Перейти до вмісту

Ганичі

Координати: 48°7′31″ пн. ш. 23°48′4″ сх. д. / 48.12528° пн. ш. 23.80111° сх. д. / 48.12528; 23.80111
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Ганичі
Герб
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Тячівський район
Тер. громада Нересницька громада
Код КАТОТТГ UA21080090030013730 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1402
Населення 4986
Площа 560 км²
Густота населення 7,12 осіб/км²
Поштовий індекс 90535
Телефонний код +380 0313439
Географічні дані
Географічні координати 48°7′31″ пн. ш. 23°48′4″ сх. д. / 48.12528° пн. ш. 23.80111° сх. д. / 48.12528; 23.80111
Середня висота
над рівнем моря
344 м
Місцева влада
Адреса ради 90535, с.Ганичі, вул.Народна,179
Карта
Ганичі. Карта розташування: Україна
Ганичі
Ганичі
Ганичі. Карта розташування: Закарпатська область
Ганичі
Ганичі
Мапа
Мапа

CMNS: Ганичі у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Га́ничі або Ґа́ничісело в Україні, у Закарпатській області, Тячівському районі. Входить до складу Нересницької сільської громади.

Рішенням Закарпатської обласної ради від 6 березня 2015 року[1] село Солоне Ганичівської сільської ради об'єднане із селом Ганичі.

Назви

[ред. | ред. код]

Назви: 1402: Ganyafalwa (Csánki 1: 448), 1418: Ganya (Iványi 109), 1465: Nagy-Gania (Mihályi 468), 1500: Ganyazfalwa (Iványi Máramaros megye helységneveinek etimológiai szótára 52 110), 1546: Ganyczfalwa (Bélay 141), 1610: Gánia (uo.), 1773: Ganya, Ganyesty, Ganics (LexLoc. 133), 1808: Gánya, Ganica, Ganyesti (Lipszky: Rep. 194), 1828: Ganya, Ganiči (Nagy 196), 1838: Gánya (Schem. 59), 1851: Gánya (Fényes 2: 36), 1877: Gánya, Gánicsi (Hnt.), 1913: Gánya (Hnt.), 1925: Ganiči, Ganiče (ComMarmUg. 50), 1944: Gánya, Ганичu (Hnt.), 1983: Ганичі, Ганичu (ZO).

У щиті, понижено перетятому лазуровим і срібним, червона балка, обтяжена золотим орнаментом. У першій частині срібний орел з розпростертими крилами, із золотим дзьобом і чорними очима і пазурами, що тримає в лапах золотий меч вліво. У другій частині лазурова хвилеподібна балка.[2]

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3800 осіб, з яких 1942 чоловіки та 1858 жінок.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 3984 особи.[4]

Мова Кількість Відсоток
українська 3924 98.44%
російська 46 1.15%
румунська 8 0.20%
білоруська 4 0.10%
угорська 1 0.03%
словацька 1 0.03%
інші/не вказали 2 0.05%
Усього 3986 100%

Храми

[ред. | ред. код]

Церква Успіння Пресвятої Богородиці. 1993.

В єпископській візитації 1751 р. згадують дерев'яну церкву Успіння пр. богородиці з малою вежею та двома дзвонами, слабо прикрашену образами, а апостолів не було. У 1801 р. йшлося про стару дерев'яну церкву, що розпадалася і не підлягала ремонту. Того ж року намісницький уряд підготував проект будівництва нової церкви та затвердив бюджет. Громада зі свого боку «крім роботи ручної і возової безплатно даємої, еще 230 ринських додаєт». Нову церкву Успіння було збудовано в 1810 р. Це була гарна, граційна споруда з високим готичним шпилем. Церкву зняли з реєстрації 21 листопада 1960 р. Розібрано її в середині 1966 р. за ініціативою тогочасного голови сільської ради. Дзвіниця збереглася і була перенесена до православної дерев'яної церкви, збудованої в 1925 p., куди потрапило і майно зі старої церкви. У 1993 р. збудували нову православну церкву і стара дзвіниця перестала існувати.

Базилічну смерекову церкву спорудили в 1925 р. Головний фасад, крім невеликої вежі з цибулястою банею, прикрашали дві маленькі баньки. У 1960-х роках до церкви перенесли дерев'яну дзвіницю, що стояла біля старовинної дерев'яної греко-католицької церкви, тоді вже розібраної. Православну церкву розібрали у 1993 р. Того ж року навесні залили фундамент під нову муровану церкву, і до кінця року будівництво закінчили. Мурована церква повторила у збільшеному вигляді форми дерев'яної. Іконостас вирізьбив Петро Руснак, а художнє оформлення інтер'єру виконав Вадим Мордвінов з Чернівців. На вежі встановили три дзвони, виготовлені фірмою «Акорд» та Ф. Еґрі у 1925 р. Стару дзвіницю розібрали.


Церква Різдва Пресвятої Богородиці. 1992.

У 1991—1992 роках у Ґаничах на місці розібраної дерев'яної церкви збудовано нову цегляну греко-католицьку церкву. Вів будівництво Василь Кубинець, який з Михайлом Анишинцем також збирав по селах кошти. Багато допоміг двоюрідний брат В. Кубинця Юлій Кубіні, що служить священиком у США Немало сил до будівництва доклали Іван Фіцай, Петро Бердар, Іван Попович. Столярну роботу виконав Михайло Плиска. Коробове склепіння нави і вівтаря обшито дошками.

Присілки

[ред. | ред. код]

Солоний

Солоний - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Ганичі[5]

Згадки: 1904: Szolom, 1907: Szolm, 1913: Szolom

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 98,44 %
російська 1,15 %
румунська 0,20 %
білоруська 0,10 %
словацька 0,03 %
угорська 0,03 %

В селі народилася Візичканич Гафія Петрівна (1912—1993) — майстриня художнього ткацтва.

Туристичні місця

[ред. | ред. код]

- храм Успіння пр. богородиці. 1993.

- озеро Солоне

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Рішення Закарпатської обласної ради від 6 березня 2015 року. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 25 травня 2015.
  2. Герб села
  3. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  4. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  5. Рішення Закарпатської обласної ради від 6 березня 2015 року
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.