Віталій (Введенський)
| Архієпископ Віталій | ||
.jpg) | ||
| єпископ Єпіфанський Віталій (Введенський). 1920 рік | ||
| ||
|---|---|---|
| 19 липня 1946 — 23 березня 1950 | ||
| Церква: | Російська православна церква | |
| Попередник: | Іларій (Ільїн) | |
| Наступник: | Пимен (Ізвєков) | |
| ||
| 13 липня 1944 — 19 липня 1946 | ||
| Церква: | Російська православна церква | |
| Попередник: | Алексій (Сергєєв) | |
| Наступник: | Антоній (Марценко) | |
| ||
| 15 серпня 1920 — червень 1922 | ||
| Церква: | Російська православна церква | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Володимир Федорович Введенськи рос. Владимир Фёдорович Введенский | |
| Народження: | 8 (20) липня 1870 Q23874589?, Бельовський повіт, Тульська губернія, Російська імперія | |
| Смерть: | 25 березня 1950 (79 років) Москва, СРСР | |
| Похований: | П'ятницький цвинтар[d] | |
| Чернецтво: | 15 вересня 1919 | |
| Єп. хіротонія: | 15 серпня 1920 | |
|
Нагороди: | ||
 | ||
Архієпископ Віталій (в миру: Володимир Федорович Введенський; 8 липня 1870, село Пєсковате, Тульська губернія — 25 березня 1950, Москва) — єпископ Російської Православної Церкви; з 1944 року архієпископ Тульський і Бельовський, з 1946 року архієпископ Дмитровський, вікарій Московської єпархії; голова Місіонерської Ради при Священному синоді.
У 1880—1890 роках навчався в Тульському духовному училищі, потім у Тульській духовній семінарії, яку закінчив за першим розрядом.
8 вересня 1891 року висвячений у священнослужителя.
З 1 лютого 1900 по 1 серпня 1902 року був інспектором Бельовського єпархіального жіночого училища.
В 1917 році обраний делегатом від духовенства Тульської єпархії на Помісний Собор Російської Православної Церкви 1917—1918.
27 травня 1918 року увійшов до складу Тульської єпархіальної ради, та в тому ж році став його головою.
15 вересня 1919 року прийняв чернецтво. Зведений у сан архімандрита.
15 серпня 1920 року хіротонісаний в єпископа Єпіфанського, вікарія Тульської єпархії.
У червні 1922 року підтримав рух обновленства і до 2 березня 1944 року був одним з його лідерів. З 1922 по 1930 рік займав Тульську кафедру. До Великодня 1925 року «в нагороду його видатних виняткових заслуг на благо Православної Церкви» возведений у сан митрополита[1].
З 10 травня 1930 року, після смерті митрополита Веніаміна (Муратовського), став головою Священного синоду (обновленського), з титулом митрополита Московського і Тульського. Як і його попередник, головою він був цілком номінальним; справжнім ідеологом розкольників був його однофамілець Олександр, що прикрасив себе титулом митрополита-благовісника.
З 5 травня 1933 року — першоієрарх [обновленський] православних церков у СРСР. З 29 квітня 1935 року, після «саморозпуску» Синоду, отримав титул «Першоієрарха Московського і всіх православних церков у СРСР». 10 жовтня 1941 року пішов у безстрокову відпустку, передавши титул Першоієрарха своєму заступнику, митрополиту Олександру Введенському. У тому ж місяці разом з останнім евакуйований до Ульяновська, де перебував до осені 1943 року.
2 березня 1944 року в залі засідань Священного синоду приніс покаяння Патріарху Сергію. Після цього був прийнятий в сан єпископа, який мав до відходу в обновленство[2], із залишенням на покої з посадою почесного настоятеля храму Воскресіння Христового в Сокольниках.
5 травня 1944 року возведений у сан архієпископа.
З 13 липня 1944 року — архієпископ Тульський і Бельовський. Член Помісного Собору 1945 року[3].
19 липня 1946 року за власним проханням звільнений від управління Тульської кафедрою і призначений головою Місіонерської ради при Священному синоді з призначенням архієпископа Дмитровського, вікарія Московської єпархії. 21 лютого 1949 року, за проханням, звільнений від посади голови місіонерського ради.
Під час війни єпископ Віталій писав патріотичні вірші, які друкувалися в «Журналі Московської Патріархії» (1944, № 5, № 6): «Станемо на захист Батьківщини», «Молитва в дні брані», «Біля труни Святішого Патріарха Сергія», «Молитва Богоматері в дні Великої Вітчизняної війни».
Похований на П'ятницькому кладовищі в Москві.
- У гроба ученицы [Н. П. Новиковой]. — Белёв, 1912
- Прощальная речь воспитанницам белёвской женской гимназии, окончившим курс в 1912 г. — Белёв, 1912
- Испытания в жизни и отношение к ним по соч. о. Иоанна Кронштадтского «Моя жизнь во Христе». — Белёв, 1913
- Православные церк. братства (1864—1914). — СПб., 1914
- Станем на защиту Родины: [Стихи] // ЖМП. 1944. № 5. С. 27
- Молитва в дни брани: [Стихи] // Там же. С. 28
- У гроба Святейшего Патриарха Сергия: [Стихи] // Там же. № 6. С. 37-38
- Молитва Богоматери в дни Великой Отечественной войны: [Стихи] // Там же. № 10. С. 30
- ГАРФ. Ф. 6991. Оп. 7. Д. 30.
- Воссоединение обновленческих священнослужителей с Православной Церковью // ЖМП. 1944. № 4. С. 9.
- Некролог // Там же. 1950. № 4. С. 6-7.
- ↑ Движение и перемены по службе // Вестник Священного Синода Православной Российской церкви. 1925, № 2. С. 4.
- ↑ Воссоединение обновленческих священнослужителей с православной церковью [Архівовано 7 серпня 2018 у Wayback Machine.] // ЖМП, № 4 апрель, стр. 9
- ↑ Списки участников Собора 1945 года. Публикация П. А. Овсянникова // Вестник ПСТГУ. Серия II. История. История РПЦ. 2009, вып. 2. С. 126. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.
- Віталій (Введенський) на сайті Русское Православие
- Віталій (Введенський) [Архівовано 1 жовтня 2017 у Wayback Machine.] у Православній енциклопедії
- Архієпископ Віталій (Введенський) (1870—1950) [Архівовано 28 квітня 2018 у Wayback Machine.]
