Перейти до вмісту

Ганс Каутський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ганс Каутський
нім. Hans Kautsky
Народився13 квітня 1891(1891-04-13)[1]
Відень, Австро-Угорщина[1]
Помер15 травня 1966(1966-05-15)[2] (75 років)
Камнишка Бистриця, Камник (община), Словенія[3]
·інфаркт міокарда[3]
Країна Австрія
Діяльністьхімік
Alma materБерлінський технічний університет
faculty of science, German University in Pragued[1]
Науковий ступіньдокторський ступінь
Аспіранти, докторантиHans Kautskyd
БатькоHans Kautskyd
Брати, сестриFritz Kautskyd
Robert Kautskyd
ДітиHans Kautskyd[4]

Ганс Каутський (нім. Hans Kautsky; 13 квітня 1891(1891квітня13), Відень — 15 травня 1966, Камнишка Бистриця, Словенія[5]) — австрійський хімік[6], першовідкривач синглетного молекулярного кисню, флюоресценції хлорофілу, а також названого його ім'ям ефекту Каутського. Він також зробив значний внесок у вивчення асиміляції вуглекислого газу та хімію кремнію[7].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Батько Ганс Вільгельм Йосип Каутський (1864—1937) був професором мистецтв і живописцем при імператорському дворі Пруссії та працював у Відні та Берліні. Молодші брати Роберт Каутський (1895—1962; Віденська державна опера — головний майстер з реквізиту) та Фріц (геолог у Швеції). Дідусь Венцель Йоганн Баптист Каутський (1827—1896) був художником та сценографом у Празі, бабуся Мінна Каутська (1837—1912) була акторкою та письменницею. Дядько Ганса Каутського — соціал-демократичний теоретик Карл Каутський (1854—1938). Ганс був старшою дитиною у сім'ї з п'ятьох дітей, у нього було два брати та дві сестри[6].

Син Ганса Каутського, доктор Ганс Каутський-молодший, здобув освіту океанографа у Лейпцигу та протягом багатьох років керував дослідженнями на знаменитому кораблі «Метеор», а також був членом Міжнародного агентства з атомної енергії у Парижі та Відні[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

Ганс Каутський спочатку здобув освіту живописця та рисувальника у Голландії, хоча змалку більше цікавився хімією. У 1911—1917 роках Каутський вивчав хімію у Берлінській вищій технічній школі. Під час Першої світової війни проходив військову службу у випробувальній лабораторії з контролю якості виробництва протигазів. У 1919 році одружився з подругою юності — Марте Урбан, вони прожили у гармонійному шлюбі понад 40 років. У 1920 році у них народився син[6]. Після війни він працював помічником в Інституті кайзера Вільгельма під керівництвом Герберта Фрейндліха та у 1922 році здобув докторський ступінь, захистивши дисертацію з ненасичених сполук кремнію. У 1928 році він захистив докторську дисертацію у Гейдельберзі, де у 1934 році отримав звання асистент-професора неорганічної хімії. З весни 1936 до 1945 рік Каутський викладав у Лейпцизькому університеті у званні професора кафедри неорганічної та структурної хімії. У 1943 році його інститут було зруйновано. Американці високо оцінили дослідження у Лейпцизькому університеті та у червні 1945 року перевезли професора до Вайльбурга. З 1947 року він намагався заново організувати інститут неорганічної хімії в університеті Марбурга, де отримав посаду професора, але зазнав невдачі[7].

Наукові роботи

[ред. | ред. код]

Основним напрямом наукової діяльності Каутського була хімія кремнію. Зокрема він вивчав утворення силоксанів, двовимірних полімерних сполук кремнію, кисню та водню з дисіліциду кальцію (CaSi2). Поряд із цим він займався вивченням гідрозолів кремнієвої кислоти з розрахунку на можливість їх застосування для каталізу. До його інтересів також належала хімія поверхні, а саме аспект енергетичних перетворень на поверхні (флюоресценція, фосфоресценція та фотохімічні реакції). Він проводив великі дослідження з флюоресценції хлорофілу у контексті перетворення сонячної енергії на хімічну у процесі асиміляції вуглецю[8]. Іменем Каутського названий один із силоксенів — силоксен Кауцького.

Професор Каутський та його співавтор А. Гірш виявили збільшення флюоресценції витриманих у темряві об'єктів фотосинтезу після опромінення їх світлом, спостерігаючи зміну флюоресценції виключно за допомогою своїх очей. Вони опублікували ці спостереження в односторінковій статті «Нові експерименти з асиміляції діоксиду вуглецю» у журналі «Naturwissenschaften»[9]. Зміна флюоресценції хлорофілу у часі мала хорошу негативну кореляцію з кривою поглинання CO2, раніше опублікованою Отто Варбургом у 1920 році[10].

Каутський натрапив на феномен флюоресценції хлорофілу завдяки щасливому випадку. Тоді головувало уявлення, що молекула хлорофілу безпосередньо пов'язує CO2 і, поглинаючи енергію світла, безпосередньо перетворюють їх в енергію хімічного зв'язку. Коли Каутський у своїй роботі 1931 року заявив, що флюоресценція хлорофілу не змінюється залежно від вмісту у навколишньому середовищі CO2, більшість вчених вважала, що його обладнання несправне: здавалося немислимим, що флюоресценція ніяк не залежить від концентрації вуглекислого газу. Каутський, хоч і не був фізіологом рослин, а здобув освіту у галузі фізичної хімії, припустив, що світлові реакції та фіксація вуглекислого газу — це два окремі процеси фотосинтезу. Його ідея залишалася невизнаною аж до 1951 року, коли була опублікована робота Рабіновича та Дюйзенса, і з'явилася концепція темнової та світлової фази фотосинтезу[11].

Досліджуючи флюоресценцію хлорофілу у живих об'єктах, Каутський і колеги помітили, що вона суттєво слабша за яскраво-червону флюоресценцію екстракту хлорофілу і до того ж згасає з часом. Намагаючись пояснити цей феномен, вони припустили, що відбувається гасіння флюоресценції якоюсь невідомою молекулою. Каутський припустив, що цією молекулою може бути кисень. Щоб довести цю ідею, він провів простий експеримент: фарба-фотосенсибілізатор закріплювалася на силікагелевій підкладці та поміщалася в один розчин з органічним субстратом, також закріпленим на підкладці. При опроміненні світлом відбувалося окислення субстрату, з чого випливало, що окислення опосередковане якоюсь газоподібною частинкою. Каутський також виявив, що кисень гасить флюоресценцію й уповільнену флюоресценцію барвників, закріплених на підкладці. З цих результатів, а також спираючись на дані Роберта Маллікена, який нещодавно розшифрував структуру енергетичних рівнів O2, він зробив правильний висновок, що у процесі фотосинтезу та фіксації O2 може відбуватися перенесення енергії на кисень з утворенням синглетного кисню 1O2. Однак він неправильно вважав, що кисень може бути першим акцептором енергії або електронів у ЕТЛ фотосинтезу. Проте на той час цю концепцію не визнали, а праці Каутського тривалий час ігнорувалися через свою інноваційність. Каутський помер, не знаючи, що у 1964 році, майже 33 роки після його першої публікації у цій галузі, його висновки про важливість кисню у процесі фотосинтезу повністю підтвердилися[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Studenti pražských univerzit 1882–1945
  2. ↑ https://gepris-historisch.dfg.de/person/5105934
  3. ↑ а б Behrends R., Beyer L. Kautsky: Naturwissenschaft und Bildende Kunst — L: Passage-Verlag, 2023. — S. 37. — ISBN 978-3-95415-148-6
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #139987169 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Lothar Beyer, Eberhard Hoyer. Franz Hein, Arthur Schleede, Hans Kautsky und die Anorganische Chemie in Leipzig. — 2000. — Т. 48. — С. 1493—1497. — (Nachrichten aus der Chemie) — DOI:10.1002/nadc.20000481212.
  6. ↑ а б в г Ausführliche Biografie bei biospektrum.de [Архівовано 2018-05-25 у Wayback Machine.].
  7. ↑ а б Prof. Dr. Dr. h.c. Lothar Beyer, Dr. Jens Blecher (7 лютого 2008). KAUTSKY (нім.). Universität Leipzig. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 23 березня 2016.
  8. ↑ Gerhard Fritz: Das Porträt: Hans Kautsky (1891—1966), Chemie in unserer Zeit, 15. Jahrg. 1981, Nr. 6, S. 197—200, ISSN 0009-2851, DOI:10.1002/ciuz.19810150605
  9. ↑ Kautsky, H., Hirsch, A. (1931), Neue Versuche zur Kohlensäureassimilation, Naturwissenschaften, 19:964-964.
  10. ↑ Govindjee. Sixty-Three Years Since Kautsky: Chlorophyll a Fluorescence // Plant Physiology : journal. — American Society of Plant Biologists, 1995. — Vol. 22, no. 2 (28 December). — P. 131—160. — DOI:10.1071/PP9950131.
  11. ↑ Practical Applications of Chlorophyll Fluorescence in Plant Biology / edited by Jennifer R. DeEll,P.M.A. Toivonen. — Boston : Kluwer Academic Publishers : Springer, 2003. — P. 32. — ISBN 978-1-4613-5065-1.
  12. ↑ A. A. Krasnovsky. Primary mechanisms of photoactivation of molecular oxygen. History of development and the modern status of research // Biochemistry (Moscow) : journal. — 2007. — Vol. 72, no. 10 (1 October). — P. 1065—1080. — DOI:10.1134/S0006297907100057. Архівовано з джерела 20 квітня 2016.

Література

[ред. | ред. код]
  • H. Kautsky u. U. Franck: Chlorophyllfluoreszenz und Kohlensäureassimilation, 9.-12. Mitteilung. In: Biochemische Zeitschrift 315, 1943, S. 10-232

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ганс_Каутський&oldid=39717872