Перейти до вмісту

Гайнер Мюллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гайнер Мюллер
нім. Heiner Müller
Ім'я при народженнінім. Reimund Heiner Müller
ПсевдонімMax Messer
Народився9 січня 1929(1929-01-09)[1][2][…]
Еппендорф, Середня Саксонія, Саксонія[1]
Помер30 грудня 1995(1995-12-30)[1][2][…] (66 років)
Берлін, Німеччина[1]
·рак гортаніd
ПохованняДоротеенштадтський цвинтарd
Країна Німеччина[4]
Діяльністьдраматург, письменник, поет, кінорежисер, режисер
Сфера роботидрама[5][5], театр[5][5], постановкаd[5][5], кінорежисураd[5][5] і фільм[5][5]
Мова творівнімецька
Роки активностіз 1948
Жанрпоезія, п'єса і проза
Magnum opusГамлет-машина
ЧленствоАкадемія мистецтва НДРd
ПартіяСоціалістична єдина партія Німеччини
БатькоKurt Müllerd
Брати, сестриWolfgang Müllerd
У шлюбі зInge Müllerd і Brigitte Maria Mayerd
Нагороди
Сайт: heinermueller.de
CMNS: Гайнер Мюллер у Вікісховищі

Гайнер Мюллер (нім. Heiner Müller; 9 січня 1929, Еппендорф, — 30 грудня 1995, Берлін) — німецький драматург, театральний режисер, поет, есеїст, найбільша фігура німецького театру після Бертольта Брехта.

Біографія

[ред. | ред. код]

Член Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) з 1947 року, член Спілки письменників НДР з 1954 року, лауреат премії Т. Манна (1959), видатний драматург НДР на той момент. Однак цензурна заборона його п'єси «Переселенка» після першого ж подання в 1961 році погіршило стосунки письменника з керівництвом СЄПН, в тому ж році його виключили зі Спілки письменників.

У 1966—1967 роках Мюллер працював з Бенно Бессоном в Німецькому театрі над п'єсами «Будівництво», постановка якої була заборонена, і «Едіп-цар». З 1970 року як керівник літературної частини працював у театрі «Берлінер ансамбль»[6]. У 1970-х він почав співпрацювати з театрами Західній Німеччини, його драми були поставлені в Мюнхені, Ессені, Бохумі. Світова популярність письменника змусила керівництво НДР м'якше себе вести: у 1975 році в берлінському театрі «Фольксбюне», який очолював у той час Бенно Бессон, Манфред Карге поставив його п'єси «Битва» (нім. Die Schlacht) і «Трактор» (нім. Traktor)[7]. У тому ж році Мюллер отримав премію Лессінга.

З 1976 року Мюллер працював завлітом в «Фольксбюне». У 1984 році він став членом Академії мистецтв НДР (з 1986 був також членом Академії мистецтв Західного Берліна); у 1985 році був удостоєний премії Бюхнера, в 1988 — поновлений у Спілці письменників. У 1990 році Мюллер був обраний президентом Академії мистецтв НДР[8]. Лауреат премії Генріха Кляйста (1990).

У 1992 році, після відставки Манфреда Векверта, Мюллер був запрошений у театр «Берлінер ансамбль» як один з членів колективного керівництва (нарівні з режисерами Маттіасом Лангхофом, Фріцем Марквардтом, Петером Паличем і Петером Цадеком), у 1995 році став її одноосібним художнім керівником. Тут він поставив свій найзначніший і останній спектакль за п'єсою Б. Брехта «Кар'єра Артуро Уї».

Драми

[ред. | ред. код]
  • Die Morgendämmerung löst das Ungeheuer auf (1948)
  • Das Laken (1951)
  • Die Schlacht (1 варіант, 1951)
  • Die Reise (1951/1952)
  • Szenen aus einem Stück über Werner Seelenbinder (1952)
  • Gespräch der Bediensteten im Palast des Agamemnon während dieser ermordet wird ind Küche (1952/1953)
  • Traktor (1 варіант, 1955)
  • Zehn Tage, die die Welt erschütterten (1956)
  • Der Lohndrücker (1956/1957)
  • Die Korrektur I (1957)
  • Die Korrektur II (1958)
  • Klettwitzer Bericht 1958 — Eine Hörfoge (1957/1958)
  • Glücksgott (1958)
  • Die Umsiedlerin oder Das Leben auf dem Lande (1961)
  • Philoktet (1958/1964)
  • Der Bau (1963/1964)
  • Sophokles/Ödipus, Tyrann (1966/1967)
  • Der Horatier (1968)
  • Mauser (1970)
  • Macbeth (1971)
  • Germania Tod in Berlin (1956/1971)
  • Zement (1972)
  • Die Schlacht (1951/1974)
  • Traktor (1955/1961/1974)
  • Leben Gundlings Friedrich von Preußen Lessings Schlaf Traum Schrei. Ein Greuelmärchen (1976)
  • Die Hamletmaschine (1977)
  • Bertolt Brecht/Der Untergang des Egoisten Johann Fatzer (1978)
  • Der Auftrag (1979)
  • Quartett (1980/1981)
  • Verkommenes Ufer Medeamaterial Landschaft mit Argonauten (1982)
  • Wolokolamsker Chaussee I: Russische Eröffnung (1984)
  • Anatomie Titus Fall of Rome Ein Shakespearekommentar (1984)
  • Wolokolamsker Chaussee II: Wald bei Moskau (1985/1986)
  • Wolokolamsker Chaussee III: Das Duell (1985/1986)
  • Wolokolamsker Chaussee IV: Kentauren
  • Wolokolamsker Chausse V: Der Findling
  • Germania 3 Gespenster am toten Mann (1995)

Творча манера

[ред. | ред. код]

Більшість драм Мюллера — вільне, гостро осучаснене трактування давньогрецьких п'єс трагіків, Шекспіра, Брехта, творів Шодерло де Лакло, Дж. Ріда, ранньої радянської літератури та ін.

Спадщина

[ред. | ред. код]

Зібрання творів Мюллера в 9-ти томах (1998—2005) видано авторитетним німецьким видавництвом Зуркамп. Архів письменника знаходиться в університеті Гумбольдта в Берліні. Його п'єси перекладені багатьма мовами, вони йдуть в найбільших театрах світу. У Росії драму Мюллера «Медея-матеріал» у 2001 році поставив Анатолій Васильєв в «Школі драматичного мистецтва». У 2016 році за творами і щоденникам Гайнера Мюллера режисером Кирилом Серебренніковим в театрі «Гоголь-центр» був поставлений спектакль «Машина Мюллер».

У 2016 році вперше в Україні режисером Віталієм Гольцовим в Чернігівському театрі ляльок була поставлена п'єса «Гамлет-машина».[9]

Публікації російською мовою

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118584944 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ . — ISBN 978-3-86153-561-4..
  7. ↑ . — ISBN 978-3-86153-561-4..
  8. ↑ Geschichte. Akademie der Künste. Архів оригіналу за 7 березня 2013. Процитовано 22 березня 2013.
  9. ↑ Щукіна, Юлія. Трагіфарс доби глобалізації. До свого 40-го сезону Чернігівський театр ляльок ім. О. Довженка представив глядачам прем’єру — «Гамлет-машина». "День". Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018.

Література

[ред. | ред. код]
  • Schulz G. Heiner Müller. Stuttgart: Metzler, 1980
  • Kalb J. The theater of Heiner Müller. Cambridge; New York: Cambridge UP, 1998.
  • Hauschild J.-C. Heiner Müller oder das Prinzip Zweifel. Eine Biographie. Berlin: Aufbau, 2001
  • Heiner-Müller-Handbuch. Leben — Werk — Wirkung/ Hans-Thies Lehmann, Patrick Primavesi (Hrsg.). Stuttgart: Metzler, 2003
  • Zenetti Th. Du texte-hydre au texte-sphinx: les inserts dans le théâtre de Heiner Müller. Bern; New York: P. Lang, 2007

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайнер_Мюллер&oldid=36099837