Перейти до вмісту

Галунов Дмитро Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Галунов Дмитро Павлович
Народження8 лютого 1904(1904-02-08)
Весьєгонський повітd, Тверська губернія, Російська імперія
Смерть28 жовтня 1990(1990-10-28) (86 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняДержавний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна СРСР
ОсвітаВійськова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Рязанське повітряно-десантне командне училище
ПартіяКПРС
Званнягенерал-лейтенант авіації[d]
КомандуванняQ17266179?
Війни / битвигромадянська війна в Іспанії і німецько-радянська війна
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Кутузова орден Суворова 2 ступеня орден Кутузова II ступеня орден Вітчизняної війни орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

Дмитро Павлович Галунов (8 лютого 1904 — 28 жовтня 1990) — радянський військовий льотчик і полководець, учасник війни в Іспанії у 1936—1939 роках, учасник німецько-радянської війни, учасник радянсько-японської війни, учасник війни в Кореї, командувач 48-ї повітряної армії, 69-ї повітряної армії. Генерал-лейтенант авіації. Депутат Верховної Ради УРСР 5-го скликання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в селі Мишуткино (тепер — Весьєгонського району Тверської області, Російська Федерація) у родині робітника.

У Червоній армії з 1926 року. Член ВКП(б) з 1930 року.

Освіта

[ред. | ред. код]

Служба у збройних силах

[ред. | ред. код]

Службу в РСЧА розпочав добровільно, вступивши в жовтні 1926 року на навчання в Рязанське піхотне училище, після закінчення якого проходив службу на командних посадах у Білоруському військовому окрузі.

З травня 1931 року був переведений у Військово-повітряні сили для подальшого проходження служби стажером льотчика-спостерігача. У 1934 році направлений на навчання в 1-у Військову школу льотчиків імені М'ясникова, яку закінчив в тому ж році. Після служби на льотних посадах у жовтні 1936 року направлений у відрядження для участі в громадянській війні в Іспанії. По закінченні відрядження в 1937 році за проявлену мужність нагороджений орденом Червоного Прапора. Продовжував службу у ВПС.

У червні 1938 року призначений командиром 5-го штурмового авіаційного полку, а потім — командиром 8-ї авіаційної бригади. У листопаді 1938 року приступив до навчання як слухач на Курсах удосконалення командного складу при Академії Генштабу, по закінченні курсів повернувся в свою бригаду. У серпні 1940 року призначений командиром 21-ї змішаної авіаційної дивізії в Одеському військовому окрузі.

Німецько-радянську війну зустрів 22 червня 1941 року, будучи командиром авіаційної дивізії, особисто водив групу в складі ескадрильї на бойове завдання. З вересня 1941 року — командувач ВПС 12-ї Армії. З листопада 1941 року — командир 5-ї резервної авіаційної групи (5-й РАГ) Південного фронту. З січня 1942 року — командувач ВПС 57-ї Армії. З травня 1942 року — командир 217-ї винищувальної авіаційної дивізії Південного і Кавказького фронтів. За успішні бойові дії дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора і перейменована у 8-у гвардійську винищувальну авіаційну дивізію

26 червня 1943 року призначений на посаду командира 5-го винищувального авіаційного корпусу 2-ї повітряної армії Воронезького (з 20 жовтня 1943 р. — 1-го українського) фронту.

З лютого 1945 року — заступник командувача 12-ї повітряної армії Забайкальського військового округу, яка брала участь у радянсько-японської війни 1945 року. Після війни продовжує службу у ВПС в тій же посаді.

З вересня 1946 року — командир 12-го змішаного авіаційного корпусу Забайкальського військового округу (з 10 січня 1949 р. — 57-й змішаний авіаційний корпус).

З листопада 1949 року — командувач 48-ї повітряної армії Одеського військового округу.

З грудня 1950 року по січень 1954 року — в розпорядженні 10-го відділу 2-го Управління Генерального штабу радянської армії, перебував у спеціальному відрядженні в Китаї і Кореї. Працював радником командувача Об'єднаної повітряною армією, генерала китайської народної армії Лю Чжень. Після повернення з відрядження в Китай і Корею навчався на авіаційному факультеті Вищої Військової Академії імені Ворошилова.

У листопаді 1955 року призначений заступником начальника Управління бойової підготовки ВПС.

З серпня 1956 року — командувач 69-ї повітряної армії в Київському військовому окрузі.

З жовтня 1959 року — старший Групи радянських військових фахівців з ВПС Народно-визвольної армії Китаю.

З березня 1961 року — в запасі. Працював начальником Київського аеропорту (Жуляни). У 1964 році аеропорт зайняв 1-е місце серед всіх аеропортів України і був відзначений міністром цивільної авіації СРСР як один з найкращих в СРСР. Начальник аеропорту Галунов був нагороджений значком «Відмінник Цивільного повітряного флоту».

Помер 28 жовтня 1990 року в Києві. Похований на Лук'янівському кладовищі міста Києва.

Військові звання

[ред. | ред. код]
  • генерал-майор авіації (17.03.1943)
  • генерал-лейтенант авіації (25.05.1959)

Нагороди

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Великая Отечественная: Комкоры. Военный биографический словарь. — Москва: Кучково поле, 2006. — Т. 2