Вінаго індокитайський
| Вінаго індокитайський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Treron curvirostra (Gmelin, 1789)[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Columba curvirostra J. F. Gmelin, 1789 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Віна́го індокитайський[3] (Treron curvirostra) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Гімалаях і Південно-Східній Азії[4][5].
Довжина птаха становить 22,5–31 см. Довжина хвоста становить 7,4-8,3 см, довжина дзьоба 16-18 мм. У самців лоб і обличчя попелясто-сірі, потилиця більш темна, задня частина шиї оливкова. Верхня частина тіла темно-рудувато-коричнева. Крила темно-зелені або чорні, пера на них мають жовті края. Нижня частина спини і надхвістя оливкові, центральні стернові пера зелені, крайні стернові пера біля основи темно-сірі, на кінці світліші, на хвості чорна смуга. Скроні, горло і груди світло-зелені, живіт сірувато-зелений. Райдужки зовні червоні або жовтуваті, всередині темно-карі або блакитні. Навколо очей широкі зелені кільця. Восковиця і дзьоб біля основи червоні, на кінці жовтуватий. Лапи яскраво-червоні. У самиць верхня частина тіла оливкова, верхні покривні пера крил темно-оливкові. Нижні покривні пера крил кремові з темно-оливковими смугами. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць, однак менш яскраве.
Виділяють дев'ять підвидів:[6]
- T. c. nipalensis (Hodgson, 1836) — від Гімалаїв в центральному Непалі і Північно-Східній Індії через М'янму до південного Індокитаю;
- T. c. hainanus Hartert, E & Goodson, 1918 — острів Хайнань;
- T. c. curvirostra (Gmelin, JF, 1789) — Малайський півострів і Суматра;
- T. c. haliplous Oberholser, 1912 — острів Сімьолуе;
- T. c. pegus Oberholser, 1912 — острів Ніас;
- T. c. smicrus Oberholser, 1912 — острови Сіпура[en], Сіберут і Бату[en];
- T. c. hypothapsinus Oberholser, 1912 — острів Енгано;
- T. c. nasica Schlegel, 1863 — Калімантан;
- T. c. erimacrus Oberholser, 1924 — Міндоро, Палаван і сусідні острови.
Індокитайські вінаго мешкають в Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Китаї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії, Брунеї і на Філіппінах[7][8][9]. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, в мангрових лісах, на плантаціях і в садах. Зустрічаються зграями по 10-40 птахів, на висоті до 1500 м над рівнем моря. Ведуть деревний спосіб життя. Живляться плодами. Сезон розмноження триває з січня по липень. Гніздо являє собою невелику платформу з гілочок. В кладці 2 білих яйця, інкубаційний період триває 14 днів.
- ↑ BirdLife International (2016). Treron curvirostra. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 7 травня 2022.
- ↑ J. F. Gmelin (1789). Systema Naturae. № 13 (вид. 1 cz. 2). с. 777.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ David Gibbs, Eustace Barnes i John Cox (2001). Pigeons and Doves. A guide to the Pigeons and Doves of the world. Londyn: Christopher Helm. с. 434—435. ISBN 978-1-8734-0360-0.
- ↑ Xu N, Ding J, Que Z, Xu W, Ye W, Liu H. (2021). The mitochondrial genome and phylogenetic characteristics of the Thick-billed Green-Pigeon, Treron curvirostra: the first sequence for the genus. Zookeys. № 1041. с. 167—182. doi:10.3897/zookeys.1041.60150. PMID 34149293.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|url=(довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 07 травня 2022.
- ↑ Tej Kumar Shrestha (2001). Birds of Nepal: Field Ecology, Natural History, and Conservation. № 1. Katmandu. с. 109. ISBN 0952439093.
- ↑ Richard Grimmett, Carol Inskipp, Tim Inskipp & Hem Sagar Baral (2016). Birds of Nepal: Revised Edition. Christopher Helm. с. 152.
- ↑ Craig Robson (2015). Birds of South-East Asia: Concise Edition. Bloomsbury Publishing. ISBN 9781472924254.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |