Ганс фон Донат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганс фон Донат
Народився6 липня 1891(1891-07-06)[1][2]
Штутгарт, Німецька імперія[1][2]
Помер12 червня 1992(1992-06-12)[1] (100 років)
Штутгарт, Німеччина[1]
Місце проживанняШтутгарт[2]
Діяльністьвійськовослужбовець, офіцер
Військове звання Генерал-лейтенант
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Лицарський хрест 2-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
Лицарський хрест 2-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
Галліполійська зірка
Галліполійська зірка
Медаль «Ліакат»
Медаль «Ліакат»
Ганзейський хрест (Гамбург)
Ганзейський хрест (Гамбург)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Пам'ятна військова медаль (Угорщина)
Пам'ятна військова медаль (Угорщина)
Медаль за участь у Європейській війні (1915—1918)
Медаль за участь у Європейській війні (1915—1918)
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Медаль «За Атлантичний вал»
Медаль «За Атлантичний вал»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Балтійський хрест
Балтійський хрест

Ганс Гуго Вільгельм Бернгард фон Донат (нім. Hans Hugo Wilhelm Bernhard von Donat; 6 липня 1891, Штутгарт11 червня 1992, Штутгарт) — німецький офіцер залізничних частин, генерал-лейтенант вермахту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син оберстлейтенанта Вюртемберзької армії Гуго фон Доната (1847–1927) і його дружини Марії, уродженої Брюкманн (1864–1958). 14 березня 1911 року вступив в 3-й залізничний полк. З 10 липня 1911 по 31 березня 1912 року навчався у військовому училищі в Потсдамі. З 1 жовтня 1912 року — офіцер-вербувальник свого полку. З 24 березня 1914 року — ад'ютант 1-го батальйону і полковий судовий офіцер. З 2 серпня 1914 року — ад'ютант штабного офіцера 3-го залізничного підрозділу особливого призначення. З 10 травня по 10 серпня 1916 року пройшов курс роботи в тропічному кліматі і був відряджений в Османську імперію. З 10 серпня 1916 року — командир моторизованої колони 5-ї залізничної будівельної роти. 1 квітня 1917 року призначений у виробничу адміністрацію польової залізниці в Османській імперії. З 8 липня 1917 року — ад'ютант штабного офіцера 25-го залізничного підрозділу особливого призначення в Османській імперії. 6 січня 1918 року призначений в штаб 2-го полкового командира залізничних частин у Великому Генштабі, де перебував до 21 лютого 1918 року. 27 лютого 1918 року призначений в 3-й залізничний полк. З 7 листопада 1918 року — командир 44-ї резервної залізничної будівельної роти.

18 грудня 1918 року призначений в 1-й запасний батальйон 1-го залізничного полку і, одночасно, в інспекцію залізничних частин. 27 лютого 1919 року переведений в 3-й залізничний полк зі збереженням посади в інспекції залізничних частин. З 10 березня 1919 року — командир загону при командувачі залізничними частинами головнокомандування сухопутних військ «Північ», використовувався як офіцер-вербувальник прикордонної охорони «Схід». З 10 квітня 1919 року — командир 2-го добровольчого залізничного будівельного відділу прикордонної охорони «Схід». 1 травня 1919 року переведений в 1-й залізничний полк і призначений командиром 3-ї залізничної будівельної роти. З 1 жовтня 1919 року — командир об'єднаної 1-ї залізничної будівельної роти. 29 листопада 1919 року переведений в 1-й інженерний батальйон, 13 вересня 1920 року — в штаб командира навчального полігону Клаусдорф-Шперемберг. З 1 квітня 1921 року — командир роти 2-го інженерного батальйону. З 16 травня 1925 року служив в штабі свого батальйону. З 1 жовтня 1925 року — інженерний офіцер при командному управлінні Піллау. 1 жовтня 1927 року призначений в транспортний відділ Імперського військового міністерства, з 1 лютого 1928 року — технічний референт відділу. З 1 квітня по 30 вересня 1933 року перебував у відпустці. 1 жовтня 1933 року призначений в 6-й інженерний батальйон. З 1 жовтня 1934 року — командир інженерного батальйону «Гольцмінден», з 15 жовтня 1935 року — 19-го інженерного батальйону, з 1 квітня 1936 року — інженерних частин 6-го військового округу.

З 10 листопада 1938 по 10 жовтня 1939 року — командир 68-го залізничного інженерного полку, одночасно до 31 липня 1939 року — комендант інженерного навчального полігону Регаген-Клаусдорф-Шперемберг, з 1 серпня 1939 року — вищий керівник залізничних інженерних частин групи армій «Південь», з 10 жовтня 1939 року — «B», з 1 листопада 1940 року — на окупованих західних територіях, з 10 травня 1941 року — групи армій «Північ». З 1 лютого 1942 року — уповноважений генерал начальника траспортного відділу східного відділення Імперського міністерства транспорту у Варшаві. З 20 липня 1942 року — командир залізничного інженерного училища Регагена і комендант інженерного навчального полігону Регаген-Клаусдорф-Шперемберг, одночасно з 1 квітня 1945 року — інспектор залізчничних інженерних частин при командувачі Резервною армією. 8 травня 1945 року взятий в полон американськими військами. 5 червня 1947 року звільнений.

Був активним членом ветеранських організацій. Похований в Штутгарті.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Eisenbahn-Pioniere. In: Deutsches Soldatenjahrbuch. 1965, S. 134–153; 1966, S. 100–114; 1969, S. 135–144.

Література

[ред. | ред. код]
  • Dermot Bradley (Hrsg.), Karl-Friedrich Hildebrand, Markus Rövekamp: Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 3: Dahlmann–Fitzlaff. Biblio Verlag, Osnabrück 1994, ISBN 3-7648-2443-3, S. 184–186.
  • Gerhard Granier (1999): Hans von Donat. In: Baden-Württembergische Biographien. 2 (1999), 90–91.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #1012376907 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в Nuremberg Trials Project — 2016.