Гадюка Радде
| Гадюка Радде | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Гадюка Радде
| ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Montivipera raddei Boettger, 1890 | ||||||||||||||||||||||||
.png) | ||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
| Vipera raddei | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Гадюка Радде (Montivipera raddei) — вид отруйних змій родини гадюкових (Viperidae). Один із 7(8) видів роду гірських гадюк (Montivipera).[1] Ендемік Туреччини. Раритетний вид плазунів, занесений до Червоного списку МСОП та інших природоохоронних документів.[2] Описано 2 підвиди.[3]
Інша назва: «гадюка вірменська».
Загальна довжина досягає 110 см. Спостерігається статевий диморфізм — самці більше за самок. Голова пласка, широка. Сильно виражене шийне перехоплення. Має щільний широкий тулуб. Хвіст короткий. Навколо середини тулуба є 21—25 рядків луски. Черевних щитків у самок 163—179, підхвостових — 28—32. Черевних щитків у самців — 167—181, підхвостових — 29—35. Верхня поверхня голови вкрита ребристою лускою. Над кожним оком по одному сильно збільшеному виступаючому підочному щитку.
Зверху забарвлення темно-сіре, буре. Уздовж хребта по обидва боки проходить рядок жовто-помаранчевих або червоно-коричневих плям з темною облямовкою, які іноді зливаються у широку зигзагоподібну смугу. На потилиці 2 чорні косі смуги, з'єднані у задній частині. З боків проходить по рядку темних розмитих плям. Черево темно-сірого кольору, помережане чорними цятками. Хвіст знизу жовто-помаранчевий.
Мешкає у Вірменії, Азербайджані, Західному та Північному Ірані, Іраку, Східній Туреччині. Трапляється в горах на висотах від 1000 до 2700 м н. р. м.[2][3]
Населяє дубові ліси, ялівцеві рідколісся у горах, кам'янисті схили гір з рідкісною чагарниковою рослинністю, гірські степи. Зустрічається на висоті до 2700 м над рівнем моря. Вихід з зимівлі в залежності від висотного розподілу популяцій розтягнутий з квітня по травень, відбувається, коли повітря прогрівається до 16—17 °С. Першими на поверхні з'являються самці, а через 8—10 днів — самки. Підвищена концентрація цих гадюк у місцях зимівлі зберігається до середини червня. В цей час й до середини липня спостерігається тільки один пік денної активності. По мірі настання літньої спеки в липні — серпні активність стає ранковою та вечірньою. З другої половини червня спостерігаються максимальні переміщення змій, вони спускаються в ущелини, до струмків, ярів у підгірських степових ділянках.
Дорослі гадюки живляться мишоподібними гризунами, переважно гризунами, птахами, ящірками та членистоногими. Молоді змії живляться ящірками та членистоногими.
Це яйцеживородна змія. Парування починається з середини травня й триває до кінця червня. Вагітність самок триває 140—160 днів. Самки наприкінці серпня — у другий половині вересня народжують 2—14 дитинчат довжиною 18—24 см.
Вид занесений до Червоного списку МСОП (охоронна категорія: «вид перебуває в стані, близькому до загрози зникнення»). На регіональному рівні занесений до Червоної книги Вірменії. Охороняється в Хосровському заповіднику (Вірменія) та національному парку «Егрідагі» в Туреччині. Чисельність популяції виду швидко скорочується. Існує потреба в ефективному регулюванні збору цього виду тераріумістами та моніторингу природних популяцій.[2]
Це отруйна змія. Отрута гемолітичного дії (впливає на кров і кровотворні органи). Укуси становлять велику небезпеку для домашніх тварин і людини.
Один із 7(8) видів роду гірських гадюк (Montivipera).[1][4]
Станом на 2024 рік описано 2 підвиди:[3]
- Montivipera raddei raddei;
- Montivipera raddei kurdistanica.
- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 212—213). — ISBN 5-98092-007-2
- Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 278—279)
- Даревский И. С., Орлов Н. Л. Редкие и исчезающие животные. Земноводные и пресмыкающиеся: Справ. пособие. — М. : Высш шк., 1988. — 463 с. (с. 391—392). — ISBN 5-06-001429-0
- Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224 с. (с. 117—119). — ISBN 978-5-87317-594-9
- Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 327)
- Franzen,M. & Sigg, H. 1989. Bemerkungen zu einigen Schlangen Ostanatoliens. Salamandra 25 (3/4): 203-212
