ГЕС Карапіро
| ГЕС Карапіро | |
|---|---|
 | |
| 37°55′26″ пд. ш. 175°32′21″ сх. д. / 37.92388888891677823° пд. ш. 175.53916666669778124° сх. д.Координати: 37°55′26″ пд. ш. 175°32′21″ сх. д. / 37.92388888891677823° пд. ш. 175.53916666669778124° сх. д. | |
| Країна |
 Нова Зеландія |
| Адмінодиниця | Waipa Districtd |
| Стан | діюча |
| Річка | Ваїкато |
| Каскад | каскад на Ваїкато |
| В експлуатації з | квітень 1947 |
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1948 |
| Основні характеристики | |
| Установлена потужність | 90 МВт |
| Середнє річне виробництво | 525 млн кВт·год |
| Тип ГЕС | пригреблева |
| Розрахований напір | 30 м |
| Характеристики обладнання | |
| Тип турбін | Каплан |
| Кількість та марка турбін | 3 |
| Кількість та марка гідрогенераторів | 3 |
| Потужність гідроагрегатів | 3х30 МВт |
| Основні споруди | |
| Тип греблі | бетонна аркова |
| Висота греблі | 52 м |
| Довжина греблі | 335 м |
| ЛЕП | 110 |
| Власник | Mighty River Power |
| Оператор | Mercury Energyd |
  ГЕС Карапіро | |
| Мапа | |
 | |
 ГЕС Карапіро у Вікісховищі | |
ГЕС Карапіро – гідроелектростанція на Північному острові Нової Зеландії. Знаходячись після ГЕС Арапуні, становить нижній ступінь каскаду на річці Ваїкато, яка тече з центрального Вулканічного плато Північного острова у північно-західному напрямку та впадає до Тасманового моря за чотири десятки кілометрів від Окленду.
В межах проекту річку перекрили бетонною арковою греблею висотою 52 метри, довжиною 335 метрів та товщиною від 2,4 (по гребеню) до 15,2 (по основі) метрів. Вона утримує резервуар з площею поверхні 7,7 км2 та об’ємом 88 млн м3, в якому припустиме коливання рівня поверхні між позначками 50,6 та 53,5 метра НРМ.
Пригреблевий машинний зал обладнали трьома турбінами типу Каплан потужністю по 30 МВт, які при напорі у 30 метрів забезпечують виробництво 525 млн кВт-год електроенергії на рік.
Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованій на роботу під напругою 110 кВ.[1][2]
Станція Хорахора[ред. | ред. код]
Можливо відзначити, що в цьому ж місці у 1914 році гірничодобувна компанія Waihi Gold Mining запустила в експлуатацію ГЕС Хорахора, обладнану спершу шістьома турбінами типу Френсіс потужністю по 1,05 МВт виробництва шведської компанії Boving (генератори постачило відділення компанії Siemens із британського Стаффорду – Siemens Brothers). Вода постачалась по підвідному каналу довжиною 0,4 км, який забезпечував використання напору у 9 метрів.
В 1924-му почали розширення каналу та машинного залу і за два роки додали ще дві турбіни потужністю по 2 МВт.
У 1947 році ГЕС Хорахора пішла під воду нового сховища Карапіро.[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Karapiro Hydroelectric Power Plant New Zealand - GEO. globalenergyobservatory.org (англ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 5 жовтня 2018.
- ↑ DAMMING THE DAM Campbell Robertson (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2018.
- ↑ Engineering Heritage. www.ipenz.org.nz. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 5 жовтня 2018.