Гарольд Макміллан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гарольд Макміллан
Harold Macmillan
Гарольд Макміллан
Гарольд Макміллан
Офіційна світлина, 1959 рік
Прапор
Прапор
65-й Прем'єр-міністр Великої Британії
10 січня 1957 — 18 жовтня 1963
Монарх: Єлизавета II
Попередник: Ентоні Іден
Наступник: Александр Дуглас-Г'юм
Прапор
Прапор
Канцлер скарбниці
20 грудня 1955 — 13 січня 1957
Прем'єр-міністр: Ентоні Іден
Попередник: Реб Батлер
Наступник: Пітер Торнікрофт
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Великої Британії
7 квітня 1955 — 20 грудня 1955
Прем'єр-міністр: Ентоні Іден
Попередник: Ентоні Іден
Наступник: Селвін Ллойд
Прапор
Прапор
Міністр оборони Великої Британії
19 жовтня 1954 — 7 квітня 1955
Прем'єр-міністр: Вінстон Черчилль
Попередник: Гаролд Александер
Наступник: Селвін Ллойд
Прапор
Прапор
Міністр авіації Великої Британії
25 травня 1945 — 26 липня 1945
Прем'єр-міністр: Вінстон Черчилль
Попередник: Арчібальд Сінклер
Наступник: Віндгем Портал
 
Народження: 10 лютого 1894(1894-02-10)[1][2][…]
Челсі, Кенсінгтон і Челсі, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Сполучене Королівство
Смерть: 29 грудня 1986(1986-12-29)[1][2][…] (92 роки)
Сассекс, Південно-Східна Англія, Англія, Велика Британія
Поховання: Сассекс
Країна: Велика Британія
Релігія: Англіканство[4]
Освіта: Коледж Бейлліол, Ітонський коледж і Summer Fields Schoold
Партія: Консервативна партія
Батько: Maurice Crawford Macmilland[5]
Мати: Helen Artie Tarleton Bellesd[6][5]
Шлюб: Dorothy Macmilland[5]
Діти: Maurice Macmilland[5], Caroline Faberd[5], Catherine Macmilland[6][5] і Sarah Heathd[5]
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Гарольд Макміллан (англ. Harold Macmillan, 18941986; з 1984 1-й граф Стоктонський, англ. 1st Earl of Stockton), британський політик-консерватор, 65-й прем'єр-міністр Великої Британії з 1957 по 1963 р. Власник видавництва Macmillan Publishers. Почесний член Британської академії (1981)[7].

Біографія

[ред. | ред. код]

Депутат Палати громад з 1924 р. 1945 року міністр авіації (у кабінеті Черчилля), у 19541955 рр. міністр оборони, у 1955 р. — міністр закордонних справ, у 19551957 рр. — канцлер скарбниці. Після відставки сера Ентоні Ідена обраний лідером Консервативної партії й автоматично призначений королевою на прем'єрську посаду.

На цій посаді зробив внесок до боротьби за ядерну безпеку Великої Британії та ядерне роззброєння; він уклав із США угоду про доступ Британії до американських ядерних ракет і брав участь у розробці договору із США та СРСР про часткову заборону випробувань (1963; перша спроба у 1960 р. не вдалася через політ Гері Паверса). За це Шарль де Голль наклав вето на прийняття Великої Британії до ЄЕС, оскільки боявся проникнення американської ядерної зброї до Європи.

За нього відбулось потужне економічне зростання; у 1959 р. консерватори домоглись значної більшості у Палаті громад, й Макміллан вимовив знамениту фразу, звертаючись до виборців: так добре вам ще не бувало!

У 1960 році Макміллан вирушив з офіційним візитом до Африки, відвідав Гану, Нігерію та Родезію. А виступаючи 3 лютого 1960 року у Кейптауні, оголосив, що «над цим континентом віє „вітер змін“. І Велика Британія змушена на це зважати». Після цього, у 1960 році, більшість африканських колоній здобули незалежність, тому цей рік у літературі заведено називати «роком Африки».

Відомий був жорстким стилем керівництва, згодом перейнятим Маргарет Тетчер; у 1962 р. змінив увесь свій кабінет (так звана британська Ніч довгих ножів).

Положення кабінету було сильно затьмарене справою Проф'юмо (див. Проф'юмо Джон Денніс); але за рік до поразки консерваторів на виборах Макміллан пішов у відставку, оскільки йому був поставлений діагноз раку простати у безповоротній стадії. Проте діагноз виявився помилковим, і він прожив після того ще 23 роки.

У 1984 році Макміллану було дароване спадкове перство і графський титул, спадкоємцем якого став його старший син Моріс, також відомий політик, проте лише за місяць син помер. Після смерті Гарольда Макміллана у 1986 році 2-м графом Стоктонським і пером став його онук Олександр.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. When Fisher resigned in 1961, Trushare.com, 17 березня 1963, архів оригіналу за 5 лютого 2012, процитовано 9 лютого 2012
  5. а б в г д е ж Kindred Britain
  6. а б Lundy D. R. The Peerage
  7. British Academy | The Fellowship — Fellows Archive[недоступне посилання з серпня 2019]

Література

[ред. | ред. код]