Перейти до вмісту

Вітовська-Ванца Ірма Григорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вітовська Ірма Григорівна)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вітовська.
Ірма Вітовська
Ім'я при народженніІрина Григорівна Вітовська
Народилася30 грудня 1974(1974-12-30) (50 років)
Івано-Франківськ, Українська РСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьакторка театру, телеакторка, кіноакторка, акторка, телеведуча Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛьвівська національна музична академія імені Миколи Лисенка (1998) Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКиївський національний академічний Молодий театр Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності1998 — тепер. час
ЧоловікВіталій Ванца
ДітиОрест (2011)
ЧленствоЄвропейська кіноакадемія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 2257436
Нагороди та премії
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня

Заслужений артист України
Заслужений артист України

«Золота дзиґа» (2019, 2020)
«Кіноколо» (2018, 2019)
«Київська пектораль» (2016)
CMNS: Ірма Вітовська у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

І́рма Григо́рівна Віто́вська-Ва́нца (справжнє ім'я Ірина; нар. 30 грудня 1974(19741230), Івано-Франківськ) — українська акторка театру та кіно, телеведуча, продюсерка, громадська діячка та благодійниця; працює в Молодому театрі (з 1998), театрі «Золоті Ворота» та Франківському драмтеатрі. Заслужена артистка України (2016)[2].

Дворазова лавреатка національних кінопремій «Золота дзиґа» (2019, 2020) і «Кіноколо» (2018, 2019) за роль баби Прісі у фільмі «Брама» (2017) та роль Галини Ротт у стрічці «Мої думки тихі» (2019). Володарка премії «Телетріумф» (2012). Лавреатка театральної премії «Київська пектораль» (2016). Володарка «Золотого Дюку» на Одеському міжнародному кінофестивалі за найкращу акторську роботу у фільмі «Мої думки тихі» (2019). Також акторка отримала премію «Київ» їм. І. Миколайчука за вагомий внесок у розвиток українського кіномистецтва (2020). Лауреат премії «Woman in Art» у категорії «театр та кіно» від ООН та Українського інститутуту МЗС.

Є активною громадською діячкою, відстоює реформи у сфері культури.

Учасниця міжнародних театральних і кінофестивалів, кілька років поспіль входить у список відомих митців і громадських діячів за версіями видань «НВ» і «Фокус».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ірина Вітовська народилася 30 грудня 1974 року в Івано-Франківську. Коріння батька походить із села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії – росіянин, а його дружина – латишка[3].

Мріяла стати археологинею, кілька років поспіль намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів в Івано-Франківську[4].

1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Акторка драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака.

З 1999 по 2016 рік була у шлюбі з Володимиром Кокотуновим, актором Молодого театру. 29 березня 2011 року народила сина Ореста.

8 квітня 2016 року одружилася з Віталієм Ванцою з Борислава Львівської області[5].

«Вважаю, що я щаслива. Здорова, руки-ноги на місці — що ще треба? Щоб бути щасливим, треба жити у гармонії з собою. Навіть коли настає депресія, треба їй віддаватися» — на запитання «Що для вас щастя?»[6].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

З 1998 року працює у Молодому театрі, де грає і по сьогодні[7].

У 2015 році була тренеркою в шоу «Маленькі гіганти» на «1+1»[8]. На каналі ICTV вела проєкти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».

За виконання ролі баби Прісі у виставі «Сталкери» (режисер Стас Жирков) Вітовська стала володаркою театральної премії «Київська пектораль» у 2016 році.

Акторка також стала лавреаткою національної премії «Благодійна Україна» за проєкт «Оскар і рожева пані» (реж. Р.  Держипільський), де виконала головну роль, а також ініціаторка та креативна продюсерка проєкту, що покликаний на допомогу розвитку системи дитячої паліативної допомоги в Україні. Проєкт отримав благословення Ради Церков України та став володарем Гран-прі «Київська Пектораль» (2016). Проєкт є першим лавреатом премії «Дзеркало сцени» від газети «Дзеркало тижня» (2016).

Ірма Вітовська створила образ Гертруди в проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET»[9], що став лавреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.

На арені Національного цирку, в співпраці з «Диким театром» та продюсерською групою, у яку вона входила, втілила проєкт «Афродизіак» (режисер Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.

У фільмі «Брама» Ірма Вітовська знову виконала роль баби Прісі — 86-літньої мешканки зони відчуження, за що яку отримала премії «Кіноколо» (2018) і «Золота дзиґа» (2019). Це перший випадок в Україні, коли один і той же актор утілює той самий образ у різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно й театр, а також отримує найвищі нагороди за свої роботи.

За роль матері головного героя Галини Ротт у фільмі «Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч), який вийшов у 2020 році, акторка отримала визнання аудиторії і критики, а також першу в кар'єрі премію «Золотий Дюк» Одеського міжнародного кінофестивалю в категорії «Найкраща акторська робота», другу нагороду «Кіноколо» та другу «Золоту дзиґу». Стрічка також отримала «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А в Карлових Варах, перемігши в категорії «Приз глядацьких симпатій», і нагороджена «FIPRESCI» на ОМКФ.

У 2020 році відбулася прем'єра фільму «Казка старого мельника», де Вітовська зіграла Параску Забрьоху. За цю роль акторка була номінована на «Золоту дзиґу» в категорії «Найкраща акторка другого плану». Вона написала звернення до кіноакадеміків, у якому натякала на те, що цього року нагороду заслуговують інші номінантки[10].

Політичні погляди та громадянська позиція

[ред. | ред. код]

У 2004 році Ірма Вітовська підтримувала Помаранчеву революцію та голосувала за Віктора Ющенка.

У 2012 році була учасницею та активісткою «Мовного майдану».

У 2013—2014 роках — активістка «Революції гідності»[11].

Після російської збройної агресії проти України Ірма Вітовська відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками[12]:

Війна — це не дружба між народами. Не ми взяли Ростов чи Воронеж… У митців має бути свідома громадянська позиція.
Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують.[13]

Ірма Вітовська — активна учасниця проукраїнських акцій протесту.

У червні 2018 записала відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[14].

У 2019 році публічно підтримала Петра Порошенка[15] у другому турі Президентських виборів.

Благодійність

[ред. | ред. код]

Ірма Вітовська є учасницею соціально-громадських програм «Діти вулиці» з 2007 та «StopБіль» з 2011 року[4].

2014 року Вітовська почала робити ляльки-мотанки, продавати їх, а виручені гроші передає на допомогу армії. Найдорожча коштувала 2,5 тисячі гривень[16]. За ці кошти була придбана тепла спідня білизна для берегової охорони і пластикові картки з молитвами для п'ятого батальйону.

З Іреною Карпою Ірма Вітовська зібрали на творчому вечорі гроші для взуття батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Як членкиня руху «StopБіль», ініціювала та виконала головну роль в артпроєкті «Оскар і рожева пані», створеному для збору коштів на потреби невиліковно хворих дітей. Прем'єра вистави відбулася 7 жовтня в Івано-Франківську та 11 жовтня у Києві, отримала кілька театральних нагород та зібрала понад 700 тис. грн[17] на паліативні дитячі відділення, а також на виїзні бригади, які будуть працювати з такими дітьми[18]. На 2019 р. збір «Оскар і рожева пані» перевищив 1 675 000 грн.

Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому»[19].

Ролі в театрі

[ред. | ред. код]
Молодий театр
Театр «Золоті Ворота»
Франківський драмтеатр

Основна фільмографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Фільмографія Ірми Вітовської
Повнометражний фільм
  1. 2000 — «Нескорений», реж. Олесь Янчук — Даруся Гусяк «Нуся», зв'язкова УПА
  2. 2004 — «Залізна сотня», реж. Олесь Янчук — Стефа
  3. 2008 — «Владика Андрей», реж. Олесь Янчук
  4. 2014 — «Трубач», реж. Анатолій Матешко — мати Віталіка
  5. 2017 — «Брама», реж. Володимир Тихий — Баба Пріся
  6. 2018 — «Таємний щоденник Симона Петлюри», реж. Олесь Янчук — Ольга Петлюра, дружина Симона Петлюри[20]
  7. 2019 — «Мої думки тихі», реж. Антоніо Лукіч — Галина Ротт, мати Вадима, водійка таксі в Ужгороді
  8. 2020 — «Казка старого мельника», реж. Олександр Ітигілов — Параска Забрьоха
  9. 2020 — «Віддана», реж. Христина Сиволап — сусідка Сколиків
  10. 2021 — «Все буде ОК!», реж. Тарас Бенюк — мама Лізи
  11. 2021 — «Королі репу», реж. Мирослав Латик — Нінка
  12. 2022 — «Коза Ностра. Мама їде», реж. Джованні Дота — Влада Коза
  13. 2022 — «Найкращі вихідні», реж. Владислав Климчук — мама Аліси
  14. 2023 — «Між нами», реж. Соломія Тимощук — Анна
  15. 2023 — «БожеВільні», реж. Денис Тарасов — Ірина Лахновська
  16. 2023 — «Дім за склом», реж. Тарас Дронь
  17. 2023 — «Дві сестри», реж. Лукаш Карвовський[pl]
  18. 2024 — «Смак Свободи», реж. Олександр Березань — Ольга Франко
  19. 2024 — «Малевич», реж. Дар'я Онищенко — Одарка, мати Соломії
Короткий метр
  1. 2009 — «По дорозі» (альманах «Мудаки. Арабески»), реж. Володимир Тихий
  2. 2021 — «Майже святий Сєня», реж. Владислав Компанієць-Робський — Лариса

Телебачення

[ред. | ред. код]

Ведуча на телепроєктах:

  • «Шлюбні ігри» — канал ICTV;
  • «Народна Зірка» — ТРК «Україна»;
  • «Мій малюк зможе» та «Маленькі гіганти» — канал 1+1.

Брала участь у проєкті «Шоумастгоон» на Новому каналі.

Дублювання українською

[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
Нагорода Рік Категорія Робота Результат
Національна кінопремії «Золота дзиґа» 2019 Найкраща жіноча роль Брама Перемога
2020 Мої думки тихі Перемога
2021 Найкраща жіноча роль другого плану Казка старого мельника Номінація
Національна премія кінокритиків «Кіноколо» 2018 Найкраща акторка Брама Перемога
2019 Мої думки тихі Перемога
2021 Між нами Номінація
Київська пектораль 2001 Найкраще виконання жіночої ролі Русалонька Номінація
2016 Сталкери Перемога
Телетріумф 2012 Акторка телевізійного фільму/серілу Лист очікування Перемога
Мистецька премія «Київ» 2020 Премія «Київ» їм. Івана Миколайчука Н/Д Перемога
Національна премія України імені Тараса Шевченка 2022 Кіномистецтво Брама, Мої думки тихі, Казка старого мельника Номінація
Ukraina! Кінофестиваль (Польща) 2023 «Королева перевтілень» Н/Д Перемога
Одеський міжнародний кінофестиваль 2019 Золотий Дюк за найкращу акторську роботу в національному конкурсі Мої думки тихі Перемога
Трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат» 2019 Приз за найкращу жіночу роль Мої думки тихі Перемога
Міжнародний кінофестиваль «Буковина» 2021 Найкраща акторка Майже святий Сєня Перемога
Міжнародний кінофестиваль «Кіно і Ти» 2021 Краща жіноча роль (Ігрове кіно, короткий метр) Майже святий Сєня Перемога
Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» 2015 Найкраща жіноча роль Сталкери Перемога
Національний конкурс «Благодійна Україна» 2016 Н/Д Оскар і рожева пані Перемога
Особиста зірка на Площі зірок 2019 За видатний унесок в українську кіноіндустрію Н/Д Перемога
Жінка України 2018 Культура Н/Д Перемога
Women in Arts 2019 Театр і кіно Н/Д Перемога
Best Ukrainian Awards 2006 Акторський талант Н/Д Номінація
«Кумир року 2007» від ELLE 2007 Найкраща акторка року Н/Д Перемога
Людина року 2007 Нова генерація року Н/Д Номінація
Viva! Найкрасивіші 2017 Найкрасивіша жінка України Н/Д Номінація
2018 Н/Д Номінація

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Academy new members 2024 — 2024.
  2. ↑ Указ Президента України № 117/2016 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва». «За вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру постановляю: … Присвоїти почесні звання: … „ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ“ … ВІТОВСЬКІЙ Ірині Григорівні — актрисі театрально-видовищного закладу культури „Київський академічний Молодий театр“ …». Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 24 травня 2020. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 26 (довідка)
  3. ↑ Ірма Вітовська: «На акторів я завжди дивилася скептично». Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 4 серпня 2017.
  4. ↑ а б Акторка Ірма Вітовська: «Я як шафа, з якої вивалилися всі таланти» [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Урядовий кур'єр»
  5. ↑ Ірма Вітовська вийшла заміж. TCH. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017.
  6. ↑ Високий Замок. Ірма Вітовська: «Умови контракту не дозволяють мені вагітніти!» [Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine.] (Перевірено 5 серпня 2009)
  7. ↑ Залишається акторкою Молодого театру станом на травень 2022 року
  8. ↑ Ірма Вітовська зізналася, що маленький син перестав її впізнавати. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017.
  9. ↑ Прем'єра неоОПЕРИ-ЖАХУ «HAMLET» відбудеться 4 та 5 лютого в підвалі театру!. Архів оригіналу за 7 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022.
  10. ↑ Ірма Вітовська-Ванца: "Театр – це перевтілення, а кіно – це розчинення". Craft | Magazine (ua-UA) . Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 15 червня 2021.
  11. ↑ Ірма Вітовська. Життя у ритмі non stop. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017.
  12. ↑ Ірма Вітовська, заслужена артистка України, актриса Молодого театру: «Подивіться на наші ефіри — у нас тепер не країна Україна, а якась Малоросія». Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 95 (довідка)
  13. ↑ Ірма Вітовська: Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 4 серпня 2017.
  14. ↑ Акторка Ірма Вітовська підтримала Олега Сенцова [Архівовано 27 червня 2018 у Wayback Machine.] // ТСН, 04.06.2018
  15. ↑ Інтерв’ю з Ірмою Вітовською. tk.media. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 28 серпня 2020.
  16. ↑ «У нас має бути велика „труба“, яка невтомно сурмитиме про будь-яку нашу перемогу» — Ірма Вітовська-Ванца. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 83 (довідка)
  17. ↑ Ірма Вітовська: «Аби діти не страждали». Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017.
  18. ↑ Акторка Ірма Вітовська: Історія, що змінює життя. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017.
  19. ↑ Ірма Вітовська: "Я й не думала «йти в театр». Архів оригіналу за 29 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018.
  20. ↑ Ірма Вітовська: «Я й не думала „йти в театр“». Архів оригіналу за 29 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вітовська Ірма Григорівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вітовська-Ванца_Ірма_Григорівна&oldid=44387201