Гамченко Євген Спиридонович
Євген Спиридонович Гамченко | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Генерал-майор (21.11.1917) Генерал-хорунжий | |||||||
Загальна інформація | |||||||
Народження | 27 липня 1874 Житомир | ||||||
Смерть | 24 травня 1931 (56 років) Київ | ||||||
Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник | ||||||
Військова служба | |||||||
Приналежність | Гетьманат | ||||||
Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна | ||||||
Командування | |||||||
Сердюцька дивізія, начальник штабу | |||||||
Нагороди та відзнаки | |||||||
Євге́н Спиридо́нович Гамченко (нар.27 липня 1874, Житомир — пом. 24 травня 1931, за іншими даними — 1944[1][2], Київ) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився 27 липня 1874 у місті Житомирі. Навчався у Житомирській класичній гімназії.
На військовій службі з 25 червня 1895. У 1897 закінчив Костянтинівське військове училище, отримав офіцерське звання підпоручник. Служив у 5-й артилерійській бригаді. З 12 серпня 1900 поручник, а з 1904 штабс-капітан.
У 1907 закінчив Миколаївську академію Генерального Штабу по 1-му розряду. Служив у Іркутському військовому округу. З 6 грудня 1913 підполковник. Учасник Першої світової війни, старший ад'ютант штабу Гродненської фортеці у 1915.
У званні полковника командир 119-го піхотного В'яземського полку з 11 грудня 1916. З 6 липня 1917 начальник штабу 3-го армійського корпусу, а з 19 жовтня цього ж року начальник штабу 27-ї піхотної дивізії. Отримав звання генерал-майор. Нагороджений орденом Святого Станіслава 2 та 3 ступенів, Святої Ганни 2 ступеня та 2 ступеня з мечами, Святого Володимира 4 ступеня.
В армії Української Держави з квітня 1918, начальник штабу Сердюцької дивізії. 30 вересня 1918 отримав звання генерального хорунжого Генерального Штабу.
Після падіння Гетьманату інтернований у Києві військами Директорії УНР. Відмовився приєднатися до армії УНР і був вивезений до Німеччини разом з іншими офіцерами, вірними Павлу Скоропадському.
В 1919 брав участь у білогвардійській армії Збройні Сили Півдня Росії. З травня 1920 в Югославії.
З липня 1920 — в Армії УНР, начальник штабу 5-ї Херсонської дивізії, згодом начальник штабу 2-ї Волинської стрілецької дивізії[2].
В кінці 1920 виїхав до Чехословаччини, згодом до Німеччини.
У березні 1923 приїхав до УРСР, викладав у військових училищах Іркутську та Сум, а згодом у Київській військовій школі ім. Камєнєва.
12 січня 1931 заарештований, а 24 травня цього ж року розстріляний у Києві. Похований у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.
Вулиця Родини Гамченків у його рідному місті Житомир.
- ↑ “Незнаному козакові”. Православне кладовище Армії УНР. Історична правда. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
- ↑ а б Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська) . Харків: Vivat. с. 85. ISBN 978-617-690-940-8.
- Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. ISBN 966-8201-24-8
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Генерал-майори (Російська імперія)
- Народились 27 липня
- Народились 1874
- Померли 24 травня
- Померли 1931
- Поховані на Лук'янівському кладовищі
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 3 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 2 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 3 ступеня
- Російські військовики Першої світової війни
- Генерали УНР
- Офіцери Армії УНР
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Уродженці Житомира
- Репресовані в СРСР
- Померли в Києві
- Розстріляні в Українській РСР