Перейти до вмісту

Вінченцо Ріккаті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ріккаті.
Вінченцо де Ріккаті
Vincenzo de Riccati
Народився11 січня 1707(1707-01-11)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кастельфранко-Венето, Венеційська республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер17 січня 1775(1775-01-17)[1] (68 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Тревізо, Венеційська республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняTreviso Cathedrald[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняБолонья[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаВенеційська республіка
Національністьіталієць
Діяльністьматематик, фізик Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьматематика
ЗакладEx Collegio di Santa Luciad[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор права
Відомі учніVirgilio Cavinad[1]
Gian Francesco Malfattid[1]
Leopoldo Marco Antonio Caldanid[1]
Petronio Maria Caldanid[1]
Pietro Gianninid[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоРосійська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:гіперболічні функції
БатькоЯкопо Ріккаті Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриGiordano Riccatid
Francesco Riccatid Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Вінченцо Ріккаті у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Вінченцо Ріккаті (італ. Vincenzo de Riccati; 11 січня 1707, Кастельфранко-Венето — 17 січня 1775, Тревізо) — італійський математик, механік і фізик. Відомий як творець теорії гіперболічних функцій. Син відомого математика Якопо Ріккаті.

Біографія

[ред. | ред. код]

Вінченцо Ріккаті народився в 1707 році в Кастельфранко Венето, невеликому містечку приблизно за 30 км на північ від Падуї. Його батьком був відомий математик Якопо Ріккаті. Мав старшого брата — Джордано Ріккаті[2]. Навчався в коледжі св. Франциска Ксав'єра в Болоньї під керівництвом Луїджі Марченті, учня французького математика П'єра Варіньона. 20 грудня 1726 року він вступив до Товариства Ісуса[3]. Викладав в коледжах Ордену в П'яченці (1728), Падуї (1729) і Парма (1734). Потім він поїхав до Риму вивчати теологію. У 1739 році його призначили до коледжу Св. Франциска Ксав'єра в Болоньї, де він викладав математику протягом тридцяти років, змінивши свого колишнього вчителя Луїджі Марченті. Він був одним із перших членів італійської Національної академії наук[4]. У 1760 році його було обрано почесним членом Російської академії наук[5].

Основні дослідження Ріккаті продовжили роботу його батька в математичному аналізі, особливо в галузі диференціальних рівнянь і фізики. У 1746 і 1749 роках Ріккаті опублікував дві праці, в яких обговорював питання про рівнодійну сил в контексті дискусії про живу силу. У 1752 році він опублікував короткий трактат De usu motus tractorii in constructione aequationum differentialium, в якому довів, що всі (звичайні) диференціальні рівняння першого порядку, які можна було побудувати на той час, можна побудувати за допомогою тягового руху[6].

Найвагоміші внески Ріккаті в математику та фізику були опубліковані у двох томах «Opusculorum ad res physicas mathematicas pertinentium» (Болонья, 1757—1762), де він представив застосування гіперболічних функцій[7]. У співпраці зі своїм братом Джордано, Вінченцо відредагував твори свого батька та опублікував їх разом зі своїм другом і учнем Джіроламо Саладіні у спільному тритомному трактаті «Institutiones analyticae», одному з основних підручників того часу з математичного аналізу, який був надрукований у Болоньї в 1765-67 роках. Через десять років Саладіні випустив італійський переклад даного твору під назвою «Instituzioni Analitiche». «Institutiones analyticae» Ріккаті є найповнішим італійським трактатом 18-го століття про аналітичні методи в математиці.

Після знищення ордену єзуїтів Вінченцо Ріккаті поселився у своєму сімейному будинку в Тревізо, де й помер 17 січня 1775 року.

Ріккаті дружив та листувався з італійськими математиками Раміро Рампінеллі та Марією Аньєзі[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  2. ↑ Vincenzo Riccati, University of St Andrews, Scotland.
  3. ↑ Agostini, Amedeo; Coletti, Luigi (1936). RICCATI. Enciclopedia Italiana. Процитовано 19 липня 2018.
  4. ↑ Natucci, 1984, с. 401.
  5. ↑ Ausländische Mitglieder der Russischen Akademie der Wissenschaften seit 1724 (Vincenzo de Riccati) (рос.). Russische Akademie der Wissenschaften. Процитовано 20 жовтня 2015.
  6. ↑ Tournès, 2004, с. 2739—2741.
  7. ↑ Indorato та Nastasi, 1991, с. 753.
  8. ↑ Roero, C.S. (2015). M.G. Agnesi, R. Rampinelli and the Riccati family: A cultural fellowship formed for an important scientific purpose, the Instituzioni Analitiche. Historia Mathematica. 42 (3): 296—314. doi:10.1016/j.hm.2014.12.001.

Література

[ред. | ред. код]
  • Michieli, Adriano Augusto (1943–44). Una famiglia di matematici e poligrafi trevigiani: i Riccati. II. Vincenzo Riccati. Atti del R. Istituto Veneto di Scienze Lettere ed Arti. 103 (2): 69—109.
  • Indorato, Luigi; Nastasi, Pietro (1991). Riccati's proof of the parallelogram of forces in the context of the vis viva controversy. Physis. 28: 751—767.
  • Vincenzo Riccati. Science and Its Times: Understanding the Social Significance of Scientific Discovery. Т. 4. Gale Group. 2000. с. 264. ISBN 9780787639365.
  • Capecchi, Danilo (2012). History of Virtual Work Laws: A History of Mechanics Prospective. Springer. ISBN 9788847020566.
  • Tournès, Dominique (2004). Vincenzo Riccati's treatise on integration of differential equations by tractional motion (1752). Oberwolfach Reports. 1: 2739—2741.

Посилання

[ред. | ред. код]
Енріко Фермі Це незавершена стаття про італійського науковця чи науковицю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вінченцо_Ріккаті