — український рад. мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957). Член КПРС з 1943. Н. в с. Успенському Онуфріївського району Кіровоградської обл. 1932 закінчив Харків. інститут профосвіти, викладав мовознавство у вишах Харкова й Львова. Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1946 працює в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР та Київ. університеті. Автор праць з історії та сучасної укр. літ. мови, лінгвостилістики, методології та історії мовознавства, теорії перекладу, лексикології і лексикографії.

Міністр освіти УРСР (з 1957). Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання. Нагороджений орденом Червоного Прапора та ін. орденами й медалями.

Тв.: Питання розвитку мови української радянської художньої прози. К., 1955; Возз'єднання України з Росією в 1654 р. і його значення для розвитку української літературної мови. В кн.: Полтавсько-київськнй діалект — основа української національної мови. К., 1954; Мова і стиль романа «Вершники» Ю. Яновського. К., 1955.

БІЛОДУШКА — хижий ссавець, те саме, що кам'яна куниця (Martes foina). Див. Куниця.

БІЛОЗЕРКА — селище міського типу, центр Білозерського району Херсонської обл. УРСР. Розташоване на березі Білого озера, яке рукавом сполучене з Дніпром, за 12 км на Пд. Зх. від залізничної ст. Херсон. 4,7 тис. ж. (1959). Промкомбінат, РТС, середня школа, школа робітничої молоді, Будинок культури, широкоекранний кінотеатр, б-ка. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (зернові культури, сади, виноградники) і м'ясо-молочне тваринництво.

БІЛОЗЕРСЬКЕ — селище міського типу Добропільського району Сталінської обл. УРСР, за 12 км від залізничної ст. Добропілля. 7,6 тис. ж. (1959). Засн. в 1950 у зв'язку з будівництвом шахт. У межах селища 3 кам'яновугільні шахти, буд. управління тресту «Красноармійськжитлобуд», шляхобуд. управління комбінату «Артемшахтобуд». Середня школа, школа робітн. молоді, б-ка, Будинок культури.

БІЛОЗЕРСЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ — поселення пізнього бронзового віку на березі Білозерського лиману в селищі Кам'янці-Дніпров-ській Запорізької обл., досліджене 1947. При розкопках виявлено залишки великого напівземлянкового житла з кількома кам'яними вогнищами. Всередині і навколо нього знайдені знаряддя праці — бронзові ножі, шила, крем'яні вістря стріл, зернотерки, а також уламки глиняного посуду і кістки тварин. Б. п. датується поч. 1-го тис. до н. е.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Василь Михайлович (1825— 99) — один із організаторів Кирило-Мефоді'ївського товариства. Походив з чернігівських дворян, вчився в Київському університеті. Був автором «Записки» — чорнового проєкту і пояснень статуту товариства, в яких відзначав тяжке становище кріпаків. Брав участь у складанні програмних документів товариства. Б. належав до ліберально-реформістської частини товариства, що вважала за можливе мирною пропагандою ідей християнства й освітою здійснити поступову ліквідацію кріпацтва і об'єднати всі слов'янські народи у федеративну державу. Одночасно він виступав проти революційно-демократичної течії товариства, очолюваної Т. Г. Шевченком, яка висувала ідею революційного знищення кріпосного права. В 1847 Б. був арештований і засланий в Олонецьку губ. В 1861—62— редактор журналу «Основа». Пізніше Б. — член Варшавської судової палати. Після відставки жив у Петербурзі.

Літ.: Історія Української РСР, т. 1. К., 1955; Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. М., 1959.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Микола Михайлович (1833—96) — український фольклорист і етнограф. Родом з Чернігівщини. Збирав і досліджував фольклорні, історичні та етнографічні матеріали. Окремі праці Б. зберігаються в рукописах («Народ в його розповідях і пам'ятках усної словесності», «Обряди і звичаї жителів північних повітів Чернігівської губ.» та ін.).

Тв.: Южно-русские летописи, т. 1. К., 1856; Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831 — 1861 гг.). «Киевская старина», 1882, № 10; Рукописні матеріали М. М. Білозерського. Фонди Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Фонд 3.

БІЛОЗІР (Parnassia) — рід багаторічних трав'янистих рослин род. ломикаменевих (Saxifragaceae). Відомо 45 видів, поширених в помірній смузі Пн. півкулі. В СРСР — 4 види, з них в УРСР — один: Б. болотяний (P. palustris), вис. до 40 см, з нерозгалуженими стеблами і поодинокими білими квітками на їхніх верхівках. Прикореневі листки з довгими черешками, серцевидні, тупі, з темними крапками; стебловий листок один, сидячий; плід — коробочка. Росте на вологих луках і болотах (в УРСР звичайний на Поліссі).

Білозір болотяний: 1 — загальний вигляд; 2 — розріз квітки.

БІЛОЗІРКА — скупчення в нижніх шарах грунтів степової зони вуглекислого вапна у вигляді білих плям діаметром близько 1 см. В звичайних чорноземах Б. зустрічається окремими зірочками, у південних чорноземах і каштанових грунтах на глибині 90—130 см утворює шар макс. скупчення. Б. використовують як морфологічну ознаку при виділенні різних підтипів чорноземів.

БІЛОЗУБКА, землерийка білозуба (Crocidura) — рід дрібних подібних до мишей ссавців род. землерийкових (Soricidae) ряду комахоїдних. Від бурозубки і ку'тори Б. відрізняються білими зубами, довшими вухами і наявністю рідких довгих волосинок на хвості. Б. — південні тварини, поширені в Африці і Євразії. Відомо бл. 100 видів, в СРСР — 4, з них в УРСР — 2. Б. двічі на рік народжують по 3—10 малят, активні протягом цілого року, живляться переважно комахами. Викопні рештки Б. відомі починаючи з середнього міоцену Європи.

БІЛОКАМ'ЯНСЬКЕ (до 1958 — Будьоннівське) — селище міського типу Артемівського району Сталінської обл. УРСР. Залізнична ст. Деконська. 4,0 тис. ж. (1959). Шамотний з-д, комбінат будівельних деталей. 2 середні школи, школа робітн. молоді, 2 б-ки, 2 клуби. В околицях Б. гіпсова шахта і гіпсовий кар'єр. Поблизу ст. Деконська — найбільша в Європі механізована соляна шахта № 3 ім. К. Лібкнехта.

БІЛОКОНСЬКИЙ Іван Петрович (1855— 1930) — публіцист, в дожовтневий період земський, бурж.-ліберальний діяч. Н. в Чернігові. Після закінчення Черніг. гімназії працював народним учителем. Друкувався в педагогічному журналі «Русская школа», був членом Харків, товариства поширення в народі письменності. За зв'язок з народовольцями був засланий до Сибіру (1880). В 1905 примкнув до партії кадетів. Б. — редактор і один з авторів 10-го тома створеної в Харкові «Народної енциклопедії наукових і прикладних знань», присвяченого питанням народної освіти в Росії, а також багатьох ін праць.

БІЛОКОРОВИЦЬКО-ТОПИЛЬНЯНСЬКИЙ КРЯЖ — височина, що підноситься серед боліт в центральній ч. Українського Полісся (в Житомирській обл.). Висота до 200 м. Простягається з Пд. Зх. на Пн.-Пн. Сх., звужуючись з Пд. на Пн. Утворена з сірого пісковика, на схилах продукти його руйнування — кам'яні осипища. Рельєф Б.-Т. к. згладжений.

БІЛОКРИЛКИ, алейродиди (Aleurododea) — підряд рівнокрилих хоботних комах (Homoptera) з двома парами вузьких, однаково розвинених крил, вкритих лусочками. Б. —дрібні комахи (європ. види 1,3— 1,8 мм). Відомо понад 80 видів, поширених в усіх країнах світу, але переважно в тропіках. В УРСР — близько 5 видів род. алей-родидових (Aleurodidae). Б. тримаються на нижній поверхні листя, живляться соками рослин; деякі види, зокрема завезений з Бразілії алейродид (Trialcurodes vaporariorum), шкодять овочевим та ягідним культурам в теплицях.

БІЛОКРИЛЬНИК БОЛОТЯНИЙ, образки (Calla palastris) — багаторічна трав'яниста рослина род. ароїдних, з повзучим, членистим кореневищем і серцевидними, загостреними листками на довгих черешках. Квітки двостатеві, без оцвітини, зібрані в початок, обгорнений покривалом. Плід ягодоподібний, червоний. Поширений в Пн. і Серед. Європі, Сибіру, на Далекому Сх. і в Пн. Америці; звичайний в УРСР на Поліссі. Росте по болотах і грузьких берегах річок, отруйний.

Білокрильник болотяний: 1 — загальний вигляд; 2 — квітка; 3 — початок з плодами.

БІЛОКРІВ'Я (лейкемія) — захворювання кровотворної системи, що виявляється у значному збільшенні числа білокрівців у крові. Див. Лейкоз.

БІЛОКУР Катерина Василівна (н. 7. XII 1900) — український радянський митець, майстер українського народного декоративного живопису, народ. художник УРСР (з 1956). Н. в с. Богданівці Яготинського району Київської обл. в сім'ї селянина-бідняка. Грамоти навчилася самотужки. Працюючи в колгоспі, брала участь у художній самодіяльності, де її природний хист до малювання набув справжнього розквіту. З кінця 30-х рр. стає учасницею обласних, республікан., союзних та зарубіжних виставок. Б. є основоположником декоративного живописного натюрморту в укр. народному мистецтві.

Сюжетами її творів є квіти, різноманітні плоди садів та городів, поля з золотим колоссям («Цар-колос», «Колгоспне поле», «Сніданок», «Колгоспний достаток», «На Черкаській землі», «Буйна» та ін.). Твори Б. народні за змістом і художнім трактуванням, своєрідні і яскраві щодо своєї форми, композиції і колориту; в них багато щирості, романтики, народ, поезії. її картини, іноді значні розміром, виконані в техніці мініатюри. Твори Б. в в багатьох музеях УРСР.

Літ.: Нагай В. Г. Катерина Білокур. «Народна творчість та етнографія», 1957, № 1.

БІЛОКУРАКИНЕ — селище міського типу, центр Білокуракинського району Луганської обл. УРСР, на ріці Білій (бас. Дону). Залізнична станція. 5,6 тис. ж. (1959). Цегельня, птахо-інкубаторна станція, РТС. Середня, восьмирічна, 4 початкові школи, школа сільської молоді, Будинок культури, б-ка. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (гол. культури: пшениця, кукурудза, соняшник). Розвинуте молочно-м'ясне тваринництво, птахівництво.

БІЛОЛОЗ, верба тритичинкова (Salix triandra) — високий кущ, рідше деревце з роду верба. Гілки тонкі, гнучкі, оливкового або жовтозеленого кольору. Сережки розцвітають після появи листків. Поширений майже по всій тер. СРСР, в УРСР — у всіх районах. Росте на вологих луках та болотах, в плавнях, по берегах річок та озер і добре їх закріплює. Його гілки ідуть на плетіння кошиків, кору й листя вживають як барвник; рослина містить дубильні речовини.

БІЛОЛУЦЬК — село, центр Білолуцького району Луганської обл. УРСР, на річці Айдарі (бас. Дону), за 27 км на Пн. Сх. від залізничної ст. Катран. 4,2 тис. ж. 1959.

Цегельня, млинокомбінат, маслозавод; середня, восьмирічна, 3 поч. школи, школа сільської молоді, Будинок культури, 2 б-ки. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (зернові культури, соняшник) і м'ясо-молочне тваринництво. Поклади крейди.

БІЛОМОРСЬКО-БАЛТІЙСЬКИЙ КАНАЛ ІМЕНІ СТАЛІНА — водний шлях, що сполучає Біле і Балтійське моря. Проходить в основному по ріках і озерах Біломорсько-Онезь-кого перешийка Карельської АРСР. Зв'язує місто Бєломорськ на Білому морі з с-щем Повенець на пн. березі Онезького озера. Збудований у 1931—33. Протяжність 221 км, з них 37,08 км — штучний шлях. На Б.-Б. к. є 19 шлюзів, 15 гребель, 49 дамб та ін. гідротех. споруди. Тривалість навігації — з серед, травня до кінця жовтня. Канал через Онезьке озеро, ріку Свір, Ладозьке озеро й ріку Неву з'єднав Біле море з Балтійським; на 3919 км скоротив шлях від Ленінграда до Архангельська, сполучив Біле море з Волзьким басейном, сприяв використанню лісових і мінеральних ресурсів прилеглих районів. Вздовж траси Б.-Б. к. виникли нові міста: Бєломорськ, Сегежа, Медвежегорськ.

БІЛОННА МОНЕТА (франц. billon — низькопробний сплав) — розмінна монета. Випускається поряд з банківськими і казначейськими білетами для здійснення торговоплатіжного обороту. Карбування Б. м. є держ. монополією. Вартість металу, що йде на Б. м., і витрати на її карбування менші за номінал (різниця, т. з. монетний прибуток, надходить в держ. бюджет). Як гроші Б. м. не може служити мірилом вартості, а лише відіграє роль засобу обігу і засобу платежу. В СРСР розмінною монетою є Б. м. з нікелю — 10, 15 і 20 коп. і з бронзи — 1, 2, 3 і 5 коп.

БІЛОПІЛЛЯ — місто, центр Білопільського району Сумської обл. УРСР, на р. Вирі, притоці ріки Сейму, за 3 км від залізничної ст. Білопілля. 15,3 тис. ж. (1959). Б. засноване 1672 козаками-переселенцями з Правобережної України на місці древньоруської фортеці Вира, збудованої 11 — 12 століття Переяславським князівством для захисту від половців і зруйнованої і 239 Батиєм. У 18 ст. Б. було сотенним містечком Білопільської сотні Сумського полку. Після ліквідації слобідських полків 1765 стало заштатним містом Харківської губернії.

За роки Рад. влади в Б. побудовані маш.-буд. з-д (устаткування для харч. промисловості: цукрової, спиртової, борошномельної) та підприємства харч. промисловості, промкомбінат, електростанція, РТС. Залізничне учил., 4 серед., 2 восьмирічні, початкова школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, кінотеатр. В Б. народився видатний педагог і письменник А. С. Макарелко. В районі — посіви озимої пшениці, цукрових буряків, розведення молочно-м'ясної худоби.

БІЛОРИБИЦЯ (Stenodus Ieucichthys) — цінна промислова риба род. лососевих. Довжина до 1,2 м, вага до 20 кг. Поширена в Каспійському морі. Б. — прохідна риба: вона нагулюється в морі, а для розмноження заходить в річки.

БІЛОРІЧАНСЬКЕ — селище міського типу Олександрівського району Луганської обл. УРСР, за 4 км від залізничної станції Збірна. 6,9 тис. ж. (1959). В межах селища — 3 кам'яновугільні шахти, тваринницький радгосп, середня й початкова школи, школа-інтернат, школа робітн. молоді, клуб. Засноване 1950 в зв'язку з будівництвом шахт.

БІЛОРУСИ (самоназва — бєларус и) — соціалістична нація, що є основним населенням Білоруської РСР. Б. живуть також в Укр. РСР, Лит. РСР, Латв. РСР, РРФСР, Каз. РСР та ін. республіках СРСР і за кордоном. Чисельність Б. в СРСР — близько 8,3 млн. чол. (1939). Мова — білоруська, належить до східнослов'янської групи мов. Предки Б., так само як росіян і українців, були східнослов'янські племена, які склалися в древньоруську народність в період Київської Русі — спільної колиски трьох братніх народів. Формування білоруської народності в 14—16 ст. відбувалося в умовах визвольної боротьби Б. за національну незалежність проти литовських і польських загарбників.

Основним напрямом г-ва Б. з давніх часів було землеробство з примітивними знаряддями (соха, дерев'яна борона, серп, коса, ціп) і скотарство; допоміжні галузі — мисливство, рибальство, бортництво. Розвивалися ремесла, зв'язані з обробкою дерева, металу, волокна, вовни, шкір, виробленням кераміки. Високої майстерності Б. досягли в ткацтві. Слуцькі пояси, виткані з золотих і шовкових ниток, ще у 18 ст. славилися не тільки в Росії і на Україні, а також на європ. ринках. В художньому ткацтві вироблялися національні риси білорус. орнаменту: лінійно-геометричні форми — найрізноманітніші поєднання ромбів, квадратів, прямокутників, прямих ліній і крапок. Білоруські теслярі, столяри, різьбярі по дереву, інкрустатори були відомі й за межами Білорусії. Вони ще у 17 ст. брали участь в оздобленні багатьох архітектурних споруд Москви, в тому числі Кремля.

Тяжкі умови життя в царській Росії примушували трудящих Білорусії шукати роботи за кордоном. Після реформи 1861 до 1917 з Білорусії емігрувало коло 1,4 млн. чол. Тепер чимало Б. з капіталістичних країн повернулося на Батьківщину. За релігійними поглядами віруючі Б. здебільшого православні, меншість — католики.

Істотні зміни сталися в Білорусії після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. За роки Радянської влади Білорусія з відсталої аграрної країни перетворилася у високо розвинуту індустріально-колгосішу соціалістичну державу, сформувалася білоруська соціалістична нація. Б. — робітники, селяни, інтелігенція — працюють на великих промислових підприємствах, у колгоспах і радгоспах, в наукових і навч. закладах, в культурно-освітніх установах. Розквітає культура Б., соціалістична змістом і національна формою, в якій прогресивні традиції минулого органічно поєднуються з рисами нового побуту білорус, соціалістичної нації.

БІЛОРУСЬКА ГРЯДА — гряда, що простягається з Пд. Зх. на Пн. Сх., від міста Гродна до міста Вітебська, і являє собою частину головного вододілу між басейнами Чорного і Балтійського морів. Пересіч. вис. 240— 260 м, окремі висоти перевищують 350 м (гора Маяк, 356 м). В основі Б. г. залягає Білоруський кристалічний масив, перекритий потужною товщею осадочних порід. Рельєф горбастий. Розчленована річковими долинами.

БІЛОРУСЬКА МОВА — мова білорусів, яка разом з російською і українською мовами ввіходить до сх. групи слов'янських мов. Почала складатись на базі староруської мови і діалектів Зх. Русі в процесі формування білорус, народності, коли внаслідок загарбання литовськими феодалами західноруських земель відбувався процес відокремлення їх від Центр, і Пд. Русі. Як свідчать писемні пам'ятки, в 14—16 ст. створилися фонетично-морфологічні особливості, типові й для сучасної Б. м. Тепер у Б. м. є дві групи діалектів: иівнічно-східна і иівденно-західна. По лінії Ошмяни—Мінськ—Гомель проходить смуга перехідних середньобілоруських говірок, в яких закріпилися риси, спільні для обох діалектних груп. Ці говірки й лягли в основу сучас. літературної Б. м., що сформувалась у 19 і на початку 20 ст. Діалектні групи Б. м. мають такі особливості: Північно-східна — дисимілятивне акання і якання (вьіда, але ваду; вісна, але вясну); подовження приголосних (насенне); закінчення -уць, -юць в 3 ос. множини 1 дієвідміни дієслів та ін. Південно-західна — на місці о,<img src="part13-20.jpg" alt="part13-20.jpg" width="19" height="13">у наголошених закритих складах виступають дифтонги уо, іе, (конь — куонь, лес — ліес); недисимілятивне акання і якання з поступовим переходом в окання і екання в міру наближення до межі УРСР; ствердіння губних приголосних перед я, ё (пjаць, мjод). На пограниччі Б. м. з російською і українською мовами існують перехідні білорусько-російські та білорусько-українські говірки, в яких зберігаються спільні риси сусідніх східнослов'янських мов. Така подібність у мовах підтверджує споконвічну спорідненість братніх народів — росіян, білорусів, українців. Найдавніші писемні пам'ятки з діалектними рисами Б. м. належать до 13 ст., напр. Договірна грамота Смоленська з Ригою і Готським берегом (1229). Літературна мова в початковому періоді роз-| витку (13—15 ст.) продовжувала загально-писемні традиції і одночасно вбирала особливості західноруських говірок, які згодом і стали основою сучасної Б. м. Розвивався в той час стиль ділового письменства (полоцькі грамоти, канцелярські акти, юридична документація Литовського князівства тощо). В літературній Б. м. 16—17 ст. виразно формувалися стилі офіц. листування, статутів, літописів, світських оповідань, перекладної реліг. та науково-педагогічної л-ри. Ці стилі значно відрізнялися від живої народної Б. м. Реліг. твори, напр., продовжують традиції церковнослов. мови, літописи — книжної мови загальноруської доби; на актах і релігійно-полемічних творах позначився вилив польської мови. Внаслідок тісних зв'язків з укр. народом виникло чимало спільних слів, гра-.матичних форм, синтаксичних зворотів, напр.: поунач (північ), пралескі (проліски) та ін. Після приєднання білорус. земель до Польщі функції Б. м. дуже звузились. З початку 18 ст. вона як офіц. писемна мова практично не застосовувалась. З часу возз'єднання Білорусії з Росією (кінець 18 ст.) активізується демократичний рух у країні і з 19 ст. починається процес формування нової літ. Б. м. на живій народ, основі. Проте в умовах соціального і нац. утиску в царській Росії літературна Б. м. аж до Великої Жовтн. соціалістич. революції не мала умов для розвитку: книги, газети, журнали Б. м. майже не друкувались. У зв'язку з забороною Б. м. в ній не була ще розвинута громадсько-політична термінологія, не були усталені граматично-орфографічні норми. Лише після Великого Жовтня Б. м. застосовується в усіх сферах сусп. життя білорус, народу.

Основні особливості сучасної літературної Б. м.: у фонетиці — звуки р, ш, ч завжди тверді (рэзаць, шчотка); губні б, п, ф, м тверді перед j та в кінці слів (вераб'я, стэп); звуки в, л переходять в нескладове ў (салаўі, шоўк); дзекання і цекання (дзеці); акання і якання (гарады, нясу); фрикативний г (галава); подовження приголосних між голосними (ноччу) та ін. У морфології — іменники 2 відміни у наз. відмінку множини мають закінчення -ы, -і (гарады, палі); прикметники ч. р. у наз. відмінку однини закінчуються на -м, -і (добры, летні) та ін. У синтаксисі — закріпилися конструкції род. відмінка з прийменником з при дієслові (смяяцца з яго) та ін.; знах. відмінка з прийменником у при дієсловах (хадзіць у грыбы) та ін.; місц. відмінка з прийменником па при дієсловах (ездзіць па гарадах); безприйменникові звороти з дав. відмінком при дієсловах (дзякаваць яму).

Літ.: Бузук П. А. Спроба лінгвістычнае географії Беларусі, ч. 1. Мінск, 1928; Карский Е. Ф. Белоруссы. Изд. 2, т. 2, в. 1—3. М., 1955—56; Нарысы па гісторыі беларускай мовы Мінск, 1957; Курс сучаснай беларускай літаратурнай мовы. Марфалогія. Мінск, 1957; Курс сучаснай беларускай літаратурнай мовы. Сінтаксіс. Мінск. 1959; Ломтев Т. П. Грамматика белорусского языка. М., 1950; Русско-белорусский словарь. М., 1953.

БІЛОРУСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1944 — одна з найбільших наступальних операцій Рад. Армії в роки Великої Вітчизняної війни. Проведена 23 червня — 29 серпня в Білорусії військами 1-го Прибалт. фронту (командуючий— ген. армії І. X. Баграмян), 3-го (командуючий — ген.-полк. І. Д. Черняховський), 2-го {командуючий — ген.-полк. І. Ф. Захаров) і 1-го (командуючий ген. армії К. К. Рокоссовський) Білорус. фронтів за участю частин 1-ї Польської армії, при підтримці авіації далекої дії, Дніпровської військ. флотилії, білорус. та литов. партизанів.

Прикриваючи Сх.-Прусський та Варшав-сько-Берлінський напрями, німецьке командування зосередило в Білорусії групу армій «Центр» (3-я танк., 4, 9 і 2-а армії), частину сил 16-ї армії з групи «Північ» та 4-ї танкової армії з групи «Північна Україна» — всього до 66 д-зій (понад 1,2 мли. чол., 10 тис. гармат, понад 1000 танків та штурмових гармат і до 1400 літаків). Задум Ставки Верховного Головнокомандування Рад. Армії полягав у тому, щоб силами чотирьох фронтів прорвати оборону противника, оточити і знищити його флангові (вітебське і бобруйське) угруповання, після чого ударами по збіжних напрямах оточити і знищити осн. сили ворога на Сх. від Мінська. На першому етапі Б. о. (23 червня — 4 липня) оборона противника була прорвана на 700 км по фронту, на глибину 150—300 км. Війська 1-го Прибалт. і 3-го Білорус. фронтів у районі Вітебська розгромили осн. сили німецької 3-ї танк. армії і продовжували наступ на Полоцькому і Мінському напрямах. Війська 1-го Білорус. фронту в

р-ні Бобруйська розгромили осн. сили 9-ї армії і розвинули наступ на Мінському і Барановицькому напрямах. Війська 1, 2 та 3-го Білорус. фронтів оточили і знищили осн. сили 4-ї армії на Сх. від Мінська, визволили більшу ч. БРСР. На другому етапі Б. о. (5 липня — 29 серпня) війська 1-го Прибалт. фронту оволоділи Єлгавою і Тукумсом, відрізавши противника від Сх. Пруссії. Війська 3-го Білорус. фронту, продовжуючи наступ на широкому фронті, форсували ріку Німан і підійшли до Сх. Пруссії з Пд. Сх. Війська 1-го Білорус. фронту вийшли на ріку Віслу, форсували її і захопили плацдарми в районі Пулави і Магнушева. В ході 2-го етапу рад. війська просунулись на глибину 600 км і розширили фронт наступу до 1300 км. В Б. о. було розгромлено понад 80 д-зій ворога, з яких 30 оточено й знищено. Перемогою в Б. о. Рад. Армія створила умови для визволення зх. областей України, Польщі і просування на територію Німеччини.

БІЛОРУСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА (Білорусія).

Загальні відомості. БРСР утворена 1 січня 1919. Лежить на Зх. СРСР. Площа 208 тис. км². Населення 8060 тис. чол. (1959). Поділяється на 7 областей (Брестська, Вітебська, Гомельська, Гродненська, Мінська, Могильовська, Молодечненська) і 148 районів (1959); є 69 міст і 115 селищ міськ. типу. Столиця — місто Мінськ (509 тис. ж., 1959).

Державний устрій. Б. — суверенна соціалістична держава робітників і селян, яка на основі добровільності і рівноправності ввіходить до складу СРСР. Поза межами статті 14 Конституції СРСР Б. здійснює держ. владу самостійно, повністю зберігаючи свої суверенні права. Б. має право вступати в безпосередні зносини з іноземними державами. Вся влада в республіці належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих. Найвищим органом держ. влади Б. є її Верховна Рада, а в період між сесіями — Президія Верховної Ради. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом держ. влади Б. є Рада Міністрів БРСР. Місцевими органами держ. влади в областях, районах, містах, селищах, селах є відповідні Ради депутатів трудящих. Верховна Рада БРСР обирається строком на 4 роки, обласні, районні, міські, селищні і сільські Ради депутатів трудящих — строком на 2 роки громадянами, що досягли 18 років. Правосуддя в республіці здійснюється Верховним судом Б., обласними судами та районними (міськими) народ. судами. Вищий нагляд за виконанням законів на території республіки здійснюється як Генеральним прокурором СРСР безпосередньо, так і через прокурора Б. Республіка має свій держ. герб, прапор і гімн.

Природа. Поверхня Б. рівнинна, з горбастими підвищеннями і слабо вираженими низинами. На Пн. переважає рельєф з горбами, озерами. З Пд. Зх. на Пн. Сх. тягнеться невисока (240—350 м над рівнем моря) Білоруська гряда, розчленована на окремі височини: Гродненську, Волковиську, Новогрудську, Мінську, Оршансько-Вітебську та ін. На Пд. від Білоруської гряди простягаються рівнинні простори Б., які в басейні Прип'яті переходять у заболочену низовину — Білоруське Полісся (100—150 м абс. висоти). В ландшафті Білоруського Полісся характерними формами рельєфу є піщані горби і дюни, а також берегові вали вздовж річок. Геологічні відклади представлені докембрійськими кристалічними породами (виходять на поверхню на півдні Б. біля Глушкович), палеозойськими (кембрій — карбон), мезозойськими (юра — крейда) і палеогеновими пісками, глинами, вапняками. Є неогенові піски. Антропогенові відклади представлені суглинками і особливо валунними глинами та пісками. Корисні копалини Б.: торф, доломіт, вапняк, крейда, глина, мергель, кварцові піски, кам'яна й калійна солі, фосфорити. Поширені мінеральні води. Є ознаки, які вказують на можливість відкриття родовищ кам'яного вугілля, нафти, газу.

Клімат Б. помірно континентальний, зволожений. Пересічна температура січня від — 4 до — 8°, липня від 4-18 до +20°; опадів пересічно за рік 550—700 мм. Вегетац. період на Пн. Сх. 175 днів, на Пд. Зх. до 205 днів. Клімат сприятливий для зернових, багатьох технічних і плодоовочевих культур.

Б. має густу сітку річок. До басейну Чорного моря належить Дніпро з правими притоками Друттю, Березіною, Прип'яттю і лівою притокою Сожем; до бас. Балтійського моря— Зх. Двіна, Німан, Зх. Буг. Річки використовуються для судноплавства, лісосплаву і частково для виробництва гідроенергії. В Б. течія річок дуже повільна, долини заболочені. На Пн. в западинах горбастого рельєфу є озера: Нароч (80 км²), Освейське (58 км²), Дрисвяти (45 км²), Нещердо (25 км²) та ін.

Осн. типом грунтів Б. є дерново-підзолисті з різним ступенем опідзоленості і механіч. складом (глинисті і суглинкові на Пн., супіскові і піщані в серед. та пд. частинах Б.). Значні площі на Пд. Б. займають також торф'яно-болотні грунти. При високій агротехніці соціалістичного с. г. грунти Б. дають високі врожаї. На Пд., в Поліссі провадиться осушення боліт. Б. входить в зону мішаних лісів СРСР. Рослинність переважно лісова, € лугова і болотна. Ліси займають понад 30% площі Б. В лісах ростуть: хвойні — ялина, сосна (70%); листяні — осика, береза, вільха тощо (25%); дуб, граб, клен та ін. (5%). На Пд. Б. в лісах збереглася реліктова рослина азалія. Осн. тип лісу — сосновий бір. Найбільші масиви лісу — в Поліссі і басейні ріки Березіни. На Зх. Б. лежить відомий лісовий заповідник Біловезька Пуща. Сучасна фауна Б. налічує 400 видів хребетних, з них 250 птахів, понад 60 видів ссавців, 50 видів риб, близько 20 видів плазунів і земноводяних. Для лісової фауни Б. характерні: вовк, лисиця, білка, куниця, горностай, трапляються бурий ведмідь, рись, лось, козуля, дика свиня; в Біловезькій Пущі зберігся зубр. В деяких безлісних районах на півдні Б. є ховрахи. В річках і озерах водяться бобер, видра, норка, а з риб — лящ, в'язь, карась, ряпугака, лин, сом, щука, стерлядь; зустрічається річковий вугор. З багатої фауни птахів промислове значення мають дикі качки, тетерев, глухар, рябчик, сіра і біла куріпка та інші.

Населення. Осн. населення Б. — білоруси; проживають також росіяни, українці, євреї, поляки, литовці та ін. Пересічна густота населення 38,8 чол. на 1 км². Найбільше заселені центр. райони, найменше — Полісся. Міського населення 31%. Найважливіші міста: Мінськ, Гомель, Вітебськ, Могильов, Бобруйськ, Гродно, Брест, Молодечно.

Історія. Найдавніші поселення людей на території Б. відомі з пізнього палеоліту, про що свідчать знахідки крем'яних і кістяних знарядь праці біля сіл Бердижа та Підлужжя на річці Сожі. Відомі також неолітичні поселення.

На початку н. е. територія Б. була заселена сх.-слов'янськими племенами. У верхів'ях Дніпра і Волги жили кривичі, по Березині і Прип'яті — дреговичі, в басейні Сожу — радимичі. Вони займались землеробством, скотарством, а також мисливством і рибальством. У 5—8 ст. відбувається розклад первіснообщинного ладу, зароджуються феодальні вілнасини. В 9—10 ст. територія Б. була частиною Київської Русі — спільної колиски трьох братніх народів — росіян, українців і білорусів. Розвиток класового суспільства, зростання ремесла і торгівлі сприяли виникненню міст на території Б. Найперше були засновані Полоцьк на Зх. Двіні і Туров на Прип'яті, потім Мінськ (вперше в літописах згадується 1067), Гродно, Пінськ, Вітебськ, Друцьк та ін. У зв'язку з феод. роздробленням Київської Русі в 12 ст. виділяються Полоцько-Мінське, Ту-рово-Пінське і Смоленське князівства. Та-таро-монгольська навала 13 ст. на пн.-сх. і пд.-руські землі допомогла литовським князям захопити ослаблені феод, міжусобицями за-хідноруські землі. На початку 14 ст. всі білоруські землі — «Біла Русь» — потрапили в залежність від Литви. Литовські і місцеві феодали захоплювали обшинні селянські землі, посилювали феод, експлуатацію селян, збільшували панські повинності і натуральні оброки. Ще більше посилилося гноблення селян, коли білоруські і литовські землі загарбали польські феодали. Кріпацтво для білоруських селян було остаточно узаконене Литовським статутом 1588. Білоруський народ зазнавав також релігійних утисків з боку католицької церкви, які особливо посилилися після Брестської церковної унії 1596.

Іноземні вторгнення 13—14 ст. затримали, але не спинили екон. і культ. розвитку «Білої Русі». На основі загального розвитку економіки й культури 14—16 ст. на території зх. областей Русі відбувався процес формування білоруської народності. Визначну роль у збереженні і розвитку білорус. культури відіграли в 16 ст. братства — релігійні об'єднання городян. Вони засновували школи, друкарні, активно виступали проти покатоличення білорусів. У відповідь на закріпачення і духовне закабалення народні маси Б. підіймались на визвольну боротьбу. 1595 в районах Пінська, Могильова, Бихова, де діяли загони на чолі з Наливайком, Савулою і Панчохою, сталося велике народне повстання. В 1623 жителі Вітебська підняли повстання проти утисків уніатського архієпіскопа Й. Кунцевича.

Білоруський народ здавна боровся за возз'єднання з Росією. Особливого розмаху набула пя боротьба під час визвольної війни українського народу проти панської Польщі, коли військо під керівництвом Богдана Хмельницького діяло на території Б. До осені 1648 селянськими повстаннями були охоплені райони Мозиря, Брагіна, Лоєва, Рєчипі, Бобруйська, Чечерська, Мстиславля, Орші, Могильова, Мінська, Новогрудка, Слоніма і Бреста. Майже уся Б. палала у вогні повстань. На допомогу повсталим прийшли укр. козацькі загони на чолі з Голотгю, Головацьким, Гаркушею, Небабою, Кривошапкою та ін. Повстання народних мас Б. мало велике значення для визвольної боротьби укр. народу. Значні польсько-литовські сили були сковані в Б. і не могли діяти на Україні. Але на території Б. національно-визвольна боротьба не мала єдиного керівництва, як не було на Україні, і 1651 в основному народне повстання тут було придушене польсько-литовськими феодалами. Велика спільність інтересів укр. і білорус. народів в їхній боротьбі за возз'єднання з Росією яскраво ілюструється заявою Богдана Хмельницького рос. послу в серпні 1653: «Якби царська величність зволив нас прийняти незабаром і прислати своїх ратних людей, то я зараз же пошлю свої грамоти в Оршу, Мстиславль та інші білоруські міста до білоруських людей, і вони одразу почнуть з ляхами битися, і буде їх 200 тисяч». Після возз'єднання України з Росією в січні 1654 населення Б. не раз посилало до Москви послів з проханням приєднати Б. до Російської держави.

Під час російсько-польської війни 1654— 67 населення Б. активно допомагало рос. війську. У 1654—56 рос. військо зайняло майже всю Б., але за Андрусівським перемир'ям 1667 Б. і Правобережна Україна були залишені за Польщею. Із зростанням могутності Росії були створені умови для здійснення мрії білорус. народу про возз'єднання його з великим рос. народом. В результаті трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) вся територія Б. ввійшла до складу Росії. Возз'єднання Б. з Росією мало прогресивне значення для білорус, народу. Економіка Б. входила в загальноросійський ринок, що сприяло розвиткові міст. Возз'єднання створило умови для могутнього впливу на Б. рос. економіки, широкого спілкування культури білоруського народу з рідною йому високорозвиненою культурою рос. народу і поклало край насильницькому ополячуванню і покатоличуванню населення Б. В 1-й половині 19 ст. в Б. значно зросло пром. виробництво (суконне, полотняне, цукрове, ґуральництво). З 1825 до 1863 чисельність міського населення Б. збільшилась з 129 до 350 тис. чол. Реформа 1861 не розв'язала аграрного питання. Лише 35% землі було власністю мільйонів селян; 53,8% всієї землі належало поміщикам; решта — казні і церквам. Після реформи 1861 селянські заворушення вибухнули з новою силою і вилилися в 1863 у велике народне повстання, керівником якого був білорус. революціонер-демократ Кастусь Калинов'ський.

У 2-й половині 19 ст., після скасування кріпацтва, в Б., як і в усій Росії, швидко розвивається капіталізм. Поряд з напівкустарними підприємствами у 80-х рр. 19 ст. в Б. були вже досить значні фабрики і заводи: паперова ф-ка Паскевича в Добруші (500 робітників), тютюнова ф-ка Шерешевського в Гродні (1400 робітників), дротяно-цвяховий з-д в маєтку Барані Оршанського повіту, залізничні майстерні в Пінську, Гомелі, Мінську та ін. Загальному економ, піднесенню Б. сприяла побудова Московсько-Брестської і Лібаво-Роменської залізниць. З розвитком капіталізму загострювалась класова боротьба. В с. г. посилювалось розшарування селян на бідноту і куркульство. На початку 20 ст. селянам належало вже лише 23,8% землі, а 70,2% — помішикам, куркулям, церкві та казні; кількість безкінних і однокінних селянських дворів досягала 62%. В Б. було близько 200 тис. батраків. За рахунок розорених селян і ремісників ішов процес формування робітничого класу Б. В 1901 у Вітебській, Могильовській, Мінській, Гродненській і Віленській губ. налічувалось 1594 пром. підприємства, на яких працювало 48,6 тис. робітників. Заг. кількість промислових, залізничних і будівельних робітників в Б. на початку 20 ст. становила 80 тис. чоловік. Становише робітн. класу було дуже важке. Робочий день тривав 14—16 год., а заробітна плата не забезпечувала навіть мінімального життєвого рівня. Тяжкі умови життя і непосильний гніт все частіше викликали виступи робітників і селян проти своїх експлуататорів. Зростання політичної свідомості білорус. робітників і розвиток робітн. руху п Б. відбувалися під впливом діяльності створеного В. І. Леніним 1895 петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» і виниклих марксистських гуртків і груп в Росії. Ширився страйковий рух. Робітничі страйки проходили у Мінську, Гомелі, Пінську, Бєлостоку та ін. містах. Особливо сильний був страйковий рух серед залізничників. За даними офіційної статистики 1895—1904 в Б. страйкувало 12,3 тис. робітників, тобто бл. 25% всіх зайнятих на великих підприємствах. Більшість страйків 90-х рр. проходила під керівництвом таємних робітничих організацій і гуртків, які пізніше оформились у робітн. с.-д. організації. С.-д. групи й організації створювалися в Мінську, Гомелі, Вітебську, Гродні, Могильові та ін. містах. 1898 в Мінську відбувався І з'їзд РСДРП. На початку 1904 в Б. організовано Поліський і Пн.-зх. комітети РСДРП, що об'єднали осногні с.-д. організації Б. Перевагу в цих комітетах мали більшовики, які боролися за керівництво робітн. класом, виступали проти меншовиків, есерів, бундівців і «Білоруської соціалістичної громади» («БСГ») — дрібнобуржуазної націоналістичної організації, яка виникла в 1902. Трудящі Б. брали активну участь у революції 1905—07. У відповідь на розстріл робітників у Петербурзі 9(22) січня 1905 у Мінську, Могильові, Вітебську, Гродні та ін. містах Б. пройшли політичні страйки, які супроводились сутичками з поліцією. В січні 1905 в Б. страйкувало близько 18 тис. робітників.

У травні 1905 страйковий рух посилився, набравши широкого розмаху. У жовтневому всеросійському страйку 1905 брали участь робітники всіх великих міст і багатьох містечок Б. 31(18) жовтня в Мінську військо відкрило вогонь по учасниках мітингу; було вбито 80 і поранено понад 300 чоловік. Робітн. страйки підтримувалися виступами селян, які почалися весною 1905; влітку 1906 ними було охоплено 20 повітів Б. Робітн. страйки і виступи селян були жорстоко придушені царським урядом.

Після Ленського розстрілу в травні 1912 відбулися великі страйки на льонопрядильній ф-ці «Двіна» у Вітебську, на «Дніпровській мануфактурі» в м. Дубровні, а також на залізнич. транспорті. Щодо кількості селянських виступів Мінська губ. займала 1912 перше місце в Російській імперії.

В період першої світової війни зх. області Б. 1915 були окуповані і пограбовані німецькими військами. В неокупованих повітах Вітебської і Могильовської губ. виробництво пром. продукції скоротилось на 42%, а посівні площі зменшились на 50%. В Б., як і по всій Росії, зростало незадоволення народних мас політикою самодержавства. Відбувалися страйки робітників, виступи селян і солдатів. З поваленням царизму в лютому 1917 більшовики Б. вийшли з підпілля і на чолі з М. В. Фрунзе та О. Ф. Мясниковим, керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна, розгорнули величезну роботу по мобілізації робітників, трудящого селянства і солдатів на боротьбу за перехід до соціалістичної революції, нещадно викривали меншовиків, есерів, бундівців і білоруських бурж. націоналістів. Вплив більшовиків на маси в Б. з кожним днем зростав, а вплив меншовиків і есерів падав.

За ініціативою більшовицької групи Мінської Ради, 5—8 червня 1917 відбувся обласний з'їзд робітничих і солдатських депутатів з представниками Рад Мінської, Могильовської, Віленської, Вітебської і Смоленської губерній. На з'їзді був обраний виконавчий комітет. У травні—червні 1917 в губерніях, повітах і волостях Б. були організовані земельні комітети; селяни вимагали конфіскації всієї поміщицької землі.

Радянська влада в Мінську була встановлена 7 листопада 1917 (того ж дня, що і в Петрограді V 9 листопада 1917 в Мінську було створено Революційний комітет при Мінській Раді. До кінця листопада Радянська влада перемогла в Б. всюди. 9 грудня 1917 в Мінську було обрано Пн.-зх. обласний виконавчий комітет Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і створено Раду Народних Комісарів, які почали проводити в життя перші декрети Радянської влади.

30 грудня 1918 в Смоленську відкрилась VI пн.-зх. обласна конференція РКП(б), яка винесла постанову про створення БРСР і перейменувала себе в І з'їзд КП(б)Б. 1 січня 1919 був опублікований маніфест про утворення БРСР. 5 січня 1919 Тимчасовий революційний робітничо-селянський уряд БРСР переїхав з Смоленська до Мінська, то став столицею республіки. 2—4 лютого 1919 в Мінську відбувся 1-й з'їзд Рад БРСР, на якому було схвалено Конституцію БРСР. В основу її було покладено першу Конституцію РСФРР. Та мирна праця була перервана вторгненням на територію Б. білополяків весною 1919. З метою посилення обороноздатності Країни Рад і об'єднання воєнних зусиль всіх соціалістичних республік для розгрому інтервенції і внутрішньої контрреволюції ВЦВК РСФРР 1 червня 1919 прийняв декрет про воєнний союз Росії, України, Білорусії і Литви. Об'єднувались військове командування, ради народного господарства, залізничне управління, комісаріати праці, фінанси. В телеграмі від З червня 1919 Ленін дав вказівку Наркомпроду України про безперебійне постачання Б. продовольством. Білоруський народ під керівництвом Комуністичної партії активно боровся проти іноземних окупантів. В липні 1920 Червона Армія за допомогою партизанів і всього білорус. народу визволила від білополяків всю Б. Під тиском Антанти за Ризьким договором, підписаним з Польшею 18 березня 1921, від Б. були насильно відторгнуті її західні області. Після закінчення громадянської війни Радянська Білорусія перейшла до мирного соціалістичного будівництва. Імперіалістична і громадянська війни вкрай зруйнували господарстро республіки. Велике значення для відбудови і розвитку народного господарства Радянської Б., як і для ін. братніх республік, мало утворення СРСР, до складу якого БРСР увійшла 30 грудня 1922. При допомозі трудящих всієї країни білорус, народ відбудував народне господарство, яке на кінець 1925 досягло довоєнного рівня. Індустріалізація БРСР провадилась в нерозривному зв'язку з індустріалізацією всього Радянського Союзу при братній допомозі народів СРСР.

У вересні 1939 Радянська Армія взяла під свій захист населення зх. областей Б. і України, визволила його з-під гніту буржуазної Польщі і не допустила окупанії фашистською Німеччиною. Здійснилась заповітна мрія білорус. народу — він возз'єднався в єдиній Білоруській Радянській Соціалістичній Республіці.

За роки передвоєнних п'ятирічок Б. перетворилась на високорозвинуту індустріально-колгоспну республіку. Напередодні Великої Вітчизн. війни пром-сть Б. давала бл. 10% союзного випуску металорізних верстатів, 36,2% фанери, 12,5% льоноволокна, 6,3% паперу та ін. В 1940 валова продукція промисловості зросла проти 1913 в 14 раз; посівна площа дорівнювала 5215 тис. га (проти 4542 тис. га в 1913). В республіці розквітла національна формою і соціалістична змістом культура.

22 червня 1941 фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Близько 1 млн. білорусів пішло до лав Радянської Армії. До 23 серпня вся Б. була окупована німцями. На тимчасово окупованій території БРСР під керівництвом ЦК Комуністичної партії Білорусії розгорнувся всенародний партизанський рух. В тилу ворога діяли 1108 партизанських загонів, в яких було порад 370 тис. бійців. В Б. діяло 9 підпільних обкомів КП(б)Б, 174 міські і районні комітети КП(б)Б, 1113 первинних парт. організацій в партизанських загонах і 184 територіальні підпільні парторганізації, в яких налічувалося понад 25 тис. комуністів. У ворожому тилу під керівництвом парт. організацій велику роботу провадив комсомол. Працювало 10 підпільних обласних і 206 міських і районних комітетів Ленінської Комуністичної Спілки Молоді Білорусії (ЛКСМБ), 5 тис. первинних комсомольських організацій, які об'єднували більше 73 тис. комсомольців. Партизани Б. завдали нім.-фашистським загарбникам великих втрат в живій силі і техніці. В боротьбі з гітлерівцями вони виступали в братній єдності з партизанами України. Комуністична партія Білорусії в тилу ворога вела велику політичну роботу серед населення і партизанів. Видавалося І62 підпільні газети, друкувалися листівки і зведення Радінформбюро. За героїзм і відвагу, проявлені на фронтах Великої Вітчизн. війни, понад 300 тис. воїнів-білорусів нагороджено орденами і медалями (серед них більше як 100 тис. партизанів), 295 чол. удостоєні звання Героя Радянського Союзу, в т. ч. 73 партизани. Бойові заслуги ЛКСМБ відзначено орденом Червоного Прапора (22 вересня 1945).

У липні 1944 рад. війська з допомогою білорус. партизанів повністю визволили БРСР від нім.-фашистських загарбників. Нім.-фашистські окупанти провадили масове знищення мирних жителів і військовополонених, сотні тис. чол. вивезли в Німеччину на каторжні роботи, залишили без притулку мільйони рад. людей, знищили багато пром. підприємств, пограбували МТС, колгоспи і радгоспи. Окупанти зруйнували й спалили 200 міст і райцентрів, 9200 сіл і селищ. Тільки підраховані прямі збитки, завдані Б. гітлерівцями, становили 75 млрд. крб. В післявоєнні роки білорус, народ під керівництвом Комуністичної партії, при братерській допомозі всіх народів Радянського Союзу і насамперед рос. народу не тільки відбудував зруйноване ворогом народне господарство, а й досяг нових значних успіхів у розвитку промисловості, с. г. і культури.

З червня 1945 Б. одночасно з Україною ввійшла до складу Організації Об'єднаних Націй. Б. виступає активним борцем за мир в усьому світі. За досягнення в розвитку народного господарства і культури Б. нагороджено двома орденами Леніна (1935, 1958).

Комуністична партія Білорусії (КПБ) — складова і невід'ємна частина Комуністичної партії Радянського Союзу, створена в результаті об'єднання більшовицьких організацій, які діяли на території Б. ще з початку 20 ст. 30—31 грудня 1918 в Смоленську відбулась VI пн.-зх. обласна конференція РКП(б), в якій брало участь 206 делегатів (175 з ухвальним голосом і 31 з дорадчим), що представляли 17 771 комуніста Мінської, Могильовської, Вітебської, Смоленської та частини Віленської і Чернігівської губерній. Конференція оголосила себе І з'їздом КПБ і організаційно оформила Компартію Білорусії. Компартія Білорусії є авангардом білорус. народу, який в братньому єднанні з усіма народами СРСР будує комуністичне суспільство. В грудні 1958 в лавах КПБ налічувалось 172 747 комуністів.

Ленінська Комуністична Спілка Молоді Білорусії (ЛКСМБ) — бойовий помічник КПБ. Організаційне оформлення ЛКСМБ було завершене на 1-му з'їзді комсомолу Б., що відбувся в Мінську 25—27 вересня 1920. В 1959 в її лавах налічувалось 613 896 комсомольців. ЛКСМБ подає велику допомогу КПБ в мобілізації молоді на боротьбу за здійснення грандіозних завдань комуністичного будівництва.

Народне господарство. Економіка Б. характеризується швидким розвитком промисловості, особливо машинобудування, с. г. і транспорту. Територія Б. становить один екон.-адм. район, раднаргосп якого керує більшою частиною промисловості. Валова продукція всієї промисловості Б. 1958 зросла (порівн. з 1913) в 27, а великої — в 52 рази. Створено паливно-енерг. базу на основі широкого розвитку механізованого видобування торфу (8,94 млн. т, 1958), який в енергетич. балансі електростанцій становить 80%. На торфі працюють найбільші електростанції (БілДРЕС поблизу Оргаі, станції Мінська, Гомельська, Бобруйська, Василевицька ДРЕС та ін.). В Б. збудовано також ряд середніх і невеликих гідроелектростанцій («Дружба народів» на оз. Дрисвяти, Осиповецька ГЕС та ін.). Виробн. електроенергії зросло з 3 млн. квт-г в 1913 до 2735 млн. квт-г в 1958. Поряд з енергетикою створено нові галузі промисловості: маш.-буд., хім., буд. матеріалів та ін. Структура промисловості за вартістю продукції (1955) така: маш.-буд. і металообр. — 24,1%, харчова — 22,2%, легка — 20,9%, лісова і деревообр. — 12,3%, буд. матеріалів — 4,2% , паливна — 3,2% та ін.

Машинобудування стало провідною галуззю промисловості Б. Верстатобудівні з-ди працюють у Мінську, Гомелі, Вітебську; автомобільний, тракторний і мотовелосипедний в Мінську; с.-г. машинобудування в Гомелі. Є підприємства електротех. і приладобуд. промисловості, з-ди шляхових і буд. машин, підприємства, що виробляють продукцію широкого вжитку (радіоприймачі, телевізори, годинники тощо). У 1958 виготовлено 16 тис. металорізних верстатів, 16,5 тис. автомобілів, 422 тис. годинників, 138 тис. радіоприймачів і телевізорів, 37,9 тис. мотоциклів, 564 тис. велосипедів, 98 тис. швейних машин. Успішно розвивається хімічна пром-сть (пром-сть лісохім., синтетичних волокон, медичних препаратів та ін.).

В Б. працюють Бобруйський гідролізний, Ново-Білицький, Борисовський лісохім. з-ди, Могильовська ф-ка штучного волокна, Міпський з-д мед. препаратів; Полоцький з-д скловолокна; будуються інші хім. підприємства. Важливе місце в народ, г-ві Б. займав лісова пром-сть (лісопильна, фанерна, сірникова, мебльова), яка особливо розвинута в Бобруйську, Борисові, Вітебську, Рєчиці, Мінську, Гомелі, Мозирі, Пінську. Швидкими темпами розвивається пром-сть буд. матеріалів. В Б. працюють Кричевський і Волковиський цементні з-ди, Гомельський склозавод, Оршанський і Климовицький з-ди силікатної цегли, вапняні з-ди «Руба» і «Верхове». Тепер в Б. налічується понад 200 цегельних з-дів (без колгоспних). В 1958 вони виробили понад І млрд. штук цегли. Загальний обсяг виробництва буд. матеріалів в 1956 виріс порівняно з 1940 в 3,2 раза.

З галузей легкої промисловості розвинуті текст., швейна і шкіряно-взуттєва. Текст. пром-сть зосереджена переважно у Вітебській обл; (льонокомбінат в Орші). Після Великої Вітчизняної війни в Мінську і Гродні збудовано тонкосуконні, у Вітебську — кили-мово-плюшовий, у Мінську — камвольний комбінати. Вироби, шерстяних тканин в Б. (в тис. м): 1913 — 37, 1940 — 268, 1958 — 4310. В найбільших містах Б. збудовано трикотаж. ф-ки і шкіряні з-ди. Велика харчова пром-сть має кондитерську, хлібопекарську, м'ясну і молокопереробну та ін. галузі. На заводі в Скиделі Гродненської обл. виробляється цукор. На 1959—65 передбачено створення нафтопереробної і дальший розвиток хім., маш.-буд. та ін. галузей промисловості, валова продукція якої зросте в 1,8 раза. В результаті будівництва в Б. калійного, суперфосфатного, азотно-тукового та ін. хім. з-дів в БРСР буде створена нова база виробн. мінеральних добрив.

Соціалістичне с. г. Б. спеціалізується на виробн. льону, картоплі, цукрових буряків і продукції тваринництва.

Збирання льону в Брестській області.

1958 було 3837 колгоспів і 174 радгоспи; на полях працювало 49,3 тис. тракторів (в 15-сильному обчисленні), 11,5 тис. зернових, 3,1 тис. льонозбиральних комбайнів і багато ін. Орні землі становлять 1/3 всіх земель. До 1958 освоєно 791 тис. га земель осушених боліт. Посіви 1958 становили 5,5 млн. га (зернові — 2748 тис, технічні — 324 тис, картопля — 1025 тис га). Посівна пл. Б. збільшилася у 1958 в порівнянні з 1913 майже на 1 млн. га; особливо зросли посіви льону-довгунця, картоплі і кормових культур.

Прокладання осушувального каналу.

Рівень механізації найважливіших с-г. робіт у 1958 (в %): сівба ярових зернових — 82, льону — 67, садіння картоплі — 22, збирання зернових — 65, підняття зябу — 93.

Структура посівних площ (в %)

Культури	1913	1940	1958
Зернові ............	79,9	66,7	50,4
Технічні ..........в т. ч. льон-довгунець . .	2,8 2,3	6,0 5,3	6,0 5,5
Картопля ...........	12,9	17,8	18,8
Овочеві............	0,9	1,2	0,8
Кормові ............	3,5	8,3	24,0
Разом . . .	100,0	100,0	100,0

Серед зернових переважає жито; сіють також пшеницю, овес, ячмінь, гречку, просо, зернобобові. Провідна технічна культура льон-довгунець вирощується на суглинкових грунтах Пн. Б.; крім льону, культивують коноплі, цукрові буряки, махорку. З 1954 почали сіяти на значній площі кукурудзу. Б. — важливий район вирощування картоплі в СРСР. В г-ві Б. картопля використовується для переробки на спирт, крохмаль і як корм. Навколо міст розвинуто овочівництво і садівництво. Найбільше садів біля Гомеля,. Бобруйська, Могильова, Мінська, Орші, Слу-цька. Великою галуззю с. г. Б. є молочне і м'ясне тваринництво; в січ. 1959 було (в тис голів) вел. рогатої худоби — 3.381, в т. ч. корів— 1957; свиней — 2741, овець та кіз — 1454. На 1959—65 передбачено значні кошти на дальший розвиток с. г., освоєння нових земель (осушення) та інтенсифікацію г-ва. Продукція льоноволокна зросте в 1,3 раза, картоплі — 2,1, цукр. буряків — 3,2—3,6, зерна — 2,3—2,6, м'яса і молока — в 2 рази.

В Б. розвинуто залізничний, автомобільний, річковий і авіац. транспорт. Густота залізниць на 1000 км² — 26 км; протяжність автомобільних шляхів з твердим покриттям — 13,9 тис. км. Основні залізнич. лінії: Москва— Мінськ — Брест, Сухиничі — Барановичі, Гомель — Брест, Ленінград — Орша — Київ, Вільнюс — Гомель — Бахмач. Судноплавні річки: Дніпро, Прип'ять, Березіна, Сож_гНіман, Зх. Двіна. За роки Радянської влади значно зросли вантажопотоки Б. і її економіч. зв'язки з іншими союзними республіками, зокрема з Україною.

Охорона здоров'я. На 1 січня 1959 було 10 036 лікарів (12,4 лікаря на 10 тис. ж.; 1913 — 1 лікар) і 40 188 чол. середнього мед. персоналу, в т. ч. в системі М-ва охорони здоров'я — 8986 лікарів і 35 894 чол. серед, мед. персоналу. Ліжок в лікарнях було 49 тис. (60,5 ліжок на 10 тис ж.; 1913—9 ліжок), в т. ч. в системі М-ва охорони здоров'я 47,2 тис ліжок (в 925 лікарняних закладах). Амбулаторну допомогу подавало-1640 мед. установ. Спеціалізовану мед. допомогу — 35 протитуберкульозних, 24 шкірно-венерологіч., 12 онкологіч., З психоневрологічні, 3 протизобні диспансери, 517 спец, кабінетів. Станцій швидкої мед. допомоги було 164, дитячих консультацій — 242, ліжок для хворих дітей — 5507, місць в дит. яслах — 21,2 тис, жіночих консультацій — 198, ліжок для вагітних та роділь — 5615, санітарно-епідеміологічних станцій — 183. Санаторії та будинки відпочинку мають 6888 місць. Лікарів готують мед. інститути в Мінську, Вітебську й Гродні, середній мед. персонал —

14 мед. шкіл. В Б. працює інститут удосконалення лікарів та 8 н.-д. інститутів. Загальна захворюваність населення в 1957 порівняно з 1953 знизилась на 18%, смертність порівняно з 1913 значно зменшилася.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні установи, преса, радіомовлення. До Великої Жовтн. соціалістичної революції Б. була однісю з відсталих в економіч. і культ. відношенні зх. окраїн Російської імперії. Зовсім не було шкіл з білоруською мовою викладання, мережа рос. шкіл була незначна. 1911 у Віленському учбовому округу, який в основному охоплював Б., відвідувало школу всього 18,4% заг. кількості дітей віком від 8 до 14 років. Близько 80% населення Б. було неписьменним. За роки Рад. влади в БРСР повністю ліквідовано неписьменність населення, створено широку мережу заг.-осв. шкіл, спец. середніх і вищих учбових закладів; навчання провадиться рідною мовою.

В 1958/59 учбовому році в БРСР працювало 12 402 заг.-осв. школи, з них 7184 поч., 2841 неповна середня і 1574 середні. Школами в 1958/59 уч. році охоплено 1 256 625 учнів. У 790 школах робітничої і сільської молоді навчалося 58022 чол. (1959), працювало 692 дит. садки, які охоплювали 48 тис. дітей. Є 106 середніх спец. учбових закладів з 55,7 тис. учнів і 25 вузів з 57 тис. студентів.

В БРСР створено широку мережу культ.-осв. установ. 1958 було 17 театрів, 28 музеїв, 2785 кіноустановок, 5900 клубів, в т. ч. 1403 хати-читальні; кількість масових б-к дорівнювала майже 7,6 тис, а книжкові фонди виносили 48 млн. томів, перевищивши дореволюц. рівень більше ніж у 100 раз. Видавалось 19 журналів загальним річним тиражем 3937 тис. примірників і 260 газет з разовим тиражем 1654,8 тис. примірників. Більшість газет і журналів у республіці видається білоруською мовою, інші — рос. мовою. 1958 в республіці видано 1190 назв книжок заг. тиражем 14511,9 тис. примірників. Перші широкомовні радіостанції в Гомелі і Мінську почали працювати з 1925. На початку 1959 число радіоточок у республіці дорівнювало 1068 тис. і перевищило довоєнний рівень в 6 раз. 1956 в Мінську почала регулярні передачі телевізійна студія, з 1958 працює Гомельський телевізійний центр, створено ретрансляційні установки в Могильові, Бобруйську, Барановичах. 1929 засновано Академію наук Білоруської РСР в Мінську на базі їн-ту білоруської культури.

У республіці працює також Академія с.-г. наук і 76 інших наук. установ (н.-д. інститутів, їх філіалів, дослідних станцій, лабораторій). Активну участь у розробці наукових проблем беруть кафедри вищих уч. закладів. У республіці є понад 5 тисяч наук. працівників, у т. ч. 134 доктори наук і 1606 кандидатів наук. Організовано підготовку національних кадрів наукових працівників з усіх провідних галузей знань.

Література. Білоруська література бере початок в літературі Київської Русі, яка була спільним джерелом літератур братніх народів — російського, українського й білоруського. Перші твори білорус. л-ри з'являються в 13—14 ст. В 14—15 ст. написані литовські літописи («Літопис Авраамки», 1495), житія, білоруська редакція повісті «Про Мамаєве побоїще», астрологічні книги та ін. Видатним громадським і культурним діячем білорус. народу першої половини 16 ст. був просвітитель і першодрукар Георгій Скорина. Діяльність Г. Скорини та його продовжувачів Симона Будного і Василя Тяпинського позначалась і на розвитку укр. л-ри. В 16 ст., для якого характерне посилення ррлігійної та соціально-політич. боротьби, розпивається полемічна та сатирична література. Одна із значних пам'яток 16— поч. 17ст.— нолітич. памфлет «Промова Івана Мелешки»—викриває порочні нрави феод. знаті. Передові діячі білорус. культури 16—17 ст. — А. Філіппович, Л. Карпович, С. Полоцький. Стародавні білорус. й укр. л-ри тісно пов'язані, близькі між собою мовою й ідейною спрямованістю; взаємно збагачуючись, вони впливали на культурне життя і укр., і білорус. народів. Діяльність Стефана і Лав-рентія Зизаніїв, Мелетія Смотрицького, вихідців з України, в основному проходила в Білорусії. В Б. широко були відомі твори І. Вишенського, а також «Львівський апостол» (1574) і «Острозька біблія» (1581). На Україні популярними були твори білоруса Л. Карповича та ін. В учбових закладах України вчились білоруси Л. Карпович, С. Полоцький та ін. В період наступу католицької реакції, в 2-й половині 17 і у 18 ст., друкування книг рідною мовою було заборонено, а тому не було умов для розвитку писемної білорус. л-ри. В цей час поширюється фольклор. Під впливом укр. л-ри розвивається шкільна драма та віршування. На початку 19 ст., після приєднання Білорусії до Росії, відроджується нова білоруська література. Пам'ятки її — антикріпосницькі вірші («Розмова Данила з Степаном», «Розмова пана з селянином»), пародійні поеми («Енеїда навиворіт» і «Тарас на Парнасі»), які виникли під безпосереднім впливом «Енеїди навиворіт» Осипова та «Енеїди» Котляревського, творчість селянського поета Павла Багрима. Один з видатних представників л-ри цього періоду — поет і драматург В. Дунін-Марцинкевич (1807—84), твори якого сприяли розвиткові л-ри й нац. театру.

У 2-й половині 19 ст. склався критично-реалістичний напрям у білорус. літературі. Великий вплив на розвиток нової білорус. л-ри мали рос. революціонери-демократи, а також укр. письменники Шевченко, Франко та ін. Основоположником критичного реалізму в білорус. літературі був поет-демократ Ф. Богуше'вич (1840—1900). У 80-х рр. виступили поети-демократи А. Лучина, А. Гуринович та А. Абухович. Початок демократичній білорус. публіцистиці поклали революційні відозви Кастуся Калиновського. Після революції 1905 почався новий етап в розвитку нац. л-ри. Виразниками дум білорус. народу в його боротьбі за соціальне і національне визволення стали Янка Купала (1882—1942) і Якуб Ко'лас (1882—1956), продовжувачі традицій Богушевича, Некрасова, Шевченка. їхні соратники й послідовники — Цьотка (Пашкевич, 1876—1916), М. Богданович (1891 — 1917), 3. Бядуля (1886—1941), Ц. Гартний (1887— 1937).

Велика Жовтн. соціалістична революція створила всі умови для розквіту білорус. л-ри. Органічний зв'язок з народом і комуністичні ідеї наснажували творчість Купали,

Коласа, Бядулі, Гартного, які стали провідними рад. письменниками Б. Набувають популярності твори М. Чарота, К. Чорного, К. Крапиви, П. Головача, В. Дубовки, М. Зарецького, Я. Мавра, П. Труса, А. Александровича та ін. Тематика їхніх творів: героїка революції та громад. війни, будівництво нового, рад. життя. Особливо розвивається в цей час білорус. проза, якої майже не було в дожовтневий період. В 30-х рр. білоруська рад. література, основана на принципах соціалістичного реалізму, ще більше зміцніла. Видатні твори написали Я. Купала, Я. Колас, творчої зрілості досягають К. Крапива, П. Бровка, П. Глєбка, А. Кулєшов, М Линьков, М. Лужанін, Е. Самуйльонок. Увійшли в л-ру П. Панченко, Е. Агняцвєт, А. Астрейка. Після возз'єднання Зх. Білорусії з БРСР в л-ру прийшли М. Танк, Ф. Пестрак, М. Машара, В. Тавлай. В роки Великої Вітчизн. війни білорус. письменники у творах, пройнятих патріотизмом, показали героїчну боротьбу народу, віру в перемогу. В цей час розвивалися публіцистика, сатира, пісенна лірика.

В післявоєнний період значно зростає ідейно-художній рівень білорус. л-ри, з'являються твори різних жанрів. Широкі епічні полотна створюють М. Линьков, Я. Колас, Ф. Пестрак, прозаїчні твори пишуть Т. Хадкевич, М. Паслядович, І. Грамович. З новими поезіями виступають А. Кулєшов, М. Танк, П. Бровка, П. Панченко. П'єси К. Крапиви, А. Мовзона та ін. ставляться на сценах багатьох театрів Рад. Союзу. В л-ру прийшли І. Шамякін, І. Мележ, Я. Бриль, К. Кирієнко та ін. Розвиваються білоруська критика й літературознавство, створюється історія білорус. л-ри. Науково розробляються питання білорусько-українських літ. зв'язків у працях білорус. та укр. літературознавців. Тижні братніх л-р у Мінську та Києві — один з проявів найтіснішого укр.-білоруського літ. єднання. Зв'язки білорус. і укр. л-р, давні за своєю історією, особливо розквітли за роки Рад. влади.

Архітектура Б., як і архітектура рос. і укр. народів, бере початок в Київській Русі (Софійський собор у Полоцьку 1044—66, перебудований у 18 ст.). Архітектура 12 ст. (церкви: Спасо-Єфросиніївська в Полоцьку, Благовіщенська у Вітебську та Колозька в Гродні) має своєрідні риси, що свідчить про існування місцевої архітектурної школи. В 14— 17 ст. в Б. будується багато фортець (у Ліді, Туровлі), замків (у Гродні, Мирі) і укріплених церков з рисами оборонної архітектури (у Синковичах, Супраслі та Маломожайкові — всі 16 ст.).

Біла Вежа у місті Кам'янці. 1276.

Поряд з цим була дуже поширена самобутня дерев'яна архітектура і різьблений народ, орнамент. Наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. на архітектурі Б. позначився вплив рос. класицизму (палаци в Гомелі та Вітебську). В 2-й пол. 19 — на початку 20 ст. інтенсивно, але хаотично забудовуються міста промисловими, торговельними, житловими будівлями еклектичної архітектури.

Замок у селищі Мирі. 15—16 ст.

В рад. часи, особливо після Великої Вітчизн. війни, в Б. здійснюється величезне будівництво. Докорінно реконструйовано Мінськ, Могильов, Гомель, Вітебськ та ін. Міста Б. збагатились новими магістралями, площами, житловими кварталами, парками, спорудами громадського призначення (Будинок уряду, Палац піонерів, театр опери та балету в Мінську тощо). В розробці генпланів і забудові міст брали участь: Н. П. Парусников, В. А. Король, Л. П. Мацкевич, В. І. Гусєв, Г. А. Парсаданов, А. П. Воїнов, Г. В. Заборський та ін.

Образотворче мистецтво Б. має глибокі народні традиції і тісно зв'язане з мистецтвом ін. слов'янських народів. Здавна в Б. розвивались різьба по дереву, кераміка, ювелірна справа, ткацтво та вишивка. Високого рівня досягли книжкова мініатюра і гравюра (видання Г. Скорини, 16 ст.; роботи М. Вощанки, Ф. Ангілейка та ін.). Першим зразком світського живопису є портрет слуцького князя Олельковича (кінець 17— початок 18 ст.).

З возз'єднанням Б. з Росією міцніють зв'язки білорус. мистецтва з російським. В 19 — на поч. 20 ст. в Б. працювали художники І. Хруцький, В. Ванькович, В. Дмаховський, Н. Сільванович, І. Дамель. З Б. вийшли живописець С. Зарянко, медальєр А. Васютинський.

Велика Жовтн. соціалістична революція зумовила розквіт всіх видів і жанрів образотворчого мистецтва Б. За роки Рад. влади в Б. виросла група скульпторів (3. Азгур, А. Бембель, О. Глєбов, С. Селіханов), живописців (В. Волков, І. Ахремчик, П. Гавриленко, Є. Зайцев, А. Шибньов, Є. Красовський, І. Давидович), графіків (І. Гембицький, В. Тиханович, А. Тичина). Перші великі виставки білорус. мистецтва в Москві (1935 та 1940) були важливим підсумком його розвитку на шляху соціалістичного реалізму.

Вишитий рушник. Робота білоруських вишивальниць. 1953.

В 40—50-х рр. художники Б. розробляють теми героїчного подвигу народу, мирної праці і соціалістичного побуту (скульптурні портрети партизанів і борців за мир 3. Азгура, «Герой Радянського Союзу М. Га-стелло» А. Бембеля; картини «Стали на смерть» Є. Зайцева, «За рідну Білорусію» В. Суховерхова, «Оборона Брестської фортеці» І. Ахрем-чика, «Засолювання риби в колгоспі» Ф. Дорошевича, «На лісозаготівлях» А. Шевченка, «Кастусь Калиновський» А. Гугеля та Р. Кудревич; пейзажі В. Бялиницького-Бірулі, В. Цвірки, М. Дучіца тощо). Навколо сатиричного журналу «Вожык» об'єдналась група карикатуристів (А. Волков, М. Гурло, С. Романов, В. Грамико та ін.). Значних успіхів досягли театральні художники — С. Ніколаєв, О. Марикс, П. Масленіков, І. Ушаков та ін. Великого розвитку набуло народне та прикладне мистецтво (різьбярі по дереву—В. Матюк, К. Козелко; вишивальниці — Н. Гранько, Б. Любович та ін.).

Музика. В народних піснях Б. знайшли своє відображення волелюбний характер білорус. народу, його ненависть до гнобителів, мрії про краще життя, а за рад. часів — радість вільної праці. Музичний фольклор Б. відображає трудову діяльність народу, його соціальні і сімейні відносини. Старовинна народна пісня Б., зберігаючи свої особливості, споріднена (за складом і манерою виконання) з рос. та укр. піснями. З народних муз. інструментів поширені цимбали, гармонія, баян, скрипка, бубон, жалійка, балалайка, укр. бандура (на Пд. республіки). Широко відомі інструментальні ансамблі на зразок укр. троїстої музики. Національна формою, самобутня народна музика Б. дуже споріднена з рос. і укр. музикою (спільністю видів і жанрів, ідейною спрямованістю і змістом, засобами мелодичного розвитку, близькістю ладових побудов і кадансів). Професіональна музика Б. активно почала розвиватися за часів Рад. влади. Створені: консерваторія, театр опери та балету, філармонія, хорова капела, народ, оркестр, народ, хор, спілка композиторів, 27 музшкіл, 6 музучилищ, муз. середня школа. Серед композиторів відомі: М. Чуркін, 6. Тикоцький, М. Аладов, А. Богатирьов, О. Туренков, Г. Пукст, В. Оловников. У формуванні нац. композиторської школи велику роль відіграв рос. композитор В. Золотарьов. Серед виконавців і пропагандистів білорус. музики: Л. Александровська, Р. Млодек, І. Болотін, Г. Ширма, Г. Цитович та інші.

Театр. Скоморохи, театр ляльок («батлейка»), народна драма, шкільний і кріпосний театри — такі основні перші форми білорус. театру. Створення білоруського професіонального театру (середина 19 ст.) тісно зв'язане з творчістю драматурга В. Дуніна-Марцинкевича. 1907 був організований (існував до 1913) пересувний професіональний театр під керівництвом актора і режисера Й. Буйницького. На початку 1917 в Мінську виникло «Перше товариство білоруської драми і комедії», яке існувало до 1920. Білоруське театральне мистецтво розквітло після Великої Жовтн. соціалістичної революції. 1920 в Мінську був створений Перший Білорус. держ. драм. театр (з 1945 — ім. Янки Купали) і «Вандроуний» (з 1932 — Третій Білорус. драм. театр), 1926 — Другий Білорус. держ. драм. театр у Вітебську (з 1945 — ім. Якуба Коласа). Білоруські театри створили значні вистави з життя рад. народу. В репертуарі — п'єси Купали, Коласа, Крапиви, Мовзона, Макайонка, Мировича, Лавреньова, Погодіна, Корнійчука та ін.; велике місце належить творам класичної драматургії. Серед діячів театр. мист. Б. — Е. Мирович, В. Крилович, В. Владомирський, Г. Глєбов, А. Ільїнський, П. Молчанов, Б. Платонов, Л. Ржецька та ін.

Кіно. Білоруська кінематографія виникла 1924, коли в Ленінграді було створено об'єднання «Білдержкіно», де знято перші білоруські кінофільми: «Лісова бувальщина» (режисер Ю. Тарич) і «Кастусь Калиновський» (режисер В. Гардін). 1939 кіностудію переведено в Мінськ. За роки свого існування білоруська кінематографія випустила близько 80 художніх фільмів. Серед них: «Дочка Батьківщини», «Шукачі щастя», «Балтійці», «Шлях корабля», «Моя любов», «Костянтин Заслонов», «Павлинка», «Нестерка», «Миколка-паровоз», «Червоне листя», «Годинник зупинився опівночі». Створено також ряд документальних і науково-популярних фільмів.

Літ.: Ленін В. І. Проект директиви ЦК про воєнну єдність. Твори. Вид. 4, т. 29; Ленин В. И. Телеграмма А. Г. Шлихтеру 3. VI 1919 р. В кн.: Ленинский сборник 24; Контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959—1965 роки. К., 1959; История Белорусской ССР, т. 1. Минск, 1954; Документи и материалы по истории Белоруссии. В 4 т. Минск, 1940—54; Любавский М. К. Очерк истории Литовско-Русского государства... М., 1915; Революционное движение в Белоруссии 1905—1907 гг. Минск, 1955; Великая Октябрьская социалистическая революция в Белоруссии, т. 1 — 2. Минск, 1957; Пичета В. Основные моменти исторического развития Западной Украины и Западной Белоруссии. М., 1940; Горбунов Т. Воссоединение белорусского народа в едином советском социалистическом государстве. [М.], 1948; Кравченко И. С, Залесский А. И. Белорусский народ в годы Великой Отечественной войны. Минск, 1959; Достижения Советской Белоруссии за 40 лет. Стат. сб. Минск, 1958; Народное хозяйство Белорусской ССР. Стат. сб. М., 1957; Белорусская ССР. М., 1957; Кравченко И. С, Марчен-к о И. Е. Белорусская ССР. М., 1959; Атлас БССР. Минск — М., 1958; Нарысы на гісторыі беларускай літаратуры. Мінск, 1956; Ахрыменка П. Т. Г. Шэученка і беларуская літаратура. Мінск, 1952; Очерк истории белорусской советской литературы. М., 1954; Изобразительное искусство Белорусской ССР. М., 1957; Кацер М. С. Белорусская архитектура. Минск, 1956; Нефед В. Белорусский театр. Минск, 1959.

БІЛОРУСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. І. ЛЕНІНА — вищий учбовий заклад Білоруської РСР. Відкритий 1921 в Мінську. Університету належить важлива роль у підготовці національних кадрів наук. працівників і спеціалістів. Університет став базою для створення ряду самостійних галузевих вищих уч. закладів і наук. установ БРСР.

В 1958 в БДУ було 8 фак-тів: фізичний, матем., хіміч., біологіч., юридич., філологіч. з відділами рос. мови і л-ри та білорус. мови і л-ри та ін. При БДУ є аспірантура, вечірній та заочний відділи. 1958/59 уч. р. на всіх факультетах університету налічувалось 6288 студентів, в т. ч. на вечірньому і заочному відділах 3242. Проводиться велика н.-д. робота. В університеті функціонують 47 кафедр, численні лабораторії і кабінети, учбово-наукові станції, ряд музеїв та ін. Книжковий фонд наук. б-ки університету' — понад 500 тис. томів.

БІЛОСАРАЙСЬКА КОСА — коса на пн. березі Азовського моря на Пд. Зх. від м. Жданова, проти гирла річки Білосарайської. Утворена антропогеновими морськими відкладами. Поверхня слабохвиляста, більш підвищена на Сх., де є дюни. В обжитих місцях вирощують виноградники, сади.

БІЛОСКУРСЬКИЙ Осип Миколайович (1883—1944) — український рад. митець, майстер народної кераміки і гончарства. Н. у Коломиї. Закінчивши 1908 гончарну школу в Коломиї (Станіславська обл.), працював майстром у Миргородській школі ім. Гоголя та в Опішні. Наприкінці 20-х рр. організував майстерню художньої кераміки в Черкасах.

У формах селянського посуду і орнаментах продовжував традиції укр. кераміки, типової для Полтавщини. Оригінальні твори Б. є в Дніпропетровському істор. музеї. Б. — автор книг «Керамічна технологія», «Техніка керамічних виробів» та «Кахлярство».

БІЛОСТОЦЬКИЙ Юхим Ісайович (н. 28. VI 1893) — український рад. скульптор. Н. у Єлисаветграді (тепер Кіровоград). Закінчив Одеське художнє учил. (1913—20). З 1933 працює скульптором. Осн. роботи створив у співавторстві з скульпторами Г. Пивоваровим та Е. Фрідманом. Широко відома їх композиція «В. І. Ленін та Й. В. Сталін в Горках» (1937). В роки Великої Вітчизн. війни створив пам'ятник Амангельди Іманову для міста Кустаная (1943). Б. автор портретів «Партизанка Коваленко», 1945; «Богдан Хмельницький», 1954; «М. Фрунзе», 1955; «А. Макаренко», 1957, та ін.

БІЛОТКА, едельвейс (Leontopodium) — рід родини складноцвітих. Багаторічні трав'янисті рослини, густо вкриті білими волосками (білоповстисті). На Україні, в Карпатах (хребет Свидовець — г. Піп Іван Чорногорський, г. Близниця), зустрічається Б. альпійська (L. alpinum), поширена також в Альпах на вис. 1700—2300 м над р. м. її кошики зібрані в щитовидну головку, оточені горизонтально відлеглими (у вигляді зірки) листками, нижні листки лопатовидні, в розетці; стебла поодинокі, прості. Росте на вапнякових схилах. Крім того, в СРСР (в Сибіру) зустрічається дуже близька до Б. альпійської Б. сибірська (L. sibiricum), а в Гімалаях — Б. гімалайська (L. himalaicum). Б. вирощують як декоративну рослину.

БІЛОЦВІТ (Luecojum) — рід род. амарилісових (Amaryllidaceae). Багаторічні трав'янисті цибулинні рослини з широкодзвониковидними квітками. Відомо 10 видів, поширених у Серед. Європі та Середземномор'ї. В СРСР, в тому числі УРСР, 2 види: Б. весняний (L. vernum) — на вологих луках, в лісах, серед чагарників Карпат і Ро-сточчя-Опілля; Б. літній (L. aestivum) — на луках Карпат і Ай-Петринській яйлі в Криму.

БІЛОЦЕРКІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ 1589 — антифеодальне повстання білоцерківських міщан проти київського воєводи князя В. К. Острозького і польської шляхти. В 1589 міщани Білої Церкви, здобувши королівський привілей на магдебурзьке право, оголосили себе вільними від феодальної залежності. Острозький, у володінні якого була Біла Церква, не визнав привілею, і білоцерківці повстали проти нього. Острозький звернувся до короля по допомогу. Сігізмунд III скасував привілей на магдебурзьке право і прислав у Білу Церкву свого посланця, вимагаючи від міщан повної покори Острозькому. Але білоцерківці не скорилися. Повстання ширилося, ставши уже повстанням проти польської шляхти. Мобілізувавши шляхту Київського воєводства, Острозький придушив Б. п., скаравши на смерть його керівників.

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 вересня 1651 після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви. Умови договору були важкими для України. За Б. д. Україна залишалася під владою шляхетської Польщі. Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах; територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. чол.; Україна позбавлялася права вступати в зносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством. Богдан Хмельницький використав Б. д. для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Б. д. в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК — адміністративно-територіальна і військова одиниця селянсько-козацьких військ, створена 1648, на початку визвольної війни укр. народу проти шляхетської Польщі. Б. п. займав значну територію на Правобережній Україні. На сході він межував з Київським, на півдні — Корсунським, на заході — Уманським та Вінницьким полками. Центром було місто Біла Церква. В 1649 до Б. п. входило 22 значні поселення. За переписом 1654 в Б. п. налічувалося 19 міст і містечок (Фастів, Боярка, Ставище, Володарка, Шавулиха, Богуслав, Рокитне та ін.), в яких жило лише козаків і міщан 6668. Основну масу населення Б. п. становило феодально залежне селянство (посполиті). Першим полковником Б. п. був Данило Гиря. Б. п. брав участь в Батозькій битві та інших боях визвольної війни укр. народу 1648—54. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. Б. п., очолюваний С. Палієм, брав участь у визвольній боротьбі проти польсько-шляхетського гніту, за возз'єднання Правобережної України з Росією. Після смерті С. Палія (1710) білоцерківським полковником був призначений Антон Танський. В 1712, коли за умовою між Росією і Польщею козаки правобережних полків були переселені на лівий берег Дніпра, Б. п. перестав існувати.

Літ.: Максимович М. А. Собрание сочинений, т. 1. К., 1876; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10. СПБ, 1878.

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ІНСТИТУТ — вищий учбовий заклад в системі Міністерства сільського господарства УРСР, готує агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів. Знаходиться в м. Білій Церкві. Заснований 1932 на базі Білоцерківського зооветеринарного інституту і Київського агроінженерного інституту цукрової промисловості. Інститут має 3 факультети (агрономічний, ветеринарний, зоотехнічний), заочне відділення, яке готує агрономів, ветеринарних лікарів та зоотехніків, і аспірантуру. При інституті є добре обладнані клініки, дослідне поле, вегетаційний будиночок, віварій і багатогалузеве учбово-дослідне господарство (2 тис. га землі). Студентів (1959) — більше 2000. Інституту надано право приймати дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата біологічних, ветеринарних та с.-г. наук.

БІЛОЯГІДНИК — рід рослин род. жимолостевих. Див. Сніжноягідник.

БІЛУГА (Huso huso) — цінна промислова риба род. осетрових. Довж. до 9 м, вага до 1,5 т. Живе в Каспійському, Чорному,

Азовському та Адріатичному морях. Б. — прохідна риба; для нересту вона заходить далеко у річки (до 1000 км). Відкладає до 1,5 млн. ікринок. Мальки Б. скочуються в море. Живиться Б. рибою, а її молодь — різними безхребетними (молюсками, ракоподібними тощо). Використовуються м'ясо та ікра Б. У викопному стані Б. відома з нижн. пліоцену (Одеса).

БІЛУХА, білуга (Delphinapterus leucas) — ссавець род. дельфінових. Довж. до 6,6 м, вага до 1,9 т. Забарвлення дорослої Б. біле. Поширена Б. в арктичних і прилеглих водах. Пристосована до життя серед криги; далеко мігрує, іноді на 1000 км запливає в ріки. Тримається стадами, живиться рибою, ракоподібними, молюсками; статева зрілість на 2—3-му році. Після 11 — 12 міс. вагітності самка народжує 1—2 малят довж. 1,4—1,6 лі. Б. видає різкі звуки (звідси вираз — «реве білугою»). Важливий об'єкт промислу (в СРСР: Біле, Карське, Охотське моря).

БІЛЮНАС Іонас Іонович (3. III 1879— 8. XII 1907) — литовський письменник-демократ, представник критичного реалізму. Н. в с. Нюронісі Анікщайського району. Член с.-д. партії Литви. Друкуватися почав 1900. Один з перших ввів робітничу тематику в лит. л-ру (опов. «Безробітний»; «Перший страйк», 1903). Боротьбі проти визискувачів присвячені оповідання «По Німану», «Світоч щастя», 1905; «Сумна повість», 1907, та ін. Тв.: Рос. перекл. — Первая стачка. Вильнюс, 1952.

БІЛЯВСЬКИЙ Остап (бл. 1740—1803) — український художник-портретист. Н. в Городищі в Галичині. В 1766 вчився в Римі. Жив і працював у Львові, де в музеях зберігаються підписні портрети його роботи. Малював також релігійні твори для львівських церков.

БІЛЯЇВКА — селище міського типу, центр Біляївського району Одеської обл. УРСР, на р. Турунчуку (бас. Дністра), за 25 км на Пд. Зх. від залізничної ст. Вигода. 8,6 тис. ж. (1959). 3-ди: комишитових плит, цегельно-черепичний, хлібозавод. Промкомбінат, харчокомбінат, млин, водонасосна станція, зрошувально-меліоративна станція, РТС. Середня, 2 восьмирічні школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, кінотеатр, 2 б-ки. В районі — посіви зернових культур, сади, виноградники; молочно-м'ясне тваринництво.

БІЛЯК, заєць-біляк (Lepus timidus) — вид зайця. Поширений в тундровій і лісовій зонах Пн. півкулі, в Шотландії, Ірландії, в гірських районах Альп, на о-вах Сахалін, Ієзо. В межах України зрідка трапляється в пн. частині Полісся; до 19ст. водився також в Карпатах. Літом буруватосі-рий, зимою зовсім білий, лише кінчики вух чорні. Викопні рештки Б. знайдені в голоценових відкладах Пн. України, Зх. Європи і Сибіру.

БІЛЯЧІ (Sciuridae) — родина гризунів. Об'єднує білок, ховрахів, бабаків, бурундуків і земляних білок. Б. дуже поширені; нема їх лише в Австралії, на Мадагаскарі, в Новій Гвінеї та на о-вах Тихого океану. В СРСР живе 20 видів Б. — в лісовій, лісостеповій, степовій, частково в тундровій і деяких гірських зонах. На Україні Б. представлені білкою звичайною, сірим, плямистим і європейським ховрахами та бабаком. Білка, бурундук і бабак — хутрові звірі. На хутро використовують і шкурки ховрахів. Деякі представники Б. є носіями збудників небезпечних хвороб (чума та ін.). Викопні представники Б. відомі з верхнього еоцену.

БІЛЯШІВСЬКИЙ Микола Федотович (1867—1926) — український рад. археолог, етнограф, мистецтвознавець. Акад. АН УРСР з 1919. Н. в місті Умані Київської губ. в сім'ї священика. Після закінчення юридичного факультету Київського університету був вільним слухачем природничого факультету Московського університету. Б. — учасник археологічних з'їздів, редактор збірника «Археологическая летопись Южной России» (т. 1—3 К., 1899—1901), а потім журналу тієї ж назви (К., 1903—1905). В 1902—23 — директор Київського історичного музею. Б. — автор ряду праць з археології, етнографії, мистецтвознавства.

Тв.: Дещо про українську орнаментику. «Сяйво», 1913, № 3; Борисівське городище. В кн.: Трипільська культура на Україні, в. 1. К., 1926; Первобытный человек на берегах реки Днепра вблизи г. Києва. «Киевская старина», 1890, № 4; Рассказы крестьян с. Пекарей о Т. Г. Шевченко. «Киевская старина», 1894, № 2.

БІЛЬ — своєрідне відчуття, яке виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи. Больові подразнення сприймаються периферичними нервовими приладами і передаються по нервових провідниках до головного мозку. Б. являє собою захисну реакцію організму, яка виникла в процесі еволюційного розвитку. Іноді Б. є першою ознакою хвороби або сигналом небезпеки, що загрожує організмові від навколишнього середовища. В цьому плані Б. відіграє позитивну роль. Але при надмірній інтенсивності і тривалості Б. перетворюється на хворобливе явище. Це зумовлюється тим, що тривалі сильні подразнення сприймаючих Б. периферичних приладів супроводяться невпинним надходженням больових імпульсів до відповідних центрів головного мозку. Внаслідок цього настає розлад їхньої діяльності, що позначається на роботі багатьох систем організму. Відповідно до різноманітності причин болю, для його полегшення й гамування застосовуються численні засоби. Див. Анестезія, Наркоз, Болезаспокійливі засоби.

БІЛЬБАО — місто на Пн. Іспанії, в Басків країні. Адм. центр провінції Біскайя. 254,7 тис. ж. (1957). Великий порт на судноплавній ріці Нервйоні, за 12 км від узбережжя Біскайської затоки. Залізничний вузол. Найважливіший в Іспанії центр чорної металургії, що розвинулась на базі місцевих родовищ заліз. руди. Суднобуд., маш.-буд., хім., електротех., скляна, текст. промисловість. Вивіз залізної руди, свинцю, а також сардин; ввіз кам. вугілля. Аеропорт.

БІЛЬБАСОВ Василь Олексійович (1838 — 1904) — російський бурж. історик і публіцист. 1869 — 71 — професор Київ. університету, пізніше — редактор ліберальної газ. «Голос». Б. досліджував історію хрестових походів, папства і Германської імперії та історію слов'ян, зокрема написав праці про Яна Гуса (1869) та Кирила і Мефодія (1871). Ідеаліст за світоглядом, Б., однак, за реліг. оболонкою суспільних рухів середньовіччя помітив політ. мотиви, показав агресивний характер політики папства і німецьких феодалів у слов'янських землях.

БІЛЬЙОН — мільйон мільйонів, тобто 10¹². Іноді в літературі Б. означає те, що й мільярд, тобто 10⁹.

БІЛЬМО (лейкома) — стійке помутніння рогівки ока, що утворюється внаслідок її рубцювання. Спричиняється ушкодженням, виразками, запальними процесами. Іноді Б. буває вродженим. Невеликі Б. на периферії рогівки мало впливають на гостроту зору; Б. напроти зіниці значно погіршують зір, а повні Б. викликають сліпоту. Зір при Б. часто вдається відновити операцією пересадки рогівки за методом В. П. Філатова, а іноді при невеликих центральних Б. — оперативним утворенням нової штучної зіниці шляхом видалення шматочка райдужної оболонки в зоні прозорої рогівки. Профілактика утворення Б.: запобігання запаленню та пошкодженню рогівки, а також раціональне лікування кератитів.

БІЛЬРОТ (Billroth) Теодор (26. VI 1829 — 6. II 1895) — німецький хірург; з 1867 до кінця життя працював у Відні. Запропонував багато хірургіч. операцій: резекцію стравоходу, шлунка, гортані, передміхурової залози та ін., склав багатотомний посібник з хірургії. Б. дуже високо цінив М. І. Пирогова і вважав його своїм вчителем.

БІЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ — найбільше з відомих укріплених поселень скіфського часу (6—3 ст. до н. е.) на березі річки Ворскли біля села Більська Опішнянського району Полтавської обл.

План Більського городища за В. О. Городцовим.

Б. г. розкопувалося 1906 В. О. Городцовим. Дослідження були поновлені 1958 Б. М. Траковим і Б. А. Шрамком. Б. г. складається з великих укріплених Східного, Західного та Куземинського городищ, об'єднаних спільним валом і ровом довж. 35 км. В Б. г. виявлені зольні горби, т. з. зольники, в яких знаходять велику кількість уламків, переважно ліпної кераміки, і кістки свійських тварин. Розкопками відкрито жит-ла-землянки. Основним заняттям населення Б. г. було землеробство і скотарство, а також мідноливарне та ковальське виробництво, ткацтво. Знайдені на городищі уламки грецького посуду б—4 ст. до н. є. свідчать про торговельні зв'язки жителів Б. г. з грецькими містами Північного Причорномор'я. Б. г., очевидно, було укріпленим центром племен, які населяли басейн р. Ворскли Великі кургани поблизу Б. г. були його некрополем.

БІЛЬСЬКИЙ Степан Володимирович (8.1 1866—7.У 1943) — український рад. геолог. Н. в Борзні на Чернігівщині в сім'ї вчителя. 1894 закінч. Гірничий інститут в Ленінграді. З 1907 і до останніх днів життя досліджував корисні копалини Житомирської, Ровенської і Волинської областей. З 1919 — зав. кафедрою мінерал. та гсол. Житомирського пед. інституту, з 1929— старший геолог Укр. геол.-розвід. тресту. Опублікував 23 праці з геології. Відкрив родовища топазів, моріонів, ільменіту та ін. Виховав багатьох спеціалістів-геологів. Активний гром. діяч, обирався депутатом Житомирської міськради.

БІЛЬШОВИЗМ — течія політичної думки і політична партія пролетаріату, яка виникла в Росії 1903. На II з'їзді РСДРП революц. марксисти, що згуртувалися навколо В. І. Леніна, при виборах до центр. органів партії дістали більшість голосів і тому були названі «більшовиками», а противники Леніна — опортуністи, які залишилися у меншості, стали називатися «меншовиками». Розкол на з'їзді відбивав існування двох течій, двох протилежних напрямів у російському робітн. русі: пролетарської, послідовно революц., більшовицької течії і меншовицької, дрібнобуржуазної, опортуністичної, ревізіоністської течії. Основним підсумком II з'їзду партії було створення революційної марксистської партії нового типу — партії більшовиків.

Б. виник на міцному грунті марксизму в нову епоху всесвітньої історії, в епоху імперіалізму і пролетарських революцій, коли центр світового революц. руху перемістився в Росію. Поява і розвиток Б. зв'язані з ім'ям Леніна. В. І. Ленін не тільки відродив революційну суть марксизму, захистив революційні принципи Маркса і Енгельса від нападок опортуністів 2-го Інтернаціоналу, а й розвинув марксизм далі, відповідно до нових умов боротьби за перемогу комунізму. Б. розвивався і збагачувався новим досвідом в ході трьох революцій, у боротьбі за повалення царизму і капіталізму в Росії, за розгром внутр. контрреволюції й імперіалістич. інтервенції, у боротьбі за побудову і остаточну перемогу соціалізму.

Б. виріс, зміцнів і загартувався в жорстокій боротьбі з своїми ідейними ворогами — народниками, «легальними марксистами», «економістами», анархістами, есерами, меншовиками, троцькістами, бухарінцями, бурж. націоналістами, а також у боротьбі з опортуністами - і центристами 2-го Інтернаціоналу. Міцнів і розвивається він і далі в боротьбі з ревізіонізмом, догматизмом і сектантством. У боротьбі з ворогами всіх мастей була викувана сталева монолітність більшовицьких рядів, яка є джерелом сили й непереможності марксистсько-ленінської партії.

З поширенням і торжеством Б. нерозривно зв'язана і історична доля українського народу. Б. відкрив трудящим України єдино правильний шлях до ліквідації поміщицької кабали і буржуазного гніту, дав можливість покінчити з напівколоніальним становищем, забезпечив створення — вперше в історії — своєї державності, відкрив шлях до перемоги комунізму. Більшовицькі організації України виросли з марксистських гуртків і перших соціал-демократичних організацій, які виникли наприкінці 19 ст. в Києві, Катеринославі, Харкові, Луганську, Одесі, Миколаєві та ін. містах України на грунті масового робітничого руху, що був складовою частиною загальноросійського революц. робітничого руху. Комуністична партія України, створена з ініціативи В. І. Леніна, на протязі всієї своєї історії була і є невід'ємною складовою частиною КПРС. Більшовицькі організації України разом з усією партією захищали і розвивали ленінські ідеологічні, організаційні і тактичні принципи, творили і осмислювали революційний досвід. Українські більшовики завжди були вірною опорою В. І. Леніна в боротьбі з ревізіоністами і націоналістами всіх мастей, черпали свої сили в єдності з усією партією, в керівництві ленінського ЦК, внесли гідний вклад у створення і розвиток Б. Більшовицькі організації України послідовно боролися за єдність революційних дій українського народу з російським та іншими народами Росії, вбачаючи в цьому запоруку визволення трудящих мас від соціального і національного гніту. В своїй діяльності вони керувалися мудрою вказівкою великого Леніна про те, що тільки «при єдиній дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути й мови» (Твори, т. 20, с. 14). Більшовицькі організації України очолили боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення. Вони спрямували свої зусилля на викриття та ізоляцію зрадницьких буржуазно-націоналістичних партій, які групувалися навколо контрреволюційної Центральної ради, на підпорядкування національно-визвольного руху завданням соціалістичної революції. Б. привів український народ до перемоги. Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила нову сторінку в історії всіх народів нашої країни, в тому числі й українського. Робітничий клас України в союзі з найбіднішим селянством під керівництвом Комуністичної партії, за допомогою братнього російського народу та інших народів Радянської Росії встановив диктатуру пролетаріату. Вперше за всю багатовікову історію український народ здобув свою національну незалежність і свободу, створив суверенну Радянську державу. Досвід вчить, що більшовицька партія добилася історичних перемог тільки тому, що в своїй діяльності керувалася теорією марксизму-ленінізму. Вірність марксизму-ленінізму, творчий підхід до питань теорії, нерозривний зв'язок з практикою — найважливіші принципи Б. Особливо характерне для партії нового типу, для більшовицької партії — нетерпиме ставлення до начотництва і догматизму, творчий підхід до теорії. Яскравим прикладом творчого розвитку теорії марксизму-ленінізму є рішення XX з'їзду КПРС (1956). В доповіді М. С. Хрущова і в рішеннях з'їзду розвинуто ленінське вчення про мирне співіснування двох суспільних систем, висунуто важливі теоретичні і політичні положення про можливість відвернення воєн в нашу епоху, про форми переходу до соціалізму в ряді капіталістичних країн, про шляхи до встановлення єдності робітничого класу в капіталістичних країнах. Новий визначний вклад в теорію наукового комунізму вніс XXI з'їзд КПРС (1959). В рішеннях з'їзду і в доповіді М. С. Хрущова на основі принципів марксизму-ленінізму теоретично висвітлені і розроблені найважливіші проблеми нового етапу комуністичного будівництва в СРСР: про закономірності переростання соціалізму в комунізм, про шляхи розвитку й зближення колгоспної та загальнонародної соціалістичної власності, про розподіл матеріальних благ між членами суспільства, про політичну організацію суспільства, державний устрій і управління в період розгорнутого будівництва комунізму. З'їзд констатував, що соціалізм в СРСР переміг не тільки повністю, а й остаточно. Величезне значення має висновок, зроблений XXI з'їздом, про те, що успіхи країн соціалістичного табору, ріст і зміцнення миролюбних сил в усьому світі створять реальну можливість ще до повної перемоги соціалізму на землі, при існуванні капіталізму в частині світу, виключити світову війну із життя людського суспільства. Рішення XXI з'їзду і доповідь М. С. Хрущова — зразок творчого застосування і дальшого розвитку марксизму-ленінізму. Розвинуті з'їздом положення мають величезне теоретичне і практичне значення для діяльності КПРС, для всіх братніх марксистсько-ленінських партій.

Б. виробив свій стиль в роботі, новий, вищий стиль, який знає суспільна практика. Більшовицький стиль — це висока принциповість в питаннях ідеології і політики, непримиренність до будь-яких збочень від марксизму-ленінізму, до помилок і недоліків, постійний і найтісніший зв'язок з масами. Для більшовицького стилю характерна діловитість, що поєднується з революційним пафосом.

Б. — це поєднання ідеологічних, організаційних, тактичних і теоретичних принципів, втіленням яких є марксистсько-ленінська партія, партія комунізму. Більшовизм і комунізм виражають одні ідеологічні принципи, одну суть, тому XIX з'їзд партії (1952) вирішив відмовитись від подвійного найменування партії (комуністична — більшовицька) і ухвалив називати її надалі: Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС).

Торжество ідей Б. найяскравіше виявилось у повній і остаточній перемозі соціалізму в нашій країні, у всесвітньоісторичних завоюваннях в галузі економіки, науки й культури всіх радянських народів, в тому числі й українського народу. Небачений в історії розквіт промисловості, соціалістичного с. г., науки, мистецтва і добробуту трудящих Радянської України є тріумфом Б.

1953—58 роки стали новим знаменним етапом в житті Комуністичної партії, в її боротьбі за зміцнення могутності соціалістичної Вітчизни, за побудову комуністичного суспільства, за мир в усьому світі. За значенням політичних і економічних заходів, за розмахом творчої діяльності партії та рівнем громадської активності мас — це один з найважливіших періодів в історії Комуністичної партії Радянського Союзу. Завдяки перебудові партійної і державної роботи в дусі ленінських принципів і подоланню наслідків культу особи партія підвищила свою боєздатність, ще тісніше зв'язалася з масами, зміцнила єдність своїх рядів. Зросла спрямовуюча і керівна роль партії в державному, економічному і культурному житті. Діяльність КПРС в ці роки є зразком поєднання теорії з практикою, втіленням принципів Б. Великою історичною подією став XXI з'їзд КПРС, який визначив завдання партії на наступну семирічку. Весь досвід боротьби за перемогу соціалізму і комунізму підтверджує правильність одного з найважливіших висновків ленінізму, що в процесі будівництва комуністичного суспільства роль партії все більше зростає. Зростає роль Комуністичної партії насамперед як передового загону радянського народу, що будує комунізм; зростає керівна і організуюча роль Комуністичної партії в економічному житті країни; зростає її роль у вихованні трудящих; зростає її роль як найвищої форми організації робітничого класу, всіх трудящих.

Б. є величезною історичною заслугою і видатним вкладом російського робітничого класу в теорію і практику революційної боротьби всесвітнього пролетаріату, виступив як най-революційніша течія і найпослідовніший марксистський напрям у міжнародному робітничому русі. Партія більшовиків докорінно відрізняється від партій 2-го Інтернаціоналу як партія нового типу, партія соціальної революції і диктатури пролетаріату. Розвиток світового комуністичного руху йшов під прапором більшовизації братніх комуністич. партій, тобто в напрямі творчого засвоєння ними тих принципів, на яких створена КПРС. Б. не має собі рівного щодо багатства революц. досвіду і є взірцем для марксистських партій всіх країн. Ленін підкреслював, що досвід російської революції, досвід нашої партії в своєму головному і основному має міжнародне значення, придатний для всіх країн, що Б. — зразок тактики для всіх пролетарських революційних партій.

Вороги пролетаріату, вороги комунізму намагались і тепер намагаються заперечувати міжнародне значення досвіду пролетарської революції і соціалістичного будівництва в СРСР, розколоти єдиний фронт світового комуністичного руху. Ці намагання дістали рішучу відсіч на Московських Нарадах представників комуністичних і робітничих партій в листопаді 1957. В Декларації представників комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн на основі досвіду КПРС, а також досвіду будівництва соціалізму в країнах народної демократії сформульовано заг. закономірності будівництва соціалізму. Цей істор. документ знайшов підтримку всіх марксистсько-ленінських партій: «Після листопадових Нарад, — говорив М. С. Хрущов на XXI з'їзді КПРС, — відбулася дальша консолідація сил всередині кожної комуністичної партії, ще більше згуртувався весь міжнародний комуністичний рух. Ревізіоністам не вдалося збити з марксистсько-ленінського шляху ні однієї братньої партії. За ними пішли лише жалюгідні групки опортуністів і одиночки, які розгубились під вогнем класового ворога. Цей накип, що забруднював чисте джерело комуністичного руху, в ході боротьби сплив на поверхню і був викинутий геть».

Комуністичний рух розвивається і міцніє. Комуністич. і робітн. партії існують і борються у 83 країнах, об'єднуючи в своїх лавах 33 млн. чол. (1959). Зростає авторитет марксистсько-ленінських партій, що йдуть в авангарді боротьби за інтереси трудящих, за мир, демократію, соціалізм. Історичні рішення XXI з'їзду КПРС, який накреслив величну програму комуністич. будівництва в СРСР, б новим тріумфом Б., вони служитимуть справі дальшого зміцнення світового соціалістичного табору, справі миру, демократії і прогресу в усьому світі.

Історію розвитку і здійснення принципів Б. див. також в статтях: Ленін В. І., Марксизм-ленінізм, Комуністична партія Радянського Союзу, Комуністична партія України.

«БІЛЬШОВИК» — газета ЦК Комуністичної партії Галичини. Виходила з 21 липня до 11 вересня 1920 (всього 16 номерів). Створена в ході боїв з білополяками як фронтова газета політвідділу 14-ї армії. Після вступу Червоної Армії на територію Сх. Галичини з № 10 стала органом ЦК Комуністичної партії Галичини. Виходила один-два рази на тиждень. Газету редагувала колегія, до складу якої входили пролетарські письменники Іван Кулик, Мирослав Ірчан. В газеті вміщувалися звернення Комуністичної партії Галичини та декрети і декларації рад. уряду Сх. Галичини, т. з. Галревкому, висвітлювалась діяльність новостворених органів Рад. влади в повітах, визволених Червоною Армією, багато уваги приділялось червоним галицьким військовим частинам. «Більшовик» як одна з перших західноукр. комуністич. газет відіграла значну роль у поширенні комуністичних ідей серед населення Сх. Галичини.

«БІЛЬШОВИК» — щоденна робітничо-селянська газета, що видавалась у м. Києві з 10 квітня 1919 по 19 липня 1925 (з перервами). До ЗО серпня 1919 була органом ЦК КП(б)У. Далі провідна роль у виданні «Б.» належала Київському губкомові КП(б)У. Газета відіграла важливу роль у мобілізації трудящих на боротьбу з інтервентами під час громадянської війни, на відбудову народного господарства Київщини. Вона нещадно викривала підлу діяльність укр. буржуазних націоналістів. На сторінках «Б.» вперше виступили з творами письменники О. Корнійчук, І. Ле, Ю. Яновський, Г. Шкурупій та ін.

«БІЛЬШОВИК» — київський машинобудівний завод. Заснований 1882. До Великої Жовтн. соціалістич. революції належав акціонерному т-ву «Гретер і Криванек», виробляв парові машини й устаткування для цукроварень та ін. підприємств. З кінця 19 ст. робітники з-ду стали на шлях революц. боротьби.

Завод «Більшовик». Підготовка до випробування автоматичної лінії по виробництву поліетиленових труб.

1903 брали участь у загальному страйку робітників Пд. Росії, 1905 організовували бойові дружини, у жовтні 1917 вели бої проти Тимчасового уряду, в січні 1918— з військами Центральної ради за встановлення Рад. влади на Україні. За активну участь робітників з-ду в революційній боротьбі підприємству в 1922 присвоєно назву «Більшовик».

В 1929 завершено реконструкцію підприємства, введено в дію чавуно- і сталеливарні, механоскладальний та ковальські цехи. 3-д освоїв виробництво хім. устаткування, випуск якого зростав швидкими темпами. 1938 продукція збільшилася в порівнянні з 1928 у 13,7 раза. Під час війни 1941—1945 фашистські загарбники зруйнували з-д. В роки 4-ї п'ятирічки було споруджено основні виробничі цехи й обладнано їх складним сучас. устаткуванням. Підприємство випускає валкові машини, каландри, гумозмішувачі, шнек-машини, вулканізатори і форматори, які застосовуються в шинній, гумообробній та пластмасовій промисловості. Продукція з-ду відома за межами СРСР. З багатьох підприємств електротех. промисловості і приладобудування на «Більшовик» надходить устаткування для виготовлення потокових ліній. 1958 було випущено продукції в 1,4 раза більше, ніж у 1940. За 1959—65 обсяг виробництва зросте в 2 рази. Велику роль у виробничому і культ. житті колективу з-ду відіграє Палац культури, збудований 1934. В ньому є кабінет тех. пропаганди, школа передового досвіду в соціалістичній промисловості; працює численний творчий колектив самодіяльності. Хоровій капелі з-ду присвоєно звання заслуженої капели УРСР.

«БІЛЬШОВИК УКРАЇНИ» — журнал, див. «Комуніст України».

БІЛЬШОВИКИ — див. Більшовизм, Маркс изм-ленінізм, Комуністична партія Радянського Союзу, Комуністична партія України.

БІЛЬШОВИЦЬКА ПРЕСА — періодичні видання Центрального Комітету та місцевих органів Комуністичної партії Радянського Союзу, преса нового типу. Партія та її великий організатор і вождь В. І. Ленін створювали й дбайливо розвивали Б. п. В. І. Ленін визначив вирішальну роль загальноросійської політ, газети у створенні пролетарської партії нового типу, сформулював основні принципи і суспільні функції робітничої марксистської преси, був організатором і редактором провідних більшовицьких органів. Незмінно звертаючись до преси як до випробуваної ідеологічної й організаційної зброї, В. І. Ленін вчив партію високо цінити пресу, зміцнювати зв'язки більшовицьких газет з широкими масами робітників і селян. Б. п. неухильно керувалася й керується ленінськими настановами, такими осн. принципами, як партійність, народність, принциповість, ідейність, правдивість. Це дає їй можливість успішно виконувати найважливіші суспільні функції колективного пропагандиста, колективного агітатора і колективного організатора. Історія Б. п. нерозривно зв'язана з історією Комуністичної партії Радянського Союзу, є її складовою частиною.

Так само, як парт. організації України завжди становили невід'ємну складову частину єдиної марксистсько-ленінської пролетарської партії нашої країни, Б. п. України становила невід'ємну частину Б. п., розвивалася за єдиними для неї законами, на основі однакових принципів. Для більшовиків України, як і для всієї партії, ленінські газети «Искра», «Вперед», «Пролетарий» (1905), «Новая жизнь», «Пролетарий» (1906—09), «Рабочая газета», «Социал-демократ», «Правда» та ін. центр, друковані органи більшовиків були керівними органами. їхні редакції мали тісний зв'язок з більшовицькими організаціями України, підтримували з ними постійне листування, широко висвітлювали на своїх сторінках становище і революційну боротьбу робітників, селян і солдатів на Україні. Для більшовиків

України ці газети були могутнім знаряддям у політ. вихованні широких мас трудящих, в організації їх на боротьбу проти самодержавства, поміщиків і капіталістів, у боротьбі проти опортуністів.

Зародилася Б. п. на початку пролетарського етапу визвольного руху в Росії і розвивалася разом із створенням і загартуванням у класових боях робітничої марксистської партії.

Організований В. І. Леніним петербурзький «Союз боротьби за визволення робітничого класу» широко використовував у своїй діяльності пресу. Він видавав і розповсюджував серед робітників революційні листівки, прокламації, а в 1895 з ініціативи В. І. Леніна підготував перший номер газети «Рабочее дело». В грудні 1900 під керівництвом В. І. Леніна була створена перша загальноросійська марксистська газета «Искра», на сторінках якої В. І. Ленін всебічно обгрунтував план побудови марксистської партії, розробив програму партії. «Искра» була незамінною зброєю більшовиків у боротьбі проти «економізму» і міжнародного опортунізму. II з'їзд РСДРП (1903) визнав «Искру» центральним органом партії.

З № 52 газета була захоплена меншовиками, що змусило В. І. Леніна восени 1903 вийти з редакції «Искрьі».

Перед першою російською революцією в багатьох місцях, зокрема на Україні, соціал-демократичні організації видавали листівки і газети. З 1897 по 1901 в Києві виходила нелегальна робітнича газета «Вперед», яка з № 3 була органом київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». З № 5 «Вперед» стала органом «економічного» напряму. В 1897 вийшли два номери підготовленої київським «Союзом боротьби за визволення робітничого класу» безцензурної «Рабочей газеты», яку І з'їзд РСДРП оголосив офіційним органом партії. З ініціативи Катеринославського комітету РСДРП 1900— 03 видавалася нелегальна с.-д. газ. «Южньїй рабочий», яка з № 2 відхилялася від іскрівеького напряму в організаційних питаннях. Серед робітничих с.-д. видань того періоду слід відзначити також «Киевский социал-демократический листок» і «Летучий листок» (Катеринослав).

Особливо пожвавилася видавнича діяльність більшовиків у період першої рос. революції. Напередодні революції більшовики створили нову бойову марксистську газету «Вперед» (з 4 січня 1905), яка вела нещадну боротьбу проти меншовиків. Вона відіграла важливу роль у підготовці і скликанні III з'їзду партії. З 27 трав. 1905 за рішенням III з'їзду РСДРП почала виходити газета «Пролетарий» — офіційний орган партії, керівництво яким здійснював В. І. Ленін. Газета відстоювала тактичні принципи більшовизму, мобілізовувала маси на боротьбу проти царського самодержавства. У «Пролетарий» широко висвітлювався революційний рух робітників, селян і солдатів, зокрема на Україні. З листопада 1905 більшовики під керівництвом В. І. Леніна почали видавати в Росії центральний орган партії — першу легальну марксистську газету «Новая жизнь» (закрита царськими властями 16 груд. 1905). В лютому 1906 виходила газета «Партийные известия» — орган об'єднаного Центрального Комітету РСДРП, основним завданням якої була підготовка IV (Об'єднавчого) з'їзду партії. У Петербурзі в 1906 видаються легальний щотижневик «Вестник жизни» і легальні газети «Волна», «Зхо» та ін. З вересня 1906 почала виходити нелегальна більшовицька газета «Пролетарий» — центральний орган партії (існувала до 11 груд. 1909). В період революції 1905—07, крім численних листівок, ряду бюлетенів, нелегальних газет, більшовицькі організації України видавали також легальні більшовицькі видання:«Работник» (Київ) і «Донецкий колокол» (Луганськ) та ін. В. І. Ленін, з яким більшовики Києва поділилися своїми видавничими планами, підтримав їхню ініціативу і надіслав телеграфом для № 1 «Работника» статтю «Напередодні», де вона й була опублікована вперше. Парт, газети більшовиків України періоду першої рос. революції відіграли значну роль у боротьбі за гегемонію пролетаріату і зміцнення союзу робітн. класу і селянства, проти самодержавства. Газети викривали зрадництво буржуазії, опортунізм меншовиків, згуртовували маси навколо більшовиків.

Крім загальнопартійних органів, видавались газети для залізничників: у Києві— «Железнодорожник», в Одесі — «Семафор», у Катеринославі — «Текущий момент», а також солдатські газети «Жизнь солдата» (Катеринослав) та ін. Різноманітна конкретна друкована пропаганда й агітація давала можливість більшовикам залучати на свій бік широкі маси трудящих, поповнювати новими силами багатомільйонну політ, армію революції. В період першої рос. революції почали видаватися і газети Рад робітн. депутатів. Там, де Радою керували більшовики, її друкований орган був важливим засобом організації революційної боротьби трудящих мас проти самодержавства. До таких органів можна віднести насамперед газету Катеринославської Ради робітн. депутатів «Бюллетень боевого стачечного комитета», яка виходила з 1905.

Після відступу революції, в роки реакції, умови для видавничої діяльності більшовиків набагато ускладнилися. Переборюючи великі труднощі, більшовики продовжували видавничу діяльність. Фактично центральним друкованим органом більшовиків у цей період була газета «Пролетарий», редагована В. І. Леніним. Редакція «Пролетария» підтримувала тісні зв'язки з місцевими партійними організаціями Росії, спрямовувала їх боротьбу проти ліквідаторів, одзовістів, богобудівників. Газета відіграла важливу роль у збереженні і зміцненні нелегальних партійних організацій в роки реакції. Центральним органом ЦК РСДРП в цей час була газета «Социалдемократ», яка почала виходити за рішенням V (Лондонського) з'їзду РСДРП з лютого 1908. До складу редакції входили більшовики, меншовики і польські соціал-демократи, але керівну роль у ній відігравали більшовики. З грудня 1911 газету редагував В. І. Ленін, секретарем редакції була Н. К. Крупська. Свої газети видавали і місцеві більшовицькі організації. Так, Обласне бюро Центрального промислового району, Московський міський і Московський окружний комітети РСДРП 1908 видавали газету «Рабочее знамя». На

Україні в цей період виходили більшовицькі газети «Железнодорожный пролетарий»— нелегальний орган вузлового бюро РСДРП на Пд.-Зх. залізниці, «Борьба» — нелегальний орган Миколаївського комітету РСДРП, «Одесский рабочий» — нелегальний орган Одеського комітету РСДРП та ін.

В роки революц. піднесення активізувалися всі легальні форми роботи партії, в тому числі й преса. В грудні 1910 почала виходити легальна більшовицька газета «Звезда», ідейне керівництво якою здійснював В. І. Ленін. До кінця червня 1911 у газеті брали участь і меншовики-партійці, що негативно позначилося на її характері. З осені 1911 «Звезда» стає повністю більшовицькою. Особливо велику роль газета відіграла у висвітленні революц. подій, викликаних кривавою розправою царських властей над робітниками Ленських золотих приїсків. З листопада 1910 виходить популярний більшовицький орган «Рабочая газета», організатором і керівником якої був В. ї. Ленін. Заслуги «Рабочей газеты» в справі захисту партійності відзначила Празька партійна конференція, яка оголосила газету офіційним органом ЦК РСДРП (більшовиків). З грудня 1911 в Петербурзі почав виходити щомісячний громадсько-політичний і літературний більшовицький журнал «Просвещение», створений на пропозицію В. І. Леніна замість закритого царськими властями більшовицького журналу «Мысль». Журнал відіграв велику роль у викритті опортуністів у Росії, а також в партіях 2-го Інтернаціоналу, у викритті буржуазних націоналістів; пропагував більшовицькі лозунги в умовах нового революційного піднесення. 5 травня 1912 вийшла «Правда» — перша щоденна масова робітнича газета, створена за ініціативою петербурзьких робітників і керована більшовиками на чолі з В. І. Леніним. Вихід «Правды», яка ось уже близько півстоліття є бойовим органом Комуністичної партії, був видатною подією в історії Б. п., в історії КПРС. День народження «Правды» став днем Б. п., який щороку відзначається як важлива дата в ідейному й культ. житті нашої країни. «Правда» була легальною трибуною революційного пролетаріату, масовою робітничою газетою нового типу. Вона стояла в центрі боротьби за партійність, за згуртування робітничого класу навколо підпільних більшовицьких організацій, рішуче боролася проти меншовиків-ліквідаторів, одзовістів, ліберальної буржуазії, була організатором страйкової боротьби пролетаріату. Видавали газети та журнали в роки нового революційного піднесення і місцеві партійні організації. В Москві виходила легальна більшовицька газета «Наш путь», у Баку — легальний більшовицький журнал «Современная жизнь», в Нарві естонською мовою видавалася газета більшовицького напряму «Кійр» («Промінь»). В роки нового революц. піднесення більшовики України видавали листівки, широко використовували у своїй організаційно-політичній роботі в масах центральні більшовицькі газети «Правду», «Звезду», «Рабочую газету». Під час імперіалістич. війни В. І. Ленін редагує ЦО РСДРП(б) — газету «Социал-демократ». Керуючись ленінськими вказівками, Б. п. висвітлювала стратегію і тактику партії з питань війни, миру і революції, викривала зрадництво соціал-шовіністів, згуртовувала інтернаціоналістські сили міжн. робітн. руху. В 1915 редакція газети «Социал-демократ» видала у Женеві журнал «Коммунист». Серед місцевих більшовицьких видань періоду першої світової війни важливу роль відігравала газета Петроградського комітету партії «Пролетарский голос» та ін. На Україні в цей час виходили нелегальні більшовицькі газети: в Катеринославі — «Звезда», в Донбасі — «Правда труда», в Південному гірничо-пром. районі — «Южная правда», в Харкові — «Голос социал-демократа». Ці газети з ленінських позицій викривали імиеріалістич. характер війни, закликали робітників боротися за перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську.

Після повалення самодержавства в лютому 1917, в період підготовки Великої Жовтн. соціалістич. революції, Б. п. на чолі з ЦО партії газ. «Правда» вела наполегливу боротьбу за завоювання трудящих мас на бік більшовицької партії, викривала контрреволюційну суть Тимчасового бурж. уряду, угодовську політику і тактику есерів та меншовиків, готувала робітників, солдатів і трудящих селян до боротьби за перемогу соціалістич. революції. Для солдатів і селян видавалися спеціальні газети: «Солдатская правда», «Окопная правда» (після закриття — «Окоп-ньій набат»), «Деревенская беднота». На периферії повсюдно виникали місцеві більшовицькі органи. Уральський обласний комітет РСДРП(б) почав видавати газету «Уральская правда», в Нижньому Новгороді виходила газета «Интернационал», в Казані — «Рабочий», у Владивостоку — «Красное знамя». Більшовики Білорусії видавали газету «Звезда», Закавказзя — «Кавказский рабочий», «Бакинский рабочий», Прибалтики — «Циня» («Боротьба») латиською мовою, «Тієса» («Правда») — литовською мовою, «Кійр» («Промінь») — естонською мовою та ін. Одним з перших більшовицьких органів на Україні після лютого 1917 була щоденна газ. «Пролетарий» — орган Харк. к-ту РСДРП(б). Київ. к-т РСДРП(б) організував видання газ. «Голос социал-демократа», в Катеринославі почала виходити більшовицька газ. «Звезда», в Луганську — «Донецкий пролетарий», організатором якого був К. Є. Ворошилов; в Одесі більшовики повністю завойовують газ. «Голос пролетария». Видання більшовицьких к-тів на Україні відіграли значну роль у пропаганді Квітневих тез В. І. Леніна, рішень VII (Квітневої) Всеросійської конференції та VI з'їзду РСДРП(б), в підготовці мас до збройного повстання. В листопаді 1917 слідом за пролетаріатом Росії під керівництвом Комуністичної партії на боротьбу проти Тимчасового уряду і укр. буржуазно-націоналістичної Центральної ради за перемогу Рад. влади піднялись робітничий клас та бідніше селянство України. Гострою зброєю у боротьбі трудящих мас проти рос. і місцевої укр. буржуазно-націоналістичної контрреволюції були більшовицькі газети, серед яких помітне місце належало «Вісникові Української Народної Республіки» — органу першого Радянського уряду України, а також київ. більшовицькій газ. «Пролетарская мьісль».

У 1918, під час німецької окупації, виходили підпільні більшовицькі газети, зокрема

«Киевский коммунист», «Донецкий пролета-рий» (Харків), «Молот» і «Звезда» (Катеринослав), «Коммунист» (Одеса), «Дело рево-люции» (Кременчук) і ряд ін. Крім того, серед робітників і селян України широко розповсюджувались газети «Правда», «Известия», «Беднота» та ін., що доставлялись нелегально а Рад. Росії. Більшовицькі організації налагодили в ряді міст (Києві, Харкові, Одесі, Чернігові та ін.) видання листівок, відозв, прокламацій, які закликали робітників і селян до розгортання визвольної війни на Україні. В Москві почав виходити журнал «Коммунист» — орган оргбюро по скликанню І з'їзду КП(б)У.

В період іноземної інтервенції і громадянської війни Б. п. проводила величезну роботу по мобілізації мас на боротьбу проти іноземних загарбників і внутрішньої контрреволюції, зміцненню першої в світі пролетарської держави. Незважаючи на труднощі, викликані розрухою і війною, Б. п. в 1918—20 розвивалася швидкими темпами. В ці роки на території Радянської Росії було створено багато центральних і місцевих газет. Широкого розмаху набрала військова преса, а також стінні газети РОСТА. Вирішальну роль в розвиткові преси цього періоду і поліпшенні її ідейно-політичного змісту відіграли рішення VIII і IX з'їздів партії про пресу, постанови ЦК РКП(б) і вказівки вождя революції В. І. Леніна. На Україні в 1918—20 поряд з раніш утвореними газетами народжується багато нових парт. і рад. органів — республіканських, губернських та повітових газет і журналів. Видатною подією в житті КП(б)У було утворення ЦО — газ. «Комуніст», перший номер якої вийшов 27 лютого 1919 у Харкові (1943 перейменована в «Радянську Україну»). Велику популярність мала газ. «Вісті» ВУЦВК, що видавалась 1920 як наступниця газ. «Известия Временного Рабоче-крестьянского правительства Украиньї и ХСРД» (1919). Серед губернських органів преси добре відомі «Известия» губкомів КП(б)У і губ-ревкомів, Рад робітн., сел. і червоноармійських депутатів, «Всероссийская кочегарка» в Донбасі та відновлені газети «Звезда» в Катеринославі, «Дело революции» в Кременчуку, «Пролетарий» в Харкові та ін. Значну роль у зміцненні союзу робітн. класу з селянством, мобілізації незаможницько-середняцьких мас на боротьбу за зміцнення Рад. влади відіграли селянські газети, створені за вказівками ЦК РКП(б) та ЦК КП(б)У в губерніях та повітах. З них найбільшою популярністю серед селянства користувались «Селянська біднота» (згодом «Селянська правда»)— орган ЦК КП(б)У, «Більшовик» на Київщині та ряд ін. Разом з загальнопарт. і рад. пресою широко розвинулась військова преса. Найпоширенішою була газ. «Красная Армия» — орган народного комісаріату військ. справ.

Після закінчення громад. війни і переходу країни до мирної праці партія спрямовує Б. п. на розв'язання невідкладних завдань щодо відбудови народ. г-ва. В. І. Ленін, розробляючи програму соціалістичного будівництва, вважав, що в період переходу від капіталізму до соціалізму гол. завданням преси повинно стати виховання у робітників і селян комуністичного ставлення до праці, навчання мас на конкретних прикладах будівництва нового, соціалістичного суспільства. Він вимагав від газет стати ближче до життя, приділяти більше уваги тому, «як робітнича і селянська маса на ділі будує щось нове у своїй буденній роботі. Більше перевірки того, наскільки комуністичне це нове» (Твори, т. 28, с. 79). Велике значення для перебудови роботи преси в роки відбудови народного господарства відіграли рішення з'їздів партії, зокрема XI, XII та XIII, на яких обговорювались питання про стан та завдання преси. На основі рішень цих з'їздів, а також спеціальних постанов ЦК РКП(б) про пресу в Радянському Союзі було створено ряд нових масових органів: «Рабочая газета», «Крестьянская газета», «Учительская газета», «Батрак», військова газета «Красная звезда» та ін. Видатною подією в житті радянської молоді був вихід у травні 1925 газети ЦК ВЛКСМ «Комсомольская правда». В період відбудови народного господарства розширюється сітка партійних і громадсько-політичних журналів, серед яких провідне місце належало журналові «Большевик» (з квітня 1924). Одночасно розвивається преса в національних республіках, зокрема на Україні. Якщо в серпні 1922 на Україні виходило 24 газети, то вже на кінець відбудовного періоду їх видавалося 75, загальним тиражем 1 235 500 прим. Широко розповсюджені були республіканські газети «Комуніст», «Вісті», «Радянське село», «Пролетарий»; з губернських газет значною популярністю користувались «Звезда» (Дніпропетровськ), «Кочегарка» (Донбас), «Пролетарская правда» і «Більшовик» (Київ), «Волынский пролетарий» (Житомир), «Більшовик Полтавщини» і ряд ін. В ці ж роки зростає молодіжна преса. Виходять газети ЦК КСМУ «Молодой рабочий» (з 1924 — «Молодой ленинец»), «Молоде село», губернські — «Молодой шахтер» (Донбас), «Грядущая смена» (Катеринослав), «Молодий більшовик» (Київ). Наприкінці 1925 було створено газету ЦК ЛКСМУ «Комсомолець України» (з 1943 «Молодь України»). В цей період розширюється і сітка парт. та громадсько-політичних журналів: «Агитпропаганда» — щомісячник ЦК КП(б)У (з № 8 — «Знамя коммунизма»), «Известия ЦК КП(б)У», «Критика», «Червона преса» і т. д. Видатною подією в житті укр. парторганізації був вихід у світ 1926 теоретич. і громадсько-політичного журналу ЦК КП(б)У «Більшовик України» (нині «Комуніст України»), Успішний розвиток республіканської і місцевої преси на Україні був можливий завдяки постійному піклуванню з боку ЦК ВКП(б), який подавав велику допомогу ЦК КП(б)У в організації газетної і журнальної сітки на Україні. Велику роль відіграла преса в роз'ясненні нової економіч. політики партії, в зміцненні союзу робітн. класу і селянства, в боротьбі за єдність партії проти троцькістів, «нової опозиції», бурж. націоналістів. Визначним явищем в ці роки було дальше зростання масового робселькорівського руху. Лише на Україні на кінець відбудовного періоду налічувалось більше 25 тис. робселькорів.

З особливою силою роль преси проявилась в роки соціалістичної індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. Керуючись настановами партії, зокрема XIV, XV, XVI і XVII з'їздів ВКП(б), а також з'їздів КП(б)У, Б. п. розгорнула велику роботу по мобілізації мас на боротьбу за виконання планів соціалістичної реконструкції, за створення матеріально-технічної бази соціалізму, за здійснення культурної революції в країні; вона вела невтомну боротьбу проти спроб троцькістсько-зінов'євського антипартійного блоку та буржуазно-націоналістичних елементів звести партію з ленінського шляху. Преса перебудовує свою роботу у відповідності до завдань соціалістичної індустріалізації і колективізації с. г. Крім газет, створених раніш, нові завдання, пов'язані з індустріалізацією і колективізацією країни, з розвитком рад. культури — національної формою, соціалістичної змістом, — викликали до життя і нові органи преси. З 1929 починає виходити «Сельскохозяйственная газета», в 1931 — газета «За индустриализацию»; на Україні видавались — «Пролетар», «За техніку», «За соціалістичну перебудову», «Літературна газета» та ін. Якщо в 1928 в СРСР виходило 1197 газет разовим тиражем 9,4 млн. прим., то вже 1934 — на початку другої п'ятирічки — їх кількість відповідно зросла до 10 668 і 34,7 млн. прим. На Україні на 1 квіт. 1927 було всього 89 газет, а в 1933 — на кінець першої п'ятирічки — кількість республіканських, обласних і районних газет зросла до 440. Шириться сітка масової низової преси — фабрично-заводських багатотиражок та районних газет. Крім того, виходило 700 політвіддільських і 856 заводських багатотиражок. 89% всіх газет видавалось українською мовою. Великого розмаху набувають нові форми роботи преси — виїзні редакції на ударних будовах, в колгоспах, масові рейди робкорів і сількорів тощо.

В передвоєнні роки Б. п. України велику увагу приділяє питанням пропаганди марксизму-ленінізму в масах, вихованню трудящих в комуністичному дусі, боротьбі з пережитками капіталізму в свідомості людей, піднесенню культури. Значне місце в діяльності преси посідає боротьба за розгортання стахановського руху, поширення передового досвіду працівників промисловості і с. г. Культурна революція в країні викликала у трудящих великий попит на газети. В 1938 на Україні видавалось 1570 газет, серед них і новостворені — «Советская Украина» (нині «Правда Украины»), «Колгоспник України» (нині «Колгоспне село»), «Сталинское племя» та ін.

В 1939 відбулось возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі. Відтоді трудящі Західної України, а згодом і Північної Буковини дістали вільне радянське українське друковане слово. Вже в 1940 в зх. областях України видавалось 53 газети. Разовий тираж всіх газет на Україні в цей час дорівнював 6 млн. 916 тис. примірників.

З величезною силою проявилась організуюча і мобілізуюча роль нашої преси в роки Великої Вітчизн. війни проти гітлерівських загарбників. «Все для фронту! Все для перемоги!» — цьому патріотичному завданню підпорядковувалась вся діяльність преси. Газети висвітлювали героїчну боротьбу радянського народу на фронтах Вітчизн. війни, патріотичну самовіддану працю трудівників тилу. Після залишення рад. військами Києва республіканська газета «Комуніст» продовжувала щодня виходити у місцях перебування ЦК КП(б)У і Уряду України і доставлялася в Діючу армію, в партизанські з'єднання й загони в міста й села України. Газ. «Комуніст виходила також і спеціальним виданням для населення окупованих територій. Б. п. було могутньою зброєю в руках підпільних парт. організацій, що діяли на окупованій території Партизанські газети й листівки, відозви і бойові листки правдиво інформували трудящих про становище на фронтах Великої Вітчизн. війни, гнівно розповідали про злочини загарбників, викривали зрадників і таврували запроданців, повідомляли про славны діла народних месників. У партизанських з'єднаннях і загонах видавалось 30 багатотиражних газет. Велику роль відігравала газ. «За Радянську Україну!» — орган ЦК КП(б)У і Верховної Ради УРСР, що виходила липня 1941 для населення окупованих територій. За час війни видано і скинуто з літаків у тилу ворога й розповсюджено через партизанські загони близько 400 млн. листівок, газет і брошур. Систематичне керівництво організацією пропаганди у тилу ворога здійснював ЦК КП(б)У. Чернігівський підпільний обком партії видавав газ. «Більшовик», Кам'янець-Подільський — «Зорю Поділля», Ровенський-«Червоний прапор» та ін. У партизанському з'єднанні І. П. Федорова щомісяця друку вався літературно-художній та військово-політичний журнал «Народний мститель», з'єднанні О. М. Сабурова видавався літ. художній збірник «Україна в огні».

Після переможного завершення Великої Вітчизн. війни всі сили нашої Батьківщини були спрямовані Комуністичною партією на відбудову й дальший розвиток народ, господарства й культури. Як і вся преса Радянської країни, газети і журнали УРСР були бойовими помічниками партійних організацій в справі мобілізації мас на відродження зруйнованого ворогом господарства, розгорнули велику роботу в галузі комуністичного виховання трудящих. Одночасно з розвитком народного господарства, зростанням життєвого й культурного рівня народу успішно відбудовувалась і розвивалась преса СРСР. У 1951 в СРСР було перевищено разовий довоєнний тираж газет, а в 1952 — річний тираж журналів.

В 1953—58 роках, які стали новим знаменним етапом у розвитку нашої країни, Б. п. відіграла винятково важливу роль у подо ланні наслідків культу особи, у мобілізації мас на круте піднесення народ. господарства на освоєння цілинних та перелогових земель на реорганізацію промисловості та виконанні ін. завдань, накреслених XX і XXI з'їздами КПРС. Характеризуючи роль преси у здійсненні історичних завдань, поставлених партією та урядом перед радянським народом М. С. Хрущов говорив: «У нас немає більш сильного, більш дійового знаряддя, ніж наша преса. Преса — це найбільш далекобійна ідейна зброя нашої партії».

Новий етап у розвитку радянського суспільства став новим етапом і у розвитку Б. п. На поч. 1959 тираж газет в СРСР становив бл. 62 млн. примірників. Крім того видавалося 858 журналів тиражем 26 млн прим. Великого розвитку набрала і преса союзних республік. На Україні в липн

1959 виходило республіканських, обласних, міських і районних газет, багатотиражок на підприємствах, будовах, у вузах, колгоспах 3329, з разовим тиражем 8,2 млн. прим. В республіці видається 90 журналів — 1620 тис. прим. На Україні кількість газет, що видаються українською мовою, перевищує 76% всіх газет республіки. В 1957 створена «Робітнича газета» — орган ЦК КП України.

Після XX з'їзду КПРС помітно активізувався рух робітничих і сільських кореспондентів. Велику роль в розгортанні робсількорівського руху відіграла постанова ЦК КПРС «Про поліпшення керівництва масовим рухом робітничих і сільських кореспондентів радянської преси» (1958). Преса Радянської України, як і вся партійно-радянська преса СРСР, розгорнула величезну роботу, щоб довести до свідомості трудящих грандіозні завдання семирічного плану, затверджені позачерговим XXI з'їздом КПРС, щоб організувати робітників, колгоспників та інтелігенцію на їх здійснення.

Б. п. — преса нового типу; для преси братніх комуністичних і робітничих партій вона є прикладом і зразком самовідданого служіння народові. Б. п. невтомно викриває паліїв війни, ворогів демократії і соціалізму, ревізіоністів, догматиків і націоналістів усіх мастей, активно бореться за мир, свято виконуючи свій інтернаціональний обов'язок.

Створена і випестувана Леніним, Б. п., вірна ідеям марксизму-ленінізму, мобілізує радянський народ на здійснення величних завдань нинішнього етапу — етапу розгорнутого будівництва комуністичного суспільства в нашій країні.

БІЛЬШОВИЦЬКА ФРАКЦІЯ 4-ї ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ — організаційно оформлена група більпювиків-депутатів у 4-й Державній думі (листопад 1913 — листопад 1914). Під час виборів до 4-ї Державної думи (жовтень 1912) по робітничих куріях шести найбільших пром. центрів країни більшовицька партія добилася обрання своїх депутатів: від Петербурзької губернії — О. Є. Вадаєва, Харківської — М. К. Муранова, Катеринославської — Г. І. Петровського, Владимирської — Ф. М. Самойлова, Костромської — М. Р. Шагова. Був також обраний Р. В. Малиновський (від Московської губ.), викритий згодом як провокатор. В той же час від непромислових губерній було обрано сім депутатів-меншовиків. Спочатку існувала об'єднана с.-д. фракція. Незважаючи на формальну перевагу меншовиків (один голос), більшовикам вдалося внести в декларацію фракції основні вимоги більшовицької платформи, розробленої В. І. Леніним, яка вимагала «...з думської трибуни кликати маси до боротьби, роз'яснювати вчення соціалізму, виявляти всякий урядовий і ліберальний обман, викривати монархічні передсуди відсталих верств народу і класові корені буржуазних партій...» (В. І. Ленін. Твори, т. 17, с. 436). Більшовики послідовно проводили ленінську тактику. Вони використовували думську трибуну для викриття антинародної політики правлячих кіл, захищаючи інтереси народу. Велике значення для діяльності більшовицьких депутатів мали Краківська і Поронінська (1913) партійні наради, а також засідання ЦК з їх участю. Думську діяльність більшовиків спрямовував В. І. Ленін.

Весь час існування об'єднаної фракції між більшовиками і меншовиками точилася гостра боротьба, що відбивала протилежні ідейні принципи і тактичні позиції цих партій. Ця боротьба завершилась утворенням 9 листопада (1913) самостійної більшовицької фракції — формально рівноправної серед ін. фракцій Думи. Б. ф. 4-ї Д. д. була загальноросійським легальним органом партії і відіграла велику роль в житті робітн. класу. Більшовицькі депутати виступали з промовами (71 виступ), вносили запити представникам уряду (41), в яких викривали реакційну політику самодержавства і бурж. партій. Часто виступали більшовицькі депутати від укр. робітників — Г. І. Петровський та М. К. Муранов. З найбільш важливих питань тези для виступів депутатів-більшовиків готував В. І. Ленін. Зокрема Г. І. Петровський 20 травня (2 червня) 1913 виголосив за тезами В. І. Леніна відому промову, в якій викривав політику національного гноблення, що її проводив царизм на Україні.

Депутати-більшовики багато їздили по країні і, зустрічаючись з своїми виборцями, інформували їх про свою роботу, роз'яснювали політику партії. Велика організаційно-партійна робота була проведена депутатами-більшовиками по підготовці VI з'їзду партії, який намічався на літо 1914, але не відбувся в зв'язку з першою світовою війною та політ. реакцією в країні. В період першої світової війни більшовицька фракція була єдиною з усіх соціалістичних парламентських фракцій, що виступала проти війни. 19 листопада члени Б. ф. 4-ї Д. д. були заарештовані і віддані до суду. Царський суд засудив їх на довічне поселення в Туруханському краї, звідки вони повернулись після Лютневої революції 1917.

Діяльність депутатів-більшовиків є яскравим прикладом використання в інтересах трудящих трибуни реакційного парламенту.

БІЛЬШОВИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ — див. Комуністична партія України.

«БІЛЬШОВИЧЕНЯТА» — журнал-газета для сільських дітей. Орган Київського окружного бюро комуністичного дитячого руху, а пізніше — Центрального бюро комдитруху при ЦК ЛКСМУ. Виходив у 1924—31 як додаток до газ. «Молодий більшовик». На сторінках журналу багато уваги приділялось питанням інтернаціонального, атеїстичного, трудового виховання, зв'язку між містом і селом та ін. В 1931 журнал «Б.» був об'єднаний з журналом «Червоні квіти». Замість них почав виходити новий журнал «Піонерія».

БІЛЬШОВЦІ — селище міського типу, центр Більшовцівського району Станіславської обл. УРСР. Розташоване при впадінні річки Нараївки в річку Гнилу Липу (бас. Дністра), за 3 км на Сх. від шляху Львів — Станіслав і за 7 км на Пн. від залізничної ст. Галич. 2,6 тис. ж. (1959). Харчокомбінат, рибгосп, міжколгоспна буд. організація, Бовшівський цукровий з-д, РТС; середня школа, Будинок культури, 2 б-ки. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (пшениця, жито, кукурудза, цукрові буряки, овочі) і м'ясо-молочне тваринництво.

БІМЕТАЛИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) bis — двічі і грец. μεταλλον — метал) — металеві вироби (пластинки, листи, стрічки, дріт і т. ін.), що складаються з двох міцно з'єднаних між собою металів або сплавів. Застосовуються з метою економії дорогих і дефіцитних металів або як матеріали з спец. властивостями. Широко використовуються в електро-, радіо- і теплотехніці (біметалеві проводи, термометри та ін.). Б. найчастіше виготовляють металургійним, рідше гальванічним або гальвано-металургійним способом.

Металургійний спосіб має кілька різновидностей: 1) заливання легкоплавкого металу по тугоплавкому; 2) заливання легкоплавкого металу по тугоплавкому з дальшою деформацією в гарячому або холодному стані способом пресування, прокатки; 3) з'єднання металів способом гарячої прокатки — планування.

Найчастіше застосовуються Б., що належать до 2-го і 3-го різновидів (сталь — мідь, сталь — томпак, сталь — латунь, сталь — алюміній, дюралюмін — алюміній, сталь — нікель, алюміній — мідь, свинець — олово, мідь — срібло, сталь — срібло, сталь — платина та ін.). До литих Б. (1-й різновид) належать чавунні і сталеві підшипники, залиті антифрикційними сплавами. Останнім часом почали виробляти біметалеві припої.

БІМЕТАЛІЗМ — грошова система, за якою в основі грошового обігу були два метали — золото і срібло. В 16—19 ст. існувало дві різновидності Б.: 1) система паралельного обігу золотих і срібних монет, при якій співвідношення між ними встановлювалось стихійно за вартістю вміщеного в них металу; 2) система подвійного обігу, при якій зберігалось вільне карбування монет з обох металів, але їхнє вартісне співвідношення встановлювалось державою. Б. був недосконалою грошовою системою, бо два метали являли собою мірило вартості, що суперечило природі грошей як єдиного загального еквівалента. Значне знецінення срібла наприкінці 19 ст., як наслідок здешевлення його виробництва, призвело до того, що США, Франція та ін. країни припинили вільне карбування срібла. Закони економічного розвитку примусили капіталістичні країни поступово перейти на іншу грошову систему— монометалізм, в основі якої лежить золото.

БІМОЛЕКУЛЯРНІ РЕАКЦІЇ - хімічні реакції, в яких беруть участь дві молекули однієї або різних речовин. Швидкість Б. р. пропорційна концентрації кожного компонента, згідно з рівнянням v = kc₁c₂, де c₁ і c₂ — концентрації речовин, k — коеф. пропорційності, який залежить від зовнішніх умов, зокрема від т-ри, а також від природи речовин, що реагують. Прикладами Б. р. є утворення йодистого водню з йоду та водню, омилення оцтовометилового ефіру лугом.

БІНАУРАЛЬНИЙ ЕФЕКТ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) bini -два і auris — вухо) — можливість визначати місце розміщення джерела звуку. Б. е. пояснюється тим, що звук доходить до обох ушей неодночасно. Місце джерела звуку відносно голови спостерігача визначається віддаллю до джерела звуку, кутом в горизонтальній площині і кутом у вертикальній площині. Більш точно визначається кут в горизонтальній площині (до 3°). Ця можливість зумовлена чутливістю нервової системи до найменших запізнень, з якими приходять коливання від джерела звуку до правого і лівого ушей. Коли спостерігач стоїть лицем до джерела звуку, то ця віддаль до обох ушей однакова, і коливання сприймаються ушима одночасно. Коли ж спостерігач поверне голову, то змінюється віддаль між джерелом звуку, і кожним з ушей; в такому випадку звук прийде до одного вуха раніше, ніж до другого (див. мал.).

В точки А і А' звук приходить одночасно, в точки ВІВ' — неодночасно: в точку В звук приходить пізніше, ніж у точку В'.

Найменша різниця часу, яку може помітити вухо, дорівнює 3 • 10^—5 сек. Це дає можливість визначити напрям джерела звуку з великою точністю. Для підвищення точності визначення штучно збільшують віддаль між приймачами звуку (напр., так, як це робиться у звукоуловлювачах).

БІНГЕМ — місто на Зх. США, в штаті Юта. 2,6 тис. ж. (1950). Найбільші в США розробки мідних руд, які ведуться відкритим способом в котловині Оквір-Рейнж. В районі Б. видобувають також молібден, золото, срібло.

БІНЕ (Binet) Альфред (11, VII 1857 — 18. X 1911) — французький буржуазний психолог-позитивіст. Очолював лабораторію фізіологічної психології в Сорбонні, 1894 разом з Т. Рібо заснував «L'Année psychologique» («Щорічник психології»). Головним чином розробляв питання психології мислення. Б.— автор багатьох методик психологічних досліджень. Розроблена Б. разом з Б. Сімоном система тестів для вимірювання загальної розумової обдарованості дітей виявилася антинауковою і широко застосовувалась лише в псевдонауці, в педології та расистській соціології.

БІНОКЛЬ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) bini — два і oculus — око) — оптичний прилад, складений з двох паралельно з'єднаних зорових труб. Застосовують його для спостереження віддалених предметів. Є два типи Б.: театральний і польовий. В театр. Б. використовуються труби Г. Га-лілея, в яких окуляром служить розсіювальна лінза, що дає можливість спостерігати предмети без зміни їхньої орієнтації відносно глядача. Оптичні осі окулярів і об'єктивів цих труб суміщаються з оптичними осями очей людини, тому стереоскопічність при користуванні театр. Б. така ж, як і при спостереженні очима. Театральний Б. тільки збільшує кут зору, що психофізично сприймається як наближення видимої картини.

Польовий Б. — паралельно з'єднані дві труби Й. Кеплера; він являє собою спостережний і вимірювальний прилад, бо дає можливість робити наближені вимірювання віддалі до предметів. Для цього у фокальній площині об'єктива зорової труби Й. Кеплера перед окуляром розміщують вимірювальні шкали. Щоб зображення було пряме, в оптичну систему польового Б. вводять дві прямокутні призми (мал.), внаслідок чого оптичні осі об'єктивів трохи зміщуються відносно оптичних осей окулярів та очей і стереоскопічність зору підвищується. Кратність (ступінь збільшення кута зору) театральних Б. становить від 2,5 до 3 х ; польових — від З до 18 х .

БІНОМ (двочлен) — сума або різниця двох алгебраїчних виразів, що звуться членами Б., напр. a + b, 5x — 2y^2/3 і т. д.

БІНОРМАЛЬ — див. Нормаль, Тріедр.

БІО (Biot) Жан-Батіст (21. IV 1774 — 3. II 1862) — французький фізик, геодезист і астроном. Член Паризької АН (з 1803). З 1800 — проф. Коллеж де Франс, з 1809— проф. Паризького університету. Основні наукові праці Б. присвячені дослідженню поляризації світла, магнітного поля електр. струму і акустиці. 1815 відкрив явище обертання площини поляризації в рідинах і розчинах. 1820 разом із Ф. Саваром дослідами встановив залежність напруженості магнітного поля від величини струму у прямолінійному провіднику, т. з. Біо — Савара закон.

БІОГЕНЕТИЧНИЙ ЗАКОН ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і γενεσις — походження) — явище відтворення організмом у процесі індивідуального розвитку основних етапів розвитку своїх далеких і близьких предків. Прикладів такого повторення (рекапітуляції) існує дуже багато. Так, зародки ссавців (в т. ч. і людини), птахів і рептилій протягом перших днів або тижнів розвитку мають рибоподібну форму і зяброві борозни; у шеститижневого зародка коня на кінцівках є по три пальці; у молодих качконосів є зуби багатогорбкового типу; раковини невирослих амонітів мають швові лінії, характерні для предкових форм; перші листки у папоротеподібних розгалужені дихотомічно, як у первісних наземних рослин. Подібне явище помічене ще К. М. Бером і Ч. Дарвіном, але найдокладніше описане Ф. Мюллером і Е. Геккелем. Проте зародок або молодий індивід в процесі свого розвитку не може повторити всі минулі етапи розвитку предків. В зв'язку з цим Б. з. іноді називають біогенетичним правилом. Спроби зовсім відкинути існування Б. з. суперечать реальній дійсності. Б. з. є одним з доказів поступового розвитку організмів від найпростіших до найскладніших.

Літ.: Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. К., 1949, с. 68; ДарвинЧ. Сочинения, т. 3. М.—Л., 1939, с. 628; Мюллер Ф., Геккель 3. Основной биогенетический, закон. М.—Л. ,,1940.

БІОГЕНЕТИЧНИЙ ЗАКОН (в психології і педагогіці) — спроба пояснити психічний розвиток людини від народження до зрілого віку як процес, що його окремі ступені є повторенням основних ступенів істор. розвитку психіки людства. Підставою для такого перенесення є певна схожість між істор. розвитком людської психіки та індивідуальним розвитком психіки людини. Проте ця зовнішня схожість зовсім не означає, що індивідуальний духовний розвиток особи за змістом повністю повторює істор. розвиток психіки. Б. з. Мюллера і Геккеля («онтогенез повторює філогенез») є неточним щодо біологічного розвитку людини. Ще більшою мірою невідповідний він щодо її психічного розвитку. Наявні духовні надбання людства дозволяють скорочувати, видозмінювати, а то й зовсім виключати в процесі навчання і виховання дітей окремі ланки філогенетичного розвитку психіки. Деякі бурж. психологи (С. Холл, Гетчісон, Болдуїн та ін.), переносячи без всяких застережень Б. з. в психологію і педагогіку, неправомірно доводять, що діти на окремих етапах свого розвитку не лише формою, а й змістом своїх думок і переживань, інтересів і прагнень відображають життя людей давноминулих епох, проходячи ступені дикунів, потім людей рабовласницької епохи, пізніше — епохи феодалізму, нарешті, «переживши» все це, стають сучасними людьми. Таке спотворене розуміння розвитку дитячої психіки вело до неправильних, а часом і реакційних висновків у вихованні дітей. Ці хибні положення, які проникли були і в радянську педагогіку, зазнали гострої критики в постанові ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 «Про педологічні перекручення в системі наркомосів».

БІОГЕОГРАФІЯ — наука, що вивчає закономірності географічного поширення тварин і рослин та їхніх угруповань, а також характер фауни і флори окремих територій. Б. поділяється на зоогеографію (географію тварин) і фітогеографію (географію рослин).

БІОГЕОХІМІЯ — галузь геохімії, пов'язана з біологічними науками. Б. оформилась та виросла в СРСР. Основоположником Б. був В. І. Вернадський, який організував у Києві (1918) першу в світі біогеохімічну лабораторію. Б. вивчає: хімічний склад живої речовини (цілих організмів та їхніх сукупностей), вплив живої речовини на історію земних хімічних елементів, їх міграцію, розподіл, розсіювання та концентрацію в земній корі, тобто геохімічні процеси біосфери. Головну масу живої речовини становлять ті хім. елементи, які легко утворюють гази та пару атмосфери (О₂, Н₂О, СО₂, N₂) або водорозчинні іони (Н', ОН', НСО, СІ', SO₄, P₄О), головні аніони води гідросфери (К, Na, Mg, Ca), головні катіони літосфери. Всі інші хім. елементи перебувають у невеликій кількості. Серед організмів є види та роди, що переважно концентрують той чи інший хім. елемент і є показниками геохімізму середовища. Організми-концентратори відомі для таких елементів: Li, B, F, Al, Si, P, Mg, S, Cl, K, Ca, V, Mn, Fe, Co, Cu, Zn, As, Br, Sr, J, Ba, Th, U тощо. На цьому грунтуються біогеохімічні методи розшуків корисних копалин і виділення біогеохімічних провінцій; останні мають велике теоретичне і практичне значення для медицини, тваринництва і рослинництва. Перша карта біогеохімічних провінцій СРСР складена В. В. Ковальським (1957). Проблеми біогеохімії розробляються в СРСР О. П. Виноградовим та його школою (Інститут геохімічних наук та аналітичної хімії ім. В. І. Вер-надського АН СРСР), Інститутом геологічних наук АН УРСР та ін.

БІОГЕОЦЕНОЗ — ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, грунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів). Б. є структурною частиною ландшафту. В науку термін Б. введений акад. В. М. Сукачовим. Б. можуть бути наземними і водяними. Всі компоненти Б. створюють єдиний історично сформований природний комплекс, що постійно змінюється внаслідок взаємодії компонентів Б. між собою, з атмосферою та ін. факторами середовища. Межі окремих Б. найчастіше визначаються рослинними угрупованнями — фітоценозами, які найкраще відображають зміни, що відбуваються в кожному конкретному природному комплексі. 6 думка, що поняття Б. ідентичне поняттю біоценоз, а сам термін Б. зайвий, оскільки при визначенні біоценозу як певної сукупності організмів, так як і при визначенні біогеоценозу, беруться до уваги всі умови існування організмів, в т. ч. ґрунтовий і геологічний субстрат. Про це свідчать праці Г. М. Висоцького, Г. Ф. Морозова, Є. В. Алек-сєєва, П. ,С. Погребняка та ін.

БІОГРАФІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя, γραφω — пишу) — життєпис якої-небудь людини. Існують різні види Б.: художня, наукова та ін. Б. дає можливість на основі фактичних даних простежити процес формування людини в зв'язку з суспільними умовами певної історичної епохи. Вивчення Б. видатних істор. діячів (К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна), діячів науки й мистецтва має велике наукове й виховне значення. Поширений жанр художньої Б., напр. «Тарасові шляхи» О. Іваненко, «Михайло Коцюбинський» Л. Смілянського, повісті Д. Лукія-новича та П. Колесника про Івана Франка.

БІОЕЛЕКТРИЧНІ ПОТЕНЦІАЛИ — електрична напруга, що виникає в органах, тканинах і окремих елементах клітин тваринних і рослинних організмів у процесі їхньої життєдіяльності. Б. п. звичайно не перевищують 0,05—0,1 в. Виявляються Б. п. по наявності струму (т. з. струму спокою при пошкодженні тканини і струму дії при збудженні тканини) в провіднику, що сполучає дві ділянки тканини. Пошкоджена або збуджена ділянка тканини при цьому завжди електронегативна. В деяких тканинах (сітчатка ока, залозисті тканини) Б. п. виявляються при відсутності пошкодження або збудження. Б. п. тісно пов'язані з обміном речовин, особливо з окисними процесами. При їх порушенні Б. п. відповідно змінюються. Біоелектричні явища є істотним показником стану процесу збудження, яким супроводяться всі прояви життєдіяльності організмів. їх реєстрація є важливим методом вивчення функцій всього організму і окремих його органів як в експерименті, так і в клініці (електрокардіографія та ін.). Природа біоелектричних явищ та механізм їх виникнення остаточно не з'ясовані. Значний вклад у вивчення Б. п. внесли укр. фізіологи В. Я. Данилевський, В. Ю. Чаговець, Д. С. Воронцов та інші.

БІОЛІТИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя, λιθος — камінь) — гірські породи і мінерали, що утворилися з решток організмів, напр. вапняки (молюскові, форамініферові, коралові тощо), крем'янисті породи (діатоміти, спонголіти, радіолярити), викопне вугілля, торф, а також, на думку ряду дослідників, нафта і фосфорити. Вміст скелетних та ін. решток організмів в Б. становить 50—100% їхньої маси. Рад. геолог Я. В. Самойлов відносив до Б. також целестин, опоки, деякі осадочні залізні та мідні руди тощо, однак навіть при можливій участі організмів в утворенні цих порід і мінералів основна їхня маса (понад 50%) — неорганогенного походження, а тому сучас. геологи не вважають їх за біоліти. Б. і взагалі роль організмів в утворенні гірських порід і мінералів вивчає біогеохімія.

БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ — див. Бактеріологічна зброя.

БІОЛОГІЧНЕ ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД — основний спосіб очищення стічних вод від забруднення залишками органічного походження. Очищення проводиться шляхом мінералізації органічних речовин (перетворенням їх у мінеральні сполуки — солі азотної кислоти та вуглекислоти) завдяки життєдіяльності мікроорганізмів (аеробних). При Б. о. с. в. потрібний кисень (повітря), щоб підтримувати життєдіяльність бактерій та окислювати продукти розкладу органічних сполук. Процес очищення здійснюється в умовах, близьких до природних, — на полях зрошення і полях фільтрації; при високій інтенсивності діяльності мікроорганізмів — в аеротенках і біофільтрах. Внаслідок біологічного очищення стічні води не загнивають, стають прозорими, значно зменшується їхнє бактеріальне забруднення.

БІОЛОГІЧНІ СТАНЦІЇ — наукові установи для стаціонарного вивчення фауни і флори певних районів земної кулі. Найчис-леннішими серед Б. с. є гідробіологічні станції, які вивчають морську і прісноводяну фауну і флору. Перші морські Б. с. виникли як учбові лабораторії французьких університетів (Марсель, 1834; Конкарно, 1859; Аркашон, 1863) і працювали переважно влітку. В 1886 професор Київ. університету О. О. Коротнєв організував на Середземному морі біля Ніцци (Вілльфранш) велику Б. с, що існує і тепер як Б. с. Паризького університету.

В УРСР є такі гідробіологічні станції на Чорному морі: Севастопольська Б. с. АН СРСР ім. акад. О. О. Ковалевського (заснована 1871 — 72), Карадазька Б. с. АН УРСР ім. Т. І. Вяземського — на сх. узбережжі Криму (засн. 1907) і нова Одеська Б. с. Інституту гідробіології АН УРСР (засн. 1954). Окремий тип Б. с. — рибогосподарські н.-д. станції. Деякі морські Б. с. реорганізовано в інститути.

БІОЛОГІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя й λογος — слово, вчення) — наука, точніше комплекс наук про життя і закономірності розвитку організмів. Термін Б. був запроваджений в науку французьким біологом Ж.-Б. Ла'марком.

Основну масу тіла організмів становить жива речовина, найважливішою складовою частиною якої є білкові сполуки. Найістотнішою і найхарактернішою властивістю живої речовини є безперервне самооновлення, що відбувається шляхом біологічного обміну речовин. Поняття про життя, про різницю між живим і неживим було сформульоване Ф. Енгельсом.

В процесі історичного розвитку Землі в результаті тривалих перетворень з неорганічних речовин утворились спочатку прості, а потім і складні органічні речовини, зокрема білкові сполуки, дальші зміни яких спричинились до виникнення найпримітивніших організмів (див. Життя). Зміни умов існування супроводились змінами і ускладненням живих істот, що на певному етапі привело до утворення двох основних гілок органічного світу — рослин і тварин, вся теперішня різноманітність яких виникла в процесі дальшого розвитку. Питання про історичний розвиток органічного світу й походження людини є одними з найважливіших в сучасній Б.; вони завжди стояли в центрі боротьби між матеріалізмом та ідеалізмом. Саме розділ Б., що охоплює ці питання, зазнавав і зазнає сильних нападок з боку реакц. сил в Б.

Завданням Б. є всебічне вивчення всієї сукупності організмів як сучасних, так і викопних. Число сучасних видів організмів досягає близько 2 млн., в т. ч. понад 1,5 млн. тварин. Приблизно стільки ж відомо викопних видів. Біологи досліджують будову рослин і тварин, їх життєві функції, спосіб життя та поширення на Землі, їхній історич. розвиток і значення, шляхи використання їх тощо. Ці дослідження дають можливість все більше і раціональніше використовувати в інтересах людини корисні форми, все успішніше знищувати шкідливі.

Б. тепер являє собою складну систему наукових дисциплін, кожна з яких має свої завдання, свої методи й об'єкти дослідження.

Весь світ організмів, залежно від ступеня їх спорідненості, поділяється на певні групи: типи, класи, ряди, родини, роди, види. Розподіл організмів по групах, або їхню класифікацію, здійсшоє систематика. Основоположником наукової систематики є К. Лінней.

Поділ Б. на окремі наукові дисципліни визначається передусім місцем організмів у системі. Своєрідні особливості рослинних і тваринних організмів зумовили насамперед диференціацію двох основних галузей Б. — ботаніки, що всебічно вивчає рослини, і зоології — науки про тварин. Багато розділів ботаніки і зоології оформилось в самостійні науки. Так,напр., з ботаніки виділились науки: про бактерії — бактеріологія, про водорості — альгологія, про гриби — мікологія, про лишайники — ліхенологія, про мохи — бріологія та ін. В 20 ст. розвинулась вірусологія. Зоологія також поділяється на ряд наук,кожна з яких вивчає певну групу тварин. Так, одноклітинних вивчає протозоологія, паразитичних червів — гельмінтологія, ракоподібних — карцинологія, павукоподібних — арахнологія, комах — ентомологія, молюсків — малакологія, риб — іхтіологія, земноводяних — батрахологія, плазунів — герпетологія, птахів — орнітологія, ссавців — мамаліологія (теріологія). Крім того, розрізняють ще гідробіологію — науку, що вивчає життя організмів у водному середовищі, паразитологію — науку про паразитичні організми та боротьбу з ними.

Будову організмів та її зміни в індивідуальному й історичному розвитку досліджує морфологія, яка є базою для розвитку інших біологічних наук. Для вивчення внутрішньої будови організмів морфологія користується методом розтинів та зрізів, тому цей її розділ відомий ще під назвою анатомії. Застосування порівняльного аналізу внутрішніх структур дало можливість зробити ряд важливих узагальнень. Без порівняльної анатомії неможливе розв'язання такої важливої проблеми, як еволюція органічного світу.

Мікроскопічне дослідження найтоншої будови тіла організмів, недоступної для неозброєного людського ока, здійснює наука про тканини — гістологія. Паралельно порівняльній анатомії розвинулась порівняльна гістологія. Мікроскопічне дослідження будови клітин привело до розвитку цитології — науки про будову, хімічний склад, фізіологічні властивості та розвиток цієї основної структурної одиниці живих істот.

Морфологічні науки тісно переплітаються з фізіологією, яка вивчає життєві функції організмів, тобто процеси їхньої життєдіяльності (рух, живлення, дихання, кровообіг, виділення, передачу нервового збудження тощо). З фізіологією близько споріднена біохімія, або фізіологічна хімія, яка досліджує хімічні процеси, що лежать в основі обміну речовин, провадить хімічний аналіз тканин та різних виділень організму.

Взаємовідношення і взаємодію організму та зовнішнього середовища вивчає екологія. Важливим її розділом є ценологія, яка вивчає біоценази. З даних екології і ценології виходить у своїх висновках біогеографія, яка поділяється на фітогеографію (географія рослин) і зоогеографію (географія тварин).

Індивідуальний розвиток організмів (онтогенез) поділяється на два етапи — ембріональний (зародковий) і постембріональний (післязародковий). Закономірності ембріонального розвитку вивчає ембріологія, яка, природно, поділяється на ембріологію рослин та ембріологію тварин і людини. Питання спадковості й мінливості організмів досліджує генетика.

Еволюційне вчення, або дарвінізм, охоплює як загальні закономірності еволюції організмів, так і фактори історичного (філогенетичного) й індивідуального розвитку тварин і рослин. Конкретні шляхи історичного розвитку, спорідненість різних систематичних груп організмів—їхню філогенію вивчає філогенетика. Дуже важливе значення для виявлення спорідненості організмів має палеонтологія, яка досліджує викопні рослини (палеоботаніка) і викопних тварин (палеозоологія) та їхній розвиток протягом усіх геологічних часів. Саме вона дозволяв на підставі документальних даних — скам'янілих решток викопних організмів — відтворити реальну картину еволюції органічного світу, послідовні етапи розвитку життя на Землі.

При аналізі складних біологічних явищ необхідно розглядати їх у тісному зв'язку з процесами, що відбуваються в неживій природі. Тому Б. широко користується послугами фізики, хімії, геології та ін. природничих наук. Вивчення фізичних закономірностей в біологічних явищах, зокрема впливу радіоактивних речовин на організми, привело до виникнення нових розділів Б. — біофізики та радіобіології.

Знайомство людини з живими істотами почалось ще в давно минулі, доісторичні, часи. Ще більше ознайомилась вона з ними, коли почала вводити в культуру різні рослини і одомашнювати тварин. В міру освоєння рослинного і тваринного світу розвивались і поглиблювались знання людини. З поверхових і часто неточних уявлень про природу поступово формувались більш певні і точні знання. Пам'ятки стародавніх культур — китайської, індійської, ассіро-вавілонської, єгипетської, грецької — свідчать про те, що ще задовго до початку нашої ери був нагромаджений значний емпіричний матеріал в галузі Б. Поряд з практичними питаннями, важливими для сільського господарства і медицини, стародавні природознавці-мислителі (Геракліт, Демокріт, Гіппократ та ін.) намагались розв'язати і ряд за-гальнобіологічних питань, зокрема питань, що стосуються походження й еволюції живих істот. Важливе значення для розвитку біології мали твори Арістотеля (384—322 до н. е.). Але питання про розвиток органічного світу Арістотель розглядав часто з ідеалістичних позицій.

Перші століття нашої ери характеризуються посиленою проповіддю ідеї про «божествений початок» всього існуючого. Антинаукова ідея про створення світу богом міцно вкоренилася в часи середньовіччя. Протягом тривалого історичного періоду Б. розвивалася слабо, бо розвиткові науки протидіяла церква, особливо католицька, яка жорстоко розправлялася з найменшими проявами «вільнодумства». Вивчення природи в епоху Відродження почало рішуче звільнятися від релігійних пут, хоч науці доводилось прокладати собі шлях в жорстокій боротьбі із старим схоластичним світоглядом. Крок за кроком біологічна наука розкривала таємниці природи, з'ясовуючи закони, що лежать в основі розвитку органічного світу. Дедалі більше поглиблюється вивчення рослинного і тваринного світу. Великий вплив на розвиток біології мало винайдення мікроскопа й удосконалення мікроскопічної техніки дослідження. Воно привело до відкриття світу дрібних (мікроскопічних) організмів, до глибокого вивчення будови й розвитку рослин і тварин та до створення клітинної теорії.

З 2-ї половини 18 от. почала розвиватися матеріалістична теорія еволюції органічного світу. В розвиток цієї теорії внесли свій вклад численні вчені 18 ст. (М. В. Ломоносов, К. Ф. Вольф, II. С. Паллас, О. А. Каверзнєв) та 1-ї пол. 19 ст, (К. М. Бер, Е. Жоффруа Сент-Ілер, А. Я. Кайданов, М. О. Максимович, К. Ф. Рульє та ін.). Перше ґрунтовне опрацювання теорії історичного розвитку живої природи належить Ж.-Б. Ламарку (початок 19 ст.), але особливо глибоко опрацьована і науково обгрунтована вона була Ч. Дарвіном. Вчення Дарвіна — дарвінізм — поклало початок новій, справді науковій епосі в історії розвитку Б. Дарвінізм вклав новий зміст в біол. науки, поставив перед ними нові завдання й сприяв їхньому швидкому розквіту.

Дарвінізм, як і біологія в цілому, знайшов найкращі умови для свого розвитку в Радянському Союзі. Озброєна найпередовішою, марксистсько-ленінською теорією, Б. вступила в новий, вищий етап свого розвитку. Найтісніший зв'язок з практикою соціалістич. будівництва, перехід від пасивного вивчення живої природи до свідомого, спрямованого перетворення її в інтересах суспільства докорінно змінили Б., надали їй дійового характеру. В умовах нашої дійсності виросла нова галузь Б.— агробіологія, яка вивчає життя і розвиток культурних рослин і с.-г. тварин, опрацьовує принципи і методи підвищення їх продуктивності.

В основу діяльності рад. біологів лягли праці І. В. Мічуріна, К. А. Тімірязєва, І. М. Сєченова, І. П. Павлова, І. І. Мечникова та ін. видатних біологів. Могутність радянської Б. була яскраво продемонстрована на 4-й сесії ВАСГНІЛ (липень — серпень 1948), яка високо піднесла мічурінський напрям у Б. і піддала глибокій науковій критиці хромосомну теорію спадковості. Опрацьовуючи питання про розвиток органічної форми матерії, про його рушійну силу, послідовники Мічуріна виходили з вчення марксизму-ленінізму про єдність і боротьбу протилежностей як рушійну силу всякого розвитку, про розвиток як перехід кількісних змін у корінні якісні. Це вчення має виняткове значення для Б. Воно озброює радянських і прогресивних зарубіжних біологів правильним підходом при дослідженні процесів розвитку в живій природі з метою свідомого керування ними. Радянські біологи успішно опрацьовують вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність та її філогенетичний розвиток. Великі досягнення мають радянські біохіміки в розробці наукової спадщини О. М. Баха і, зокрема, у вивченні процесів, що лежать в основі обміну речовин. Значних результатів у галузі фізіології рослин досягли учні і послідовники К. А. Тімірязєва, Д. М. Прянишникова, С. П. Костичева та ін. Розвиток радянської науки про грунт, зокрема про біологічні основи його родючості, зв'язаний з ім'ям В. Р. Вільямса. Закономірності еволюції тваринного світу успішно вивчають наступники О. М. Сєвсрцова, О. О. Борисяка, П. П. Суш-кіна. Великі заслуги перед радянською наукою мають 6. М. Павловський і К. І. Скрябін— основоположники радянської паразитології.

Досягнення рад. біологів використовуються в різних галузях народ, господарства. Важливу роль відіграли їх дослідження і в розвитку рад. медицини та ветеринарії. Значний вклад у розвиток Б. внесли біологи Рад. України; деякі з них (Т. Д. Лисенко, О. В. Палладін, В. Я. Юр'єв, О. О. Богомолець та ін.) удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці. За роки Рад. влади досягнуто значних успіхів у вивченні рослинного світу України (Ін-т ботаніки АН УРСР), в справі селекції та акліматизації на Україні нових видів рослин (М. Ф. Кащенко та ін.), в розв'язанні різних питань фізіології рослин, зокрема проблеми фотосинтезу (Є. Ф. Вотчал, В. М. Любименко), у вивченні фізіологічно активних речовин — фітогормонів. М. Г. Холодним створена гормональна теорія тропізмів, що пояснює ростові рухи рослин. Важливі дослідження проведені в галузі мікробіології. В цьому насамперед слід відзначити заслуги основоположника рад. епідеміології Д. К. Заболотного, який заснував Інститут мікробіології АН УРСР. В працях Т. Д. Лисенка накреслені нові шляхи в галузі агробіології.

Велику роботу в галузі досліджень тваринного світу провадять Інститут зоології АН УРСР, зоологічні кафедри університетів та ін. вузів. В галузі порівняльної анатомії слід відзначити діяльність М. М. Воскобойникова, Д. К. Третьякова і В. Г. Касьяненка. Широко відомі праці М. Ф. Іванова в галузі племінної справи, селекції та акліматизації тварин, здійснені в Асканії-Нова. В розвитку фізіології тварин і людини важливу роль відіграли праці О. О. Богомольця, В. Я.Данилевського, О. В. Леонтовича, В. Ю. Чаговця. їхню роботу успішно продовжує Інститут фізіології АН УРСР. Колектив фізіологів і біохіміків Харків, держ. університету, створений О. В. Нагорним, вніс багато цінного в розв'язання проблем вікової фізіології. Розвиток біохімії на Україні пов'язаний з діяльністю О. В. Палладіна та створеної ним наукової школи.

Українські біологи, як і всі вчені Радянського Союзу, спрямовують свої зусилля на виконання величних завдань побудови комуністич. суспільства та на боротьбу з реакційними течіями в біології.

Літ.: Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1953; Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Твори. Вид. 4, т. 14; Дарвін Ч. Походження видів. К.—X., 1949; Тімірязєв К. А. Вибрані твори. В 4 т. К.—X., 1949; Мічурін І. В. Вибрані твори. К.—X., 1949; Лисенко Т. Д. Агробіологія. К., 1952; Питання мічурінської біології. Збірник статей, в. 1 — 3. К., 1949—54; Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957; Л а м а р к Ж.-Б. Философия зоологии, т. 1 — 2. Пер. с франц. М.—Л., 1935—37; МечниковИ.Й. Избранные биологические произведения. М., 1950; Мичурин И. В. Сочинения. Изд. 2, т. 1 — 4. М., 1948; О положений в биологической науке. Стенографический отчет сессии Всесоюзной Академии сельскохозяйственньїх наук имени В. И. Ленина. 31 июля — 7 августа 1948 г. М., 1948.

БІОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і лат. luminiscens — що світиться) — явище світіння живих організмів. Б. досить поширена в природі: світяться в темряві деякі види бактерій (фотобактерії), найпростіших, грибів,молюсків, риб та ін.; з комах, що світяться, загальновідомі жуки-світляки. На Чорному морі влітку часто можна спостерігати світіння води вночі, яке зумовлюється Б. одноклітинної тварини ночесвітки (Noctiluca miliaris). Б. виникає в результаті процесів біологічного ферментативного окислення, яке відбувається з участю ферменту люциферази. При допливі кисню воно звичайно посилюється, тому Б. морських організмів часто можна спостерігати як «світловий слід» за кормою корабля. Світіння багатьох організмів, зокрема морських безхребетних і риб, зумовлюється наявністю фотобактерій; світіння трухлявої деревини — Б. грибниці опеньків та ін. грибів.

БІОМАСА — загальна кількість живої речовини на земній кулі. Кількість Б. визначають за вагою речовини живих організмів на одиницю поверхні або одиницю об'єму землі чи води. Абсолютна величина Б. сучасних організмів земної кулі може бути визначена дуже наближено. Так, напр., вага живих організмів Світового океану дорівнює приблизно 16 млрд. т, організмів суші — близько 6 трильйонів т.

БІОМЕТРІЯ— сукупність методів математичного опрацювання даних, одержаних при вимірюванні тіла або окремих органів організмів. За допомогою Б., в основі якої лежить теорія імовірностей (див. Імовірностей теорія), дається точна характеристика значення ознаки, яка вивчається, та її мінливості, встановлюється вірогідність подібності або відмінності цієї ознаки в двох чи кількох групах особин, встановлюється ступінь залежності зміни одних ознак від зміни інших. Б. широко застосовують при дослідженнях з різних теоретичних і практичних питань біології, рослинництва й тваринництва.

БІОМІЦИН — рад. антибіотичний препарат; одержаний з культуральної рідини актиноміцету Streptomyces aureofaciens. Кристалічний порошок золотистожовтого кольору, гіркий на смак. Основною частиною Б. є ауреоміцин. Приймається всередину при дизентерії, пневмонії, коклюші, бруцельозі, туляремії, висипному тифі, інфекціях сечовивідних шляхів; вживається місцево в розчині — при лікуванні опіків, флегмон тощо.

БІОПСІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і οψις — погляд, вигляд) — прижиттєве видалення кусочка ураженої тканини для мікроскопічного дослідження (з метою визначення характеру захворювання).

БІО — САВАРА ЗАКОН закон, який визначає напруженість магнітного поля електричного струму, що тече у прямолінійному дуже довгому провіднику. За Б.— С. з.

H = k * 2I/r,(1)

де H — напруженість магн. поля в точці М на відстані r від прямолінійного провідника із струмом I (мал. 1); k — коеф. пропорційності, величина і розмірність якого залежать від вибору системи одиниць.

Мал. 1.

Б.— С. з. експериментально відкрили 1820 Ж.-Б. Еіо і Ф. Савар. Б.— С. з. є частковим випадком більш загального Біо — Савара — Лапласа закону, сформульованого П. Ла'пласом 1820 на підставі матеріалів з численних дослідів Ж.-Б. Біо і Ф. Савара.

Мал. 2.

За цим законом величина елементарної напруженості магнітного поля в точці М на відстані r від елемента М провідника довільної форми визначається формулою:

ΔH = k * (IΔl/r^2) *sinα (2)

де α — кут між напрямом струму I і напрямом радіуса-вектора r (мал. 2). Повна напруженість магнітного поля H, створюваного струмом у провіднику довільної форми і скінченної довжини, дорівнює геометричній сумі елементарних напруженостей. Напр., інтегруванням (2) одержують формули напруженості магн. поля навколо нескінченно довгого прямолінійного провідника із струмом, тобто формулу Б. — С. з. (1), напруженість магн. поля в центрі колового струму H =

= k2πI/r, напруженість магн. поля в середній частині дуже довгого соленоїда H = k4πIn та ін. Напрям напруженості магн. поля в усіх випадках визначається за правилом гвинта.

Літ.: Фріш С.Е., Тіморєва А. В. Курс загальної фізики, т. 2. К., 1953.

БІОСТІЙКІСТЬ — властивість матеріалів та виробів (деревини та ін.) протистояти ураженню біологічними шкідниками — бактеріями, грибками, комахами, свердлячими молюсками тощо. Б. матеріалів, виробів, конструкцій і т. п. можна значно підвищити обробкою хімічними речовинами, отруйними для шкідників, або спеціальними захисними покриттями.

БІОСФЕРА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і σφαιρα — куля) — оболонка Землі, в межах якої живуть організми. Вертикальні межі Б. визначаються поширенням організмів у земній корі (до глибини 2—3 км), в океанах (до глибини понад 10 км) та в атмосфері (до висоти 15 км). Тому Б. по вертикалі не перевищує 30 км. Поняття Б. запроваджено в 19 ст. Найважливіші дослідження Б. здійснив В. Т. Вернадський, який уточнив і саме поняття Б., включивши до неї не тільки організми, а й ту частину середовища, в якій вони живуть. Вивчення Б. показало єдність хімічного складу організмів та їхнього неорганічного оточення (близько 50% відомих хімічних елементів ввіходять до складу тіл організмів) і велику роль організмів у геологічних процесах, що відбуваються в межах біосфери.

Літ.: Вернадский В. И. Биосфера, ч. 1—2. Л., 1926; Підоплічко І. Г. Коротка історія Землі. К.; 1958.

БІОТЕХНІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і τεχνη — майстерність, мистецтво) — наука про розведення в природних умовах диких корисних тварин і раціональне їх використання; як наука вперше почала формуватися з 30-х рр. 20 ст. в СРСР завдяки працям вітчизн. вченого П. О. Мантейфеля. Основні розділи Б.: охорона і розведення корисних звірів, птахів і деяких ін. тварин у мисливських г-вах; облік (таксація) мисливських тварин і прогноз їхньої чисельності; поліпшення умов життя мисливських тварин; перетворення фауни СРСР, акліматизація тварин та ін. Б. розробляє біотехнічні заходи щодо збільшення чисельності, поліпшення якості й керування життєдіяльністю корисних тварин. До цих заходів належать: організація підгодівлі, створення солонців, галечників, сховищ, місць гніздування, водопоїв, сівба і садіння кормових та лікарських рослин, відстріл хижаків і хворих тварин, профілактика інфекційних та інвазійних захворювань тощо. Одним з найважливіших завдань Б. є вивчення впливу факторів середовища і госп. діяльності людини на диких тварин. Б. тісно зв'язана з широкою практикою різних галузей народного господарства.

БІОТИН (вітамін Н) С₁₀Н₁₆О₃N₂S — один з вітамінів комплексу В; ввіходить до складу багатьох важливих ферментів. Нестача Б. в їжі спричиняє ураження шкіри, м'язову кволість, зменшення числа червонокрівців. В найбільшій кількості Б. міститься в помідорах, горосі, дріжджах, яєчному жовтку, печищі. Одержаний синтетично.

БІОТИТ — мінерал, магнезіально-залізиста слюда. Належить до силікатів шаруватої структури. Хімічний склад: К(Mg, Fe)₃(ОН, F)_а [AlSi₃О₁₀]. Збагачений залізом Б. називається лепідомеланом (чорна слюда). Колір Б. чорний, бурий, буруватозелений. Блиск скляний. Твердість 2—3, пит. вага 3,02—3,12. Добре утворені кристали зустрічаються рідко, переважно спостерігаються в пластинчастих лускуватих агрегатах. Б.— породоутворюючий мінерал багатьох гірських порід (гранітів, сієнітів, діоритів, гнейсів, слюдяних сланців). На Україні зустрічається в багатьох кристалічних породах. Пром. значення має тільки гідратизований Б. — вермікуліт.

БІОТОП ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і τοπος — місце) — ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (грунтом, мікрокліматом тощо). Б. є основною екологічною одиницею класифікації ділянок земної поверхні за ступенем їх подібності. Звичайно Б. заселений певним угрупованням організмів {біоценозом). Приклади Б. — ялинник, діброва, сіножать, скеля, печера, дно водойми, калюжа, болото тощо. Термін Б. запроваджений німецьким ученим Гессе (1924).

БІОФІЗИКА (біологічна фізика) — наука, що вивчає фізичні і фізико-хімічні закономірності в життєдіяльності рослинних і тваринних організмів, а також механізм дії фізичних факторів на організми. Спочатку Б. розвивалась як частина фізіології, і тільки в 20 ст., завдяки досягненням фізики і фізичної хімії, з одного боку, і фізіології, з другого, вона виділилась в самостійну науку. У 18 ст. М. В. Ломоносов, виходячи з уявлень про хімічний зв'язок подразних молекул матерії з молекулярними й ефірними структурами нервів, описав механізм подразнень в чутливих нервах і поширення збудження в нервах, а також пояснив, як виникає відчуття смаку і нюху. Італійський фізіолог Л. Гальвані (1791) поклав початок електробіології, довівши, що в живих тканинах є електрика. В 19 ст. німецький фізіолог Г. Гельмгольц визначив швидкість поширення процесів збудження вздовж нерва і заклав основи сучас. фізіологічної оптики і фізіологічної акустики. Вітчизняні фізіологи І. М. Сєченов, О. Ф. Веріго, О. Ф. Самойлов, М. Є. Введенський, О. О. Ухтомський, Д. С. Воронцов розробили Б. м'язів і нервів. К. А. Тімірязєв, спираючись на закон збереження енергії, вперше встановив (1875) кількісну залежність між швидкістю фотосинтезу і вбиранням хлорофілом світлових хвиль різної довжини. Український фізіолог В. Ю. Чаговець, виходячи з теорії електролітичної дисоціації, вперше (1896) висунув фізико-хімічну теорію електричних явищ у живих тканинах, яку він докладно розвинув у своїх наступних працях.

Радянський фізіолог та біофізик П. П. Лазарєв вперше розробив точні фізичні методи обліку поглинутої енергії, встановив зв'язок між поглинанням енергії і фотохімічною дією, розвинув іонну теорію збудження В. Нернста і розробив теорію адаптації стосовно до всіх органів чуття і центральної нервової системи.

В останнє десятиріччя найбільш інтенсивно розвивається радіобіологія — розділ Б., що вивчає вплив іонізуючих випромінювань на живий організм. Відкриття Фрєдеріком та Ірен Жоліо-Кюрі (1932) штучної радіоактивності збагатило біологічну науку новими точними методами дослідження (мічені атоми, авторадіографія, гісторадіографія та ін.), які дали можливість глибоко вивчати обмінні процеси в організмі. Застосування штучних радіоактивних ізотопів у медицині розширило можливості діагностики і лікування окремих хвороб, зокрема деяких форм рака. В наш час, коли людина опанувала ядерну енергію, перед Б. постають нові актуальні проблеми: захист від шкідливих ядерних випромінювань, вивчення впливу на організм умов міжпланетних подорожей тощо.

Проблеми Б. широко опрацьовуються в СРСР. На Україні дослідження в галузі Б. провадяться зокрема в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Академії наук УРСР.

Літ.: Андреев Ю. Н., Дзюбенко М. С. Физика в современной медицине. Л., 1953; Воронцов Д. С. Раздражительность и возбуждение как обтцие свойства живьіх образований. «Наукові записки н.-д. інституту фізіології тварин КДУ», 1947, т. 2, в. 2: Лазарев П. П. Современные проблеми биофизики. М.—Л., 1945; Чаговец В. Ю. Избранные труды. К., 1957.

БІОФІЛЬТР ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і лат. filtrum — повсть) — споруда для штучного біологічного очищення стічних вод шляхом мінералізації органічних речовин бактеріями — аеробами. Б. являє собою басейн з дренажем на днищі, завантажений фільтруючим матеріалом (шлак, галька та ін., 20 — 50 мм завбільшки). Висота завантаження Б. близько 2 м. В Б. відстояна стічна рідина, проходячи через фільтруючий матеріал, очищається створюваною на ньому біологічною плівкою, аналогічною активному мулу аеро'тенків. В Б. плівка обгортає зерна завантаження і в міру того,, як наростає, змивається водою; повітря проникає в пори завантаження через його поверхню, дренаж і стіни (якщо вони проникні). Найпродуктивніші Б. — це аерофільтри та біофільтри зі збільшеною висотою завантаження (до 4 м) і з рециркуляцією рідини.

БІОХІМІЯ (біологічна хімія) -біологічна наука, яка вивчає хімічний склад живих істот, хімічні перетворення, що відбуваються в їхньому організмі в процесі життєдіяльності, а також закономірності, яким ці перетворення підпорядковані. Отже, Б. досліджує процеси обміну речовин; мета досліджень — оволодіти способами керування цими процесами.

Відповідно до завдань дослідження в Б. розрізняють кілька напрямів, зокрема статичну, динамічну та функціональну В. Статична Б. вивчає: складові хімічні частини організмів, їх розподіл, фізико-хімічні та біологічні властивості. Динамічна Б. вивчає шляхи перетворення певних сполук в організмах (окислення, відновлення, гідролітичне і фосфоролітичне розщеплення, етерифікацію, синтез складних сполук з простіших тощо). Функціональна Б. вивчав біохімічні процеси, що лежать в основі проявів життєдіяльності організмів та окремих органів (живлення, асиміляцію та дисиміляцію, дихання, бродіння, ріст, розмноження, спадковість, подразливість, рухливість тошо), а також зміни цих процесів під впливом різних зовнішніх умов і внутрішніх факторів, пов'язаних з видовою належністю, віком і статтю організмів. Відповідно до об'єктів дослідження розрізняють Б. людини, тварин, рослин (фітобіохімія) і мікроорганізмів (як тварин, так і рослин).

Сучасна Б. приділяє особливу увагу вивченню білків, які є матеріальною основою життя (ферментів, гормонів, антитіл), вивченню обміну азотистих сполук, вуглеводів, жирів та ліпоїдів, вітамінів, мінеральних речовин (зокрема, мікроелементів); дослідженню впливу на процеси обміну деяких речовин, що стимулюють ріст, антибіотиків тощо. Докладно вивчаються біохімічні особливості нервової тканини, м'язів, печінки тощо. Узагальнення Б. допомагають висвітлити еволюцію органічного світу й питання про виникнення життя на Землі. Досягнення Б. використовуються у медицині (клінічна Б.), сільському г-ві (зоотехнічна Б. і агробіохі-мія) та в харчовій і хіміко-фармацевтичній промисловості (технічна Б.).

У сучасній Б. застосовуються численні методи дослідження. Зокрема, успішно використовуються сполуки, мічені радіоактивними та важкими природними ізотопами, хроматографія на папері та ін. адсорбентах (запропоновано рос. ботаніком І. С. Цвєтом), електрофорез та іонообмінні смоли. Застосовуються також біологічні методи. Користування ними дозволяє визначити наявність і кількість певних сполук на основі проявів життєдіяльності багатоклітинних тварин та мікроорганізмів, коли цього не можна визначити хімічним способом (використовування мікроорганізмів було запропоновано рад. мікробіологом В. Л. Омелянським, 1924). За допомогою ультрацентрифуг, що роблять 50— 70 тис. обертів за хвилину, тепер розділяють і відокремлюють фракції білків, нуклеїнових кислот та ін. складових частин тканин і організмів

Фактичний матеріал для первинних біохімічних узагальнень нагромаджувався в зв'язку з практичною діяльністю людей, спрямованою на виготовлення їжі та вина, одержання пряжі з рослин, очистку шкіри від шерсті за допомогою мікробів, на вивчення складу і властивостей сечі та ін. виділень здорової і хворої людини тощо. Але розвиток наукової Б. почався лише з 18 ст.

Починаючи з того часу поступово встановлюються такі наукові поняття, як дихання, бродіння, ферментація, фотосинтез. Вивчення хімічного складу і властивостей сполук, виділених з тварин і рослин, стає предметом органічної хімії (хімії організмів). На поч. 19 ст. німецьким хіміком Ф. Велером з неорганічних сполук були одержані щавлева кислота (1824) та сечовина (1823), що переконлива свідчило про можливість здобувати органічні речовини штучним (синтетичним) шляхом, без участі організмів. Це відкриття завдало серйозної поразки вченим-віталістам, ию заперечували таку можливість. Не менш яскравим прикладом успіхів Б. є історія вивчення ферментів — особливих білкових речовин, шо утворюються в організмі в процесі життєдіяльності (перший опис розщеплення крохмалю під впливом ферментів був поданий ад'юнктом Петербурзької акад. наук К. Кірхгофом у 1814). Труднощі, пов'язані з одержанням ферментів з тканин і клітин, використовувались прихильниками віталізму для твердження про неможливість вивчення клітинних ферментів поза живими істотами. Це твердження було спростоване російським лікарем М. Манассеїною (1871 — 72), яка довела можливість спостерігати спиртове бродіння в екстрактах розтертих (тобто позбавлених структурної цілісності) дріжджів. У 1897 ця можливість була підтверджена німецьким вченим Е. Бухнером. Наведені приклади підкреслюють значну роль матеріалістичної Б. в спростуванні ідеалістичних тверджень про непізнаванність природи.

Перший підручник з Б. був написаний доцентом Харків, університету О. І. Ходнєвим (1847). Для розвитку Б. наприкінці 19 і у 20 ст. велике значення мали праці ряду вчених як зарубіжних (Ю. Лібіх, К. Бер-нар, Е. Фішер, О. Варбург), так і вітчизняних (К. А. Тімірязєв, В. І. Палладій, С. М. Виноградський, О. М. Бах, Д. М. Прянишников, М. Г. Холодний, І. П. Павлов, М. Г. Ненцький, О. Я. Данилевський, В. С. Гулевич та ін.).

Дослідження в галузі Б. в СРСР набули особливо великого розвитку після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. У 1920 О. М. Бахом було засновано перший Інститут біохімії, у 1935 він же організував Інститут біохімії АН СРСР, який тепер вивчає Б. рослин. У 1945 відкрито Інститут біологічної та медичної хімії Акад. мед. наук СРСР. У Харкові 1925 за ініціативою О. В. Палладіна засновано Інститут біохімії; згодом переведений до Києва, він увійшов до складу АН УРСР. Під керівництвом акад. О. В. Палладіна тут створилася велика українська біохімічна школа. Інститут опрацьовує питання Б. нервової системи, м'язової діяльності, білків, ферментів та вітамінів. З 1926 інститут видає «Український біохімічний журнал». В Москві почали виходити інші рад. біохімічні журнали— «Биохимия» (з 1936) та «Вопросьі медицинской химии» (з 1955).

Літ.: Палладін О. В. Біохімія. Вид. 6. К., 1949; Палладин А. В. Учебник биологической химии. Изд. 12. М., 1946; 3барский Б. И., Иванов И. И., Мардашев С. Р. Биологическая химия. М.—Л., 1951; Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957 [Статті Палладіна О. В., Чаговця Р. В. з Лахно Ю. В. та Беліцера О. В.].

БІОЦЕНОЗ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βιος — життя і κοινος — загальний) — історично складена сукупність рослин і тварин, що населяють ділянку поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (біотоп). Б. виникають природним шляхом або внаслідок діяльності людини і характеризуються певними взаємовідношеннями між компонентами Б. і між Б. та зовнішнім середовищем. Можна говорити про Б. осокового болота, заплавної луки, діброви, вологої сіножаті, водойми або її ділянки, паркового насадження тощо. Б. слід розглядати як динамічну систему, що постійно змінюється якісно (видовий склад) і кількісно (чисельність окремих видів). Суть Б. визначив К. Ф. Рульє (1852). Термін «Б.» запропонував К. Мебіус (1877). У вітчизн. л-ру його ввів С. О. Зернов (1913). Вивчення Б. має практичне значення у зв'язку з раціональним використанням природних ресурсів.

БІОЦЕНОЛОГІЯ — розділ екології, що вивчає біоценози, їх виникнення, походження й розвиток, будову й розподіл в просторі й часі, взаємовідношення з навколишнім середовищем та між собою як самих біоценозів, так і окремих їх компонентів.

БІПЛАН (франц. biplan, від лат. bis — двічі і planum — площина) — літальний апарат, що має дві несучі площини, розміщені одна над одною. Див. Літак.

БІПРИЗМА — подвійна призма, виготовлена із скла у вигляді призми з тупим кутом, близьким до 180°. Б. застосовують у фотометрич. приладах для розділення пучків світла та одержання тонкої лінії поділу порівнюваних полів.

Б. також користуються для створення когерентності пучків світла, джерелом якого є щілина 6^і, паралельна ребру Б. (мал.); внаслідок взаємодії пучків, що нібито виходять із точок S₁ і S₂, виникає інтерференція світла.

БІР — сосновий деревостан на бідному піщаному грунті, іноді з домішкою берези. Розрізняють 5 типів Б.: дуже сухий (А₀) і сухий (А₁) — на дюнах-кучугурах з представниками злакового степу та сірими лишайниками в наземному покриві; свіжий (А₂) — з зеленими мохами і брусницею; вологий (А₃) — з мохами і чорницею; мокрий (А₄) — з мохами, чорницею, голубішою, багном; заболочений (А₅) — з невисокою сосною на сфагновому торфовищі. Береза поширена в усіх типах Б., крім сухих. Найпродуктивніші свіжі бори.

Літ.: Погребняк П. С. Основні лесной типологии. К., 1955.

БІРД (Beard) Чарлз-Остін (1874—1948) — американський буржуазний історик, глава т. з. економічної школи, яка підкреслювала значення економічних факторів в історії США («Розвиток американської цивілізації», т. 1 — 4, 4927—42). Б. в своїх дослідженнях обходив питання класової боротьби. Останні праці Б. — «Американська зовнішня політика 1932—1940» (1946) та ін. написані з позицій ізоляціонізму.

БІРЖА (нім. Börse, від пізньолат. bursa — гаманець) — в капіталістичних країнах ринок, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді спекулятивних угод. На Б. складаються і реєструються ціни на товари і створюється курс акцій. Б. беруть початок від купецьких сходок в італійських містах 13—14 ст., а пізніше в торговельних містах ін. країн Зх. Європи. В світовій торгівлі 17 ст. велику роль відіграла Амстердамська біржа, де сформувались осн. типи біржових операцій, відомих в сучасних капіталістів, країнах. Б. бувають товарні і фондові. Товарні Б. з розвитком капіталізму стали центром оптової торгівлі, де продаються і купуються масові однорідні товари (бавовна, цукор, кава, зерно, метал, каучук та ін.) за зразками і стандартами. На товарних Б. зосереджуються попит і пропонування цих товарів у масштабі даної країни, а іноді і всього світового капіталістичного ринку. Товари на Б. безпосередньо не представлені, і угоди на доставку їх укладаються на певний строк і за певну ціну; при цьому продавець розраховує, що ціна на товар до встановленого строку впаде і він матиме різницю в цінах, покупець же розраховує на підвищення ціни. Ці спекулятивні угоди ведуть до збагачення великих і розорення дрібних та середніх капіталістів. Найбільші товарні Б. — Чікагська (США) і Ліверпулська (Англія). Фондові Б. зосереджують більшу частину купівлі і продажу акцій та облігацій капіталістичних підприємств і облігацій держ. позик. Діяльність Б. сприяє залученню грошового капіталу капіталістичного г-ва, а можливість продажу акцій і облігацій на фондовій Б. прискорює обіг капіталу і переміщення його з однієї галузі в іншу. На фондовій Б. майже кожної хвилини реєструються і оголошуються на рухомій стрічці курси, за якими корпорації продають або купують цінні папери. На найбільшій у США Нью-Йоркській фондовій Б. (засн. 1792) умови угод негайно телеграфують в 472 великі міста США, Канади та ін. На фондовій Б. відбувається спекуляція цінними паперами, зв'язана з частим коливанням їхнього курсу. Ці коливання відбивають стан виробництва, ринкову кон'юнктуру і політ. події. В періоди назрівання економічних криз звичайно спостерігаються кризи і на фондовій біржі, що виявляється в різкому падінні курсів цінних паперів. Великі фондові Б., крім Нью-Йорка, є в Лондоні і Парижі.

В царській Росії, в т. ч. на Україні, 1914 було 82 біржі; найбільші з них — Петербурзька (засн. 1703), Одеська (1796), Варшавська (1816), Кременчуцька (1834), Московська (1837), Київська (1865), Харківська (1868). Біржова торгівля найбільш розвинулася в пореформений період з розвитком капіталізму. Б. на Україні, як і більшість їх в Росії, були переважно товарними (єдиною фондовою Б. в Росії була Петербурзька). Певне значення мала торгівля цінними паперами на Московській, Одеській, Київській і Харківській Б. У Києві найбільше біржових операцій провадилося з цукром і акціями цукрових заводів, в Одесі — з хлібом та іноземною валютою.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 3. К., 1954; Энгельс Ф. Биржа. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 16, ч. 1. М., 1937; Ленін В. І. Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму [розд. 2—3]. Твори. Вид. 4, т. 22; Бретель 9. Я. Кредит и кредитная система капитализма. М., 1948; А л ь т є р з о н С. Г. Нарис розвитку Київської кредитової системи. К., 1929.

БІРЖА ПРАЦІ — установа, що провадить як посередник наймання робітників. У капіталістичних країнах Б. п. наймають робітників для підприємств, виступаючи посередником між робітниками і підприємцями в купівлі і продажу робочої сили. В епоху імперіалізму Б. п. в більшості країн перейшли у відання держави і, крім прямої функції, провадять реєстрацію безробітних. В ряді капіталістичних країн особа, не зареєстрована на біржі, не вважається безробітною; цим фальсифікується статистика безробіття. В СРСР, в т. ч. і на Україні, Б. п. існували до 1928—30 і були закриті в зв'язку з повною ліквідацією безробіття.

БІРЗНІЄК-УПІТ Ернест Теодорович (н. 6. IV 1871) — латиський радянський письменник. Заслужений діяч мистецтв (з 1941), народний письменник Латвійської РСР (з 1947). Н. в Кандавському районі. Широко відомі його «Оповідання сірого каменя» (1914) про життя селян. Б.-У. один з перших в латиській літературі почав писати про революц. події 1905, вивів образ революціонера («Під яблунею», «Один з багатьох» та ін.). «Кавказькі оповідання» (1926) присвятив дружбі народів. Автор творів для дітей та юнацтва («Щоденник послідиша», «Казки Ніни»).

Тв.: Рос. перекл. — Рассказы. Рига, 1955.

БІРЗУЛА — колишня (до 1935) назва міста Котрвська в Одеській обл. УРСР.

БІРКА — 1) Дерев'яна паличка чи дощечка з поперечними карбівками (рисками, хрестиками, трикутниками тощо), які означають числа (навіть до багатьох тисяч) або якісь інші записи. Б. застосовувались серед неписьменного населення різних країн світу з давніх часів для обліку, позначення майна та для ін. записів. Б. могла служити розпискою при розрахунках між двома особами або колективами. Для цього Б. розколювали на дві частини, шоб кожна з сторін мала у себе половину карбівок. У дунайських рибалок Б. називались четелями, у закарпатських пастухів на полонині — равашами. 2) У чорноморських козаків така розколота паличка з карбівками служила паролем і доказом того, що дозорці, об'їхавши певну ділянку, зустрічались (при зустрічі дозорці обмінювались частинами Б.). 3) Дощечка з номером або написом, що прикріплюється до багажу, тюків товару, грив коней тощо. Б. з номерами застосовувались німецько-фашистськими загарбниками для позначення ув'язнених в концентраційних таборах.

БІГКГОФ (Birkhoff) Георг-Девід (21. III 1884—12. XI 1944) — американський математик. Член Нац. АН у Вашінгтоні, проф. Гарвардського університету (з 1912). Працював у галузях статистич. механіки (ергодичні теореми), теоретич. механіки (проблема стійкості руху), загальної теорії диференціальних та різницевих рівнянь і теорії динамічних систем.

БІРКИ — селище міського типу Нововодолазького району Харківської обл. УРСР, за 3,5 км на південний захід від залізничної станції Бірки. 2,6 тисяч жителів (1959). Сільськогосподарський технікум, восьмирічна школа.

«БІРЛА» — одна з найбільших індійських промислових монополій. Почала свою діяльність 1919 з виробництва бавовняних та джутових товарів і торгівлі ними.

В результаті підкорення і приєднання менших компаній, особливо під час і після другої світової війни, «Б.» перетворилась на величезний концерн. Йому належать бл. 150 компаній і підприємств текст., маш.-буд., хім., вугільної та ін. галузей промисловості, страхові компанії і найбільший в країні газетний трест. 1943 «Б.» заснувала великий банк «Юнайтед комершел банк». Разом з англ. монополією «Наффілд» концерн цобудував найбільший в країні автомобільний з-д «Гіндустан моторе». Активи підпорядкованих концерну компаній становлять 1 млрд. рупій. «Універсальність» концерну є однією з особливостей розвитку капіталізму в Індії. Концерном керує сім'я Бірла на чолі з його засновником Гхашіадмас Бірла.

БІРМАНСЬКА МОВА — мова бірманців. Належить до тібето-бірманської групи мов Пд.-Сх. Азії. Звуковий склад дуже багатий (8 голосних і 32 приголосні). Подібно до китайської мови значення односкладових незмінних коренеслів (омографів) розрізняється 4 тонами. Нові слова, їхні форми утворюються складанням коренеслів і за допомогою афіксів. Синтаксичні зв'язки в реченні виражаються порядком слів та службовими словами. Писемні пам'ятки, на основі індійського алфавіту талайнг, відомі з 11 ст.

БІРМАНСЬКИЙ СОЮЗ — держава на Пд. Сх. Азії. Пл. — 677,95 тис. км². Населення — 20 255 тис. чол. (1958). Столиця — місто Рангун. Б. С. — федеративна республіка, до складу якої ввіходять власне Бірма (поділена на 7 областей) і автономні нац. держави Шан, Качін, Карен, Кайя та особливий округ Чін.

Державний устрій. За конституцією 1947 Бірманський Союз — суверенна і незалежна республіка. На чолі держави — президент Союзу, який обирається парламентом на 5 років. Президент затверджує прем'єр-міністра і склад уряду, в період між сесіями парламенту видає укази. Законодавча влада належить президентові і Союзному парламенту, що складається з палати депутатів (250 чол.) і палати національностей (125 чол.), які обираються на 4 роки громадянами Б. С. віком від 18 років. Союзний уряд Б. С. — Рада Міністрів — зосереджує всю повноту виконавчої влади і несе колект. відповідальність перед палатою депутатів. Главою автономної держави є член Союзного уряду — міністр відповідної авт. держави. Кожна автономна держава має уряд і державну раду, яка в межах своєї компетенції видає закони.

Природа. Зх. та сх. райони Б. С. — гірські. На Зх. простягліїся хребти Паткай, Нага, Чін, Аракан з висотами переважно 500— 2000 м (макс. вис. 5866 м — вершина Кхакабо-Язі). Всю сх. частину Б. С. займає Шанське нагір'я — середня висота бл. 1000 м. Між зх. гірськими хребтами та Шанським нагір'ям лежить центральна низовина, по якій протікають ріки Іраваді та Сітаун (Сіттанг). Надра Б. С. багаті на корисні копалини: вольфрамово-олов'яні, свиицево-срібні та свинцево-цинкові руди. Є також родовища нафти, вугілля, заліз, руд, дорогоцінного каміння (рубінів, сапфірів, опалів), янтарю тощо. Клімат — тропічний, мусонний. Пере-січ. температура на низовині: січня від +17° на Пн. до 4-25° на Пд., липня від +28 до +30°. В узбережних районах Б. С. випадає багато опадів — 2000—5000 мм на рік; у внутрішніх районах — 800—1000 мм (максимум опадів влітку, мінімум — весною). Ріки багатоводні, особливо влітку, під час мусонів. Найбільші ріки — Іраваді з притокою Чіндуїном (Чиндвіном), Сітаун (Сіттанг), Салуїн (Салуен). Ліси займають бл. 60% тер. Б. С. Налічується понад 250 порід дерев. На узбережжі та на вологих схилах гір — вічнозелені тропічні ліси, у більш посушливих гірських зонах —

ліси широколистяні (дуб, каштан та ін.), у високогірній місцевості — хвойні. Тваринний світ Б. С. багатий: слони, носороги, мавпи, олені, буйволи, антилопи, тигри, леопарди, ведмеді, змії (пітон, кобра), крокодили, черепахи. Птахів близько 1000 видів.

Населення. Б. С. — багатонаціональна країна. Осн. народності (в млн. чол.): бірманці — бл. 15, шани — понад 1,5; карени — понад 1,3; мони, або талаїни, — понад 0,5; качини — 0,3; чини — понад 0,25; кая — 0,083. Живуть також (гол. чин. у містах) вихідці з Індії й Пакистану (понад 700 тис. чол.), а також китайці (близько 200 тис. чол.). За релігією більшість населення— буддисти, крім того, є мусульмани, індуїсти, християни, частина — анімісти. Пересічна густота населення в Б. С. — 29,9 чол. на 1 км². Найбільша густота—в дельті ріки Іраваді (понад 80 чол. на 1 км²). Міського населення в Б. С. — 15%. Найбільші міста (нас. в тис. ж., 1955): Рангун (737), Мандалай (182), Моулмейн (101).

Історія. До перших століть н. е. на території Б. С. йшов процес міграції різних азіатських племен і складались окремі державні об'єднання (Тагаун, Проме, Татон). В 11 ст. в Бірмі з кількох ранньофеодальних д-в утворилась велика феод. держава Паган на чолі з правителем Анората [1044—77], що проіснувала до вторгнення монголів. В 14— 16 ст. Бірму роздирали феод, усобиці і на перший план висунулися держави Ава, Пегу, Аракан, Таунгу.Більш сталого і широкого об'єднання країни було досягнуто під владою Алаунпаї [1752—60] та його наступників лише у 2-й пол. 18 — на початку 19 ст. В цей час Бірма перетворилася на досить велику феод, державу, що, однак, не запобігло підкоренню її англійцями. Проникнення Англії в Бірму що почалося ще в 17 ст., на початку 19 ст. переросло в агресію. Внаслідок ан-гло-бірманських воєн 1824— 26, 1852—53 і 1885 Англія підкорила Бірму і перетворила її на колонію.

Боротьба за нац. незалежність велась народами Бірми з перших днів англ. панування і не раз набирала форми збройних повстань (партизанська війна 1886—1900, повстання в Таунгу 1906, в Сагайні 1910, в Хензаді 1912). Особливо посилився національно-визвольний рух у Бірмі під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції. 1920 відбувся перший страйк студентів, який став поштовхом до розвитку боротьби за нац. незалежність. Тоді ж була створена антиімперіалістична політична організація — Генеральна рада бірманських асоціацій (ГРБА). В 1921 ГРБА висунула вимогу про надання Бірмі незалежності поза Британською імперією. Піднісся і робітничий рух. 1922 нафтовики створили нелегальний Робітничий союз, який організував перший заг. страйк нафтовиків.

1930—32 вибухло велике народне повстання проти імперіалістичного та феодального гноблення. В 30-х рр. в Бірмі створилися нац. партії, що відбивали інтереси нац. буржуазії та інтелігенції. З них найбільш впливовою і діяльною була партія такінів (що називається також лігою «Бірма для бірманців»), створена 1930 патріотично настроєною молоддю. Посилилась політична діяльність студентів. 1930 в Рангунському університеті була організована студентська патріотична спілка на чолі з Аун Саном і У Ну, а 1935 — Всебірманська студентська спілка. 1938 виникла Всебірманська селянська організація, а 1940 — Всебірманський конгрес профспілок. Під тиском національно-визвольного руху в Індії і Бірмі англійський уряд 1935 прийняв закон (набув чинності 1937) про відокремлення Бірми від Індії і перетворення її на окрему колонію, зберігши фактично контроль Англії над країною.

Під час другої світової війни Бірма була окупована японськими військами (грудень 1941 — травень 1945). В ході визвольної боротьби проти япон. окупантів ліве крило такінів та компартія в серпні 1944 створили організацію єдиного фронту — Антифашистську лігу народної свободи (АЛНС). Ліга в березні 1945 підняла бірманський народ на збройне повстання. Англ. війська, що повернулися в Бірму, намагалися відновити англ. панування, але піднесення національно-визвольного руху примусило Англію визнати незалежність Бірми, яка 4 січня 1948 була проголошена незалежною д-вою — Бірманським Союзом. На перших (1951—52) і других (1956) парламентських виборах більшість голосів одержала АЛНС. Уряд Б. С. у внутрішній політиці здійснює заходи, спрямовані на послаблення впливу іноземного капіталу і зміцнення незалежної нац. економіки. 1947 розроблено дворічний план, в 1952 — восьмирічний план економіч. розвитку країни, який 1956 замінений чотирирічним. В зовнішній політиці уряд Б. С. дотримується п'яти принципів мирного співіснування. 1948 Б. С. встановив дипломатичні відносини з СРСР, 1950 — з КНР. З 1948 Б. С. — член ООН. Брав активну участь у Бандунгській (1955) та Каїрській (1957—58) конференціях країн Азії і Африки.

Політичні партії та громадські організації. В результаті розколу в червні 1958 єдиної АЛНС в Б. С. створилося дві Антифашистські ліги народної свободи — т. з. «чиста» і т. з. «стабільна»; Соціалістична партія Б. С. утворена 1945 з Народно-революційної партії; Робітнича парт і я очолює ліву опозицію — Фронт національної єдності (створений 1955); Комуністична партія Бірми виникла 1939, остаточно сформувалась 1942, а 1946 розкололась на Комуністичну партію Бірми та Бірманську комуністичну партію Червоного прапора (обидві— поза законом). Осн. профспілкові об'єднання: Конгрес профспілок Бірми (засн. 1945) та Бірманський конгрес профспілок (засн. 1952).

Преса. Газети в Б. С. видаються переважно бірманською мовою («Мандаїн», «Бамакхі» та ін.), а також англійською («Бірман», «Нейшн», «Нью тайме оф Бірма»), китайською та мовами народів Індії.

Господарство. Б. С. — економічно слаборозвинута аграрна країна. Після завоювання незалежності уряд Б. С. провів перші заходи, спрямовані на розвиток нац. економіки (націоналізація транспорту і деяких пром. підприємств), але іноземний капітал зберігає значні позиції. В с. г. зайнято ²/3 самодіяльного населення. Аграрні відносини характеризуються пануванням феодальних пережитків. Більшою частиною землі (у власне Бірмі— 60%) володіють поміщики, що здають її в оренду селянам. За законом 1948—53 передбачено викуп у великих поміщиків понад 2.4 млн. га землі і передачу її малоземельним та безземельним селянам. До середини 1958 розподілено серед 191 тис. селянських сімей 679 тис. га. Посівна площа (1957—58) — 6.5 млн. га (85% довоєнного рівня). Осн. продовольча та експортна культура — рис (понад 60% посівної пл., збір 5,9 млн. т). Велике значення мають бобові (202 тис. т). Збір технічних культур (в тис. т)\ земляний горіх — 235, кунжут — 36, цукрова тростина — 1321, каучук — 12,5, бавовна — 11, тютюн — 32. Тваринництво має менше значення — розводиться велика рогата худоба, гол. чин. робоча (3,4 млн. голів, 1958). Основні

с.-г. райони: вологий район нижніх течій рр. Іраваді, Сітауну (Сіттангу) та морського узбережжя — 80% вироби, рису, майже все вироби, цукрової тростини, каучуку, рибальство; посушливий район серед, течії р. Іраваді — поливний рис, бавовник, бобові та олійні культури; гірські райони — підсічне землеробство, плодівництво, лісорозробки (особливе значення має тикове дерево). Пром-сть Б. С. дає 15,6% всієї продукції народ, г-ва (1958). Осн. галузі промисловості зв'язані з переробкою с.-г. сировини, заготівлею і обробкою деревини, видобуванням корисних копалин. Переважна більшість підприємств має дрібний, напівкустарний характер. В иром-сті зайнято 90 тис. робітників (1954). 75% заг. кількості пром. підприємств — рисоочисні з-ди. Осн. центри рисоочисної промисловості — порти Рангун, Бассейн, Моулмейн, Сітуе (Ак'яб). Друге місце займає лісопильна пром-сть,що також зосереджена в портах. Важливе значення має гірничовидобувна пром-сть: видобування нафти (465 тис. т, 1958) — в районах Магуе, Мінбу; олова (900 т концентрату, 1957) та вольфраму (400 т концентрату, 1957) — Тенассерімське узбережжя, Кайя та ін., розробки поліметалічних руд на Шанському нагір'ї, дорогоцінного каміння (особливо рубінів) у районі Могоу (Могока), кам. вугілля — в районі Калева. Потужність всіх держ. електростанцій 90 тис. кет (1958). Будується ГЕС на ріці Балу потужністю 34 тис. кет, а також ряд пром. підприємств. В Б. С. дуже розвинуті різні кустарні художні промисли.

Довжина залізниць — 2960 км (1958), шосе — 14 тис. км (1955). Важливе значений має річкове судноплавство, особливо нар. Іраваді. Морські зовн. перевозки здійснюються іноземними кораблями. Осн. порти — Рангун (75% експорту, 95% імпорту) і Бассейн (експорт рису), Моулмейн (експорт лісу), Тавой, М'єй (експорт олова, вольфраму, каучуку). В зовнішній торгівлі переважає рис (75—80% заг. вартості експорту). Імпорт: споживчі товари {67—74%), устаткування. Основну роль у зовн. торгівлі Б. С. відіграють Англія, Індія, Японія. Грошова одиниця — ча (джа) — 84,3 коп. за курсом Держбанку СРСР (1958).

Освіта. Країна має дуже давню національну культуру, писемність виникла ще в 11 — 12 ст. Основним типом шкіл були буддійські школи. В 2-й пол. 19 ст. вони майже всі були закриті англ. колонізаторами. На початку 20 ст. під тиском національно-визвольного руху англ. колонізатори змушені були відкрити деякі державні школи. Починаючи з 1948, коли Б. С. вийшов зі складу Британської імперії, розгорнулась боротьба за загальне обов'язкове початкове навчання, за доступність і єдність шкільної освіти. 1955/56 було: початкових шкіл — 11 075 (1 186 288 учнів), неповних середніх — 415 (143 448 уч.), середніх — 221 (41 252 уч.). В системі освіти провідну роль відіграє Рангунський університет (засн. 1920), побудований за типом англійського, з шістьма коледжами (1956 було понад 12 тис. студ.). Є ряд професійних учбових закладів, де готуються кадри для різних галузей народного господарства. Ще 1911 в Рангуні створено Науково-дослідне товариство Бірми, яке вивчає історію, етнографію і мови, має свій друкований орган.

Медико-санітарний стан. В 1956 було 196 лікувальних закладів на 9809 ліжок, в т. ч. 180 загальних лікарень на 7241 ліжко, 5 інфекційних, 1 родильний будинок, 1 психіатрична лікарня, 7 лепрозоріїв; лікарів — 1200 (6 лікарів на 100 тис. ж.), лікарських помічників — 350. На держ. службі було 393 лікарі, 654 акушерки, 371 фармацевт. За неповними даними 1956 народжуваність становила 35,9 на 1 тис. ж., смертність — 21,8, дитяча смертність — 166,8. Поширені захворювання — малярія, проказа, туберкульоз, холера, віспа, бері-бері та ін.

Література в Б. С. зародилася в середні віки: найдавніші писемні пам'ятки належать до 11 — 12 ст.; розвивалася двома мовами: «палі»— священною, нині мертвою мовою буддизму, і бірманською. Крім того, Б. С. має багату, але мало досліджену народну творчість. До 19 ст. класична література мала виключно релігійний (буддистський) характер. В ній усталилися певні жанрові форми (пйо, джатак, ечин та ін.). З 15 по 19 ст. найповніше розвивалася поезія; найвидатніші поети — Шін Магатілавунта (15 ст.), Таунгбіла (17 ст.), Сейндачоту (18 ст.) та ін. В народі була з давніх часів дуже популярна драма; відомі драматурги 18—19 ст.: М'яваді Мінджі У Са, У Чін У, У Поун Нья та ін. Проза почала розвиватися лише на початку 20 ст., коли з'явилися перші романи бірманських авторів: У Чі, Маун Ба Тіна, У Ла, У Луна (пізніше відомого як Такін Кодо Хмаїнг), а також переклади європ. письменників.

В 20—30-х рр. 20 ст. посилився національно-визвольний рух, що викликав бурхливий розвиток нац. л-ри, поклав початок новій літературі. Серед інтелігенції виник просвітительський рух «Кхісан» («Вік експериментів»). 1937 передові письменники заснували видавництво «Нагані» («Червоний дракон»), що ставило перед собою політичну мету. Обидві групи об'єдналися й створили асоціацію письменників, яка відіграє велику роль у культурному і громадському житті країни. Популярні сучасні письменники: Такін Кодо Хмаїнг, Мінтувун, Ма Ма Ле, Дагон Тая, БамоТінАун,Таду,Тукха, Аун Лін та інші.

Архітектура й образотворче мистецтво Б. С. зв'язані з мистецтвом Індії. У 10—13 ст. тут створився свій стиль, близький до мист. сусідніх країн — Таї та Кхмеру. Розвиток традицій індійського мистецтва бачимо в храмах давнього міста Паган. Провідний архітектурний тип — ступа. Самобутню форму храму-ступи вироблено в 10 ст. Це широке дзвоноподібне завершення на квадратно-уступчастій основі (напр. т. з. Вуликовий храм у Пагані). Гол. пам'ятником нац. бірманського мистецтва є храмовий ансамбль Шві-Дагон ум. Рангуні. Нижня його частина забудована храмами-ступами, великими статуями Будд і фантастичних істот, у виконанні яких є дещо спільне з мистецтвом Пд. Китаю (багатоярусні ажурні пірамідальні дахи, примхливі орнаменти). Проте обличчя відтворюють цілком місцевий етнічний тип, а декоративна дерев'яна різьба позбавлена химерності. Коні, люди, візки невимушено розташовані на фоні рослинного орнаменту, вони цілком реалістичні. Завершує ансамбль колосальна ступа головного храму, що формою нагадує дзвін; красиво перерізаний посередині, він закінчується шпилем. Мистецтво Б. було підпорядковане пропаганді ідей буддизму.

Сучасні художники Б. С. звертаються до зображення навколишнього життя, до над. народних тем (художник Маун Тун Тін та ін.).

Постать Будди в пагоді міста Мандалая (Верхня Бірма).

Зберігаються і розвиваються традиції прикладного мистецтва, пам'ятники давнини дбайливо реставруються.

Музика Б. С. національно своєрідна, має вікові традиції. Народні мелодії і ритми зазнавали певного впливу музики сусідніх країн (Китай, Індія), але зберегли національну

Народний танок «Чжарбу» («Лілія»).

самобутність. З народних оркестрів найпоширеніший саїнг, в складі якого близько 30 барабанів (1956 гастролював у Москві). Для народ, танців Б. С. характерне поєднання різних ритмічних малюнків музики і танців. Розвивається професіональна музика. Відома пісня на тему бірмано-рад. дружби композитора У По Увей. Іл. див. на окремому аркуші с. 518—519.

Літ.: Конституция Бирманского Союза. М., 1957; Пяртлі К. П., Розенберг Н. Б. Країни Азії. К., 1953; Бирманский Союз. Сборник статей. М., 1958; Чжу Чжи-хе. Бирма. М., 1958; Gady J. History of modern Burma. N. Y., 1958.

БІРМАНЦІ (самоназва — мям, мянь)— нація, осн. населення Бірманського Союзу. Чисельність — близько 15 млн. чол. Мова — бірманська, тібето-бірманської групи. Б. — монголоїди. Предки Б. переселилися з Пд. Китаю в Бірму десь у 1 тис. до н. е. і асимілювали більшу частину місцевих монів — народу з розвинутою культурою. Дальше формування культури Б. ішло під впливом індійської та китайської культур. Коло 95% Б. — буддисти. Більшість Б. зайняті в с. г., де ще сильні феодальні відносини. Вирощують рис, бавовник, кунжут, арахіс, бобові, просо, тютюн, цукрову тростину; розводять велику рогату худобу (буйволів, зебу). Крім того, Б. займаються рибальством, лісовим господарством, добуванням перлин; бл. 1,5 млн. Б. — ремісники.

БІРМІНГЕМ (Birmingham) — місто у Великобританії в графстві Уорікшір. 1095 тис. ж. (1958). Б. — один з найбільших центрів гажкої промисловості Англії. Розташований на рівнині; вузол залізниць, судноплавних каналів і автомобільних шляхів. В минулому в розвитку промисловості Б. значну роль відіграла близькість покладів вугілля і заліз. руди. Головні галузі промисловості — машинобудування і металообробка, в яких зайнята більшість робітників міста; розвинуті також воєнна пром-сть (з-ди тресту Віккерс), кольорова металургія, хім., електротех., харчова та ін. галузі. Місто відоме виробництвом паровозів, вагонів, автомобілів, мотоциклів, літаків, велосипедів, виробами з міді, латуні, срібла, коштовних каменів, пластмас, електроприладами, предметами широкого вжитку. В околицях Б. — Борнвілі (Bournville) — великі ф-ки, що виготовляють какао та шоколад. Є університет (з 1900) і вищі тех. навчальні заклали.

БІРМІНГЕМ — місто на Пд. Сх. США, в штаті Алабама. Великий залізничний вузол і порт на річці Уорріорі. 326 тис. ж. (1950). В районі Б. великі поклади заліз. руд, коксівного вугілля, флюсових вапняків. Б. — значний центр чорної металургії Пд. США, що зріс за рахунок експлуатації дешевої робочої сили (бл. 40% жителів Б. — негри). В Б. та його передмістях розвинуті машинобудування, текст., цементна, хім., харчова промисловість.

БІРОБІДЖАН — місто, центр Єврейської автономної обл. Хабаровського краю РРФСР, на ріці Великій Бірі (бас. Амуру). Залізнична станція. 41 тис. ж. (1959). Швейна, прядильно-ткацька, трикотажна, взуттєва, мебльова, кондитерська ф-ки; з-ди: автотракторних причепів, металовиробів, фанерний, лісозавод, цегельний, пивоварний, хлібозавод, м'ясокомбінат. Технікум механізації с. г., пед., медичне, художньо-графічне учил., культ.-осв. школа, драм, театр.

«БІРОНІВЩИНА» — реакційний режим в Росії, названий за іменем фаворита цариці Анни Іванівни — Е. Бірона (1690—1772), в руках якого фактично була зосереджена вся влада в країні. Анна Іванівна оточила себе німцями-авантюристами, очолюваними Біроном, які, перебуваючи на держ. посадах, займались шпигунством, хабарництвом, казнокрадством і грабуванням населення. Ставленики Бірона заволоділи багатьма маєтками на Україні. Під час «Б.» ще більше посилився феодально-кріпосницький гніт, збільшились податки. У відповідь на це відбулося багато селянських повстань. Засилля кліки Бірона викликало гостре невдоволення серед рос. дворянства. «Б.» закінчилася після смерті Анни Іванівни (1740).

БІРУНІ Абу-Рейхан-Мухаммед ібн-Ахмед аль-Біруні (4. X 973—13. XII 1048) — хорезмський вчений-енциклопедист. Писав арабською мовою. Твори Б. є значним вкладом у математику, астрономію, фізику, мінералогію, історію та етнографію. Б. описав календарні системи арабів, персів, греків, євреїв, хорезмійців та ін. народів. Написав фундаментальну працю про Індію. В ряді трактатів Б. виклав основи математики й астрономії. Вперше на Середньому Сході висловив думку про рух Землі навколо Сонця. Обчислив довжину кола Землі. Визначив питому вагу багатьох мінералів. У поясненні природи Б. стояв на стихійно-матеріалістичних позиціях; з іронією ставився до релігії, заперечував астрологію; виступав проти ворожнечі між народами.

Літ : Бируни. Сборник статей. Под ред. С. П. Толстова. М. — Л., 1950.

БІРЮЗА — мінерал, водний фосфат міді та алюмінію CuAl₆(PO₄)4(OH)₈*5Н₂О. Зустрічається у вигляді схованокристалічних натічних мас. Пит. вага 2,6—2,83, твердість 5-6, колір блакитний, яблучнозелений. Останнім часом виготовляється штучно. З давніх часів застосовується для виготовлення прикрас. Родовища в СРСР — в Середній Азії; найбільше в світі — Маданське в Ірані.

БІРЮЗОВ Сергій Семенович (н. 21. VIII 1904) — рад. військовий діяч, Маршал Радянського Союзу, Герой Радянського Союзу. Член КПРС з 1926. Кандидат у члени ЦК КПРС з 1956. Депутат Верх. Ради СРСР 2—5-го скликань. 1937 закінчив Військ. Академію їм. Фрунзе. У Велику Вітчизн. війну був нач. штабу Пд., 4-го та 3-го Укр. фронтів. З 1944 — командуючий армією, Голова Союзної контрольної комісії в Болгарії. З 1947 — командуючий військовим округом. З 1955 — заст. мін. оборони і головнокомандуючий військами ППО країни. Нагороджений багатьма орденами СРСР.

БІРЮКОВ Микола Зотович (н. 1. II 1912)— російський рад. письменник. Член КПРС з 1951. Н. в м. Орєхово-Зуєві. У 1930 самовіддано працював на новобудовах. Незважаючи на тяжку хворобу, що назавжди прикувала його до ліжка, Б. активно втручається в життя, пише літературні твори. У першій книзі «На хуторах» (1939) відображено становлення Рад. влади на селі. Широко відома повість «Чайка» (Сталінська премія, 1950) про Лізу Чайкіну. Б. — автор романа про будівництво Великого Ферганського каналу «Води Нарина» (1950), нарисів «На мирній землі» (1951), істор. повісті про рос. пролетаріат «Перший грім» (1957). Твори Б. перекладені багатьма мовами народів СРСР і країн народної демократії.

Тв.: Укр. перекл. — Чайка. Перекл. М. Пригари. К., 1949.

БІСЕКТРИСА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) bis — двічі і secare — розсікати, розтинати) кута — пряма, що проходить через вершину кута і ділить його навпіл. Кожна точка Б. однаково віддалена від сторін кута. Б. трикутника — відрізок Б. одного з кутів цього трикутника від вершини кута до перетину з протилежною стороною. Б. трьох кутів тр-ка перетинаються в одній точці — центрі кола, вписаного в трикутник.

БІСЕР (араб, бусра), пацьорки — дрібні різнобарвні круглі або багатогранні скляні чи металеві зерна з наскрізним каналом. Б. відомий з давніх часів; на Україні набув особливого поширення у 18—19 ст. (виготовлялися сумочки, гаманці, картини, прикрашалися меблі та ін.). На Буковині і тепер бісером оздоблюють, гаптують народний одяг.

БІСКАЙСЬКА ЗАТОКА — затока в Атлантичному океані, між пн. берегом Іспанії і зх. берегом Франції. Вдається в сушу на 400 км. Площа 194 тис. км², глиб, до 5120 м. Часто бувають шторми. Основні порти: Брест, Ла-Рошель, Сен-Назер (у Франції), Сан-Себастьян, Більбао (в Іспанії).

БІСКУПИНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ — городище лужицької культури біля міста Познані (Польща). Займало півострів на березі Біскупинського озера. Було укріплене дерев'яними стінами з брамою. Довгі дерев'яні будівлі, поділені на окремі секції, свідчать про общинний побут населення Б. г. Жителі займались землеробством, скотарством, обробкою заліза та ін. Деякі знахідки свідчать про торговельні зв'язки з скіфськими племенами Пн. Причорномор'я. Городище датується 4—3 ст. до н. е. Дослідження Б. г. тривають. На базі пам'ятки створені археологічна станція Польської Академії наук і музей-заповідник.

БІСМАРК Отто фон-Шенгаузен (1. IV 1815— 30. VII 1898) — держ. діяч і дипломат Пруссії та Німеччини. Померанський поміщик, князь, монархіст. 1848 вимагав жорстокого придушення революції. Був депутатом прусського ландтагу, представником Пруссії в сеймі Німецького союзу, послом прусського короля в Петербурзі (1859—62) і в Парижі (1862). 1862—71 Б. — міністр-президент і мін. зак. справ Пруссії. Б. проголосив і здійснював політику возз'єднання Німеччини «залізом і кров'ю» під керівництвом Пруссії. Забезпечивши доброзичливий нейтралітет Росії, Б. взявся за організацію австро-прусської війни 1866, спровокував франко-прусську війну 1870—71, в ході якої Франція була розбита, а Німеччина возз'єднана в єдиній імперії. 1871—90 Б. — рейхсканцлер. Внутрішню і зовнішню політику Німеччини Б. підкорив інтересам юнкерства і буржуазії: вів жорстоку боротьбу з робітн. рухом, 1878 видав винятковий закон проти соціалістів, проводив політику онімечування польського населення у Познані і Сілезії, організував захоплення ряду територій в Африці і в Тихому океані, вів підготовку до нової війни з Францією. 1878 Б. на Берлінському конгресі добився позбавлення Росії наслідків її перемог у російсько-турецькій війні 1877—78. Уклавши союзні договори з Австро-Угорщиною (проти Росії, 1879) і з Італією (проти Франції, 1882), Б. сприяв розколу Європи на два ворожі табори. В останні роки канцлерства Б. в Німеччині зародилась ідея пангерманізму, яка передбачала широку експансію Німеччини на Схід, в т. ч. на Україну. Піднесення робітничого руху і незгоди з молодим імп. Вільгельмом II змусили Б. 1890 піти у відставку.

БІСМАРКА АРХІПЕЛАГ — група о-вів у Тихому океані, частина підопічної території Австралійського Союзу — Нової Гвінеї. Складається з о-вів Нова Британія, Нова Ірландія і ряду дрібних островів вулканічного і коралового походження. Площа бл. 50 тис. км², нас. 141,7 тис. чол. (1955). Багато вулканів, є діючі. Найвища точка — вулкан Улавун, 2300 м. Клімат екваторіальний. Вологі, тропічні ліси. Вирощуються кукурудза, банани, цукрова тростина, кокосові пальми. Головне місто і порт — Рабаул (на о. Нова Британія).

БІССА, справжня каретта (Eretmochelys imbricata, Chelonia imbricata) — черепаха род. морських черепах. Довж. панцира до 75, як виняток — до 85 см. Верхня щелепа дзьобовидно загнута, пластинки спинного панцира розташовані черепицеподібно. Поширена в усіх тропічних і субтропічних морях. На сушу виходить лише для відкладання яєць, яких самка за сезон відкладає до 100 шт. Живиться Б. переважно молюсками й рибою. До винайдення пластмас рогові пластинки панцира Б. високо цінились як матеріал для виготовлення галантерейних виробів, що спричинилося до інтенсивного її винищення.

БІСТР — світлочутлива, нестійка коричнева фарба, що легко розчиняється у воді. Виготовляється з деревної сажі. Має відтінки від світлокоричневого до коричневочорного. Досить широко використовувалась художниками 15—19 ст. для малювання пером або пензлем.

БІСУЛЬФАТИ — кислі солі сірчаної кислоти. Див. Гідросульфати.

БІСУЛЬФІТИ — кислі солі сірчистої кислоти. Див. Гідросульфіти.

БІТИНІЯ (Bithynia) — рід прісноводних черевоногих молюсків. Раковина овально-конічна, з 5—6 оборотами, з концентричною вапняковою кришечкою, роговокоричнева, висотою до 12 мм. Відомо 7 видів Б., поширених в Європі, Сх. і Пн. Азії, Гренландії та Пн. Америці. Всі вони зустрічаються в СРСР. На Україні — 2 види: Б. щупальцева (B. tentaculata) і Б. ліча (B. leachi). Остання є проміжним хазяїном котячої двоустки (Opisthorchis felineus), що паразитує в печінкових протоках і підшлунковій залозі кішки, собаки, свині, а часом і людини. У викопному стані Б. відомі починаючи з міоцену; в УРСР — з антропогену Подніпров'я та Подністров'я.

БІТОВНІТ — мінерал з групи плагіоклазів. Б. містить від 70 до 90% анортитового компонента. Кристалізується в триклінній системі, в природі зустрічається головним чином як породоутворюючий мінерал в породах основної магми.

БІТОЛЬ (Бітола, Монастір) — місто на Пд. Югославії (ФНРЮ), в Македонії біля кордону з Грецією. Залізничний вузол. 37,7 тис. ж. (1953). Підприємства тютюнової, текст., шкіряної промисловості. Кустарне виробництво килимів. Залізничне сполучення з портом Салоніки (Греція).

БІТУМИ — збірна назва твердих, рідких і газоподібних органічних природних речовин або продуктів їх переробки, які розчиняються в органічних розчинниках (спиртобензолі, хлороформі та ін.) і складаються з вуглецю, водню, кисню, сірки й азоту. За походженням природні Б. належать до горючих біолітів (каустобіолітів). Відрізняють три типи природних Б. — сапропелітові, або гумітові, нафтові і розсіяні. Найбільше пром. значення мають нафтові Б. (суміш метанових, нафтенових, ароматичних вуглеводнів і кисневих, сірчаних та азотних сполук). Виділяються такі хіміко-генетичні підкласи нафтових Б. — нафтові гази, парафінові Б. (озокерит), нафти, асфальтові Б. і піробітуми. В природі зустрічаються 4 типи родовищ твердих або в'язких нафтових Б.: родовища, що утворились внаслідок просочування Б. на поверхню; пластові родовища, які утворилися в результаті насичення Б. порожнин у пісках, пісковиках і вапняках; жильні родовища, що утворились внаслідок заповнення Б. тріщин у гірських породах; родовища змішані, жильно-пластові. В СРСР родовища твердих Б. пов'язані з нафтогазоносними районами; на Україні — переважно у Передкарпатті. В технічному розумінні Б. вважають ті природні Б. і продукти переробки нафти, вугілля, торфу, яким властива тверда або в'язка консистенція. Штучні Б. одержують при окисленні залишків від переробки смолистих нафт (залишкові Б.). Використовують Б. як будівельний матеріал для будівництва шосейних шляхів, для гідроізоляції, при виготовленні толю, лаків, пластмас тощо.

БІТУМІЗАЦІЯ ГРУНТІВ — надання водонепроникності грунтам шляхом нагнітання бітуму під тиском. Для бітумізації скельних порід використовується розтоплений бітум, піщаних грунтів — бітумна емульсія. Нагнічуваний бітум заповнює тріщини, каверни і пори грунту. Б. г. застосовується для створення водонепроникних завіс у гідротех. спорудах, у шахтах, а також для захисту фундаментів від агресивних грун'тових вод.

БІТУМІНОЗНІ ПОРОДИ - піски, пісковики, вапняки, доломіти, зрідка глини та глинисті сланці, що містять в собі тве[ ді або напіврідкі природні бітуми. Вміст бітуму в Б. п. 5—20%. В СРСР поклади Б. п. відомі в Естонії (кукерські сланці), Поволжі й Заволжі.

БІТУМНІ МАТЕРІАЛИ - природні, сланцьові та нафтові, бітуми в чистому вигляді і матеріали на їх основі (асфальтові суміші, емульсії, бітумні мастики, просочений картон тощо). В будівельній техніці Б. м. застосовуються гол. чин. як покрівельні і гідроізоляційні матеріали (руберойд, пергамін, мастика), в шляховому будівництві — як асфальтобетонні суміші різних видів і бітумні дорожні емульсії. До Б. м. належать також залишки від перегонки нафти — нафтові мазути та гудрони, крекінгові мазути тощо.

БІУРЕТОВА РЕАКЦІЯ — кольорова реакція на виявлення білків і продуктів їх неповного гідролізу, що полягає в появі фіолетового забарвлення, коли до розчину білка додають розчини їдкого лугу й мідного купоросу.

БІФУРКАЦІЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) bis — двічі, furca — вила) — роздвоєння. 1) В географії — поділ течії річки і її долини на дві частини. Іноді ці частини спрямовані до різних басейнів, сполучаючи їх. В Архангельській обл. РРФСР, напр., річка Піжма поділяється на Мезенську Піжму та Печорську Піжму і сполучає басейни рр. Мезені й Печори. 2) В анатомії — вилоподібний поділ трубчастого органу (трахеї, бронхів, аорти, артерій) на 2 гілки однакового калібру. 3) В педагогіці — поділ старших класів середньої школи на два напрями, наприклад гуманітарний і природничо-математичний або класичний і реальний, що має місце в школах деяких капіталістичних країн (США, Франція).

БІХАР — штат на Пн. Сх. Індії. Займає низовину в середній течії річки Гангу і нагір'я Чхота Нагпур (до 800 м). Площа 171,4 тис. км², населення 38,9 млн. чол. (1951), більшість — народності, що належать до групи біхарців. Адм. центр — Патна (283,4 тис. ж.). Клімат тропічний: пересічна температура січня + 15°, травня (найтеплігаий місяць) +31°, опадів — до 2000 мм на рік. На нагір'ї — тропічні ліси. В економіці пн. районів Б. переважає с. г., пд. — важка пром-сть. Заг. посівна пл. 7,8 млн. га, з них 1/4 зрошується штучно. Вирощуються: рис (понад 1/2 посівної площі), кукурудза, пшениця, льон, кунжут. Б. багатий на мінеральні ресурси. Видобування вугілля (близько 1/2 видобутку Індії), слюди (р-н Чхота Нагпур — найбільші в світі запаси і ¹/₂ видобутку в капіталістичному світі), є поклади заліз. руди, бокситів, марганцю. Чорна (Джамшедпур) і кольорова (Гхатсіла) металургія, хімічна (Сіндрі), цементна, маш.-буд., харч. пром-сть. Б. — найважливіший в світі район виробництва природного лаку й шелаку. Університет (Патна), коледжі та ін. уч. заклади.

БІХАРЦІ — група народностей, що населяють переважно штат Біхар (Індія). Чисельність — бл. 45 млн. чол. (1951). Етнічно Б. поділяються на три головні підгрупи: бходжпурі, майтхілі і магадхі, які говорять окремими діалектами. Літературна мова — гінді. Б. — європеоїди. Релігія — індуїзм. Основне заняття — землеробство. В 6 ст. до н. е. Б. утворили державу Магадха, яка 4—2 ст. до н. е. поширила свою владу на Пн.-Сх. і Центральну Індію. Назва Б. походить від слова віхара, або біхара, що означає монастир (в країні було багато буддійських монастирів).

БІХЕВІОРИЗМ (від [] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) bihavior — поведінка) — один з гол. напрямів сучасної бурж. психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення. Класична формула Б. «стимул — реакція» виключає опосередковуючу психічну ланку. Б. заперечує дійову роль психіки, свідомості (а інколи навіть і факт їх існування). Б. виник на початку 20 ст. як реакція на кризу суб'єктивістських інтроспек цінних течій в психології. Проте, відкидаючи психіку, трактуючи людину як машину, біхевіористи не уникли не лише механіцизму, а й ідеалізму. Грубомеханістичний характер «класичного» Б. (Уотсон, Торндайк) викликав ряд відступів у його послідовників: «цільовий» Б. (Е. Толмен), «математичний» Б. (К. Холл) та ін. Механістично розуміючи рефлекторну діяльність, більшість біхевіористів заперечують павловське вчення про вищу нервову діяльність або намагаються неправомірно ототожнити його з біхевіоризмом.

БІХОР — гірський масив на Зх. Румунії. Складається з гранітів, кристаліч. сланців, є згаслі вулкани. Найбільша висота — гора Біхор, 1849 м. На схилах букові і хвойні ліси; землеробство до 1200 лі. Гори Б. багаті на поклади, залізних руд і бокситів.

БІХРОМАТИ — середні солі двохромової кислоти H₂Cr₂O₇. Б. — сильні окислювачі. Найважливішими є Б. калію і Б. натрію (хромпіки), що застосовуються в об'ємному аналізі, шкіряній, текст. та інших галузях промисловості.

БІЦЕПС ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) biceps — двоголовий) — те саме, що й двоголовий м'яз.

БІЧЕР-СТОУ (Beecher-Stowe) Гаррієт (14. VI 1811 — 1. VII 1896)—американська письменниця. Н. в м. Лічфілді (штат Коннектікут) в родині пастора. Перша зб. «Травнева квітка» (1843). Всесвітнє визнання здобув її твір «Хатина дядька Тома» (1852), в якому розкрита жахлива доля негрів-рабів. Роман збудив суспільну думку, хоча авторка й виявила певну обмеженість у розумінні проблеми ліквідації рабовласництва. У 1853 у відповідь на численні напади реакційної преси Б.-С. опублікувала «Ключ до "Хатини дядька Тома"» — публіцистичний коментарій до романа. У романі «Дред, повість про Прокляте Болото» (1856) соціальні питання поставлено гостріше, ніж у «Хатині дядька Тома», але художньо він набагато слабший. Інші твори Б.-С. великого значення не мають. Роман «Хатина дядька Тома» перекладено багатьма мовами. Укр. мовою вперше видано 1918.

Тв.: Укр. перекл. - Хатина дядька Тома. Одеса, 1937.

БІЧНА ЛІНІЯ — сукупність шкірних органів чуття (т. з. сейсмосензорних органів, органів бічної лінії) у круглоротих, риб та у личинок і деяких дорослих земноводяних. Органи Б. л. служать для сприймання напряму й швидкості руху та відбитих від сторонніх предметів течій і т. ч. допомагають тварині орієнтуватися в просторі. Ці органи являють собою потовщення епідермісу, які складаються з двох видів клітин: грушовидних чутливих і високих циліндричних опорних. У круглоротих та земноводяних органи Б. л. лежать на самій поверхні або в невеликих заглибинах і розташовані двома чи трьома поздовжніми рядами з кожного боку тіла. У риб вони заглиблені в жолобки або в замкнуті канали в шкірі і сполучаються з зовнішнім середовищем за допомогою невеликих отворів.

Ці отвори й утворюють Б. л., що проходить вздовж тіла від голови до хвоста. Органи Б. л. у риб є й на голові.

БІЧУРІН Микита Якович (архімандрит Іакінф; 1777—1853) — російський китаєзнавець. Син сільського дяка, чуваш. 1799 закінчив духовну семінарію в Казані. 1807— 22 був архімандритом рос. духовної місії в Пекіні, де досконально вивчив китайську мову і зібрав багато матеріалів, які пізніше використав у численних наук, працях з мови, історії, культури, етнографії і філософії Китаю. 1822 за «байдужість» до релігійних справ був позбавлений сана архімандрита і 1823 засланий до Валаамського монастиря. 1826 — перекладач Азіатського департаменту. З 1828 — чл.-кор. АН, з 1831 — член Паризького азіатського т-ва. В своїх працях Б. виявив глибоку повагу до китайського народу.

БІША (Bichat) Марі-Франсуа-Ксав'є (11. XI 1771—22. VII 1802) — французький анатом, фізіолог та лікар. Розробив вчення про тканини тваринних організмів, уперше запровадив у біологію термін «тканина», поділив тканини на типи і системи (за їхніми функціональними особливостями). Поряд з цим Б. докладно описав зміни тканин у людей, що померли від різних хвороб. За своїми поглядами належав до ідеалістів (визнавав існування непізнаванної «життєвої сили»). Праці Б. відіграли значну роль у розвитку гістології та патологічної анатомії.

БІЯ — річка в Алтайському краї. Витікає з Телецького озера. Довж. 306 км, площа бас. 40 тис. км². Злиттям Б. з річкою Катунню утворюється ріка Об. У верхній частині Б. порожиста, тече у вузькій долині; нижче гирла р. Лебедя долина розширюється. Сплавна; до Старо-Ажинського судноплавна. На Б. — місто Бійськ.

БЙОНДО Флавіо (1392—4. VI 1463) — італійський вчений-гуманіст, історик. Критично використавши істор. документи і джерела, в своїй праці «Історія з часу падіння Римської імперії» (1435—53, 31 кн.), що охоплює період 410—1410, Б. вперше систематично виклав історію середніх віків як окремого періоду. Б. — засновник історичної географії.

БЙОРНСОН (Björnson) Бйорнстьєрне (8. XII 1832—26. III 1910) — норвезький письменник, громадський діяч. Н. у Доврефельді. У ранніх оповіданнях оспівував патріархальне життя селян. Перші драми пов'язані з боротьбою за нац. незалежність Норвегії. У п'єсах «Банкрутство» (1875), «Редактор» (1875), «Рукавиця» (1883) Б. виступив як представник критичного реалізму, осуджував хижацтво буржуазії, продажність преси, захищав права жінки. В своїх публіцистичних творах обстоював права української культури на її вільний розвиток. Найвизначнішим твором Б. є драма «Понад наші сили» (1883—85).

Тв.: Укр. перекл. — Понад наші сили. «Літературно-науковпй вісник», 1910, № 10, 11 [з передмовою І. Франка]; Мужицькі оповідання. Коломия, 1913; Арне. Чернівці, 1914; Рос. перекл.— Полное собрание сочинений. В 12 т. К.—X., 1893—97.

Літ.: Українка Л. Новейшая общественная драма. В її кн.: Твори, т. 4. К., 1954; Цеткин К. О литературе и искусстве. М., 1958.

БЛАГОВЄЩЕНСЬК — місто, центр Амурської області РРФСР. Пристань на р. Амурі при впадінні в неї ріки Зеї. Залізнична станція. 94 тис. ж. (1959). Суднобуд., судноремонтний заводи, мебльова, сірникова, швейна фабрики, підприємства харч. промисловості. Педагогічний, медичний, с.-г. інститути; геологорозвідувальний, с.-г., зооветеринарний,, лісотехнічний, комунально-будівельний, фін.-кредитний технікуми; річкове і пед. учил. Краєзнавчий музей, драм. театр.

БЛАГОВЄЩЕНСЬКИЙ Володимир Іванович (н. 9. І 1895) — рад. художник-графік. Н. в Саратові. Проживає в Криму. Провідним жанром у творчості Б. є пейзаж, зокрема краєвиди Криму (серія ліногравюр: «Містечко на Волзі», 1946; «Старовинна фортеця в Судаку», 1951; «Кримська ніч у Судаку», 1955).

БЛАГОВИДОВА Ольга Миколаївна (н. 29. V 1905) — українська рад. співачка (мецо-сопрано), професор співу Одеської консерваторії, засл. арт. УРСР (1946). Член КПРС з 1945. Н. в Ленінграді. Муз. освіту здобула в Одеському муз.-драм, інституті (1921—25). 1928— 31— солістка Великого театру СРСР, у 1931 — 32 Тбіліського, а з 1932 — Одеського театру опери та балету. З 1948 перейшла цілком на педагогічну роботу. За роки артистичної діяльності Б.виконала понад 30 оперних партій і багато камерних творів. Серед партій: Кармен («Кармен» Бізе), Графиня («Пікова дама» Чайковського), Аксінія («Тихий Дон» Дзержинського), Терпилиха («Наталка Полтавка» Лисенка) та ін.

БЛАГОВІЩЕННЯ — християнське свято, що за церковним календарем відзначається 25 березня — в той день, коли нібито архангел Гавриїл «провістив» діві Марії, що вона «непорочно» зачне від «святого духа» і народить «сина божого» — Ісуса. Ця євангельська легенда не є оригінальною — подібних міфів було багато і в релігіях дохристиянських часів.

Сюжет євангельської легенди про Б. широко використовували художники і поети, починаючи з Відродження. Одні розкривали образ Марії як образ матері-страдниці (Т. Шевченко «Марія»), інші подавали цю легенду в пародійному, сатиричному плані (О. Пушкін «Гавриїліада»).

БЛАГОДАТНЕ — селище міського типу Волноваського району Сталінської обл. УРСР на річці Кашлагачі (бас. Дніпра), за 6 км від залізничної ст. Велико-Анадоль. 2,3 тис. ж. (1959). Велико-Анадольське лісництво, РТС, лісовий технікум, восьмирічна школа.

БЛАГОДАТЬ — гора на Серед. Уралі, в Свердловській обл. РРФСР. Висота 352 м. Складається з сієнітів і порфірів. На схилах Б. беруть поч. рр. Тура і Салда. На Б. одне з найбільших родовищ заліз. руди на Уралі.

БЛАГОЄВ Дмитро Миколайович (14. VI 1856 — 7. V 1924) — засновник і керівник Болгарської комуністичної партії. Н. в с. Загоричанах Костурської околії (Македонія). В юнацькі роки брав участь у національно-визвольній боротьбі проти турецького гноблення. Освіту здобув у Росії: середню — в Одесі, вищу — в Петербурзі. Через студентські організації Б. зв'язався з рос. революц. рухом, під впливом якого формувались його ідейно-політ. погляди. В Росії Б. почав вивчати марксизм і заснував одну з перших марксистських організацій (див. Благоєвська група). 1885 Б. був заарештований і висланий до Болгарії. Підтримуючи зв'язки з рос. революц. організаціями, в т. ч. з ленінською газетою «Искра», Б. став першим пропагандистом ідей соціалізму в Болгарії. Переклав на болг. мову ряд творів К. Маркса. 1891 заснував болг. с.-д. партію. 1903 в результаті розколу з «широкими» (правими с.-д.) під керівництвом Б. створилася революц. болгарська робітнича с.-д. партія «тісних соціалістів». Спираючись на досвід рос. революц. руху і твори В. І. Леніна, Б. боровся з болг. народниками, ревізіоністами, опортуністами; пін написав багато праць, спрямованих проти ідеалізму та суб'єктивізму в поясненні суспільних явищ.

У праці «До історії соціалізму в Болгарії» (1906) Б. з марксистських позицій проаналізував історію Болгарії і болгарського робітн. руху. З 1897 до 1923 Б. редагував теоретичний журнал партії «Ново време». Беручи участь в редагуванні журналів «Ден», «Дело» і газет «Работник», «Социалист», Б. друкував у них статті про завдання і тактику партії, відстоював і пропагував марксистську філософію. Близько 8 років Б. присвятив пед. роботі, був одним з засновників прогресивних учительських організацій, редактором «Вестник на учителското дружество», склав програму болгарської марксистської партії з питань освіти. В літературно-критичних працях розробляв важливі проблеми теорії естетики, обстоював виховне значення мистецтва, розвиваючи традиції болг. і рос. революційно-демократичної критики, боровся за утвердження реалізму в болг. літературі. Б. викривав імперіалістичний характер першої світової війни і зрадницьку роль 2-го Інтернаціоналу. Він з захопленням зустрів Велику Жовтн. соціалістич. революцію в Росії і був щирим другом Радянської країни. Керована Б. партія «тісняків» порвала з 2-м Інтернаціоналом і стала одним з засновників 3-го Інтернаціоналу. В травні 1919 партія «тісняків» була перетворена в Комуністичну партію Болгарії. Тв.: Съчинения, т. 1—8. София, 1957. Літ.: Христов X., Василев К. Димитр Благоев. М., 1958.

БЛАГОЄВА Стелла Дмитрівна (1887— 1954) — діячка робітничого руху Болгарії, дочка Д. Благоєва. За фахом — вчителька. -З 1915 член партії «тісняків», з 1919 — Болгарської комуністичної партії. За революц. діяльність та участь у вересневому повстанні 1923 Б. не раз зазнавала репресій з боку фашистського уряду. 1926 емігрувала в СРСР, де довгий час працювала в апараті Комінтерну. Б. — один з засновників і активний діяч Всеслов'янського Комітету. 1945 Б. повернулась до Болгарії, була обрана до складу ЦК БКП і Народних Зборів. 1949—54 Б. — Надзвичайний і Повноважний посол Народної Республіки Болгарії в СРСР.

БЛАГОЄВГРАД (до 1950 —Горна Джумая) — місто на Пд. Зх. Болгарії, центр Благоєвградського адм. економічного округу. 22 тис. ж. (1953). Місто розташоване на берегах ріки Джумайської Бистриці біля її ^впадіння в ріку Струму. Б.—важливий центр обробки тютюну. Нова велика тютюнова ф-ка, керамічна ф-ка, підприємства деревообр. та харч. промисловості. Теплі мінеральні джерела.

БЛАГОЄВСЬКА ГРУПА — одна з перших марксистських соціал-демократичних груп Росії. Створена в 1883—84 Д. Благоєвим у Петербурзі під назвою «Партія російських соціал-демократів». Крім Д. Благоєва, до складу групи входили П. Латишев, В. Благонравов, В. Харитонов та ін. Б. г. поклала початок систематичній пропаганді марксизму в політ, центрі країни — Петербурзі. Вбачаючи в робітничому класові головну революц. силу суспільства, Б. г. пропагувала створення робітн. с.-д. партії, заснувала 15 робітничих гуртків і б-ку нелегальної л-ри. Б. г. встановила зв'язки з групою «Визволення праці», революц. гуртками Москви, Казані та ін. міст, організувала видання першої с.-д. газети в Росії — «Рабочий» (вийшло два номери). На програмі групи ще позначався вплив народництва і лассальянства. У 1887 Б. г. була розгромлена поліцією і припинила свою діяльність.

БЛАГОЙ Дмитро Дмитрович (н. 9. II 1893) — російський рад. історик літератури. Чл.-кор. АН СРСР (з 1953), дійсн. член АПН РРФСР. Н. у Москві. Закінчив Харк. університет. Автор багатьох праць, присвячених рос. літературі 18 та 19 ст., в яких літ. явища розглядаються під кутом зору їх народності, реалізму та закономірностей літ. процесу. Основні праці — про життя і творчість Пушкіна («Творчий шлях Пушкіна», 1950, Сталінська премія, 1951; «Майстерність Пушкіна», 1955).

БЛАГОНРАВОВ Анатолій Аркадійович (п. 1. VI 1894) — радянський вчений в галузі механіки. Акад. АН СРСР (з 1943). Генерал-лейтенант артилерії, засл. діяч н. і т. РРФСР (1940). Член КПРС з 1937. В 1916 закінчив Михайловське арт. училище, 1924 — Вищу арт. школу і 1929 — військово-технічну академію. В 1929—46 викладав в Арт. академії в Москві (з 1938— професор). У 1946— 50 — президент Акад. артилерійських наук: з 1953 — директор Інституту машинознавства АН СРСР; з 1957 — акад.-секретар Відділення тех. наук АН СРСР. Б. належить понад 25 наук. праць з стрілецького і авіаційного озброєння, в т. ч. праця «Основи проектування автоматичної зброї» (М., 1940), яка стала цінним посібником для конструкторів зброї. Нагороджений багатьма орденами і медалями. Сталінська премія, 1941.

Тв.: Материальная часть стрелкового оружия. Кн. 1-2. М., 1945-46.

БЛАГОРОДНІ МЕТАЛИ (дорогоцінні метали) — метали, які характеризуються високою хімічною стійкістю, тугоплавкістю, ковкістю і гарним зовнішнім виглядом. До Б. м. належать: золото, срібло, платина та метали платинової групи (осмій, іридій, палладій, рутеній і родій). Золото і срібло застосовуються як валютний метал, для виготовлення ювелір. виробів, в техніці для протикорозійних покриттів і сплавів. Платина і метали її групи можуть утворювати цінні сплави, які широко використовуються в техніці. В земній корі Б. м. знаходяться переважно в самородному стані.

БЛАГОСЛАВ (Blahoslav) Ян (1523—71) — чеський церковний і освітній діяч. Багато зробив для організації чеських шкіл, написав і опублікував ряд праць з питань історії і богослов'я. Автор «Чеської граматики» («Gramatika česká»), написаної 1571, виданої 1857. В цій книзі, зокрема, була вміщена перша публікація літературного запису української пісні про Стефана Воєводу — «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш».

БЛАГОУСТРІЙ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ — сукупність різноманітних видів впорядкування міст, селищ і сіл, що створюють зручні, здорові й культурні умови життя населення. До осн. видів Б. н. м. належать: зовнішнє впорядкування вулиць, площ, набережних і житлових кварталів; транспортне обслуговування населення; водопостачання, освітлення, озеленення, обводнення, телефонізація, радіофікація, очищення міст (в т. ч. каналізація) тощо. Рівень Б. н. м. тісно пов'язується з плануванням та забудовою населеного пункту (див. Містобудівництво), з його енергетикою (наявністю і потужністю теплофікації, електрифікації і газифікації) та інженерною підготовкою території.

В Радянському Союзі і країнах народ. демократії Б. н. м. надається особливо великого значення. Наочне уявлення про характер широких комплексних заходів по благоустрою дає практика Москви, Сталінграда, Мінська, Єревана, Тбілісі, Варшави і багатьох ін. міст. Великі роботи щодо Б. н. м. проведено також у містах Української РСР. За роки Рад. влади докорінно змінився вигляд Києва, Харкова, Сталіно, Тернополя, Запоріжжя, Дніпропетровська, Севастополя та ін. укр. міст. Високим рівнем благоустрою відзначаються такі нові міста і селища, як Нова Каховка, Північнодонецьк, Ново-Волинськ, селище трансформаторного з-ду в Запоріжжі тощо, В Радянському Союзі широко розгорнулися роботи по благоустрою сіл. В них використовуються сучасні засоби Б. н. м. — електрика, газ, асфальтобетонні та бетонні покриття доріг і тротуарів, водопровід, зелені насадження тощо. Зразками сіл з високим рівнем благоустрою на Україні є Ксаверівка Гре-бінківського району Київської обл., Мала Каховка Каховського району Запорізької обл., Руська Поляна Черкаського району Черкаської обл. та ін. В державних заходах по Б. н. м. Радянського Союзу яскраво виявляється піклування Комуністичної партії і уряду про піднесення добробуту трудящих. Іл. див. на окремому аркуші с. 456—457.

Літ.: Благоустрій колгоспного села. За ред. О. М. Марзєєва. К., 1952; Страментов А. Е., Бутягин В. А. Планировка и благоустройство городов. М;., 1956.

БЛАЖЕВСЬКИЙ Євген Вікторович (н. 7. III 1884) — знатна людина Радянської України, новатор сільськогосподарського виробництва. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1950 і 1958). Член КПРС з 1952. Н. в с. Лю-бомирка Котовського району Одес. обл. в сім'ї селянина-бідняка. З 1931 працює в колгоспі ім. Горького Котовського району Одеської обл.

В 1948 очолив ланку і почав вирощувати кукурудзу. Прославився високими врожаями цієї культури. З місцевих сортів вивів високоврожайні гібриди кукурудзи «Котовчанка 1» і «Котовчанка 2». Був делегатом XX з'їзду КПРС.

БЛАЗЕНЬ — 1) Сценічний персонаж в старовинних ярмаркових та балаганних виставах. Він часто зустрічається у творах В. Шекспіра, П. Кальдерона та ін. 2) Близька до монарха або феодала особа, обов'язком якої було розважати вельмож та їхніх гостей жартами, нерідко сатирично гострими. 3) Переносно — дурень, телепень.

БЛАКИТНИЙ Василь Михайлович (справжнє прізвище Елланський; 12. І 1894— 4. XII 1925) — український рад. письменник і громадський діяч. Н. у с. Козлах Любецького району на Чернігівщині в сім'ї священика. Вчився в Чернігівській семінарії й Київському комерційному інституті. Під час навчання в семінарії брав участь у підпільних революційних гуртках молоді. В 1917 вступив до дрібнобурж. української партії соціалістів - революціонерів. Згодом Б. став одним із лідерів лівого крила цієї партії, яке в 1918 створило нову партію УПСР (боротьбистів); був редактором партійного органу — газ. «Боротьба». У діяльності Б. було багато помилкового, націоналістичного, зумовленого позицією партії боротьбистів як партії дрібнобуржуазної, націоналістичної. У березні 1920, після розпаду цієї партії, IV конференція КП(б)У ухвалила частину боротьбистів в індивідуальному порядку прийняти до лав Комуністичної партії. Б. став членом Комуністичної партії, був обраний членом ЦК КП(б)У. На V конференції КП(б)У (листопад, 1920) виступив з націонал-ухильницьких позицій. Принципова партійна критика делегатами конференції націоналістичних помилок Б. стала для нього великим політичним уроком і позитивно вплинула на його дальшу громадсько-політичну і літ. діяльність. В 1920, уже як комуніст, брав участь у війні з білополяками. Незабаром був призначений головою Держвидаву і редактором центральної рад. газети «Вісті ВУЦВК». У 1920—25 Б. — член ЦК КП(б)У, член ВУЦВК та ЦВК СРСР, делегат багатьох партійних з'їздів та Всеукраїнських і Всесоюзного з'їздів Рад.

Літ. діяльність Б. почав ще 1912, але перші поетичні твори побачили світ лише 1918, після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Перебування в дрібнобурж. партії есерів-боротьбистів позначилося на літ. діяльності Б. періоду 1917—19, призвело до публікації окремих ідейно хибних статей. З часу вступу до Комуністичної партії Б. стає одним з активних творців рад. пролетарської л-ри, видатним діячем комуністичної преси. Б. — організатор і редактор журналів «Шляхи мистецтва», «Всесвіт», «Червоний перець», член редколегії журн. «Червоний шлях» та ін., засновник і керівник спілки пролет. письменників «Гарт». Багатогранною була діяльність Б. як письменника і журналіста. Він виступав як публіцист, теоретик і критик (гол. чин. під псевдонімом В. Блакитний), як поет (під псевд. В. Еллан), як прозаїк (А. Орталь), як фейлетоніст і сатирик (Валер Проноза), як пародист (Маркіз Попелястий). Особливо значна роль Б. як одного із зачинателів української рад. поезії (перша книга лірики «Удари молота і серця», 1920) та політичної сатири (книги «Нотатки олівцем», 1924; «Радянська гірчиця», 1924. «Державний розум», 1925). Б. виступав проти укр. бурж. націоналізму, викривав «самостійницькі» гасла націоналістичних запроданців (сатиричні твори «Туга за рідним краєм», «Останні часи», «Льокаї», «,,Каносса" отамана Тютюнника» та ін.). В статті «На передовій позиції» дав гідну відсіч націоналістам на мовному фронті. Б. засуджував діяльність автокефальної церкви, яка була одним із войовничих загонів укр. бурж. націоналізму. Поет боровся за перемогу нового життя і побуту, комуністичної моралі й етики.

На смерть Б. відгукнулися некрологами М. І. Калінін, Г. І. Петровський. Вони відзначили його великі заслуги як письменника і журналіста. Б. було посмертно нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора УРСР.

Тв.: Твори. В 2 т. К., 1958 [вступ, стаття А. Недзвідського].

Літ.: Адельгейм Є. Василь Еллан. К., 1959.

БЛАН (Blanc) Луї (29. X 1811-6. XII 1882) — представник французького утопічного соціалізму, діяч революції 1848, історик. Вважав можливим перетворити капіталістичне суспільство на соціалістичне шляхом створення робітничих виробничих товариств за допомогою держави, яку розглядав як надкласову організацію. Б. відкидав класову боротьбу, не визнаючи її за рушійну силу суспільного прогресу. В працях з історії революції 1848 намагався виправдати свою угодовську позицію як члена Тимчасового уряду і голови Люксембурзької комісії. До Червневого повстання паризьких робітників 1848 Б. поставився негативно. 1848—70 перебував в еміграції. Обраний до Нац. зборів 1871, Б. лишився на боці версальців. Б. — родоначальник опортунізму в робітничому русі. К. Маркс і В. І. Ленін засуджували діяльність Блана.

Літ.: Маркс К. Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р. К., 1951; Ленін В. І. Луїбланівщина. Твори. Вид. 4, т. 24.

БЛАНК Бер Пінхусович (20. VI 1897 — 19. VII 1957) — український рад. графік. Н. в Лібаві (тепер Лієпая). Закінчив Харк. художній інститут (1922—29). Працював у галузі ксилографії та ліногравюри в основному над ілюструванням і худож. оформленням книги. Для творчості Б. характерний м'який ліризм, особливо в ілюстраціях до творів Менделе-Мойхер-Сфоріма, заставках та кінцівках до збірки віршів П. Тичини «Партія веде», серії гравюр «Поезія наших днів» та ін. Працював також в галузі естампа та промислової графіки.

БЛАНКІ (Blanqui) Луї-Огюст (8. II 1805— 1. 1 1881) — французький революціонер, утопіст-комуніст, активний учасник революцій 1830 і 1848, революційних подій 1870—71. Ще юнаком Б. вступив до таємної організації карбонаріїв, що вела боротьбу проти королівського режиму. Б. — один з організаторів і керівників таємних т-в «Друзі народу», «Пори року» та ін. Б. вважав, що капіталізм можна ліквідувати без участі народних мас, шляхом повстання купки революціонерів, які встановлять свою диктатуру, а потім з допомогою освітніх заходів можна буде привести народ до соціалізму. 1839 і 1870 Б. робив спроби здійснити переворот у Франції, проте безуспішно. За революційну діяльність Б. зазнавав жорстоких переслідувань і загалом просидів у в'язницях 37 років. 1871 заочно був обраний членом Паризької Комуни. Хоч тактика Б. була помилковою, він, як безсумнівний революціонер і палкий прихильник соціалізму, відіграв значну роль в історії франц. революційного робітничого руху.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 24. Листи про тактику; т. 13. Уроки Комуни; т. 26. Марксизм і повстання.

БЛАНКО (Кабо Бланко, Кап-Блан) — мис на узбережжі Середземного моря в Тунісі. Крайня пн. точка Африки (37°20' пн. ш. і 9°50' сх. д.).

БЛАНТЕР Матвій Ісакович (н. 10. II 1903) — російський рад. композитор, засл. діяч мистецтв РРФСР (1947). Н. на Чернігівщині. Один з провідних майстрів радянської масової пісні. До найпопулярніших пісень Б. належать: «Катюша», «Під зорями балканськими», «Пшениця золота» тощо. Великого поширення набули пісні Б. про героїв громадянської війни на Україні — «Партизан Железняк» та «Пісня про Щорса», в яких композитор використав інтонації українського народного мелосу.

БЛАСКО ІБАНЬЄС (Blasco Ibanez) Вісенте (29. І 1867 — 28. 1 1928) — іспанський письменник і політ, діяч. Відомий також як перекладач Е. Золя, А. Франса, Л. Толстого, М. Горького. У ранніх романах «Одчайдушне життя» (1894), «Травнева квітка» (1895), «Проклятий хутір» (1898), «Мул і очерет» (1902) зобразив побут і тяжке життя простих людей Іспанії. У подальших творах, хоч і позначених натуралізмом, Б. І. ставив гострі соціальні й психологічні проблеми, критикував пороки бурж суспільства, реакційну роль церкви, зростання визиску («Толедський собор», 1903; «Вторгнення», 1904; «Кров і пісок», 1908, та ін.). Після 1910 відійшов від соціальних проблем. У 1924 видав памфлет проти диктатора й короля Іспанії «Здемаскований Альфонс XIII», після чого змушений був емігрувати до Франції. Твори Б. І. перекладались багатьма мовами.

Тв.: Укр. перекл. — Здемаскований Альфонс XIII. X., 1925; Кров і пісок. К., 1928; Твори, т. 2—3. X.—К., 1930; Рос. перекл.— Собрание сочинений, т. 1 — 4, 6—7. М., 1920—28; Избранные произведения. В 3 т. М.—Л., 1959.

БЛАС-РОКА (справжнє ім'я — Франсіско-Вільфредо Кальдеріо; н. 24. VII 1908)— діяч революційного і робітничого руху Куби. Син учителя. З 1929 — член компартії. 1929— 31 очолював партійну і професійну організації шевців міста Мансанільйо. Не раз зазнавав репресій за революційну діяльність. З 1933— секретар, а з 1934 — генеральний секретар Компартії Куби. 1935 обраний кандидатом в члени ВККІ. Ініціатор об'єднання (1939) Компартії Куби з революц.-демократичною організацією «Революційний союз» в «Революційно-комуністичний союз», перейменований 1944 в Народно-соціалістичну партію. Ген. секретар Народно-соціалістичної партії з 1944. Очолювана Б.-Р. партія вела (1952—59) активну боротьбу проти диктаторського режиму Батісти. В 1940—48 і 1950—54 — депутат конгресу (парламенту) Куби.

БЛАСТЕМА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βλαστος — паросток) — всяка здатна до новоутворень частина живої тканини. Таку здатність (гол. чин. до утворення пухлин) можуть мати всі тканини тіла (сполучна, кісткова, жирова та ін.). У вченні про регенерацію Б. називають скупчення однорідних клітин на рановій поверхні, з яких утворюються різні тканини втраченого чи пошкодженого органу.

БЛАСТОЇДЕЇ, морські бутони (Bla'stoidea) — клас викопних тварин типу голкошкірих. Відомо коло 50 родів і бл. 200 видів. Тіло мали яйцевидне, без променів, на одному його кінці ротовий і анальний отвори, на протилежному — членисте стебельце. Б. відомі від раннього силуру до пермського періоду включно. Особливо численні в Пн. Америці й на о. Тімор; в Європі, зокрема в СРСР, рідкісні.

БЛАСТОМА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βλαστος — паросток) — те саме, що й пухлина.

БЛАСТОМЕРИ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βλαστος — паросток і μερος — частина) — клітини, що утворюються в результаті дробіння заплідненого яйця тваринного організму. Від клітин зародка на пізніших стадіях розвитку (після завершення стадії дробіння) Б. відрізняються більшими розмірами та морфологічною однорідністю.

БЛАСТУЛА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βλαστος — паросток) — одна із стадій розвитку зародка багатоклітинних тваринних організмів, якою завершується процес дробіння заплідненого яйця. Будова Б. різних тваринних організмів неоднакова і залежить від будови та способу дробіння яйця. Так, при повному радіальному його дробінні Б. має кулясту форму; всередині її утворюється порожнина — бластоцель; при спіральному дробінні утворюється Б. без порожнини.

БЛАУМАН Рудольф (1. І 1863 — 4. IX 1908) — латиський письменник-демократ, новеліст, драматург і поет. Н. у Відземі. Друкуватися почав з 1882. У кращих оповіданнях

(«Раудупієте», 1889; «В трясовині», 1898; «У тіні смерті», 1899) та п'єсах («Блудний син», 1893; «Індрани», 1904; «В огні», 1905) розкривав соціальні суперечності тогочасного латиського села. Ідейна обмеженість перешкодила Б. правильно оцінити революцію 1905, знайти вірний шлях боротьби для своїх героїв. П'єси Б. і тепер ідуть на сцені нац. театрів. Тв.: Укр. перекл. — В Спієнах. К., 1952; Рос. перекл. — Весенние заморозки. Рига, 1958.

БЛЕЙК (Blake) Уїльям (28. XI 1757-12. VIII 1827) — англійський поет і художник-гравер. Н. у Лондоні. Перша значна поетична збірка — «Пісні невинності» (1789). Кращі твори Б. (лірична зб. «Пісні зрілості», 1794; поеми «Весілля неба і пекла», 1790; «Французька революція», 1791; «Європа», 1794, та ін.) написані в епоху французької революції. Оспівуючи сучасні йому історичні події, Б. часто вдається до романтичної фантастики, міфології та використовує образи з Біблії. У своїх творах він відображав трагедію соціального гноблення, мрії про краще майбутнє людства. Відомий як автор ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте, «Нічних дум» Юнга та ін.

БЛЕКЕТТ Патрік-Мейнард-Стюарт (н. 18. XI 1897) — англійський фізик. Проф. Манчестерського університету (1937—53). Б. перший одержав фотографії розщеплення ядер азоту а-частинками за допомогою удосконаленої ним камери Вільсона. Вивчав властивості α-частинок. Б. — один з перших дослідників властивостей позитрона, процесів анігіляції позитронів та електронів, утворення пар. Пояснив сезонні коливання інтенсивності космічних променів, вивчав співвідношення позитивних та негативних мезонів у космічних променях і т. ін. Нобелівська премія, 1948.

БЛЕКОТА (Hyoscyamus) — рід родини пасльонових. Одно- і дворічні трав'янисті рослини. Відомо 20 видів, поширених майже по всій земній кулі. В СРСР — 8 видів, з них в УРСР —2: 1) Б. чорна (H. niger)— залози стовол охата рослина з майже неправильними, сидячими квітками. Віночок брудножовтуватий, вкритий сіткою фіолетових жилок. Плід — коробочка, що розкривається кришечкою. Росте по засмічених органічними рештками місцях, отруйна (містить алкалоїд гіосціамін та ін.). Часті випадки отруєння дітей і рогатої худоби. Б. використовується в медицині. 2) Б. біла (H. albus) — відрізняється від попереднього виду відсутністю жилок на віночку. Зустрічається зрідка в Степу. Отруйна.

Блекота чорна.

БЛЕКСТОН (Blackston) Уїльям (1723— 80) — англійський юрист та історик права. Був адвокатом, потім проф. Оксфордського університету, де очолював кафедру англ. загального права. У 1761 — член парламенту. Займав ряд значних судових посад. Головна праця

Б.— «Коментарі до англійських законів» («Commentaries of Laws of England») в 4 томах, вперше опублікована в 1765—69. Б. виступає в ній як один із засновників англ. бурж. юриспруденції. Інтерпретуючи в буржуазному дусі традиційне англ. право, що складалося століттями, Б. спирається на правові теорії Локка і Монтеск'є. Бурж. суть та поміркований консерватизм поглядів Б. особливо яскраво проявляються у вихвалянні політичного устрою Англії 18 ст. та її попередньої історії".

БЛЕНОРЕЯ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βλεννος — слиз і ρεω — течу) — гостре гнійне запалення слизової оболонки ока, спричинюване гонококом. Найчастіше буває у новонароджених. Зараження настає при пологах (якщо жінка хвора на гонорею) або при негігієнічному догляді за немовлям. Б. перебігає з різким набряком повік та сильною гноєтечею. При Б. часто уражається рогівка, що може призвести до утворення більма. Після введення обов'язкової профілактики (припікання слизової оболонки очей відразу по народженні 2% розчином ляпісу) Б зустрічається рідко. Б. у дорослих викликається при інфікуванні очей руками або предметами, забрудненими гонорейними виділеннями, і перебігає більш тяжко і з тяжчими наслідками. Лікування: антибіотики (пеніцилін), сульфаніламідні препарати тощо.

Літ.: Плетнева П. А. Глазньїе болезни. Изд. 2. М., 1956.

БЛЕФАРИТ ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) βλεφαρον — повіка) — запалення країв повік. При простому Б. спостерігається почервоніння та припухлість країв повік, утворення лусочок, стомлюваність очей, особливо при роботі увечері, та ін. При виразковому Б. утворюються дрібні гноячки, пізніше — виразки, що спричиняються до випадіння вій. Причини Б. — подразнення очей, хронічні кон'юнктивіти, недокрів'я, туберкульоз, захворювання шлунково-кишкового тракту, порушення обміну речовин тощо. Розвитку Б. сприяють астигматизм, далекозорість. Лікування: загаль-ноукріплююче, усунення основної причини; місцево — дезинфікуючі мазі, брильянтова зелень, припікання виразок ляпісом.

БЛИЗНИЦЯ (Ближниця) — гора в Горганах (Українські Карпати, Закарпатська обл.), вис. 1883 м. Відома наявністю реліктової рослини — білотки (едельвейса).

БЛИЗНЮКИ — селище міськ. типу, центр Близнюківського району Харківської обл.УРСР. Залізнична станція. 6,0 тис. ж. (1959). Промкомбінат, харчокомбінат, цегельня, маслоробний з-д, промислові артілі, РТС, середня школа, Будинок культури. Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство (озима пшениця, соняшник, кукурудза) і молочно-м'ясне тваринництво.

БЛИЗНЯТА — у людини — двоє й більше дітей, що народились одночасно у однієї жінки. Двійнята народжуються приблизно в 1 % родів, трійнята — в 0,01 %. 4—5 Б. народжуються дуже рідко. Розрізняють однояйцевих та різнояйцевих Б. Однояйцеві Б. походять з однієї заплідненої яйцеклітини, що ділиться на 2 або більше частин, з яких розвиваються самостійні зародки. Такі Б. звичайно однієї статі і дуже схожі зовнішністю. При неповному розділенні яйця народжуються т. з. з'єднані Б., які життєздатними бувають дуже рідко. Двояйцеві Б. розвиваються з різних яйцеклітин, вони часто різної статі, більш або менш схожі між собою. В СРСР матері, що народили одразу З і більше Б., користуються рядом пільг і допомогою держави. Причини народження Б. у людини, а також у тих тварин, в яких звичайно народжується одне маля, точно не встановлені. В багатьох випадках здатність до народження Б. є успадкованою. У тварин досягнуто штучного викликання багатоплідності, що має велике госп. значення.

БЛИЗНЯТА ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) Gemini) — одне з 12 сузір'їв зодіаку. Найяскравіші зорі — Кастор і Поллукс (відповідно 2-ї і 1-ї зоряної величини). В середніх широтах Б. найкраще видно восени, взимку і ранньою весною. Див. карту до ст. Зоряне небо.

БЛИЗЬКИЙ СХІД — група країн, розташованих на стику європейського, азіатського і африканського материків. До Б. С. в рад. літературі відносять країни: Туреччину, Об'єднану Арабську Республіку, Іракську Республіку, Іорданію, Ліван, Ізраїль, Саудівську Аравію, Іємен, Судан, князівства на Аравійському п-ові (Кувейт, Катар, Оман та ін.), Бахрейнські о-ви, о. Кіпр. Територія країн Б. С. — понад 7,4 млн. км², населення— близько 88 млн. чол. (араби, турки, курди, лази, вірмени, євреї та ін.). До 85% нас. — сільське.

Б. С. є одним з найважливіших економічних і воєнно-стратегічних вузлів на політичній карті світу. Боротьба імперіалістичних країн за панівні позиції на Б. С. пов'язана з величезними природними багатствами (особливо нафтою, а також покладами руд кольорових металів, хромітів, калійних солей тощо), наявністю важливої с.-г. сировини, ринків збуту і з стратегіч. положенням країн Б. С, близькістю їх до кордонів СРСР і країн народної демократії. Сучасний етап історич. розвитку країн Б. С. характеризується величезним зростанням антиімперіалістичного національно-визвольного руху, визначними перемогами ряду країн Б. С, які вже здобули нац. незалежність. Радянський Союз надає великого значення зміцненню економіч. та культ. зв'язків з країнами Б. С. В зарубіжній (гол. чин. англо-амер.) літературі країни Б. С. разом з Іраном та Афганістаном включаються в поняття «Середній Схід», а до Б. С. іноді відносять держави Пд.-Сх. Європи.

«БЛИСКАВИЧНА ВІЙНА» (нім. Blitzkrieg) — авантюристична теорія ведення агресивної війни з метою добитися перемоги в найкоротший строк, що стала основою воєнної доктрини нім. імперіалізму. На основі доктрини «Б. в.» генерал Шліффен розробив план операцій німецьких армій в першій світовій війні, за яким передбачалось протягом 2 тижнів розгромити Францію і в короткий строк — Росію. Однак ці плани зазнали краху в перші ж місяці війни. Ссновні риси теорії «Б. в.» були сформульовані напередодні другої світової війни ген. Людендорфом: приспавши пильність противника, приголомшити його раптовим вторгненням, навальним просуванням в глибину країни, винищенням населення і цим паралізувати його волю, примусити до капітуляції. За розрахунками нім. ген. штабу передбачалось розгромити Радянський Союз за 1,5—2 міс. Ці плани виявились нереальними, і війна завершилась катастрофою для Німеччини. Після другої світової війни ідею «Б. в.» підтримують агресивні кола США.

БЛИСКАВКА — електричний розряд між хмарами або між хмарою і землею. В процесі утворення опадів у хмарі відбувається електризація крапель або льодяних частинок. Внаслідок сильних висхідних потоків повітря в хмарі утворюються відокремлені області, заряджені різнойменною електрикою (див. Гроза).

Схема розвитку блискавки: а — оптична картина; б — картина зміни струму.

Коли напруженість електричного поля у хмарі або між нижньою зарядженою областю і землею досягає пробійного значення, виникає Б.

Б. поділяються на лінійні, плескаті, кулясті і чоткові. Лінійні Б. спостерігають часто, а кулясті та чоткові — дуже рідко. Найкраще вивчена лінійна Б., яка є іскровим розрядом. Під впливом електричного поля вільні електрони, які завжди є в атмосфері, набувають великої швидкості і при зіткненні з молекулами іонізують їх. Внаслідок цього у повітрі збільшується кількість електронів, які знову розганяються електричним полем і в свою чергу спричиняють іонізацію молекул. У вузькому каналі повітря лавиноподібно збільшується кількість електронів, що рухаються від хмари до землі. Цим іонізованим каналом, як у провіднику, із хмари починають витікати заряди. Виникає т. з. лідер Б., який пробігас 50—100 м і зупиняється. Потім він відразу ж відновлюється у тому ж каналі і пробігає ще таку ж віддаль. Так триває доти, поки лідер досягне землі. Середня швидкість розвитку такого ступінчастого лідера становить 10² км/сек. У момент досягнення лідером землі в його каналі починають рухатися заряди, які утворюють яскравий «головний канал» Б.; швидкість його — порядку 10⁴ км/сек. Струм у головному каналі становить у середньому 20—40 кілоампер, досягаючи 200 кілоампер. Довжина Б. в середньому 1—2 км, іноді 40—50 км. Діаметр каналу Б. близько 10 см. Розряд Б. здебільшого не обмежується одним імпульсом, частіше виникають 2—3 імпульси, а іноді коло 50. Цим пояснюється мерехтіння Б. Наступні імпульси відрізняються від першого тим, що лідери їх безперервні, бо ці імпульси проходять іонізованим каналом (мал.). Такий лідер називається стрілоподібним; швидкість його трохи більша, ніж ступінчастого. Час між імпульсами порядку 10^-2 сек. Тривалість повного розряду Б. може становити близько 1 сен. і більше. У каналі Б. розвивається висока температура, яка спричинює дуже швидке розширення і стиснення повітря в каналі. Це супроводиться звуковими явищами — громом. Багаторазовість імпульсів Б. і відбиття звуку від хмар І від поверхні землі призводять до гуркоту грому. Плеската Б. являє собою тихий розряд у хмарах, коли в них немає достатніх зарядів для утворення лінійної Б. Цей вид Б. не супроводиться громом. Куляста Б.— сферичний розряд, який існує в атмосфері довгий час. Це здебільшого куля діаметром 10—20 см, червонуватого світіння, яка повільно рухається у повітряній течії і супроводиться свистячим або шиплячим звуком. У момент зникнення куля часто вибухає, спричинюючії великі руйнування і залишаючи по собі хмарку, яка має гострий запах. Досі не вдалося утворити штучні кулясті Б. і вивчити їхню поведінку, а тому і до цього часу не розроблено вірогідної їх теорії.

Розряди лінійної Б. в землю іноді завдають значної шкоди; жертвою таких розрядів Б. бувають і люди. Дійовим засобом захисту земних об'єктів від ударів лінійної Б. є блискавковідводи.

Б. утворюють в атмосфері електромагнітні коливання, т. з. атмосферики, які перешкоджають радіозв'язку, особливо на довгих і середніх хвилях.

Літ.: Путілов К. А. Курс фізики, т. 2. К., 1957; Стекольников И. С. Физика молнии и грозозащиты. М.—Л., 1943; Тверской П. Н. Атмосферное электричество. Л., 1949.

БЛИСКАВКОВІДВІД — пристрій для захисту будинків та ін. споруд від руйнівної дії блискавки. Рівнозначний Б. термін громовідвід — науково неточний.

БЛИЩАНКОВІ (Nitidulidae) — родина дрібних жуків. Розмір більшості не перевищує 0,5 см. Тіло блискуче, часто плескате; надкрила покривають усе тіло або усічені, вусики булавовидні, тазики задніх ніг широко розставлені. Всього відомо близько 2300, а у фауні СРСР — понад 500, в т. ч. в УРСР — бл. 140 видів. Одні з них рослиноїдні (напр., ріпаковий квіткоїд —шкідник насіння ріпака, капусти, кок-сагизу та ін. рослин), інші — хижі, знищують попелиць, щитівок, червеців та личинок короїдів; деякі живляться трупами тварин.

БЛІДА ПОГАНКА (Amanita phalloides) — дуже отруйний гриб род. пластинникових (Agaricaceae).Шапинка спочатку напівкуляста, потім плоскоопукла, олив-ковозеленувата чи білувата; пластинки білі або злегка зеленуваті; ніжка спочатку щільна, потім всередині порожниста, з білим кільцем (залишок часткового покривала). Біля основи ніжки — піхва (залишок загального покривала). Росте в листяних та мішаних лісах. Б. п. нагадує печерицю і відрізняється від неї наявністю піхви в основі ніжки та білим кольором пластинок. Б. п. називають також інші, схожі з нею отруйні гриби того ж роду: A. mappa і A. virosa.

БЛІНДАЖ — укриття від вогню противника, влаштоване на бойових позиціях. Б. — заглиблена в землю споруда, має міцне покриття з балок (дерев'яних, залізобетонних та ін.), прикритих шаром грунту, і міцні двері. З появою атом, зброї Б. будують з спец, хвилястої сталі і збірного залізобетону.

БЛІШКИ ЗЕМЛЯНІ (Halticinae) — жуки род. листоїдових (Chrysomelidae). Тіло більш-менш овальне, довж. 1,5— 5 мм, вусики коротші за половину тіла, задні ноги стри-бальні. Б. з. дуже поширені. Серед них чимало шкідників с.-г. рослин, дерев і чагарників. На Україні посіви пошкоджують бурякові блішки (Chaetocnema concinna, Ch. breviuscula, Ch. tibialis), хлібні

1 — бурякова блішка; 2 — смугаста хлібна блішка.

блішки (Phyllotreta vittula, Chaetocnema aridula, Ch. bortensis), хрестоцрітні блішки (р. Phyllotreta, Psylliodes), конопляна блішка (Psylliodes attenuata) та ін. Засоби боротьби з Б. з.—опилення посівів дуетами чи обприскування суспензіями і емульсіями ГХЦГ або ДДТ; раніше для цього використовувались кремнефтористий натр, арсеніт і арсенат кальцію.

БЛОК (Bloch) Жан-Рішар (25. V 1884— 17. III 1947) — французький письменник-комуніст. Н. в Парижі. Перша збірка оповідань «Доля Леві» (1912), як і ранні публіцистичні статті, спрямована проти капіталістич. ладу; цим же характеризується і його найвидатніший роман «... і Компанія» (1918). Після перебування в Іспанії (1936) написав книгу «Іспаніє, Іспаніє!». З 1941 до 1944 жив в СРСР. У виступах по радіо і в пресі прославляв героїв Опору, закликав до боротьби з фашизмом. Написав книгу антифашистських статей «Від Франції окупованої до Франції озброєної» (1949), за яку був посмертно удостоєний Золотої Медалі Миру. Б. належать також роман «Сібілла» (1932), п'єси «Обшук у Парижі» (1942), «Тулон» (1943) та ін.

БЛОК Олександр Олександрович (28.XI 1880 —7. VIII 1921)—видатний російський поет. Н. в Петербурзі в сім'ї професора. Закінчив Петербурзький університет (1906). Почав друкуватись 1903. Перша книга — «Вірші про Прекрасну Даму» (1904). Один з представників символізму. Напередодні 1905 в його творчості з'являються мотиви передчуття революційної бурі. В книгах «Несподівана радість», «Снігова маска» (1907), «Земля в снігу», «Ліричні драми» (1908) — теми викриття «страшного» буржуазного світу. В роки реакції псет, наполегливо шукаючи шляхів зближення з народом, намагався звільнитись від символізму і порвати з своїм літературним оточенням. Кращі вірші цього періоду відбили роздуми Б. про долю Вітчизни («На полі Куликовому», «Росія» та ін.), про приреченість дворянсько-буржуазного суспільства (цикл «Ямби», поема «Відплата»). Після Жовтн. соціалістичної революції Б. був на боці рев. народу, брав активну участь у будівництві соціалістичної культури, співробітничав з Горьким. Найвидатнішим твором Б. є поема «Дванадцять» (1918), в якій поет славить перемогу революції. Сила й велич революц. Росії оспівані в поемі «Скіфи» (1918). Б. — один з найвизначніших рос. ліриків — виступав і як публіцист і критик («Інтелігенція і революція», «Про призначення поета» та ін.).

Тв.: Собрание сочинений. В 12 т. Л., 1932—36; Сочинения. В 2 т. М., 1955; Укр. перекл. — Дванадцять. Перекл. С. Юрася. «Мистецтво», 1919, № 4; Дванадцять. Перекл. В. Бобинського. Львів, 1923; [Вірші]. В кн.: Тичина П. Вибрані твори, т. 3. К., 1947; [Вірші]. В кн.: Сосюра В. Вибрані переклади. К., 1951; [Вірші]. Перекл. М. Рильського. «Україна», 1956, № 5.

Літ.: Горький А. М. А. А. Блок. В його кн.: Собрание сочинений, т. 15. М., 1951; Орлов В. Александр Блок. М., 1956; Тимофеев Л. И. Александр Блок. М., 1957.

БЛОК у техніці — 1) Простий механізм у формі колеса з жолобом по окружності, через яке перекинуто канат (трос); використовується для зміни напряму каната (нерухомий Б.) і для виграшу в силі або швидкості (рухомий Б., див. Поліспаст). Іноді Б. застосовують для передачі обертаючого моменту. 2) Сукупність споруд, машин, установок, приладів, апаратів, об'єднаних за призначенням, місцем розташування, загальною заготовкою і т. п. Напр., Б. споруд, Б. квартир, віконний Б., шпиндельний Б. верстата, турбінний Б. електростанції, Б. харчування і т. п. 3) Б. циліндрів — циліндри двигуна внутрішнього згоряння, відлиті в одному виливку; застосовується у двигунах рідинного охолодження. 4) Б. будівельні — штучні камені геометричної форми для спорудження стін і фундаментів будівель. Б. будівельні бувають малі та великі (вагою кілька тонн); останні монтують кранами. Найпоширеніші в будівництві стінові Б. виготовляються з бетону, силікату, кераміки, вап-няку-ракушняка та ін. З метою зменшення ваги Б. виготовляють з ніздрюватих матеріалів (пінобетону, газобетону, піносилікату) або бетону з легкими заповнювачами (керамзитом, термозитом, шлаком, опокою), а також роблять їх порожнистими. При виготовленні полегшених Б. з штучних матеріалів застосовують порожнисту цеглу (цегляні блоки) і керамічні камені. Стінові великі Б. за призначенням поділяються на простінкові, підвіконні, перемичкові, поясні. Типорозміри, марки і об'ємна вага Б. визначаються згідно з типовими проєктами споруд і діючими технічними умовами.

Монтаж цегляного блока.

БЛОК МОЗАЇЧНОЇ СТРУКТУРИ — частина кристалічного зерна, яка когерентно (однаково за певні проміжки часу) розсіює рентгенівське проміння. У Б. м. с. атоми розміщені в певній послідовності в усіх напрямах. Б. м. с. не дуже зміщені один відносно одного, тому на межі між ними кристалічні ґратки слабо спотворені. Під мікроскопом блочна структура взагалі не спостерігається. Досліди останніх років показують, що метали та їхні сплави після пластичної деформації або термічної обробки характеризуються роздробленням блоків розміром 10^-5 — 10^-6 см.

БЛОКАДА — система заходів, які застосовуються до держави шляхом порушення її зовнішніх зв'язків, щоб примусити блоковану державу виконати певні дії або утриматись віданих. Б. може бути політичною, економічною і воєнною. Політична Б. проявляється в дипломатичній ізоляції держави. Економічна Б. — ізоляція держави з метою підриву її економіки шляхом порушення торговельних зв'язків, застосування ембарго тощо. Вона часто пов'язана з політичною та іноді з воєнною. Воєнна Б. буває: повітряна, сухопутна і морська. Воєнна морська Б. регулюється правилами морської війни (Паризькою декларацією 1856 і Лондонською 1909). В конвенціях про визначення агресії визнається як один із видів агресії Б. окремих портів або всього узбережжя якої-небудь держави без оголошення війни з метою порушення економічних та інших зв'язків країни. її часто називають «мирною» блокадою. Імперіалістичні держави використовують Б. як засіб примусу і втручання у внутрішні справи іноземних держав. Вони широко застосовували Б. в боротьбі міжнародної реакції проти СРСР в перші роки його існування, а після другої світової війни— проти країн народної демократії та країн, що стали на шлях боротьби за національну незалежність.

Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БІЛЛЬ - БЛОКАДА/Тексти

Навігаційне меню

Пошук